Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Леско — карта культурної спадщини

Леско (Лесько, Лісько; пол. суч. Lesko) лежить в передгір'ях Бещадах, на східному березі ріки Сян, на пологому схилі. Місто є центром Леського повіту та має більш ніж 6 тис. жителів. Леско вважається північно-західною "в'їздною брамою" в туристичну зону Бещад (Бескидів). Тут починається маршрут, відомий як Велика Бещадська петля: від Леско на схід відгалужується дорога № 84 до Устрик Долішніх і далі до прикордонного переходу з Україною в Кросцєнко; на захід, через міст над Сяном, проходить дорога № 893, яка за мостом повертає на південь і веде вглиб Бещад — до Балігруду і Цісної; на північний захід з міста вибігає дорога № 84 в напрямку Загуж, Санок і далі на Кросно, а на північний схід місцеві дороги до сіл Янковце і Залуж. Великі поселення неподалік включають в себе Санок — 15 км на північний захід, Загуж з вузловою залізничною станцією — 7 км на північний захід, Устрики Долішні — 25 км на схід.

Синагога в Ліську
Синагога в Ліську (Фотограф: Маюк, Еміль)

Історія ЛескаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Село розташоване недалеко від Санока, який вже за часів княжої Русі отримав міські права (1339 рік). У 1340 році землі Червоної Русі були захоплені військами короля Казимира Великого і приєднані до Корони. Владислав Ягелло наприкінці XIV століття надав різні маєтки в Саноцьких землях роду Кмітів. Село Леско згадується серед майна Кмітів у 1436 році. Приблизно в 1470 році біля села Леско, на його землі, Ян Кміта заснував місто з ринком у центрі, мережею вулиць навколо, костелом та садибою. Місто добре розвивалося завдяки своєму розташуванню на перехресті: на південь проходив шлях до Угорщини, а місцевий шлях пробігав із заходу на схід — від Малопольщі далі на Русь. Леско спочатку населяли поляки та русини, до яких у середині XVI століття приєдналися також євреї.

В руках Кмітів місто було до смерті Пьотра Кміти, маршалка великого коронного, в 1553 році. Під час його правління місто було розбудоване, був заснований новий, великий ринок на південь від старого центру міста, з вулицями і синагогою та церквою неподалік. Вдова Пьотра віддала Леско в оренду братові, Миколаєві Гербутові. Після її смерті (1579 рік) в результаті розподілу маєтків їх частина з Леськом перепала Стадніцьким. Нові власники перебудували садибу Кмітів на обширний замок.

У 1704 році на леські маєтки Стадніцьких, як прихильників Августа II Саса, напала шведська армія, яка пограбувала замок і місто, а відступаючи, підпалила їх. Останньою власницею цього майна з роду Стадніцьких була Тереза, котра у 1731 році вийшла заміж за Юзефа Оссолінського, який дбав про місто, будучи його власником більше 30 років.

У 1769 році Леско завдяки шлюбу перейшло до Юзефа Яна Мнішха. За його часів, у 1772 році, в результаті першого поділу Польщі, Леско опинилося під австрійським пануванням і на кільканадцять років стало столицею циркулу. У 1799 році завдяки іншому шлюбові маєток став власністю Красіцьких і був у їхніх руках 140 років, до вересня 1939 року.

У 1855 році місто знову стало столицею повіту, а в 1868 році з 4 тодішніх сусідніх повітів створено великий повіт із садибою старости в Леську. Тут розмістилася низка служб: адміністративна, юридична, податкова та інші. Розвиток міста був призупинений на короткий час великою пожежею в 1886 році, під час якої згоріло близько 150 будівель. В кінці дев'ятнадцятого і початку двадцятого століть в Галичині зі зростанням національної самосвідомості громад, які проживали тут, і з розвитком промисловості, люди почали самоорганізовуватися в партії, профспілки та асоціації.

Під час Першої світової війни по Леську почергово проходили російські та австрійські війська, грабували магазини і майно жителів, але будівлі міста не надто постраждали. Лише росіяни, відступаючи в 1915 році, зруйнували міст через Сян, підпалили замок, млин та гуральню. “Спадщиною” після боїв, що відбувалися в навколишніх горах, став створений на християнському кладовищі військовий цвинтар.

Після відновлення незалежності Польщі в 1918 році місто залишалося столицею повіту Львівського воєводства. Після війни населення скоротилося на близько тисячу осіб: в 1921 році місто мало населення 3870 осіб, у тому числі 1080 католиків (28%), 451 греко-католик (11,7%) і 2338 євреїв (60,3%). За ініціативою Красіцьких, власників міста, використовувана з дев'ятнадцятого століття назва міста "Ліско" була замінена на колишню "Леско".

Після початку Другої світової війни у вересні 1939 року польські землі на схід від річки Сян (разом із Леско) були зайняті Радянським Союзом, а після нападу на Радянський Союз у червні 1941 року місто було окуповане Німеччиною. Після війни Леско, в результаті винищення євреїв і депортації українців, мало населення всього близько 1 тисячі жителів, хоча як і раніше залишалося столицею Леського повіту Жешувського (Ряшівського) воєводства. У 1972-1975 роках Леско стало центром Бещадського повіту (створеного з трьох повітів). З 1975 по 1999 рік включно місто було в Кросненському воєводстві; з 2000 року Леско є знову повітовим містом, цього разу в Підкарпатському воєводстві, і має населення близько 6000 жителів.

 

Історія євреїв у ЛеськуПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Євреї жили в Леско від 1542 року, в якому зафіксована наявність одного єврея. У наступні 30 років настав, ймовірно, через сприятливе правове регулювання, введене Пьотром Кмітою, динамічний наплив єврейського населення. 1572 року в Леську вже були оподатковані 23 голови єврейських сімей

У третій чверті XVI століття тут був утворений кагал — раніше, ніж у сусідньому, старшому Саноку, в якому прикагалок, залежний від ґміни в Леську, був створений тільки в кінці того сторіччя. Євреї обох містах належали до Перемиського земства. У кінці XVI століття податок платило близько 25 глав сімей (у тому числі Якуб "шкільник"), що складало близько 10% населення. Євреї Леська були громадянами міста. До середини XVI століття вони вже мали своє кладовище, і, ймовірно, синагогу, існування якої записується в джерелах початку XVII століття; незабаром була збудована лазня і шпиталь (притулок). У кінці XVI століття старійшиною і ректором єшиви був Аарон, син Ісаака (пом. 1591).

Збільшення припливу єврейського населення та конкурентоспроможність їх цін в торгівлі і послугах у 1602 році стали причиною протестів християнських купців і ремісників, і в наслідку ухвали міста, підтвердженої Станіславом Стадніцьким, що забороняла євреям торгувати окремими товарами і вимагала певної поведінки в християнські свята.

Війни і навали середини XVII століття не оминули місто. В списку людей, які платили податок в 1655-1660 роках, було 182 християн і 36 євреїв (16,5%), а в 1676 році з 220 платників у місті вже було 83 євреї, 42 чоловіки і 43 жінки (37,7%). Після спалення міста шведами в 1704 році багато людей лишилися без притулку і виїхали, а з тих, хто залишився, багато хто помер під час епідемії в наступному році (у тому числі 303 євреї). У наступні десятиліття населення знову збільшилося, так що в 1765 році записано стягнення податку від 1656 євреїв у всьому кагалі, в тому числі від 587 в Леську. За даними з 1769 року в місті проживало близько 1440 жителів. З цих даних випливає, що євреї перед поділами Польщі становили понад 40% населення Леська. Місцевий кагал був тоді найбільший із кагалів навколишніх міст і містечок, а про його значення свідчила мурована синагога, збудована в той час, коли більшість будівель такого типу були зроблені з дерева.

Податкові списки з XVII і XVII століть згадують старійшин кагалу: з років 1611-1615 — Іцика доктора (рабина) і Якуба-шкільника, з 1656-1660 років — старших школи, Абуска і Арона Захаріяшовича, старійшин братства — Абрама Ізааковича та Марка Мошковича, старшого над цвинтарем — Хаїма Самуельовича, Юзефа Лазурковича — старшого землі Саноцької і Зеліка — шкільника. Список 1769 року перелічує доми та євреїв, що жили у них: шкільників — Левка Марковича, Забела, який проживав біля лазні та Геліка, який жив разом із рабином, Іцка — вірника і Міхеля — кантора. Зі списків відомо, що євреї містечка займалися торгівлею різними товарами, у тому числі угорським вином і худобою, орендою — переважно продажу алкоголю (в т.ч. в шинках), лихварством, різними ремеслами, послугами і були власниками будинків. Тоді тут були дві синагоги, бейт га-мідраш, лазня, шпиталь і кладовище.

 

Мацеви на єврейському цвинтарі в Ліську
Мацеви на єврейському цвинтарі в Ліську

Після першого поділу Польщі (1772) Леско опинилося під австрійським пануванням у провінції під назвою Галіція. Імператриця Марія-Терезія та її наступник, Йосип II ввели низку правил, які реформували державу. Вони також стосувалися єврейського населення — зокрема, був впроваджений новий поділ кагалів, введений обов'язок для євреїв мати прізвища, були створені "німецько-єврейські"школи, нові податки, було вилучене срібло з храмів та синагог, а кладовища було наказано перенести за межі міст і сіл.

Завдяки розвиненій адміністрації маємо демографічні дані: в 1799 році в Леску жило 1033 християн і 1084 євреїв (51,2%). Християни займали територію навколо нового ринку та на заході й півдні від нього, євреї жили в основному навколо старого ринку (який ще називали єврейським) і в східній частині міста.

Дослідники припускають, що відносно швидко, вже в другій половині XVIII століття Леська досягли ідеї хасидизму, які проповідував Самюель Шмелке Горовіц, згодом рабин Мікулува і Морав. Наступними цадиками тут були: його учень Менахем Мендл Горовіц, також тут бував його син, народжений в Леско знаменитий цадик Нафталі Цві з Ропчице, а також син Нафталі — Абрагам Хаїм. З Леско також пов'язана постать іншого цадика — Цві Гірша Фрідмана, що виріс у хасидській традиції Гальберштамів з Нового Сонча і Бобової, а також Фрідманів із Садоґури. Єврейська громада міста поділяла традиції цих самих центрів.

У першій половині XIX століття відбувався застій міста, чому сприяли дві великі пожежі: у 1824 і 1847 роках. Пожвавлення принесло відновлення Леського повіту в 1855 році. З 1857 року відомі перші точніші статистичні дані по релігіях: в Леську мешкало 3011 осіб, у тому числі 850 католиків (28%), 478 греко-католиків (16%), 1682 євреї (56%) і один кальвініст (0.03%). Збільшення числа євреїв у місті в найближчі роки було результатом декількох незалежних управлінських рішень: указ Аґенора Голуховського, намісника Галіції від 1866 року, яким євреям надано громадянські права; розташування в Леско садиби повітового староства в 1868 році; і прокладення недалеко від міста в 1872 році залізниці, з вузлом у сусідньому Загужі.

Від пожежі в 1886 році постраждала в основному єврейська частина міста (згоріло 111 єврейських будинків). Завдяки допомозі спільноти Галіції відбулась швидка відбудова, в ході якої будувалися вже в основному цегляні будівлі, як житлові, так і громадські, з яких багато збереглося й донині. У 1890 році населення Леско перевищило 4 тисячі, у тому числі 2425 євреїв (більше 60%); на момент початку Першої світової війни населення збільшилося приблизно до 4700, у тому числі євреїв до близько 3000 (більше 61%).

Багатші євреї Леська займалися в основному фінансовими операціями — давали кредити під високий відсоток, орендували пропінації (гуральні, пивоварні) і продаж алкогольних напоїв, орендували млини, лісопилки, експлуатували ліси, мали менші підприємства (цегельний завод, рафінерію), торгували різними товарами (в тому числі угорським вином, сільськогосподарською продукцією і худобою). Менш багаті торгували на місцевому рівні в місті і його околицях, надавали посередницькі послуги (у тому числі в купівлі/продажі продуктів харчування). Ремісники займалися в основному традиційними видами діяльності (кравці, м'ясники, кожум'яки, шевці, палітурники, ювеліри), але виникали й нові професії, такі як годинникар, бляхар, слюсар, муляр, сажотрус, скляр, лакувальник та землемір. В кінці XIX століття в єврейській громаді почали формуватися політичні партії та об'єднання. Єврейські хлопці навчалися в хедерах і Талмуд Торі, а дівчата ходили у Бейс Яков. Деякі євреї відправляли дітей у державні початкові та середні школи.

Під час Першої світової війни єврейська громада, яка володіла більшістю магазинів і ресторанів, сильно постраждала в результаті грабежів солдатів військ, які тут проходили. Серед солдатів австрійської армії були також євреї з Леська.

Після відновлення незалежності Польщі (1918 рік) було встановлено, що число жителів значно скоротилося, що стало результатом військових дій, епідемій холери та інших хвороб і виїзду багатьох жителів. У 1921 році в місті було записано 3806 жителів, у тому числі 2338 євреїв (61,4%).

Діяли старі й утворювались нові партії та об'єднання, культурні й молодіжні організації, була створена кредитна каса. Представники єврейської громади, Мендель Гаґер, Йосеф Марх і Барух Вайс були в міській раді, адвокат Альтер Мюллер був віце-бурмістром. У цей час у службі охорони здоров'я знаходились лікарі-євреї Зеліґ Лібман і Леа Ґроссонґерб, а також стоматолог Дампф. Давід Готліб мав найкращі готель та ресторан в Леську, Моше Бер Ґутвірт продовжував керувати фірмою "Importwin", філіал якого відкрив у Львові, а Рифка Шафф заснувала друкарню. Євреї, як і раніше, домінували в торгівлі, ремеслах та послугах.

Як і раніше, діяли дві синагоги, бейт га-мідраш, дві лазні та старе кладовище. Свої будинки молитви мали й хасиди — прихильники садоґурської династії Фрідманів та новосондецької Гальберстамів. Рабином у Леську був Мендель Горовіц. До початку Другої світової війни єврейська громада налічувала близько 2500 жителів.

Після початку війни місто вже у вересні 1939 року зайняли спочатку німецькі війська, але після декількох днів відступили за Сян і в Леско увійшла Червона Армія. Сян став кордоном зон окупації до нападу Німеччини на Радянський Союз у червні 1941 року. Після окупації міста нацистами почались репресії проти населення, головним чином проти євреїв. Їх кульмінацією стало створення в червні 1942 року гетто, в яке зігнали євреїв з міста і околиць. Гетто було ліквідоване в серпні того ж року. Близько ста менш працездатних людей було розстріляно на єврейському кладовищі, інші жителі гетто були вигнані в трудовий табір у сусідній Заслав, де були зібрані також євреї з Санока і прилеглих районів. У цьому таборі також здійснювалися масові розстріли, в яких загинула велика кількість євреїв із Леська. Решта були доставлені в табір смерті Белжець, де були страчені в газових камерах. Війну пережили небагато євреїв, депортованих совєтами у Сибір, і кільканадцять людей, яких у Леську переховували поляки і українці.

 

Пам'ятник євреям з Ліська, які загинули під час Голокосту
Пам'ятник євреям з Ліська, які загинули під час Голокосту

УрбаністикаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Середньовічне місто було засноване на пологому пагорбі, розташованому на південь від однойменного села на надсянській рівнині. Центр мав традиційний ринок — тут квадратний — і кілька вулиць, що виходять з нього, а також розташований на північний схід від ринку костел. Одразу на захід від міста Кміти побудували дерев'яний садибний будинок, на місці якого пізніше Стадніцькі побудували мурований замок.

Через хороший розвиток Леська і невелику первинну площу міста Пьотр Кміта заклав близько середини XVI століття нове місто з великим трапецієвидним ринком і ратушею. На північний схід від центру виник єврейський квартал із синагогою, а також з розташованим за міськими валами цвинтарем. На північний захід від ринку, на вулиці Затильній, була побудована нова церква. Стара церква, ймовірно, існуюча ще до локації міста, знаходилась в селі Леско, яке в кінцевому підсумку стало передмістям під назвою Посада Леська. Ця церква була розташована в східній частині Посади. Навколо церкви традиційно було кладовище, яке за австрійських часів було змінене на спільне християнське кладовище, яке діє і досі. У 1916 році перед цим кладовищем був розміщений військовий цвинтар для солдатів, які загинули під час Першої світової війни.

Віссю будівництва міста був шлях з Малопольщі на схід через Санок до Самбора та Львова; тепер з польського боку це дорога № 84. Після Другої світової війни місто розширилося в напрямках на південний схід і північ уздовж вищезгаданого маршруту. Біля північного підніжжя міського мису відгалужується дорога на захід, яка за мостом на річці Сян повертає на південь, у напрямі Балігруду і Цісної, це дорога № 893.

 

Пам'тки архітектури, збережені та неіснуючіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Міське планування в центрі сучасного міста. Історично закладалося двічі: середньовічне локаційне місто (з приблизно 1470 року) з ринком, мережею вулиць, костелом і місцем побудови садиби на захід від центру (згодом на її місці зведений замок); друга частина примикає до нього з півдня і є ренесансним містом (із приблизно 1550 року) з новим ринком і мережею вулиць, на яких на схід від нового ринку був розташований синагогальний комплекс, а на півдні церква.

2) Парафіяльний костел Відвідання Марії. Римо-католицька парафія була створена незабаром після локації. Мурований готичний костел був збудований в 30-х роках XVI століття на кошти Кмітів. Після отримання маєтку Стадніцькими змінено на протестантську кірху; в першій половині XVII століття знову на римо-католицький костел. Частково перебудований у третій чверті XVIII століття сілезьким архітектором Ґотфридом Гоффманом, реконструйований в 1889 році і в 1927-1928 роках. Має цікавий інтер'єр.

3) Мурована костельна дзвіниця XVIII століття у стилі бароко. Побудована, ймовірно, Ґотфридом Гоффманом.

4) Неіснуючий шпитальний костел Святого Духа, розташовувався на північ від міста, за “угорською брамою”, дерев'яний, з XVI століття. Зник імовірно в 2-й половині XVII століття.

5) Неіснуюча церква Різдва Пресвятої Богородиці. Парафіяльна для долокаційного села Леско. Парафія, ймовірно, вже існувала в 4 чверті XV століття. Остання дерев'яна церква, побудована відповідно до традиції в 1575 році. Зруйнована, найімовірніше, в 1939 році.

6) Неіснуюча церква Собору Діви Марії. Парафія була заснована після середини XVI століття на південний захід від нового ринку. Ще одна мурована церква, збудована за кошти Ксаверія Красіцького. Побудована в 1837 році, розібрана після Другої світової війни.

7) Мурована синагога, спершу дерев'яна, з другої половини XVI століття. У 1580 році була згадана як "єврейська школа". Мурована синагога була побудована, можливо, в другій половині XVII століття, точно існувала в першій половині XVIII століття, збереглася донині. Побудована на прямокутному плані, з вежею збоку фасаду, ймовірно, перебудована після пожежі в 1847 році. Під час Другої світової війни нацисти спустошили інтер'єр, призначили приміщення на склад. Наприкінці війни зруйнована, перебудована в 1960-1963 роках, наразі виконує функції виставкової зали будинку культури.

 

Синагога в Ліську
Синагога в Ліську

8) Неіснуюча синагога, знаходилась на північ від збереженої синагоги, мурована, ймовірно, з XVIII століття, зруйнована під час Другої світової війни.

9) Неіснуючий бейт га-мідраш, розташований в єврейському кварталі. Зруйнований під час Другої світової війни.

10) Неіснуючий дім молитви садоґурських хасидів, розташований неподалік існуючої синагоги, зруйнований під час Другої світової війни.

11) Неіснуючий дім молитви хасидів з Нового Сонду, розташований неподалік існуючої синагоги, розібраний під час Другої світової війни.

12) Мурований замок Стадніцьких, побудований в кінці XVI століття на місці дерев'яної з мурованою вежею садиби Кмітів (вежу включили в нову будівлю). Розбудований у 1656 році, зруйнований шведами в 1704 році, відновлений після 1765 року Ґотфридом Гоффманом за часів Юзефа Оссолінського. В кінці XVIII століття згорів, відновлений за часів Красіцьких в 1835-1838 роках за проектом Вінцента Поля. Спалений росіянами в 1915 році, відновлений в 1924 році. Постраждав під час Другої світової війни, відреставрований у 1956 році.

 

13) Парк навколо замку Стадніцьких, спочатку італійський, починаючи з XIX століття романтичний.

14) Ратуша на новому ринку, мурована, збудована в 1894-1896 роках на місці попередніх.

15) Комплекс міських будівель: кам'яниці з кінця XIX і початку XIX століть, будувалися після пожежі 1886 року.

16) Приміські дерев'яні будинки, XIX — початок XX століття.

17) Єврейське кладовище, засноване до середини XVI століття на схід від нового центру. Найстаріша зі збережених мацев датується 1548 роком. Збереглося близько 2 тисяч мацев, у тому числі 29 з XVI століття, більше 60 XVII століття і 88 XVIII століття. Деякі надгробки збереглися фрагментарно. Це один з найцінніших таких об'єктів у Польщі. Помітне прогресуюче руйнування каменю. З 2005 року об'єктом займається Фонд зі збереження єврейської спадщини, який ввів плату за вхід на кладовище. Ключ має власник будинку навпроти входу на кладовище.

 

Мацеви на єврейському цвинтарі в Ліську
Мацеви на єврейському цвинтарі в Ліську

18) Римо-католицький цвинтар, розташований на північному заході від центру, раніше, до Другої світової війни, спільний з греко-католиками. Заснований імовірно в XV столітті біля православної церкви в селі Леско, потім уніатський, потім греко-католицький, від першої половини XIX століття спільний для греко-католиків і римо-католиків. Збереглося кілька цікавих надгробків з XIX століття.

19) Бункери так званої "Лінії Молотова", побудованої над Сяном під час радянської окупації в 1940 році.

20) Мурована каплиця 1863 року в Посаді Леській.

21) Придорожна статуя, ймовірно, XVIII століття зі скульптурою св. Яна Непомуцького. Біля дороги, що веде від Посади Леської до мосту на Сяні (вул. Бещадська).

 

БібліографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

- Sefer izkor; mukedasz li-Jehudejha-ajarot sze-nisepu be-szoa be-szanim 1939-1944: Linsk, Istrik, Baligrod, Litowisk we-ha-sewiwa (red. Natan Mark i Szimon Fridlender), Tel Awiw 1964/1965

- Katalog zabytków sztuki w Polsce (dalej: KzszwP), Seria nowa, t. 1 województwo krośnieńskie (red. E. Śnieżyńska-Stolot, F. Stolot), z. 2 Lesko, Sanok, Ustrzyki Dolne i okolice ( oprac. E. Śnieżyńska-Stolot, F. Stolot), Warszawa 1982, s. 39-51

- A. Fasnacht, Dzieje Leska do 1772 roku, Rzeszów 1988

- J. Budziak, Dzieje Leska 1772-1918, Lesko-Wiedeń-Kraków 1995

- A. Trzciński, M. Wodziński, Cmentarz żydowski w Lesku. Część I – wiek XVI i XVII, Kraków [2002]

- A. Potocki, Żydzi w Podkarpackiem, Rzeszów 2004

- P. Fijałkowski, W. Litwin, Lesko [w serii „Szlak chasydzki”], Warszawa 2008

- Tam był kiedyś mój dom… Księgi pamięci gmin żydowskich (opac. M. Adamczyk-Garbowska, A.Kopciowski, A. Trzciński), Lublin 2009

- A. Trzciński, Cmentarz żydowski w Lesku. Część II – wiek XVIII, Lublin 2010

 

Опрац. Павел Сиґовський (Paweł Sygowski) VII/2015

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова