Дукля - путівник

На Угорському тракті

Значення заснованого в XIV ст. міста Дукля зросло, коли у середині XVI ст. тут, на торговому шляху до Угорщини, відкрито митницю. У 1588 р. король Сигізмунд ІІІ Ваза надав місту право складувати вино, а з 1595 р. всі товари, які провозились через кордон, мали розмитнюватися саме в Дуклі. З-над Дунаю привозили переважно вино, але також коней, сухофрукти, сири й залізо. У зворотному напрямку везли, серед іншого, сукно, пряжу, шкури, оселедці та мед. Торгівля угорським вином була основним заняттям перших євреїв, які оселилися в Дуклі на зламі XVI і XVII століть. У 1676 р. тут проживали вже 23 єврейські родини. Дуклівська єврейська спільнота організаційно підпорядковувалася кагалові з сусіднього міста Новий Жміґруд. Інформація про автономну діяльність місцевої єврейської релігійної ґміни датується 1742 роком.

Згадку про службовця рабинату з Дуклі, Хаїма, можна знайти в щоденнику реб Дов Бера з Болехова. У середині XVIII ст. Хаїма заарештували в угорському місті Мішкольц після того, як він придбав велику кількість вина за фальшиві монети. Після слідства, яке тривало рік, виявилося, що ці монети походили зі скарбниці отців бернардинців Дуклівського монастиря. Там вони опинилися як пожертва від шляхти.

Сліди дуклівських євреїв

У 1758 р. згоріла стара дерев’яна божниця. На її місці збудовано нову, імпозантну синагогу з цегли та каменю. Прямокутна головна зала мала розміри 12 на 16 м, із західного та північного боків будівлю оточували добудови, в яких знаходились передсінки, бібліотека і молитовна зала для жінок. Синагога була сплюндрована німцями під час Другої світової війни. Донині збереглися мури молитовної зали з кам’яним порталом та нішею на арон га-кодеш. В окремих місцях досі можна розгледіти сліди написів із текстами гебрейських молитов.

Неподалік від синагоги збереглася будівля бейт га-мідрашу (вул. Церґовська, 8), збудованого у 1884 р. після чергової пожежі міста за ініціативою рабина Цві Лайтнера. Під час тієї пожежі, однієї із багатьох, які спалахували в місті, крім старого бейт га-мідрашу згоріли будинки міщан – 104 єврейських та 6 християнських. Молитовний дім діяв у цій споруді до 1940 р., коли його й було спалено. Перебудований після війни, використовувався як склад міндобрив. Сьогодні у ньому знаходиться магазин. В розташованій по інший бік дороги колишній микві (вул. Церґовська, 12) нині діють станція швидкої допомоги, пожежна служба та Гірська добровільна рятувальна служба. Іншою цікавою пам’яткою по єврейській громаді Дуклі є будівля дитсадка (вул. Костюшка, 11), яку зведено за кошти барона Мауриція Гірша в 1895 р. як єврейську чотирикласну початкову школу для хлопців. Гуляючи дуклівським ринком, варто зайти і в колишній дім рабина, нині будівлю PTTK (Польське туристично-краєзнавче товариство; Ринок, 25); тут можна пообідати або недорого переночувати.

Під владою Габсбургів

У 1772 р. Дукля як частина королівства Галичини та Лодомерії відійшла до Імперії Габсбургів. За 10 років місто стало центром циркулю (округу), утвореного в результаті «йозефінських реформ», що стимулювало розвиток міста. Проте вже у 1790 р. столицю циркулю перенесли до Ясла, а значення Дуклі понизилося. Попри це, торгівля вином продовжувалася, а чисельність і значення єврейської спільноти зростало. У 1795 р. в Дуклі проживали 574 євреї. Століття потому, в 1900 р., тут було вже 2539 єврейських мешканців, які становили біля 80% від загальної кількості містян, а ціла дуклівська єврейська ґміна нараховувала 3046 осіб та мала, зокрема, три релігійні школи.

Із болота – золото

У 1854 р., в розташованому за 11 км від Дуклі селі Бубрка польський фармацевт та винахідник гасової лампи Ігнатій Лукасевич із компаньйонами заснував першу у світі копальню нафти. В околицях Дуклі почали відкриватися нові копальні та нафтопереробні заводи. Видобутком та переробкою нафти займались і єврейські підприємці з Дуклі, зокрема, Ісак Рейх та М. Г. Егренрейх. Поклади з часом вичерпалися і нафтова промисловість почала переноситися в інші місця, проте перша нафтова копальня в Бібрці діє й нині. Тут знаходиться Музей нафто- та газодобувної промисловості ім. Ігнатія Лукасевича. Крім того, тут проходить туристичний Нафтовий маршрут, який сполучає місця, пов’язані з початками нафтової промисловості у південно-східній Польщі та південно-західній Україні.

Бої за Дуклівський перевал

Дуклівський перевал був вигідним для купців, які їхали через Карпати, проте цим же шляхом пробивалися й армії під час великих воєн XX століття. У 1914–1915 роках, коли тривала Перша світова війна, містечком кілька разів проходив австрійсько-російський фронт. Солдати обох армій, убиті під час боїв за перевал, були поховані на військовому цвинтарі в Дуклі. Наступні криваві сутички відбулися у 1944 році. Після них у Дуклі теж залишився цвинтар.

Цех

У 20–39 рр. ХХ ст. в Дуклі діяв Збірний ремісничий цех, котрий об’єднував 58 майстерень, серед яких 15 шевців та 15 чоботарів, 8 різників та 8 коптильників, 7 пекарів, 6 кравців, 3 столярів, 3 перукарів, 3 годинникарів, а також ковалів та слюсарів, бляхарів, бондарів і по одному скляреві, маляреві, лакувальникові, токареві й фотографові. Більше половини (38 осіб) майстрів у цеху були євреями. Єврейські ремісники займалися пошиттям взуття, випічкою, забоєм тварин, перукарством, годинникарством та бляхарством. Єдиний дуклівський фотограф, Натан Ланер, теж був євреєм. Його ательє розташовувалося на Ринку, 4.

Друга світова війна та Голокост

Від початку німецької окупації, яка почалась у вересні 1939 р., жителі Дуклі, особливо євреї, зіткнулися з переслідуваннями. У свято Йом Кіпур (22 вересня 1939 р.) німецькі солдати витягли євреїв, які молились у синагозі, назовні й побили їх. За тиждень, під час свята Суккот, дуклівських євреїв зігнали на площу перед палацом і змусили заплатити викуп, а потім наказали їм покинути місто і відійти за річку Сян, до радянської окупаційної зони. Частина євреїв-мешканців Дуклі так і зробила, проте більшість не хотіла покидати свої домівки і залишилась у містечку. У 1940 р. була підпалена дуклівська синагога. У червні 1942 р. в Дуклі перебувало біля 1600 євреїв, близько 300 з них були переселенцями з польських земель, включених до Рейху. В липні 1942 р. нацисти наказали євреям, що жили в сусідніх селах, переселитися до Дуклі, в результаті чого в містечку додатково з’явилося біля 600 осіб. У серпні 1942 р. дуклівські євреї вкотре були зігнані на оточену колючим дротом площу перед палацом і почалась ліквідація гетто. Групу єврейської інтелігенції, яка налічувала близько 100 осіб, вивезли в бік Тилави і там розстріляли на схилі Блудної гори. Біля 200 здорових та сильних чоловіків відправили до табору примусової праці, організованого неподалік від дуклівської синагоги. Решту, близько 2000 осіб (переважно жінок, дітей та старих) вивезли до Белжецького табору смерті. В’язнів трудового табору розстрілювали під час роботи, а тих, хто залишився, відправили в грудні 1942 р. до гетто в Ряшеві, де більшість із них загинула. Війну пережило біля 150 дуклівських євреїв.
У 1944 р. Дуклівський перевал знову став місцем запеклих боїв, цього разу між арміями СРСР та гітлерівської Німеччини. Від бойових дій постраждало 85% будівель містечка.

Батько залишив мене в Дуклі в хедері. «Перевірятиму твій прогрес», – сказав. В усьому слухайся свого вчителя, пана Гершля, і не розчаруй свого батька.

Цвинтарі

У південній частині міста, біля Угорського тракту в напрямку до Барвінека, знаходяться єврейські кладовища. На розташованому ближче до дороги, оточеному муром новому цвинтарі, закладеному бл. 1870 р., збереглося біля 200 мацев із XIX і XX століть. Біля входу стоїть пам’ятник жертвам масової страти, здійсненої на території кладовища в 1942 році. Трохи вище знаходиться старий цвинтар, заснований імовірно в XVIII ст., на якому збереглося кілька десятків мацев. Обидва некрополі належать Фонду охорони єврейської спадщини.

Листівка з гебрейським написом привела мене до єврейської спільноти, яка у довоєнній Дуклі становила понад 70% мешканців міста.

Пам’ять

Сьогодні Дукля – населений пункт, в якому проживають біля 2000 осіб, розташований на жвавій трасі, що веде до Словаччини. Чарівне містечко – хороша база для мандрівки Низькими Бескидами. Засноване колекціонером та колишнім службовцем прикордонної охорони Яцеком Кощаном Товариство охорони єврейської спадщини землі дуклівської «Штетл Дукля» опікується єврейськими цвинтарями в Дуклі, а від 2012 р. влітку організовує Дні єврейської культури в Дуклі «Збережімо пам’ять». Ця НГО стала ініціатором зйомок двох аматорських художніх фільмів про долі дуклівських євреїв – «Чому» та «Совість».