Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Белз. Карта історико-культурної спадщини

Белз – містечко районного значення у Сокальському районі Львівської області. Розташоване на річках Солокія та Річиця (Жечиця) — притоках Західного Бугу, що належать до басейну Балтійського моря. За 3 кілометри від міста знаходиться українсько-польський кордон, відстань до Червонограду - 12 км, до Сокаля - 25 км. 

Існує декілька версій походження назви міста. Згідно з найпоширенішою, назва міста походить від давньослов'янського слова «белз» або «бевз», що означало болотисту, вологу місцевість, це ж слово на бойківському діалекті означає "непрохідна", "важкопрохідна", "болотиста місцевість". Інша гіпотеза пов'язує назву міста з давньоруським словом «бълизь» (біле місце, поляна серед темного лісу). Всі ці версії є достатньо правдоподібними і передають природні умови, в яких розташований Белз.

Белз, міська ратуша
Белз, міська ратуша (Фотограф: Загреба, Віктор)

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Історія міста є дуже давньою. Перша згадка про Белз приходить з «Повісті минулих літ» (Повість временних літ), в якій написано, що в 1031 році київський князь Ярослав Мудрий захищав замок від поляків. Місто було засноване на півострові, розташованому між двох річок - Солокія і Річиця. З півночі, поруч з плато Вижина Волинська, з півдня - Мале Полісся з численними річками і струмками. Торгові шляхи з міста вели до Краковa, Галича, Києва, а також до країн Балтії. Белз, разом з укріпленим пригородом був типовим оборонним містом, характерним для східних теренів. Швидко став столицею князівства. На півночі форпостом землі Белзької був Всеволоськ, на півдні - Буськ.

Сьогодні залишки старого міста знаходяться в урочищі Замочок, на лівому березі річки Солокії. Зміцнена частина поселення складалася з двох частин - міста (фортеця) і передмістя, де збереглися укріплення з ровом і валами. Містечко розміром 4 га було оточено оборонними валами, що складалися з дерев'яних колод, зміцнених землею. Передмістя, яке розташовувалось з південно-східного боку від містечка (площею близько 3 га) мало оборонний вал з трьох боків. Деякі історики вважають, що місто існувало ще до 1030 року. Белз — одне з найстаріших міст не лише України, а й усієї Східної Європи. У часи розквіту Київської Русі це місто було її західним форпостом. Між XI і XVII століттям Белз був одним з найбільших міст Галицької Русі, важливим політичним центром з розвиненою торгівлею і ремеслами. Місто мало велике значення в регіоні. У 1170 році Белз став столицею князівства. У 1189-1382 роки белзька земля належала Галицько-Волинському князівству. У 1233-1241 рр. управляв князівством Данило Романович (Галицький). Тоді, у 1241-1245 рр. управляв Всеволод Олександрович, наступні князі були з династії Романовичів - Лев Данилович (1245-1269) і Юрій Львович (1269-1301). У 1352-1377 роках місто належало до Великого князівства Литовського. 1383-1387 рр. були періодом правління князя Юрґіса Нарамантаітіса. Двічі, у 1352 і 1366 роках, Белз був захоплений Польським королівством. У 1377-1382 роках місто було під владою губернатора Угорського королівства. У цей час польський князь Владислав Опольський отримав для міста Магдебурзьке право від короля Людвіка І Великого. Наприкінці XIV століття Белз остаточно стає частиною Польського королівства. У 1388 році король Владислав Ягайло передав територію князю мазовецькому Семовітові Семовітовичу (правив 1388-1426 роки). У 1402 році земельний уділ у Белзі отримали домініканці. Вони побудували церковний комплекс, що зберігся до сьогодні. У 1462 році князівство Белзьке було ліквідовано, і місто стало столицею воєводства. У 1499 і 1502 роках Белз був спалений татарським військом. У 1590 році у Белзі відбувся з’їзд русинських єпископів Речі Посполитої, на якому було визначено умови унії Православної з Католицькою Церквою. У зв'язку з конкуренцією з боку інших міст (Рава-Руська, Жовква, Кристинопіль), Белз частково втрачає свою політичну і адміністративну значимість і перетворюється в невелике торгово-промислове містечко.

Єврейська община Белза була заснована в кінці XIV ст. А перші документальні згадки про белзських євреїв відносяться до 1469 і 1494 років. Євреї селилися в Люблінському передмісті, де і зараз залишилося їх старовинне кладовище. У 1570 році в місті вже було 20—25 єврейських сімей, були побудовані дерев'яні синагога, міква та інші громадські будівлі. У 1665 белзськая єврейська община добилася рівноправ'я в правах і обов'язках і з цих пір активні в підприємництві євреї заселяють площу ринок та центральну частину міста.

У 1648 році, під час повстання Хмельницького, Белз був оточений військами козаків, які взяли викуп з міста. У 1704 році під час Північної війни, Белз був зруйнований шведським військами. Після першого поділу Речі Посполитої в 1772 році Белз став частиною монархії Габсбургів. У 1816 р. Белз став одним з центрів хасидизму в Галичині і резиденцією власної знаменитої хасидської династій. 1831 року в місті оселився Соломон Роках – засновник нової, після династії старозаконних рабинів Адлєрів (Самуеля, Байля, Арона і Хайма), белзької династії рабинів-хасидів. З 1859 року і по 1931 рік більше половини населення Белза була євреями. У 1880 р. в місті проживало 2 135 євреїв (51,7% від всього населення), в 1900 р. в – 2 872, в 1910 р. – 3 625 (60,2%), в 1914 р. — 3 600 євреїв, 1600 українців, 900 поляків.

У 1914-1915 рр. місто було зайняте російськими військами і входило до складу Галіційського генерал-губернаторства. В ході військових дій місто зазнало значних руйнувань. Після розпаду Австро-Угорщині в 1918 році Белз короткий час належав до ЗУНР, а в 1919 році увійшов до складу Польщі. У 1920—1930 рр. в Белзі активно діяли сіоністські організації, тому частина хасидів репатріювалися до Палестини.

У 1939 році, після початку Другої світової війни, місто було окуповано Червоною армією, а потім, відповідно до Пакту про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом, стала частиною Генерального Губернаторства (1939-1945 роки). Перед включенням до Третього рейху, більшість євреїв покинули місто і оселилися в Радянському Союзі. Німці евакуювалися з Белза перед новим вторгненням Радянської армії у 1944 році.

У 1944 році місто знову було у кордонах Польщі. Під час обміну населенням між Польської Народною Республікою та Українською Радянською Соціалістичною Республікою, а також після операції "Вісла" Белза та околиць виселено всіх українців. Опір чинили підрозділи УПА, які діяли у цьому регіоні. 24 березня 1944 року жертвами їхньої акції стало близько ста поляків. Відповідно до угоди про зміну кордонів 15 лютого 1951 року Белз був включений до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки в обмін на Устрицькй район, який перейшов до Польщі. Белзькі поляки були тоді вивезені, а в порожнє місто заселилися в основному українці з устицького регіону, а також переселені люди з інших регіонів України та СРСР. Місто стало центром Забужанского регіону (з 1962 року включений в район Сокальський) Львівської області. З 1991 р Белз знаходиться в межах незалежної України.

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Белз належить до одних із найдавніших відомих поселень давньої Русі. Археологічні розкопки проводилися у Белзі неодноразово. Перші розкопки провів Ярослав Пастернак. Свої роботи він розпочав у 1935 р. на “Замочку” – городищі, що розміщене на незначному підвищені над річкою Солокією. У тому році йому вдалося відкрити залишки дерев’яної дороги та отримати важливі матеріали княжих часів . У наступному році дослідження проведено в урочищі “Клименщина”, що розміщене на підвищені правого берега річки Солокія. Тут виявлено підвалини монастиря та зафіксовано 37 поховань, орієнтованих головами на захід. Нетрадиційним виявилось одне з поховань, де, як зазначає сам дослідник, “…голова покійника, мабуть монаха, лежала на камені такої ж величини як голова…”, що є характерним для поховального обряду василіан [Пастернак, 1961р.]. Дослідження в урочищі “Монастирище” Пастернак проводив у 1938 р. Тут, у закладеному розкопі, були знайдені кістяки (34) із подібним до поховань на “Клименщині” обрядом захоронення.

У 1932 р. Л. Чачковський провів обстеження Белза, на основі яких зробив детальний топографічний план княжого міста.

На території міста Белз у 1980 р. в урочищі “Замочок” при невідомих обставинах виявлена амфора. Найближчі аналогії для описаного матеріалу знаходимо насамперед у керамічних комплексах стжижовської культури. Такі характерні ознаки керамічного посуду як традиція оздоблення глиняних виробів “розчосами” трави та багата орнаментація посудин відбитками шнура та насічками, які утворюють складні композиції, притаманні саме їй. Вищезгадану посудину необхідно віднести саме до стжижовської культури.

Друга посудина виявлена в урочищі Монастирище на глибині 0,5 м у 1980 р. Це невеликий горщик коричнево-сірого кольору. Такі ж горщики є досить розповсюдженим типом посуду у мєжановіцькій культурі, що з’являється у ранній фазі цієї культури. Проте форми із ґудзиками у верхній частині посуду трапляються і на пам’ятках інших культур. Зокрема, на пам’ятках городоцько-здовбицької (Городок) культури. Таким чином, припускають, що матеріал належить до періоду ранньої бронзи, можливо, до стжижовської та мєжановіцької культур. Важливим є локалізація пам’яток, оскільки цілі форми посудин вказують на існування місць захоронень чи цілих могильників.

З численних досліджень було виявлено залишки будинків з глиняними підлогами, уламки глиняного посуду та печей. Серед знахідок були, зокрема, гончарські інструменти праці, сокири, наконечники стріл, шпори, уламки скляних браслетів, валик гончарного станка, вироби з кістки, печатки для документів. Переважна більшість знахідок датуються XI-XIV ст. Переважають серед них матеріали XIІ-XIІІ століття.

У 2009 році проводились археологічні дослідження на території колишнього монастиря з церквою св. Миколая. Було знайдено кладовище, давньоруське поселення X-XII ст. та значну частину кераміки. У 2011-2012 рр. проводились археологічні дослідження на території пам’ятки історії місцевого значення – місці єврейського релігійного центру. Було досліджено фундаменти та дерев’яні конструкції єврейської ритуальної лазні – мікви.

Релігійні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У житті єврейської громади центральним місцем була синагога, а також ритуальна баня (міква) і єшива. Велика белзька синагога стала символом духовного життя юдеїв не тільки Галичини, але й цілої Східної Європи. Белз повинен був стати наріжним каменем, місцем, де відкриються нові істини Тори.

Цивільні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Сіоністичні організації

На початку 1930-х років сіоністичні організації були створені у Сокалі, згодом молоді люди, що відвідували організації у Сокалі створили організацію у Белзі. Наприклад, організація "Тора і послуги" спочатку була в Сокалі, а згодом була створена у Белзі. Засновниками були Ісаак Маутнер, Шмуель Шпіндель, Ісаак Теллер і Рот.

Філіал іншої сіоністичної організації, що існувала в Белзі, називався "Молоді Східні піонери". Спочатку до організації належала лише одна жінка. Проте невдовзі, в міру того як розширювалась організація, жінок ставало дедалі більше. Найстарішим членом “Молодих Східних піонерів” був Лібер, його обрали головою філії. Пізніше організація створила "Бней Аківа" в Белзі. Існували дві групи, які разом налічували двадцять членів. Дорадчими були Моше Хадарі і Мірель Зіферт. Організація проводила культурні акції, тут вивчали Тору та іврит. Також члени організації співпрацювали з партією "Єдність" та іншими єврейськими політичними партіями.

УрбаністикаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Перша письмова згадка про Белз належить до 1030 року. У "Повісті времених літ" згадується, що місто відвоював князь Ярослав Мудрий. Наступна згадка була у 1050 році, а у 1170 році місто стає столицею князівства. Чергова літописна згадка про Белз (1188 рік) пов'язана з боротьбою за владу між руськими князями. Протягом 1207 - 1211 роках у Белзі правив Василько Романович, а з 1234 році Белзьке князівство переходить до володінь Данила Галицького.

Протягом XIV століття місто належало до різних держав – Польського королівства, Великого князівства Литовського та Угорського королівства. У 1340 році, після смерті останнього Галицько-Волинського князя, Белз попадає під владу литовських князів, але у 1349 році його разом з іншими волинськими містами здобув польський король Казимир ІІІ Великий. Проте наступного року Белз знову опинився у складі Великого князівства Литовського. Так, у лютому 1351 року Казимир ІІІ, заручившись підтримкою угорського короля Людвіка І Великого та благословінням Папи Римського, йде на Белз. Проте обидвом королям не вдається взяти місто. Наступна облога була у 1366 році під час правління у Белзі князя Юрія Наримунтовича - також безуспішна. У 1376 році місто знову бере в облогу угорський король Людвік І Великий, до якого долучаються польські війська, що напередодні взяли Холм. Белзький князь Юрій Наримунтович здав місто після 7 тижнів облоги - сподіватися на допомогу не було від кого. Землі навколо Белза і Холма було приєднано до Галичини і вони були віддані під керівництво князя Владислава Опольського, який йменував себе "Божою милостю пан і дідич Руської землі". Того ж року Людвік надав Белзу Магдебурзьке право, підтверджене у 1509 році. У 1378 році король усунув від керівництва Владислава Опольського, призначивши на його місце угорського намісника. По смерті угорського короля польська шляхта обрала собі королевою доньку угорського короля Ядвігу.

У 1388 році польський король Владислав Ягайло надав Белзьке князівство Земовиту IV, князю мазовецькому і принцу руському, який був одружений на його сестрі Олександрі. За часів правління мазовецьких князів Белз знов розбудовується, як важливий політичний центр. У 1462 році Белз із довколишніми землями остаточно відходить до Польського королівства і стає центром воєводства. У 1497 році під Белзом декілька днів стояли прусські рицарі, які прийшли на допомогу королю Яну Ольбрахту у його боротьбі з Молдавією. Одночасно Белз, як і більшість поселень Галичини, переживав складний час - період набігів кримських татар за ясирем. У XVI столітті Белз був достатньою розвинутим містом. Так, у 1578 році в місті було 8 кравців, 19 шевців, 9 кушнірів, 20 пекарів, 6 різників, 1 золотар, 2 солодовників, 8 бондарів, 2 слюсарів, 2 столярів, 7 ткачів, 2 уздярів, 4 ковалів, 2 котлярів, сідельників, колодіїв, римарів, мечників по одному, 3 стельмахи, 2 лазники. Отже, разом 96 ремісників, майстрів – 410. Перехід до складу монархії Габсбургів ознаменував новий період розвитку міста.

Євреї в Белзі скоріш за все оселилися ще з княжих часів, однак перша документальна згадка про це належить до 1469 року, де згадується про суд щодо боргів. Тобто вже на той час євреї відігравали важливу роль у господарському житті міста. Спочатку єврейська громада селилася в передмісті, але з розширенням стін Белза у 1509 році, юдейська дільниця опинилася в межах міських укріплень у північно-західній частині середмістя. У 1587 році белзькі домінікани продали юдеям ділянку землі під будівництво синагоги. Божницю було збудовано з дерева. У той час все місто переважно було дерев’яним. З розширенням юдейської громади поруч першої було збудовано і другу синагогу. На той час будувати божниці та кіркути можна було лише з дозволу королівської влади. У 1665 році місто починає занепадати, юдеї Белза отримують рівні права з католиками, і поступово заселяють все середмістя включно з ринковою площею. Однак повну ліквідацію попередніх обмежень на будівництво синагог та закладання кіркутів юдеї Белза отримали завдяки патенту Толерантності 7 травня 1789 року, коли імператор Йосиф ІІ видав указ, згідно з яким різниця між християнами та юдеями повністю ліквідовувалася. Після великої пожежі 1806 року, коли згоріла частина дерев’яного Белза разом із божницями, коштом рабинів з родини Адлерів постає нова синагога. У цей час будується єврейська школа. У 1830-х роках у Белзі зароджується нова династія рабинів-хасидів – Роках. Вже за першого з династії цадика Соломона Рокаха (1799-1855) Белз стає місцем паломництва. Власне перша згадка про Соломона Рокаха в офіційних документах Белза пов'язана зі скуповуванням нерухомості в місті. Соломон Роках скуповує земельні наділи поблизу Старого Ринку з метою створити центр хадисизму. В проміжку між 1839 та 1845 роками на новому місці постає нова мурована синагога, відома як Велика синагога, а 1849 року поблизу неї постає Бет Мідраш. У 1874 році на південний схід від Великої синагоги коштом рабина Зухера Бен Рокаха зводиться Талмуд-Тора – релігійна школа, в якій вивчали Тору – разом із новим будинком рабинів Рокахів. На початку ХХ ст. з боку Львівського передмістя постає ще одна синагога, фундована Файвелем Таубе. Його син, теж Файвель, у 1909 році засновує товариство Ішре Лев, метою якого була підтримка хворих і убогих. 1910 року південніше Ринку будується будинок молитовного товариства Ішре Лев.

На початку ХХ століття містечко стало місцем паломництва з різних частин Галичини та країн Європи. У 1912 року разом з паломниками до Белза примандрували французькі письменники брати Жером (1874-1953) і Жан Таро (1877-1952). Місто вразило їх жахливим брудом. Своїм мандрам Таро присвятили роман «Тінь Хреста», у якому описано Белз. У вересні, напередодні першого числа Тишрея і свят Рош Гашани, якими починається юдейський рік, паломники з різним багажем вивантажувалися на маленькому белзькому вокзалі. До міста, тобто до кількох сотень низьких будинків, треба було пройти триста метрів через русло ріки. Дерев’яними хідниками добиралися до площі Ринок, де у багні застрягали фіри паломників, що прибули здалека. Там вештався гамірний натовп жебраків. Але правдивою, святою площею Белза була не Ринкова площа з каравансараєм, а площа за кілька кроків далі – така ж заболочена і з дерев’яними хідниками. На ній стояв будинок Талмуд Тори з палацом рабинів. Його два яруси дивували у цьому невеликому містечку, зведеному врівень з землею. У глибині площі височіла Велика синагога, прикрашена фантастичним аттиком, а поруч – Бет Мідраш, що служив відразу бібліотекою, їдальнею і нічлігом для паломників. Домінантою краєвиду Белза була церква з бароковими банями, що нагадувала про присутність християн посеред цього маленького юдейського міста. Євреїв міста вирізняла віра і традиції, яких вони дотримувались споконвіків. Щодня вони пам’ятали про Бога, здійснюючи приписані ритуали. Виходячи або входячи в помешкання, пальцями вони торкалися мезузи – згортку перґаменту з віршем молитви Шма, який прикріплювався до правого одвірку, і свого чола. Кожної п’ятниці, увечері, при заході сонця служка синаґоґи ходив по домівках юдеїв і вистукував дерев’яним молотком по дверях. Це означало, що настав шабаш і юдеям заборонялася будь-яка фізична й розумова праця.

За переписом 1910 року юдеїв в Белзі стає понад 3400 осіб. На початку І світової війни Белз був майже повністю зруйнований. Від молитовного будинку Ішре Лев лишилися лише згорілі стіни, у Бед Мідраш та Талмуд Торі було зруйновано третину стін, а у Великій синагозі у 1916-1918 роках містився австрійський військовий шпиталь. Відбудова юдейських святинь відбулася за кошти сім'ї Роках, всі споруди було відновлено у 1930-х роках.

