Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Болехів - путівник

пол. Bolechów, їдиш באָלעכעוו

Болехів - путівник
Річка Сукіль у Болехові, до 1930, колекція Національної бібліотеки Польщі (www.polona.

Сіль з-під гірки Соломона

Болехів розташований у мальовничих передгір’ях українських Карпат, а саме в Сколівських Бескидах у долині р. Сукіль, уздовж сучасної траси Львів–Чернівці.

Назва міста (Болехів або Волехів), ймовірно, походить від слова «волохи»: так у давнину називали пастухів, які проживали на землях, що належать до сучасної Румунії. Поселення виникло на основі двох сусідніх сіл: Болехова Руського та Болехова Волоського.

В урочищі Соломонова гірка, що біля Болехова, археологи знайшли залишки давньоруського городища ХІ–ХІІ століть. Перша письмова згадка про болехівські землі є в грамоті угорської королеви Ізабелли з 1371 р., в якій вона винагороджує ними за службу Данила Дажбоговича.

Заснування та розвиток Болехова були пов’язані з наявністю неподалік покладів солі. Саме місто заснував навколо солеварень у середині ХVІ ст. польський шляхтич Миколай Ґедзінський. Першу солеварню в Болехові спорудила на території Старої Бані Амалія Ґросовська у 1546 р., хоча відомо, що видобуток солі розпочався значно раніше. Не дивно, що з ХVІІ ст. через Болехів проходив т.зв. «соляний тракт»: з Долини через Болехів і на Стрий, а далі – до Перемишля, Торуня та Ґданська. У 1603 р. король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ Ваза надав місту магдебурзьке право. У ХVІІ ст. Болехів мав свою дерев’яну фортецю, яку не могли здолати навіть татари зі своїми численними набігами. У ХVІІІ ст. це вже був добре укріплений замок, що омивався водами р. Сукіль. Сьогодні від нього збереглися лише залишки фундаменту, що знаходяться на території військової частини. Ґедзінські були змушені залишити Болехів у 1710 році. У 1740–1750 рр. місто належало Любомирським, пізніше – Понятовським та Потоцьким. Від 1772 р. Болехів з усією Галичиною входив до складу монархії Габсбургів.

Часто місто турбували своїми наскоками опришки (карпатські розбійники), зокрема загін брата легендарного Олекси Довбуша – Івана. Найсильніше Болехів постраждав від опришків Івана Бойчука в липні 1759 року. Місто сильно постраждало від вогню, через що на три роки було звільнене від усіх податків.
У ХІХ ст. болехівський солезавод був одним з найуспішніших підприємств у Галичині. Нараховуючи 49 робітників та 10 службовців, завод видавав від 50 до 70 тис. центнерів солі щороку. У місті розвивалося промислове виробництво – тут діяли три шкіряні фабрики, суконна фабрика. Прославився Болехів і завдяки цілющій воді, багатій на мінеральні солі та йод.

Ринок у Болехові, до 1906, колекція Національної бібліотеки Польщі (www.polona.pl)
Ринок у Болехові, до 1906, колекція Національної бібліотеки Польщі (www.polona.pl)

Від листопада 1918 р. до травня 1919 р. Болехів перебував у складі ЗУНР, а в міжвоєнний період – у складі ІІ Речі Посполитої.

Церква та магістрат у Болехові, 1910, знімок фотоательє «Софія», колекція Національної бібліотеки Польщі (www.polona.pl)
Церква та магістрат у Болехові, 1910, знімок фотоательє «Софія», колекція Національної бібліотеки Польщі (www.polona.pl)

 

Євреї у Болехові

Перші євреї поселилися у Болехові ще наприкінці XVI ст. на запрошення власника, Миколая Ґедзінського, котрий сприяв розвитку торгівлі та соляного промислу у місті. Єврейським купцям було дозволено селитися на ринковій площі, вони отримували будинки під крамниці, а всі будівлі кагалу були довічно звільнені від сплати податку. Миколай Ґедзінській у 1612 р. надав єврейській громаді привілей на землю під кіркут, єшиву та синагогу. Євреї не підпадали під юрисдикцію місцевого суду, скарги проти євреїв можна було складати тільки власнику міста.

Єврейський квартал був зосереджений у південно-східній частині міста, там збудовано і першу дерев’яну синагогу, яка згоріла у 1670 році. Львівський єпископ Георгій у 1678 р. позичив кошти очільникам громади, Лейбі Іцковічу і Ліпману Лазаревичу, на відбудову єврейського кварталу.

Болехів, колишні єврейські будинки
Старі єврейські будинки в Болехові, 2014, фото Віктор Загреба, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» (www.teatrnn.pl)

У XVIII ст. єврейська громада була найчисленнішою в місті, вже на початку століття налічуючи близько тисячі осіб. Болехівський кагал традиційно входив до Вааду (Ради) чотирьох земель, центрального органу єврейського самоуправління Речі Посполитої. Більшість євреїв Болехова на той час були купцями. Основні доходи приносила торгівля сіллю та вином, обмін грошей та лихварство. Про це згадує болехівський купець Дов Бер Болеховер.

 

Дов Бер Біркенталь Болеховер (1723–1805) – єврейський письменник та хронікар; купець і торговець вином. Його батько походив з Межиріча, а в роки козацьких воєн середини ХVІІ ст. переїхав до Болехова. Дов Бер був власником винарень у Львові й Болехові, продавав вино польській шляхті та клірові. В самому центрі Болехова тримав крамницю. Коли Галичина у 1772 р. перейшла до Австрії, він узяв прізвище Біркенталь. Отримав традиційну освіту, але його батько, який займався виноторгівлею і мав зв’язки з польською та угорською шляхтою, найняв для сина неєврейського вчителя, який навчив Бера польської, латинської, німецької та французької мов. У 1759 р. Дов Бер був перекладачем під час знаменитої дискусії з франкістами у львівській кафедрі. Учасником цієї дискусії був також відомий львівський рабин Хаїм Рапапорт. Дов Бер Болеховер написав релігійний трактат під назвою «Дівре(й) Біна» (івр. Слова розуму), у якому піддав критиці франкістів та деякі інші сектантські рухи тогочасного юдаїзму. Він також залишив цінні з історичної точки зору мемуари, в яких описав соціальне, культурне і політичне життя єврейських громад у Галичині ХVІІІ століття. Дов Бер Болеховер любив історію і перекладав на іврит німецькі та польські історичні твори. На болехівському кіркуті збереглася могила Дов Бер Болеховера. На мацеві зображено ведмедя (відповідно до значення його імені) та гроно винограду.

Одним із найвідоміших рабинів Болехова у XVIII ст. був раббі Яків га-Леві Горовіц (1679–1754), що згодом переїхав до Бродів, а на його місце став його син – рабин Мордхе. В 60-х рр. XVIII ст. у Болехові проживало близько 1 300 євреїв.

Синагоги

У Болехові збереглася мурована синагога 1789 р., збудована на місці старої дерев’яної. Вона розміщена навпроти маленької міської ратуші та греко-католицької церкви. Синагогу капітально перебудували у 1808 році. За часів СРСР синагогу використовували як будинок культури. Болехівські поступова синагога та хасидський клойз до нашого часу не збереглися.

В одній із колишніх синагог міста (на вул. Січових Стрільців, 9) у радянські часи розміщувалася майстерня Болехівської ЗОШ № 1, а зараз там – Музей Наталії Кобринської, письменниці та громадської діячки.

Болехів, синагога
Фасад синагоги у Болехові, 2014, фото Віктор Загреба, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» (www.teatrnn.pl)

Новий Вавилон

У 1772 р. біля Болехова створено сільськогосподарську колонію «Новий Вавилон», де євреї мали б займатися землеробством. Там поселилося 10 єврейських родин, отримавши по 12 акрів землі. Австрійський уряд надав євреям матеріали для будівництва, однак фермери повинні були заплатити за землю та знаряддя. Умови в колонії були важкі, а земля – неродюча. Спочатку ця ідея знаходила підтримку серед місцевої єврейської громади, втім, все закінчилося невдачею і колонія незабаром збанкрутувала.

Хасиди, маскілі, сіоністи

Із 2-ї пол. XVIII ст. у Болехові поширився хасидський рух. Найвідомішими хасидськими рабинами в Болехові 2-ї пол. ХІХ – поч. ХХ ст. були: Єгошуа Гешель Падва та його зять Шломо Хаїм Перлов (написав декілька книг з філософії хасидизму). Саме ця династія перетворила Болехів на один із центрів хасидизму в Галичині. Представниками ще однієї династії рабинів Болехова в ХІХ ст. були Яков Йоель Горовіц (1824–1832), його син Менахем Мендл (1832–1864), та син Менахема – Леві (1879–1902).

Наприкінці XVIII ст. до Болехова прийшла Гаскала, завдяки чому Болехів став одним із перших міст у Східній Галичині, де у 1781 р. було створено світську єврейську школу (у ній навчалися лише хлопчики). Перше покоління єврейських маскілів у Болехові представляв рабин Гірш Ґолденберґ. Його знали у школі для рабинів в Падуї – він переписувався з тамтешнім рабином. Сини рабина Гірша Ґолденберґа – Шмуель Лейб (1807–1846), Яков та Зеліґ Цві Мандшайн (1812–1872) були другим поколінням рабинів. У 1830 р. Шмуель Лейб видав книгу про рух маскілів. У 1833–1843 рр. видавався часопис «Керем Хемед» (івр. Чарівна винниця), де велися жваві дискусії про рух маскілів. Зеліґ Цві Мандшайн видавав також у Болехові часопис «Га-Шахар» (Світанок), де протиставляв різні аргументи хасидському вченню. Дуже багато для реформування єврейського життя в Галичині у ХІХ ст. зробив болехівський маскіл у третьому поколінні Нехемія Ландес (1835–1899), якого вважали лідером болехівської єврейської громади. Ландес видавав часопис «Бен Хананія» (івр. Син Ананія).

У 1845 р. у Болехові відкрито єврейську лікарню, якою традиційно опікувався кагал. У 1856 р. запрацювала єврейська школа, де вивчали іврит, польську та німецьку мови. У 1902 р. відкрилася школа з викладанням на івриті для дівчат, а в 1908 р. – для хлопців.

Наприкінці XIX ст. у Болехові став популярним сіоністський рух. У 1894 р. виникла організація «Тікват Ісраель» (івр. Надія Ізраїлю), видавався болехівський сіоністський тижневик «Die Welt» (нім. Світ). Одним із відомих учасників сіоністського руху Болехова був Беріш Бікл. У 1911–1913 рр. при жіночій організації «Бнот Сіон» (івр. Доньки Сіону) були організовані курси івриту. У Болехові були й молодіжні сіоністські організації, зокрема «Цеірей Ціон» і «Ге-Халуц». У 1920-х рр. єврейські піонери з Болехова заснували в Палестині кібуци Хефці-ба і Бейт Альфа.

Чисельність єврейського населення Болехова на початку ХХ ст. невпинно зростала. У 1910 р. з 4 тис. жителів Болехова 78% становили євреї, що було одним з найвищих показників у Галичині. Уже на початку Першої світової війни внаслідок боїв багато споруд Болехова зазнали ушкоджень. Війна також негативно позначилася на чисельності єврейського населення у місті. Після її завершення, за даними перепису населення 1921 р., у Болехові проживали 2433 мешканця. На початку 1920-х рр. завдяки фінансовій допомозі організації «American Joint Distribution Committee» в Болехові засновано перший єврейський банк. Від початку ХХ ст. рабином Болехова був Йосеф Пінхас Ландау.


Друга світова війна та Голокост

У вересні 1939 р. Болехів зайняла Червона армія. Радянська влада розпочала переслідування та репресії проти членів усіх суспільно-політичних організацій та партій, у т. ч. єврейських.

У липні-серпні 1941 р. Болехів був окупований угорськими та німецькими військами. Вже 4 липня 1941 р. вчинено погром, під час якого було вбито багато євреїв. У серпні в Болехові була встановлена німецька влада. Створено юденрат, євреїв змушували до важких фізичних робіт у робочому таборі. Перша акція винищення відбулася 28–29 жовтня 1941 р., вона була наймасштабнішою. Людей було загнано в колишні казарми Червоної армії, а згодом транспортовано до місця страти – в околиці Таняви (після війни там встановлено пам’ятник). Було розстріляно 750 осіб. Ті, хто врятувався, потрапили до гетто.

У квітні 1942 р. на терені єврейського цвинтаря в селі Довжок розстріляно іще 450 євреїв (т.зв. друга акція). У червні 1942 р. в Болехові та довколишніх селах проживав 4281 єврей, із них 1588 було залучено до примусових робіт. У серпні 1942 р. до Болехова переселено євреїв із довколишніх сіл. Третя акція відбулася 3–5 вересня 1942 року. Після цього у місті залишилося близько 2500 євреїв. У жовні-листопаді 1942 р. частину євреїв вивезли до Стрия. У Болехові на цей час залишалося лише 1748 єврейських робітників. У грудні 1942 р. євреї, які працювали в Болехові, були переведені до бараків. Це відбувалося разом із ліквідацією гетто. Євреї, які залишались у місті, були розстріляні німцями у липні 1942 р. під час четвертої акції. Їх поховано на єврейському цвинтарі у Болехові. У цей самий час у Стриї розстріляли інших євреїв з Болехова. 23 серпня 1943 р. болехівське гетто було ліквідоване.

Всього за період нацистського правління в Болехові страчено 3800 євреїв, 450 було вивезено до табору смерті Белжець. Вижити вдалося, переховуючись у навколишніх лісах, лише 48 євреям, котрі у 1945–1946 рр. виїхали до Польщі.

 Цвинтар

Болехівський кіркут знаходиться на пагорбі на околицях міста (вхід з вул. Мандрика через приватне подвір’я). На цвинтарі – близько 2,5–3 тис. мацев, із яких найстарша походить із 1648 року. За бл. 50 м від входу знаходиться поховання визначного уродженця Болехова – Дов Бера Біркенталя. На його мацеві викарбовано епітафію: «Тут спочиває відомий, щедрий старець Дов Бер, син Єгуди Біркенталя. Нехай його душа буде зав’язана у вузлі життя вічного». Поруч похована жінка Дов Бера – Лея.

Болехів, єврейський цвинтар
Єврейський цвинтар у Болехові, 2014, фото Віктор Загреба, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» (www.teatrnn.pl)

 

 Варто побачити

  • Синагога (XVIII ст.), вул. Франка
  • Єврейський цвинтар (XVII ст.), вул. Мандрика
  • Музей історії міста Болехова, вул. Січових Стрільців, 9
  • Музей Наталії Кобринської, вул. Січових Стрільців, 7
  • Ратуша (1863), пл. І. Франка
  • Костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1838)
  • Церква святих Жон Мироносиць (XVII ст.), дерев’яна
  • Церква Святої Параскеви (1939)
  • Церква святої Анни (1870)
  • Готель Брюкенштайн (1900–1905), сьогодні це приміщення пологового відділення Болехівської центральної міської лікарні, вул. Є. Коновальця

Околиці

Моршин (10 км): відомі на всю Східну Європу водяні курорти

Бубнище (13 км): скельний комплекс Скелі Довбуша

Долина (15 км): стара солеварня, синагога (1897), єврейський цвинтар (XVIII ст.), без збережених мацев, чисельні костели і церкви, Долинський краєзнавчий музей «Бойківщина»

Калуш (49 км): єврейський цвинтар (XVIII ст.), неоготичний костел св. Валентина (1844), церква св. Михаїла (1910-1913). Народний дім (1907)

Мапа

Фотографії

Ключові слова