Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Базарний день у Любомлі

Ефраїм Лернер, Базарний день у Любомлі, 

Sefer izkor le-kehilat Luboml, Yizkor book of Luboml, Editor: Berl Kahan, Tel Aviv 1974 (H, Y, E 390 pages) // Книга пам'яті кагалу Любомль, ред. Берл Каган, Тель-Авів, 1974, 390 ст. (іврит, їдиш, англійська).

Базарний день у Любомлі

Як тільки-но я згадую своє рідне місто Любомль, на думку приходить базарний день. Любомль не може похвалитись тим, що має авторські права на цю фотографію, бо фактично кожен штетл в Польщі виглядав однаково того дня, коли селяни з околишніх місцевостей прямували до єврейських штетлів базарювати. Хоча кожне місто мало декілька своїх особливостей, які залежали від людей, характеру торгівлі та інших факторів. Отже, як саме виглядав базарний день у Любомлі?

Приїжджаючи до міста, перше, що робив кожен селянин, це розпрягав коня та піднімав дишля, щоб кінь міг собі пожувати сіна, дбайливо заготовленого у возі спеціально з тією метою.
Коли тільки кінь починав іржати, до нього додавалось мукання телят і ремиґання корів, а потім і свині, не чекаючи довго, привносили своє огидне рохкання до загального галасу. Все це спліталося в єдину «симфонію». Крики та волання людей ідеально пасували до такого хору. Гамір стояв такий, що міг оглушити будь-кого.
Розкладаючи товари перед початком ярмарку, торгівці зі штеля привертали увагу селян (потенційних покупців), вигукуючи: «Панє, панє!»
Тонучи у такому гомоні, приїхав Ітше Дрікер з лантухом солі з оптової крамниці Расмана. Його малесенький коник був запряжений у такий собі віз, зроблений з дощок: три дошки на чотирьох колесах, по одній з кожного боку. Ітше сидів нагорі і поволі просувався вперед, підстрибуючи на великому камінні бруку і шмагаючи бідне створіння. Як тільки б Ітше припинив періщити коня батогом, той би одразу завмер, бо було видно, що то був такий кінь, який і кроку не зробить без доброї прочуханки, про що свідчили його численні шрами.
У самому кінці Хелмської вулиці у своїй дерев’яній крамниці Хаїм Кіхель продавав глиняні горщики і торгувався з покупцем щодо їх ціни. Селянин випробовував горщики на міцність, постукуючи по їх поверхні у пошуках тріщинок. Продавці килимів розстелили свій крам всередині базару. На невеличких прилавках стояли здоровенні чоловічі чоботи для селян. Жіноче взуття робилось з товстої шкіри з жовтою посилюючою вставкою, прикріпленою навколо ґудзиків. Селяни стовпилися біля кравецьких прилавків, вимірюючи довжину штанів. Робили це так – однією рукою притуляли їх до грудей, другою розправляли донизу.
Частина базару була спеціально відведена під продаж коней та худоби. Там можна побачити Хаїма-Вольфа Олескера та його синів. Декілька коней були прив’язані до воза. Старший син, Янкль, водив коня вперед і назад, в той час як другий син, Лейзер, похльостував батогом, примушуючи його не стояти на місці. Хаїм-Вольф, кремезний, веселий і доброзичливий чоловік, обличчя якого було у обрамленні короткої борідки, як раз плескав селянина по простягнутій долоні, торгуючись щодо запропонованої ціни. І раптом, з’явився його молодший син, тримаючи фляжку, яку він тільки-но вийняв зі скрині на возі. Побачивши фляжку горілки, очі селянина засвітилися, і він плеснув Вольфа по руці на знак того, що справу зроблено, коня продано.
Після обіду базарний день добігав кінця.
Вози селян рушали з міста, роблячи трохи менше галасу ніж вранці. Біля в'їздної брами теж було тихіше; вже не було чутно, як крамарі вигукують українською: «Що маєш на продаж?» Кожен торговець зараз сидів дома, підраховуючи готівку та, найголовніше, прибуток.
І штетл занурювався у тишу. Несамовитий день біготні та тяжкої праці закінчився. Більшість мешканців, особливо торговці, заробили копійку на наступний тиждень і могли йти спати у значно ліпшому настрої.

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова