Сейни - путівник

У 2000 р. перед будівлею Білої синагоги в Сейнах зупинився літній чоловік. Він народився в Сейнах у 1934 році. В 1945 р. виїхав із Польщі. Мав намір ніколи сюди не повертатись, проте все ж приїхав до містечка показати батьківські краї дружині та синові. Макс Фурманський добре пам’ятав синагогу, куди кількалітнім хлопчиком приходив із дідусем. Тепер, дещо завагавшись, він знов увійшов усередину.

Всередині молодь у традиційному єврейському одязі співала хасидські пісні. Макс Фурманський, який протягом багатьох років був рабином в Аргентині, а згодом кантором у США, приїхав до Сейн у той час, коли тут відбувалися репетиції театральної вистави за драмою С. Ан-Ського «Дибук».

Макс почав розмову з молодими людьми в синагозі. В містечку він знайшов місце, де колись стояв його батьківський дім та зустрів сусідку з дитинства. За два роки приїхав знову, аби взяти участь у церемонії відкриття меморіального каменя на місцевому єврейському кладовищі. Виступив на спільних концертах із музикантами Сейненського клезмерського оркестру.

Там біля річки стояли кабінки, де переодягалися дівчата, а ми підглядали за ними через отвори від сучків.

 Домініканці і Біла Синагога

Дозвіл побудувати першу божницю в Сейнах надав орден домініканців, оскільки місто тоді належало вільнюським монахам. Аби допомогти місту економічно розвинутись, від 1768 р. домініканці запрошували в Сейни єврейських купців і ремісників. У середині XIX ст. євреї складали вже понад 70% населення міста.

Синагога була завершена за рік після видання євреям-поселенцям привілею – у 1788 р. На місці старої дерев’яної синагоги, «покритої ґонтом, з виступом спереду і колонадою», в 1885 р. збудовано нову. За ініціативою рабина Мойсея Бецалеля Лурії в Сейнах зведено будівлю Білої Синагоги. За деякими переказами, до новозбудованої синагоги разом із рабином зображення скрижалей з Десятьма Заповідями вносив пріор сейненських домініканців, Лаврентій Борткевич.

Дві школи

У 1864 р. Мойсей Іцхак Авігдор обійняв у містечку посаду рабина. Незабаром цей відомий богослов і філософ заснував тут талмудичну школу, яка стала одним із найважливіших у Литві центрів Гаскали (єврейського просвітницького руху) і прославила містечко. Сюди приїздили зглибляти таємниці Тори найвідоміші литовські рабини, а слідом за ними й студенти з багатьох місць Російської імперії. Одним зі студентів цього навчального закладу був Морріс Розенфельд (1862–1932), поет, який народився в сусідньому селі Бокше у родині єврейського рибалки.

 

За кільканадцять років царська влада вирішила закрити школу, а рабина Авігдора засуджено до вигнання. Згодом у цій будівлі розташовувалися бейт га-мідраш і хедер. Можливо, тут же знаходився рабинат. У той же час у будівлі неподалік діяла світська єврейська гімназія, заснована письменником Тув’є Пінкасом Шапіро. Крім релігії, в ній навчали географії, математики, російської мови та інших предметів, які на той час не входили до програм єврейських шкіл. В кінці ХІХ століття гімназію закрили, а в будівлі розмістили поштове відділення.

Важкі часи

Економічні та соціальні умови в Сейнах на межі ХІХ-ХХ століть були настільки погані, що суттєва частина населення емігрувала з міста, здебільшого до США. В результаті число жителів Сейн скоротилося з 4500 у 1895 р. до 3412 в 1931 р., а відсоток євреїв серед них знизився з 75% до 24%.

Страйк пекарів

У березні 1930 р. в Сейнах зупинилися пекарні. Застрайкував власник найбільшої пекарні в Сейнах – Борух Душніцький та його конкуренти Вальтер Епштейн і Міхель Боровський. Це сталося після рішення органів влади про зменшення ціни на пекарські вироби. Через декілька днів пекарів зобов’язано відновити роботу; невідомо, чи їм вдалося домовитися про кращі ціни.

За даними перепису населення у 1931 р. в Сейнах проживало 817 євреїв, що становило 25% від населення міста. Серед профспілок, що діяли тоді у Сейнах, були й Спілка єврейських купців та Спілка євреїв-ремісників. Відомою по всіх околицях організацією була сейненська філія єврейської спортивної асоціації «Маккабі», яку очолював Йоель Мончнік. Стадіон, на якому було зіграно багато вирішальних матчів, знаходився там, де нині стоїть міська лікарня.

 
Друга світова війна та Голокост

24 вересня 1939 р. в Сейни увійшла радянська армія. Менш ніж за три тижні вона відійшла. 13 жовтня 1939 р. почалася німецька окупація. Вже в листопаді 1939 р. сейненських євреїв було депортовано в Литву. Більшість із них загинули в 1941 р. після початку німецько-радянської війни.

 Єврейські кладовища

Від найстарішого єврейського кладовища, заснованого у XVIII ст. на сучасній вулиці Завадського, не збереглося жодних слідів. Біля в’їзду до міста з боку Августова, на території межуючого з Сейнами села Мариново, знаходиться друге єврейське кладовище, засноване у 1830 р. Всі надгробки на кладовищі було знищено під час чи після війни. У 2002 р. на цвинтарі встановлено дошку з написом «У пам'ять про сейненських євреїв – мешканці Сейн».

 

Дивом є те, що я живий. Дивом є те, що я повернувся до Сейн. Дивом є те, що я стою біля цього каменя і читаю кадіш. Дякую за те, що я тут із вами, і ми разом вшановуємо пам'ять тих, хто вже не може повернутися.

Сьогодення

Сьогодні Сейни – повітове місто із 6,5 тис. населення, переважно поляків та литовців. Тут немає єврейської громади. В містечку діють кілька невеликих готелів і ресторанів. Завдяки мальовничому розташуванню посеред озер Сувальського поозер’я майже в кожному сусідньому селі можна знайти ночівлю в агрооселі.

Прикордоння

У 1990 р. під покинутою будівлею взуттєвої фабрики в Сейнах, в якій колись діяла єшива, і під порожньою, нещодавно відремонтованою Білою Синагогою, яка вже встигла побувати складом міндобрив і гаражем комунальних служб, у пошуках місця для себе затрималася група молодих митців. Тут вони заснували осередок «Прикордоння — мистецтв, культур, народів» („Pogranicze – sztuk, kultur, narodów”).

Захоплююча і важка реальність прикордоння, з якою вони зіткнулися, стала для них викликом. Для того, щоб прийняти цей виклик, вони додали до своєї театральної майстерні сферу анімації культури. Створили експериментальний осередок культурних практик, що поєднує роботу в реальній спільноті прикордоння, яка натерпілася від тоталітаризмів і націоналізмів ХХ ст., і глибоку діагностику сучасної культури та рефлексію над проблематикою ідентичності і пам'яті.

Створене Кшиштофом Чижевським і його однодумцями місце стало одним із найважливіших центрів-ініціаторів рефлексій польської та польсько-єврейської пам’яті. Разом із місцевими дітьми вони поставили спектакль «Сейненські хроніки», в якому в красивій театральній формі показали спогади мешканців про життя в колишніх багатокультурних Сейнах. Організували Сейненський клезмерський оркестр, в якому грають молоді містяни. Але й вони також першими в Польщі опублікували книгу Яна Томаша Ґросса «Сусіди», в якій описані вбивства єврейських жителів містечка Єдвабне, скоєні їхніми польськими сусідами. Це тільки окремі види діяльності, що дали початок громадській дискусії про польсько-єврейські стосунки.