Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Делятин - путівник

пол. Delatyn, їдиш דעלאַטין

Делятин - путівник
Вид на Делятин, 30-ті рр. ХХ ст., колекція Національної бібліотеки Польщі (www.polona.pl)
Перша письмова згадка про Делятин датована 1370 роком. У 1578 р. Делятин був містом із магдебурзьким правом. У ХVІ ст. в околицях міста почали видобувати сіль, що стало економічною основою для розвитку Делятина у майбутньому. Недаремно на сучасному гербі міста зображено 10 соляних купок-пірамідок. Делятинське солеваріння набрало більших масштабів у ХІХ ст., а виробництво солі поступово механізувалося: 1870 р. в солеварні була задіяна парова машина, у шахтах встановлено два насоси, які викачували по 155 центнерів солі щодоби. Наявність солі стимулювала появу в Делятині оздоровчих пансіонатів. За допомогою мінеральних джерел тут лікували від ревматизму (соляні ванни-купальні) та від хвороб дихальних органів (соляні інгаляції).
Солеварня в Делятині, 1917, колекція Національної бібліотеки Польщі (www.polona.pl)
Солеварня в Делятині, 1917, колекція Національної бібліотеки Польщі (www.polona.pl)

Делятинські євреї

Перші згадки про євреїв в Делятині датовані 1767 роком. У місті тоді проживало 87 євреїв. Це були торговці та ремісники. У XVIII ст. у районі Делятина чимало євреїв були прихильниками Саббатая Цві (1626–1676); існує навіть легенда, що лжемесія особисто відвідував сусідню Коломию. У XVIII ст. Делятин перейшов у власність до графів Потоцьких, за правління яких єврейська громада отримала більше можливостей для економічного розвитку.

Ринок у Делятині, бл. 1915, колекція Національної бібліотеки Польщі (www.polona.pl)
Ринок у Делятині, бл. 1915, колекція Національної бібліотеки Польщі (www.polona.pl)

У ХІХ ст. Делятин був типовим галицьким штетлом. Протягом 1869–1871 рр. тартак і млин на р. Перемиска в Делятині орендував єврейський підприємець М. Зухер, а в 1872–1874 рр. – Т. Фішель. В 1912 р. в Делятині існував єврейський млин Х. Бльоха. Відомі імена власників господарств поч. ХХ ст. – др. Яніна Бльох і Коппель Зайнфельд, котрі в Делятині збирали і продавали збіжжя. Власниками пекарні в Делятині на початку ХХ ст. були Муньо Клау і Самуель Цаудерер. В 1929 р. в Делятині функціонували 4 тартаки, власниками яких були єврейські родини: Бльохи, Фогелі, Ягри, Фрідфертіґи та Кляйни. Млином на поч. ХХ ст. володіли євреї Селіг та Мендель Коморнік. Делятинська електростанція у 30-х рр. ХХ ст. належала євреєві Шломо Бернштайнові. У 1862 р. лікарем у Делятині працював Соломон Кнопф, акушерками – Рифка Груббер та Рифка Мерл, а у 1930-х рр. лікарем на місцевому курорті був доктор медицини К. Бельштайн.

Місто мало дві дерев’яні божниці, одна з яких стояла біля ринку (обидві споруди знищено за німецької окупації). Серед рабинів, які служили делятинській громаді у ХІХ ст., можна згадати такі імена: Нафталі Герц Теумім, Нафталі Ерліх, Азріель Ландау, а на початку ХХ ст. (бл. 1910) – Яків Гурвіц. У 1895–1910 рр. в Делятині діяла єврейська школа, в якій у 1896 р. директором був Хаїм Бардах. У 1914 р. в єврейській школі викладали А. Фрідгабер, Е. Шехтель, М. Берляс, Х. Шехтер, М. Шульбаум.

Під час Першої світової війни багато мешканців Делятина воювали у складі австро-угорської армії. Російські війська вперше окупували Делятин 19 жовтня 1914 року. Згодом місто ще кілька разів переходило з рук до рук. У 1916 р. після наступу російських військ (т.зв. Брусиловський прорив), береги Пруту надовго стали лінією фронту. Протягом війни було знищено 80% міських споруд, переважно дерев’яних.

Центр Делятина, бл. 1930, колекція Делятинського краєзнавчого музею
Центр Делятина, бл. 1930, колекція Делятинського краєзнавчого музею

Хаїм Блох (1881–1973) – нащадок відомого роду єврейських рабинів та вчених з Делятина та Надвірної, потомок засновника хасидизму Баал Шем Това. Рабин, військовий капелан, письменник, публіцист. Навчався в єшиві. До Першої світової був у Делятині підприємцем. Після початку російської окупації разом із дружиною та дітьми переїхав до Відня. Від 1915 р. служив у австро-угорській армії, де був капеланом полонених солдатів-євреїв. Під час війни написав «Erinnerungen aus einem Kriegsgefangenenlager» (нім. Спогади з табору військовополонених). У 1939 р. емігрував до Нью-Йорка. Книга Хаїма Блоха «Der Prager Golem: Von seiner “Geburt” bis zu seinem “Tod”» (нім. Празький Голем: від «народження» до «смерті») (1920) базувалася на легенді про Голема – людиноподібну істоту, створену кабалістами для допомоги єврейській спільноті та її захисту від звинувачень.

Делятин, місце розстрілу євреїв
Вільхівці – місце розстрілу євреїв у 1941–1943 роках, 2015, фото Віктор Загреба, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» (www.teatrnn.pl)

Особистості містечка

У міжвоєнний період містечко зберегло курортний статус. У Делятині проживали, зокрема: адвокати Яків Андерман, Вольф Блох, Адольф Фрідгабер, Ісаак Майер, нотаріус Бернард Ґросман, чиновники Хміель Бадер та Ізидор Барлштайн. Іншими досить відомими містянами були вчителі Давід Дрімер та Фріде Гольц, купець Соломон Брітман, власник банку Абба Блох, ресторатори Самуель Бітман та Єгуда Ґласер, власник кав’ярні Х. Бітнер, власники крамниці залізо-скоб’яних виробів Арон Абош та Самуель Вайнреб. Водночас серед місцевих євреїв більшість становили представники ремісничих професій – кравці, столярі, кушнірі, різники.

У ХІХ – на поч. ХХ ст. у Делятині більшість євреїв дотримувались ортодоксальних традицій. Серед місцевих хасидів найбільше було послідовників Жидачівського, Садогірського та Вижницького цадиків. Серед євреїв молодшого покоління було чимало прихильників сіонізму. Тут діяли єврейські партії та організації, зокрема «Поалей Ціон» та молодіжна «Га-Шомер га-Цаїр».

Гуляючи Делятином, варто звернути увагу на мурований дім, зведений відомим єврейським меценатом, бароном М. Гіршем. Будинок збудовано на поч. ХХ ст. за проектом архітектора Леона Борґенішта з Надвірної. У 1932 р. споруда була відремонтована стараннями єврейської культурно-освітньої організації «Тарбут», яка займалася популяризацією освіти на івриті. У цій двоповерховій будівлі знаходилась велика бібліотека, читальня, зала клубу та помешкання директора закладу.


Друга світова війна та Голокост

У вересні 1939 р. Делятином проїжджали, зокрема, польські високопосадовці, котрі евакуювалися до Румунії, тікаючи від німців. Наприкінці вересня місто зайняла Червона армія; почалися депортації на Сибір та до Казахстану. Прихід угорських та німецьких військ у червні та липні 1941 р. знаменував найтрагічніший період в історії єврейської громади Делятина. У липні 1941 р. в містечку утворено юденрат. 16 жовтня 1941 р. нацисти розстріляли 1,9 тис. євреїв. Гестапівці вночі оточили містечко і почали перевіряти документи в мешканців. Німецька влада оголосила про реєстрацію євреїв нібито для одержання землі. Коли всі зібралися, їх оточили і повели до деревообробного заводу. Там відібрали молодих людей, котрих залишили для роботи, а старших повели до урочища Вільхівці і розстріляли.

Частину євреїв розстріляли у Станіславові під час другої акції. Під час третьої акції на кладовищі Делятина було страчено 200 євреїв з Татарова. Четверта акція відбулася у березні 1942 р.; тоді було розстріляно 456 євреїв: спочатку заарештовано місцевих євреїв (майже 200 людей), а згодом привезено євреїв із сусідніх сіл та містечок. Усіх їх привезли на єврейське кладовище і вбили. 200 євреїв з Делятина та околиць наприкінці 1942 р. були депортовані в табір смерті Белжець.


П’яту акцію проведено у листопаді-грудні 1943 року. Гестапівці та солдати армії Власова вночі оточили Делятин і зчинили стрілянину. Людей, що в паніці вистрибували на вулицю, вбивали. Нацисти зібрали всіх євреїв на центральній площі містечка та жорстоко з них знущалися. Живих і мертвих євреїв завантажили на машини і вивезли до урочища Вільхівці. Під час цього побоїща загинуло 712 євреїв та 95 українців і поляків. Наприкінці 1943 р. місто було оголошене «вільним від євреїв». Єврейське майно нацисти розграбували та конфіскували. Всього упродовж 1941–1943 рр. нацисти на Делятинщині вбили понад 3 тисячі євреїв.

У березні 1944 р. радянські війська вперше зайняли Делятин, проте 19 квітня нацисти повернули собі місто. Остаточно радянська влада повернулася в містечко 26 липня 1944 року. В урочищі Вільхівці (північна частина міста) знаходиться братська могила розстріляних у 1941–1943 рр. жителів міста, переважно євреїв. Тут встановлено меморіальний знак у пам’ять про жертв із написом трьома мовами.


Цвинтар

Ще одним місцем, на якому збереглися сліди єврейської громади Делятина, є цвинтар. На кіркуті збереглось понад 100 мацев. Частину з них у радянські часи використано для прокладання дороги, а сам кіркут не був огородженим. Сьогодні навколо цієї території є огорожа, деякі мацеви повернуто на місце, а на брамі встановлено меморіальну таблицю.

Делятин, єврейський цвинтар
Мацеви на єврейському цвинтарі в Делятині, 2015, фото Віктор Загреба, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» (www.teatrnn.pl)


Пам’ять

Сьогодні існує два земляцтва євреїв-вихідців із Делятина, у Нью-Йорку та Ізраїлі. На початку 1990-х років голландський режисер Віллі Ліндвер відвідав містечко разом зі своїм батьком, Берлом Нухімом, сім’я якого походила з Делятина та загинула тут під час Голокосту. Його фільм «Return to my shtetl Delatyn» (анг. Повернення до мого штетлу Делятина) розповідає історію родини та єврейської громади містечка. Серед героїв стрічки Анна Йосипчук – єврейка, котра до війни вийшла заміж за українця та прийняла християнство, завдяки чому їй вдалось урятуватися в часи нацистської окупації. Після війни вона стала мером Делятина.

Сьогодні Делятин – восьмитисячне гірське містечко у долині ріки Прут, розташоване за 10 км від Яремчі. Найвища гора неподалік – Вавторів (1059 м). За часів незалежної України Делятин став одним із осередків традиційних гуцульських ремесел.

 Варто побачити

  • Єврейський цвинтар (XVII ст.), вул. Незалежності
  • Церква Різдва Богородиці (1620), вул. Ковпака, 29
  • Костел св. Франциска (1865)
  • Ратуша
  • Літературний музей Марка Черемшини: розташований у віллі, виконаній у «закопанському стилі», де у 1908–1912 рр. проживав письменник
  • Краєзнавчий музей Делятина, вул. 16 липня, 247

Околиці

Яремче (8 км): водоспади «Пробій», «Жонка», «Дівочі сльози», сувенірні ринки, музей митрополита Андрея Шептицького, музей етнографії та екології Карпатського краю, джерела мінеральних вод

Надвірна (12 км): Пнівський замок (XVI ст.), церква св. Володимира, руїни цитаделі в міському парку, ратуша (XIX ст.)

Солотвино (35 км): єврейський цвинтар (XVIII ст.)

Коломия (37 км): діюча синагога (1848), ратуша (XIX ст.), дерев’яна Благовіщенська церква (XVI ст.), музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття

Мапа

Інші матеріали

Ключові слова