Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Давид-Городок - путівник

біл. Давыд-Гарадок, пол. Dawidgródek, їдиш דויד הורודוק

Давид-Городок - путівник

Місто на Горині

Заснування міста у 1100 р. пов'язують із пануванням князя Давида, онука Ярослава Мудрого. Від імені князя виводиться назва населеного пункту. Розташування містечка на річці Горинь визначало рід занять його жителів - торгівля, пов'язана з річковим портом, а також виготовлення річкових суден. По Горині і далі Прип'яттю й Дніпром сплавляли ліс, перевозили збіжжя, сільськогосподарські продукти, смолу, дьоготь та інші товари до Києва, а через канал Огінського - на Німан і далі до Балтики. 22 січня 1796 р. Давид-Городок одержав відповідний герб: на чорному тлі - річка із золотою пристанню, двома воротами по боках і золотим судном, навантаженим товаром, пов'язаним в три тюки.

Євреї Давид-Городка

Євреї вперше з'явилися в Давид-Городку у XIV-XV ст. Особливо активно стали заселятися у 1521-1551 роках, коли містечко перебувало у володінні Бони Сфорци, королеви польської та Великої княгині Литовської. Давид-Городські євреї підпорядковувалися кагалові в Пінську. Документ із 1667 р. інформує, що пінський кагал збирав податки з єврейських громад, у т.ч. з євреїв Давид-Городка. Після повстання Богдана Хмельницького жителі містечка знаходилися в скрутному фінансовому становищі, що вилилося в конфлікт між давидгородоцькою і пінською єврейськими громадами. Суперечку було вирішено через втручання Радзивіллів - завдяки їх протекції в Давид-Городку був заснований окремий кагал. Давид-Городок не був великим ремісничим центром, проте в XVII ст. у місті працювали ремісники 35 різних фахів. Адміністративна реформа князя Радзивілла, в результаті якої всі жителі містечка були переведені в розряд селян-кріпаків, не торкнулася євреїв, їм було дозволено й далі займатися ремеслом і торгівлею, тримати магазини, лісопилки, кравецькі і шевські майстерні, а також лазню.

 

 
Розквіт єврейської громади

Чисельність єврейського населення в Давид-Городку постійно росла. У 1782 р. в містечку була одна синагога, у 1865 р. їх кількість збільшилася до трьох, а на початку ХХ ст. в Давид-Городку було вже 5 розташованих неподалік одна від одної божниць: Велика синагога, заснована стараннями скляра Пінхаса Новіка (інша назва - Холодна синагога, на їдиші Кальте Шул), бейт га-мідраш, який побудував Зеєв Юдовіч, бейт га-мідраш сім'ї Гінзбургів, синагога Столінських хасидів (т.зв. штібл) - нею керував рабин Авраам Колтон, якого називали “Малах” (“Ангел”) і бейт га-мідраш для заможних євреїв.

У Давид-Городку проживала хасидська династія, відгалуження династії Кашівка (зараз с. Кашівка Волинської обл., Україна). Родоначальником династії був раббі Шмуель з Кашівки, його наступником став син, раббі Єхіель Міхль з Кашівки, але ця лінія була нечисленною і майже невідомою на Волині. Другим сином Шмуеля з Кашівки був рабин Зеєв-Вольф Гінзбург, засновник хасидського двору Давид-Городока в сер. XIX ст. Після Зєева-Вольфа династію очолювали його син Давид, онук Ісраель-Йосеф (пом. 1899 р.), правнук Зєев-Вольф (пом. 1921). Останній представник цієї династії, Моше-Єгошуа Гінзбург, загинув під час Голокосту.

Попри близькість до Пінська, хасиди не мали великого впливу на юдейське населення в Давид-Городку. Єврейська громада перебувала під культурним впливом литваків. У багатьох єврейських будинках висів портрет Еліяху бен Шломо Залмана - Віленського Гаона, який протистояв руху хасидів. Юнаки після хедеру продовжували своє навчання в литвацьких єшивах. Починаючи з 1917 р. в містечку працювала школа Тарбут, багато випускників якої їхали в великі міста здобувати вищу освіту.

Досягнення науково-технічного прогресу кін. XIX — поч. XX ст. принесли в життя містечка значні зміни. Місто переступило на лівий берег річки Горинь, де на староріччі побудували два водяні млини (лівобережжя понині називають Мельниками). Крім цього, в місті відкрилися майстерні, в яких із листової міді робили каструлі, глечики, посуд для винних заводів. Місцева винокурня щорічно випускала близько 450 відер горілки-“пейсахівки”.

З'явилися перші власники вантажних і пасажирських пароплавів. По Горині курсував невеликий вантажопасажирський пароплав “Леонтіна”, який використовувався для доставки сировини з Волині на шкіряний завод Фінкельштейна. Багато жителів працювали на місцевій судноверфі, заснованій у 1830 р. Останнім приватним власником верфі був єврей Моше Римар. У 1939 р. після окупації міста радянським військами верф була відібрана і націоналізована.

У 1904 р. в Давид-Городку було відкрито першу книгарню, господарем якої був Шльома Меєрович Загородський, а в 1910 р. купець Шлойме Козел з Мозиря відкрив у містечку друкарню з механічною швидкопечатною машиною. У міжвоєнний період в місті діяли дві бібліотеки. Єврейська молодь Давид-Городка захоплювалася спортом. Перша єврейська спортивна команда “Крафт” (їдиш сила) була заснована в 1928 р., двома роками пізніше засновано клуб Маккабі.

Друга світова війна і Голокост

Напередодні війни у місті проживало близько 3 тис. євреїв. У вересні 1939 р. Давид-Городок був зайнятий радянською владою і включений до БРСР. Від 7 липня 1941 р. Давид-Городок був окупований німецькими військами. 10 серпня 1941 р. чоловіче єврейське населення старше 14 років було розстріляно в урочищі Хіновськ-Гірки (бл. 4 км від міста). Жінок, дітей і людей похилого віку направили пішки в переповнене гетто Століна. Частина людей була розквартирована, частину прийняли родичі чи знайомі. Решту на поч. 1942 р. відіслали назад до Давид-Городка, в якому на правому березі річки Сєнєжки (притока Горині) виокремлено місце під гетто (між вулицями Юхневича, Лермонтова, Горького). Кількість в’язнів, серед яких були також мешканці сіл Ольшани та Семигостичі, складала 1,2 тис. осіб. Ліквідація гетто відбулася 10 вересня 1942 р. Його жителів, переважно жінок та дітей, розстріляли в урочищі Хіновськ. Близько 100 євреям Давид-Городка вдалося втекти, частина з них приєдналася до партизанів.

Єврейські будинки і синагоги були розібрані нацистами, аби вимостити дорогу Давид-Городок - Лахва (шлях відступу німецьких військ).


Сліди присутності

В Давид-Городку, як і в інших містах, євреї зазвичай проживали в центральній частині міста. Єврейські будинки часто поєднували в собі житлове приміщення з магазином, майстернею, складом, а двері виходили на вулицю. Місцеві жителі згадують євреїв як працьовитих людей, хороших майстрів, у яких багато білорусів навчалися шевського і перукарського фахів. У центрі містечка жив єврей на прізвище Ронкін, який займався вичинкою шкіри і шив чоботи (його будинок зберігся по вул. Горького, 1). Муравчик володів мануфактурою, в його будинку по вул. Юхневича, 1 зараз знаходиться міська бібліотека. У 2005 р. на будівлі бібліотеки була встановлена пам'ятна дошка. Сім'я Борухіних володіла млином і пилорамою (зараз в цій будівлі знаходиться міськрада, вул. Ярославська, 2).

Будівля синагоги, як і обидва єврейські кладовища Давид-Городка, не збереглися. Синагога була зруйнована під час війни, а кладовища під час весняних паводків змили води Горині.


Сьогодення

Давид-Городок має населення бл. 6,5 тис осіб і вважається другим за величиною містом Столінського району. Звідси можна відправитися в рейс по Прип'яті або в подорож через болота Полісся.

Варто побачити

  • Музей історії Давид-Городка (1908), в будівлі колишнього міського училища, вул. Юрченко, 11
  • Георгіївська церква (1724)
  • Колишній католицький костел (1935-1936), вул. Лучниківська
  • Церква Казанської ікони Божої матері (1913), вул. Радянська
  • Пам'ятник князю Давиду (2000), вул. Радянська
  • Колишній штаб польського прикордонного батальйону (1918-1931), вул. Калініна
  • Меморіал пам'яті жертв Голокосту в урочищі Хіновськ, автор Леонід Левін (7 км від міста)

Околиці

Турів (39 км): місце написання Турівського Євангелія - найдавнішої пам'ятки білоруської писемності (XI ст.); замкова гора зі збереженим фрагментом парку; церква Всіх Святих (1810); Борисоглібське кладовище на місці першого монастиря та захоронення св. Кирила Турівського; єврейське кладовище; дерев'яна забудова; краєзнавчий музей

Лахва (93 км): у вересні 1942 р. тут відбулося повстання в гетто, ймовірно, перше єврейське збройне повстання під час Другої світової війни; єврейське кладовище; пам'ятник жертвам Голокосту, старі дерев'яні єврейські будинки; церква Різдва Пресвятої Богородиці (1870 р.)

Ленін (110 км): єврейське кладовище (XVI ст.), ймовірно, єдине кладовище на світі, де збереглися дерев'яні мацеви; пам’ятник на місці страти бл. 3 тис. євреїв

Кажангородок (134 км): сплюндрований єврейський цвинтар; пам'ятник на честь жертв розстрілів з 1942 р., церква св. Миколая (1818); 500-річний дуб, одне з найстаріших дерев у Білорусі; пам'ятник на могилі біля шляху до Лахви

 

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Інші матеріали

Ключові слова