Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Дятлово - путівник

біл. Дзятлава, пол. Zdzięcioł, їдиш זשעטל

Дятлово - путівник

 

 

 

Зєцел


Перші відомості про Дятлово походять із сер. XV ст. Тоді поселення входило до складу Троцького воєводства. Бл. 1492 р. Великий князь Казимир Ягеллончик профінансував будівництво костелу Успіння Пресвятої Богородиці. У 1498 р. Великий князь Олександр переказав Дятлівський повіт литовському гетьманові, князеві Костянтинові Острозькому на вічну власність із правом заснування містечка. На поч. XVI ст. К. Острозький збудував у містечку дерев’яний оборонний замок (який у документах називають двором Здзєтєло). Крім того, Острозький звів тут дерев’яну церкву.

За переписом 1580 р. містечко нараховувало 118 будинків, ринок та п’ять вулиць. На поч. XVII ст. Дятлово перейшло у панування магнатського роду Сапіг. У 1624–1646 роках князь Сапіга збудував у Дятлові кам’яний костел Вознесіння Пресвятої Богородиці, при якому діяв шпиталь. Від 1685 р. містечко перебувало під владою Радзивіллів, які наприкінці XVII ст. збудували двоповерховий палац, зруйнований під час Північної війни (відбудований у 1751 р. на місці замку з XVI ст.).

У 1708 р. під час Північної війни в околицях Дятлова деякий час перебували головні сили російських військ, а у самому містечку тиждень мешкав Петро І. Згодом місто зайняли шведи і підпалили його разом із замком. У 1784 р. тут було 186 будинків, п’ять вулиць і три провулки; діяли три млини, школа, шпиталь, лазня. В результаті третього поділу Речі Посполитої у 1795 р. місто відійшло до Російської імперії. Оскільки у 1830–1831 роках останній власник Дятлова Станіслав Солтан був учасником Листопадового повстання, його майно конфіскувала держава. В палаці та господарських приміщеннях розмістили військових.

На поч. 60-х років XIX ст. зібрано детальну інформацію про населення Дятлова (як і інших містечок Гродненської губернії) та його заняття:

Казенне містечко Здзєнцьол – євреїв: 751 (332 чоловіки, 419 жінок), селян: 525 (252 чоловіки, 273 жінки), всього: 1276 осіб (євреї становлять 58,9%). Крім того, 79 чоловіків та 83 жінки є євреями, які не фігурують у ревізії, але постійно проживають у містечку. Будинки та іншу нерухомість у місті мають: 2 шляхтичі, 84 селян, 202 євреїв, 2 “різні особи”. Предметами торгівлі є: хліб, льон, картопля, худоба, інша господарська продукція. Є один купець другої гільдії з капіталом 2400 рублів, який торгує збіжжям у інших місцях. Немає купців та селян з інших міст, які б торгували в містечку. Яток для роздрібної торгівлі – 17. Проходить 1 малозначний ярмарок із господарською продукцією – 23 квітня. Базари від 1 липня до 1 жовтня – в неділю, а від 1 жовтня до 1 липня – у вівторках, незначні. Є 7 заїздів, 2 корчми, ремісничі заклади: 5 ковальських, 10 шевських, 6 столярських, 1 токарський, 7 кравецьких. Серед місцевих християн ремеслами займаються 10 осіб, серед євреїв 22 особи. Збут товарів відбувається як у містечку, так і в інших місцях, особливо столярних виробів, усяких товарів на суму бл. 1 тис. рублів сріблом протягом року. Діє гірчичний завод: збут на місці в містечку та у інших місцях. Видано паспортів на відїзд: євреям – 18, селянам – 23.

У 1866 р. в рамках русифікаційних заходів місто офіційно було перейменоване на Дятлово. У документах з часів Великого князівства Литовського містечко називалося Здзєцєл (Здзяцєл, Здєтєл). У мові їдиш звук “дз” відсутній, тому євреї називали містечко “Зєцєл”.

Євреї з Дятлова


Початки єврейського кагалу Дятлова датуються кінцем XVI ст. В інвентарі маєтків за 1580 р. серед 10 домовласників на ринку згаданий “Місан Жид”. Згідно з інвентарем 1699 р. у Дятлові було 126 будинків, 25 із яких належали євреям.

Окрім обмежувальної політики царату ситуацію євреїв ускладнювали військові дії та реквізиції, а також часті пожежі. Статистичні дані свідчать про зниження кількості міського населення містечка, яке було пов’язане із війною 1812 р.: кількість померлих становила 25 осіб, зниклих безвісти теж 25 осіб, і якщо за переписом населення у 1812 р. в Дятлові був 161 чоловік, то нескладно порахувати, що залишилося 110 осіб. Зниження кількості населення стало причиною зростання податкової заборгованості. Тому у 1814–1815 роках дятлівський кагал мав борг у сплаті поголовного податку на суму 1288 рублів.

