Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Броди - путівник

пол. Brody, їдиш בראָד

Броди - путівник

На кордоні

Броди розташовані на межі Галичини та Волині, де у ХІХ ст. проходив кордон між Австро-Угорщиною та Росією. Прикордонне розташування давало місту значні переваги і сприяло розвитку торгівлі.

Перша згадка про Броди датується 1084 роком. У 1441 р. польський король Владислав ІІІ за особливі заслуги в обороні руських земель подарував шляхтичеві Сенінському замок в Олеську з навколишніми землями. Серед них було і село Броди. У 1580 р. нащадки Сенінського продали свою спадщину Станіславові Жолкевському, тоді й розпочався розвиток міста. 22 серпня 1584 р. Броди отримали магдебурзьке право і королівські привілеї, завдяки чому щовівторка та щоп’ятниці проводились торги, місто користувалось правом складу, а також мало 3 ярмарки щороку. У 1629 році Броди стали володінням гетьмана Конєцпольського, який запросив до міста перших євреїв, вірмен, греків, турків та фламандських ткачів для пожвавлення економічного життя. Завдяки їхньому приїзду почало розвиватися виробництво східних тканин, килимів і наметів, яке тривало до 2-ї пол. XVIII століття.

За рік почалося будівництво великої фортеці (1630–1635). Керували роботою венецький архітектор Андреа дель Аква та Гійом Левассер де Боплан. Після вибуху повстання Хмельницького у 1648 р. місто було цілком спалене, залишилася лише фортеця, що вціліла завдяки міцним стінам та розташуванні на болотистій місцевості. Олександр Конєцпольський переказав Броди королеві Янові III Собеському, а той передав його своєму синові Якову, що в 1704 р. продав місто Потоцьким.

У 1772 р. Броди опинилися під австрійським правлінням і стали прикордонним містом – спершу на кордоні з Річчю Посполитою, а від 1795 р. – з Російською імперією. У 2-й пол. XIX ст. через Броди пролягла залізнична лінія Ряшів–Львів–Броди. Австрійський імператор Йосиф ІІ надав Бродам титул «вільного міста».

Євреї з Бродів

Євреї з’явились у Бродах за часів гетьмана Конєцпольського (XVI ст.). У 1648 р. тут мешкало бл. 400 єврейських сімей. У 1664 році єврейський підкагалок від’єднався від Львівського. З того часу він мав значний вплив на Сеймі чотирьох земель. У 1696 р. єврейський квартал згорів, а в 1699 р. власник міста Якуб Людвік Собеський (син короля Яна III Собеського) дозволив євреям селитися в усіх районах Бродів та займатися будь-якими промислами і торгівлею. У першій половині XVIII ст. Броди були спустошені російською армією, а в 1749 р. велика пожежа знищила центральну частину міста.

Інтер'єр синагоги в Бродах. Загальний вид у бік Арон га-Кодешу
Інтер'єр синагоги в Бродах. Загальний вид у бік Арон га-Кодешу

Незабаром Броди відбудовано завдяки підтримці єврейських купців. Коли після пожежі вірмени покинули місто, євреї не мали більше конкурентів, а Броди стали одним із найважливіших єврейських центрів у Галичині.

Синагоги

У першій пол. XVIІІ ст. дерев’яна синагога, яка була відома ще з XVI ст., згоріла під час пожежі. У 1742 р., у зв’язку з частими пожежами єврейська громада вирішила збудувати муровану синагогу. Проте місцева влада під тиском луцького єпископа не хотіла надати дозвіл на її спорудження, а зажадала від кагалу оплати в сумі 350 злотих на рік для утримання одного учня в Луцькій духовній семінарії. Лише після того, як кагал погодився, було розпочато будівництво Великої синагоги, про що свідчить надпис на аттику зі східної сторони споруди.

Броди. Бічна сторона синагоги під час ремонту.
Броди. Бічна сторона синагоги під час ремонту.

Бродівська божниця була однією з найбільших у Галичині. Збудована синагога була квадратною в плані спорудою оборонного типу. Головний молитовний зал був оточений нижчими прибудовами з півдня, заходу та півночі.

Частина оздоблення фризу Великої синагоги в Бродах
Частина оздоблення фризу Великої синагоги в Бродах

У травні 1859 р. синагога стала жертвою великої пожежі, яка знищила більшу частину Бродів. На початку ХХ ст. в ній було проведено ремонтні роботи.

Значних пошкоджень синагога зазнала в роки Другої світової війни, коли були втрачені південна і північна прибудови. В середині 1960-х років проведено ремонт споруди і приміщення синагоги облаштували під склад. Через постійне протікання даху будівлю перестали використовувати, що призвело до її швидкої руйнації. Великі обвали західної стіни з прибудовою стались улітку 1988 року. В лютому 2006 р. обвалилась західна частина склепінь. На даний момент синагога перебуває в аварійному стані.

Відомо, що на місці будинку по вул. Гончарській, 10 знаходилась т.зв. Мала синагога. Після великої пожежі на початку XIX ст. божницю було відреставровано (прибл. 1804 р.), в результаті чого вона отримала назву Нової синагоги. Ії було розібрано одразу ж після Другої світової війни.

За даними опису синагог Золочівського округу від 1826 р., крім двох вищезгаданих у Бродах нараховувалось ще шість синагог, дві з яких були дерев’яними.

У 1756 р. у бродівській синагозі від юдаїзму було відлучено франкістів, а у 1772 р. накладено херем на хасидів, яких протягом декількох років вигнали з міста, а їх книги спалили. Попри це, на рубежі XVIII i XIX ст., Броди стали важливим хасидським осередком.

У середині 60-х рр. XIX ст. у місті було декілька менших божниць і близько сотні приміщень для проведення приватних богослужінь.

Броди у XVIII ст. були знаним єврейським центром по вивченню Кабали. Тут створився т.зв. «Бродер клойз» (приватний клойз, який утримувала багата сім’я рабі Якова Бабада), який пов’язують із попередниками хасидів – групою рабинів, що згуртувалися у закриту громаду, де вивчали Тору і Кабалу. Вони спочатку виступали проти руху хасидизму, але пізніше деякі з них стали послідовниками нового вчення. Попри те, що ритуальні та кабалістичні практики були однакові в обох групах, перша противилась масовому розповсюдженню кабалістичних знань серед широких мас. Але з виникненням і швидким поширенням хасидизму все більше число євреїв долучалися до нього. Слід сказати, що сам рабі Ісраель бен Еліезер – Баал Шем Тов деякий час жив у Бродах і навіть одружився на дочці місцевого купця та вченого Ефраїма Кутовера. До Першої світової війни місцеві хасиди були тісно пов’язані з династією хасидів Белза. Її засновник, рабі Шалом Роках, народився в Бродах у 1781 році.

Впродовж 50 років даяном (суддя релігійного суду) Бродів був рабин Шломо Клугер (1785–1869), якого називали «Маґід із Бродів». Він був автором 174 релігійних творів. Клугер був противником Гаскали. Помер і був похований у Бродах.

Шломо Клугер (1785–1869) – відомий рабин, талмудист, проповідник, коментатор і учитель, один із найвидатніших знавців Тори в Галичині XIX століття. Народився в родині рабина в містечку Комарув, Люблінської губернії, що була у той час частиною Російської імперії. Вже в ранньому дитинстві проявив неабиякі здібності до навчання; перший свій коментар до Тори написав у віці 6 років. Вчився у Замості у рабі Якова Кранца, відомого як Магід із Дубна. У 1809 р. він був прийнятий на посаду рабина в містечку Куликів, у 1817 р. став рабином міста Юзефув (Люблінська губернія), а влітку 1820 р. обійняв посаду рабина Бродів. У 1845 р. йому запропонували пост рабина в Бережанах, і, незважаючи на вмовляння бродівської громади, рабі Шломо погодився. Незадовго після прибуття до Бережан рабі Шломо захворів на тиф і лікарі не давали йому шансів на одужання. Він дав обітницю, що якщо видужає, то повернеться до Бродів. Виконав свою обіцянку, повернувшись до Бродів, де на той час вже призначили іншого рабина. Там він прожив до глибокої старості і помер у 1869 році.

Шломо Клугер займає особливе місце в рабиністичній літературі Східної Європи та Росії 1-ї пол. XIX ст. Будучи видатним талмудичним і галахічним авторитетом, володіючи величезними знаннями та неординарними моральними якостями, Клугер став найпопулярнішим рабином і загальновизнаним авторитетом в ритуальних і галахічних питаннях не тільки в Галичині, де здебільшого жив і працював, але також у Російській імперії. Його думку високо цінували як хасиди, так і їхні опоненти – міснагдім.

Наприкінці XVIII і на поч. ХІХ ст. євреї з Бродів, що підтримували тісні торговельні зв’язки з Німеччиною, сприяли поширенню ідей просвітництва (Гаскали) в Галичині, а згодом і на ближніх теренах Російської імперії. Оскільки її прибічники були пов’язані з німецькою культурою, то Броди вважалися найбільш згерманізованим містом Галичини.

За сприяння відомого у Галичині діяча Гаскали Герца Гомберґа в Бродах засновано єврейську загальну школу, дві школи нижнього рівня і школу для дівчат. Однак у 1806 р. всі ці заклади були закриті австрійським урядом. У 1815 р. кагал відкрив школу на три класи. Директор школи не був євреєм, а викладання релігії було замінено книгою Гомберґа з етики «Бней Ціон» – релігійно-етичної читанки для дітей. Ця школа мала багато противників серед ортодоксальних євреїв, які відкрили інститут рабинів і запросили знаменитого талмудиста Гірш Гелера. Однак він був змушений покинути Броди, оскільки його звинуватили у викладанні заборонених книг. Навчальний заклад було закрито. У 1851 р. реальна школа почала утримуватися за кошти держави і була перетворена в гімназію. Спочатку навчання у школі не відбувалося в суботу, а потім почались 3,5-годинні заняття по суботах. У 1847 р. відкрито єврейську народну школу, директором якої впродовж багатьох років був відомий педагог Леопольд Герцель. Він також викладав релігію в гімназії у 1907–1908 роках. У цей час з-поміж 688 учнів у школі навчалося 273 єврейських дітей.

Броди, колишня єврейська вулиця
Броди, колишня єврейська вулиця

У XIX ст. євреї становили 88% населення міста. Броди були найбільшим повітовим містом у Європі з таким високим відсотком єврейського населення. У 1-й пол. ХІХ ст. Броди вважалися другим за значенням містом (після Львова) в Галичині, їх часто називали «Єрусалимом Австро-Угорщини» або «Трієстом на континенті». У 2-й пол. XIX ст. містечко стало одним із найбільших торгових центрів Австро-Угорської імперії. Важливість Бродів як комерційного центру почала зменшуватися після 1879 р., коли було втрачено статус «вільного міста». Втім, розташування біля кордону й далі відігравало велике значення.

Бродівські співаки


Бродівські співаки (їд. бродер-зінґер) – назва, що вживалася від сер. 1850-х рр. щодо мандрівних труп народних співаків, котрі виступали у корчмах, спершу Галичини, Буковини і Закарпаття, а згодом і в багатьох інших містах. Першу таку групу організував Д. Б. Маргуліс із Підкаменя біля Бродів, а іншу, так само широковідому – Б. З. Еренкранц зі Збаража, котрий почав свою співацьку кар’єру від писання пісень. Із часом ці співаки утворили Єврейсько-німецький артистично-співочий театр, імпресаріо в якому став Хаїм Бендль. Вони давали концерти у Львові, у корчмі Бомбаха. Співали народні й хасидські пісні, танцювали, ставили одноактові п’єси на їдиш, автори яких нам невідомі (автором кількох із них вважається І. Ґроднер). Автором багатьох нових пісень був Алік Цунаєр, інші писали Збаражер і Абрагам Ґольдфаден, котрого пізніше називали творцем єврейського театру. Серед акторів виокремлювалися Хуне Штрудлер і Йона Рейзман. Виступи були шалено популярні серед євреїв. Бродівські співаки у 1866–1868 рр. виступали у Варшаві в літньому театрі на Налевках. У виступах брали участь як гості й артисти із Відня та Житомира. Цих митців вважають ініціаторами відродження староєврейського співочого мистецтва. Їхні заходи, які були першою формою театральних спектаклів (окрім епізодично показуваних пурімшпілів) і в яких професійно грали актори-співаки, вважаються за прототипом сучасного єврейського театру.

