Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Броди. Карта історико-культурної спадщини

Броди – одне з найдавніших міст України. Розташоване в межах Бродівської рівнини, через його південну частину протікає невелика річка Бовдурка (права притока Стиру). Броди лежать у північно-східній частині Львівської області, на межі Галичини та Волині, де проходив кордон між Австро-Угорщиною та Росією. Розташоване містечко таким чином, що відстань до обласних центрів Рівненської, Тернопільської, Львівської і Волинської областей приблизно однакова. Таке розміщення Бродів здавна давало місту своєрідну перевагу: тут розвивалась міжнародна торгівля. Броди і сьогодні не втратили свого стратегічного значення. Через місто проходять важливі автомобільні і залізничні шляхи, тут перетинаються важливі енергопотоки. Зокрема Броди є стиком нафтопроводів “Дружба” і “Одеса-Броди-Плоцьк”.

Броди, колишня єврейська вулиця
Броди, колишня єврейська вулиця (Фотограф: Загреба, Віктор)

Історія

Перша згадка про Броди датується 1084 роком. Втім, існує декілька версій про рік заснування міста. Відомо, що у 1241 році війська хана Батия знищили Броди. З цього часу місто значно занепало, згодом ставши передмістям нового поселення, що запозичило ім’я у свого попередника.

Нову історію місто розпочало у XV ст. У 1441 році польський король Владислав ІІІ за особливі заслуги в обороні руських земель подарував Йоану Сенінському замок в Олесько з навколишніми землями. Серед них було і село Броди. У 1580 році нащадки Сенінського продали свою спадщину Станіславові Жолкевському. Місто почало розвиватися, ставши власністю Станіслава Жолкевського та отримавши у 1584 році численні королівські привілеї. Зважаючи на те, що через Брожи пролягав давній шлях на Поділля, Волинь та інші землі, а також те, що місто було розташоване на «татарському» шляху, белзький воєвода вирішив звести замок і заснувати нове місто Любич. З 1584 р. по 1629 р. поселення іменувалося Любич – за назвою родинного гербу Жовкевських, але назва не прижилась. Мурований замок тут з’явився у 1580-1582 роках, проте в первісному вигляді не зберігся.

Після привілею 1586 р., який дозволяв жителям будуватися поруч із замком і використовувати землі, ліси та луки, місто поступово почало розбудовуватися. Власник був зацікавлений в заснуванні і розбудові міста, бо з нього він міг одержувати доходи (з міських ярмарків і торгів), що в 5-10 разів перевищували прибутки, які отримували раніше з сіл. Тому, в 1584 році Станіслав Жолкевський добивається від короля Стефана Баторія привілею на отримання маґдебурзького права. Швидко зростає населення міста.

У 1629 році Броди стали володінням гетьмана Конецпольського, який запросив до міста перших євреїв та вірмен для для пожвавлення економічного життя. Через рік почалося будівництво великої фортеці (1630-1635) за голландським та італійським зразком. Керував роботою венеційський архітектор Андреа дель’Акуаразлм та Гійом Левассер де Боплан. Фортеця була збудована восьмикутною в плані, площею 8000 м2. Після початку постання Хмельницького у 1648 році місто було цілком спалене, залишилася лише фортеця, що вціліла завдяки міцним стінам та вигідному положенні на болотистій місцевості.

У 1646 році містечко відвідав Владислав IV, а в 1651 році — Ян Казимир. Пізніше його неодноразово відвідував Ян III Собеський.

Олександр Конецпольський передав Броди королеві Янові III Собеському, який передав його своєму синові Якову, що в 1704 році продав Броди Потоцьким. У 1772 році місто було під австрійським правлінням. У другій половині XIX століття через Броди проходила залізнична лінія “Жешув-Львів-Броди“.

Під час польсько-більшовицької війни місто стало свідком боротьби польських військ з армією Будьонного. У 1939 році Броди взяла Червона Армія, а два роки потому — Вермахт.

Броди сильно постраждали під час обох світових воєн. Після Другої світової війни на місці старих будинків в центрі міста збудовано нові. Католицький храм було зачинено на 50 років, а парафіяни відвідували парафії у Золочеві і Кременці. З парку після війни зник пам'ятник Корженєвського авторства Антоніо Попеля. Однак у місті стоять дотепер пам’ятники фельдмаршала Кутузова і Будьонного. Неподалік мурів збереглися дві церкви в стилі бароко. Від колись знаменитої синагоги залищилися лише голі стіни. У Бродах розташовано найбільше єврейське кладовище на прикордонні. Також тут збережені будівлі XIX-XX ст., зокрема будівлі колишнього районного суду, Торгово-промислової палати та гімназія імені Корженевського, що в австрійські часи носила ім'я ерцгерцога Рудольфа.

Євреї прибули в Броди, коли місто отримав гетьман Конецпольський. Разом з ними прийшли вірмени, фламандці (ткачі), турки і греки. Завдяки приїзду новосельців у Бродах почало розвиватися виробництво східних тканин килимів і наметів. Виробництво тривало до другої половини XVIII століття.

Станіслав Конецпольський помер у Бродах і був похований тут у 1646 році. У 1648 році військо Богдана Хмельницького спалило місто, але не здобуло фортеці. Через декілька років фортецю намагалися взяти татари, втім також не здобули її. В 70-ті роки XVII століття місто стало власністю Собеських, а на початку XVIII століття — Потоцьких. У першій половині XVIII століття Броди були спустошені російською армією, до того ж сталася велика пожежа, що знищила центральну частину міста. Незабаром Броди були відновлені завдяки діяльності єврейських купців. Коли після великої пожежі у 1749 році вірмени покинули місто, євреї не мали більше конкурентів. Відтоді Броди стали одним з найважливіших єврейських центрів у Галичині.

З 1779 року біля міста проходив австро-російський кордон, завдяки чому воно стало важливим торговим центром. Австрійський імператор Йосиф II надав Бродам титул «вільного міста». За своїм значенням це було друге місто в Галичині після Львова. Тут знаходився центр розвитку хасидського руху та Гаскали. У 1756 році у бродській синагозі було відлучено франкістів від ортодоксального юдаїзму, а у 1772 році було накладено клаузу на хасидів, яких протягом декількох років вигнали з міста.

Попри офіційне вигнання хасидів з міста, Броди на рубежі XVIII i XIX століть стали важливим центром для хасидів. До міжвоєнного періоду місцеві хасиди були дуже тісно пов'язані з династією хасидів Белза. Її засновник, Шалом Роках, народився в Бродах у 1781 році. Впродовж 50 років Даяном Бродів був рабин Шломо Клюґер (1789-1869), якого називали "Маґід з Бродів". Він був автором 174 релігіних творів. Клюґер був противником Гаскали. Він помер і був похований у Бродах.

В XIX столітті євреї становили 88% населення міста. Броди були найбільшим повітовим містом в Європі з таким високим відсотком єврейського населення. У Бродах проживало 10% всіх єврейських купців Галичині, що володіли 93% великих комерційних і промислових підприємств. Завдяки йосифінським привілеям наприкінці XVIII століття всі будинки на ринку були збудовані з цегли.

Броди часто називали "Єрусалимом Австро-Угорoщини," або "Трієстом на континенті". У другій половині XIX століття містечко стало одним з найбільших торгових центрів Австро-Угорської імперії. Важливість Бродів як комерційного центру почала зменшуватися після 1879 року, коли було втрачено статус "вільного міста". Втім, розташування біля кордону відігравало велике значення.

У 1848 р. почалася “Весна народів”. Під впливом цих подій а також руху Гаскала почалися нові процеси в єврейському середовищі. Євреї міста Броди та інших штетлів вперше отримали можливість участі у політичних виборах та зборах громадян. На відміну від багатьох штетлів, у Бродах була можливість розвивати політичні та громадські рухи.

У 1881 році до Бродів приїхало багато тисяч єврейських біженці з Російської імперії, що тікали від погромів. З Бродів цих біженців було відправлено спеціальними поїздами у Західну Європу, а потім в США.

У 1867 році була утворена галицька автономія, значно зріс вплив польських еліт на на політичне життя. Економіка міста Броди починає занепадати через послаблення торгових зв’язків з Віднем. Єврейська секулярна інтелігенція та економічна еліта в місті намагались захищати австрійський централізм, що призвело до економічної ізоляції міста та послаблення його позицій в регіоні. Особливо це видно на прикладі конфлікту навколо німецької мови як мови навчання в школах та гімназії міста. У 1882-1914 роках з’являється новий рух - сіонізм. Діяльність єврейських національних товариств в Бродах мала не політичний, а культурний напрям, обмежуючись проведенням музичних вечорів та вечорів читання.

Відразу після початку Першої світової війни Броди були захоплені російськими військами. Відбувся погром євреїв. Приводом до цього стали постріли дочки єврейського власника готелю у козаків. Цей факт виявився брехнею, призначеною для використання у російській пропаганді. Проте дівчина була вбита військовими, центр міста обстріляно з артилерії, а майже всі єврейські будинки — спалено.

За даними останнього польського перепису, що відбувся 1931 р., в Бродах проживало 17904 ос., з них поляків – 8031 (44,9%), українців – 3548 (19,8%), євреїв – 6266 (35%), інших – 59 (0,3%); за віросповіданням: римо-католиків – 5083 (28,4%), греко-католиків – 4390 (24,5%), юдеїв — 8288 (46,3%), інших релігій – 142 (0,8%).

В міжвоєнний період Броди був повітовим містом Тернопільського воєводства. У 1939 році у місті проживало 18000 осіб. Під час німецької окупації, більшість євреїв в Бродах були зібрані в ґетто. Воно було утворене німцями восени 1941 р. Тут утримувалося 12 тис. євреїв з Бродів та навколишніх сіл. Хоча до грудня 1942 р. закритого ґетто не існувало, проте євреям було заборонено ходити головною вулицею, робити закупи понад годину, а всю їхню власність німці конфіскували.

Перша депортація відбулася 19 вересня 1942 року. За різними даними німці депортували в Белжець 2800-4500 осіб. Від 2 до 4,5 тис. осіб зібрали на ринковій площі у центрі міста та примусово вивезли до «табору смерті». Під час цієї акції багато людей, знаючи правду про Белжець, покінчили життя самогубством. Багато євреїв було вбито у їхніх домівках або на вулицях. Ґетто охоплювало вулиці Броварну і Солом'яну. На такій невеликій території німці зосередили не тільки місцевих євреїв, але привезли також близько 3000 осіб з Соколівки, Лопатина і Олеська.

Друга акція виселення відбулася 2 листопада 1942 р., коли до Белжеця прибула група з 2,5–3 тис. євреїв, до якої також входили члени Юденрату та єврейської поліції. З 1 грудня 1942 р. ґетто було обгороджене колючим дротом. На двох вулицях все ще мешкало 4 тис. євреїв із Бродів та 3 тис. євреїв із навколишніх сіл та містечок. Будь-які контакти місцевих мешканців з євреями у ґетто були категорично заборонені. Денна норма хліба становила 80 грам. Невдовзі у ґетто поширилася епідемія тифу. Внаслідок цього взимку 1942–1943 рр. від голоду та хвороб померло близько 1,5 тис. осіб.

На початку 1943 р. тут була організована група опору на чолі зі Самуелем Вайлером. Єврейські підпільники встановили контакт із місцевим підрозділом польської Армії Крайової, звідки отримували зброю. Вони запланували організувати повстання, якщо нацисти розпочнуть ліквідацію ґетто. Напередодні цього близько 80–200 євреям вдалося втекти до лісу, де вони організували табір. Втім організувати опір в ґетто не вдалося, а окремі члени групи втекли з ґетто незадовго до остаточної його ліквідації. Їх доля практично невідома. Акція з остаточної ліквідації ґетто розпочалася 21 травня 1943 р. Тоді члени підпільної групи відкрили вогонь по охороні, внаслідок чого загинуло кілька українських поліцаїв та німців. У відповідь німецька охорона розпочала масовий обстріл всього ґетто. Багатьох євреїв спалили живцем, інші були розстріляні на вулиці чи в лісі поблизу містечка. Під час хаосу багатьом євреям вдалося втекти з ґетто. Згодом вони приєдналися до групи єврейських партизан на чолі з Вайлером та пережили війну. Під час ліквідації ґетто до табору смерті у Собібор було депортовано останніх 3 тис. євреїв. З 10 тис. єврейського населення Бродів тільки 88 пережили Голокост.

Археологія

В околицях міста зустрічаються археологічні знахідки, датовані кам'яним віком (ХІІ ст. до н. е.). В період Київської Русі на території Старих Бродів існувало поселення, вперше згадане у «Повчанні Володимира Мономаха своїм дітям» (1084). Деякі археологічні експонати, знайдені на теренах Бродів та околиць, знаходяться у місцевому музеї (понад 1000 одиниць).

Релігійні інституції

Синагога

Із синагогою пов’язані згадки про родоначальника хасидизму Ізраеля бен Еліезера (Бааль Шем Това) (1700-1760). У божниці був пюпітр, за яким хасидський праведник промовляв молитви. Інші ж легенди переповідають про відвідини «Великої» синагоги патріархом роду белзьких рабинів Рокахів, а також згадують про слова юдейського чудотворця, рабина Шуліма: «з її порогів дорога безпосередньо провадить до порогів єрусалимської святині, яку нащадки Давида незабаром відбудують». Це було промовлено перед початком будування синагоги у Белзі.

Цивільні інституції

Школи

Наприкінці XVIII століття за сприяння відомого діяча Гаскали у Галичині Герца Гомберґа у Бродах була заснована єврейська загальна школа, дві школи нижнього рівня і школа для дівчат. Однак в 1806 році всі ці заклади були закриті урядом Габсбургів. У 1815 році кагал відкрив школу на три класи, засновану на моделі аналогічних шкіл у Галичині. Директор школи не був євреєм, а викладання релігії було замінено етикою Гомберґа "Бней Ціон", релігіно-етичної читанки для дітей, опублікованої у 1812 році в Аугсбурзі. Ця школа мала багато противників серед ортодоксальних євреїв, які відкрили інститут рабинів і запросили знаменитого талмудиста Гріше Хеллера. Однак він був змушений покинути Броди, оскільки його звинуватили у викладанні заборонених книг. Навчальний заклад було закрито. У 1851 році реальна школа почала утримуватися за кошти держави і була перетворена в гімназію. Спочатку навчання у школі не відбувалося в суботу, а потім почали 3,5-годинні заняття по суботах. Це була єдина школа в Галичині, де брали на роботу вчителя релігії. Вартість його утримання у розмірі 510 гульденів на рік покривала єврейська громада. У 1847 році відкрили єврейську народну школу, директором якої впродовж багатьох років став відомий педагог Леопольд Герцель. Він також викладав релігію в гімназії у 1907-1908 роках. У цей час з-поміж 688 учнів у школі навчалося 273 єврейських дітей.

Періодичні видання

  • "Хе-Халуц" (Піонер) - періодичне видання, яке виходило в Бродах в 1852-1889 роках. Друковане івритом. Видавець — Йошуа Хешель Шорр.
  • "Іврі Анохі" — тижневик, що виходив в Бродах в 1865-1890 роках. Видавці — Барух і Яків Вебер.

Товариства

У Бродах працювало Похоронне Братство "Хесед ЕВ-Емет" і різні єврейські асоціації Ал. Кімхе де Піща і Малбіщ Арумім.

Організації

У Бродах було декілька політичних партій, а також існували різні сіоністичні організації, засновані на початку ХХ століття.

Урбаністика

В урочищі „Заставки” починалась історія поселення Броди. Сьогодні на цьому місці знаходиться приміська територія, де річка Бовдурка вливається у Суховилки. Саме тут почали селитись люди. Поселення існувало з 1084 року до 1241 року, коли було зруйновано татарами. Новий період історії міста розпочався у 1441 році, коли воно стало власністю Сенінських. У Бродах проводились ярмарки і торги, місто користувалось правом складу. Все це сприяло швидкому екомічному розвитку міста.

З 1584 року Бродами володіє Жолкевський, який розвиває і розбудовує місто, закладає перший замок. У 1629 році місто змінює власника, ним стає Конєцпольський. Він перетворює Броди на місто-фортецю. Розпланування фортифікацій стало унікальним: в усій Речі Посполитій це був єдиний приклад цілісної концепції довершеного міста-фортеці. Ідея розпланування ґрунтувалась на поєднанні замку бастіонного типу з міськими укріпленнями. Ця лінія мала десять земляних бастіонів і з усіх боків охоплювала територію міста, вулиці для зручності були паралельно-перпендикулярними. Фортеця стала прикладом оборонної споруди бароко, збудована за голландським стилем. В плані це був п’ятикутник, оточений глибоким ровом і болотами. В’їжджали до замку через підйомний міст з боку міста. Казарми зсередини були оформлені пілястрами і аркадою між ними. Працювали над ансамблем протягом 1630-1635 рр.

Недоторканою простояла фортеця майже 100 років, поки у 1734 році не була зруйнована російськими військами. В середині XVIII ст. вже занедбану фортецю перебудував на власну резиденцію Станіслав Потоцький. Саме тоді було побудовано палац, де відбулося весілля доньки Потоцького.

Вінцент Потоцький під тиском австрійської влади змушений був розібрати фортифікації з боку міста, а разом з тим і надбрамну вежу, два бастіони та равелін. У 1833 році палац викупив Ян Казимір Молодецький, у власності його родини він пробув до 1939 року.

За привілеєм Стефана Баторія, наданим місту 22 серпня 1584 р., воно одержувало маґдебурзьке право. Дозволялося проводити три триденні річні ярмарки і щотижневі торги в неділю та п’ятницю (з другої половини XVIIІ ст. ярмарки проводяться через 8-10 тижнів). Гарантувалася безпека і вольності купця. Щоб збільшити приплив товарів на ярмарки і торги, привабити купців з різних міст торгувати в Бродах, привілей звільняв їх від оплати мостового і гребельного податку, але не від королівського і державного. Ці привілеї були підтвердженні в наступні роки. З привілеєм 1633 р. Броди отримували так зване «право складу», за яким усі купці, що проїжджали через місто, повинні були зупинятися тут на 3 дні і виставляти товар для оптового продажу. Розвитку міста сприяли його власники, оскільки отримували від цього великий прибуток.

Зручне географічне розміщення Бродів – на перехресті торгових шляхів, що йшли з Волині, Польщі, Литви до Руського, Брацлавського воєводств, до Києва, в Молдавію, до Чорного моря і в Османську імперію – також сприяло розвиткові міста та його торгівлі. Про перші роки проведення ярмарків інформації дуже мало. Відомо, що головним товаром місцевих купців, що продавався на ринку була сільськогосподарська продукція. Ярмарки XVI - першої половини XVII століття перетворюють місто у важливий центр торгівлі між Руським, Белзьким, Подільським, Волинським воєводствами.

Ярмарки проходили на Ринку, центральній площі міста, де простягалися довгі ряди крамниць, яток з товарами. Крамниці та ятки були відкриті кожного дня, крім свят. Більшість з них були невеликими. Також були багаті купці: Машицький, П.Коцельський, К.Сеневич, А.Емерович. Вони торгували великими кількостями прянощів, баржами пшениці, десятками бочок поташу, здійснювали тогові операції на десятки тисяч злотих. Населення навколишніх сіл могло купити необхідну продукцію міського ремесла і продати продукти свого господарства кожного тижня в неділю і п’ятницю на торгах. На них зосереджувалася сільськогосподарська продукція і ремісничі вироби, що надходили в оптовий продаж на ярамарки. Тут же роздрібно збувалися товари, які до цього були закуплені оптом на ярмарку. Основна торгівля відбувалася на ярмарках.

Ярмарковим днем був понеділок. Площа Ринок зранку заповнювалася селянськими возами, які розміщувались в два ряди. Біля возів велася торгівля до пізнього вечора. Для продажу дрібного краму на щодень в Бродах було два місця: біля «малої брами», де нині вул. Сонячна, і біля «великої брами», що на перетині теперішніх вулиць 22 Січня і Т.Шевченка. Там щоденно, крім суботи і неділі, селянки на лавках продавали свій крам. У центрі площі Ринок розташовувалися крамниці з різним товаром, майстерні, склади.

Важливим та поширеним заняттями мешканців міста було цехове ремісниче виробництво. В міських актах від 1628 р. згадуються такі цехи: шевський, кушнірський, ковальський, ткацький, кравецький, шаповальський. Згодом засновуються цехові організації гончарів, бондарів, склярів, бляхарів, різників, пекарів. Донині вулиці у Бродах мають назви Бляхарська, Шевська, Млинська. Існували й інші ремісничі професії, але через малу кількість майстрів не можна було створити окремі цехові організації. Більшість цих ремісників входили в інші цехи. Так, наприклад, в 1629 р. до місцевого ковальського цеху належали котлярі та слюсарі, а з другої половини XVII ст. ще й лимарі, сідельники, мечники. Кожен цех мав затверджений радою міста статут, який теоретично надавав цехові монопольне право займатися окремим ремеслом, регулювати виробничу і громадську діяльність дрібних виробників. Цехи очолювали цехмайстри. У 1633 році королівським привілеєм бродівські цехи урівнювались в правах з цехами Львова, Кракова, Торуня і Любліна. Нецехових ремісників (партачів) у Бродах було небагато і вони суттєво не відрізнялися від членів цехів ні технікою виробництва, ні формою організації праці. Частина їх жила в так званих юридиках – будинках і ділянках, що не підлягали під юристдикцію міста і користувались правами екстериторіальности. Крім того, частина позацехових торгівців та ремісників, переважно євреїв, мешкала і в самому місті – кравці, кушніри, золотарі, пекарі, бляхарі, виробники пергаменту, панчішники, ковалі, токарі. З XVIІ ст. численні ремісники – євреї об’єднуються у свої власні цехи в рамках кагалу під покровительством власників міста, що надали їм численні привілеї. Виникають єврейські цехи, які розглядались цеховими майстрами як «партацькі». Найбільшим з них був кравецький, який в 1764 р. нараховував 123 майстри. В першій половині XVIIІ ст. найбільшим у Бродах був цех шевців. Наприклад, якщо в 1731 р. ковальський цех нараховував 28, кушнірський – 19, бондарський – 17, ткацький – 8 оподаткованих майстрів, то шевський налічував 61. Шевські майстри були найзаможнішими з ремісників і платили найбільше податку – 1-2 злотих й 10 грошів кожний майстер.

Найбільшого розвитку в Бродах зазнало шапкарське ремесло. Шапок вироблялося так багато, що їх вивозили на продаж до Ярослава та Бару. У XVII ст. розвивається золототкацьке і зв’язані з ним ремесла. В 1640 році була заснована в Бродах золототкацька майстерня. Тут виготовлялись шпалерні тканини та коберці, що витісняли дорогі імпортні тканини. У першій половині XVIIІ ст. Броди були також одним з найбільших центрів виробництва сукна. В 1713 р., наприклад, російський уряд закупив тут десятки тисяч метрів сукна для військової форми.

Невдовзі з’являється професія перекупника. Широке скуповування виробів було розповсюджене в шевській, ткацькій справі. Дрібні крамарі продавали кравецькі, слюсарські, кушнірські, лимарські вироби. Перекупниками могли бути ремісники, які продавали їх у своїх лавках, а також торговці. В 1764 р., наприклад, було 29 посередників єврейської торгівлі. Збут виробів ремісників поступово переходить до посередників, це було передумовою виникнення мануфактур. У місті розвивалися різні промисли: виробництво цегли, дьогтю, селітри, пороху. Значного розвитку набрало варіння пива, меду, горілки. Міщанам належало багато виноградних садів, що дозволяло їм займатися виноробством. Привілей від 1629 р. Станіслава Конецпольського дозволяв міщанам мати свої власні броварні, солодівні, винниці, гуральні.

Дедалі більшу роль в економіці міста почала відігравати торгівля, якою займалась більшість городян. На початку австрійського періоду (1772 р.) 11-12 тис. мешканців займалися виключно торгівлею. В 1785 р. населення становило 16 898 осіб. Ще однією причиною піднесення Бродів, як торгового центру, був занепад торгового значення Львова. Уникаючи монопольних прав Львова, купці, зв’язані з «східною торгівлею», об’їжджали його і намагалися продати свої товари в Бродах.

В першій половині ХХ століття майже вся торгівля і ремесло велася євреями. Вони володіли промисловими підприємствами, житловими будинками. Значна частина інтелігенції належала до представників так-званих “вільних професій”. У Бродах була приватна єврейська школа ім. барона Гірша, 15 домів молитви, головна головна синагога, що могла вмістити 1000 осіб.

Етнографія

У кожному штетлі були музиканти, які називалися клезмерами. У Бродах музична вулична традиція була дуже яскравою. Одноіменна назва бродерзінгери пішла саме від бродівських клезерських музикантів. Музика в житті єврейського містечка завжди відігравала важливу роль. Здавна великою популярністю серед євреїв і неєвреїв користувалися клезмери – музиканти, які виступали у мандрівних ансамблях, що складалися з 3–5 осіб. У єврейських громадах Німеччини та сусідніх країн клезмерами називали музикантів ще у ХIV-ХV ст. Наприкінці ХVIII – у першій половині ХХ ст. клезмерські капели побутували у всіх містечках України. В останній чверті ХIХ ст. до їхнього складу входили по два-чотири скрипалі, які виконували партії першої та другої скрипки, віолончель, контрабас, флейта, кларнет, сурма, турецький барабан із тарілочками. Поступово викристалізувалися специфічні жанри відповідно до різноманітних урочистих подій, зокрема, церемоній заручення та шлюбу.

Окрім клезмерів у єврейському побуті містечка можна було зустріти й чимало музикантів-аматорів, які грали лише у родинному колі. У маленьких штетлах одноманітність повсякденного життя часто пригнічувала, тому люди завжди очікували на якісь незвичайні події – приїзд маґідів чи цадиків.

Визначною подією для містечка було весілля. Найчастіше воно призначалося на літній час, у багатих євреїв тривало упродовж 15–20 днів. Інколи музикантів запрошували з великих міст. Вони прибували за 2–3 дні до «хупи» (вінчання), а часом затримувались на тиждень після весілля. На єврейських весіллях інструментальний склад був основою усього весілля, він брав участь у всіх епізодах весілля, де звучала танцювальна музика і музика для слухання. Різноманітним був репертуар на весіллі для багатих, людей середнього достатку та бідних родин. Виконавча практика клезмерів визначила жанри, форми, стиль і манеру виконання. Так, під час зустрічі та проводів гостей грали «Добраніч», на побажання здоров’я – «Зайтгезунт». Після заручин (“тноїм”) та після вінчання (“хупи”) звучав «Мазл тов» (“Щастя вам”), перед хупою – «Усаджування нареченої» – «Базецн ді кале». На весіллях найчастіше танцювали «Тиш-нігн» – застільний танець-наспів, «Мехутонім танц» – танок сватів, «Бройгез танц» – танок образи та «Шолем танц» – танок примирення. Серед інших весільних танців були «Бейгеле» (бублик), «Хосид» (хасид), Фрейлехс (радісна). Для проводів гостей часто лунали «гас-нігн» (вуличний наспів), «скочна» та «шер».

Ще однією особливістю було виконання та характер музики клезмерської весільної капели. Радісна подія – весілля — завжди супроводжувалася сльозами радости і прощання, туги і суму. І все це у необхідний момент яскраво підкреслювалося музикантами. Особливо, коли проходив епізод розплітання коси молодої, що супроводжувався звуками скрипки, кларнета та контрабаса. До вінчання ішли під звуки «хупе-маршу» (вінчального маршу). Після хупи усі раділи й плакали. Танці тривали довго. Наприкінці гості сідали до столу і скрипаль грав тужливу мелодію. Окрім весілля, музику і спів можна було почути у майстернях бідних ремісників, де пісня звучала зранку до пізньої ночі, або у когось удома.

Єврейське народне мистецтво трималося, в основному, на інструментальній музиці. Більшість клезмерів не знали нотної грамоти та не записували твори, які зазвичай самі створювали, імпровізуючи. Їхні мелодії з роками фольклоризувалися. Клезмерам була притаманна експресивна манера гри, пришвидшення, уповільнення, раптові несподівані імпровізаційні вставки, що посилювало емоційний вплив. Це була самобутня, своєрідна музична культура штетлів.

Пам’ятки будівництва та архітектури

На території Бродівського району знаходяться 24 пам'ятки архітектури державного та місцевого значення. Земляний оборонний вал XVII ст. та залишки двох п‘ятикутних бастіонів.

Велика Синагога (1742). Про дерев’яну синагогу у Бродах відомо із XVI століття. З того часу юдейська громада міста дуже зросла, й потребувала нового, значно більшого і багатшого храму. Перша синагога у місті була побудована ще наприкінці XVI ст., але божниця була дерев’яною, тому під час чергової пожежі вона згоріла. Згодом, вирішили спорудити кам’яну синагогу. Наріжний камінь під "Велику" синагогу заклав Іцхак Горовіц, син Якова Горовіца з Болехова, а кошти на її спорудження дав Яков Іцкович, син Іцхака Круківера. У 1742 році (5502 – за юдейським літочисленням) Велику синагогу починають будувати, про що свідчить надпис на аттику зі східної сторони споруди. Це дійсно була велика синагога, мабуть, одна з найбільших в Україні. Крім того споруда будувалась ще й для виконання фортифікаційних функцій.

Збудована синагога була квадратною в плані спорудою оборонного типу. Головний молитовний зал був оточений нижчими прибудовами з півдня, заходу та півночі. У божниці зберігалися коштовні предмети богослужіння, які єврейська громада набувала століттями. У травні 1859 року синагога стала жертвою великої пожежі, яка знищила більшу частину Бродів. На початку ХХ століття проводились ремонтні роботи, про що свідчить напис (датований 1903 р.) на північному боці західної прибудови споруди. Значних пошкоджень синагога зазнала в роки ІІ світової війни, коли були втрачені південна і північна прибудови. В середині 1960-х років проведено ремонт споруди і приміщення синагоги облаштували під склад. Через постійне протікання даху будівлю перестали використовувати, що привело до швидкої руйнації. У 1991 році місцева влада намагалася провести реставрацію споруди з метою пристосування її для картинної галереї. Однак, через складну економічну ситуацію, задум не був втілений. Тепер пам’ятка перебуває в аварійному стані й руйнується під впливом природних умов.

Кіркут. Точна дата створення старого кладовища не відома. У 1664 році єврейська громада Бродів стала незалежною від кагалу у Львові. Тоді ж, мабуть, отримала землю на кладовище від власників міста. Закладання кладовища було необхідною умовою для створення незалежної єврейської спільноти. Цілком очевидно, що в сімнадцятому столітті у Бродах вже був єврейський кіркут. На початку ХХ століття старий кіркут більше не працює. На Новому єврейському кіркуті в Бродах домінують надгробки другої половини ХІХ століття, що може свідчити про період, коли євреї перестали ховати на старому кладовищі.

Єврейське кладовище в Бродах розташоване в північній частині міста, приблизно 300 метрів на захід від вулиці Чупринки. За непідтвердженими даними кіркут було засновано в першій половині ХІХ століття. Незважаючи на втрати, він є одним з найкраще збережених єврейських кладовищ в сучасній Україні. Донині на кіркуті збереглося близько 5500 надгробків. Найстаріший надгробком належить Юді, сину Меїра, який помер у 1833 році. Надгробки з Бродів, є доволі масивними, висотою мінімум 2 м. Поруч з входом знаходиться огель, де спочили Хаїм Давид, син Йозеф Монзона і Ґітлі Розин, що помер 15 березня 1931року. Тут також похована його дружина Ейдиль, дочка Бенджаміна Зева. Кладовище обгороджено, увійти туди можна лише через ворота. Відразу за парканом, на західній стороні, знаходиться масове поховання 6000 людей, страчених тут під час Другої світової війни.

В 1996 році завдяки старанням доктора Ніла Розенштейна, доктора Бена Соломовіца, рабини Дов Вебер і Майлеха Шейзета почалася інвентаризація кладовища. Частковий список збережених надгробків був розміщений на веб-сайті http://kehilalinks.jewishgen.org/

Бродівський замок

Бродівський замок проектували відомий архітектор Андреа дель Аква та відомий інженер Гійом де Боплан на замовлення родини Конецпольських у 1630-х роках. Замок був п'ятикутним за формою і складався з п'яти бастіонів, до яких впритул підходили вали. Усередині містились каземати. Навколо замку був викопаний глибокий рів, який наповнювався водою. Таким він був колись. Пізніше ним володіли Собєські, а ще пізніше – Потоцькі, які збудували палац. Своє оборонне значення твердиня втратила у 1812 році, після того, як на вимогу Росії, австрійці зруйнували надбрамну вежу та равелін, а також засипали рів. З того часу у казематах замку розміщувався склад, а у палаці Потоцьких зберігалася бібліотека. Довший час замок займала військова частина, що вкрай негативно позначилося на стані пам'ятки.

Палац Потоцьких розташований у центрі замкового подвір‘я; досить скромна в архітектурному плані двоповерхова споруда. Палац Потоцьких був збережений до І світової війни. У 1915 році російські солдати знищили палац, а в 1920 році більшовики армії Будьонного спалили те, що від нього залишилося. Він був перебудований і відновлений у своєму первісному стані останньою власницею, Ядвігою Ґорайською. Проте після 1939 року палац втратив свої історичні інтер'єри. Зараз в приміщені палацу навчаються 5-7 класи середньої школи знаходиться районний архів та виставкові зали Бродівського історико-краєзнавчого музею.

Оборонна церква Богородиці 1600 року. Старий польський путівник згадує, що її пізньобарокові додатки роблять споруду схожою на храм св. Миколая у Львові;

Інші пам’ятки:

  • Троїцька церква з дзвіницею (1726),
  • Церква св. Юра XVI—XVII століть з високохудожнім іконостасом в стилі рококо,
  • Парафіяльний костел (1596) в стилі ренесанс,
  • Торгово-промислова палата XIX ст.,
  • Будівля колишнього Празького банку,
  • Урочище «Заставки» — місце давньоруського літописного міста,
  • Цісарсько-королівське повітове староство (кін. XVIII - поч.ХХ ст.), в стінах якого нині знаходиться Бродівський історико-краєзнавчий музей,
  • Колишні готелі "Брістоль" та "Європа".

Пам’ятки зелених насаджень

Національний природний парк "Північне Поділля" розташований на території Бродівського району. Тут сформувалися унікальні осередки рослинних видів, а також букові лісостани. На території парку поширено понад 200 видів рослин різного статусу охорони. Тут бере початок річка Західний Буг. Ботанічна пам’ятка природи "Конвалія" розташована на території Бродівського лісництва, площа: 28,1 га. Також дендропарк Берлінського лісництва і Бродівський лісгосп, який закладено в 1974 році. Видовий склад дендропарку нараховує 167 видів і форм деревних і кущових порід.

До пам’яток природи належать: 17-метровий камінь в с. Підкамінь, який дав назву поселенню, — залишок морського рифу, що утворився близько 25 млн. років тому в результаті геологічних змін земної поверхні. Про камінь існує легенда: його несли чорти, щоб згубити монастир, але не встигли — заспівали півні, нечиста сила зникла, залишивши брилу неподалік монастиря. Інша оповідь розказує про богатиря, який хотів заснувати фортецю і для цього приніс камінь з гір. Скеля «Триніг», розташована на території однойменного заказника поблизу сіл Черниця та Переліски, мальовничий останець на схилах долини річки Пониква. Три озера, так звані «Голубі вікна», що знаходяться біля дороги Ясенів-Жарків.

Пам’ятки рухомі

До сьогодні збереглись чудові прикраси для сувоїв Тори з синагоги, перш за все корони, одна з них походить з 1753 року.

Нематеріальні цінності

З міста Броди походять чимало відомих особистостей, які мали важливе значення для єврейської релігії, літератури та науки.

Йозеф Рот (1894-1939)

Мозес Йозеф Рот був єдиною дитиною у єврейській ортодоксальній сім'ї. Він народився у Бродах в 1894 році. Твори Рота досконало відображають трагічне життя і часто суперечливі погляди письменника. У творах Рота події відбуваються у штетлах Галичини. Галицьке містечко, як правило, зображене Ротом з такими складовими: армійським гарнізоном, українськими селянами, єврейськими торговцями, польським графом із замком, російськими дезертирами, місцевою корчмою з міцним спиртом, від якого миттєво німіє мозок. Офіцери п'ють, грають карти і відвідують повій. Іноді вони стріляють у страйкарів. Також завжди присутнє сіре болото з жабами. У цьому легко впізнати Броди на переломі століть.

За 10 км від Бродів на той час пролягав російський кордон. Рот так описує Броди: "Моє рідне місто було домом для приблизно десяти тисяч людей. Три тисячі з них були ненормальними, хоча не дуже небезпечними ненормальними. Середній рівень божевілля нависнув над ними, як золота хмара. Вони займалися власною справою, заробляли гроші. Вони одружувалися і мали дітей. Вони читали книги і газети. Вони займалися звичайними речами. Вони розмовляли один з одним всіма мовами, що їх вживало дуже строкате населення у цій частині світу". Цей опис не випадковий. Рот виріс без батька, Нахумa, який з'їхав з глузду і назавжди пропав, потрапивши у психіатричну клініку ще до народження Рота.

З дитинства Рот здобував освіту німецькою і польською мовами. Шкільну освіту він здобув у Бродах: спочатку у початковій школі Барона Хирша. Закінчивши гімназію у Бродах, Рот у 19-річному віці поїхав до Львова (Лемберга), де вступив на філологічний факультет університету. Тут Рот швидко опинився в епіцентрі польсько-українсько-єврейського суперництва, що було звичним явищем у міжвоєнний період. Він швидко зрозумів, що його не приваблюють ані польський чи український націоналізм, ані єврейський сіонізм. Саме у ці часи Рот вирішив асимілюватися в австрійську культуру і стати німецькомовним письменником. Після року навчання Рот перевівся у Віденський університет. Єврейська тематика тією чи іншою мірою присутня у більшості його робіт. Відома новела "Блукаючі євреї" є своєрідною одою “Оstjude”. Oдна з найкращих речей Рота - "Йов"- заснована на описі єврейського штетла в радянській Україні (яку він відвідав як кореспондент німецької газети на початку 20-х). Вона порівнюється з кращими роботами Шолом-Алейхема на ту ж тематику. У "Йові" Рот описує кінець традиції штетла. Головний герой, меламед (тобто вчитель Тори) безпорадно спостерігає, як троє його дітей руйнують вікові традиції штетла: син пішов служити у російську армію, дочку спокусив козак, інший син збожеволів. Роман “Йов” було екранізовано. Марлен Дітріх, що особисто знала Рота, вважала його своїм улюбленим письменником, а «Йова» - улюбленою книгою.

Одним з найвідоміших активістів єврейського Просвітництва у Бродах був Ізраїль Лефін, син Мойсей Ха-Леві Замостя-Лефіна, друга Мойсея Мендельсона, засновника німецької Гаскали. Ізраїль Лефін був учнем Мендельсона, у середині XIX ст. оселився у Бродах і провадив тут свою наукову діяльність. Він був астрономом, математиком і філософом, писав на івриті.

Іншим відомим прибічником Гаскали у Бродах був Ісаак Ертер, польсько-єврейський письменник, автор сатир, написаних івритом. Він був дуже популярний, особливо в колі бідних євреїв, яким надавав матеріальну підтримку. Ертер приятелював з найвидатнішими представниками Гаскали в Галичині: Соломоном Юдою Раппапортом, який був першим рабином Просвітництва в Тернополі і Нахманом Крохмальом, філософом, історикиком і богословом, народженим в Бродах та пов'язаним з Жовквою і Тернополем. Ертер помер у 1851 році у Бродах.

У місті працював Дов Бер Блюменфельд і Йошуа Хешель Шорр. Завдяки Гаскалі у Бродах була створена в 1815 році єврейська реальна школа. Гаскала поширилася з Бродів на ближні терени Росії. Її прибічники були пов'язані з німецькою культурою, тому Броди вважалися найбільш згерманізованим містом Галичини.

Рабин Шмуель бен Еліезер Роках - каббаліст, проповідник, головний рабин Амстердама, помер у 1742 році.

Рабин Єхезкель бен Ієгуда Ландау, походив з родини Раші, відомого коментатора Тори, експерт з релігійних законів (Галаха), був посередником у гучній суперечці між рабинами Яковом Емденом і Джонатаном Айбешицем. Пізніше він став рабином Праги, помер у 1793 році.

Герман Менкель і Лео Герцберг-Франкель були представниками так званої "Ghettoliteratur", жанру, якого вже не існує.

Нахман Крохмаль — єврейський філософ, теолог та історик (помер 1840р.) Нахман Крохмаль писав про Броди як місто, де мудрість і багатство, Тора і розуміння, торгівля та віра — єдині.

Бродерсінгери свого часу прославилися у Галичині та далеко за її межами. Зазвичай бродерсінгерами називали єврейських співаків та творців музики, які виступали на весіллях. Вони першими виконували пісні на мові їдиш. Найвідомішими бродерсінгерами були Берл Маргуліс і його син Шлойме Плізамент (Szlojme Prizament).

Спогади Оноре де Бальзака про Броди (Оноре де Бальзак «Лист про Київ»):

Через тиждень після мого від'їзду із Парижа, о п'ятій годині ранку, я в'їхав у Броди, місто , яке цілком і повністю належить одному волинському поміщику і в якому йде жвава торгівля. Камери наших в'язниць виглядають набагато привабливіше, ніж кімнати в кращому готелі Бродів, який зветься "Росія". Минуло п'ять годин, перш ніж господар і слуги зволили прокинутися. Справжня подорож для мене мала розпочатися лише в Бродах, бо я був упевнений, що куди важче здолати сто льє, що відокремлюють Броди від Бердичева, ніж сімсот льє, що відокремлюють Париж від Бродів. Складнощі з’явилися дуже скоро. Євреї відзначали одне зі своїх великих свят, а коли євреї святкують, торгове життя зупиняється. Починаючи із Бродів в тутешніх краях всьому господарі євреї. Ні в одній книзі я не знайшов правдивої розповіді про це підкорення Польщі євреями. Правда ж полягає ось у чому: єврей царює, хоча і не править!.. Євреї з Бродів навіть за мільйони не перервали б святкові церемонії, тому я не міг ні з ким домовитися про поїздку з Бродів до Бердичева; між тим я не бажав зупинятися до тих пір, поки не доберуся до гостинного будинку своїх друзів. Інша перешкода полягала в російській митниці: вона відкривається не раніше десятої ранку, а оскільки російська митниця - установа політична; там перевіряють паспорт, і, будь навіть твої папери виправлені по всій формі, тобі можуть відмовити у праві на в'їзд. Господар готелю "Росія" порадив мені відправити паспорт митникам, щоб з'ясувати, чи вважатимуть вони його придатним. Рекомендаційному листу, яким я запасся, він певно великого значення не надавав. Це чесний юнак був не в ладах з французьким; про Францію він знав тільки з чуток; він повідав мені , що за рік у Броди приїжджають від сили три представника французької нації, якщо, звичайно, не рахувати компаньйонок і вчителів, які тягнуться до Росії нескінченною низкою, і настійно радив мені дочекатися чесного єврея, який постійно займається подібними перевезеннями і напевно візьметься доставити мене в Бердичів всього за тиждень. Почувши слово "тиждень", я видав крик, що загрожував мені відлученням від церкви, бо могло здатися, що в мене вселився біс. Я-то розраховував опинитися в Бердичеві через добу!

Відомі особи з Бродів:

  • Адольф Баллер, піаніст.
  • Юлю Бараш (Iuliu Barasch), лікар.
  • Берл Бродер Марґуліс (Berl Broder Margulis), співак.
  • Оскар Хаєс (Oscar Chajes), гравець у шахи.
  • Цві Гірш Хайєс (Zvi Hirsch Chajes), рабин і талмудист.
  • Лео Каннер (Leo Kanner), австрійський психіатр і лікар, відомий у лікуванні айтизму.
  • Єхезкель Ландау (Yechezkel Landau), рабі.
  • Макс Марґулез (Max Margules), метролог.
  • Амалія Натансон-Фройд (Amalia Nathansohn-Freud (1835–1930), мати Зігмунда Фройда
  • Йозеф Людвіґ Раабе (Joseph Ludwig Raabe), математик.
  • Елазар Роках (Elazar Rokeach), рабин.
  • Яків Розанес (Jakob Rosanes), математик.
  • Йозеф Рот (1894 – Броди, 1939 – Париж Франція) – австрійський журналіст та новеліст.
  • Дов Садан (Dov Sadan1902 - Броди, Галичина; 1989 - Афула, Ізраїль). ізраїльський вчений і політик, дослідник фольклору та літератури. У 1952-1970 рр. очолював відділення літератури мовою їдиш в Єврейському університеті Єрусалима. Між 1965-1968 був депутатом Кнесету Нагороджений премією Ізраїлю в 1968 році в галузі єврейських досліджень.
  • Самуель Скольнік, відомий трубач.
  • Даніель Авраам Яновський, шахіст
  • Ізраель Цоллі (Israel Zolli), головний рабин Риму, який перейшов на католицизм.
  • Ізраель бен Моше Галеві з Замостя.
  • Дов Бер Блюменфельд.
  • Єгошуа Гешель Шорр, редактор єврейської газети «ГеХалуц» (HeChaluc).

Музеї, архіви, книгозбірки, приватні колекції.

Музей розміщений в будинку збудованому в XVIII ст., в стінах якого з 1882 по 1918 рр. знаходилося цісарсько-королівське повітове староство Австро-Угорської імперії. Музейна експозиція складається з 43 розділів і побудована за хронологічним принципом у 7 залах. Висвітлення історії краю здійснюється за темами: 1) Найдавніше минуле (від кам'яного віку до Київської Русі); 2) Польська доба (кін. XIV–XVIII ст.); 3) Край під владою Австрійської імперії(1772–1918 рр.); 4) І світова війна(1914–1918 рр.), національно-визвольні змагання (1918–1919 рр.), польсько-більшовицька війна (1920 р.); 5) Міжвоєнний період (1920–1939 р.); 6) ІІ світова війна(1939–1945 рр.). Окремо виставки “Природа Бродівщини” та “Етнографія краю” (кін. XIX — поч. XX ст.). На виставці єврейська історія представлена дуже коротко і не відображає багатьох важливих фактів історії міста.

У фондах музею зберігається близько 5 тисяч експонатів. У музеї зберігаються археологічні пам'ятки (понад 1000 шт.), колекції грошових знаків, зброї, нагород, предметів народної культури і побуту, оригінальні фотографії й документи тощо.

Серед цінних експонатів фрагмент римської скляної намистини IV-V ст., виготовленої у техніці мініатюрної мозаїки, стародруки "Апостол" (1654р), "Євангеліє" (1634р), "Тріод" (1744р), ритуальний церковний посуд (бронза, срібло, позолота, інкрустація), колекція оригінальних фотографій з історії січового стрілецтва (близько 1000 штук). Музей висвітлює діяльність відомих людей, імена яких тісно пов'язані з історією краю: Ю. Коженьовського, С. Баронча, Я. Головацького, Т. Бордуляка, І. Труша, В. Щурата, Й. Рота, В. Хроновича, М. Тарнавського, Р. Купчинського, М. Федюка, П. Полтави (П. Федуна). Експозицію музею доповнює фотогалерея з видами пам'яток історії та культури Бродівського району, панорама "Броди ХVІІ-ХVІІІ ст.".

Місця пам'яті

Поруч з новим єврейським кіркутом у Бродах знаходиться спільна могила страчених євреїв під час Другої світової війни.

У таборі цивільного населення у 1941–1943 роках утримувалось 16 тис. 800 в’язнів з числа місцевого населення, серед них 5 тис. євреїв. Від голоду, хвороб та виснаження наприкінці 1942 р. померло 1 тис. осіб. Було розстріляно 6 тис. осіб, а інших знищено після ліквідації табору у травні 1943 р. Зокрема євреїв було відправлено у крематорії Белжеця.

Інфраструктура туристична

Готель "Європа". Адреса – м. Броди, вуд Юридика,6.

Список використаної літератури

  1. http://www.jewishgen.org/yizkor/brody/brody.html
  2. http://kehilalinks.jewishgen.org/Brody/brody.htm
  3. http://www.sztetl.org.pl/pl/city/brody/
  4. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B8
  5. http://www.ji.lviv.ua/n69texts/Korchak_Brodivski_synagogy.htm
  6.  http://www.yivoencyclopedia.org/printarticle.aspx?id=2195
  7. Домініка Ранк Література Бродів http://jgaliciabukovina.net/sites/default/files/article_file/Brody%E2%80%99s%20ghetto%20image.pdf
  8. Місця нацистського терору на території Львівщини, 1941–1944 рр:http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=353
  9. Інформація про синагогу : http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture?pictureid=2871
  10. Домініка Ранк про літературу Бродів і політичні настрої єврейської Галичини
  11. http://i-kar-100.narod.ru/referatu/istorija/istorija_brodiv.htm
  12. http://zaxid.net/news/showNews.do?mi_pamyatayemo_yozef_rot&objectId=1082480
  13. http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/56098/
  14. http://26.com.ua/ua/data/show/2604
  15. http://www.ji.lviv.ua/n48texts/husak.htm
  16. David Roskies The Bridge of Longing.The Lost Art of Jewish Storytelling:„Midrasz” 3/47/2001 pt. „Ostatni aktor purimowy”
  17. http://www.ji.lviv.ua/n69texts/Strilchuk_Vulycya_Zaliznychna.htm

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова