Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Буськ - путівник

пол. Busk, їдиш ביסק

Буськ - путівник
Вид на Буськ, 2014, фото Віктор Загреба, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» (www.teatrnn.pl)
Ринок у Буську, 1917, колекція Національної Бібліотеки Польщі (www.polona.pl)
Ринок у Буську, 1917, колекція Національної Бібліотеки Польщі (www.polona.pl)

Галицька Венеція


Буськ розташований на берегах чотирьох річок, де до Бугу впадають Полтва, Солотвина і Рокитна, які поділяють місто на кілька частин. Раніше поселення оточували численні ставки і багна, а велика кількість рік і потічків сприяла створенню навколо нього неповторного гідроландшафту, тому у XVIII–XIX ст. Буськ часто називали «галицькою Венецією». Сучасний вигляд міста зовсім інший. Водні потоки повисихали і зник поділ на окремі частини. Лише мости і кладки з дощок, перекинуті через старі русла річок, нагадують про цю колись характерну рису міського пейзажу.

«Повість врем’яних літ» згадує про Буськ (Бужеськ) як про руське оборонне поселення уже в 1097 році. Від 1100 р. Буськ став столицею автономного князівства, що входило до складу Галицько-Волинської Русі та разом із нею був приєднаний наприкінці XV ст. до Корони Польської. У 1411 р. Буськ отримав магдебурзьке право і став важливим торговим і ремісничим центром. Знаходячись неподалік Чорного шляху (яким із Криму до Львова прибували купці, а іноді й татарські орди), Буськ мав важливе стратегічне значення. З 1540 р. старостами міста були представники польської родини Гурків, які були кальвіністами, тому Буськ став одним із перших центрів кальвінізму на Русі. У цей час місто значно розширило свої межі: окрім Старого Ринку закладено ще два – Середній та Новий Ринок. Відтак сформувалися три частини міста – стара, нова і центральна. У 1539–1541 рр. у Буську з’явилася папірня, яка діяла до 1788 року. Саме на буському папері у 1581 р. надруковано Острозьку Біблію Івана Федорова.

Володарем міста з кін. XVIII ст. був Йозеф Мієр, який походив із шотландської родини. Від цього часу відбувався швидкий розвиток міста як промислового центру. Мієр побудував тартаки і скляні гути. Для роботи він запросив майстрів з Чехії та Німеччини. Його син, граф Войцех Мієр, побудував у 1810 р. палац, який зберігся донині. Буськ залишався у володінні Мієрів до 1879 року. У 1849 р. місто згоріло і втратило свою економічну потугу. Після Мієрів Буськом володіла сім’я Бадені.

Буськ, єврейські будинки
Стара забудова на буському ринку, 2014, фото Віктор Загреба, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» (www.teatrnn.pl)

Євреї у Буську

Євреї згадуються у Буську вже в 1454 році. За наказом короля Сигізмунда у 1510 р. буські євреї повинні були вносити щорічно 20 флоринів золотом до королівської скарбниці через старшин львівського кагалу. У 1518 р., зважаючи на набіги татар, король звільнив євреїв на рік від податку; надалі ж вони повинні були платити не золотом, а державною монетою (по 30 грошів за флорин). У 1564 р. Сигізмунд Август підтвердив привілей, даний буським євреям його батьком у 1550 р., і розширив їхні права: євреям дозволялося купувати ділянки і будинки по всьому місту, зводити нові будівлі, безперешкодно продавати їх і займатися торгівлею на терені усієї Русі і Поділля; вони могли торгувати м’ясом та користуватися всіма правами і пільгами нарівні з городянами. У 1582 р. король Стефан Баторій проголосив Буськ вільним королівським містом, яке одночасно отримало привілей «de non tolerandis Judaeis». Наслідки цього привілею невідомі, оскільки євреї увесь час проживали в межах міських мурів на території Нового міста.

Юридично єврейська громада Буська була частиною львівського кагалу, проте в ній існували всі інституції, зокрема синагога та цвинтар. Серед рабинів, які діяли у Буську, слід відзначити Аарона (1540–1560) та Іцхака бен Авраама Хаєса, що працював тут у 1564–1568 рр., ставши після цього рабином у Празі. На початку XVIII ст. рабином у Буську був р. Цві Гірш бен Моше з Жовкви. Козацькі погроми 1648–1649 рр. забрали життя близько 100 євреїв, але громада відновилася і продовжувала існувати.


(Дуже) старий цвинтар

Буський старий єврейський цвинтар вважається найстарішим в Україні і одним із найстаріших у Центральній та Східній Європі. Кіркут великий, розташований на декількох пагорбах. На ньому знаходиться найстаріша мацева на території шляху Shtetl Routes, датована 1520 р., з епітафією: «Дав прикрасу замість праху (цит. Іс.61:3). Тут похована людина чесна, р. Єгуда, син р. Якова, званий Юдою. Помер у вівторок 5-го кіслева 5281 р. від створення світу (23 листопада 1520 р.). У вузлі життя нехай буде його душа [пов’язана разом із душами] Авраама, Ісаака, Якова і усіма праведниками».

Буськ, єврейський цвинтар
Єврейський цвинтар у Буську, 2013, фото Віолетта Вейман, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» (www.teatrnn.pl)

Франкісти та хасиди

У XVIII ст. Буськ став центром франкістського руху. Багато євреїв (навіть тогочасний рабин міста Нахман бен Шмуель га-Леві) були послідовниками секти Якова Франка. На диспуті у Кам’янці-Подільському в 1757 р. було 19 представників секти франкістів, серед яких 4 (на чолі з р. Нахманом) походили з Буська. Серед тих, хто охрестився в 1759 р. після другого диспуту у Львові, 103 особи були з Буська, в тому числі й колишній рабин Нахман, який прийняв ім’я Петро Якубовський. Через велику підтримку Франка буськими євреями король Август III визнав Буськ одним із головних міст франкістів у державі і призначив його для проживання адептів секти (буських євреїв навіть прозивали «біскер шабсецвійнікес» – за іменем Саббатая Цві). Яків Франк жив у Буську під час львівського диспуту.

Активним борцем із сектою Франка у Буську був р. Давид Пінхас із Богородчан, якого обрали на місце «рабина-зрадника»”; він брав участь у другому диспуті у Львові, представляючи ортодоксальних євреїв.

Проте рух хасидизму, який виник наприкінці XVIII ст., швидко здобув послідовників і в Буську. У XIX ст. більшість євреїв Буська належали до хасидів.

Від середини XIX ст. у Буську рабинами були представники відомого сімейства Бабад: р. Яаков – зять Еліезера Еттінгера з Жовкви, його син Авром (пом. 1905 р.) і внук – Іссахар Бер.

Синагога

Буськ, cинагога
Синагога в Буську, 2014, фото Віктор Загреба, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN»” (www.teatrnn.pl)

Велика цегляна синагога, яка збереглася до сьогодні, була побудована у 1842–1843 рр. у стилі бароко. Розташована поблизу нової площі Ринок. У фінансуванні будівництва взяв участь львівський купець Якуб Ґланзер. Побудована на прямокутному плані синагога має квадратну залу для молитви. Стіни, зведені з тесаних каменів, оштукатурені зовні та всередині. Стіни молитовного залу були прикрашені карнизом. Будівля освітлюється двома півкруглими і одним круглим вікном. Західна сторона розділена на два поверхи. На східній стіні була ніша для Тори, прикрашена двоповерховим неокласичним порталом, увінчаним архівольтом. З боків стояли два ряди колон із коринфськими капітелями.

Під час Другої світової війни елементи інтер’єру головного залу синагоги використано як будівельний матеріал. За радянських часів у синагозі діяв спортзал, згодом її перетворили на склад, а пізніше в одній частині синагоги були житлові приміщення, з іншої ж зробили смітник. Будівля швидкими темпами руйнувалася. На початку 2000-х рр., з метою збереження цінної пам’ятки було вирішено передати незаселену частину громаді християн-євангелістів, яка частково відновила будівлю.

Еміграція

У 1884 р. Буськ налічував 5297 жителів. Серед них 2001 католиків латинського обряду (37,8%), 1640 греко-католиків (31,0%), 1566 євреїв (29,6%) і 86 протестантів (1,6%). У сусідньому містечку Красне відкрито залізничний вузол. На початку ХХ ст. відбулася велика хвиля еміграції. Багато єврейських ремісників, дрібних торговців та безробітних виїхали до Америки.

Одним із відомих уродженців міста є австрійський журналіст, політичний діяч, власник і видавець віденських газет «Morgenpost» та «Wiener Tagblatt» Морріс Шепс (1834–1902), син доктора Лео Шепса.

Народився у 1834 р. в Буську. Навчався в середній школі та університеті у Львові. У 1854 р. почав вивчати медицину у Відні, але пізніше захопився журналістикою. За профранцузькі ліберальні погляди Шепса різко критикували віденські антисеміти. Серед друзів Морріса було чимало французьких письменників, одним із яких був Жорж Клемансо – сенатор і прем’єр-міністр Франції. Він приїздив із Моррісом Шепсом на могилу його батька на єврейське кладовище у Буську.

 

Під час Першої світової війни Буськ був окупований російськими військами від серпня 1914 до липня 1915 року. Більшість євреїв Буська втекли перед загрозою російського вторгнення до Відня, Богемії, Угорщини чи інших місць. Більшість із них не повернулися до Буська. Наприклад, у Бостоні (США) було утворено організацію євреїв-вихідців із Буська, яка допомагала як новоприбулим, так і землякам у рідному місті.

У листопаді 1918 р. місто відійшло до ЗУНР, котра утворила тут базу своєї авіації. У травні 1919 р. Буськ зайняло Військо Польське. Протягом війни проти більшовицької Росії у серпні 1920 р. місто на короткий час зайняла Кінна армія під командуванням Семена Будьонного. До 1939 р. Буськ був частиною Польщі.


Освіта, культура, сіонізм

У ХХ ст. в Буську було дві державні початкові школи (з 7 років) для хлопців і дівчат, але не було школи для старших дітей. Багатші батьки відправляли своїх дітей у сусідні школи в Кам’янці-Струмиловій, Бродах, Золочеві або Львові. Ті, хто не міг собі цього дозволити, займалися з дітьми вдома. У Буську не було єшиви, проте будь-який підліток, який бажав продовжити свої релігійні студії після хедеру, міг самостійно вивчати Талмуд та інші юдейські книги у бейт га-мідраші. У 1908 р. створено вечірню школу для викладання івриту для дорослих. Її першим учителем був Ісраель Барух Ган. Пізніше, живучи у Хайфі, він написав спогади про цю першу школу івриту у Буську. Багато молодих людей продовжували навчання івриту на курсах для вчителів та в інших закладах єврейської вищої освіти у Львові.

З 1911 р. в Буську почав діяти клуб «Тойнбі-халле» – культурно-освітній центр для задоволення культурних потреб найбідніших верств єврейської громади. Назва клубу походить від прізвища англійського економіста і філантропа, прихильника соціальних реформ Арнольда Тойнбі (1852–1883).

Євреї Буська брали активну участь у різних заходах сіоністських організацій. На початку ХХ ст. в місті постала спілка «Агават Ціон» («Любов до Сіону») разом із об’єднанням молоді. Спілка заснувала єврейську бібліотеку. У місті також діяли представництва інших сіоністських молодіжних організацій, зокрема «Га-Шомер Га-цаїр», «Ґордонія», «Бейтар» та чимало інших. Окрім цього в місті були представлені й політичні партії: «Загальні сіоністи», «Гітахдут», «Поалей-Ціон – лівиця» та «Яд Харуцім».

 Відділення товариства Гатіква в Буську, 1931–1932, репродукція з «Книги пам’яті Буська», ред. Абрагам Шайрі, Хайфа 1965
 Відділення товариства Гатіква в Буську, 1931–1932, репродукція з «Книги пам’яті Буська», ред. Абрагам Шайрі, Хайфа 1965

Культурну роботу серед євреїв Буська проводила спілка «Га-Тіква». Діяли бібліотека, читальний зал і лекційне приміщення. Популярним серед молоді був Єврейський спортивний клуб «Бар-Кохба», діяла також футбольна команда. Кілька «халуцім» із Буська приєдналися до третьої хвилі алії до Палестини. Одним із них був Мейер Дрор (Шор), засновник «Га-Шомер Га-цаїр» у Буську. Діяв притулок для сиріт, у якому було 40 дітей, а гроші на його утримання надсилали земляки з Бостона. Вони також підтримували матеріально благодійну кухню, де взимку харчувалися нужденні. Від 1921 р. діяла єврейська школа мережі «Сафа брура» (Ясна мова) з викладанням на івриті.

У 1921 р. у Буську проживало 1460 євреїв. У 1939 р. населення Буська сягало близько 8000 осіб, з них 4000 поляків, 2500 євреїв і 1500 українців.


Друга світова війна та Голокост

У вересні 1939 р. місто зайняла радянська армія, яка організувала в Буську табір для військовополонених (у стайнях маєтку родини Бадені). Тут перебувало близько 1000 польських військовополонених, яких змушували будувати дорогу Львів–Київ. Після нападу Німеччини на Радянський Союз у місцевій в’язниці відділ НКВС стратив 35 осіб.

Німецькі війська ввійшли у місто наприкінці червня 1941 року. Тоді у Буську проживало близько 1900 євреїв. 21 серпня 1942 р. відбулася перша акція, під час якої місцевих євреїв разом із євреями з Кам’янки-Струмилової було депортовано до табору смерті у Белжці. Іншу, більшу акцію, проведено 21 вересня 1942 року. Німці організували масовий розстріл євреїв Буська і Кам’янки. Страчено близько 2500 осіб. Наприкінці 1942 р. створено гетто, до якого спровадили євреїв з околиць. Навесні 1943 р. у ньому перебувало до 3 тис. осіб, у т.ч. біженців з інших ліквідованих гетто. У 1-й пол. 1943 р. в гетто було організовано підпільний рух опору під керівництвом Якова Айзенберга. Підпільникам вдалося зібрати трохи зброї, але їх усіх нацисти схопили і вбили. Решту євреїв у Буську страчено 21 травня 1943 р., і лише групу відібраних чоловіків відправили до Янівського концентраційного табору у Львові. З травня по листопад 1943 р. у Буську діяв табір примусової праці для євреїв. Влітку 1943 р., під час прочісування місцевості поблизу Буська, нацисти викрили 6 великих підземних бункерів зі 140 євреями, які там переховувалися. Озброєні, вони намагалися чинити опір, але зазнали поразки.


Місця пам’яті

Окупанти завдали Буськові величезних збитків. Вони зруйнували млин, заводи, телеграф, телефонну станцію, а також вивели з ладу майже всі промислові підприємства міста, зруйнували багато житлових будинків. Після війни містяни почали відновлювати зруйноване місто. Буськ став адміністративним центром. Сьогодні тут проживає близько 8 тис. осіб, єврейської громади немає.

Біля старого єврейського цвинтаря (поміж територією кладовища і заплавою р. Солотвини) знаходиться місце, де, згідно зі свідченнями місцевих мешканців, під час нацистської окупації відбувалися масові розстріли єврейського населення. Територія братських могил, як і вся площа цвинтаря, використовується місцевими жителями під пасовище для худоби.

У 2004 р. представники єврейської організації «Сохнут» звели на кладовищі пам’ятник жертвам Голокосту. Влітку 2006 р. у Буську, поблизу старого єврейського кладовища, на місці розстрілів проводилися пошукові роботи. Було знайдено рештки 450 людей, зокрема 26 дітей. Імовірна кількість розстріляних – понад тисяча осіб. Знайдено також прямі свідчення вбивств: гільзи, кулі та зброю різного типу. 

Буськ, пам’ятник євреям
Буськ, пам’ятник страченим у 1941–1944 євреям, 2014, фото Віктор Загреба, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» (www.teatrnn.pl)

Варто відвідати

  • Єврейський цвинтар (XVI ст.), вул. Шевченка
  • Синагога (ХХ ст.), вул. Шкільна
  • Дерев’яна церква св. Параскеви (1708 р.), вул. М. Шашкевича, 56а
  • Дерев’яна церква св. Онуфрія (1758) та капличка (1864), видовбана у стовбурі тисячолітнього дуба, вул. Хмельницького
  • Палац графа Бадені (ХІХ ст.), вул. Є. Петрушевича, 12 (зачинений для огляду)
  • Костел св. Станіслава (1780 р.), вул. Паркова

Околиці

Олесько (22 км): Олеський замок (XVI ст.), сьогодні – філіал Львівської картинної галереї; руїни синагоги (XVIІІ ст.); костел Святої Трійці (XVI ст.); монастир капуцинів (XVIІІ ст.); єврейський цвинтар (охель та кілька мацев)

Золочів (33 км): синагога 1724 р.; єврейський цвинтар, оборонний замок (XVII ст), нині музей

Підгірці (36 км): замок (1635–1640); монастир василіан

Мапа

Інші матеріали

Ключові слова