З початком ІІ світової війни почалися переслідування євреїв, ліквідація організацій і фізичне знищення населення Белза. У 1942 року юдейські святині, включно з Великою синагогою, Бет Мідрашем та Талмуд Торою були зруйновані. Руїни цих споруд розібрали вже за радянської доби. До наших днів залишився лише будинок товариства Ішре Лев та залишки кіркута із частково збереженими мацевами.

ЕтнографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Обряд вінчання у Белзі

Визначною подією для містечка було весілля. Найчастіше воно призначалося на літній час, у багатих євреїв тривало упродовж 15–20 днів. Музиканти приїжджали за 2-3дні до «хупи» (вінчання), інколи затримувались на тиждень після весілля. Традиційно на єврейських весіллях звучала інструментальна музика, танцювальна і музика для слухання. Репертуар залежав від статку родини.

Під час зустрічі та проводів гостей грали «Добраніч», на побажання здоров’я – «Зайтгезунт». Після заручин (тноїм) та після вінчання (хупи) звучав «Мазл тов» (Щастя вам), перед хупою – «Усаджування нареченої» – «Базецн ді кале». На весіллях найчастіше танцювали «Тиш-нігн» – застільний танець-наспів, «Мехутонім танц» – танок сватів, «Бройгез танц» – танок образи та «Шолем танц» – танок примирення. Серед інших весільних танців були «Бейгеле» (бублик), «Хосид» (хасид), Фрейлехс (радісна). Для проводів гостей часто лунали «гас-нігн» (вуличний наспів), «скочна» та «шер». Розплітання коси молодої проходило під звуки скрипки, кларнету та контрабасу. На весіллі також грали «хупе-марш» (вінчальний марш), після якого усі раділи й плакали.

Белз – містечко до якого прийде Месія

Існують вірування, за якими вважалося, начебто до Белзської синагоги повинен прийти Месія. Паломники-хасиди відвідують могили белзських рабинів, яких вважають чудотворними. Існує повір'я, що прихід Месії почнеться з белзськой синагоги.

Пам’ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У Белзі збереглося близько 50 історичних та архітектурних пам’яток, п’ять з яких мають загальнодержавне значення. Місто має декілька історичних частин, кожна з яких у свій час відігравала провідні ролі: Замочок - місце, де було закладено давній Белз, де колись був замок, Середмістя - серце міста з ринковою площею, ратушею і монастирями, Люблінське передмістя - місце проживання єврейської громади. 

Єврейські пам’ятки

Всі об'єкти збережені лише на рівні фундаментів, викладених з цегли, частина мурів залягає на глибині 20-30 см під поверхнею землі.

Велика синагога

У проміжку між 1839 та 1845 роками на новому місці постає нова мурована синагога, відома як Велика синагога, а 1849 року поблизу неї постає Бет Мідраш. Фундатором та архітектором Великої синагоги був Соломон Роках. Згідно з повір’ям, саме до цієї божниці мав зійти з неба месія, щоби врятувати свій народ. Не будучи професійним архітектором, Роках послуговувався взірцями синагог інших міст Західної України. Судячи з архітектурного стилю, основним взірцем стала синагога з Жовкви. У 1914 році відомий архітектор Владислав Антонєвич схвально відгукувався про божницю: «серед відомих своєю архітектурною красою з галицьких синагог почесне місце займає мурована божниця в Белзі. Конструкцією подібна до синагоги в Кракові, Лешневі, Жовкві – загальною схемою зі хрестових склепінь, опертих на кам’яні колони». Велика синагога була збудована з цегли. Стару синагогу підірвали під час ІІ світової війни, рештки стін розібрали у 1951 році.

Напроти Великої синагоги з західного боку був збудований Бет Мідраш (будинок мудрости) – юдейська школа з бібліотекою. Це була споруда у класицистичному стилі, що своїм об'єктно-композиційним вирішення пасувала до синагоги. Бет Мідраш за формою нагадував квадрат. Основний об'єм приміщення займав молитовний зал, із заходу та півночі до нього прилягали двоярусні приміщення галереї.
Міква збережена до сьогоднішніх днів. Навпроти мікви колись знаходилася велика синагога, сьогодні на цьому місці побудована пам’ятна стіна. Сьогодні до мікви прибудований готель для паломників.

Нова синагога

Збудована навпроти цвинтаря разом із будинком для паломників.

Молитовний дім і товариство убогих "Ішре Лев"

Молитовний дім в центрі міста, де знаходилося товариство підтримки хворих та убогих «Ішре Лев» (1910р), сьогодні перебуває в аварійному стані. Дерев’яна вежа похилилася. Будинок постав на розі колишніх вулиць Торгової і Кушнірської 1909 року коштом впливового белзького мешканця Файвеля Таубе. Таубе був засновником "Ішре Лев". Сучасний вигляд молитовний будинок отримав внаслідок перебудови після Першої світової війни. Первісно це була добротна синагогальна споруда з дорогим пишно оздобленим вівтарем.

Кіркут

Тут поховано трьох членів відомої династії белзьких цадиків: Соломона, Йошуа та Іцсахара Роках. У 1817 році в місті оселився Соломон Роках – засновник нової, після династії старозаконних рабинів Адлєрів (Самуеля, Байля, Арона і Хайма), белзької династії рабинів-хасидів. Арон Дов, белзький цадик в четвертому поколінні, пережив Другу світову і оселився в Ізраїлі. Влітку 2007 року священний для юдеїв кіркут, на якому поховано декілька поколінь белзьких цадиків Рокахів, обгородили мурованою огорожею з табличкою «священне місце». З року в рік сюди приїжджають численні паломники.

Інші пам'ятки

Монастир отців Домініканців

Орден домініканців прийшов до Белза у 1394 році на запрошення князя Земовіта. Невдовзі в місті зводиться дерев’яний костел та келії. В середині XVI ст. їх заміняють на кам’яні. Костел збудований як тринавна базиліка з трансептом та витягнутим циркульним вівтарем. Стіни були укріплені контрфорсами. Протягом свого існування споруда зазнавала перебудов, найбільші з яких припали на початок XVIII ст. У цей час було зведено монастирську дзвіницю, яка збереглася до нашого часу. Дзвіниця збудована як двоярусна барокова споруда, прикрашена пілястрами з іонійськими капітелями, волютами на фронтонах та декором.

Поряд із дзвіницею зберігся північний келійний корпус з чотириярусною вежею. Вежа збудована в барочному стилі і увінчана модерновим ліхтарем. У 1920 році на ній встановлено годинник, а сам корпус переобладнано на ратушу. Нині тут знаходиться міська рада міста Белз. Обидві будови реставровано у 2006 році.
У 2004 році на третьому ярусі вежі знайдено єдині вцілілі стінописи монастиря. Решту споруд монастиря було втрачено у 1944 році. Від самого костелу радянська артилерія залишила лише фрагменти стін.

Костел і монастир сестер Домініканок

Перший дерев’яний монастир було зведено у люблінському передмісті Белза, проте у 1647 році він був спалений татарами. Напередодні набігу татар монастир купив ділянки землі в місті поруч з монастирем отців Домініканів. У 1635 році почалися роботи по спорудженню костелу і монастиря сестер Домініканок на кошти Софії Ходкевичівни. Монастир засновано 1635 року згідно з привілеєм польського короля Владислава IV. Спочатку костел спорудили за містом, але під час повстання Хмельницького він був зруйнований. А в 1653 р. постали нові будівлі мурованого костелу Непорочного зачаття Найсвятішої Діви Марії та дерев’яні келійні корпуси, які були замінені на муровані у 1743 році. Костел був зведений у бароковому стилі. Мав форму базиліки з двома симетричними вежами на фасаді. У XVIII столітті в нішах на фасаді встановлено 4 скульптури святих Урсули, Катерини Сієнської, Розалії та неатрибутованої святої. Монастир складався з храму, до якого примикали монастирські келії, збудовані в 1743 році. Стіни інтер’єру у XIX ст. були розписані олійними фарбами в стилі рококо.

З 1772 року Белз потрапляє під владу Габсбургської монархії, а у 1785 році, згідно з Йосифинською реформою, монастир ліквідували як такий «що не виконує жодної корисної роботи». Костел було передано греко-католицькій громаді міста і перейменовано на церкву св. Миколая. З дерев’ної церкви св. Духа в костел було перенесено іконостас та окремі ікони. У 1861 році бані церкви св. Духа вкрили міддю, а саму церкву білою бляхою. У 1893 році встановлено новий іконостас, виконаний перемишськими малярами. З XIX ст. тут розташовувались греко-католицька плебаня, повітовий суд, школа, нотаріат, архів. У 1951 році район Устерік Долішніх в Бещадах обмінювався на Забузький район (центром якого був Белз). Відповідно до міждержавної радянсько-польської угоди польське населення було переселено в Польську республіку. Переїжджаючи, польська громада вивезла весь церковний устрій та парафіяльний архів. У радянський період в церкві був склад. У 1991 році її повернули греко-католицькій громаді міста. Церква св. Миколи (колишній костел Непорочного зачаття Найсвятішої Діви Марії) збереглася в досить доброму стані. У 1900 р. церкву розписав львівський маляр Михайло Боярський. Після закінчення цих робіт частину старих образів, які походили зі зруйнованих белзьких церков, подарували збірці новоствореного Національного музею у Львові.

Костел Пресвятої Діви Марії і каплиця св. Валентина

Костел будувався з 1906 по 1911 роки і дістав ім’я св. Валентина Архітектором нового мурованого костелу був Калікст Крижанівський. Храм збудовано у стилі модерн з елементами готики. Фасад асиметричний, вежа знаходиться праворуч від входу. У фасад вмуровано ядра, а поверх нього вибито напис “O Mario Matko Boza Ratuj Nas”. У міжвоєнний період костел використовувався як гарнізонний. У 1933-1938 роках за проектом архітектора Вітольда Равського закінчено будівництво всього костельного комплексу. Зокрема у 1935 році постав новий польовий вівтар св. Валентина, в якому нині зберігається нова копія ікони. Польовий вівтар збудовано у стилі функціоналізму. У 1933 році було збудовано дзвіницю в стилі модерн з елементами романтизму. Вона двоярусна, цегляна, увінчана короною, чим нагадує шахову туру. На фасаді розміщено один з історичних гербів Белза – зображення грифона. Вежа достатньо добре збереглася.

Брама костелу постала у 1935 році. За формою – це триаркова споруда. На ній зображено інший герб Белза – пушкар з гарматою та латинський надпис «Belz constant fidelis» (Белз завжди вірний). Брама, як і дзвіниця, не реставрована, втім добре збережена. Хресна дорога була збудована останньою – у 1938 році. Вона складається з цегляних мурів з 14 станціями. Два задніх кути акцентовані наріжними капличками. З 1939 року, коли Белз, як і всю Польщу окупували Третій Рейх та СРСР, тут знаходився німецький прикордонний спостережний пункт, оскільки новий кордон Третього Рейху з Радянським Союзом проходив по річці Солокія поряд з костелом. З 1951 року, коли Белз перейшов зі складу Польської Республіки до УРСР, тут розміщувався вже радянський прикордонний гарнізон. З 1991 року церкву передано православній громаді, відтоді вона отримала ім’я св. Миколи.

Аріанська вежа

Збудована 1606 року. Про її призначення досі точиться дискусія. Деякі джерела називають її каплицею, інші припускають, що то був арсенал. Будинок стоїть на парафіяльному майдані та деякий час виконував функцію архіву земських актів, перенесених туди із замкової пивниці. Під час Другої світової було втрачено герб, датування й інші написи. Сьогодні будівля частково відреставрована.

Дерев’яна церква Св. Параскеви

Найдавнішою вцілілою церквою Белза є дерев’яна церква св. Параскеви П’ятниці, що знаходиться на території Люблінського передмістя. Припускають, що ця церква походить ще з XV ст., але прямих документальних підтверджень цьому немає. У податковому реєстрі 1472 року згадуються чотири церкви, серед яких могла бути і П’ятницька. У XVII ст. церква згадується у контексті боротьби між уніатами та православними за церкви, тоді ж декретом королівських комісарів церкву св. Параскеви було надано православній громаді. З 1774 року церква перестає бути парафіяльною і приєднується до міської парафії церкви Святого Духа. Вона використовується як поховальна каплиця, оскільки австрійський уряд ліквідовує цвинтарі при церквах, а єдиний міський цвинтар створюється саме навколо церкви св. Параскеви. До сьогодні церква стоїть на міському цвинтарі. У 1896 році церква зазнає значних перебудов – бабинець розбирається і замінюється новим, майже рівним по ширині з навою.

Ринкова площа

Ратуша

Точної дати спорудження першої ратуші невідомо. На схематичному рисунку Белза 1428 року ратуша вже була зображена як будинок з вежею, яку увінчував прапор, що однак не дає підстав стверджувати, що схематичний малюнок бодай трохи подібний до реальних архітектурних форм ратуші.Перша згадка про белзьку ратушу датується 1712 роком. Це була дерев’яна споруда, яка стояла посеред болотистої ринкової площі. Вона згоріла під час великої пожежі 1806 року. Ратуша була прямокутною за формою, з великою в’їзною брамою, накритою похилим дахом без вежі. Який будинок перейшов міській владі після пожежі знову ж таки невідомо. Наступна ратуша була збудована лише 1886 року. Її було зруйновано під час І світової війни російськими військами у вересні 1914 року. Міська адміністрація Белза перебралася в давній корпус монастиря отців Домініканів. На верхньому ярусі вежі цього корпусу, як традиційний елемент ратуші, встановили годинниковий механізм із дзвоном та циферблатами в круглих вікнах.

Пам’ятки рухоміПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

З Белзом пов’язана історія Ченстоховської ікони Божої Матері, відомої також як Белзька ікона Богоматері. За легендою ікона була написана євангелістом Лукою в Єрусалимі на кришці столу Святого сімейства. Коли і яким чином ікона потрапила до Белза не відомо, але перші згадки про пам'ятку належать до XII ст. Ікона належить до найбільш відомих і шанованих як католиками, так і православними ікон Польщі і Центрально-Східної Європи. Через темний відтінок обличчя відома також як «Чорна Мадонна». Під час війни ікону вивезли до Ченстохова. 

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

На початку ХІХ ст. Белз стає одним з центрів хасидизму у Галичині. Місто також стає резиденцією власної хасидської династії, коли сюди переїхав Соломон (Шалом) Роках (1779–1855). Рабі називали Сар Шалом, він був учнем Яакова Іцхака Hа-Хозе (ясновидця) з Любліна. Сар Шалом був рабином в Белзі у 1817—1855 роках. Після смерті свого вчителя в 1815 р. був визнаний цадиком. За ініціативою Шалома Рокаха в 1843 в Белзі була збудована Велика синагога та Бет Мідраш.

Течія хасидизму заснована Ізраїлем Баал Шем Товом у середині XVIII ст. набула великого розвитку у всій Східній Європі. Основою хасидизму було вивчення Тори і Кабали, також надзвичайно велике значення має цадик – духовний керівник. Белзький цадик Соломон Роках поширював хасидизм на північну Галичину, Волинь та Угорщину. Легенди про чудотворних рабинів Рокахів оповідають, що їхній рід бере свій початок від царя Давида. Соломон Роках поширював старозаконні традиції серед єврейського народу. Вважається, що він володів даром зцілення людей (як юдеїв, так і християн). Слава чудотворця, що допомагав у тяжкі хвилини, поширилася далеко за межі Галичини, Волині та Буковини. Белз став місцем паломництва. Сотні євреїв приїжджали до Белза, аби дістати благословення від рабі. Він помер 1855 року. Його поховали на белзькому кіркуті, серед сотень мацев у невеликій мурованій капличці. Туди приходили юдеї у важливій життєвій потребі з проханнями, щоби померлий заступився за них перед Богом.

Місце Соломона Рокаха посів його син Елізар Роках. Для зміцнення хасидизму він заснував програму «День і Ніч», спрямовану проти впливу світської освіти. Своїх послідовників він скеровував на вірність Торі та на дотримання Заповідей. Під керівництвом Елізара Рокаха Белз перетворився на центр духовного натхнення. Його стараннями в місті постав будинок вивчення Тори (школи для хлопчиків, передусім, бідних і сиріт). Після Елізара у 1894 році лідером хасидів став його син Ізахар, що його благословив на цю місію ще Соломон Роках. Ізахар продовжував зберігати юдейські традиції та освіту, був світилом для лідерів юдаїзму в Галичині та Угорщині. Він також вважався чудотворним рабином. Як і колись, до Белза тисячами прибували паломники з різних країн за благословенням. Активне життя белзької громади перервала I світова війна. Уже у перші дні окупації російські війська спалили майже усі будинки юдеїв на Ринку та прилеглих вулицях. Ісахар Роках змушений був покинути Белз, виїхавши до Мукачевого. Лише згодом він повернувся назад.

Незважаючи на труднощі, життя белзької громади потрохи відроджувалося. Від 1926 року громаду очолював Арон Роках (нар. 1880), син Іссахара, підрабином був його син Моше Роках (нар. 1905). Арон Роках пройшов через преслідування під час ІІ Світової війни. У 1944 році рабі Аарон переселився до Тель-Авіва, а центр белзського хасидизму перемістився до Єрусалиму.

Династія белзських рабинів:

  • Шалом Роках (1779–1855, перший белзський рабин з 1815 р.) 
  • Ієгошуа Роках (1825—1894, другий белзський рабин з 1855 р.)
  • Іссахар Дов Роках (I) (1854—1926, третій белзський рабин)
  • Аарон Роках (1880—1957, четвертий белзський рабин)
  • Іссахар Дов Роках (II), з 1957 - п'ятий белзський рабин)

Музеї Пряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Державний історико-культурний заповідник міста Белз. Адреса: м. Белз, вул.Савенка, 1тел./факс: (03257) 5-41-57, eлектронна адреса: [email protected]

Місця пам'ятіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Місце страти єврейської общини знаходиться біля лісу, поруч з кіркутом. Окупаційна влада зігнала в Белз євреїв з найближчих населених пунктів. Тут був створений єврейський робочий табір. 2 червня 1942 р. з Белза в Собібор було депортовано близько тисячі євреїв, у вересні — близько 500. Всі вони були вбиті. У 1944 році напівзруйнований Белз знову став частиною Польщі, а в 1951 році повернений до складу УРСР. У 1945 р. в Белз повернулися 220 євреїв. Майже всі вони в кінці 1990-х рр. емігрували до Ізраїлю або в інші країни.

Інфраструктура туристичнаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У Белзі побудовано паломницький центр для єврейських відвідувачів, що розташований поруч з міквою. Іншої туристичної інфраструктури у Белзі немає.

Список використаної літературиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

  1. http://www.jewishgen.org/yizkor/belz/belz.html
    http://www.sztetl.org.pl/pl/city/belz/
    http://haidamac.org.ua/2009/03/belz-arhitekturna-spadschyna-chastyna-6-yudejskyj-slid/
  2. http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/24/029Vojtovych.pdf
  3. http://ukrainaincognita.com/lvivska-oblast/sokalskyi-raion/belz/belz-ch1-istoriya-davnogo-mista
  4. http://www.jewishheritage.org.ua/ua/2386/belz.html
  5. http://belz.com.ua/?action=festival
  6. http://www.ji.lviv.ua/n48texts/bojko2.htm
  7. http://www.ji.lviv.ua/n48texts/husak.htm
  8. http://en.wikipedia.org/wiki/Belz
  9. http://www.kirkuty.xip.pl/belz.htm
  10. http://en.wikipedia.org/wiki/Belz_(Hasidic_dynasty)
  11. http://www.jewishgen.org/yizkor/belz/belz.html
  12. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A7%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%85%D0%BE%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0_%D0%91%D0%BE%D0%B6%D0%BE%D1%97_%D0%9C%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Рекомендоване

Ключові слова