Городище - путівник
біл. Гарадзішча, пол. Horodyszcze, їдиш אראדישטש
Городище наприкінці XIX ст. було малим містечком на горі — одна вулиця з ринком посередині та церква. На ринку було багато єврейських крамничок із “хлопським” товаром, тобто металевими виробами, оселедцями тощо. Серед них провідне місце займав магазин Фейги — найбільший і найбагатший, в якому можна було купити не тільки вищезгадані товари, а й шоколад, краватку, сушені екзотичні фрукти, глауберову сіль тощо. У неї ж можна було дізнатися найновіші плітки з околиць Городища.
Витоки
У письмових джерелах Городище вперше згадується у 1413 р. як поселення у межах Великого князівства Литовського. Окремі місцеві дослідники дотримуються погляду, що Городище було легендарною Ворутою, де знаходилася столиця Міндовга, першого Великого князя Литовського. У 1506 р. власники Городища Немировичі біля міста розбили татарські війська. Полонені започаткували татарську громаду Городища. Досі зберігся мусульманський цвинтар (мізар), а одна з вулиць протягом довгого часу називалася Татарською (нині це вул. Пролетарська). У 2-й пол. XVI ст. чергові власники Городища Ходкевичі перейшли з православ’я на католицтво, залишивши зведені ними церкви. Новий власник, Троян Петровський, збудував у Городищі кальвіністську кірху, яку згодом перебудували на католицький костел (від 1868 р. діє як церква Святої Трійці).
На межі XIX і XX ст. у містечку проживало 2631 осіб, у т.ч. 2108 євреїв (80%).
Під час першої світової війни Городище опинилося під німецькою окупацією. Вздовж річки Сервеч, над якою лежить містечко, проходила лінія фронту. Протягом довготривалого постою німецьких військ зроблено багато фотографій, на яких можна побачити тодішнє Городище. В результаті воєнних дій населений пункт був майже повністю зруйнований. Кількість населення у 1928 р. становила тільки третину довоєнного показника – 1021 особа, у т.ч. 760 євреїв.
Євреї з Городища
У XVIII ст. Городище змінило свій статус із садиби Великого князя на містечко та отримало привілей організації ярмарків, приваблюючи ремісників та купців, серед яких були і євреї. Єврейський кагал Городища у 1766 р. нараховував 422 особи, а у 1834 r. – 277 осіб, що складало понад половину населення містечка. У 1840 р. у власності євреїв перебувало 48 будинків, у яких проживало 55 родин. Серед них були родини: Арона Ґолдбаума, Моше Хаїмовича, Міхеля Крольовиця (ремісник), Хаїма Гудамовича (ремісник), Менделя Волоха, Беньяміна Богатуна (шинкар), Нохіма Вонхадло, Йоселя Школьного, Шмойла Вонхадло (шинкар), Менделя Молчадського (різник), Боруха Вілітебовича та інших. Євреї заселяли центр міста. На головній вулиці (колись Новогродська, тепер Єдунова) збереглися дерев’яні житлові будинки з поч. XX ст.
У 1852 р. в містечку діяли дерев’яні синагога та бейт га-мідраш. Кагал, рабином якого тоді був Гірш Вонхадло, мала свого мохеля, який займався обрізаннями, та різника. У 2-й пол. XIX ст. у центрі містечка збудовано кам’яну синагогу. Крім неї, діяли чотири доми молитви. У радянський період у будівлі синагоги знаходився дім культури, проте у 1999 р. споруду розібрали.
Від Петербургу до Городища
У 1908 р. в Петербурзі було створено Єврейське літературне товариство, метою якого було вивчення і розвиток єврейської наукової та художньої літератури. Товариство влаштовувало літературні вечори та надавало допомогу нужденним єврейським письменникам. Від 1909 р. стали з’являтися філіали Товариства, одну з яких відкрили в Городищі. Мовою зібрань був їдиш.
Легенда про те, як єврей маршала Пілсудського врятував
Під час війни 1919–1920 років Юзеф Пілсудський, ховаючись від більшовиків, опинився в околицях Городища. За легендою, городищенський єврей (за іншою версією, він був із села Арабівщина, яка належала до кагалу в Городищі) Ліцкевич врятував йому життя.
Єврей переодягнув Пілсудського у жіночий халат своєї дружини і наказав, аби той доїв корову. Коли небезпека минула, Ліцкевич провів коменданта до його загону. В нагороду Пілсудський подарував євреєві віленський сукман, а за кілька років прислав перепустку постійного входу до Бельведеру. Коли Ліцкевич приїхав до Варшави, Пілсудський, на той час уже очільник держави, подарував євреєві гроші, а той за них побудував паровий млин, який працював у Арабівщині до 80-х років XX ст.
Друга світова війна та Голокост
У вересні 1939 р. на зайняту Червоною армією західну Білорусь прийшла хвиля біженців. У серпні 1940 р. в Городищі зареєстровано 1337 біженців. Чисельність єврейського кагалу зросла майже до 3 тис. осіб. Частину населення репресували: заарештували чи вислали углиб СРСР. На поч. 1940 р. тут відкрито школу із їдишем як мовою викладання. Німецька окупація почалася 10 липня 1941 р.; уже за кілька днів після приходу нацистів утворено гетто та почалися страти місцевих євреїв. 20–21 жовтня 1941 р., після того, як до міста прибув загін СС, понад 1,5 тис. євреїв з Городища розстріляли в урочищі Погорільці та в селі Міхновщина за кілька кілометрів від містечка. Тоді ж страчено кілька десятків представників місцевої інтелігенції — лікарів, учителів, адвокатів. Чергові ліквідаційні акції проводились у городищенському гетто навесні та влітку 1942 р. За час німецької окупації страчено бл. 4 тис. людей, переважно євреїв.
Колдичівський табір
У розташованому за 6 км від Городища селі Колдичеве від березня 1942 р. до червня 1944 р. діяв нацистський табір смерті. У ньому страчено понад 22 тис. осіб, переважно євреїв, але також ромів, білорусів та поляків.
У 1964 р. поставлено пам’ятник жертвам фашизму, присвячений в’язням колдичівського табору. У 2007 р. неподалік місця, де був вхід до табору, біля дороги Барановичі – Новогрудек, відкрито пам’ятник жертвам колдичівського табору. На ньому знаходяться три релігійні символи – зірка Давида, православний хрест та католицький хрест. На цьому ж пам’ятнику — меморіальна таблиця на честь страчених тут ромів.
Щоденник уродженця Городища Хаїма Каплана, написаний у варшавському гетто
У 1880 р. в Городищі народився Хаїм Каплан, автор одного з чотирьох щоденників, написаних у варшавському гетто. У 1905 р. він переїхав до Варшави, де заснував одну з перших початкових шкіл на івриті, яку очолював 34 роки. Написав “Граматику мови іврит” (Нью-Йорк, 1926), “Агаду” з коментарями (Нью-Йорк, 1927), антологію статей про єврейську освіту та педагогіку (Варшава, 1937). Прославився завдяки щоденникові з варшавського гетто, який обіймає період від 1 вересня 1939 р. до 4 серпня 1942 р. Хаїм Каплан загинув у Треблінці, вірогідно, наприкінці 1942 чи на поч. 1943 р. Щоденник вперше опубліковано англійською мовою під назвою “Scroll of Agony” (англ. Сувій агонії).
Сліди присутності
Після війни в Городищі проживало кілька єврейських родин. Про багато народів, які творили історію селища, свідчать цвинтарі, розкидані по різних частинах населеного пункту: православний, католицький, єврейський та мусульманський. Дерев’яні будинки на високих фундаментах, де раніше були єврейські магазини, розташовані вздовж вулиць Городища, надають селищу особливого колориту.
Варто побачити
- Традиційна забудова (XIX–XX ст.), вул. Єдунова
- Костел Пресвятої Діви Марії ( XVIII ст.), вул. Міцкевича
- Церква Воздвиження Хреста Господнього (1764), дерев’яна святиня, реконструйована на поч. ХХ ст., вул. 17 вересня, 28
Околиці
Джерело Кип’яток, що не замерзає, біля села Ясенець
Колдичеве (6 км): пам’ятник на місці колдичівського табору смерті, що діяв у 1942–1944 роках; фундаменти табірної в’язниці; залишки садибного парку Шалевичів
Завісся (12 км): дерев’яна шляхетська садиба, в якій народився та проживав А. Міцкевич, нині музей
Озеро Світязь (16 км): озеро площею 1,5 км2, яке надихнуло Міцкевича на написання балади “Світязянка”
Мовчадь (25 км): синагога (XIX/XX ст.); колишня єврейська корчма; єврейський цвинтар із бл. 150 мацевами; пам’ятник на Поповій горі; церква святих Петра і Павла
Барановичі (28 км): дві колишні синагоги, сьогодні ветлікарня та житловий будинок (XIX ст.); дві єшиви, сьогодні шкільні приміщення; кіркут із двома пам’ятниками; церква святих жон-мироносиць; Хрестовоздвиженський костел (1924); Покровський собор (1921); будівля пожежної частини міжвоєнного періоду; садиби Королівських та Разводовських; будівлі пошти, банку, міської бійні; будівлі урядової колонії (бл. 1925); колекція юдаїки у краєзнавчому музеї
Нова Миш (29 км): колишня синагога, нині будинок культури; колишня рабінічна школа; мурована корчма; гуральня у неоготичному стилі; кіркут з охелем рабина Єхеля Мушера; пам’ятник жертвам страти у лісі біля шляху на Козлакевичі; костел Преображення Господнього (1825) з бароковим інтер’єром, перенесеним із Несвіжа; церква (1859); польська школа міжвоєнного періоду; залишки католицького цвинтаря (XIX ст.); вали замку Ходкевичів; залишки садибної алеї
Ляховичі (45 км): місце народження муфтія польських татар Якуба Шинкевича (1884–1966); колишня синагога, нині консервна фабрика (кін XIX ст.); муровані єврейські будинки (поч. XX ст.); пам’ятник на місці колишнього замку Ходкевича; костел св. Йосипа (1910); католицько-православний цвинтар із руїнами каплиць