Дятлово, як і інші містечка, збудовані переважно з дерева, дуже часто горіло. Пожежі відбувалися у 1789, 1806, 1850, 1868, 1874, 1881, 1882, 1894, 1897 роках. Пожежа 1874 р. знищила синагогу, 211 житлових та 119 господарських будинків, вартість збитків становила до 134 500 рублів.

Причиною пожеж бували і підпали. До прикладу, від 7 до 21 квітня 1844 р. у Дятлові внаслідок підпалів відбулося вісім пожеж: у ніч 7/8 квітня, тобто з п’ятниці на суботу, загорівся хлів єврея Вольфа Восліна, наступної ночі – хлів єврея Вольфа Развазького, згодом хлів Лейзера Герцовського, сарай селянина Михайла Чучейка, сарай селянки-вдови Ганни Граєвської. За підозрою в підпалі заарештовано трьох солдатів із розквартированої в містечку кінно-артилерійської батареї, а також один місцевий селянин.

Вночі з 19 на 20 жовтня 1844 р. сталася пожежа в Костельному провулку – згоріла стайня та шпихлір Абрама Левіна, збитки – 423 руб. 75 коп. 35 євреїв із Дятлова звернулись із проханням надати їм податкові пільги та грошову допомогу для відбудови будинків, які згоріли в пожежі, оскільки громада внаслідок лиха зубожіла. Влада губернії прийняла рішення: надати дев’ятьом родин, які мають зруйновані житла, з лісових дач по 50 коренів, іншим по 30. Проте це рішення не було виконане, оскільки “найближчі до Дятлова ліси не можуть заспокоїти навіть потреб казенних селян у деревині”.

На щорічному ярмарку, який проходив 23 квітня, а також на щотижневих торгах (у неділі та вівторки) збиралися мешканці околиці. Представники єврейського кагалу намагалися отримати дозвіл на обробіток землі, аби поліпшити матеріальну ситуацію. У 1862 р. вони написали до віленського губернатора прохання про надання їм в оренду землі з державного господарства, заснованого на землях, які раніше належали Солтанові. Їх прохання не виконали.

Чисельність єврейського населення у Дятлові поступово зростала. Згідно зі статистикою, наприкінці 60-х років XIX ст. тут проживало 1576 осіб, серед яких 1241 єврей (78% загального населення містечка, але 100% дятлівських купців та міщан).

У 2-й пол. XIX і на поч. XX ст. економічна ситуація містечка покращилась. У календарі “Російська книга промисловості, сільського господарства та адміністрації” за 1900 рік перелічено такі підприємства, які належали євреям Дятлова: медоварні, аптека, торговельні заклади, що продавали бакалійні товари, металеві вироби, шкури, мануфактуру, збіжжя та яйця. Крім того, містечко славилося виробництвом паркету, відомого як “дятлівський” що підтверджує Аркадзь Смолич у книзі “Географія Білорусі”: “місцеві ремісники виготовляють найкращий паркет”.

Релігійне життя


Із Дятловим пов’язані багато знаменитих рабинів та релігійних діячів, серед яких Хаїм Рапопорт (бл. 1700–1771), рабин у Дятлові у 1720–1729 роках, згодом рабин у Львові; Яків Кранц (1741–1824), який прославився як Магід із Дубна; Ізраїль Меїр га-Коен Пупко (1838–1933), тобто знаний Хафец Хаїм (від заголовку його фундаментальної праці), засновник єшиви в Радуні; Цві Йозеф Рєзнік (1841–1912), очільник єшиви в Сувалках; його син Менахем Різікофф (1866–1960), автор багатьох книг та ортодоксальний рабин нью-йоркського Брукліну чи, зрештою, Барух Сороцкін (1917–1979), голова єшиви Тельц у Клівленді (США).

У 1867 р. в містечку була одна дерев’яна синагога та чотири єврейські доми молитви. Донині збереглася будівля кам’яної синагоги з кінця XIX ст., яка сьогодні використовується пожежною службою. Про колишні функції свідчить розташування вікон на бічних стінах: один ряд великих вікон переходить у два ряди вікон меншого розміру (за передсінням на другому поверсі знаходилась жіноча частина синагоги – бабинець). Поблизу стояла інша божниця, на місці якої за радянських часів збудовано банк.

Міжвоєнний період


Від осені 1915 р. до грудня 1918 р. Дятлово було окуповане німцями. У березні 1918 р. стало частиною Білоруської народної республіки, а від 1919 р. його займали польські війська. За Ризьким мирним договором 1921 р. Дятлово відійшло до Польщі та стало центром ґміни Новогрудського повіту Новогрудського воєводства.

У 1921 р. відкрито школу із їдишем як мовою викладання, а в 1929 р. – школу Тарбут, у якій заняття проводилися на івриті. Також діяли традиційні хедери та Талмуд-Тора.

Друга світова війна та Голокост


Від вересня 1939 р., тобто від моменту вступу Червоної армії, Дятлово перебувало в Складі БРСР, де 15 січня 1940 р. отримало офіційний статус селища міського типу та було райцентром Барановицької області.

30 червня 1941 р. Дятлово зайняли війська Третього Рейху. Після приходу німців єврейська громада Дятлова піддавалася репресіям, які впроваджувалися поступово: відбувалися арешти, євреїв змушено носити зірку Давида, проводилися розстріли єврейської інтелігенції, утворено Юденрат, наказано здати усі коштовності. 15 грудня 1941 р. бл. 400 єврейських робітників депортовано до гетто у Дворці. В грудні 1941 р. у Дятлові повстала єврейська організація руху опору. Її члени намагалися діставати зброю та боєприпаси, встановили контакти з партизанськими загонами. 22 лютого 1942 р. окупаційна влада видала наказ про утворення у Дятлові гетто, яке зайняло територію довкола синагоги, а також вул. Лисогірську та Слонімську. На цій невеликій території зібрано 4,5 тис. осіб. 30 квітня 1942 р. німці за допомогою місцевої поліції почали виганяти з домівок людей та збирати їх на Ринку. Тих, хто ховався чи у якийсь спосіб опирався, вбивали на місці. На Ринку із усіх людей німці відібрали чоловіків, що мали різні професійні вміння. Решту почали вивозити до Курпешівського лісу. Того дня страчено бл. 1,2 тис. осіб. Остання винищувальна акція відбулася 6 серпня 1942 р. Після селекції бл. 200 молодих чоловіків депортували до Новогрудка. Решту вивели на єврейський цвинтар, де людей змусили викопати собі братську могилу. В результаті цієї акції вбито бл. 2 тис. осіб. Єврейська громада Дятлова перестала існувати.

Місця пам’яті


За 0,5 км на північ від містечка, ліворуч від дороги на Новогрудок, поховано 2,8 тис. мешканців Дятлова, страчених нацистами у квітні 1942 р. (у 1945 р. тут встановлено обеліск). На південній окраїні Дятлова, на терені єврейського цвинтаря, знаходиться братська могила, в якій поховано 3 тис. мешканців містечка, які загинули від рук нацистів у серпні 1942 р. (у 1945 р. тут встановлено обеліск). У 2003 р. на пам’ятнику прикріплено таблицю з зіркою Давида та написами на івриті та польською мовою.

Історія та культура євреїв Дятлова показана у шкільному музеї місцевої гімназії.


Єврейські цвинтарі

Старий єврейський цвинтар у Дятлові, який знаходився біля синагоги, не зберігся, а вся його територія забудована. Частково збережений новий єврейський цвинтар розташований у південній частині міста. Залишилися тільки кілька десятків надгробків у різному стані. У 1997 р. завдяки зусиллям євреїв, що походять із Дятлова, цвинтар обгороджено бетонним муром. У 2006 р. завдяки фундації Симона Марка Лазаруса на цвинтарі відкрито другий пам’ятник на честь 54 євреїв із Дворця, які загинули тут у 1942 р.: “Вічна пам’ять жертвам Голокосту. Хай душі їх будуть зав’язані у вінець вічного життя”.

Варто побачити

  • Колишня синагога, нині будівля пожежної служби (кін. XIX ст.)
  • Єврейський цвинтар
  • Костел Вознесіння Пресвятої Богородиці (1624–1646), вул. Леніна
  • Церква Преображення Господнього (XVIII ст.), дерев’яна, вул. Побєди
  • Дятлівський палац (Радзивиллів, Солтанів) (XVIII ст.), вул. Свердлова
  • Садиба роду Домейків – Жибортовщина (поч. XIX ст.)
  • Історична забудова (кін. ХIХ ст. – поч. ХХ ст.)
  • Християнський цвинтар
  • Дятлівський історично-краєзнавчий музей
  • Шкільний музей при дятлівській гімназії (окрема кімната присвячена історії єврейської громади Дятлова)

Околиці

Козлівщина (22 км): єврейський цвинтар; пам’ятник на могилі жертв Голокосту; водяний млин (1859); каплиця-усипальниця Друцьких-Любецьких (1843); господарчий двір Друцьких-Любецьких (XIX ст.)

Дворець (13 км): костел св. Антонія Падуанського; Покровська церква

Новоєльня (13 км): пам’ятник жертвам Голокосту біля залізничного вокзалу; історична колона (XVIII ст.); церква Різдва Пресвятої Богородиці (1876–1879); костел Пресвятого Серця Господа Ісуса

Ліпічанська пуща: ландшафтний заказник

Мапа

Фотографії

Ключові слова