Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Пружани - Карта історико-культурної спадщини

Пружани, місто, районний центр Брестської обл. Розташоване на річці Мухавець (басейн Західного Бугу), за 89 км на північний схід від міста Бреста, за 13 км від залізничної станції Оранчиці (на лінії Барановичі – Брест). Вузол автомобільних доріг на Брест, Високе, Березу, Слонім, Кобрин.

Географічні координати 52°33′24″ пн. ш. 24°27′52″ сх. д.

Історико-культурні пам'ятки: каплиця (1852 р.), собор Олександра Невського (1866 р.), церква (1878 р.), костел Вознесіння св. Діви Марії (1883 р.), торгові ряди (1896 р.), міська садиба (2-га пол. XIX ст.). У місті розташований парк «Пружани» – пам'ятка природи місцевого значення.

Центр міста в Пружанах
Центр міста в Пружанах (Фотограф: Півоварчик, Ірина)

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Перша згадка про Пружанську волость відноситься до 1433 р. За найбільш обґрунтованою версією, назва виникла у зв'язку з поселенням тут прусів, які рятувалися від хрестоносців. Пружани відомі з 1487 р. під назвою Добучин. До 1519 р. в Кобринському князівстві. Після смерті Кобринського князя Івана Семеновича Пружани перейшли у володіння його дружини Федори, в 1519 р. за привілеєм Великого князя Литовського Сигізмунда I Старого – до маршалка В. Костевича, входили в Кобринське староство. З 1520 р. в Кобринському повіті Підляського воєводства, з 1566 р. в Брестському повіті і воєводстві. У XVI ст. належали королеві Речі Посполитої Боні і її дочці Ганні. У 1589 р. місто, яке в той час було досить великим торговим центром, отримало магдебурзьке право, за ним закріплено назву Пружани. Тут проводилися 4 ярмарки на рік. Згідно з переписом 1563 р., в Пружанах було 1250 мешканців, 7 вулиць, 278 господарств. У XVI ст. існував Пружанський «королівський двір» (дерев'яний палац, 2 флігеля, стайня, сарай, опалювальня, пекарня, 4 комори, водяний млин, сад). 3 травня 1588 р. власниця Пружан королева і княгиня Великого князівства Литовського Анна Ягеллонка (вдова Стефана Баторія, що володіла Пружанами після смерті своєї матері – королеви Бони Сфорци) звільнила містечко від земської залежності, подарувавши йому магдебурзьке право разом зі статусом міста, міською печаткою та гербом. Через рік, 6 травня 1589 р., король польський і великий князь Литовський Сигізмунд III Ваза своєю грамотою підтвердив привілеї Пружан: «Для примітності печатки цього міста Пружани на його печатці буде зображення невеликого змія, що звивається, з чиєї пащі простягає руки і наполовину виступає дитя…». Поява дитини з пащі змія символізує вічно юну силу, що знову прокидається, у поєднанні з мудрістю, здатність світу до самоочищення і оновлення. Дарований Пружанам герб дуже близький за своїм змістом до гербу Мілана. На його срібному полі зображений вуж, з пащі якого з'являється до половини немовля. Цією подібністю містяни зобов'язані Ганні Ягеллонці, що пожалувала герб Пружанам в пам'ять про свою матір Бону, королеву Речі Посполитої та дочку герцога Міланського Гіано Галеацо Сфорца. Згідно з давньою легендою, у першому хрестовому поході родоначальник роду Вісконті (перших герцогів міланських) убив на дуелі зрадника і взяв собі його щит, на якому був зображений змій, що тримає в пащі дитину. Надалі цей герб став гербом міста Мілана, символізуючи силу і перемоги міста. У середині XV століття міланський престол разом з гербом перейшов до династії Сфорца. В даний час у Мілана інший герб: червоний хрест на срібному полі. Зображення змія з дитиною використовує в своєму символі автомобільна фірма ALFA ROMEO.

Під час воєн середини XVII - 1-ї половини XVIII ст. місто було сильно зруйноване, число будівель зменшилося в 5 разів. У 1776 р. було позбавлене магдебурзького права. До кінця XVIII ст. відновлене, в 1791 р. – 2094 мешканця. З 1795 р. Пружани у складі Росії: місто, центр повіту Слонімської, з 1797 р. Литовської, з 1801 р. Гродненської губернії. У 1845 р. місто отримало новий герб: на світло-коричневому тлі зображена ялина з мисливською сурмою, що висить на гілках. У 1866 р. в центрі Пружан побудований собор Олександра Невського, в 1878 р. – Спасо-Преображенська церква. У 1857 р. місто має 5665 мешканців. За переписом 1897 р. в Пружанах було 7633 мешканців, у тому числі 5079 євреїв (67,5%). Діяло 14 дрібних підприємств, повітове і двокласне приходське училища, 6 лікарень, 2 церкви, костел, синагога, декілька єврейських молитовних будинків. У XIX – 1-й половині XX ст. Пружани відомі як центр гончарного ремесла. Скасування кріпосного права сприяло економічному розвитку міста.
У 1921-1939 рр. Пружани перейшли до складу Польщі і стали центром Пружанського повіту Поліського воєводства. У 1921 р. в місті налічувалося 6332 мешканці, у тому числі 4152 євреї (65,6% жителів міста). У 1922 р. в Пружанах була відкрита 7-річна школа «Тарбут», де навчання велося на івриті (в 1927/28 навчальному році тут навчалося 229 учнів, працювали 8 вчителів). Пізніше почала діяти 5-річна єврейська школа ЦЕШО (мовою навчання була ідиш) і 8-класна класична єврейська гімназія (в 1929/30 навчальному році тут навчалося 163 учнів, працювали 6 вчителів, в 1935 р. – 116 учнів, 9 вчителів). Єврейська громада Пружан утримувала 2 дитячих садки.

 

 

З 15.01.1940 р. – центр Пружанського району Брестської області БРСР.

23 червня 1941 р. Пружани були окуповані німецькими військами. Згідно з новим адміністративно-територіальним поділом, вони увійшов до складу округу Білосток (Східна Пруссія).

Грабежі і побиття євреїв почалися в Пружанах з перших днів. З окупантами в місто прибули колишні білогвардійці, які на вулицях міста проводили погромну агітацію. Вже на третій день окупації єврейська громада отримала наказ здати посуд, потім для військових потреб були затребувані ліжка і постільна білизна. 10 липня 1941 р. в Пружани прибули гестапівці, які заарештували і розстріляли 18 євреїв у 2-х км. від міста.

15 липня 1941 р. окупаційна влада оголосила про необхідність створення юденрата з 24-х осіб. Для цього був визначений триденний термін, за невиконання наказу оголошувалося про страту 100 євреїв. Окупаційній владі був представлений список членів юденрату, в якому значилися особи з вищою освітою: адвокати, лікарі та ін., Але список не був затверджений. Через тиждень окупаційні власті сформували єврейську раду, до якої увійшли переважно ремісники. Спочатку в складі юденрату працювали тільки 5 осіб, але незабаром чисельність службовців була збільшена до 24 осіб. У Пружанському юденраті діяли 15 відділів. До 27 січня 1943 р. головою Пружанського юденрату був Іцхак Янович, його заступником – Зеєв Шкрейбман. Керівником відділу суспільних відносин став Елейзер Шейн (біженець з Лодзі), головою відділу зв'язків з німецькими властями Завель Сегаль, керівником продовольчого відділу – Шльома Юдевіч. Одним із членів юденрату був колишній редактор сіоністської газети «Пружанер Штайме» Абраам Брескі.

Для єврейського населення міста вводилися заборони користуватися тротуарами, проживати на вулицях д-ра Пацевича і 3-го Травня.

У липні 1941 р. єврейське населення м. Пружани отримало наказ протягом доби зібрати 2 кг. золота, 10 кг. срібла, 500 000 рублів, 100 пар взуття та шуби. У цей же час до Пружанського юденрату звернулися єврейські громади м. Шерешево, Линово і Малеч з проханням допомогти їм виплатити контрибуцію. Щоб зібрати необхідну суму, єврейська громада Пружан пожертвувала свічники і канделябри з синагоги, багато жителів міста віддавали особисті коштовності: персні і брошки.

У серпні 1941 р. єврейське населення Пружан почало збільшуватися за рахунок єврейських жінок та дітей, що примусово переселялися сюди з м. Гайновка і м. Наревка Мала, де були знищені чоловіки-євреї.

25 вересня 1941 р. євреям м. Пружан наказали переселитися в гетто, яке включало вулиці Домбровську і Кобринську до мостів, Брестську вулицю до Черчевської вулиці і всі прилеглі вулиці (сучасні вулиці Кобринська, Свободи, Леніна, Кірова, Островського, Тормасова).

У жовтні 1941 р. було прийнято рішення про створення в Пружанах єврейського міста («Judenschtadt»), в період з осені 1941 р. до весни 1942 р. сюди були переселені близько 4,5 тисячі євреїв з м Білостока, а також близько 2 000 євреїв з містечок і міст західних областей Білорусі: Беловежа, Стовпці, Новий Двір, Кам'янець, Замости, Береза, Шерешево, Блудень, Малеч, Слонім, Івацевичі, навколишніх сіл. 25 жовтня 1941 р. навколо Пружанського гетто силами в'язнів було побудовано огорожу: частина гетто була обнесена колючим дротом, а частина – суцільною стіною.

Продовольча ситуація в гетто була напруженою: в'язні отримували по 200 г. хліба і кілька картоплин на людину в день. Не менш гострою була житлова проблема. Зі збільшенням числа в'язнів в гетто щільність мешканців у кожному будинку гетто зростала. За свідченням доктора Ольги Гольдфайн, від холоду, голоду і поневірянь за зиму 1941/1942 рр. в Пружанському гетто з 18 тис. в'язнів загинуло 6 тис. осіб. Окупаційна влада продовжувала політику грабування єврейського населення. 3 січня 1941 р. була проведена конфіскація вовняних і хутряних виробів, були вилучені фотоапарати, килими, патефони. В'язні гетто мали зібрати грошову контрибуцію в розмірі 1 250 000 марок. У лютому 1942 р. від єврейського населення влада зажадала зібрати контрибуцію з розрахунку 10 р/м з людини. За незаможних повинен був платити юденрат. У результаті виплат трьох контрибуцій всі 9 синагог Пружани були повністю пограбовані, нацисти забрали не менш як 90 срібних свічників, 45 срібних чашок, 140 корон і 9 вівтарів. Крім конфіскацій і контрибуцій, що проводилися, єврейська громада Пружан була змушена давати хабарі представникам німецьких цивільних і військових властей.

В'язні гетто активно використовувалися на примусових роботах з розчищення снігу, торфорозробках, викорчуванні пнів, вирубці лісу на стометровій смузі вздовж залізниці, навантаженні боєприпасів, земляних роботах. Ремісники були зайняті в шевських, швацьких та меблевих артілях.

На початку листопада 1942 р. пружанське гетто було оточене. В'язнів попередили, що буде проводитися евакуація, із собою було дозволено взяти не більше 50 кг. багажу. У Пружанському гетто було відомо про загибель єврейських громад в сусідніх містечках і містах, тому група лікарів, вчителів та адвокатів вирішили здійснити колективне самогубство. У будинку Вольвеля Шкрейбмана зібралися сім'ї д-ра О. Гольдфейн, д-ра Розенфанца, д-ра Ліка, Ф. Померанц та ін. Присутні взяли морфій і пустили чадний газ. Але сусіди врятували лікарів та членів їх сімей, загинув тільки Цві Ніцкін. У ці дні паніки і страху 47 в'язнів гетто покінчили життя самогубством. Незабаром повсякденне життя в гетто відновилася, депортація євреїв була відкладена. Надійшов наказ провести облік в'язнів гетто, і було встановлено, що в гетто містяться 9976 євреїв, у тому числі 6 тис. місцевих і 2 тис. переселенців.

Молодь Пружанського гетто розробляла плани опору і порятунку. Група євреїв, які працювали в гаражі і складах, виявили несправні гвинтівки і патрони, почали збирати зброю (у складі групи були Алтеп Файвушинський і Левон Майстер). Після того, як було встановлено зв'язок з партизанами, з гетто в ліс зі зброєю переправилося більше 20 в'язнів. Ішли групами по троє молоді чоловіки, у яких не було сім'ї. Пружанські євреї приєдналися до партизанського загону ім. С.М. Кірова.

Син члена юденрату Ш. Сегаля Мордехай-Бер Сегаль разом з партизанами хотів забрати з юденрату партію одягу та взуття. Увечері 27 січня 1943 р. під час зустрічі М.-Б. Сегаля і 2-х партизанів з членами юденрату, у приміщення юденрату з'явився шеф гестапо, який звинуватив членів юденрату у зв'язках з партизанами і відкрив стрілянину. В результаті був убитий сторож і поранені двоє членів юденрату: Д. Росоковский і З. Шпектор. Голова юденрату І. Янович та інші члени юденрату були арештовані. Вранці 28 січня 1943 р. гетто було оточене, євреям оголосили про відправлення на роботи в Сілезію. Депортація проводилася до 31 січня 1943 р., євреям дозволили взяти з собою небагато речей, гроші та ювелірні вироби. На підводах протягом 4-х днів людей відправляли на станцію Линове і Оранчиці, де вантажили в ешелони і відправляли в концтабір Аушвіц. Таким чином було транспортовано близько 10 тис. осіб. Близько 2 тис. осіб зуміли сховатися в криївках і пережити акцію, але пізніше практично всі були виявлені і знищені. У Пружанах з'явилися оголошення, що всі хліви, горища, підвали і клозети повинні бути замкнені, щоб євреї, які ухилились від депортації, не могли знайти притулок. За укривання євреїв всім членам сім'ї загрожувала смертна кара. Однак знаходилися люди, що ризикували своїм життям задля порятунку євреїв. Лікар Ольга Гольдфайн була врятована черницею Чубак. Звання Праведників Народів Світу за порятунок вчителя Моше Юдевіча і його дружини Регіни, що втекли з Пружанського гетто в село Чахець Пружанського району до своїх знайомих, в 2001 р. було присвоєно Івану, Ганні, Олександру та Лідії Паук.

17 липня 1944 р. Пружани були звільнені. Нацистський терор зуміли пережити тільки близько двох десятків пружанських євреїв.

МістобудуванняПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У місті 3 планувальних райони: південний, західний і східний. Планувальна структура визначається центральною осьовою магістраллю (вулиці Радянська, Кобринська, Жовтнева), перпендикулярними до неї вулицями Леніна, Р. Ширми, Червоноармійською і криволінійним обрисом заплави р. Мухавець. Історичним центром міста є Радянська площа, де збереглися пам'ятки архітектури XIX ст.: торгові ряди і собор Олександра Невського. Новий адміністративно-громадський центр Пружан склався на вулиці Р. Ширми і Радянської. У забудові виділяються Будинок Рад, готель, житловий будинок з магазинами. Центральна частина міста і центри східного і північного районів забудовані багатоповерховими житловими будинками. Виникли нові мікрорайони в північній частині міста та по вул. Жовтневій. Сформувалася південна промислова зона.

Пам'ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

  • Каплиця (1852 р.),
  • Собор Олександра Невського (1866 р.),
  • Церква (1878 р.),
  • Костел Вознесіння св. Діви Марії (1883 р.),
  • Торгові ряди (1896 р.),
  • Міська садиба (2-га пол. XIX ст.)

Місця пам'ятіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У 1965 р. на місці загибелі пружанських євреїв, радянських військовополонених і підпільників в урочищі Слобідка (1 км. на північний захід від с. Слобідка) було встановлено обеліск. У 2005 р. на старому єврейському кладовищі був відкритий пам'ятник жертвам Голокосту, побудований на кошти, зібрані вихідцями з Пружанського району, що проживають зараз в Ізраїлі, а також на пожертви бізнесмена з Санкт-Петербурга Миколи Бурноса.

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Знамениті уродженці м. Пружани:

  • Гершгорін Семен Аронович (1901-1933) – радянський математик, працював у галузі прикладної математики.
  • Юделевський Яків Лазаревич (1868-1957) – французький філософ і історик, учасник революційного руху в Росії, видатний есер, літератор, громадський діяч.
  • Яновська Софія Олександрівна (уроджена Неймарк, 1896-1966) – радянський математик, філософ, педагог, творець радянської школи філософії математики.

Музеї. Архіви. Бібліотеки. Приватні колекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Музей-садиба «Пружанскi палацык» розташований у відновленій садибі стилю модерн (пам'ятка архітектури XIX ст.).

ДжерелаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

  1. Eberhardt P. Przemiany narodowościowe na Białorusi. – Warszawa, 1994. – S. 68.
  2. ГАБО. Ф. 59. Оп. 4 Д. 488. Л. 60.
  3. Чёрная книга: В 2 Ч.: Сб., Сост. В. Гроссман, И. Эренбург. Запорожье, 1991. Ч. 1. С. 184-189.
  4. Żbikowski A. U genezy Jedwabnego. Żydzi na Kresach Północno-Wschodnich II Rzeczypospolitej, wrzesień 1939 – lipiec 1941. Warszawa, 2006. S. 340, 346.
  5. Trunk I. Judenrat: The Jewish Councils in Eastern Europe under Nazi Occupation. – New-York: The Macmillan Company, 1972. – Р. 52.
  6. Harshalom A. Alive From The Ashes. – Milo publishing House Ltd., 1990. – Р. 41-42, 47-51.
  7. Datner S. Eksterminacja ludnosci zydowskiej w okregu bialostockim // Biuletyn Zydowskiego Instytutu Historycznego w Polsce. – № 60. – 1966. - S. 10, 19-23.
  8. Памяць: Гiст.-дакум. хронiка Пружанскага раёна. – Мн.: БелЭ., 1992. – С. 196, 197, 224.
  9. Памяць: Гiст.-дакум. хронiка Камянецкага раёна / Рэдкал. А.Л. Петрашкевiч i iнш. – Мiнск: Ураджай, 1997. – С. 207.
  10. Розенблат Е. Экономические аспекты Холокоста в Западной Беларуси: система контрибуций, налогообложения и штрафов // Вестник Еврейского университета. История. Культура. Цивилизация. – М. – 2001. – № 5 (23). – С. 119-136.
  11. Cholawski S. The Jews of Bielorussia during World War II. Amsterdam, 1998. P. 167.
  12. Праведники Народов Мира Беларуси / Сост. И.П. Герасимова, А.Л. Шульман. Мн., 2004. С. 132-133.
  13. Ботвинник М. Памятники геноцида евреев Беларуси. – Минск, 2000. – С. 134.
  14. Розенблат Е., Еленская И. Пружаны // Холокост на территории СССР: Энциклопедия. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН): Научно-просветительский центр “Холокост”, 2011. – С. 821–822.

 

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова