Столін - Путівник

 

Стіл над Горинню

Поліське місто Столін лежить на обох берегах річки Копанець аж до місця її впадіння в річку Горинь, за 15 км від кордону з Україною. Його незвичайна назва пояснюється легендами. За однією з них, на місці міста колись лежало озеро, в якому виловили 100 линів, за іншою - на Горині, що протікає неподалік, стояло сім містечок, де княжили дванадцять братів, а місце, де збиралися брати-княжичі, тобто стіл, знаходилося там, де зараз розташований Столін.

Перше письмове свідчення про містечко датується 1555 р. і знаходиться в інвентаризаційній книзі Пінського і Клецького князівств. На думку археологів, коріння міста сягає дальших часів. У XII-XIII ст. територія міста входила до складу Турівсько-Пінського князівства, а від сер. XVI ст. була у складі Великого князівства Литовського. У 1793 р. після другого поділу Речі Посполитої Столінські землі відійшли до Російської імперії.

У 1886 році в Століні налічувалося 121 господарство, де проживало 815 осіб, діяла церква, синагога, єврейські молитовні будинки, каплиця, муніципалітет, земська народна школа, станція кінної пошти, гуральня, чайна фабрика, корчма, 20 яток. Жителі займалися сільським господарством і тваринництвом, рибальством, вирубкою лісу. За даними перепису 1897 р. в м. Столін налічувалося 250 господарств, а населення зросло до 3,3 тис.

Євреї зі Століна

Точна дата появи євреїв у Століні невідома. У XVIII ст. тут вже існувала єврейська громада, яка у 1765 р. налічувала 408 осіб. У 1792 р. в містечку зведено кам'яну синагогу.

Ми пам'ятатимемо тебе, наше тихе містечко, твої вулиці і ряд магазинів у центрі ринку; двори твоїх синагог недалеко від “двору” рабина; величні корпуси школи Тарбут і дитячого будинку; бібліотеку сіоністів і благодійні організації. З тремтінням ми згадуватимемо твоїх євреїв: хасидів, мітнагдів і маскілів.

Ар’є Аватіхі, Сефер зікарон Столін (їдиш Книга пам'яті Століна), Тель-Авів, 1952

Синагогальний комплекс

Біла кам'яна синагога, побудована у 1792-1793 роках, є найстарішим збереженим цегляним будинком у Столінському районі. Це єдина синагога-пам'ятка архітектури XVIII ст. в стилі пізнього бароко з елементами класицизму, який зберігся в Білорусі. З кінця XVIII ст. в архітектурі цегляних синагог в Білорусі спостерігається відхід від традиційної центральної системи. У Століні синагога не має традиційної біми з колонами, що підтримують склепіння. У прямокутній будівлі вирізняється фасад, який також мав нетрадиційний характер - був розділений на два рівні, мав зрізані кути і невисокий трикутний фронтон. Подібна архітектурна обробка зустрічається у палацових будівлях того часу. На внутрішніх стінах збереглися фрагменти фресок. При синагозі були 3 або 4 бейт га-мідраші.

Навпроти синагоги розташована будівля колишньої єшиви, біло-рожевий будинок з балконом і похилим дахом. Раніше будівля була обладнана спеціальним механізмом, який піднімав дві похилі частини і відкривав дах. Він використовувався на свято Суккот. За окремими джерелами, тут також жив останній рабин Століна - Моше Перлов (1892-1942).

Столінські хасиди

У ХІХ ст. місто стало значним центром хасидського руху. Засновником роду столінських цадиків був ребе Ашер Перлов (1765-1826), син відомого рабина Аарона Перлова Великого (1736-1772) з Карліна (нині - у межах Пінська), автора книги “Сефер Бейт Аарон” (івр. Книга будинку Аарона) з коментарями до Тори. Аарон Перлов був учнем Магіда з Межиріча. Ашер Перлов переніс династію з Кароліну до Століна. У Століні усе своє життя прожив цадик Аарон Другий, відомий як “людина з Млинова” або “святий дідусь”.

Рабин Аарон так говорив про молитву:

Потрібно починати молитву тільки у радісному стані розуму. Коли промовляється молитва, щось народжується... А коли щось народжується? Коли молитва промовляється радісно. Але молитва, вимовлена (Боже збав!) у печалі, не приносить плодів... […] Людина повинна бути щасливою не тільки коли молиться, але усе, що вона робить, необхідно робити з радістю, тому що за допомогою радості вона зможе віддалитися від усього злого і наблизитися до добра. […] Потрібно остерігатися печалі й меланхолії так само, як і інших гріхів та вад.

Складений Аароном Перловим “Гімн на честь шабату” увійшов до деяких хасидських молитовників, а на текст було накладено близько 20 мелодій. Запис у виконанні столінських хасидів з 1958 р. зберігається в архіві YIVO у Нью-Йорку.

Музична традиція

Столінська хасидська громада славилася особливою музикальністю. Музиканти містечка (клезмери) майстерно передавали типові для східноєвропейської традиції фольклорні мотиви. Їх чарівні мелодії звучали не тільки в самому містечку, а й по всій Білорусі, на радість як єврейського, так і неєврейського населення.

Кожен єврейський штетл мав своїх клезмерів та інших музик, які грали на єврейських весіллях. Під час весільних бенкетів вони грали для батька і матері, дідуся та бабусі, гостей і родичів з обох сторін, але особливо для молодят, які робили свої перші обережні кроки в невідоме майбутнє... Музика зворушувала публіку, особливо молодят, змушуючи їх задуматися над сенсом минулого і довгим життям попереду. Городяни вірили в одну стару приказку: "Як зіграють клезмери, так і в житті пощастить".

Любов до музики була не чужа й світилам Карлінскої династії хасидів. Рабі Аарон Великий сам складав мелодії та тексти пісень. Його вечірні молитви приводили вірних у духовне піднесення, хасиди танцювали й співали до самого ранку, нерідко виносячи святкування за стіни молитовних будинків, на вулиці. Народжені під час святкувань карлінські нігуни (хасидські мелодії) часто ставали популярними. Сам рабі Аарон одним із перших привніс до традиційного молитовного ритуалу інструментальну музику, організувавши для проведення моцей шабат (суботній вечір після закінчення шабату), Суккоту й інших святкових днів два оркестри.

Під час таких візитів на двір рабина хасид забував про гірке, сумне та сповнене турботами буденне життя та знаходив притулок для свого змученого тіла й стомленого духу. Звільнений ненадовго від своїх турбот загальними веселощами, він підносився до стану самозабуття.

Великий цадик Століна, рабин Ізраель Перлов, також був великим шанувальником музики й приймав у своєму дворі видатних композиторів, які складали нові нігуни. Серед них найвідоміші автори — Яків з Телеханів та Йосель Тальнер. Діти цадика теж мали музичний талант. Троє його синів входили в ансамбль, який грав у "хойфі" в ніч Сімхат Тора.

Пекарня, що випікала мацу для нужденних

За випічку маци на Песах у Століні бралися відразу ж після Пурим. Балебатім [івр. домовласники], особливо більш заможні з них, першими несли мацу в пекарню, тоді як бідніші, вбогі та нужденні чекали останнього тижня перед святом, бо не мали достатньо коштів для купівлі борошна й плати за використання пекарні. [...] Проте рабин і міські активісти стежили за тим, аби жоден бідняк не залишився без маци ... [...] І у 1904 р. сіоністи Століна зібралися, щоб вирішити це животрепетне питання. Вони орендували окрему пекарню, де займалися випічкою маци виключно для нужденних, і назвали її "Сіоністська пекарня маци". Для фінансування проекту провели збір коштів серед друзів і жителів міста. Десятки рублів, які вдалося зібрати, пішли на оплату ренти, кухонне начиння і плату пекареві. Дрова для печі принесли від городян, місцеві дівчата зголосилися місити та розкачувати тісто, а кілька чоловіків носили воду та обслуговували пекарню. Авторами ідеї були Шломо Розман, Альтер Махнік, Єгуда Лейб Гоберман, Іцхак Блаховський та ін. [...] Після завершення сезону випічки маци сіоністи віддали виручку рабинові Фаілкову, аби той роздав її малозабезпеченим [...].

Економічний розвиток

Наприкінці ХІХ ст. єврейська громада стала швидко зростати. За даними перепису 1897 р. тут проживали 3342 особи; 2489 з них були євреями (74,4%). Економічному розвиткові регіону сприяло будівництво залізничної лінії Лунинець-Рівне, яка перетнула країну з півдня на північ. Вплив на розвиток Століна мало й сусідство з магнатською садибою Радзивіллів, яка знаходилася в селі Маньковичі неподалік від містечка (сьогодні це частина міста Столін). Чудовий ландшафтний парк радує око донині, тоді як палац був зруйнований у 1943 р.

Спершу в Століні не було великих промислових підприємств. Від 1899 р. діяла пекарня Голдберга, від 1911 р. - лісопильня Колодного. У міжвоєнний період існувало кілька млинів. У 1929 р. млин Глейбермана кожен день перемелював 900 кг зерна. Млин Берко Франкеля на площі Ринок, 1 перемелював 3000 кг зерна на день. На вулиці Вигонна, 8 працював млин Зохара Шклявера, де мололи 2000 кг зерна на добу. Торговці Дурчун, Фурман, Ізраїль Захарович торгували лісом, сіллю, а також були кредиторами в справах князя Радзивілла. У місті працювало до 50 магазинів, найбільшими з яких були продуктові магазини Лібермана та Башкіна, галантерейний магазин Контаровича, магазин господарчих товарів Фіалкова та магазин канцтоварів Моторіна. Популярними були корчми та ресторани Гонського, Тукіна, Вінника, Висоцького, Рогозинського, Космовича, готелі Глейбермана, Родкевича, Гобермана. Діяла друкарня Самсона Моторіна, фабрика газованої води Когана та кінотеатр Ручоцького.

Місцем, де відбувалися ярмарки, була Ринкова площа (нині вул. Комсомольська). У центрі площі стояли коробейники та продавці сільськогосподарської продукції на возах, а навколо були торгові ряди. В інші дні, щоб продати свої товари, євреї подорожували до довколишніх сіл і хуторів.

У листопаді 1917 р. у Століні встановилася радянська влада. Від лютого 1918 р. по грудень 1919 р. місто було окуповане німецькими військами. Відповідно до Ризького договору 1921 р. ці землі відійшли до Польщі. 6 грудня 1925 р. у Поліському воєводстві утворено Столінський повіт.

У міжвоєнний період в Століні діяли, зокрема, дитсадок, хедер, школа Тарбут, Талмуд-Тора, релігійна школа "Явне". У 1925 р. в управлінні столінської єврейської громади знаходилися синагога, три молитовні будинки, миква і цвинтар. Головою правління громади до 1939 року був Ашер Фіалков.

II світова війна та Голокост

У 1939 році з встановленням радянської влади на території Західної Білорусі єврейські кагали були ліквідовані, а їх майно націоналізоване. Почалися арешти та репресії, в ході яких особливо постраждали члени сіоністських організацій і партії Бунд. У Століні з’явилася велика група єврейських біженців із західної та центральної Польщі. 12 липня 1941 р. в Столін увійшли німецькі війська. На початку весни 1942 року було організоване гетто, куди відправлено всіх євреїв. Там же опинилися і єврейські жінки з дітьми з міст і сіл Столінського району. Межі гетто пройшли по вулицях Поліській (від річки), Костюшка (нині вул. Радянська), Ринковій площі (нині вул. Комсомольська), вулиці Люблінської унії і на захід до річки. Через центр гетто проходила вулиця Набережна.

Ліквідація Столінського гетто відбулася 11 вересня 1942 р. напередодні єврейського Нового року - Рош га-Шана. Тоді стратили усіх в'язнів гетто - близько 7 тис. осіб. Протягом усієї окупації в урочищі Стасіно нацисти та колаборанти в цілому вбили 12,5 тис. людей, з яких близько 8-8,5 тис. були євреями.

Нацисти залишили в живих декілька лікарів у місцевій лікарні, зокрема головлікаря Ротера, якого згодом партизани зуміли вивести в ліс. Також зуміли врятуватися доктор Генрик Рід з дружиною Євою і трирічним сином Сашком, доктор Познанський з дружиною Генею і ветеринар Ахаронгер із дружиною. Втекти та дістатися до партизанів їм допомогли ксьондз столінського костелу Франциск Сморцевський, лісник Кійовський, баптисти Степан і Агафія Мозолі. Франциск Сморцевський, Степан і Агафія Мозолі в 1979 р. були удостоєні звання “Праведник народів світу”.

Пам'ять та відродження

В урочищі Стасіне у 1960 р. на братській могилі поставили пам'ятник, який пізніше був демонтований. У жовтні 1993 р. було зведено пам'ятник у вигляді відкритої книги (одна сторінка написана на івриті, а інша російською мовою).

Після Другої світової війни в Столін приїжджали люди з різних місць Білорусі, України та Росії. Серед них були і євреї. Проте лише в 1999 р. стало можливим офіційно зареєструвати тут єврейську громаду. Створені Столінське єврейське культурно-просвітницьке громадське об'єднання “МОСТ” і спільнота прогресивного юдаїзму "Яхад".