Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Лунна - путівник

біл. Лунна, пол. Łunna, їдиш לונע

Лунна - путівник

Початки

Містечко Лунна було засноване з ініціативи королеви Бони у 1531 році, вона ж дала дозвіл на будівництво корчми та проведення торгів. Поселення ділилося на дві частини – королівське містечко і землі, які належали Сапігам. У приватній частині виникло поселення Воля, в 1785 році після пожежі у Лунні сюди переселилися євреї. У літературі часто зустрічається назва Лунна – Воля. Назва Лунна походить від балтійського слова “лунас” (болото), або ж від назви болотного птаха (лунь).

Було колись містечко, яке називалося Лунна. Воно розкинулося на південному березі Німану посеред густого зеленого лісу. Поселення, в якому жило 300 єврейських родин, не славилося своїми геніями, видатними рабинами чи їх учнями, ані чимось іншим, гідним уваги в історії. Єдина річ, про яку згадувалося в місцевих історичних документах, це те, що через містечко проходили війська Наполеона під час Російської кампанії, а також те, що Троцький під час війни більшовиків з поляками перебував в одному з міських будинків, де був штаб.

Іцхак Еліашберг, My Shtetl Lunna (“Мій штетл Лунна”).

Євреї з Лунни

Ймовірно, єврейська громада у Лунні почала формуватися у другій половині XVI ст. Перша письмова згадка про місцевих євреїв походить з 1606 р.: “Єврей із Лунни віз на продаж 40 вичинених телячих шкур”. Протягом ХІХ ст. чисельність євреїв у містечку стабільно зростала і під кінець століття становила 965 осіб на 1211 мешканців. В передмісті Воля у цей час проживало 665 осіб, переважно євреїв. Лунна і Воля мали окремі синагоги та єврейські цвинтарі.

Євреї традиційно займалися торгівлею та ремеслами. Торги відбувалися першого і дванадцятого дня кожного місяця, ярмарки – у квітні і грудні. Лунна була центром торгівлі збіжжям в Гродненській губернії. У містечку функціонувала рада повіту, синагога, 3 єврейських доми молитви, притулок, 20 магазинчиків, 3 гостинних двори, 2 корчми, лазня, 2 вітряки, народна школа, гуральня, фельдшерський пункт, пошта. У Волі знаходилася збудована наприкінці XVIII ст. дерев’яна церква. У 1901 р. Йозель Рубінович відкрив фотостудію.

У липні 1914 р. у зв’язку з початком Першої світової війни деякі мешканці містечка були мобілізовані до російської армії. Юдель Ґіссер, Мендель Каплан з Лунни, а також Аарон Фрідман з Волі попали у німецький полон. Фрідріх Ґрелле, солдат німецької армії, згадував: “Ми вирушили далі до міста Лумно-Воля (Лунна), що знаходилося безпосередньо на Німані. […] Тут є мало кам’яних будинків, здебільшого вони дерев’яні, вулиці не забруковані. Всі євреї були ще тут, сиділи в синагозі, в школі і в будинках. Після того, як ми зайшли силами одного полку, росіяни з другого берега почали обстрілювати місто гранатами. Ми розмістилися за синагогою, де росіяни не могли нам нашкодити, але серед населення було кілька поранених, що спровокувало страшну паніку. Всі мешканці з плачем, прокльонами і криком, забравши з собою дітей та майно, рушили з міста”.

Окупаційна влада своїм розпорядженням поєднала Лунну і Волю, дозволивши функціонувати двом синагогам у Лунні та Волі.

У період 1916 – 1921 рр. посаду рабина у Лунні займав Ашер Єгуда Унтерман (1886 – 1976). Після 1921 р. Унтерман переїхав у Гродно, де також був рабином і керував кількома єшивами. Потім емігрував до Англії, у 1924 році став рабином міста Ліверпуль. У 1946 р., був головним рабином Тель-Авіву, а у 1964 – 1972 рр. займав посаду головного ашкеназького рабина цілого Ізраїлю. В Лунні Унтермана заступив Тув’я Ротберґ (функції рабина виконував до 1942 р.).

Міжвоєнний період

Від березня 1921 року Лунна знаходилась у межах Польщі, була центром гміни Гродненського повіту Білостоцького воєводства. У 1921 р. місто налічувало 307 будинків і 1884 мешканці. У 1938 році з 2522 мешканців містечка 1671 були євреями (60%).

У 1928 р. було засновано організацію Ґемілут Хесед, яка видавала кредити для бідних мешканців містечка. Членами виконавчого комітету були рабин Тув’я Ротберґ (голова), Давид Епштейн, Рафаель Злотоябко, Яків Вельбель, Ізраель Косовський, Ізраель Бунд, Тув’я Каплан, Мордехай Доваль, Лейб Хатсар (проповідник), Лейб Рейзнер, Єгуда Новік і Яків Матільський.

Економічне життя містечка розвивалося завдяки торгівлі деревиною, збіжжям, будівельними матеріалами, а також дрібним ремеслам. Практично всі торговці та ремісники були євреями – Він, Еліашбеґ, Фрідман, Абін, Бейцехович (торговці шкірами), Дунецький, Ґлот (кам’яні роботи), Бервіц, Епштейн, Фурман, Ґільденфеніґ, Індицький, Каґан, Реізнер, Шалахман (торгівля колоніальними товарами), Баренґанс, Новік, Шноєр (ковалі), Фурман, Янкелевич, Красельник, Крвєц, Куліковський, Левін, Напарстнік, Пінський, Шварбар, Ґлембоцький (кравці) і багато інших.

В містечку функціонувало 3 синагоги, 2 школи, театр і оркестр при пожежній охороні. Існувало 2 благодійних товариства опіки над хворими і бідними, лазня з миквою, 2 цвинтарі (третій – у Волі).

Аарон Ліберман (1845, Лунна – 1880, Нью-Йорк) – відомий публіцист і видавець. Вивчав Тору у Вільнюсі, був меламедом у Сувалках, вільним слухачем Петербурзького технологічного інституту. У часописі “Forwerts” публікував статті про становище єврейських робітників. У Вільнюсі активно займався пропагандою соціалістичних ідей, через що у 1875 р. був змушений виїхати за кордон. У Лондоні створив Союз євреїв-соціалістів, у 1876 р. почав видавати часопис соціалістичного напрямку “Ха-Емет” (івр. Правда). У 1878 р. був заарештований у Берліні, але у 1880 р. йому вдалося емігрувати до США.

Друга світова війна і Голокост

“Деякі євреї чекали на Червону Армію, як на Месію, що в’їжджав на червоному коні” – згадував Арон Вельбель (спогади зі сторінки: www.kehilalinks.jewishgen.org/lunna). Вважалося, що тоді зникне антисемітизм. Боялися німецької окупації, бо до містечка доходили чутки як не по-людськи німці трактують євреїв. Реальність виявилася іншою. Ті євреї, яких нова влада визнала за капіталістів, відразу були заарештовані і вислані до в’язниць і таборів. Великі підприємства були націоналізовані. Ремісників примусово об’єднано у кооперативи. Було закрито єврейські школи і заборонено навчання івритом. Вивчення Тори та івриту стало підпільним. Кореспонденція підлягала цензурі та служила засобом викриття “ворожих елементів”.

До Лунни прибула значна кількість євреїв – біженців із Заходу, яких місцеві євреї прийняли в себе вдома. У 1940 р. біженці мали вибрати – стати громадянами СРСР, або повернутися до окупованої німцями Польщі. Тих, які відмовилися, вивезли на схід Радянського Союзу.

Підрозділи Вермахту зайняли Лунну 28 червня 1941 року (за іншими даними – 24 або 25 червня). Німецькі вояки почали грабувати єврейські будинки. Першого ж дня під приводом зв’язків із радянською розвідкою було розстріляно кілька євреїв. У липні 1941 р. німці організували у Лунні Юденрат, головою якого був Яків Вельбель. Для підтримання порядку було теж створено єврейську поліцію.

У вересні 1941 року перед святом Суккот окупанти утворили гетто, а у жовтні того ж року видали наказ про конфіскацію рухомого та нерухомого майна євреїв Лунни. Вночі з 1 на 2 листопада 1942 р. всіх мешканців гетто на возах було вивезено до транзитного табору Колбасіно (недалеко від Гродна). 5 грудня 1942 року в’язнів з табору Колбасіно почали перевозити залізницею до табору смерті Аушвіц, де було вбито 1549 євреїв з Лунни-Волі. З цілого містечка живими залишилися лише 15 осіб, між ними був Еліезер Айзеншмідт, якому вдалося втекти під час перевезення.

Зальман Грабовський, колишній член Юденрату Лунни, у Аушвіці потрапив до спеціального загону, який працював у крематорії. Він описав свої переживання, а рукопис закопав у попелі неподалік від крематорію. Ґрабовський був одним із лідерів повстання в’язнів табору 7 жовтня 1944 р., загинув під час стрілянини. Його записки були знайдені й опубліковані у збірнику “Меґілес Аушвіц” (їдиш Сувої з Аушвіцу), опрацював Б. Марк, Тель-Авів, 1977.

Сліди присутності

На новому єврейському цвинтарі у Лунні на вул. Шеремета збереглося понад 300 мацев з ХІХ і ХХ ст. У 2005 р. група американських студентів з Дартмутського коледжу під проводом доктора Едварда Бораза провела інвентаризаційні роботи та реставрацію цвинтаря. На місці старого цвинтаря, який знаходиться кількасот метрів далі, на вул. Комсомольській, сьогодні є сквер з пам’ятником полеглим, зберігся фрагмент огорожі і три мацеви. Інший єврейський цвинтар у Волі знаходиться у лісі на відстані 0,7 км ліворуч від дороги Гродно-Вовковиськ, на ньому збереглося близько 80 надгробків.

Дерев’яна синагога у Волі була знищена під час Другої світової війни, від неї не залишилося жодних матеріальних слідів.

Будинок головної синагоги у Лунні пережив війну, але в радянський період був суттєво перебудований, там розміщувалася пекарня, а сьогодні – будинок культури.

У Лунні збереглися також старі будинки єврейських родин: Косовських, Бераховічів, Злотоябків, Вінів, Єдвабів, Фейдманів, Еліашбергів. На деяких з них і досі можна побачити цегляні орнаменти у формі зірки Давида.

У шкільному музеї (вул. Шкільна, 10) частина експозиції розповідає про долю місцевої єврейської громади. Зокрема, там можна побачити фрагмент сувою Тори, а також багато фотографій і документів.

Варто побачити

  • Житлові будинки з декораціями у формі зірки Давида, вул. Кірова, пл. Героїв
  • Єврейський цвинтар, вул. Шеремета
  • Перебудований будинок старої синагоги (сьогодні будинок культури), пл. Героїв
  • Костел св. Анни (1782)
  • Дерев’яна церква св. Івана (1889)

Околиці

Скідель (18 км): колишня єшива; каплиця Внебовзяття Богородиці (1870); двірський парк Антоновичів-Четвертинських (бл. 1840); церква св. Новомучеників і Ісповідників Білоруських; єврейський цвинтар; пам’ятник жертвам Другої світової війни

Волпа (17 км): колишній будинок молитви, хедер і колишня миква (початок ХХ ст.); пам’ятник у місці масового вбивства на єврейському цвинтарі; костел св. Івана Хрестителя (1773); церква св. Петра і Павла (ХХ ст.); колекція юдаїки у шкільному музеї

Рось (24 км): колишній синагога (поч. ХХ ст.); рештки єврейського цвинтаря; костел св. Трійці (1807); господарський двір Потоцьких; церква св. Трійці (поч. ХХ ст.); військовий цвинтар періоду Першої світової війни

Кам’янка (27 км): єврейський цвинтар, кількадесят мацев; костел св. Антонія з Падуї

Мапа

Фотографії

Ключові слова