Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Дятлово - карта культурної спадщини

Дятлово – місто в Гродненьській області, адміністративний центр Дятловського району.

Дятлово - карта культурної спадщини

Історико-культурний ландшафт

Дятлово, Дзятлава [біл.], Zdzięcioł [пол.], זשעטל [іврит, їдиш], Zietela [лит.], Дятлово [рос.]. Здзєцєл або Здзяцєл (старобілоруська: Здєтєл) — історична білоруська назва, зустрічається в документах часів Великого князівства Литовського.

Варіанти назви в історичних джерелах: Здзєнцєл, Здзєчаль, Здзєнцєль, Здєтєль, Зєтєль, Зєтєля, Зєцял, Дзєнцьол, Дзєнцьолкі, Дзєнцєл, Зєцєл, Здзєчало. На таку розбіжність, можливо, вплинули місцеві євреї. В їдиш немає поєднання «дз», тому євреї могли змінити його на «з» і замість «Дєцєл» вийшло «Зєцєл», тим більше в їдиш «тель» — місто.

У щоденникових записах Бернарда Пінскі, жителя Канади, які велися протягом декількох років і де записувалися спогади його літнього батька Рубіна Пінскі, уродженця Дятлова, містечко називається Ґжетл.

Походження топоніма «Здзєцєл» вперше намагався пояснити білоруський географ В. Жучкевіч. Він прийшов до висновку, що поселення отримало назву від річки Здзєцєлки (Дзятловки), на якій воно знаходиться, а річка — від виду птахів. Український мовознавець А. Непакупний досліджував лінгвістичну основу назви Зєтєло, імені річки та міста. Він вважав, що воно походить від назви озера, яке знаходилося біля витоків або в руслі річки, оскільки лише в цьому випадку застосовується суфікс «єло». Залишки стародавнього озера збереглися до нашого часу. За версією В.А. Данильчика, айконім Здзєчало міг утворитися від того ж кореня, що й слово «сідло» або «село», оскільки у східних слов'ян звукосполучення «дл» перейшло в один звук «л» (мидло - мило). Крім цього, назву Дзянцьол поселення могло отримати від прізвища або прізвиська людини, яка у свою чергу могла отримати його від свого професійного заняття — довбання колоди для бджіл, корита, човнів (“довбав, як дятел”), або його спадкоємців.

Сучасна назва міста, Дятлово, була впроваджена у 1866 р. у зв'язку з політикою російської влади, спрямованої на тотальну русифікацію краю після придушення повстання 1863 - 1864 рр. У Литовському державному історичному архіві зберігається документ, що показує втручання російської адміністрації в місцевий топонімічний ландшафт, коли під перейменування підпали всі назви з так званим «польським», католицьким змістом. У листі з Гродненського статистичного комітету віленському генерал-губернатору від 29 серпня 1866 р. відзначалася, що під час топографічної зйомки в Гродненської губернії підполковнику Штраусу було доручено скласти список населених пунктів, назви яких «піддалися збоченню під час польського панування в тутешньому краї» і яким необхідно повернути «місцеві російські назви». Крім Здєнцьола під перейменування підпадало 558 (!) населених пунктів Гродненської губернії. У назвах зникло білоруське "дз", трансформувалися всі назви поселень, які закінчувалися на -шчизна (наприклад, "Кунцаўшчызна" стала "Кунцовкою", "Янаўшчызна" — "Івановкою", "Казлоўшчина" — "Козловкою"), Жукевичі перетворилися на Жуковку, Здзітово — на Житово, Юзефполь — на Осіповку, маєток "Жыдомля" перейменували на "Благовіщенське" тощо. 

Головні історичні факти

Дятлово в минулому — типове містечко, відоме з XV ст. як Здзєцєл. З кінця XV ст. володіння князів Острозьких, пізніше Сапіг, Полубінських, Радзивиллів, Солтанів. За участь Станіслава Солтана в антиросійському повстанні 1830-1831 рр. містечко було конфісковане і стало казенним. У 1837 р Гродненська казенна палата запропонувала надати містечку Дятлову статус міста, проте цю ініціативу не схвалив губернатор.

Дятлово, як і абсолютна більшість містечок Білорусі, було поліетнічне і поліконфесійне. Локальна історія розвивалася в класичному трикутнику: костел — церква — синагога.

У складі Російської імперії Дятлово було центром волості Слонімського повіту, у складі міжвоєнної Польщі — центром ґміни Новогрудського повіту, за радянських часів — центром району. Містечко (з 1940 р. — міське селище, з 1990 р. — місто) було і залишається локальним адміністративним, економічним, культурним, релігійним центром.

Пам'ятки історії та архітектури

Костел Успіння Пресвятої Богородиці, 1624 - 1646 рр.
Католицька каплиця, XIX ст.
Спасо-Преображенська церква, дерев'яна, XVIII ст.
Дятловський палац (Радзивіллів, Солтанів), XVIII ст.
Синагога (кін. XIX ст.)
Садиба роду Домейко «Жыбартоўшчына» (поч. XIX ст.)
Історична забудова (фрагменти), кінець ХІХ - початок ХХ ст.
Кладовище єврейське
Кладовище християнське

Природа

Поверхня Дятловщини горбисто-рівнинна. Північну і західну частини району займає Німанська низина, східну — відроги Новогрудської височини. Переважають висоти 140-200 м, максимальна 283 м (на південний схід від Дятлова). Головна річка Німан із притоками Молчадь з Дятлівкою і Щара з Под'яворкою. Гезгальське водосховище. Під лісом, переважно сосновим, 42% території району.

У Дятловському районі знаходиться частина ландшафтного заказника республіканського значення Ліпічанська пуща. Є мисливські угіддя: на території Дятловського мисливського господарства та Дятловського лісомисливського господарства. Геологічна пам'ятка природи республіканського значення — Камінь-силач (с. Васєвічі). Курорт республіканського значення Новоєльня з однойменною туберкульозною лікарнею республіканського значення, санаторій «Радон» із дитячим відділенням «Боровичок» (с. Боровики), дитячий обласний реабілітаційно-оздоровчий центр «Ластівка» (с. Гезгали). Є безліч зон відпочинку місцевого значення. У Дятлові зоною відпочинку є парк і набережна р. Дятлівки.

Історія

Перші письмові згадки про Здзєцєл датуються 1440-1450-ми роками. У цей час місцевість входила до складу Трокського воєводства. Близько 1492 р. великий князь Казимир фінансував тут будівництво Успенського костелу. У 1498 р. великий князь Олександр передав волость Здзєцєл гетьману литовському князю Костянтину Івановичу Острозькому у вічне користування з правом заснування містечка. К. Острозький на початку XVI ст. побудував у містечку дерев'яний замок, який деякий час мав важливе оборонне значення (в документах згадується як двір Здзєтєло). Острозькі побудували в містечку дерев'яну церкву (в XIX ст. була зведена нова, не збереглася).

В кінці XV – першій половині XVI ст. Здзєцєл у складі Трокського воєводства. Згідно з адміністративно-територіальною реформою (1565-1566 рр.) Здзєцєл увійшов до складу Слонімського повіту Новогрудського воєводства. Станом на 1580 р. тут було 118 дворів, ринок і 5 вулиць. На початку XVII ст. Здзєцєл перейшов у володіння Сапіг. У 1624-1646 рр. князь Сапіга заснував у містечку кам'яний костел Успіння Богородиці, при якому діяв госпіталь. З 1656 р. Здзєцєлом володіли князі Полубінські, з 1685 р. – Радзивілли. У кінці XVII ст. Радзивілли побудували двоповерховий палац, який був зруйнований у роки Північної війни (відбудований у 1751 р. на місці замку XVI ст.). На 1689 рік тут налічувалося 126 дворів і 9 вулиць.

За часів Північної війни в січня 1708 р околицях Здзєцєла деякий час перебувало основне угруповання російських військ. У самому містечку протягом тижня квартирував цар московський Петро I. Пізніше Здзєцєл зайняли шведи, які спалили його разом із замком. У 1743 р містечко постраждало від пожежі. У 1784 р. тут було 176 дворів, 5 вулиць і 3 провулки; працювали 3 млини, школа, лікарня, лазня. Наприкінці XVIII в. місцевість перейшла у володіння Солтанів.

В результаті третього поділу Речі Посполитої (1795) Здзєцєл увійшов до складу Російської імперії. Він перетворився на центр волості Слонімського повіту. Містечко було адміністративним, економічним, культурним, релігійним центром для сільського населення околиць.

Станова і етноконфесійна структура населення Дятлова характеризувалася строкатістю. У 1829-1830 р. в Дзєцєлі було 564 чоловіків, із них представників дворянства 8, духовенства 7, міщан-юдеїв 444, міщан-християн і селян 102, жебраків 3. Документи першої половини XIХ ст. називають серед жителів Дятлова також купців (19 осіб), військових (21 особа), однодворців (10 осіб), різночинців (6 осіб). Крім білорусів і євреїв у Дятлові проживали татари. Так, на початку 30-х рр. ХІХ ст. в містечку було 2 татарських двори.

Останній власник містечка Станіслав Солтан брав участь у повстанні 1830-1831 рр., за що російська влада конфіскувала його маєтки, які перейшли у володіння царської скарбниці. У палаці й господарських будівлях розмістили військових. Під час повстання 1863 р. палац був пристосований під військовий шпиталь. На початку ХХ ст. тут розміщувалася 2-класна вчительська семінарія, в якій у 1912 р. навчався активіст білоруського національного руху, поет, літературознавець Гнат Дворчанін (1895 - 1937 рр.).

У 1866 р. Здзєцєл перейменований в Дятлово.

У другій половині XIX - початку ХХ ст. в Дятлові розвивалися ремісниче та промислове виробництво, торгівля. Його промислове значення визначалося наявністю млинів, фарбувалень, медоварень, лісопилки, шкіряних заводів, цегельного заводу, ватяної фабрики, тисових підприємств. Дятлово славилося виробленням паркету, відомого як "дятловського". Ось як описує Дятлово Аркадій Смолич у своїй книзі "Географія Білорусі":

«На північ від Слоніма, недалеко від Німану, в гористій місцевості лежить промислове містечко Дятлово. Тутешні ремісники виробляють найкращий паркет. Містечко взагалі торгове і багате з населенням близько 5000 осіб».

Основними формами торгівлі були щотижневі торги (по вівторках), щорічні ярмарки, крамнична і розносно-розвізна торгівля.

З осені 1915 р. до грудня 1918 р. Дятлово було окуповане Німеччиною. З березня 1918 р. в складі проголошеної Білоруської Народної Республіки. У 1919-1920 рр. воно було зайняте польськими військами. За Ризьким мирним договором 1921 р. Дятлово опинилося у складі Польської Республіки, де стало центром гміни Новогрудського повіту Новогрудського воєводства.

Друга світова війна не оминула Дятлово. З кінця 1939 р. Дятлово в БССР, де 15 січня 1940 воно отримало офіційний статус селища міського типу і стало центром району Барановицької області. З 30 червня 1941 до 9 липня 1944 року Дятлово перебувало під німецькою окупацією . Нацистами були знищені 4716 осіб.

25 грудня 1962 Дятловський район розформували, його територія увійшла до складу Слонімського, Новогрудського та Лідського районів. 6 січня 1965 р. його відновили у складі Гродненської області. 21 червня 1990 Дятлово отримало статус міста. 1 грудня 2004 р. відбулося офіційне затвердження міського герба і прапора.

Населення Дятлова у 1971 р становило 4,5 тис. осіб, У 1991 р. — 8,1 тис. осіб, 1993 р. — 8,7 тис. осіб, 2004 р. — 8,3 тис. осіб, 2006 р. — 8,2 тис. осіб, 2 009 р. — 7,8 тис. осіб.

Історія єврейської громади Дятлова

Історія єврейської громади у Дятлово сягає кінця XVI ст. В інвентарі маєтка за 1580 серед 10 домовласників на ринковій площі містечка названий «Місан Жид». Відомо, що до 1670 р. вже діяв кагал.

За інвентарем 1699 р. в Дятлові було 126 будинків, з них 25 належали євреям, це приблизно 20%. Поступово чисельність єврейського населення в Дятлові збільшувалася, особливо в період Російської імперії, коли була запроваджена смуга єврейської осілості, а євреям заборонили проживати в сільській місцевості.
У 1863 р. в Дятлово налічувалося 1276 осіб, з них 525 казенних селян, 751 єврей (59%), ремісників-євреїв було 22, а ремісників-селян — 10 осіб.
За статистичними відомостями на кінець 1860-х рр. в Дятлові проживало 1576 осіб з них 1241 єврей (або 78,7% всього населення містечка і 100% дятловських купців та міщан).

Архівні документи зберігають також інформацію про кількість народжених, одружених, померлих євреїв по містечках за різні роки. Наприклад, в 1840 р. в Дятлові народилося 14 єврейських хлопчиків і 14 єврейських дівчаток; померло 7 представників чоловічої статі і 19 жіночої; відбулося 6 шлюбів.
У 1840 р. в містечку було зафіксовано 3 розлучення, документ називає причину: «Не любились». Незважаючи на те, що традиція орієнтує євреїв на обов'язковість шлюбу, юдаїзм дозволяє розлучення, причинами яких можуть бути: відмова одного з подружжя виконувати подружні обов'язки протягом року, образа батьків протилежної сторони, лихослів'я у відносинах між чоловіком і дружиною тощо. Досить проста була й церемонія розлучення: чоловік вручав дружині гет — документ, в якому визнавалося, що вона вільна і може вступати в новий шлюб.

Крім обмежувальної політики царизму становище євреїв ускладнювалося військовими діями і реквізиціями 1812 р., а також частими пожежами. За статистичними даними щодо скорочення чоловічого населення містечка, пов'язаного з війною 1812 р., кількість померлих становила 25 особи, зниклих безвісти — також 25 осіб; якщо за ревізією 1811 року в Дятлові нараховувалося 161 чоловіків, то залишилося 110. Зубожіння жителів відбилося на зростанні недоїмок державних податків: у 1814 - 1815 рр. на кагалі Дятлова було 1288 рублів недобору подушного податку.
Дятлово, як і інші містечка, зведені переважно з дерева, дуже часто горіло. Так, пожежі траплялися в 1789, 1806, 1 850, 1868, 1874, 1881, 1882, 1894 і 1897 роках. Пожежа 1874 року знищила єврейську синагогу, 211 житлових будинків і 119 надвірних будівель, збиток склав до 134 500 рублів.

Причиною пожеж бували й підпали. Так, з 7 по 21 квітня 1844 р. в Дятлові було вісім пожеж у результаті підпалів: в ніч з 7 на 8 квітня, тобто з п'ятниці на суботу загорівся хлів єврея Вольфа Больсіна, в наступну ніч — хлів єврея Вольфа Развазького, потім хлів Лейзера Герцовського, сарай селянина Михайла Чучейки, сарай селянки вдови Анни Граєвської. За підозрою в підпалах були заарештовані троє з нижніх чинів кінно-артилерійської легкої № 5 батареї, що перебувала в містечку, а також один селянин м. Дятлова Петро Бурдун, ще над деякими особами (п'ятьма нижніми чинами і двома цивільними особами, в т.ч. над Берком Лейзеровичем) встановлено спостереження.

У ніч з 19 на 20 жовтня 1844 року сталася пожежа на Косельному провулку — згоріли стайня і комора єврея Абрама Мовшевича Левіна, збиток — 423 руб. 75 коп. Євреї Дятлова в кількості 35-ти осіб подали прохання, в якому через розорення громади від пожеж клопотали про надання пільг у сплаті податків і грошову допомогу для відбудови винищених пожежею будинків. Рішення губернської влади було таким: надати для дев'яти сімейств, у яких знищені житлові приміщення, з лісових дач по 50 коренів, іншим — по 30. Проте все ж цього зроблено не було, так як «найближчі до м. Дятлова ліси не в змозі задовольняти навіть потреби в лісовому матеріалі казенних селян».

Наступне збережене в листуванні чиновників прохання дятловських євреїв датується 1847 р. і містить прохання до Віленського генерал-губернатора від старости єврейської громади Дятлова Вульфа Слуцького про призупинення стягнення з громади 150 рублів сріблом на користь спадкоємців колишнього утримувача містечка Рогози до розгляду цієї справи в Сенаті.

У 1862 р євреї Дятлова зверталися до віленського генерал-губернатора з проханням про передачу їм у орендне утримання оброчної ферми Дятловського казенного маєтку, створеної на колишній власницькій землі Солтана. Прохачі скаржилися на тяжке становище єврейського населення містечка, яке ледве має що їсти, висловлювали бажання зайнятися сільським господарством. У проханні йшлося про те, що євреї Дятлова неодноразово зверталися у відомство державних маєтностей з подібним проханням, однак отримували відмову на тій підставі, що нібито за законом у західних губерніях євреї не допускаються до оренди казенних ферм. Далі прохачі вказували, що ферма здається без проведення публічних торгів дворянину Ольшанському за суму 429 руб. 67 коп. сріблом на рік, і пропонували збільшити її на 50% у разі передачі їм землі казенної ферми в 24-літнє утримання.

"Якщо по цьому нашому клопотанняю неможливо буде отримати позитивну відповідь до закінчення терміну контракту і не інакше як за віддачею даної ферми у користування з публічних торгів, то переконливо (...) просимо про допущення нас до участі в торгах із цього приводу". Прохання підписали 45 євреїв — жителів і домовласників містечка Дятлово. Як бачимо, євреї були наполегливі у боротьбі за свої права і неодноразово зверталися в різні інстанції для вирішення своїх проблем.

На початку 1860-х рр. про Дятлово, а також про інші містечка Гродненської губернії були зібрані детальні відомості про населення і його заняття: “Казенне містечко Здзєнціол — євреїв: 751 (332 чоловіків, 419 жінок), казенних селян: 525 (252 чоловіків, 273 жінок), всього: 1276 осіб (євреї становили 58,9%). Крім того, непрописаних по ревізії, але постійно проживаючих у містечку євреїв: 79 чоловіків і 83 жінки. Будинками та іншим нерухомим майном у містечку володіють: 2 дворян, 84 селян, 202 євреїв, 2 «різних осіб». Торгівля буває на такі предмети: хліб, льон, картопля, худоба, інші господарські вироби. Є 1 купець 2-ї гільдії, який оголосив капітал 2400 руб., торгує хлібом в інших місцях. Іногородніх купців і селян, що торгують в містечку, нема. Крамниць для роздрібної торгівлі — 17. Ярмарок на господарські продукти буває одна — 23 квітня. Базари з 1 липня по 1 жовтня — по неділях, а з 1 жовтня по 1 липня — по вівторках, незначні. 7 заїжджих дворів, 2 харчевні. Ремісничих закладів: ковальських 5, шевських 10, столярних 6, токарський 1, кравецьких 7. Ремеслами займаються з місцевих селян — 10, з євреїв — 22. Збут виробів проводиться як у самому містечку, так і в інших місцях, особливо столярного виробництва, всіляких виробів приблизно на суму до 1000 руб. сер. на рік. Працює гірчичний завод — збут на місці в містечку і в різні місця. Видано паспортів на відлучки — євреям 18, селянам — 23. Місцеві казенні селяни промишляють сільськими промислами”.

Докладні відомості про містечка білорусько-литовського краю були зібрані і в 1880 р. — вони знову демонструють переважання євреїв (іудеїв) над представниками інших етноконфесійних груп населення, а також зайнятість євреїв з сфері неземлеробського підприємництва. В Дятлово у 1880 р. проживало 2166 осіб, структура його була такою: за станами — дворяни: 2, духовенство: 3, міщани: 1318, селяни: 843; за віросповіданням — православних: 356, католиків: 496, євреїв: 1314. Зазначалося, що євреї «отримують собі прожиток» роздрібною місцевою торгівлею і ремеслами, а селяни — землеробством. Нерухомість обкладалась казенним податком у розмірі 272 руб. 94 коп. У містечку була заснована міщанська управа.

За уточненими даними населення виявилося дещо більше: чол. 1315, жін. 1392, всіх — 2707; становий і конфесійний склад чоловічого населення: 3 дворян (православні), 3 духовенства (православний священик — 1, католицький священик — 1, рабин — 1), 379 селян (123 православних, 256 католиків), міщан-євреїв 930. Економічний потенціал містечка в 1880 р. був таким: 7 заводів, 3 млини, 53 крамниці, 13 шинків, дохід від них приватних власників — 16000. Розмір оборотного капіталу — 8000 оптового, 19000 валового. Кількість жителів, що займаються торгівлею — 200; ремеслом і рукоділлям — 250; сезонними заробітками в інших населених пунктах — 30, послугами — 20, землеробством — 379. Найважливіші джерела доходу — у селян землеробство, у євреїв — роздрібна торгівля.

Міське самоврядування в містечках смуги єврейської осілості мало істотну особливість: воно було представлене, як правило, виключно євреями, хоча на думку російської влади, «пристойні» органи самоврядування повинні були складатися на 2/3 із християн. Виконати цю норму не було можливим, оскільки міщан християнського віросповідання в містечках практично не було. Наприклад, в 1884 р. в Дятлово налічувалося 1383 міщан, всі вони іудеї, міщанський староста — Абрам Пацовський, його помічник- Лейзер Рабинович, на посаді перебували від 15.11.1879 р.

Посадовими особами в іудейських культових установах (синагогах, молитовних будинках) були старости, скарбники, вчені. У 1867 р. в Дятлово в 1 дерев'яній синагозі і 4 молитовних будинках було по старості, скарбникові, вченому. Єврейські кладовища розділені на п'ять розрядів, зі сплатою грошей в таких сумах: 1 розряд — 15 руб., 2 розряд —10 руб., 3 розряд — 5 руб., 2 розряд — 2 руб., 1 розряд — безкоштовно. Помічник рабина — Айзік Калманович Могуський.

Як пише "Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich" в містечку в 1893 р. Було 3233 жителі, з них близько 400 православних, 700 католиків, решта іудеї. Відповідно до конфесійним груп діяли церква, костел, 2 синагоги і кілька молитовних домів.

У 1896 р число євреїв чоловічої статі становило 982 осіб, з них неспроможними (щодо сплати податків) були визнані 70 осіб.
У 1897 р. в Дятлові проживали 3033 іудеї, що становило 76% усього населення містечка.
У 1900 р. Дятловські євреї просили дозволити відпустити 2035 руб. з вільних залишків коробкового збору на ремонт двох молитовних шкіл, з яких одна замінює синагогу. Прохання було задоволене.

Найбільш успішні єврейські підприємці Дятлова потрапляли на сторінки адрес-календаря «Вся Россия: Русская книга промышленности, сельского хозяйства и администрации».

21 лютого 1903 р. в Дятлово було засноване Товариство допомоги бідним євреям з метою «доставляння коштів для поліпшення матеріального і морального стану бідних євреїв м. Дятлова без різниці статі, віку, звань і станів». Статут товариства містив список його членів: Гірш Соломянський, Менахем Верніковський, Ісаак Лейзеров Рабінович, Ізраїль Ганузозич, Янкель Лейб Бреський Шебшель Шушан, Іовна Лейб Хлєбніков, Йосип Вінєцький, Герц Гіршовський, Лейзер Канторович, Берко Дворецький, Я. Гірш Лангборт, Вульф Дворецький. Голова — Іцко Лейзерович Рабинович, секретар — Йосель Лейбов Вінницький. Як рапортував місцевий чиновник у Вільно, засідання суспільства мали характер невеликого гуртка керівників на квартирі одного з членів, без жодної участі більшості місцевого єврейського населення. Товариством був організований посилений збір грошей по містечку, звітні книги і документи товариства велися безладно і недобросовісно.

Розслідування поліції показало, що Рабинович склав із себе обов'язки голови, і товариством керують особи без певних занять або з таким підозрілим заняттям, як таємна адвокатура. Зібрано достатньо солідна для невеличкого містечка сума — 250 руб. Витрачання зібраних коштів не піддається жодному контролю. Губернатор клопотав про закриття товариства «внаслідок допущених неправильностей під час ведення звітних книг, які дають підставу припускати можливість непорядного способу витрачання зібраних сум». Прийняте рішення: такий крайній захід як примусове закриття благодійного товариства можливий лише шляхом отримання Найвищого веління через Комітет міністрів при наявності незаперечних даних, що свідчать про особливі зловживання, непереборні звичайними заходами нагляду.

У 1907 р. в Гродненської губернії діяло більше 20 позиково-ощадних єврейських товариств, у тому числі і в Дятлові, про яке повідомлялося, що воно засноване в квітні 1907 року і об'єднує 126 євреїв. Крім того, в Дятлово, ще в 1844-1846 рр. була заснована дрібна кредитна установа типу світських позичкових капіталів.

У міжвоєнний період євреї становили близько 75% всіх жителів Дятлова. У 1926 р. в містечку було близько 3450 євреїв. Із 621 єврейських сімей 303 жили за рахунок ремесла (в основному кравці і шевці), 210 сімей — за рахунок торгівлі.
Пекарнею (вул. Слонімська) володів Винокур, лісопилкою — Каплінський, готелем (на Ринку) — Рабинович, заїжджим двором (по вул. Слонімської перед озером) — Шушен. В Дятлові були 4 млини, 3 локомобілі, що виробляли електроенергію і давали світло містечку. На один будинок призначалася одна лампочка. Світло подавався до 12:00 ночі.
У міжвоєнний час в Дятлові продовжували діяти релігійні навчальні заклади іудеїв: хедери, талмуд-тори. Із щоденника Бернарда Пінскі:

 

«Коли моєму батькові було шість років, його віддали в одну з чотирьох шкіл Гжетла, яка називалася Талмуд Торах, єврейську релігійну школу, в якій також вивчали польську мову. У Гжетлі говорили мовою їдиш, вдома молилися на івриті, вивчали польську мову в школі і розмовляли білоруською мовою зі своїми сусідами-неєвреями. Офіційні особи, такі як поліція, судді, адміністрація міста, не говорили по-єврейськи. У Талмуд Торах уроки проводилися єврейською мовою, а нерелігійні предмети вивчалися польською мовою. Інші релігійні предмети викладалися на івриті, але перекладалися мовою їдиш для обговорення. Якимось чином діти справлялися з цим оплотом біблійного товариства».

У 1921 р. була заснована школа з викладанням мовою їдиш, в 1929 р. — школа з викладанням на івриті системи Тарбут, що мала своїм завданням підготовку до еміграції в Ерец-Ізраель. Діяли сіоністські та інші єврейські політичні організації.
За спогадами Єрмоловича Ч.І., старожила Дятлова, в містечку організовувалися циркові вистави (приїжджали артисти з левами, тиграми), покази кіно, танці, був оркестр (музиканти з євреїв), проводилися футбольні матчі (команди були змішані за національним складом, з єврейських футболістів були Даля і Нота).
Зі спогадів Лізи Каплінської про довоєнне Дятлово:

 

«Населення міста було шість тисяч душ, серед них чотири з половиною тисячі були євреями, інші були білоруси, трохи поляків. З культурних установ у Дятлово діяли єврейська школа (близько 100 дітей і 6 вчителів); івритська школа (250 дітей і 7 вчителів); релігійна школа для бідних дітей Талмуд-Тора, заснована в 1909 р. (100 дітей та 4 вчителя). Єврейські діти ходили також в державну польську школу — семирічку. Єврейська молодь продовжувала своє навчання в середніх школах Гродна, Ліди і Вільна. У містечку постійно демонструвалося кіно. Єврейський драматичний гурток показував вистави. Була велика єврейська бібліотека. З інших соціальних інституцій у містечку були союз ремісників, союз купців, банк, кредитна каса, будинок пристарілих. Із політичних організацій були: сіоністські партії всіх напрямків, Аґуда, Бунд і підпільна комуністична організація. В Дятлові жило багато соферів — вони писали священні книги, молитви і мезузи для Америки. Рабинами були: рабин Сорокошкін, мудрець (Гаон), колишній депутат польського сейму і останній рабин Райцер».

Дятлово було окуповане військами Третього рейху 30 червня 1941 р. Незабаром після приходу нацистів були заарештовані 50 осіб єврейського походження. З 14 липня 1941 р. всіх євреїв зобов'язали носити жовті зірки на одязі, а за декілька днів нацисти вбили в Новогрудку близько 120 представників єврейської інтелігенції. У містечку була заснована єврейська рада, так званий юденрат. 2 листопада року 1941 окупанти змусили євреїв здати золото та інші цінні речі. Під час цієї акції дві людини загинули. 15 грудня 1941 близько 400 єврейських робітників були депортовані в гетто в Дворець.

22 лютого 1942 окупаційна влада видала розпорядження про створення гетто в Дятлово. У ньому знаходилося близько 4500 осіб. Гетто не могло вмістити таку велику кількість людей. Всі будинки були дуже переповнені. Територія гетто була оточена парканом. Окупаційна влада заборонили євреям залишати гетто. Воно охоронялося поліцаями. Усередині гетто за порядком стежила єврейська поліція.
Ще в грудні 1941 р. в Дятлово було створено рух опору. Його члени намагалися отримати зброю і боєприпаси, були також встановлені контакти з партизанськими загонами. 28 квітня 1942 нацисти вийшли на слід організації і заарештували одного зі змовників.
30 квітня 1942 нацисти за підтримки місцевої поліції зігнали людей на ринковій площі. Особи, знайдені в схованках або ті, що чинили хоч якийсь опір, були вбиті на місці. Серед людей, зосереджених на ринку, німці відібрали людей з різними професійними спеціалізаціями. Решту вивезли в сусідній ліс — Курпешовський. У цей день там було вбито близько 1200 осіб. З невідомих причин члени опору не спробували підняти повстання.

Наступна акція знищення відбулася 6 серпня 1942 Після селекції німці зупинили близько 200 молодих людей. Решту вивели на єврейське кладовище. Там людей змусили копати собі братську могилу. В результаті цієї акції вбито близько 2000 осіб. Вважається, що близько 600 чоловік осіб, деякі з яких поповнили партизанські загони. 200 відібраних молодих людей на наступний день депортували в Новогрудок. Єврейська громада Дятлова перестала існувати.

Чурило Артемія Михайлівна, 1933 року народження, мешканка Дятлова, згадує:

 

"Вся вулиця була від площі до кільця, вся вулиця була євреями запхана, і їх гнали в ліс сюди. Так вже кричали, так вже вони прощалися. Ось підійдуть до будинку і кричать: "Прощай! Вибачай!". Так потім говорили: "Чого ви йшли? Вас же було більше. Що ви не могли розправитися з цими поліцаями або німцями?". "Нам за законом належало винищення. Ми грішні перед Богом і тому нам треба було пройти це випробування".

Після війни тільки кілька євреїв жили в Дятлово. Єврейське життя в містечку не відновилось. За переписом населення у 2009 р. в Дятлово проживає 5 євреїв.

Археологія

В інвентарях XVI ст. в Дятлово згадуються два центри: Ринок (тепер площа 17 сєнтября) і Замок (місце точно не визначене). У 1990 р. П.А. Русов проводив археологічні дослідження: були закладені шурфи на території колишнього Ринку та ймовірної території Замку (західна околиця міста, на лівому березі Дятлівки, за кілька метрів від цегляного палацу XVIII ст.). Біля палацу виявлено культурний шар до 2 м. Знайдено залишки будівлі з фундаментом і стінами товщиною 1,4 м, предмети XVI-XVII ст.: фрагменти керамічного посуду західноєвропейського виробництва з написом готичним шрифтом; кахельні фрагменти, за якими визначено належність замка Павлові Сапізі у другій чверті XVII ст.; квітниця з червоної глини з двома декоративними ручками у вигляді кілець, скляні днища бутлів з клеймами латинськими літерами, багато срібних шпильок, монети польського та литовського карбування середини XVII ст. На території колишнього Ринку культурний шар до 0,8 м, пошкоджений будівлями XVIII - ХХ ст. Знайдена кухонна кераміка XVI - XVII ст.

Релігія

Православна церква була заснована в містечку в XVI ст. на кошти князя К. Острозького; в XIХ ст. на цьому ж місці зведена нова церква. Пізніше Дятловська церква стала уніатською. Документальне підтвердження цьому — документ 1837-1838 рр. про склад населення маєтку Дятлова за віросповіданням, згідно з яким дятловські селяни були уніатами (380 чол. і 309 жін.) і католиками (709 чол. і 714 жін.).
Нині існуюча будівля Спасо-Преображенської церкви була зведена в XVIII ст. За «Гродненським православно-парафіяльним календарем» (Т. 1, 1899 р.), в 1839 р. церква знову відбудована прихожанами; в ній була шанована місцевим населенням ікона Георгія Побідоносця, що з'явилась тут у 1870 р.; налічувалося 4213 парафіян.

Поруч із дерев'яною Спасо-Преображенською церквою в кінці ХХ ст. розпочато зведення кам'яної.
Дятловський костел Успіння Богородиці був зведений в камені в 1624 - 1646 рр. за кошти князів Сапєг (раніше існував дерев'яний, який до 1492 р фінансував великий князь литовський Казимир, а побудований він був в 1515 г.). Костел діючий.
У Дятлово також зареєстровані релігійні громади «Церква Християн Віри Євангельської» (побудований дерев'яний храм), «Церква євангельських християн баптистів».
Іудеї мали кілька культових будівель. Так, в 1867 р. в Дятловому діяли 1 дерев'яна синагога, 4 молитовних будинки, в 1893 р. — 2 синагоги і кілька молитовних домів. Будівля збереженої кам'яної синагоги кінця ХІХ ст. використовується сьогодні пожежною частиною. Поруч існувала друга синагога, на її місці побудований банк.
В Дятлово, як і в інших штетлах, існувала релігійна система освіти, представлена хедером і талмуд-торою, а в міжвоєнний час ще й школою системи Тарбут.

Світські організації

Оскільки Дятлово виконувало і виконує адміністративну функцію — центру волості, гміни, району, це зумовило наявність у ньому відповідних структур: волосного управління, пізніше — гмінного та районного.
Як центр торгівлі Дятлово мало такі організації періодичної форми торгівлі, як ярмарки (два на рік: 23 квітня — у день св. Георгія і 30 травня — у день Святої Трійці) і щотижневі торги (по вівторках); стаціонарна торгівля здійснювалася в основному через крамниці. За відомостями на 1834 рік в містечку було 19 стаціонарних крамниць. Торговими точками були також корчми, шинки, трактири, ресторани тощо.
У 30-ті роки ХІХ ст. з'являються перші дрібні промислові підприємства: 3 шкіряні майстерні, 3 млини. Наприкінці 60-х років ХІХ ст. в Дятлово працювали 2 шкіряні, 3 цегляні, 6 скипидарних підприємств, 15 пивоварень.

В Дятлові, центрі освіти, діяли навчальні заклади. У 1833 р. в Дятлові було створено парафіяльне училище. За відомостями на 1878 рік, в містечку діяли народне училище, поштова станція, волосне правління, крамниці, 6 заїжджих дворів, корчми, аптека, по вівторках проводилися торги, 2 ярмарки на рік, 2 млини, 2 фарбувальні, кілька дрібних шкіряних підприємств.
У 1897 р. тут зафіксовано наявність народного училища, церковно-парафіяльної школи, приватної лікарні на 6 місць (2 лікарі), аптеки, пошти, магазину, 2 тисових фабрик, невеликої майстерні з виробництва «Дятловського паркету» (з місцевого дубу), який користувався значним попитом, 2 медоварні, більше 40 майстерень. У 1914 р. працювали ватяна фабрика, 5 медоварні, лісопилка, цегельня, 2 шкіряні заводи (48 робітників).

За спогадами Лізи Каплінської у довоєнному Дятлово з культурних установ існували школа на їдиш, школа на івриті, постійно працювало кіно, діяв єврейський драматичний гурток, була велика єврейська бібліотека. Із соціальних інститутів можна згадати союз ремісників, союз купців, банк, кредитну касу, будинок престарілих; з політичних організацій — сіоністські партії всіх напрямків, Аґуду, Бунд і підпільну комуністичну організацію.

На сьогодні в Дятлово працюють підприємства з виробництва будівельних матеріалів, харчової, деревообробної промисловості, 2 середні школи, гімназія, школа-інтернат, музична школа, дитячий садок, Будинок культури, дві бібліотеки, лікарня, відділення зв'язку. До послуг туристів Дятловський історико-краєзнавчий музей, Центр туризму і краєзнавства, готель «Липичанка» і «Дядя Ваня», підприємства громадського харчування «Жемчужина», «Ветерок» тощо. Видається районна газета «Перамога».

Містобудування

У Дятлово збереглася радіально-кільцева планувальна структура, яка склалася в XVII-XIХ ст. на основі трьох вулиць — доріг на Ліду, Новогрудок, Слонім (сучасні основні вулиці Радянська, Леніна, Міцкевича, Кірова, Слонімська, Новогрудська, забудовані громадськими та двоповерховими житловими будинками). Центр композиції — прямокутна в плані ринкова площа (колишній Ринок, в міжвоєнний час називалася Площа 11 листопада, в роки Другої Світової війни носила ім'я Гітлера, в даний час — площа 17 сєнтября), від якої в радіальних напрямках відходять основні вулиці.

Сучасна вулиця Леніна раніше називалася Замкова, Липова, Дворна, Костьольна. Красноармєйская раніше була Слонімською, Совєтская — Новогрудською, Фрунзе — Дворецькою (вела до м. Дворець). Вулиця Октябрская називалася Лисогірською і Яворською, а за "польскім часам" — вулицею Костюшка.
Планування і забудова площі та прилеглих до неї вулиць, сформованих у другій половині XVII-XIX ст., збереглися досить добре, представляючи "архітектурний пейзаж", характерний для невеликих білоруських поселень. Група старих будинків торговців і ремісників (10-12 будівель), розташованих на східній стороні площі та вул. Горького, має значний історико-етнографічний інтерес як зразок рядової забудови поселення XIX - першої третини XX ст.

Основним архітектурним об'єктом площі є костел, що займає острівне положення на ній та своєю домінантою об'єднує навколишню одно- і двоповерхову забудову.
На жаль, перебудова площі 17 сєнтября в 1960-70-х рр. знищила історичну частину її південної та західної сторін. Наприклад, при будівництві універмагу знесено декілька старосвітських містечкових будинків.

Етнографія

Етнографічний матеріал міститься у спогадах старожилів містечка про релігійні і світські традиції його жителів.
Чурило Артемія Михайлівна, 1933 року народження, згадує, що з єврейських свят пам'ятає єврейську Пасху: «Називалася Пейс, вони на цю паску носили мацу. Як у нас традиція яйця фарбовані дарувати, так у них була традиція мацу цю дарувати». На питання про те, чи говорили в містечку про те, що в мацу додають кров християнських дітей, інформантка відповіла: «Якщо і брали кров, то тієї мацою вони не пригощали, це вважався у них великий гріх, вони зазвичай пекли мацу, яку носили роздавати». Також А.М. Чурило розповіла, що у євреїв була «страшна ніч, коли вони йшли в ліс, поле, робили там такі курені, сиділи, і хтось повинен був пропасти в цю ніч». На Шабат в містечку були «суцільні масові гуляння євреїв — не можна було пройти по вулиці, по тротуару. Молодь юрбами. І гуляли, і ввечері, і пізно вночі, і всі».

За спогадами Чурило А.М., євреї в містечку добре одягалися, були дуже ошатні. Відрізнявся від решти євреїв той, що працював у пожежній частині та сурмив під час пожежі, він носив капелюх і пейси. Між собою євреї говорили по-єврейськи, а з нами — «простою мовою». У євреїв було таке прокляття: «Дай Бог йому гості кожного дня».

Єрмолович Чеслав Йосипович, 1930 року народження, згадує, що він на Шабат надавав послуги євреям: запалював свічки (за п'ять грошів). Йому запам'яталося, що на одвірках єврейських дверей були “якісь бляшечки зі святими написами на папірці” (мезузи). За єврейським правилами, курку треба було зарізати з першого разу. Були спеціальні різники. “Коли єврей помре, їм не можна було плакати, вони наймали, щоб наші плакали”.

Кожен ремісник або торговець вважав за честь повісити перед своєю майстернею або магазином вивіску. По ній було легко зрозуміти, хто і що тут виробляє або продає. Наприклад, на будинку кравця були зображені ножиці, шапкаря — шапки.

Про низку історичних будівель старожили містечка можуть розповісти цікаві історії. Наприклад, будинок №10 на ринковій площі: до пожежі 1874 року на його місці стояв одноповерховий дерев'яний будинок на кам'яному фундаменті Мордуха Цітковіцкого. До 1894 р. був відбудований як двоповерхова Мурованка (кам'яний будинок) того ж власника. У 30-ті роки ХХ століття в цій будівлі знаходилося булочна. Внизу, в підвальному приміщенні, пекли булки, а на верхньому поверсі була чайна, де пригощали чаєм з хлібобулочними виробами. Старі люди згадують: молоді хлопці з навколишніх сіл часто затримувалися в містечку після танців. Щоб не йти додому в темряві, вони заходили в чайну, піднімали з ліжка господаря, замовляли склянку чаю, булочку і за розмовами проводили час до світанку. Господар весь цей час дрімав за стійкою, підперши голову руками. У повоєнний час тут розташовувалися магазини "Промтовари", "Молочний", “Рибний”, з кінця 1990-х рр. — фірмовий магазин "Харчовик" Дятловського вино-горілчаного заводу.

Будівля № 9 на центральній площі (нині закусочна "Вітерець") зведена в камені після пошкодження пожежами 1874 і 1881 років колишнього одноповерхового дерев'яного будинку. Власником його до і після пожеж був Мордух Кауфман. У 1930-і роки тут перебувала аптека Дворецького, в 1960-ті — "Чайна", хоча чай там не подавали, а торгували пивом, вином, горілкою на розлив, і, відповідно, закусками. Хоча був заклад харчування і з точною назвою — "Закусочна" (на розі площі та вул. Леніна), там дійсно закушували. Довгий час тут працював Щьотка, він був добре знайомий відвідувачам, тому було популярним вираз “Пойдзем да Шчоткі”.

Будівля № 10 по вул. Леніна (нині магазин "Хліб") — будинок, який стояв в 1930-і роки на цьому місці, належав брату Рабиновича, того самого, який володів готелем на площі. У будинку розташовувалася більярдна, яка працювала всю ніч. Тут можна було випити і закусити. У 1950-70-і роки в будівлі знаходився магазин "Культтовари".

У будинку №20 на розі вулиць Леніна і Червоноармійської (де сьогодні знаходиться кафе "Рюмочная") у міжвоєнний час Артішевський тримав найкращий у Дятлово ресторан. Крім обіднього залу, в ресторані стояв більярд, були окремі кабінети для гри в карти. Під час війни тут знаходилася німецька жандармерія.

Серед жителів Дятлово з покоління в покоління передаються перекази про підземні ходи між костелом, каплицею і палацом. Ці історії знаходять реальне підтвердження. Так, житель Дятлова І.І. Білоус згадує: "Після війни ми ходили в школу, яка розташовувалася по вулиці Горького. Якщо ми хотіли втекти з уроків, то ховалися в підземному ході, за яким доходили до площі, зверху чувся гул машин. Але який був вигляд тунелю, не пам'ятаю, було темно".
На підземний хід натрапили будівельники кам'яної церкви в 1938 р., коли копали котлован для фундаменту. Стіна підземного ходу була зроблена з вапна, але була дуже тверда. Кажуть, що стародавні майстри додавали в розчин жовтки яєць, що надавало вапна такі якості. Інженер наказав діру зміцнити і залити бетоном.

Старожили розповідають, що коли зносили будинки по південній стороні ринкової площі і готували місце для будівництва Будинку побуту, то діти в руїнах старого будинку знайшли пляшку із золотими монетами і перснями. Знахідку поділили між собою. Деякі пішли купувати цукерки, соняшникове насіння... Один хлопчик приніс додому два золоті персні, один почепив собі, а другий, з діамантом, — на хвіст своєму собаці... Незабаром прийшли міліціонери і забрали персні. Міліція ще довго шукала тих, хто встиг скористатися дитячою необізнаністю.
Єрмолович Чеслав Йосипович, 1930 р. народження, згадує, що в однієї жінки міліція забрала 55 золотників (знайшли в шафці), вона говорила, що син приніс (пізніше вона побудувала новий великий будинок навпроти будівлі колишньої синагоги, де зараз пожежна). Єрмолович також згадує, що коли будували банк на місці синагоги, то серед білого дня обвалився другий поверх, робітники встигли відскочити, і ніхто не загинув. Єрмолович бачив це на власні очі і не виключає, що причиною могло бути те, що будівництво почали на святому місці.

Пам'ятки архітектури

Костел Успіння Пресвятої Діви Марії, 1624 - 1646 рр.
Дятловський костел Успіння Богородиці є пам'яткою архітектури бароко. Побудований в середині XVII ст. Під час пожежі в 1743 р. костел суттєво постраждав і був потім перебудований зовні і всередині (архітектор А. Осікевіч). Зараз це однонавова двовежова споруда з фасадом ярусної побудови. Криволінійні карнизи, фігурні фронтони, використані в декорі костелу, характерні для пізнього бароко. Аналогічний характер притаманний і інтер'єру, де виділяються оздобленням скульптурні вівтарі.
Дятловський палац (Радзивіллів, Солтанів), XVIII ст.

Дятловський палацовий ансамбль відноситься до середини XVIII ст. Належав Радзивіллам, потім Солтанам. До сьогоднішніх днів, хоча й зі значними змінами зберігся палацовий корпус, частково вціліли господарські будівлі, парк і ставки. Палац (1751) є симетричним двоповерховим об'ємом під високим вальмовим дахом. Не так давно в ньому розміщувалася районна лікарня, і тому внутрішнє планування корпусу змінене. Зовнішня архітектура — великий набір скульптурного декору пізнього бароко і рококо — збереглася досить добре. Фасади, прикрашені плоскими і профільованими пілястрами, щедро прикрашені сандриками, гірляндами, медальйонами, рослинним орнаментом, геральдичними знаками.

Католицька каплиця на цвинтарі — пам'ятник архітектури класицизму, дата зведення — 1813 р.

Спасо-Преображенська церква — пам'ятник дерев'яного зодчества XVIII ст. За іншими відомостями, церква XVIII ст. не збереглася, а та, що знаходиться на її місці, зведена пізніше.

Синагога (кін. XIX ст.). Будівля пристосована під пожежну частину, про її минуле свідчить розташування вікон на бічних фасадах: один ряд великих вікон змінюється двома рядами вікон меншого розміру (за перегородкою другого поверху розташовувалася жіноча частина синагоги).

Садибний будинок Домейко — Жібортовщіна, XIX ст. У стіну будинку вмурована табличка з таким написом: «Тут у 1884–1888 гг. жыў вядомы ў свеце вучоны, нацыянальны герой Чылі Ігнат Дамейка».

Історична забудова (фрагменти), кінець ХІХ — початок ХХ ст.
Східна частина площі 17 сентября (Ринок) забудована цегляними і кам'яними будинками, зведеними після пожежі 1874 р. Наприклад, будинок № 4 — будинок історичної забудови, до пожежі 1874 р. на цьому місці стояв дерев'яний будинок на кам'яному фундаменті з невеликим підвалом. Належав він торговцю Гіршу Дворецькому. Після пожежі 1874 р. Гродненська губернська влада заборонила забудову площі дерев'яними будівлями. Гірш Дворецький відбудував будинок приблизно в 1890 р. У 1930-і рр. тут розміщувався готель промисловця Рабиновича, в 1939-1941 рр. — райкоми комуністичної партії і комсомолу, під час війни 1941-1945 рр. — управа бургомістра Василя Рогулі, після війни на першому поверсі — райкоми партії і комсомолу, на другому — пошта.
На вул. Красноармєйській зберігся дерев'яний будинок з мансардою. До війни там жив учитель, під час війни розташовувався штаб генерала Камінського, який командував частинами Російської визвольної народної армії, що воювала на боці німців. Після війни деякий час перебував дитячий будинок для малюків, пізніше Будинок дитячої та юнацької творчості.

Місця пам'яті

Місцями пам'яті Дятлова є кладовища — їх в містечку два: християнське та єврейське. На християнському кладовищі знаходиться пам'ятник німецьким солдатам Першої світової війни
Перше єврейське кладовище було в Дятлово біля синагоги в районі вул. Пєрвомайської, воно не збереглося — не залишилося жодного надгробка, вся територія забудована.
Частково збережене єврейське кладовище Дятлово знаходиться в південній частині міста. У результаті руйнувань в даний час із довоєнної території збереглося кілька десятків надгробків різного ступеня збереженості. На кладовищі знаходиться обгороджена братська могила, де поховані тіла близько 2000 осіб, розстріляних в цьому місці нацистами 6 серпня 1942 р. Після війни радянська влада на місці страти звела обеліск.

У 2003 р. на пам'ятнику прикріплена меморіальна табличка із зіркою Давида і написами на івриті та російською мовою.
На єврейському кладовищі є могила Атласа Ескеля, лікаря і партизана. Атлас Ескель народився в 1913 р. у Варшаві. До війни він вивчав медицину, був докторантом в університетах Італії та Франції. 1941 рік застав його в Козловщині. Його батьки і сестра загинули в місцевому гетто 24 листопада 1941 р. Йому вдалося втекти. Сховався він у лісовій глушині Ліпічанської пущі, де організував партизанський загін з єврейської молоді і солдатів Червоної Армії. Загін здійснив кілька вдалих акцій, у тому числі підірвав німецький поїзд на лінії Гродно-Ліда, зруйнував міст через Німан, нападав на німецькі частини в Козловщині і Руді Яворській. У 1942 р партизани Атласа вчинили напад на гарнізон у Деречіні та вивели з гетто 120 осіб. 6 серпня 1942 р. під час аналогічної акції була врятована ще одна група євреїв — з гетто Дятлово. Атлас Ескель загинув біля села Велика Воля 5 грудня 1942 р. Товариші поховали його тіло в лісовій могилі біля села Мала Воля. У 2003 р. завдяки вчительці гімназії в Дятлово Жанні Славомирівні Наговонській була проведена ексгумація останків А. Ескеля і почесне перепоховання їх на єврейському кладовищі в Дятлово.

У 2006 р. завдяки фундації Симона Марка Лазаруса на кладовищі був відкритий ще один пам'ятник з написом: “Тут в 1942 р були по-звірячому вбиті 54 євреїв з Дворця. Вічна пам'ять жертвам Голокосту. Нехай їхні душі будуть вплетені у вінок вічного життя”. На кладовищі є і могили тих, хто помер після Другої світової війни: Клари Абрамівни Каплінської (померла в 1974 р.), Михайла Ізраїловича (помер в 1974 р.) та ін. У 1997 р. зусиллями євреїв, вихідців із Дятлово, кладовище було обгороджено парканом із бетону і сталевих деталей. Доступ можливий через незачинену хвіртку.

Відомості з книги «Памятники геноцида евреев Беларуси»: могила в'язнів гетто: 0,5 км на північ від міста, ліворуч від дороги на Новогрудок. У квітні 1942 р гітлерівці і поліцаї замучили і розстріляли 2800 євреїв. У 1945 р. на могилі встановлено обеліск.

Могили жертв нацизму, внесені до книги «Збор помнікаў гісторыі і культуры. Гродзенская вобласц»:
- На південній околиці Дятлово праворуч від дороги Дятлово-Савичі-Раготна поховані 3 тис. жителів містечка, яких стратили нацисти в серпні 1942 р. Обеліск встановлений у 1945 р.

- 2 км на північ від містечка зліва від дороги на Новогрудок поховані 300 мирних жителів Дятлово та району, розстріляних нацистами в липні 1944 р. Обеліск встановлений в 1965 р.

- Братська могила підпільників — вул. Некрасова, на кладовищі.

- Три братські могили радянських воїнів і партизанів: вул. Побєди, на території лікарні; в парку біля розвилки доріг на Ліду, Новогрудок, Слонім; вул. Міцкевича, парк культури і відпочинку.

Місцями пам'яті, пов'язаними з Другою світовою війною, також є територія гетто (район навколо синагоги, а також вулиць Лисогірської, Слонімської), будівля колишньої синагоги (біля синагоги нацисти проводили страти осіб єврейської національності: відомо, що в кінці квітня 1942 р. у дворі синагоги німці вбили сім'ю Лейбовичів).

Пам'ятки садово-паркового мистецтва

Збереглися окремі фрагменти (зелені насадження, ставки) парку палацово-паркового комплексу Радзивіллів (пізніше Солтанів). Парк пейзажного типу біля річки Дятловки з круглою водоймою та творами архітектури малих форм (містки, павільйони, скульптури) півкільцем огинав палац зі східної сторони. Води річки, підняті греблями, утворили мережу ставків, що розтягнулися з півночі на південь уздовж палацового ансамблю.

Рухомі пам'ятки історії та культури

Рухомі пам'ятки історії та культури Дятлова зберігаються в історико-краєзнавчому музеї (відкритий 5 травня 1968 р., профіль музею — комплексний, 12417 предметів основного фонду, серед них є Тора), а також у шкільному музеї при Дятловський гімназії (окрема кімната присвячена історії єврейської громади Дятлово).
У 1980 р. в сквері на перехресті вулиць Красноармєйської та Первомайської встановлено пам'ятник Йосипу Філідовічу, селянинові с. Пуща Ліпічанська, який наприкінці 1942 р. повторив подвиг Івана Сусаніна.

Нематеріальні цінності

З Дятловом пов'язані кілька видатних єврейських діячів: Хаїм га-Коен Рапопорт, рабин в Дятлово в 1720-1729 рр., пізніше — рабин у Львові; Яків син Зєєва Кранц, проповідник, що народився в Дятлово, відомий як Магід із Дубна; Ізраїль Меїр га-Коен, відомий як Хафец Хаїм, уродженець Дятлово, ректор знаменитої єшиви в Радуні.

Яків Кранц (1741-1804) — відомий єврейський проповідник. Народився в містечку Дятлово. Навчався в єшиві у Межиріччі (нині Рівненська область в Україні), де здобув славу талановитого проповідника. Об'їздив єврейські громади в околицях Львова, Любліна, Каліша, Замостя. 18 років проповідував у Дубні (Україна). У проповідях використовував фольклор, етичні, галахічні, кабалістичні твори, інтерпретуючи їх по-своєму. Книги його (на івриті) виходили посмертно в Україні, Польщі.

Ісраель Меїр Коен (Хафец-Хаїм; справжнє прізвище Пупко) (1838 - 1933) — відомий рабин, галахіст і мораліст. Духовний лідер східноєвропейського єврейства. Автор коментаря до Шулхан-Арух «Мішна Брура» і книг «Хафец Хаїм» і «Шмірат а-Лашон» щодо законів заборони лихослів'я та інших важливих галахічних праць.

Народився в місті Дятлово в 1838 р. в сім'ї, де суворо дотримувалися єврейської традиції, в Ар'є-Лейба і Добруші. Починаючи з 10 років, навчався в бейт мідраші Хаїма Нахмана Парнаса у Вільно, і незабаром зайнявся самоосвітою. У 11 років втратив батька. Мати вийшла заміж вдруге. Одружився з дочкою свого вітчима. Через кілька років після одруження почав писати свої книги, спочатку анонімно. Став відомий у світі за назвою своєї самої популярної книги, присвяченій законам про заборону лихослів'я — «Хафец Хаїм» («Спраглий життя»). У 1869 р створив єшиву в Радуні, відому під назвою «Хафец Хаїм». Раббі Ісраель Меїр відмовився брати гроші за свої рабинські обов'язки, і жив за рахунок крамниці, яку тримала його дружина.

У 1920 р. намагався вести боротьбу з радянською владою за збереження іудаїзму, але швидко зрозумів, що боротьба приречена на провал і повернувся до Польщі. У 1924 р. запропонував створити Ваад єшівот (комітет у справах єшив), який існує і понині. Передбачав Катастрофу європейського єврейства і створення єврейської держави. За іншими відомостями, був категоричним противником сіонізму. Помер у Радуні в 1933 р. Будинок Хафец-Хаїма в Радуні в 2001-2002 рр. був розібраний і вивезений до США.
Всі книги Хафец-Хаїма отримали широке поширення у всіх єврейських громадах. Вони були сотні разів перевидані в різному форматі, розділені на річні цикли вивчення по днях тижня, до них були написані нові коментарі. Серед найбільш відомих праць Хафец-Хаїма варто відзначити:

Хафец Хаїм (1873) — закони про заборону лихослів'я
Шмірат алашон (1876) — етика заборони лихослів'я
Мішна Брура (1884-1907) — коментарі до Шулхан-Арух, частина «Орах хаїм»
Біур аллаха — пояснення остаточної постанови алахи в Шульхан Арух і Мішні Брурі
Ахават Хесед — закони про благодійність
Махане Ісраель — закони поведінки єврейських солдатів в російській армії
Нідхем Ісраель — про каяття

Музеї — архіви — приватні колекції

Історія Дятлова, у тому числі частково історія єврейської громади, знайшла відображення в Дятловському історико-краєзнавчому музеї (в експозиції музею крім теми Голокосту згадане релігійне життя євреїв: є фотографія будівлі синагоги і фрагмент Тори).

Значно більше уваги приділяється історії євреїв Дятлова в шкільному музеї, створеному в гімназії стараннями вчителів Жанни Наговонської та Олени Абрамчик. Експозиція про дятловських євреїв містить публікації, фотографії та репродукції, присвячені історії та спадщини євреїв, сучасні богослужбові предмети: талес, кіпу, ханукальні свічки тощо.

Архіви (з цікавою інформацією, що стосується історії даної місцевості):
Національний історичний архів Білорусі в Гродно
Литовський державний історичний архів у Вільнюсі
Головний архів давніх актів у Варшаві (AGAD)

Туристична інфраструктура

Автовокзал: м. Дятлово, вул. Слонімська, 6 а, тел. +3751563 2-11-43.

Готелі:

“Дядя Ваня” (з баром) – пл. 17 сєнтября, 5 а, тел. +3751563-2-44-04

“Липичанка” (з рестораном) – вул. Міцкевича, 1, тел. +3751563-2-10-78

Екскурсійний супровід:

Центр туризму і краєзнавства Дятловського районного відділу освіти: 

м. Дятлово, вул. Красноармєйська, 5. Телефон: +3751563-2-17-10


Дятловський історико-краєзнавчий музей:

м. Дятлово, вул. Первомайська, 12, тел.: +3751563- 2-13-41;

E-mail: muzeydz@mail.grodno.by ; http://museum.dzyatlava.by/

Бібліографія

Ботвинник М.Б. Памятники геноцида евреев Беларуси. Минск: Беларуская навука, 2000.

Жизнь как подарок судьбы: очерк о еврейском Дятлове, написанный Бернардом Пински по воспоминаниям своего отца Рубина Пински / перевод с английского Елены Абрамчик. Оригинал найден Жанной Наговонской в Яд-Вашем. Перевод на русский с сокращениями хранится в школьном музее гимназии Дятлова.

Красюк Ф.Ф. Зецела або падарожжа па старых вуліцах Дзятлава. Дзятлава, 2013.

На зямлі Дзятлаўскай: Матэрыялы гісторыка-краязнаўчай канферэнцыі. Ліда. 1998.

Памяць: Гісторыка-дакументальная хроніка Дзятлаўскага раёна. Мінск, 1997.

Смиловицкий Л. Катастрофа евреев в Белоруссии, 1941-1944 гг. Тель-Авив: Б-ка Матвея Черного, 2000.

Соболевская О., Гончаров В. Евреи Гродненщины: жизнь до Катастрофы. Донецк, 2005.

Соркіна Іна. Мястэчкі Беларусі ў канцы XVIІІ – першай палове ХІХ ст. Вільня: ЕГУ, 2010.

Я – дятловский // брошура, изданная в 2002 г. выходцами из Дятлова к 60-летию уничтожения нацистами евреев Дятлова.

Jewish life. The encyclopedia of Jewish life before and during the Holocaust. Vol. III. P. 1498.

Pinkas Hakehillot. Encyclopedia of Jewish Connunities. Poland. Vol. VIII. Yad Vashem, Jerusalem, 2005. (иврит). P. 336 – 343.

Słownik geograficzny Krolewstwa Polskiego. Tom XIV. Warszawa, 1895. S. 556 – 558.

Stępniewska-Holzer, B. Zydzi na Białorusi: Studium z dziejów strefy osiedlenia w 1 pol. XIX w. / B. Stępniewska-Holzer. – Warszawa: Wyd-wo UW, 2013. – 230 s.

Vidugiris A. . Zietelos snektos zodynas. Vilnius, 1998.

Zhetel – Our Town. 2002.

  

Ресурси Мережі:

Сайт про єврейське Дятлово: http://www.zhetel.org/english

Zdzięcioł // Wirtualny Sztetl. Muzeum Historii Zydow Polskich – Режим доступа: http://www.sztetl.org.pl/ru/article/zdzieciol/2,-/

Дзятлава // https://be-x-old.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B7%D1%8F%D1%82%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0

Дзятлава // http://radzima.org/be/miesca/dzyatlava.html

Дятлово // http://globus.tut.by/dyatlovo/index.htm

Online memorial book of Zdzieciol (Hebrew) at the New York Library website // http://yizkor.nypl.org/index.php?id=2772

Дятлово // Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона // https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%95%D0%AD%D0%91%D0%95/%D0%94%D1%8F%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE

Дятлово // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона // https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%AD%D0%A1%D0%91%D0%95/%D0%94%D1%8F%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE

 
i Интервью с Чурило А.М., записанное в 13.06.2014 г. Вершицкой Т., Соркиной И., Санько П.
ii Интервью с Ермоловичем Ч.И., записанное в 22.07.2014 г. Вершицкой Т., Санько П.
iii Интервью с Ермоловичем Ч.И., записанное в 22.07.2014 г. Вершицкой Т., Санько П.
iv Красюк Ф.Ф. Зецела або падарожжа па старых вуліцах Дзятлава. С. 34.
v Красюк Ф.Ф. Зецела або падарожжа па старых вуліцах Дзятлава. С. 22.
vi Интервью с Ермоловичем Ч.И., записанное в 22.07.2014 г. Вершицкой Т., Санько П.
vii Ботвинник М.Б. Памятники геноцида евреев Беларуси. Минск: Беларуская навука, 2000. С. 257 – 258.
viii Збор помнікаў гісторыі і культуры. Гродзенская вобласць. 1986. С. 169, 170.

i http://www.zhetel.org/english
ii Жизнь как подарок судьбы: очерк о еврейском Дятлове, написанный Бернардом Пински по воспоминаниям своего отца Рубина Пински / перевод с английского Елены Абрамчик. Оригинал найден Жанной Наговонской в Яд-Вашем. Перевод на русский с сокращениями хранится в школьном музее гимназии Дятлова.
iii Jewish life. The encyclopedia of Jewish life before and during the Holocaust. Vol. III. P. 1498.
iv Интервью с Ермоловичем Ч.И., записанное в 22.07.2014 г. Вершицкой Т., Санько П.
v Zdzięcioł // Wirtualny Sztetl. Muzeum Historii Zydow Polskich – Режим доступа: http://www.sztetl.org.pl/ru/article/zdzieciol/2,-/
vi Интервью с Чурило А.М., записанное в 13.06.2014 г. Вершицкой Т., Соркиной И., Санько П.
vii Русаў П.А. Дзятлава // Археалогія і нумізматыка Беларусі: Энцыклапедыя. Мінск: БелЭн, 1993. С. 225.
viii Соркіна І. Мястэчкі Беларусі ў канцы XVIІІ – першай палове ХІХ ст. С. 420.
ix ЛГИА. Ф. 378, об. отд. 1867 г., д. 1728, л. 244 об. – 245, 328 об.
x Słownik geograficzny Krolewstwa Polskiego. Tom XIV. Warszawa, 1895. S. 556.
xi НИАБ в Гродно. Ф.1, оп.4, д. 242, л. З.
xii Соркіна І. Мястэчкі Беларусі ў канцы XVIІІ – першай палове ХІХ ст. С. 268.
xiii Архітэктура Беларусі:і Энцыклапедычны даведнік. Мінск, 1993. С. 197.
xiv Шаблюк В. Дзятлава // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. Т. 3. С. 256.

i ЛГИА. Ф. 378, об. отд. 1904 г., д. 150.
ii НИАБ в Гродно. Ф. 27, оп. 1, д. 134, л. 87 об. – 88, 481.

i НИАБ в Гродно. Ф. 1, оп. 20, д. 641, л. 785 об. – 792.
ii Соболевская О., Гончаров В. Евреи Гродненщины: жизнь до Катастрофы. Донецк, 2005. С. 287.
iii НИАБ в Гродно. Ф. 1, оп. 1, д. 296, л. 48.
iv НИАБ в Гродно. Ф. 1, оп. 1, д. 584, л. 332.
v Красюк Ф.Ф. Зецела або падарожжа па старых вуліцах Дзятлава.
vi ЛГИА. Ф. 378, об. отд. 1844 г., д.410.
vii ЛГИА. Ф. 378, об. отд., 1847, д. 1107.
viii ЛГИА. Ф. 378, об. отд. 1862 г., д. 826.
ix НИАБ в Гродно. Ф. 1, оп. 13, д. 1285.
x ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1880 год, д. 869, л. 29 об., 30.
xi Там же. Л. 181
xii Там же. Л. 205.
xiii ЛГИА. Ф. 378, об. отд. 1884 г., д.1020, л. 20.
xiv ЛГИА. Ф. 378, об. отд. 1867 г., д. 1728, л. 244 об. – 245, 328 об.
xv Słownik geograficzny Krolewstwa Polskiego. Tom XIV. Warszawa, 1895. S. 556.
xvi НИАБ в Гродно. Ф. 2, оп. 38, д. 913, л. 195.
xvii ЛГИА. Ф. 378, об. отд. 1900, д. 572.
xviii Вся Россия: Русская книга промышленности, сельского хозяйства и администрации. Адрес-календарь Российской империи / Изд. А.С.Суворина. СПб., 1900. Т. 1. С. 402.

i Смоліч А. Геаграфія Беларусі. Мн., 1993.
ii Красюк Ф.Ф. Зецела або падарожжа па старых вуліцах Дзятлава. Дзятлава, 2013. С. 107.
iii Красюк Ф.Ф. Зецела або падарожжа па старых вуліцах Дзятлава.
iv НИАБ в Гродно. Ф. 1, оп. 13, д. 1285, л. 255, 256.
v Материалы, относящиеся до нового общественного устройства в городах империи (городовое положение 16 июня 1870 г.) – Т. V. – СПб., 1879. – С. 90.

i ЛДГА. Фонд 378, общий отдел, 1866 г, д. 378.
ii Соркіна І. Мястэчкі Беларусі ў канцы XVIІІ – першай палове ХІХ ст. Вільня: ЕГУ, 2010. С. 87.
iii Шаблюк В. Дзятлава // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: у 6 т. Т. 3. Мінск: БелЭн, 1996. С. 256.
iv Ярашэвіч А. Дзятлава // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя: у 3 т. Т. 1. Мінск: БелЭн, 2005. С. 590.
v Соркіна І. Мястэчкі Беларусі ў канцы XVIІІ – першай палове ХІХ ст. С. 414, 420.
vi Соркіна І. Мястэчкі Беларусі ў канцы XVIІІ – першай палове ХІХ ст. С. 206.

Авторство: канд. ист. наук Инна Вальерьевна Соркина

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова