Shtetl Routes. Vestiges of Jewish cultural heritage in cross-border tourism in borderland of Poland, Belarus and Ukraine

 

Shtetl Routes. Vestiges of Jewish cultural heritage in cross-border tourism in borderland of Poland, Belarus and Ukraine

 

NN Theatre

Острог. Карта історико-культурної спадщини

Острог – невелике містечко, районний центр Рівненської області. Острог розташований в межах області Малого Полісся і належить до геоморфологічного району Острозької прохідної долини, що сполучає Кременецько-Дубнівську рівнину з Житомирським Поліссям. Західну межу можна провести по невисокому межиріччю, яким розділяються басейни Чорної ріки (система Ікви) та Збитинки (система Вілії), дещо на схід від лінії сіл Ступка-Майдан.

The Ostroh Castle
The Ostroh Castle (Author: Majuk, Emil)

Більша частина Острозької прохідної долини вкрита піщаними алювіальними та флювіогляціальними відкладами, у зв’язку з чим тут поширені еолові форми рельєфу – піщані дюни, горби і вали, які нерідко досягають 5-8 м висоти. Колишня артерія стоку льодовикових вод успадкована в наш час середньою та нижньою течією р.Збитинки, долина якої відзначається значною заболоченістю. Клімат міста помірно-континентальний: м’яка зима з частими відлигами, тепле, нерідко дощове літо; середньорічна кількість опадів – 600-700 мм. В межах міста протікають річки Вілія та Горинь, джерело Татарське. Відносно адміністрування території Острожчина займає територіальну нішу на півдні Рівненської області, маючи за сусідів Славутький і Ізяславський райони Хмельницької та Шумський район Тернопільської областей.

Історія

Перша згадка
Достатньо пройтися тихими вулицями Острога, аби відчути, що історія міста сягає сивої давнини. І справді, адже перша письмова згадка про місто зустрічається ще в Іпатіївському літописі і датується 1100 роком. Причина запису до хронік була не досить приємною, навіть, виходячи з долі окремої людини, трагічною.

Сталося так, що по смерті Великого князя київського Ярослава Мудрого, його сини швидко забули батьківський заповіт - жити в мирі та злагоді. Власні амбіції та підступний гонор взяли своє і незадовго по смерті Ярослава Київську державу охопили міжусобні князівські чвари. Розпочався переділ маєтностей та землеволодінь, в основному шляхом військових загарбань.

Постійні суперечки тривали роками, десятками літ! Ось уже і онуки Ярослава тягнуться до княжого престолу. Та володінь, за звичай, на всіх не достає. Недосталося нічого і малолітньому сироті Давидові, синові Ігоря. А молодому та запальному Давиду хотілося багато.

В ті часи, багато що вирішували зброя та уміння вчасно укласти взаємовигідний союз. Не оминув цього шляху і Давид. Через захоплення та військово-політичні угоди він вже досить скоро отримав Волинь в княжіння. Проте, ставши на дорогу змови, важко залишити, відносно легкий шлях збільшення володінь. Так на шпальти історії потрапляє ганебний вчинок, який сотворив Давид в зговорі зі Святополком. Хитрістю заманили вони до себе теребовлянського князя Василька і осліпили.

Хоча часи й були жорстокі, але „з’їзд” князів 1100 року не сприйняв таких методів політичної боротьби і відібрав у Давида „осліпника” Волинське князівство. Одночасно, враховуючи непросту ситуацію в державі, його було надано в кормління міста Бузьк, яке зробив стольним градом, Острог, Дубно і Чорторийськ.

Назва
Назва міста, найімовірніше, походить від давньослов’янського слова „острог”, що означає „укріплення”, „місце, огороджене дерев’яним частоколом”. Хоча розглядається і версія утворення назви міста від географічного розміщення поселення: річка Вілія, прямуючи від сусіднього Межиріча, в центрі міста стрімко повертає в сторону Татарської башти, утворюючи таким чином – „острий рог”.

Опис
Просторова (ландшафтно-топографічна) ситуація розміщення Острога характеризується значними лівобережними пагорбами домінуючого територіального ареалу та рівнинного правобережного пониззя (в районі Нового міста) річки Вілія.

Вдале розміщення визначало роль міста, як одного з опорних пунктів в оборонній системі князівських володінь протягом ХІІ-ХІІІ ст.

Герб, привілеї, зміни адміністративного устрою, демографічні дані

Герб

Нинішній герб міста Острога було затверджено рішенням сесії міської ради 20 листопада 1995 року №75. Основу геральдичного символу уособлює зображення п’ятикупольної Богоявленської церкви. Таким чином автори проекту намагалися вказати на збереження традицій, адже даний храм слугував за „візитну картку” міста ще наприкінці XVII ст. в ролі сфрагістичного знаку на печатці місцевого самоуправління. Не залишили без уваги острозьку святиню і за часів Російської імперії: затверджений в 1796 році герб Острога разом з імперським орлом вміщував в собі і Богоявленський собор. Що ж до червоного тла, то червоний колір вказує на зв’язок з родовим гербом князів Острозьких.

Привілеї

На початок Нового часу (XIV – XVII ст.) ряд українських міст намагалися набути юридичного права на міське самоврядування, що надавалося королівською грамотою.

Щодо організації самоврядування, то основні етапи його становлення на Волині в ХVІ ст. розпочинаються, як правило, при набутті містом магдебурзького права. Для повноцінного функціонування самоврядування потрібна наявність війта, ради, яка складалась з райців та бурмістрів, а також лавників, які утворювали лаву. Такий склад місцевих органів управління був характерним для міст державних. Острог, будучи містом у приватному володінні, управлявся війтом ще задовго до набуття магдебургії. Перша письмова згадка про острозького війта відноситься до 1565 року, коли судові справи вирішував Парфен Сахнович. Далі цю функцію виконував шляхтич Павло Малишевич-Новоселицький, що правив в Острозі з 1575 до 1593 року.

Як відомо, Острог в черзі волинських міст на Магдебурзьке право не був одним з перших, хоча на цей час Острог належав до п’яти найбільших міст України та мав вже майже п’ятивікову історію. Прийняття королівської грамоти в 1585 році юридично тільки затвердило вже існуюче самоврядування, зазначаючи в документі, що окрім ярмарок та торгів, острожачи нині мають дослухатися і до „…вряду местского черезъ войта, бурмистровъ радецъ и иныхъ урядниковъ местскихъ”. Зазначено тут і про суд, який мав „…судити… и карати”.

Проте, хоча в привілеї на магдебурзьке право і були рекомендації впровадження його (права) на зразок королівських міст Кракова та Львова, до Острога воно було застосоване дещо в обмеженому вигляді. Це і зрозуміло, адже місто відносилося до приватновласницьких, і всі основні посади тут могли розподілятися за умови погодження з власником (князем) або ж з призначеним ним урядником – старостою.

Про одного з таких управителів (урядників) зазначено в книзі міській Луцькій від року 1596, де є запис скарги на Ждана Боровицького – Старосту Острозького.

Не обходилось без записів про острозьких міських керівників у актових книгах Луцька і пізніше. Так, за 1635 рік згадується про острозького бурмістра Ониська Романовича, котрий під присягою давав свідчення про наявність в місті ремісників, а саме – яких і скільки.

Що ж до, власне, привілеїв, то в грамоті Стефана Баторія за клопотанням Василя-Костянтина князя Острозького від 1585 року за Острогом закріплювалися такі преференції:

  • право організації міського самоврядування та виконання судових функцій з призначення відповідних посад місцевого уряду: війта, бурмістра, райців;
  • право побудови в центрі міста символу міського самоврядного статусу – ратуші;
  • влаштування лавок, вагарні (вагової), постригальні (для стрижки вовни), лазні посполитої;
  • підтверджено надані раніше привілеї щодо проведення торгів та ярмарок.

Адміністративна приналежність і зміна кордонів

Від часів першої згадки Острог входить до земель Київської держави в складі Володимиро-Волинського намісництва, Погоринського уділу. Утім, це був час буремних перетворень, і адміністрування територій перебувало в постійному русі, основною рушійною силою якого були княжі міжусобні війни. На кінець ХІІ ст. значної військово-політичної ваги набирає Галицько-Волинське князівство і Острог в 1199 році підпадає під його управління.

Ослаблені постійними внутрішніми протиборствами удільні князівства не могли протистояти зовнішнім утискам і як результат, в першій половині ХIV ст. (1320 р.) Волинь, а з нею і Острог, отримали нового управителя – Велике князівство Литовське. Згодом Острог стає спадковим володінням; по смерті князя Данила його син Федір отримує в 1386 році підтверджуючу грамоту короля Владислава Ягайла щодо спадкового володіння містом. Віднині князі, володільці міста, отримують назву Острозькі.

Тоді розпочалася славна історія роду князів Острозьких. Вдале керівництво належними землями стало фундаментом стрімкого злету власників Острога. На момент Люблінської унії (1569 р.) рід князів Острозьких був одним з найбільш впливових родів Великого князівства Литовського.

Впровадження декларацій унії призвело до того, що сейм ухвалив приєднати Київщину, Брацлавщину і Волинь до Корони Польської. Острог став частиною Волинського воєводства Речі Посполитої.

У 1654 р. після смерті Анни-Алоїзи Ходкевич, княгині Острозької, Острог переходить у власність князів Заславських, згодом, у другій половині ХVІІ ст., – Любомирських, пізніше – Сангушків.

За часів повстання Богдана Хмельницького козаками в 1654 році було захоплено Межиріч, Рівне та Острог. Проте, відповідно до Андрусіївського перемир’я місто так і залишилося в складі Речі Посполитої.

Наприкінці XVIII століття Російська імперія, Австрія та Прусія провели три поділи Речі Посполитої, в 1793 році Острог став повітовим місто Ізяславського намісництва, а з 1797 року - Волинської губернії Російської імперії.

В 1914 році розпочалася Перша Світова війна, яка розбудила потяг народу до революційних перетворень. Невдовзі після проголошення влади більшовиків в Острозі в листопаді 1917 року під керівництвом більшовицького активу Південно-Західного фронту, створюється Рада солдатських депутатів. Одначе, розвернутися „на марші” їм не дали німецькі війська, котрі на початку лютого 1918 зайняли Острог. Політичні альянси призводили до частої зміни влади: з кінця 1918 до початку 1919 рр. містом управляла Директорія. Знову мобілізація, знову війна; з травня 1919 місто стало „червоним”, з утворенням повітового ревкому; серпень того ж року – Острог за поляками; червоні не відступають від своїх планів і в липні 1920 року залишили місто за собою – знову відновили ревком.

В результаті Ризького мирного договору Острог знову відійшов до Польщі. Відбулося це восени 1920 року. Знову Острог повітове місто Волинського воєводства Польської Республіки.

Далі в історії Острога, як і всієї Західної України, була непроста осінь 1939 року – повернулася радянська влада, визначивши, що Острог від 4 грудня 1939 року має бути районним центром Ровенської області Української Радянської Соціалістичної республіки.

З 3 липня 1941 по 27 січня 1944 року в місті панував окупаційний режим нацистської Німеччини.

Нині, відповідно до постанови Верховної ради України від 7 липня 1995 року №275/95 „Про віднесення міста Острога Рівненської області до обласної категорії міст підпорядкування”, місто Острог Рівненської області – місто обласного значення.

Демографічні дані

 Відповідно до завдань демографія вивчає склад та рух народонаселення певних територій. Якщо розглянути відносини між місцем поселення та його мешканцями, то неодмінно дійдемо висновку про тісний взаємозв’язок між ними. Іншими словами можна сказати, що характер міста визначають його поселенці, і навпаки.

Звідки прийшли люди в Острог і скільки їх було, достеменно невідомо, тому, оперуючи наявними записами, відмітимо, що відповідно до актів опису в Острозі станом на 1577 рік нараховувалося 269 димів. Приймаючи до уваги середньо-чисельний склад сім’ї на той час в 6 осіб, матимемо населення міста біля 3 тис. осіб.

Подальший розвиток міста зумовлював збільшення забудови та відповідний приріст населення:

1620 рік – 6000 мешканців;

1629 – 1655 димів.

На жаль, документи тодішньої пори не містили конкретних даних про етнічний склад міських жителів. Хоча, в акті поділу володінь князя В-К.К.Острозького між його синами Янушем і Олександром 1603 року, зазначається про наявність в місті як християн, так і католиків, і євреїв, і татар. На той час основну частку населення Острога становили християни, хоча стрімко зростала динаміка росту євреїв, які були другою за чисельністю етнічною групою в Острозі. Однак повстанські війни під проводом Б.Хмельницького стали трагічною сторінкою в історії острозьких євреїв. В серпні 1647 року козаки Хмельницького захопили Острог та вбили всіх євреїв, котрі не встигли залишити місто (біля 600 ос.). Коли козаки пішли, євреї повернулися до своїх домівок. Проте, вже в лютому 1649 року козаки повернулися (як свідчать матеріали, на прохання місцевих горожан) і знову взялися нищити євреїв. Цього разу погрому зазнали біля 300 ос.; врятуватися вдалося тільки трьом, котрі і продовжили лінію острозьких євреїв.

Більш розгорнуті демографічні показники, вказані в акті 1654 року, свідчать, що у Старому Острозі було заселено 93 будинки та пляци, в тому числі 44 єврейських. На Новому місті було 18 християнських будинків, а на Кароліні – 62 будинки, серед яких 13 єврейських.

В частині Я.-О.Конецпольського 1687 року єврейських будинків було щонайменше 135 від загальної кількості 390 (близько 35%). Що стосується ординатської частини міста, то тут із 190 будинків у власності євреїв був 71, що становило 37%. Як бачимо, ріст значний.

Проте, відповідно до інвентаризаційних актів частини Острога за 1708 рік в місті нараховувалося 58 християнських та 40 єврейських димів, а також 9 вільних димів, 14 шляхетських дворів. Разом з тим, 188 димів пустували.

Не дивлячись на значне ускладнення геополітичної ситуації в Європі, єврейська община Острога нарощувала свою чисельність, про що свідчать наступні дані:

  • 1765 року в Острозі проживало 1777 євреїв, осілих в 415 будинках
  • 1778 р. – 963 євреї
  • 1784 р. – 1123
  • 1787 р. – 1829
  • 1797 р. – 1757
  • 1798 р. – загальна кількість жителів 4098, євреїв – 2156
  • 1803 р. – 2206 євреїв
  • 1835 р. – всього 3300 жителів
  • 1847 р. – 7300 євреїв
  • 1857 р. – 8365
  • 1861 р. – загальна кількість жителів - 8926
  • 1882 р. – всього 7717 жителів, з них до 2000 християн, решта євреї
  • 1896 р.– 11758, євреїв - 7368, римо-католиків – 1612, православних - 2578, мусульман - 39, протестантів - 102
  • 1897 р. – 9008 євреїв (60,8% від загальної кількості жителів)
  • 1910 р. – 10082 євреї
  • 1921 р. – 7991 євреїв (61,6% від загальної кількості жителів)
  • 1931 р. – 8171 євреїв (61,7%)
  • 1937 р. – 9240 євреїв (61,6%)
  • 1939 р. – євреїв біля 10500

До трагічних подій Другої Світової війни євреї Острога мали сильну розвинуту общину при загальній кількості в 13,5 тис. осіб. Що було далі, розказують свідки тих страшних подій, коли протягом тимчасової окупації 1941–43 рр. гітлерівці в районі лісового масиву Нового міста розстріляли більше 9000 євреїв. На жаль, після війни єврейська община Острога, яка дала місту талановитого лікаря Шпізеля Рафаїла Срульовича, вчителів: Аршинова Йосипа Григоровича, Глізер Валентину Львівну, керівників підприємств: Маркуса Ісака Самуїловича, Вальдмана Василя Мусійовича, Штерн Інну Давидівну, Патіса Бориса Мусійовича, знаменитого міліціонера Фефера, про чесність якого до цього часу повістують місцеві оповідки, військових та музикантів, не відродилася. Нині, община об’єднує всього біля 30 осіб.

Щодо татар. Втрапили вони сюди в результаті військових походів князя Костянтина Івановича Острозького, котрий перемігши татар у 1508 році під Слуцьком та в 1512 році під Вишнівцем, осадив полонених в Острозі на Зарванському передмісті.

Згадують острозькі хроніки і про греків, візантійців та вихідців з інших балканських країн. Поселилися вони в Острозі в першій половині XV ст. одночасно з євреями на запрошення князя Федора Даниловича Острозького. Свідченням цього є назва вулиці Старожидівської, яку вона отримала в кінці XVI ст. від перейменування з Грецької, на котрій поселялися вчені греки. Правда, пожили вони в Острозі недовго: часті татарські набіги змусили їх покинути місто.

Хронологія подій

  • перша письмова згадка про Острог – 1100 рік;
  • середина XIV ст. – Острог стає резиденцією князів Острозьких;
  • укріплення обороноздатності Острога князем Данилом Острозьким, будівництво Вежі Мурованої (1341 рік);
  • 8 листопада 1386 року король Владислав Ягайло дає підтверджуючу грамоту князю Федору Острозькому на право спадкового володіння м.Острогом та його округою;
  • перша половина XV ст. – князь Федір Данилович Острозький (родоначальник князів Острозьких) поселяє в Острозі євреїв та греків. Місто стає торговим центром Волині;
  • 1410 рік – участь волинських полків під проводом Федора Острозького у Грюнвальдській битві;
  • 1430 рік - Острог оточено муром;
  • 1443 рік – напад татар на Волинь, під час якого частково було спалено Острог; завершено будівництво Богоявленської церкви;
  • в кінці XV ст. в Острозі єврейською громадою побудовано кам’яну Велику синагогу в стилі ренесанс;
  • 1527-1529 рр. - місто отримує герб;
  • 1540 рік – укріплено передмістя Острога, зведено вежі – Круглу, Татарську, Луцьку;
  • 1576 рік - в Острозі засновано Острозьку Академію;
  • 1581 рік - виходить в світ знаменита „Острозька Біблія” Івана Федорова (Федоровича);
  • 1585 рік - Острогу надано Магдебурзьке право;
  • 1608 рік - при єврейській синагозі відкрито друкарню;
  • 1619 рік - Янушом Острозьким утверджено найбільшу в Польщі (24 міста та 392 села) Острозьку ординацію;
  • 1635 рік - Анною-Алоїзою завершено будівництво єзуїтського монастиря (кляштору) і колегіуму ім.Лойоли;
  • 1793 рік – Острог в складі Волинської губернії входить до Російської імперії;
  • 1846 рік - під час подорожі Волинню Острог відвідав Т.Г.Шевченко
  • травень 1919 р. - в місті розпочав роботу Острозький ревком;
  • друга половина вересня 1920 року Острог входить до складу Речі Посполитої ІІ;
  • 1939 рік - місто, як і вся Західна Україна стає частиною Української Радянської соціалістичної республіки;
  • з кінця червня 1941 року по 27 січня 1944 року Острог окупований німецько-фашистськими загарбниками;
  • з 1940-х років по 1991 рік - в складі Української Радянської Соціалістичної Республіки
  • 24 серпня 1991 року проголошено про державний суверенітет України;
  • 7 липня 1995 року місту Острог надано статус міста обласного значення;
  • 1996 рік - відновлено діяльність Острозької академії.

Археологія

Сягаючи історією в далечінь років, Острог повсякчас виявляє найдавніші сліди заселення власної території. Найдавніші поселення на території Острога з’явилися в мідну добу (IV—III тис. до н. е.). У ряді місцевостей Острозького району виявлено також пізньопалеолітичні стоянки.

Наукові польові дослідження території міста та околиць виявили археологічні пам’ятки, котрі відносяться до новокам’яної доби, епохи бронзи, ранньозалізного віку, а саме: шліфовані кам’яні сокири, долота, наконечники стріл. В Острозькому краєзнавчому музеї зберігаються посудини типу кулястих амфор і кам’яні чотирикутні сокири.

Виявлені на території району поселення культури лінійно-стрічкової кераміки довели, що Острожчина є одним із найдавніших землеробських осередків, про що свідчить миска? знайдена в с. Вельбівне, з зображенням рала на фрагменті.

Представники Трипільської культури з’явилися на Острожчині на пізньому етапі свого розвитку (кін. IV — поч. III тис. до н. е.) й принесли із собою розписний посуд, вироби з міді, культові антропоморфні фігурки.

Розміщення на Замковій горі городища, система земляних валів Більмажу та Красної Гори підтверджують гіпотезу про заснування міста, як типового слов’янського поселення.

У 1957-1958 роках експедиція Київського державного історичного музею з метою вивчення культури доби феодалізму проводила розкопки на території сучасного парку за Замковим ровом. Знайдені фрагменти посуду з клеймами майстрів-гончарів, знаряддя праці – залізні серпи, ножі, сокири вказують на значний розвиток ремесла у ІХ-ХІІ ст.

Релігійні інституції

У другій половині XVI – першій половині XVII ст. Острог став одним із визначних центрів релігійного життя в Україні. На території міста розміщувались культові споруди представників різних конфесій і національностей, які тут проживали: українців, поляків, євреїв, татар, греків, вірмен та ін. За даними Миколи Теодоровича, в місті тоді знаходились 9 православних храмів (церква в ім’я Богоявлення Господня; церква в ім’я св.Василія Великого; церква в ім’я святителя і чудотворця Миколая; церква Пречистенська; церква в ім’я Світлого Воскресіння Христового; церква в ім’я св.Бориса і Гліба; церква в ім’я преподобного Онуфрія; церква в ім’я Святої Трійці; церква в ім’я Преображенія Господня) костел, мечеть та синагоги.

Римо-католицька парафія

Заснування в Острозі римо-католицької парафії сягають ХV століття, коли князь Федір Острозький фундував між 1440 і 1442 роками в Острозі латинський костел Успіння Пресвятої Діви Марії і монастир для домініканців. Близько 1452 р., під час навали татар, костел був знищений. У 1582 р. князь В.-К.Острозький підняв костел із руїн та віддав священикам, а також підтвердив фундацію (с.Лючин) і записав 2000 злотих на шпиталь. Він же спровадив із Кракова священика Войцеха Бєжановського, який став тут першим парохом (1582-1616 рр.). Упорядкуванням костелу й Острозької парафії зайнявся її другий парох, священик Войцех Вітковський (1619-1623 рр.), який володів старослов’янською мовою, знав літературу православної церкви, колекціонував книги та збирав відомості з історії. При костелі існувала латинська школа. У 1617 р. згадується про її учителя Валентина Закліковича. Згодом (1620 р.) для школи зводять нове приміщення. За час свого існування костел неодноразово перебудовувався. Будівничими нового храму були острожани, італієць за походженням Каспер Дазинт († 1620) та Станіслав Зимно. Нову декорацію інтер’єру костелу здійснювали протягом 1619-1624 років. Головний вівтар, правдоподібно, був зроблений львівським скульптором Йоганом Пфістером та різьбярем з м.Тучин німцем Якубом. Сучасний вигляд храм отримав наприкінці ХІХ століття. Домуровані пізніше дві каплиці по боках, надали будівлі костелу форму хреста. До реставрації в 1879 р. костел був покритий високим, загостреним дерев’яним дахом із малою банею посередині, оббитою білою бляхою, у якій знаходилася сигнатура.

Окремим осередком католицизму в Острозі був Єзуїтський колегіум з костелом в ім’я святих Ігнатія Лойоли та Франциска Ксаверія. Ініціатива щодо його зведення, а також необхідні кошти були виділені власницею Острога Анною-Алоїзою Ходкевич. Протягом ХVІІ ст. це була найбільша єзуїтська колегія в краї. Колегіум мав стати альтернативним навчальним закладом православній Острозькій Академії. Закладення наріжного каменя відбулося у 1626 р. Будівництво провадив італійський архітектор С.Браун. Однак, коли у зведених стінах з’явилися небезпечні тріщини, фундаторка зажадала приїзду до Острога знаменитого єзуїтського архітектора Джакомо Бріано, який, прибувши сюди у 1630 р., розкритикував проект і опрацював п’ять варіантів свого, жоден з яких не був схвалений. Тому проект комплексу розробив інший відомий архітектор Бенедикт Моллі з Риму. З 1634 р. він керував будівництвом, звівши основні споруди протягом 1634-1647 рр. Комплекс складався з високого тринавового базилікального костелу і прилеглого до нього двоповерхового корпуса колегіуму, що утворював замкнутий трапецієвидний у плані внутрішній двір. На північно-східному розі будівлі підносилася вежа астрономічної обсерваторії. Під час повстання Хмельницького козаки двічі палили й руйнували єзуїтський комплекс. Отці Єзуїти повернулися до Острога у 1659 р. і відразу почали відбудовувати колегіум і костел, відбудова закінчилася тільки у 1736 р.

Архітектура комплексу була суто бароковою. Симетричний головний фасад костелу вінчав масивний триярусний фронтон і фланкували бічні вежі. Святиня належала до архітектурного типу купольних базилік з трансептом, на перетині середньої нави з трансептом височіла досить масивна баня.

Після скасування ордену Єзуїтів у 1773 р. в колегіумі розмістився монастир Василіан, консисторія, семінарія. Після пожеж 1809 та 1821 років комплекс не відновлювали, він поступово руйнувався і в 1875 р. був розібраний на будівельний матеріал, з якого споруджено, зокрема, Острозьку чоловічу гімназію (1876 р.).

Після проголошення Незалежності України римо-католицький костел було передано в користування Релігійної громади парафії Успіня Пресвятої Діви Марії Луцької дієцезії Римо-Католицької церкви м.Острог, якою опікується Вітольд-Йосиф Ковалів.

Православна парафія

З часу свого будівництва Богоявленський собор слугував другою кафедрою православних єпископів Волині, які носили титул „Луцький і Острозький”. І хоча основна кафедра знаходилась у місті Луцьку, архієреї час від часу перебували в Острозі. Князь Костянтин Костянтинович Острозький, як ревний поборник Православної віри особливу увагу приділяв Богоявленському собору. Тому в часи його князювання собор відзначався особливою красою. Проте з часом, внучка князя Костянтина Костянтиновича - Анна Олександрівна, прийняла католицьку віру з іменем Алоїза і, як ревнива поборниця унії та латинства, у 1636 році відібрала Богоявленський собор у православних. Собор було закрито. Без використання за призначенням собор почав руйнуватись. Особливо він постраждав у 1648 році під час визвольної війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. В руїнах та забутті зустрів собор входження Волині до складу Російської імперії. Однак, Богоявленський собор в Острозі, незважаючи на те, що довгий час в місті перебувала кафедра Волинських архієреїв, знаходився в руїнах. Під час підготовки у 1892 році до ювілею - 900-ліття Хрещення Русі, було прийнято рішення відновити державним коштом Богоявленський собор в Острозі. Реставраційні роботи проводились у 1886-1891 рр. У відновленому Богоявленському соборі облаштували два престоли. Головний престол було урочисто освячено 13 жовтня 1891 року на честь Богоявлення Господнього, а лівий, боковий, - 17 жовтня 1891 року на честь преподобного Федора, князя Острозького. У 1905 році за проектом інженера-архітектора Павловського була збудована окрема велична дзвіниця. Прийшли радянські часи, а з ними і атеїстична ідеологія. Як результат, у 1963 році Богоявленський собор було закрито і передано в користування Острозькому краєзнавчому музею. Віруючі змушені були задовольняти свої релігійні потреби у Воскресенському храмі на Новому місті. Згодом у соборі влаштували музей атеїзму. В грудні 1989 року влада повернула Богоявленський собор релігійній громаді Української Православної Церкви. З січня 1990 року Високопреосвященніший Варлаам, архієпископ Волинський і Рівненський, урочисто освятив собор, і в ньому почалось регулярне богослужіння. Настоятелем храму було призначено протоієрея Ростислава Трепачука, випускника Московської духовної академії, кандидата богослов’я. Коли 10 квітня 1990 року Волинсько-Рівненська єпархія була розділена на Волинську і Рівненську, Рівненським архіпастирям було надано титул „Рівненський і Острозький”, а Богоявленський собор в Острозі знову стає кафедральним.

Свято-Миколаївська церква м.Острога. Релігійна громада Свято-Миколаївської парафії Рівненської єпархії УПЦ КП створена 30 липня 2009 року. Діяльність поширюється на місто Острог. Парафія користується Миколаївською каплицею по вул.Академічній, 1905 року побудови. Нині релігійною громадою, починаючи з 2010 року, проводяться роботи по відновленню Свято-Миколаївської церкви на місті її історичної побудови.

Синагога

Єврейська община Острога була однією з найбільш древніх на території Волині. Початок заселення даної місцевості євреями припадає на кінець XІV ст. Основним їх заняттям була торгівля худобою. Сприятливі умови проживання дали свої позитивні результати і вже до середини XVІІ ст. єврейська частина населення Острога нараховувало біля 1500 домогосподарів. Проте в результаті козаччини 1647 року євреї піддалися масовому знищенню: всього за декілька днів серпня 1647 року загинуло біля 600 євреїв. Не менш трагічним було і наступне вторгнення козаків в Острог 1649 року, коли вони вбили біля 300 євреїв. Замордованих скидали в криниці поблизу синагоги, яку перетворили в конюшню. Так, єврейську общину Острога було майже зруйновано, проте проходив рік за роком і вже в 1666 році острозькі євреї відряджають на Ваад чотирьох країн свого депутата.

В історії єврейської общини Острога побутує переказ, що під час гайдамаччини (1734–1768 рр.) за євреїв, котрих намагалися знищити повсталі селяни, вступилися місцеві татари. Вправні воїни, вони дали достойну відсіч нападникам. В честь цього в Великій синагозі Острога майже до її закриття щорічно читали цикл віршів та псалмів про цю подію.

Одночасно з суспільно-господарським життям острозьких євреїв розвивались і релігійно-просвітницькі інституції. Вже на початку XVI ст. в місті функціонує єшибот (єшива) - вища талмудична школа при Великій синагозі, яка працювала тут упродовж XVI-XVIII ст. Першим рабином був Калман Габеркастен, котрого змінив Соломон Лурье (1550-1568). Викладав тут також і автор „Шело” кабаліст Ісайя Горович. Та самим видатним діячем був Самуель Едельс, на честь якого Велика синагога так і стала називатися – синагога Магаршо (Маршує). Євреї Острога не могли не розуміти силу друкованого слова, і тому вже в 1608 році при синагозі відкривається друкарня, яка пропрацювала до 1832 року. Зруйновану в 1648 році синагогу на власні кошти відновив Шмельке Зак, який крім того, що був рабином, ще й депутатом від Острога на засіданнях сейму Волині.

Значну роль відігравав острозький кагал, який був одним з чотирьох кагалів головних волинських общин. Аби приймати більш дієву участь в громадському житті жителів Острога при єврейській общині створюється в першій половині XVIII ст. поховальне братство, яке основною метою ставило захист інтересів місцевих євреїв серед загального населення міста.

Нині в Острозі по причині малочисельності єврейської общини єврейські молитовні будинки відсутні. Стан Великої синагоги в Острозі аварійний.

Мусульманська (татарська) мечеть

Після перемоги над татарами в 1508 та 1512 рр. князь К.І.Острозький осадив полонених татар в Острозі на Зарванському передмісті. А вже в 1565 році папський нунцій Фульвіуш Руджієрі зазначав, що „… у місті, названому Острог, є татарська мечеть…”. Припинала своє існування мечеть десь у другій половині XVII ст., оскільки в інвентарі Острога за 1708 рік про неї вже не зазначено.

Крім зазначених вище релігійних громад, релігійне життя сучасного Острога представлено ще такими парафіями:

  • Релігійна громада Свято-Воскресенської парафії Рівненської єпархії Української православної Церкви м.Острог, вул.Івана Вишенського, 3
  • Релігійна громада парафії святих Йоакима і Анни Екзархів Української Греко-Католицької Церкви м.Острог, вул.Островського, 26
  • Релігійна громада Церкви „Спасіння” Євангельських християн-баптистів м.Острог, вул.Будьонного, 9
  • Релігійна громада християн віри євангельської в м.Острог, вул.Садова, 5
  • Релігійна громада Адвентистів сьомого дня м.Острог, вул.Карпати, 8
  • Релігійна громада християн повного Євангелія „Церква Ісуса Христа” м.Острог, вул.Мацути, 4а
  • Релігійна громада Української православної Церкви в м.Острозі (Свято-Богоявленська парафія). Богоявленський собор. 15 жовтня 1891 року тут було освячено приділ в честь преподобного князя Федора Острозького. В 1909 році (11 (24) серпня) на Замковій горі м.Острога Братством імені князів Острозьких було вперше відзначено пам’ять преподобного Федора.

Світські інституції

Освіта

В даному розділі важко виділити окремо взяті установи чи організації, аби показати історію становлення в місті науково-практичного життя. Проте, є один заклад, який став візитівкою Острога ще в далекому минулому. Звісно ж, мова йдеться про Острозьку Академію.

Перша згадка про неї з’являється в „Азбуці” („Букварі”), яка була надрукована Іваном Федоровим 15 червня 1578 року. Так, з неї випливає, що ця школа існувала в комплексі з друкарнею. Подібний комплекс передбачав не лише функціонування початкової освіти, а й середньої і навіть вищої. Однак, вперше академією цей навчальний заклад було названо в заповіті княгині Гальшки Острозької від 16 березня 1579 року. У заповіті сказано, що шість тисяч грошів литовських вона віддає на шпиталь і академію Острозьку, а також на монастир Святого Спаса біля Луцька.

Судячи з усього, вже тоді князь В.-К.Острозький почав виношувати план створення своєрідного культурного комплексу, де б поєднувалися друкарня, гурток учених-богословів, що готували до друку відповідні книги, а також школа, де вони викладали.

Згодом Єзуїт Антоніо Поссевіно у 1581 р. писав, що „деякі князі, як, наприклад, в Острозі і Слуцьку, мають друкарні і школи, в яких підтримується схизма” (як оплот грецької релігії). Викладалися тут т. з. вільні науки – граматика, риторика, діалектика, арифметика, геометрія, астрономія, музика та латинська, грецька й старослов’янська мови. Першим ректором вважають Герасима Смотрицького (1587 р.). Викладання було на досить високому рівні, спудеї могли вести полеміку серед освічених людей на рівних.

Першочергово знаходилася академія на території т. з. Пригородка, біля Замкової гори в напрямку до міста (з північного боку). Друкарня та школа розглядалися в одному комплексі. Фінансування діяльності закладу здійснювалося за рахунок доходів від Суразької волості, фільварку Більмазького, села Завидова під Степанем, що надавало можливість самостійного існування. Свого часу навчався в Острозькій Академії майбутній гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний.

У 1623 р. в Острозі почала діяти єзуїтська місія, котру підтримувала дочка князя Олександра Острозького Анна-Алоїза Ходкевич, зробивши значний внесок на їхню користь. Це дало їм можливість утвердитися в цьому місті. Від цього часу розпочинається занепад православної академії. Завдяки клопотанням Анни-Алоїзи, заклад штучно, без будь-яких на то об’єктивних причин, було перетворено на початкову школу. Останнім кроком до руйнування Академії, була передача в 1640 році фундушу, призначеного на її утримання, до єзуїтського колегіуму.

Так, зробивши вагомий вплив на розвиток освіти та культури не лише в Україні, але й у Східній Європі, Острозька академія припинила своє існування.

Наступним досить таки значним навчальним закладом Острога став конкурент Академії, єзуїтський колегіум. Заснований у 1625 р., він із певними перервами проіснував до 1773 року. Це був один із найбільших і найкраще забезпечених навчальних закладів такого типу в Речі Посполитій. Деякий час, із 1777 р. до переходу Острога під владу Російської імперії в 1793 р. на базі єзуїтського колегіуму працювала чотирикласна школа уніатів-василіан.

За часів царської Росії в Острозі функціонували православна духовна семінарія, повітові училища, чоловіча гімназія. Із 1865 р. в місті офіційно почало працювати жіноче училище ім. графа Д.М.Блудова, яке стало значною культурно-освітньою інституцією з потужною матеріальною базою. Йому були передані приміщення колишнього католицького монастиря капуцинів, закритого в 1832 р., а в 1913-1914 рр., крім того, для потреб училища побудували велике двоповерхове приміщення в стилі неокласицизму.

Далі були часи революцій, воєн, запустіння та розрухи будівель. Вже через десятки років, за ініціативи місцевого краєзнавця П.Андрухова, в Острозі виникло культурно-історичне товариство „Спадщина”, що об’єднало місцеву інтелігенцію. Основними засадами товариства стали пошуки історій рідного краю, проте за ідею-максимум було поставлено завдання відродити минулу славу Острозьких Афін.

Потрібно віддати належну шану керівникові товариства „Спадщина” П.Андрухову, відомому історику-острожанину, професорові М.Ковальському, міському голові Острога М.Грищуку, академікові М.Жулинському, представнику Президента у Рівненській області Р.Василишину та іншим ентузіастам, котрі зуміли в непростих умовах досягти своєї мети. У 1994 р. стало можливим на базі приміщення, що колись належали жіночому училищу графа М.Д.Блудова відновлення вищого навчального закладу під назвою колегіуму, який у 1996 р. одержав статус академії.

За час її існування закинуті приміщення були не лише відреставровані, а й був побудований сучасний навчально-освітній комплекс. На території академії функціонує не лише музей академії, а й виставки стародруків та іконопису, підвали колишнього монастиря капуцинів, картинна галерея, кімната-музей училища графа М.Д.Блудова.

Серед учнів острозьких навчальних закладів можна назвати українських вчених-гуманітаріїв Агатангела Кримського та Івана Огієнка (Острозька чоловіча гімназія), поетесу Оксану Лятуринську (жіноче училище графа Д.М.Блудова), одного із найкращих філософів України ХІХ століття Ореста Новицького (Духовна семінарія в Острозі).

На зазначених вище навчальних закладах, перелік острозьких світочів науки не закінчується. В різні роки тут діяли:

  • Вища талмудична школа (єшибот) при Великій єврейській синагозі міста, що працювала тут упродовж XVI-XVIII ст. Першим керівником єшиботу був равин Калман Габеркастен. Здобуття авторитету закладу в єврейському світі пов’язане з діяльністю рош-єшив Соломона Лур’є (Лурії), який очолював його в 1550-1568 рр., Ісайї Горовича (поч. XVII ст.), Самуїла Едельса (до 1631). Останнім з острозьких рош-єшив перед 1648 р. був равин Давид Галеві;
  • Будинок селянських вихованців (навчальний заклад-пансіонат). Був зорганізований з ініціативи голови з’їзду мирових суддів В.Д.Уварова. Основним напрямком роботи пансіонату була підготовка волосних писарів, дрібних урядовців. Функціонував з 1827 по 1880 рік;
  • Приватне жіноче училище (гімназія) М.Г.Рикало – засноване в 1906 році;
  • Учительська семінарія (педагогічне училище, польський ліцей);
  • Дворянське училище – 1832 рік;
  • Чотирикласна прогімназія – 1868 рік;
  • Восьмикласна гімназія – з 1897 року;
  • Державна гімназія ім.Марії Конопницької – 1921-1939 рр.;

Нині в Острозі у сфері освітньої галузі працює ряд навчальних закладів, як то:

  • Національний університет „Острозька Академія” – відновлено роботу в 2000 році;
  • Острозька ЗОШ №1 – розпочала роботу з 1939 року;
  • Острозький обласний ліцей-інтернат з посиленою військово-фізичною підготовкою - відкрито 25 вересня 2001 року;
  • Державний професійно-технічний навчальний заклад „Острозьке вище професійне училище” – з 11 жовтня 1983 року;
  • Острозька школа для дітей з вадами слуху;
  • Острозька гімназія;
  • Острозька допоміжна школа;
  • Острозька ЗОШ № 3.

Медична галузь

Про ступінь розвитку суспільства ніщо так красномовно не говорить, як стан забезпечення населення медичним обслуговуванням. Вперше про намагання надати допомогу нужденним Острога ми дізнаємося зі стародавніх актів, які розповідають нам, що в заповіті княгині Гальшки Острозької від 16 березня 1579 року сказано про шість тисяч грошів литовських, які вона віддає на академію Острозьку і шпиталь. Далі дізнаємося, що був шпиталь і при костелі (шпиталь польський), якому князь В.-К.Острозький в 1582 році підтвердив фундацію (с.Лючин) і записав 2000 злотих. Функціонував шпиталь станом на 1585 рік і при острозькій Троїцькій церкві. Хоча в даному випадку можна сказати, що скоріш церква була при шпиталю, оскільки в підтвердженні короля Стефана Баторія фундацій князя Костянтина Острозького сказано „… дім шпитальний, а в нім церкву закладення Святої Трійці”.

Набожна католичка Анна-Алоїза теж внесла свою частку в допомогу немічним католикам, організувавши новий шпиталь на честь св.Франциска Ксаверія (згадується, як „шпиталь новий” в заповіті Юрія Залеського).

Щодо надання послуг, то шпиталь надавав не тільки медичну допомогу. Але й був прихистком для вбогих та немічних. У вимогах щодо належної роботи шпиталю зазначалося, що він повинен мати „лікаря, балвіра, цирульника”, а також „найкращі ліки відповідно до хвороби” та щоденне харчування.

Існування шпиталів при храмах тодішньої пори було справою звичною, хоча місце їхнього розташування не завжди входило в храмовий комплекс. Звичним також було і те, що лікували вони, як правило, адептів своєї парафії. Тому закономірним, що євреї Острога теж мали свої шпиталі, один з яких розташовувався в ординарській часині міста (1603 р.), а другий на Великій Жидівській вулиці (1621 р.).

З часом справа лікування майже повністю переходить до євреїв. В другій половині ХІХ ст. в Острозі практикували від 8 до 10 медичних спеціалістів євреїв. Принагідно необхідно зазначити, що від держави в місті працювала лікарня Приказу суспільного нагляду на 10 ліжок і 4 фельдшерсько-акушерських пункти. Аби створити умови доступу до лікування бідних євреїв, острозьким промисловцем Мойсеєм Зусманом було викуплено у торговця Б.Френкеля будівлю і передано єврейські общині для влаштування там лікарні. Заклад відкрився 16 вересня 1861 року, головним лікарем призначили Льва Алтшулера. Пропускна спроможність лікарні складала 20 постійних ліжок та 100 амбулаторних відвідувань в день, наявна була аптека та прихисток на 4 ліжка. В лікарні працювали всі відомі в місті лікарі: Табачник Л.А., Каплун Є.В., Воблий М.І, Громико М.В., Сегал І.М. та інші. Під час російсько-японської війни, в 1905 році, до лікарні стали поступати поранені. Виникла необхідність проведення хірургічних операцій. За цю справу взявся відомий хірург П.С.Паславський. В цей час в Острозі відкривається Земська лікарня (1904 р.). Фінансувалася єврейська лікарня за рахунок пожертв та меценатів: братів Зусманів, Л.Ландау, І.Черницер, К.Я.Френкель. Головними лікарями закладу в різні роки були - Шпільберг Ш.А., Давидович Е., Заславський А.Я. За часів Польщі лікували хворих Хаим Копит, Гаррі Майданнік, Давид Розенфельд, Ілля Розенштрау та інші. У зв’язку з важким економічним становищем в 1920-х роках виникла загроза закриття лікарні. Співробітники лікарні запропонували проводити концерти, благодійні вечори, звані обіди, виручені кошти від яких спрямовувати на лікарню. Місцем проведення заходів вибрали жіночу гімназію ім.А.Д.Блудової. В результаті проведення 23 міроприємств фінансове становище закладу було стабілізоване.

З приходом в місто в 1939 році радянської влади, єврейську лікарню закрили. Все обладнання і майно передали для щойно відкритої районної лікарні, головним лікарем якої призначили С.К.Храневича.

Всього єврейська лікарня здійснювала свою медичну діяльність на протягом 78 років, і хоча звали її єврейською, та покращувала вона здоров’я всім острожанам, не зважаючи на національність.

Культура

Особисте світосприйняття кожної людини та її естетично-моральні цінності формуються під впливом навколишнього середовища. Не останню роль тут відіграє система заходів культурного спрямування.

Розуміючи великий вплив на свідомість людини друкованого слова князь В.-К.Острозький запрошує до Острога знаного друкаря Івана Федорова (Федоровича). Спільними зусиллями багатьох людей в Острозі була організована друкарня, котра видала в 1578 році „Азбуку”, в 1580 році – „Книгу Нового завіта” та першу в 1581 році повну слов’янську кириличну Біблію. Зовсім скоро відкривається друкарня і при Великій синагозі, котра пропрацювала з 1608 по 1832 рік. Приводом до закриттям цієї друкарні було друкування маніфестів польських повстанців.

Поряд з друкарнями в Острозі були й бібліотеки. Однією з перших острозьких книгозбірень була Архієрейська Бібліотека, що розміщувалася в Вежі Мурованій. До речі, в цій же вежі, в 1809 році засідав Острозький повітовий суд.

Є в Острозі будинок Шейненберга, в котрому розмістився сучасний музей нумізматики. Будинок досить цікавий в архітектурному плані. Мало кому відомо, що власник цього будинку Ш.Шейненберг був (станом на 1900 рік) власником друкарні. Його колегою був острозький аптекар Грейнімс, котрий теж мав видавництво.

Свіжого подиху в культурне життя Острога додало жіноче училище ім.А.Д.Блудової. В 1906-1907 роках тут існував аматорський музично-драматичний гурток, який влаштовував для учнів та їх батьків театралізовані дійства. Відмічається острозькими краєзнавцями і про наявність в другій половині ХІХ ст. театру професійного. За часів Польської Республіки діяв в місті кінотеатр.

З приходом радянської влади в місті було організовано Будинок культури, котрий розмістили в „старій аптеці” Вацлава Жолтовського. Нині заклад теж там.

В місті, котре несло в собі задатки культурно-філософського спрямування, не могли не виникати об’єднання однодумців, які намагалися розвинути притаманні їм ідеї, погляди. Тому досить закономірним є той факт, що ще за часів графині Блудової нею ж засноване (1865 р.) братство в ім’я св.Кирила і Мефодія. Основною ідеєю братства слугували постулати православної віри та привнесення освітництва в народ.

Глибокі історичні корені спонукали міських краєзнавців згуртуватися в 1909 році в Братство ім. князів Острозьких. Натхненником і ініціатором громадської релігійно-просвітницької і науково-краєзнавчої організаці] був М.Тучемський. Через десятки років провідну ідею Братства було підхоплено острожанами П.Андруховим та М.Ковальським, котрі зорганізували Науково-краєзнавче товариство „Спадщина” (1987 р.), основним завданням якого було ініціювати відродження Острозької Академії.

Виникали в Острозі крім краєзнавчо-просвітницьких і політичні гуртки. Одним з таких був Соціально-демократичний гурток „Земляцтво”. Організований на базі Острозької гімназії в 1898 році. Основний напрямок роботи – розповсюдження революційних ідей серед військових 126 Рильського полку, що базувався в Острозі. Активну участь в роботі гуртка приймав Д.З.Мануїльський.

Цікавим є і той факт, що в Острозі в 1821 році діяла Масонська ложа „Доброчинний поляк”. Відомостей про її діяльність зовсім небагато.

Містобудування

Відповідно до назви, Острог було засновано як форпост в системі оборонних споруд князівських володінь. Призначення визначило характер первісної забудови: центром забудови слугував дитинець площею біля 0,7 га з невеликим (не більше 4 га) Пригородком із західного боку.

Для покращення захисних властивостей, обнесений дерев’яним укріпленням, дитинець відділявся від материкової частини штучним ровом у вигляді півкільця. Розміщення забудови було вибрано досить вдало, адже різниця у висотах між плато дитинця та водною поверхнею Вілії становила близько 21 метра. Згодом укріплення поширилися і навколо Пригородка.

Розвиток Острога об’єктивно потребував розширення забудови міста, яка стала поширюватися в північному та північно-східному від Пригородку напрямку. В нижній частині міста на перетині основних доріг, що вели до Луцька, Рівного, Звягеля та Заславля починає формуватися торгово-ремісницький центр з виокремленням ринкової площі.

Зазнає змін і сам дитинець (замок), котрий у XVI ст. було обнесено кам’яним муром.

У другій пол. XVI — на початку XVII ст. Острог був містом з відцентровою системою планування вулиць, прямокутними кварталами, чіткою просторовою локалізацією земельних ділянок. На картографії Острога XVIII — поч. XIX ст. можна спостерігати геометрично правильну побудову сітки вулиць, притаманну містам епохи Відродження. Формування відцентрової планувальної структури Острога практично завершилося у другій пол. XVI ст. Центром міста була ринкова площа, з якої променями виходили вулиці, зорієнтовані в основному на міські брами, відповідно до напрямків головних доріг. На північ простяглася вулиця Зарванська, що закінчувалась Зарванською (Татарською) брамою. У західному напрямку вела Луцька вулиця до однойменної брами, через яку проходила дорога на Луцьк та Дубно. Від неї в обидві сторони відходила вулиця „Красная гора”. У поперечному її напрямку тягнулася Пречниця. На південь з ринку до річки йшла вулиця Низька, на якій розміщувався монастир Св.Трійці. У східному напрямку з площі виходило дві вулиці, заселені євреями: Старожидівська, на якій стояла синагога та Новожидівська, що закінчувалась Жидівською або Заріцькою брамою. Радіально-кільцева система планування поєднувалася з прямокутними кварталами, найчіткіше вираженими в південно-східній частині „старого міста”, у єврейських дільницях.

Острозькі передмістя початку ХVІІІ ст. формувалися на основі наявних вулиць та особливостей рельєфу чи оборонних споруд – валів, брам, тощо. Так вже згадана вище Зарванська вулиця, закінчившись Татарською брамою, простяглася далі уздовж старого русла річки Вілії і дала назву передмістю – Зарванське. Із Зарванським межувало на сході передмістя Заріччя. Крім цих заміських районів в інвентарях згадуються передмістя Суха Воля, Мокра Воля, Загроддя.

Останніми фортифікаційними спорудами Острога стала лінія земляних валів, що захищали місто з північно-західної сторони (перша половина ХVІІ ст.). Ці укріплення являли собою систему бастіонного типу загальною протяжністю 1,3 км. Потужний захисний вал величезною дугою поєднував північну частину Татарського передмістя з передмістям Більмаж.

Відособлено від більш наближених до центральної частини міста побутувало старе передмістя Застав’є, котре свою назву отримало від обширного ставу, який простирався, майже відразу за Замковою горою, на південь. Нині на місці Застав’я розкинулося острозьке Нове місто.

Нинішній Острог не ділиться на райони, як одиниці адміністративного поділу. Проте територія міста має певні назви, що використовуються жителями в спілкуванні, як то: Бельмаж, Нове місто, Поштарка, Городище, Доси, Красногорка, Джерело, Кідри та інші.

З історичних джерел відомо, що раніше Острог теж мав окремі місцевості, які виділялися на фоні центральної частини забудови міста. Найбільш відомими „районами” Острога були: Нове місто, Загороддя, Каролін.

Щодо Нового міста, то Новим воно називалося ще при складанні інвентарів Острога за 1654 рік. Крім того дане передмістя мало і свої органи управління; це свідчить, що на той час воно вже мало досить значний ступінь розвитку. Початок заселення даного району відноситься до другої половини ХІV ст.

Значно молодшим було передмістя Каролін, що утворилося на східних околицях Острога, оскільки про його жителів опис 1654 року зазначає, як про таких, що ще й податку не сплачують.

На перехресті головних шляхів (з Луцька, Рівного, Звягеля і Заслава) в Острозі формується новий міський центр. На певному етапі свого розвитку він перетворюється на ринкову площу, наближену в плані до форми квадрата з обширом близько 0,9 га. Ратуша в Острозі з’явилася десь на початку XVII ст. Акт розподілу Острога 1603 р. її ще не фіксує. Натомість в Інвентарі 1620 р. ратушу зазначено як таку, що вже була побудована кн. Я.К.Острозьким, про що, напевно, свідчила пам’ятна мармурова таблиця на ній XVIII ст. Ревізія частини замку і м.Острога 1690 р. дає можливість локалізувати розміщення ратуші посеред ринкової площі. Певне уявлення про зовнішній вигляд ратуші дає магістратська печатка, де серед інших споруд зображена, напевно, ратуша. Ратушна вежа мала галерею і завершувалася флюгером або прапорцем. Ратуша була щонайменше двоповерховою, з підвалом, де містилися крамниці. З обох частин міста ратуша мала ґанки із сходами. Впродовж проміжку часу від кінця XVII до XVIII ст. ратуша поступово і постійно руйнувалася. На кінець XVIII ст. її, як споруди, очевидно, вже не було, оскільки фіксаційні плани ХІХ ст. її вже не подають.

Етнографія

Дослідження умов проживання в певній місцевості, неодмінно призведе до необхідності розгляду використання предметів побуту, технологій виготовлення продуктів харчування, виробництва предметів праці та систему збуту, тобто ремісництва і промислів.

Найбільш поширеними промислами в Острозі на кінець XVII ст. були гуральництво, броварництво та солодовництво. Про їх важливість свідчить значна кількість винниць, солодовень та броварень у місті. У 1687 р. в Острозі власниками цих господарських об’єктів були виключно представники єврейської національності. Разом у Старому та Новому місті у власності 37 євреїв було 144 котли. В ординатській половині міста в цей час було 17 винниць, 5 броварень та 5 солодовень.

Не менш важливим промислом у місті було млинарство. В обох частинах Острога знаходилось 5 млинів.

У структурі міських промислів також важлива роль відводилась рибному господарству. Наявність міського ставу та близькість до річок Вілії та Горині дозволяли забезпечувати потреби міщан в рибі. У 1687 р. в місті проживало 5 рибалок.

Більш значного поширення в місті набуло ремісництво. В кінці XVII ст. в Острозі найбільш поширеними ремісничими спеціальностями були ті, що орієнтувались на забезпечення щоденних потреб міщан та селян волості (швеці, гончарі, кушніри, кравці, ткачі, теслярі та різники). При цьому варто відмітити, що переважна більшість острозьких кравців та різників були євреями, а в інших спеціальностях домінували українці. На цей час в Острозі було щонайменше 127 ремісників 27 спеціальностей. Зокрема, шевців – 25, гончарів – 13, кушнірів – 13, кравців – 10, ткачів – 10, теслярів – 10, різників – 9, ковалів – 6, гарбарів – 4, пекарів – 3, котлярів – 2, римарів (ремісник, який обробляв шкіри та хутра) – 2, тартичників – 2, бондарів – 2, панчішників – 2, склярів – 2, слюсарів – 2, конвісар (спеціаліст по виготовленні речей з олова) – 1, гребінник – 1, дігтяр – 1, селітерник – 1, колесник – 1, драничник – 1, золотар – 1, шмуклір (ремісник, який виготовляв тасьма, стрічки, ґудзики та інші елементи одягу) – 1, маляр – 1, друкар – 1. Внутрішня професійна конкуренція призводила до необхідності об’єднання ремісників у цехи. Підтвердженням цього є той факт, що у 1648 р. в Острозі вже налічувалось 16 ремісничих об’єднань: кушнірів, римарів, шаповалів, теслярів, скрипалів, гончарів, оліярів, сідлярів, ковалів, кравців, шевців, пекарів, гарбарів, золотарів, мулярів і різників.

Продукцію власного виробництва майстри мали змогу реалізовувати на міських торгах та ярмарках. У першій половині XVI ст. Острог отримав привілей на дводенні щотижневі торги (1527 р.) та на триденні щорічні ярмарки, які проходили: у п’ятницю і в неділю, а також проводились у місті три ярмарки: на день Св. Онуфрія (12 червня), на Покрову (14 жовтня) та Св. Миколая (6 грудня).

Станом на 1798 рік в Острозі торгівлю вели в основному євреї. Серед купців Острога було 10 купців І-ої та 36 купців ІІІ-ої гільдії. Торгівля здійснювалася на Ринковій площі з 54 кам’яних та 93 дерев’яних лавок.

В зазначеному вище переліку звичних професій для Острога XVІІ ст. виділяються золотарі, скрипалі, а також зброярі, що вказує на існування в місті високотехнологічних виробництв того часу.

Особливої уваги заслуговує розгляд острозької школи іконопису.

У другій пол. XVI- на початку XVII ст. Острог був одним із найбільших центрів малярства та іконопису в Україні. Про це свідчить податковий реєстр 1576 p., згідно з яким у місті працювало 6 малярів: Харитон, Лазко Гаврилович, Дашко, Духніч, Богдан та Федір. Іконописний осередок Острога, розгалужена діяльність якого охоплювала широку територію, не мав собі рівних на Волині і займав особливе місце поміж художніх центрів українських земель, поступаючись лише перед Львовом. До сьогодні збереглося кілька ікон, створених Острозькими митцями: „Юрій Змієборець”, „Різдво Богородиці” та чудотворна родова ікона князів Острозьких – „Богородиця Одигітрія”, що нині зберігається у монастирі Св. Трійці в с/Межирічі.

Пам'ятки архітектури та будівництва

Пам’ятки архітектури національного значення

Вежа Мурована

Розташована в центральній частині Острога, вул.Академічна, 5. Представляє собою оборонну споруду. Пам’ятка замкової архітектури ХІV ст. єдиний в Україні, країнах СНД і Балтії зразок донжона (одновежового оборонно-житлового замку). В ХІV-ХVІІ ст. - резиденція українського княжого роду Острозьких. Перебуває в доброму стані. Нині там Острозький краєзнавчий музей. Внесена до реєстру пам’яток під охоронним номером 602 Н/1.

Кругла (Нова) вежа

Розташована в центральній частині Острога, вул.Академічна, 5. Представляє собою оборонну споруду. Пам’ятка замкової архітектури ХVІ ст., ймовірно, робота італійських архітекторів. Споруда високої естетичної довершеності, особливо ренесансовий аттик. Перебуває в задовільному стані. Входить в комплекс Державного історико-культурного заповідника м.Острог. Внесена до реєстру пам’яток під охоронним номером 602 Н/2.

Богоявленська церква

Розташована в центральній частині Острога, вул.Академічна, 5. Представляє собою культову споруду. Пам’ятка храмової архітектури ХV ст., відреставрована в 1891 році. В підземеллях в ХVІ-ХVІІ ст. була усипальниця князів Острозьких. З 1907 року в храмі зберігається частка мощів преподобного Федора, князя (помер в ХV ст.). Стан збереження – добрий. Діючий храм Релігійної громади Української православної Церкви в м.Острог (Свято–Богоявленська парафія). Внесена до реєстру пам’яток під охоронним номером 602 Н/3.

Татарська надбрамна башта

Розташування: на пінічний схід від центральної частини міста, вул.Татарська. Оборонна споруда. Пам’ятка міської оборонної архітектури ХVІ ст. Стан збереження – задовільний. Входить в комплекс Державного історико-культурного заповідника м.Острог. Внесено до реєстру пам’яток під охоронним номером 603/Н.

Луцька надбрамна башта

Розташування - м.Острог, вул.Папаніна, 7. Оборонна споруда. Пам’ятка міської оборонної архітектури ХVІ ст., в доброму стані. Нині приміщення Музею книги та друкарства. Внесена до реєстру пам’яток під охоронним номером 604/Н.

Костел Успіння Діви Марії

Розташований в центральній частині Острога, вул. Князів Острозьких, 3а. Культова споруда. Пам’ятка храмової архітектури ХV-ХІХ ст. (остання перебудова в 1896 році, архітектор Б.Петровський). Бароковий вівтар ХVІІІ ст. Стан збереження – добрий. Діючий костел Релігійної громади парафії Успіня Пресвятої Діви Марії Луцької дієцезії Римо-Католицької церкви м.Острог. Внесений до реєстру пам’яток під охоронним номером 1509-Н.

Перелік пам’яток архітектури місцевого значення

Дзвіниця Богоявленського собору

Розташування: центральна частина м.Острог, вул.Академічна, 5. Культова споруда, надбрамна дзвіниця. Стан збереження – добрий. Використовується Релігійною громадою Української православної Церкви в м.Острог (Свято-Богоявленська парафія). Внесено до реєстру пам’яток під охоронним номером 190160.

Воздвиженська дерев’яна каплиця на міському кладовищі

Розташована на північний схід від центру міста, вул.Татарська. Культова споруда, каплиця ХVІІІ ст., в задовільному стані. Не використовується. Внесена до реєстру пам’яток під охоронним номером 190171.

Воскресенська церква

Розташування: район Нового міста (Острог), вул.Вишенського, 3. Культова споруда, церква 1910 року побудови. Стан збереження – добрий. Використовується Релігійною громадою Свято-Воскресенської парафії Рівненської єпархії Української православної Церкви м.Острог. Внесена до реєстру пам’яток під охоронним номером 190165.

Житловий будинок Шейнфайна

Розташування: центральна частина міста, вул.Ревкомівська, 2. Житловий будинок ХІХ ст. Стан збереження – добрий. Використання - приміщення Острозької міської ради. Внесено до реєстру пам’яток під охоронним номером 190166.

Житловий будинок Вайнтраубе

Розташування: центральна частина міста, вул.Ревкомівська, 4. Житловий будинок ХІХ ст. Стан збереження – добрий. Використовується як адміністративне приміщення Острозької міської ради. Внесений до реєстру пам’яток під охоронним номером 190167.

Житловий будинок лікаря Воблого

Розташування: центральна частина міста, вул.Ревкомівська, 10. Житловий будинок відомого в Острозі в кінці XIX – початку XX ст. лікаря М.В.Воблого. Стан збереження – добрий. Використовується як навчальний корпус НАУ „Острозька академія”. Внесений до реєстру пам’яток під охоронним номером 190168.

Межовий стовп

Розташування: на захід від центру міста, вул.Бельмаж. Мала архітектурна форма. Межовий знак. Стан збереження – добрий. Внесений до реєстру пам’яток під охоронним номером 190163.

Каплиця Миколаївська

Центральна частина міста, вул.Академічна. Культова споруда, каплиця 1905 року побудови. В доброму стані. Використовується Релігійною громадою Свято-Миколаївської парафії Української Православної церкви Київського Патріархату в м.Острог. Внесена до реєстру пам’яток під охоронним номером 190161.

Велика синагога

Розташування: на південний-схід від центральної частини міста, вул.Л.Українки. Культова споруда. Пам’ятка єврейської архітектури в Україні ХVІ-ХVІІ ст. В ХVІ-ХVІІІ ст. при синагозі працювала відома в Східній Європі вища равинська школа (єшива). Перебуває в аварійному стані. Не використовується. Внесена до реєстру пам’яток під охоронним номером 190172.

Костел і монастир капуцинів

Розташування: на північ від центральної частини міста, вул.Семінарська, 2. Культова споруда. Пам’ятка храмово-монастирської архітектури ХVІ-ХVІІІ ст. Стан збереження. Добрий. Використання: корпус НУ „Острозька академія”. Внесена до реєстру пам’яток під охоронним номером 19016.

Житловий будинок Шейненберга

Центральна частина міста, пр-т Незалежності, 45. Пам’ятка міської архітектури ХІХ ст., житловий будинок. Стан збереження – добрий. Використання - музей нумізматики. Внесена до реєстру пам’яток під охоронним номером 190164.

Садиба князів Яблоновських

Центральна частина Острога, вул.Академічна, 3. Житловий будинок XVIII сторіччя, з прилеглим дендропарком. Стан збереження – задовільний. Використовується релігійною громадою Української православної Церкви в м.Острог (Свято-Богоявленська парафія). Внесена до реєстру пам’яток під охоронним номером 190162.

Пам’ятники м.Острог

Пам’ятник князям Острозьким

Центральна частина міста, проспект Незалежності. Автор – заслужений художник України С.Чумаков. Матеріали: бронза, бетон.

Пам’ятник Т.Г. Шевченку

Центральна частина міста, вул.Академічна. Відкрито в 1964 році. В підніжжі пам’ятника закладено частинку землі від могили поетові в Каневі.

Пам’ятник євреям, розстріляним під час ІІ-ї світової війни

Розташування: район Нового міста, вул.Вишенського. Матеріали: камінь, метал.

Пам’ятник Самуелю Едельсу (Маршуе)

Центральна частина міста, територія єврейського кладовища. Матеріал – камінь.

Братська могила

Розташування: на північ від центральної частини міста, проспект Незалежності. Меморіал радянським воїнам загиблим в Другій Світовій війні.

Пам’ятник загиблим у Другій Світовій війні

Центральна частина міста, проспект Незалежності. Матеріал – бронза.

Пам’ятник воїнам-афганцям

Центральна частина міста, вул.Мануїльського. Матеріали: бронза, бетон, залізо, камінь.

 Пам’ятник 40-річчя Перемоги

Центральна частина міста, проспект Незалежності. Матеріал – граніт.

Пам’ятний знак на честь 400-річчя книгодрукування

Центральна частина міста, вул.Академічна, парк Шевченка. Матеріали: камінь, метал.

Природничі ресурси та об'єкти озеленення

Зелені насадження загального користування

Відповідно до рішення Острозької міської ради від 27 червня 2012 року за №308 до переліку об'єктів зелених насаджень загального користування внесено:

  • зелений масив на площі Декабристів площею 0,6438 га
  • зелений масив по проспекту Незалежності, 14 площею 0,2459 га
  • сквер 40-річчя Перемоги по проспекту Незалежності площею 0,6349
  • парк ім.Т.Шевченка по вул.Академічній площею 0,7264 га
  • парк ім.Конашевича-Сагайдачного по вул.Татарській площею 0,4715 га
  • сквер по вул.Князів Острозьких площею 0,1178 га
  • зелений масив по пр-ту Незалежності, 50 площею 2,2347 га
  • урочище „Дерньов” площею 2,1297 га.

Об’єкти природно-заповідного фонду

Комплексна пам’ятка природи місцевого значення „Дендропарк Острозького держлісгоспу”

Створена рішенням Рівненського облвиконкому №343 від 22.11.83 р. (зі змінами згідно рішення Рівненського облвиконкому №98 від 18.06.1991 р.). Основу парку складають зелені насадження площею 0,6 га садиби князів Яблоновських. З початку створення об’єкта природно-заповідного фонду всі роботи по утриманню проводилися Острозьким державним лісовим господарством. Далі (з 25.11.2011 р.) охоронне зобов’язання видане на Острозьку міську раду. На даний час будинок князів Яблоновських передано релігійній громаді Богоявленської церкви Української православної церкви.

Парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення „Острозький”

Створена рішенням Рівненського облвиконкому №343 від 22.11.83 р. (зі змінами згідно рішення Рівненського облвиконкому №98 від 18.06.1991 р.). Парк орієнтовною площею 6,6 га створено на місці бувшого єврейського кладовища, яке було ліквідовано у 1958. На території парку за часів СРСР функціонувала танцювальна площадка, побудовано стрілецький тир, було встановлено дитячі атракціони. На даний час, за сприяння єврейської громади м.Острог територію парку облаштовано огорожею. Проводяться роботи по встановленню надмогильних плит. На території парку знаходиться символічна могила Самуїла Едельса - Острозького равина і ректора єшиви І-ї третини ХVІІІ ст.

Нематеріальні активи

Знані постаті, що в тій чи іншій мірі пов’язані з історією Острога:

  • Бібер М.М. (1856-1932) - єврейський письменник, автор книги „Єврейська Острозька старовина”, яку видав 1902 р. у Варшаві, у 1907 р. в Бердичеві написав на івриті „В пам’ять равинів Острога”. Народився і жив в Острозі
  • Брейтман Мойсей (2 половина 19 ст. - поч. 20 ст.) - єврейський письменник, автор роману „Варшавський голем” і ряду повістей. В кінці ХІХ ст. емігрував до США. До еміграції проживав в Острозі
  • Вишневецький Міхал Корибут (1641-1673) - польський король. У 1670 році в м.Острог затвердив Ханенка М.С. гетьманом Правобережної України і вручив йому відповідні клейноди
  • Гомолицький Леон - польський письменник, випускник Острозької гімназії
  • Гофман Якуб (1896–1964) - польський освітній діяч, краєзнавець, дослідник Волині, зокрема Острога і Острожчини
  • Давидов Денис Васильович (1784-1839) - російський поет і генерал-лейтенант, який відзначився у війні з французами 1812 року. Автор знаменитих гусарських балад. У 1831 році перебував в Острозі
  • Даль Володимир Іванович (1801-1872) - російський офіцер, лікар, лексикограф, автор „Тлумачного словника російської мови”, етнограф, письменник. Під час служби у Проскурові відвідав ряд міст, зокрема Ізяслав, Старокостянтинів, Острог, Шумськ
  • Дмитро Самозванець. По одній із версій в Богоявленській церкві брав шлюб Дмитро Самозванець (Григорій Отреп’єв) з Мариною Мнішек
  • Жураковський Станіслав Людвик (народився 5 травня 1886 р. в Житниках Таращанського повіту П’ятигорської парафії Київської губернії, загинув у квітні 1940 р. поблизу Катині Смоленської обл. Білорусі) - бургомістр Острога перед ІІ-ю Світовою війною
  • Кардашевич Станіслав (1821-1887) - відомий острозький краєзнавець, автор фундаментальної праці з історії Острога „Дзєє давнєйше міяста Острога. Матеріали до гісторії Волиня” (видана польською мовою посмертно 1913 року у Варшаві і Кракові). Народився в с.Білогородка Ізяславського району, проживав в Острозі, де працював секретарем повітового суду
  • Конашевич-Сагайдачний Петро (1550-1622) - гетьман України, видатний політичний і культурний діяч, полководець, переможець Хотинської битви (1621). Поборник православ’я. Вихованець Острозької Академії
  • Крашевський Юзеф-Ігнаци (народився 28 липня 1812 р. у Варшаві, помер 19 березня 1887 р. в Женеві) - видатний польський письменник, літературний критик, етнограф, фольклорист, мистецтвознавець, вчений, журналіст, художник. Залишив малюнки і спогади про Острог
  • Ле Іван (1895-1978) - відомий український письменник, автор багатьох романів, серед яких „Наливайко”, трилогія „Хмельницький”, в якій висвітив події, що мали місце у нашому краї. У 1940 році перебував тривалий час у творчому відрядженні на Рівненщині (Острог, Дубно)
  • Лукаріс Кирило (1572-1663) - екзарх Олександрійського патріарха Мілетія Пігаса на Україні. Викладач, а затим ректор Острозької Академії
  • Лятос Ян (Лятошинський (1539-1608) - польський вчений, доктор медицини, філософії, математики, магістр астрономії. У 1583 переїхав в Острозьку Академію, де почав викладати медицину і астрономію
  • Наливайко Северин (Семерин) (? - 1597) - славнозвісний керівник козацько-селянського повстання (1654 –1596), яке розпочав з древнього Острога, де служив сотником хоругви кн.Острозьких
  • Новицький Й.Ю. (1878–1964), вчений археолог, музеолог, дослідник Острога. Очолював Острозький музей з березня 1917 р.
  • Пекалід Симон (1567–1601) – бакалавр, польський поет. В своїх поезіях прославляв м.Острог, Острозьку академію, рід кн.Острозьких. На честь Острога написав латинську поему „Де белло Острогіано”
  • Перльштейн Аким (20-80-ті роки 19 ст.) – вчитель Острозької прогімназії, член-кореспондент Київської археографічної комісії. Автор наукових статей та праць про Острог
  • Пілсудський Юзеф (1867–1935) - польський державний і політичний діяч, маршал, творець польської держави і її керівник. Під час інспекції східних кордонів певний час перебував в Острозі
  • Понятовський Станіслав Август – останній польський король (1764-1795). В 1781 році відвідав Острог. Перед приїздом С.Понятовського до Острога була спеціально насипана гребля (довжина 2 км) між Вельбівно і Острогом
  • Равчинський Едвард – польський мандрівник. Подорожуючи з Польщі до Туреччини на деякий час зупинявся в Острозі і зробив низку малюнків м.Острог та його околиць
  • Ролле Ю. (Анатолій Йот) (1830-1894) - відомий польський історик, краєзнавець, письменник, лікар, котрий постійно жив у Кам’янці-Подільському. Багато праць присвятив історії Волині. Декілька разів був у Острозі, про який опублікував есе
  • Самуель Едельс (Маршує) (1555–1632 (Острог)) – єврейський вчений, відомий у єврейському світі як неперевершений тлумач Талмуду. Довгі роки працював в Острозькій школі равинів
  • Скарга Петро (Петро Павенський) (1536–1612) - польський релігійний і громадський діяч, відомий оратор, єзуїт, полеміст, предтеча і активний діяч Брестської Унії 1596 року, перший ректор єзуїтського колегіуму у Вільно (засн. 1596). Автор книги „Про єдність костелу…”, яку присвятив кн. В.-К.Острозькому. П.Скарга декілька разів перебував у Острозі, намагаючись правдами і неправдами залучити кн.Костянтина до лона католицької церкви
  • Смотрицький Герасим Данилович (народився Смотрич (?) на Хмельниччині, помер 1594 р. в м.Острог) - громадський діяч, письменник. Батько М.Смотрицького, перший ректор Острозької Академії, співтворець знаменитої Острозької Біблії (1581), автор першої друкованої пам’ятки полемічної літератури „Ключ царства небесного”, а також „Календар римски нови”
  • Сосновський Томаш-Оскар (народився 12 грудня 1810 р. в с.Новомалин на Острожчині – помер 1888 р.) – скульптор з світовим ім’ям. Учасник польського повстання 1830-31 рр. Скульптури Сосновського зберігаються в Острозі
  • Т.Г.Шевченко, приймаючи участь в Київській археографічній комісії (1845-1847 рр.) відвідав Острог
  • Федоров (Федорович) Іван (1525-1583) - російський першодрукар. Був у Старокостянтинові. Друкував у Москві, Львові, Заблудові, але найплідніше працював в Острозі
  • Хмельницький Богдан Зиновій (1595-1657) - гетьман України, визначний полководець. В грудні 1648 року, повертаючись з-під Замостя до Києва, зупинявся в м.Острог, де написав свій знаменитий Універсал
  • Ходкевич Анна-Алоїза кн.Острозька (1601-1654) - онука князя К.-В.Острозького, відома гонителька православ’я. Княжила з 1620 по 1654 рр.
  • Ходкевич Ян Кароль (1560-1621) – великий литовсько-польський магнат, державний і політичний діяч, великий гетьман Литовський, воєвода Віленський, чоловік Анни-Алоїзи кн.Острозької. Ходкевич Ян похований в Острозі в крипті католицького костьолу, а після завершення будівництва єзуїтського костьолу перезахоронений туди. 1648 року його прах перевезли у Краків. А в 1723 році разом з прахом Анни-Алоїзи знову перевезений до Острога
  • Шлейфер Г.П. – архітектор, за проектом якого побудовано в Острозі (1865) семінарію з комплексом допоміжних будівель. Пізніше у цьому будинку розмістилась чоловіча гімназія, Острозька СШ №1, нині СШ №2
  • Шпізель Рафаїл Срульович, кандидат медичних наук, мешканець Острога, автор численних публікацій краєзнавчого характеру
  • Яблоновський Кароль, з 1802 одноосібний власник Острога, після придбання у Тадеуша Чацького другої половини міста.

Художники

  • Іван Ставрович – острозький іконописець початку XVII ст.
  • Спаська Л.І. (1911–2010 рр.) – народний художник
  • Яновська Ольга Дмитрівна (3 лютого 1900, Острог - 2 жовтня 1998, Москва, похована в Острозі) - відома українська художниця

Легенди

Черепки

Хто з острожан не знає про обширну лугову ділянку (до 400 га) на південний-захід від міста! Назву місцевість отримала від часів татарських набігів, коли в результаті борні майже все поле битви було вкрите черепками полеглих.

Підземелля

Одна з легенд міста – підземелля. До цих пір острожани вважають, що від замку кн.Острозьких до Межиріцького монастиря тягнеться підземний хід, по якому можна проїхатись каретою. Побудований він був для спішної таємної евакуації князя при явній загрозі. Вражають не розміри підземелля, а його протяжність, адже відстань між замком та монастирем сягає чотирьох кілометрів.

Іншою легендою, що знайшла своє часткове підтвердження, є існування під Острогом „Острога підземного”. Нині, коли дослідники Острозької академії дісталися третього підземного поверху, є ще перспектива заглиблення, оскільки частина ходів засипана або ж затоплена. Легенда ж доносить до нас відомості, що єзуїти у XVII – на початку XVIII ст. спускали хлопця, засудженого до страти на линві, аби відкрити таємницю острозьких підземель. Все йшло добре, але раптом, коли „розвідник” опустився до шостого поверху, линва дуже засіпалася і монахи взялися швиденько витягувати хлопця догори. Та яким було їхнє здивування, коли вони підняли з підземелля … старого діда! Так в одну мить зістарився чоловік. Марно вони намагалися дізнатися, що ж такого він там побачив. Доступ до підземелля закрили. Пізніше, в часи Другої світової війни, аби унеможливити доступ до таємниці, в підземелля вкинули бомбу.

Проте, гіпотетичний підземних хід від замку до Межиріча, буде найкоротшим, адже існують легенди, що князі Острозькі мали підземні комунікації, які тягнулися аж до Дерманя, Тайкурів та навіть Корця і Дубно.

Мельникова дочка

Крім цих легенд існують ще перекази про небаченої краси мельникову дочку, яка ночами, спокушаючи панів, скидала їх з греблі біля Острога. Так вона відплачувала паничам за вбитого ними коханого.

Богдан Ян Сусло

Був у князя Острозького чоловік Богдан Ян Сусло, який нічим особливим не знаменувався, проте міг за сніданок з’їсти: печене порося, гуску, два півні, волову печеню, три хлібини, круг сиру, випити два гарнці меду і… голодним чекати обіду. Гадаю, що всі здогадалися, що обід був ще більш ситним. Така собі легенда, яка має під собою і історичне підґрунтя, оскільки Пантелеймон Юрє’в згадує Богдана Яна Сусло як реального шляхтича литовського походження, що служив у князя Януша Острозького секретарем.

Гальшка Острозька

І звичайно ж, як древньому замкові бути без привиду Гальшки Острозької. Непроста доля, та постійні, всупереч власним уподобанням, заміжжя з політичних потреб, призвели до того, що в період загострення психічного розладу, княжна викинулася з замкового балкону… та, не долетівши долу перевтілилася в чайку. Так, від тих пір і скиглить сумно пташкою, жаліючись людям на свою нещасливу долю.

Музеї, архіви

Музеї

На основі краєзнавчого музею у 1981 р. створено Державний історико-культурний заповідник м. Острог. Сьогодні до заповідника належать:

Острозький краєзнавчий музей

Музей розміщено на території замку князів Острозьких у Вежі Мурованій. Матеріали і експонати зібрані в музеї відображають історію Острога і навколишніх сіл. Фонди музею включають в себе зібрання археологічних досліджень, експонати народних промислів та ремесел, живопису, виробів з каменю, унікальні скульптурні роботи з дерева.

Виставкові зали музею прикрашають полотна місцевих художників Л.Спаської, С.Назарчука та іменитих митців пензля І.Касіяна, О.Кульчицької, А.Монастирського. Привертають увагу портретні роботи невідомих художників XVІ ст., місцевих каменярів та мармурові роботи скульптора О.Сосновського.

Також в музеї наявна значна кількість предметів етнографічного спрямування та знарядь праці.

Музей книги та друкарства

Розміщений у Луцькій надбрамній вежі (XVI ст.). В основу експозиції покладено книжкову колекцію краєзнавчого музею, започатковану ще в 1909–1912 pp. Братством імені князів Острозьких. Серед рідкісних експонатів музею — Острозька Біблія Івана Федорова, стародрук „Декреталій” папи Григорія IX, глаголичне видання Бревіарія Хорвацького. Також в музеї можна ознайомитися з історією створення книги та виникнення друкарства. Сьогодні книжкова колекція налічує близько 3 тис. експонатів, половина з яких — рукописи, західноєвропейські та кириличні стародруки XVI—XVII ст. Експозиція першого поверху розповідає про виникнення слов’янської писемності та діяльність Кирила і Мефодія, про рукописну кириличну книгу XVI—XVIII ст. і про діяльність Івана Федорова у Москві, Заблудові, Львові та Острозі. Експозиція другого поверху висвітлює діяльність Острозької та Дерманської друкарень у післяфедоровський період, розповідає про Львівську, Київську, Почаївську, Кременецьку друкарні XVI—XVIII ст. В основу експозиції третього поверху покладено колекційний принцип. Тут виставлені найцікавіші експонати основних колекцій, які зберігає Музей книги та друкарства в Острозі.

Музей нумізматики

У грудні 1997 р. почала діяти нумізматична виставка. Колекція налічує понад 11 тис. одиниць зберігання. Значну частину зібрання становлять монети, паперові гроші та нагороди Російської імперії. Експозиція виставки розпочинається колекцією монет часів Петра І, який у 1704 р. провів грошову реформу. Увагу відвідувачів привертають насамперед золоті монети Петра І та Катерини II, державні нагороди Російської імперії, посадові та ювілейні полкові відзнаки. Особливе місце в експозиції займає історія розвитку українських грошей XX ст. Серед найцікавіших експонатів — підбірка паперових грошей міст Одеси, Житомира, Кременця, Острога, загальнодержавні гроші та цінні папери періоду національно-визвольних змагань 1917–1921 pp. В експозиції представлені монетні та монетно-речові скарби XVII ст., а також скарб, який належав Острозькій єврейській родині. Музей сьогодні єдиний серед подібного роду закладів, який комплектує колекцію відомчих відзнак.

Крім зазначених вище закладів до відання історико-культурного заповідника також входять:

  • музей історії села Вілія
  • меморіальний будинок письменника Миколи Островського
  • пам’ятки оборонної та храмової архітектури Острога та Межиріча

Острозький районний архів

Районний архів зберігає ряд цікавих матеріалів про історію міста Острог. Досить багато матеріалів пори Російської імперії та Другої Речі Посполитої. Значна кількість документів єврейської сторінки історії міста.

Список використаної літератури та джерел

  1. Акти Юго-Западной России. Часть 7. Том. І. - Киев, 1886. - С. 3.
  2. Архивъ юго-западной Россіи, издаваемый временною коммиссіею для разбора древних актовъ. Томъ І. Часть третья. Акты о козаках. - Кіевъ, 1863. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.runivers.ru/bookreader.
  3. Архивъ юго-западной Россіи, издаваемый временною комиссіею для разбора древних актов. Томъ ІІ. Часть Пятая. (Выпуск І-й). - Кіевъ, 1890. – 79 c.
  4. Архивъ юго-западной Россіи, издаваемый временною коммиссіею для разбора древних актовъ. Томъ IV. - Кіевъ, 1883. – 675 c. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.runivers.ru/bookreader.
  5. Бирук М.М. Соціально-економічний розвиток Острога в кінці XVII ст.: Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Вип. XXXIV, 2012. - місце видання
  6. Бирук Микола. Інвентарі Острожчини першої чверті XVIII ст. як джерело вивчення господарського стану Острозької волості: Наукові записки. Серія „Історичні науки”. Випуск 14. - Острог, 2009. - С. 75.
  7. Большая советская энциклопедия. — М.: Советская энциклопедия, 1969—1978.
  8. Бондарчук Я.В. Дослідник рідного краю Ю.В. Новицький. – рік і місце видання
  9. Велика Волинь: минуле і сучасне: Тези регіон. наук. конф. 14–16 листоп. 1991 р. – Рівне, 1991. – С. 30–31.
  10. Вечерський В.В. Втрачені об’єкти архітектурної спадщини України. – Київ, 2001.
  11. Виртуальный штетл [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.sztetl.org.pl/ru/article/ostrog/6,-/.
  12. Вихованець Т.В. Інвентар Острога та частини Острожчини від 1708 року як джерело з історичної топографії міста / Т.В.Вихованець // Вісн. Нетішинського краєз. музею / Міністерство культури і мистецт України, Нетішин. міський краєзн. музей. – Нетішин, 2003-2004. – С. 28-33. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://istvolyn.info/index.php?option=com_content&view.
  13. Волын. епарх. ведом. Ч. неофиц., 1891. - № 32. – С. 1019-1020.
  14. Гайко Г., Білецький В., Мікось Т., Хмура Я. Гірництво й підземні споруди в Україні та Польщі (нариси з історії). - Донецьк, 2009. - С. 77, 78.
  15. Географічний словник Королівства Польського і інших слов’янських країв. Том. VII - Варшава, 1880. С. 683–685.
  16. Гошко Т. Правовая локация городов Украины XIV-XVI веков: локационные привилегии. - рік і місце видання
  17. Еврейская энциклопедия. Томъ ХІІ. - С.Петербургъ. - С. 149–152. - рік видання
  18. Енциклопедії Брокгауза і Ефрона. Том. ХХІІ. – 362 c. - рік і місце видання
  19. Интернет-версия Российской еврейской энциклопедии (РЕЭ) [Електронний ресурс] Режим доступу: http://rujen.ru/index.php.
  20. История и историческая память: Межвузовский сборник научных трудов / Под ред. А.Гладышева. Вып. 4. – Саратов, 2011. – С. 9-36 [Електронний ресурс] Режим доступу: http://historians.in.ua/index.php.
  21. Климчук А.М. Перші ратуші на Волині. - рік і місце видання
  22. Ковальський М. Етюди з історії Острога: Нариси. – Острог, 1998. – С. 12, 20, 26, 27, 174, 175.
  23. Кулик Л. Якуб Гофман і дослідження культури Волині // Слово. - рік і місце видання
  24. Леонтович В. Архитекторы, инженеры-строители и скульпторы, работавшие в Киеве в период с 1855-1925 гг. Выпуск 1-й. – Киев, 1961 г. [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.alyoshin.ru/Files/arhiv/leon_ar3.html.
  25. Манько М.П. Острог – резиденція житомирських православних архієреїв (1795-1825) // Житомир в історії Волині і України: Тези Всеукр. наук.-краєзн. конф. – Житомир, 1994. – С. 97-100.
  26. Михалевич В. Из дневника богомольца // Волын. епарх. ведом. – 1909. - № 33. – С. 679-681.
  27. Мишко Д.І. Северин Наливайко. – К.: Рад. шк., 1962. - С. 25-31, 50, 52-53, 55, 57-60.
  28. Наукові записки Національного університету „Острозька академія”: Історичні науки. Вип. 10. – Острог: Вид-во Національного університету „Острозька академія”, 2008. С. 70.
  29. Наукові записки Національного університету „Острозька академія”: Історичні науки. Вип. 14. – Острог: Вид-во Національного університету „Острозька академія”, - рік видання
  30. Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. Вип. XXXIV, 2012. - С. 32, 34. – автор і місце видання
  31. Овручский. – Почаев, 1888. – 430 + IY с. – ініціали автора, назва та дані про сторінки
  32. Огородник І.В., Русин М.Ю. Українська філософія в іменах: Навч. посіб. / За ред. М.Ф.Тарасенка. – К., 1997. – С. 215-217.
  33. Острозька академія XVI – XVII століття: Енциклопедія. – Острог: Видавництво Національного університету „Острозька академія”, 2011. - 512 с.: іл.
  34. Острозький краєзнавчий збірник. Випуск 4. – Острог, 2010. С. 257, 258-261, 264.
  35. Офіційний сайт Острозького військового ліцею [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.vl.rv.ua.
  36. Офіційний сайт Острозького училища „ВПУ-28” [Електронний ресурс] Режим доступу http://ovpu.ostrog.rv.ua.
  37. Офіційний сайт Острозької ЗОШ №1 [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ostrogschool1.ucoz.ua.
  38. Офіційний сайт Острозької міської ради [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ostroh.rv.ua.
  39. Офіційний сайт Свято-Миколаївської парафії Рівненської єпархії УПЦ КП [Електронний ресурс] Режим доступу: http://ostroh-cerkva.rv.ua/index.php?id=48.
  40. Полное собраніе Русскихъ Летописей. Томъ второй. Ипатьевская летопись. С.Петербургъ: Типографія М.А.Александрова, 1908. 249 с.
  41. Рукопис „Острог” місцевого краєзнавця Г.Р.Равчука (1896-1986). Зберігається в приватній колекції А.Коржа, жителя м.Острог. - С. 19, 20, 26, 32, 34, 35.
  42. Сверлюк Я. Острозький наспів: [З історії музичної культури Острога ХYІ-ХYІІ ст.] // Волинські дзвони, 1997. – Вип. 2. – С. 56-57.
  43. Струтинский Ф. Церковно-приходская летопись Рождество-Богородичной церкви села Суража Кременецкого уезда Волынской губернии // Волын. епарх. ведом. Ч. неофиц., 1894. - № 11, 12. – С. 305-313.
  44. Теодорович Н. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т.1. Уезды Житомирский, Новоград-Волынский // Україна православна. Офіційний сайт УПЦ [Електронний ресурс] Режим доступу: http://pravoslavye.org.ua/2004/
  45. Український історичний журнал, 1991. - №3. - С. 52.
  46. Ульяновський В. „Славний для всіх часів чоловік”: князь Костянтин Іванович Острозький: монографія. – Острог: Видавництво Національного університету „Острозька академія”, 2009. – Вип. 2. – 116 c.
  47. Яремчук В. Магдебурзьке право в Острозі: європейські традиції в українському контексті // В.Яремчук, Я.Бондарчук / Волинь моя: журнал Міжнародного громадського об’єднання „Волинське братство”. Вип. 4– К., 2004. – С. 48-55.
  48. Ярослав Пура. Наш край у назвах. – Рівне, 2002. - С. 5, 8, 9.
  49. Małachowski – Łempicki S. Wielka prowincjonalna łoża wołyńska.- Rocznik Wołyński. – Równe, 1931. - T.1. - S. 88, 100, 103, 127.
  50. Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom VII. – 682 s.
  51. Sylwia Zagórska. AKTUALIZAJCA LEGENDY. ŻYCIE, POSAG I PROBLEM HALSZKI Z OSTROGA. – Poznań, 2010. – 83 s.

Map

Photos

Keywords