У Бродах народився письменник та журналіст Йозеф Рот (1894–1939). У рідному місті закінчив гімназію, а в 19-річному віці поїхав до Львова, де поступив на філологічний факультет Львівського університету. Тут Рот швидко опинився в епіцентрі польсько-українсько-єврейського суперництва, що було звичним явищем у міжвоєнний період. Він швидко зрозумів, що його не приваблюють ані польський чи український націоналізми, ані єврейський сіонізм. Саме в ці часи Рот вирішив асимілюватися з австрійською культурою і стати німецькомовним письменником. Після року навчання Рот перевівся у Віденський університет. Єврейська тематика тією чи іншою мірою присутня у більшості його робіт. Відома новела «Блукаючі євреї» є своєрідною одою «Оstjude». Один із найкращих творів Рота, «Йов», описує єврейський штетл у радянській Україні, яку він відвідав як кореспондент німецької газети на початку 1920-х років. Роман було екранізовано. Марлен Дітріх, що особисто знала Рота, вважала його своїм улюбленим письменником, а «Йова» – улюбленою книгою.

Весна народів

У 1848 р. почалася «Весна народів». Під впливом цих подій, а також руху Гаскали у єврейському середовищі розпочались нові процеси. Галицькі євреї вперше отримали можливість участі у політичних виборах та зборах громадян.

У 2-й пол. ХІХ ст. у Бродах виходили дві газети: «Ге-Халуц» («Піонер») – періодичне видання на івриті, яке виходило у 1852–1889 рр., видавець – Єгошуа Гешель Шор; та «Іврі Анохі» (івр. Я – єврей) – тижневик, що виходив у 1865–1890 рр., видавці – Барух і Яків Вебери.

У 1881 р. до Бродів прибули тисячі єврейських біженців з Російської імперії, що тікали від погромів. Із Бродів вони відправлялися спеціальними поїздами у Західну Європу, а потім до США.

Коли у 1867 р. Галичина отримала автономію, економіка Бродів почала занепадати через послаблення торгових зв’язків із Віднем. Єврейська світська інтелігенція та міська економічна еліта намагались захищати австрійський централізм, що призвело до економічної ізоляції міста та послаблення його позицій у регіоні. Особливо чітко це видно на прикладі конфлікту навколо німецької мови як мови навчання в школах та гімназії міста.

У Бродах працювало похоронне братство «Хесед ве-Еме» (івр. Милосердя й правда) і різні єврейські асоціації – благодійні товариства «Кімха де Пісха» (івр. Борошно на Песах), члени якої роздавали біднякам мацу на свято Песах, і «Малбіш арумім» (івр. Одяг для нужденних).

Натан Міхаель Ґельбер (1891–1966) – єврейський історик і громадський діяч, дослідник історії євреїв Галичини. Навчався в гімназії у Бродах, Берлінському та Віденському університетах. Під час Першої світової війни – офіцер австро-угорської армії. На початку 1919 р. належав до групи радників віденського представництва Єврейської національної ради Галичини, що діяла при уряді ЗУНР, який знаходився у Станіславові. В 1933 р. переїхав із Відня до Палестини. Був діячем громадської організації сіоністського напряму. Автор робіт «Євреї і польське повстання 1863 р.», «Історія євреїв Станіславова», «Броди, 1584–1943», «Історія сіоністського руху в Галичині», упорядник збірника статей з історії єврейської громади Львова, автор історичних нарисів у енциклопедіях і колективних опрацюваннях з історії євреїв міст Галичини – Стрия, Буська, Тернополя та інших. Помер у Єрусалимі в 1966 році.

Дов Садан (1902, Броди – 1989, Афула, Ізраїль) – ізраїльський вчений і політик, дослідник фольклору та літератури. У 1952–1970 рр. очолював відділення літератури мовою їдиш у Єврейському університеті Єрусалиму. У 1965–1968 роках був депутатом Кнесету. Нагороджений премією Ізраїлю в галузі єврейських досліджень за 1968 рік.

Відразу після початку Першої світової війни Броди були захоплені російськими військами. Відбувся погром євреїв. Після війни Броди увійшли до складу Польщі (1919), у міжвоєнний період були повітовим містом Тернопільського воєводства.

Друга світова війна та Голокост

У 1939 р. у місті проживало 6 тис. осіб, серед них понад 3 тис. євреїв. У вересні 1939 р., внаслідок поділу Польщі між нацистською Німеччиною та СРСР місто опинилося у складі УРСР. У липні 1941 р. почалася німецька окупація. 12 липня 1941 р. нацисти та українські колаборанти у Бродах розстріляли 250 євреїв. Гетто було утворене німцями восени 1941 року. Воно охоплювало вулиці Броварну і Солом’яну. Тут утримувалося 12 тис. євреїв з Бродів та навколишніх сіл (Соколівка, Лопатин і Олесько).

Перша депортація відбулася 19 вересня 1942 року. За різними даними від 2 до 4,5 тис. осіб зібрали на ринковій площі у центрі міста та примусово вивезли до табору смерті. Під час цієї акції багато людей, знаючи про існування і діяльність табору в Белжеці, покінчили життя самогубством. Багато євреїв було вбито в їхніх домівках або на вулицях. Друга акція виселення відбулася 2 листопада 1942 р., в якій до Белжеця відправили групу з 2,5–3 тис. євреїв, до якої входили і члени юденрату та єврейської поліції.

Від 1 грудня 1942 р. гетто було обгороджене колючим дротом. На двох вулицях все ще мешкало 4 тис. євреїв із Бродів та 3 тис. євреїв із навколишніх сіл та містечок. Будь-які контакти місцевих неєвреїв із євреями у гетто були категорично заборонені. Денна норма хліба становила 80 г. Невдовзі у гетто поширилася епідемія тифу, внаслідок чого взимку 1942–1943 рр. від голоду та хвороб померло близько 1,5 тис. осіб.

На початку 1943 р. тут утворилася група опору на чолі зі Самуелем Вайлером, однак повстання в гетто організувати не вдалося.

Акція з остаточної ліквідації гетто розпочалася 21 травня 1943 року. Тоді члени підпільної групи відкрили вогонь по охороні. У відповідь німецька охорона розпочала масовий обстріл усього гетто. Багатьох євреїв спалили живцем, інші були розстріляні на вулиці чи в лісі поблизу містечка. Під час хаосу багатьом євреям вдалося втекти. Згодом вони приєдналися до групи єврейських партизан на чолі з Вайлером та пережили війну. Під час ліквідації гетто до табору смерті у Собіборі було депортовано останніх 3 тис. євреїв. З 10 тис. єврейського населення Бродів тільки 88 пережили Голокост.


Цвинтар

На Новому єврейському кіркуті в Бродах, найбільшому кіркуті в Галичині, переважають надгробки 2-ї пол. ХІХ століття. Незважаючи на втрати, він є одним із найкраще збережених єврейських кладовищ України. Донині тут збереглося близько 5,5 тис. надгробків. Найстаріший належить Юді, сину Меїра, який помер у 1833 році. Відразу за парканом, на західній стороні, знаходиться масове поховання 6000 людей, страчених тут під час Голокосту.

Мацева на єврейському цвинтарі в Бродах
Мацева на єврейському цвинтарі в Бродах

Сліди присутності

Броди суттєво постраждали під час обох світових воєн. Римо-католицький храм зачинено на 50 років, а католики їздили на богослужіння до Золочева та Кременця. Поблизу мурів збереглися 2 церкви у стилі бароко. Перед початком Другої світової в місті існувало 86 єврейських культових споруд, із яких донині збереглися лише напівзруйнована Велика синагога та будівля колишньої божниці з XIX ст. на вул. Щурата, 9, котра через перебудову на магазин, улітку 2006 р., втратила всі риси характерного колись стилю.

 Варто побачити

  • Єврейський цвинтар (ХІХ ст.), вул. Чупринки
  • Синагога (XVIII ст.), вул. Гончарська
  • Руїни замку (XVII ст.) та палац Потоцьких (XVIII ст.), вул. Замкова
  • Оборонна церква Різдва Богородиці (1600), вул. Франка, 12
  • Троїцька церква (1726), вул. Великі Фільварки, 23
  • Церква св. Юра (XVI–XVII ст), вул. Юріївська
  • Католицький костел (1596), вул. Стуса
  • Будинок Торгово-промислової палати (XIX ст.), вул. Коцюбинського, 8
  • Будинок колишнього цісарсько-королівського повітового староства (XVIII ст.), тепер тут Бродівський історико-краєзнавчий музей, майдан Свободи, 5
  • Урочище «Заставки» – місце давньоруського літописного міста

Околиці

Олесько (28 км): руїни синагоги (XVIII ст.), замок (XVI ст.), де знаходиться музей, костел Святої Трійці (1545)

Берестечко (35 км): колишня синагога (XVIII ст.), кам’яний стовп на могилі князя Олександра Пронського (XVI ст.), костел Святої Трійці (XVII ст.), комплекс «Поле Берестецької битви»

 

Мапа

Фотографії

Ключові слова