Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Шляхами творчості Ісаака Башевіса Зінґера

Запрошуємо вас у незвичайну подорож шляхом творчості Ісаака Башевіса Зінґера — лауреата Нобелівської премії, якому натхнення для його романів та оповідань дали традиції та долі малих містечок, розкиданих серед лісів Розточчя та мозаїки полів Люблінської височини.

Шлях пролягає такими населеними пунктами: Люблін - Бихава - Туробін - Ґорай - Фрамполь - Білґорай - Тарноґруд - Юзефув Розточанський - Тишовце - Комарув - Замостя - Ізбіца - ПяскиЛюблін

Довжина маршруту: 362 км

Тривалість поїздки:

Автомобілем — 2-3 дні

Велосипедом — 5-7 днів

Шляхами творчості Ісаака Башевіса Зінґера

Ісаак Башевіс Зінґер народився у 1902 році в Леонціні, близько 30 км на захід від Варшави. Його батько був хасидським рабином, а мати, Башева, донькою рабина з Білґораю. У 15 років молодий Іцек переїхав з родиною на батьківщину матері. Незважаючи на те, що життєві шляхи Зінґера завели його на інший континент, у Нью-Йорк, саме клімат і місцеві розповіді з околиць Білґораю сформували стиль і метафоризм творчості лауреата Нобелівської премії.

Наш маршрут проходить через 9 населених пунктів, у яких колись жили євреї, щоденне життя яких — їх радощі, любов, проблеми і страхи стали тлом оповідань Зінґера.

Люблін

Panorama Lublina ze wzgórza Czwartek, część 2.

У серці колишнього єврейського кварталу в Любліні, в Брамі Ґродській, донині можна зустріти Яшу Мазура. Це сам "Чарівник із Любліна" — герой, певно, найвідомішого роману Ісаака Башевіса Зінґера, опублікованого в нью-йоркському видавництві “Forwerts” у 1959 році. Історію бродячого фокусника, який не цурався принад життя, оповідає Вітольд Домбровський у рамках спектаклю-монодрами, підготовленого Театром NN. Особливо рекомендується завітати в Браму Ґродзьку біля 18 квітня: саме тоді щороку відзначається День народження Чарівника — із тортом, бубликами-байґелями та великою кількістю подарунків. Також можна взяти участь у натхненному постаттю фокусника літньому Карнавалі чарівників (Carnaval Sztukmistrzów) — святі цирку, на яке приїжджають артисти з усієї Європи.

Гуляючи Старим містом, варто також згадати іншу історію Знґера, "Менаше і Рейчел". В оповіданні розповідається історія двох сліпих дітей-сиріт з єврейського притулку в Любліні. Менаше і Рейчел — дуже здібні діти. Хлопчик вигадує красиві та мудрі історії про далекі землі, які усі, у тому числі дорослі, слухають із великою цікавістю. Діти користуються популярністю серед своїх однолітків і вихователів. Всі знають про їх взаємну любов. Коли директор притулку вирішує розділити їх, Рейчел погрожує стрибнути в колодязь. Незрячі обіцяють собі, що незважаючи на всі труднощі, будуть разом, а коли виростуть, то стануть чоловіком і дружиною. Незрячі діти бачать правдивіше й точніше, як, цитуючи слова пророка Самуїла, підсумовує Менаше:

"Бог бачить не те, що бачить людина;

чоловік бо дивиться на лице,

а Господь дивиться на серце".

Відвідання Любліна і відкриття багатства його мультикультурних традицій може зайняти кілька днів. Варто пошукати нестандартні форми огляду його пам'яток, такі як, наприклад, мандрівка шляхом хасидських розповідей про Провидця з Любліна, шлях люблінських провулків у фотографіях Едварда Хартвіґа, або прогулянка шляхом вірша Юзефа Чеховича.

А ми прямуємо за Зінґером до Бихави. До розташованого приблизно за 30 км на південь міста ведуть кілька трас: національна №19 та місцеві й воєводські дороги №834 і№ 836.

Бихава

Bychawa, woj. lubelskie. Rynek.

Бихава з'являється в кількох оповіданнях Зінґера — наприклад, у "Там щось є" і "Піст", проте стала відома у світі завдяки оповіданню "Єнтл — хлопець з єшиви", екранізованому в 1983 році Барбарою Стрейзанд. Режисерка, яка також знялась у головній ролі... молодої дівчини, яка, аби мати можливість вивчати Тору, проводить життя в образі хлопця, отримала багато нагород, зокрема Оскар за музику та Золотий глобус за кращу режисуру. Цікаво також, що у фільмі місто Люблін зіграла... Прага! Бихаву, зрештою, також зіграло чеське містечко.

Справжня Бихава знаходиться на Ґєлчевському підвищенні. Будівництво міста почалося після 1537 році завдяки привілеям, наданим королем Сигізмундом Старим. Місто заснував Миколай Пілецький гербу Леліва. Тоді було закладено ринок та головні вулиці, а міські квартали почали заповнюватися кам'яницями й майстернями. Бихава швидко стала одним із торгових центрів Люблінщини, маючи привілей проведення двох щорічних ярмарків та щотижневих торгів. У кінці XVI століття значну частину населення становили євреї та протестанти. Якийсь час місто навіть було осередком кальвіністського руху. Розвиток міста призупинили поділи Польщі та репресії після листопадового та січневого повстань. Бихава втратила статус міста, а велика пожежа 1877 року знищила частину будівель.

У середині XIX століття євреї становили більше 70% від загальної чисельності населення. У 1810 році була побудована синагога, в якій донині збережені унікальні фрески та частина біми. У 1809 році також засновано існуючий донині кіркут. Бихавська єврейська ґміна мала ритуальну микву, кілька приватних будинків молитви, хасидський штібл, благодійне товариство допомоги бідним або притулок. Велику кількість прихильників серед місцевих жителів отримала династія цадиків, заснована Неємією Єхелем Рабиновичем, сином знаменитого цадика Якова Ісаака, котрого звали Святим євреєм із Пшисухи. В оповіданні про Єнтля можна знайти опис Зінґера бихавської єшиви: "Та єшива невелика, нараховує тільки тридцять студентів, а жителі забезпечують їх усіх кімнатами. Ніхто не голодує, домогосподарки зашивають шкарпетки студентів і перуть їм одяг. Рабин у Бихаві, що керує єшивою — геній. Він може задати десять запитань і дати на всі одну відповідь".

Сьогодні, прогулюючись по місту, все ще можна побачити сліди його багатокультурної історії. Окрім єврейської спадщини із пам'яток варто відвідати мальовничі руїни неоготичного палацу в Бихаві-Підзамчу; парафіяльний костел святого Івана Хрестителя XVII століття, який протягом деякого часу був кальвіністським та парафіяльні будівлі; історичні кам'яниці з кінця XIX і початку XX століття, а також будівлю кооперативного банку в стилі модерн. Також можна відвідати Регіональну палату, в якій знаходяться більше 300 інструментів та предметів, які раніше використовувався в сільських домогосподарствах. Обов'язково слід прогулятись навколо затоки на бихавському Підзамчу. До піших або велосипедних прогулянок також закликають два довколишні природні заповідники: Підзамче та Каче Доли.

З Бихави дістанемось до Туробіна, відомого сьогодні завдяки костелу святого Домініка з XVI століття, побудованого Яном Вольфом у стилі люблінського ренесансу. До цього населеного пункту можна доїхати воєводською дорогою № 834, а згодом 842 і 848.

Туробін

 Dom podcieniowy z 1739 roku z Turobina

У розповідях Зінґера Туробін фігурує, зокрема, в оповіданнях "Зі щоденника ненародженого" та "Жоновбивця". Останнє розповідає про долю скупого Пелте, котрий злостивістю та кепським характером вкрай дратував своїх чергових дружин. Зрештою і він сам отримав гідну партнерку та одружився зі Златою Сукою, жінкою з сумнівним минулим і гострим язиком. Кінець історії стає несподіванкою для читача, бо, як говорить Пелт, "Сміється той, хто сміється останнім"...

Відвідуючи сьогодні Туробін, варто пам'ятати про його багатокультурне минуле. Місто було побудоване на березі річки Пор за привілеєм Владислава Ягайла від 1420 року. Від XV століття тут діяла православна церква, а починаючи з XVI століття також синагога. У наступні роки Туробін був потужним центром аріанства і кальвінізму, в якому жили і уніати. У кінці XVI століття він був включений до Замойської ординації, а його великий розквіт настав на початку XVII століття. Сьогодні в містечку можна знайти сліди колишньої синагоги (перебудованої після війни під потреби кооперативу), а також старовинні дерев'яні каплиці святого Марка і святої Ельжбети на старому цвинтарі. Мацеви зі старого і нового єврейського цвинтарів знаходяться біля костелу святого Домініка. В Туробіні та околицях також є багато гарних придорожніх капличок. У сусідньому селі Ґрудкі стоїть пам'ятник на честь жертв туробінського гетто 1942 року.

З містечка кордоном Розточчя та Ґєлчевського підвищення ми прямуємо в Ґорай — місце дії першого роману Ісаака Башевіса Зінґера.

Ґорай

 Zabudowa przyrynkowa w Goraju

В оповіданні "Сатана з Ґорая" читаємо про часи після повстання Хмельницького, коли зруйнований козаками Ґорай поволі оговтувався від втрат. До містечка повернулися жителі, відбудовувалися зруйновані будинки, боязко відкривались віконниці, а ринок знову почали заповнювати вози і єврейські торговці. Одним з останніх повернувся до Ґорая старий рабин Бейнуш Ашкеназі. Містом, раніше відомим великими талмудистами та набожними мешканцями, все голосніше почали ширитися чутки про пришестя Месії. Одні каялися ревними молитвами, тоді як інші танцювали на вулицях від радості й очікували спасіння. Одного разу в місто прибув сефардський емісар із групи самого Шабтая Цві. Він почав маніпулювати жителями Ґорая і видавати себе за єврейського Месію. І місто піддалося емоціям. Божевільний фанатизм і віра у лжепророків сприяла діянням сил зла. Євреї занехаяли молитви та свої обов'язки. Місто знову оповив хаос. Спокійний Ґорай почав перетворюватися на "лігво розбійників, місто, прокляте Богом і людьми." Лише Бейнуш Ашкеназі не піддався загальному ентузіазмові. Пам'ятаючи слова вірша із Книги пророка Амоса "Тому то розумний мовчить цього часу...", критично слухав емісара, а після прочитання попереджувального листа від Якуба, сина святого ребе Нахума, почав війну проти секти Шабтая Цві. Чи йому вдалося відстояти місто і душі жителів? Рекомендуємо самим прочитати найкращий, на думку критиків, роман Зінґера.

Відвідуючи сьогодні Ґорай, неможливо не захоплюватися його мальовничим місцезнаходженням та розміреною атмосферою міста. З багатовікової історії, синагоги, микви та дерев'яних будівель на ринку сьогодні, на жаль, мало що залишилося. Колись дерев'яні Ґорайські будинки з аркадами належали до найкрасивіших об'єктів південної Люблінщини, а сьогодні залишився тільки один (вул. Яновська, 26). Перебуваючи в Ґораї, варто зайти на місцевий кіркут, де стоїть пам'ятник-лапідарій і в костел святого Апостола Варфоломія з бароковими формами та інтер'єром у стилі рококо. Занурений у зелень Ґорай також є чудовим місцем для відпочинку, піших прогулянок та їзди на велосипеді.

Далі маршрут веде нас до Фрамполя, розташованого на перехресті доріг на Білґорай і Янув Любельський. До Фрамполя можна дістатися запропонованою вище трасою або дорогами національного значення, відвідуючи по дорозі Краснік і Янув Любельський, також описані в творах Зінґера. Краснік, де можна оглянути 2 синагоги зі збереженими фресками, став місцем дії, зокрема, оповідань "Цейтл і Рейцл" та "Дзеркало", тоді як Янув Любельський можна зустріти, наприклад, в оповіданнях "Єнтл, хлопець з єшиви", "Нафталі та його кінь Сус", "Жебрак так сказав", "Брошка", "Папа Зейдл "або "Пожежа". Особи, які хочуть здійснити одноденну поїздку шляхом Зінґера, дорогою через Краснік і Янув можуть повернутися в Люблін (довжина маршруту Люблін - Бихава - Туробін - Ґорай - Фрамполь - Янув Любельський - Краснік - Люблін становить 193 км).

Фрамполь

 Zabudowa Frampola

Єврейська реальність: "(...) синагога, дім навчання, притулок для вбогих, рабин та кілька сотень жителів". Так описує Ісаак Башевіс Зінґер Фрамполь — місто, в якому відбувається дія "Розповіді про три бажання". Він також згадується в оповіданнях "Родина малих шевців", "Абба Шустер", "Гімпель-дурник", "Пан із Кракова" та "Невидимі". За допомогою цих зінґерівських історій ми можемо мандрувати назад у часі до старих єврейських будинків і майстерень, підглядаючи їх повсякденні турботи та радощі.

"Родина маленьких шевців" розповідає про долю ремісників, які приймають складне рішення емігрувати до США. І хоча мають там краще життя, Абба — старий батько сімейства, щасливий тільки в майстерні шевця, коли разом із синами, співаючи, як колись у Фрамполі, сідає, аби робити разом черевики. Прізвище родини Шустерів фігурує в оригінальних старих фрампольських книгах. А старий швець запам'ятався вже тим, що за своїм звичаєм щороку робив шість пар взуття, аби роздати їх бідним.

Герой іншої розповіді, Ґімпель, вчить нас, що "краще бути дурнем до кінця своїх днів, ніж злодієм хоча б одну годину", а обіцяючий багатства Пан із Кракова насправді виявляється дияволом, якого тільки завдяки рабинові Озерові та молитвам назавжди вигнали з міста. Мораль має і згадана вище "Розповідь про три бажання", в якій троє дітей на Суккот розповідають про свої мрії. Проте Охоронець Ночі пояснює їм, що єдиним способом реалізувати свої мрії є великі зусилля і прагнення до їх досягнення. Діти протягом багатьох років важко працюють. Лише перед смертю на схилі літ вони розповідають жителям Фрамполя про те, що сталося в ніч Гошана Раба, яка змінила їхнє життя.

Відвідуючи Фрамполь, обов'язково варто побачити його характерне міське планування — він будувався відповідно до моделі ідеального міста епохи Відродження. Симетрично розташовані навколо ринку вулиці та логічно розташовані будівлі погано прислужилися місту. Під час Другої світової війни Фрамполь, який зверху був схожий на велику мішень, в рамках тренувальних польотів розбомбила німецька авіація. В результаті обстрілу і пожежі було зруйновано біля 70% дерев'яних будівель. Фрамполь був відновлений після війни за колишнім планом. Сьогодні можна помилуватися симетричним плануванням доріг і унікальною Стодольною вулицею, яка оббігає все місто, забудована рядом дерев'яних стодол. Також варто відвідати неоготичний костел святого Яна Непомуцького і Скапулярної Богоматері, а також єврейське кладовище з XIX століття, де збереглося більше 150 надгробків (найстарші з 1735-1736 років) та поставлений пам'ятник на місці страти близько 1000 євреїв із Польщі, Австрії та колишньої Чехословаччини.

Мальовниче розташування міста також сприяє пішим та велосипедним прогулянкам. Фрамполь розташований біля підніжжя Радзєнцької гори, а неподалік міста простягаються ліси Замойської ординації, а також Янівські ліси і Сольська пуща. За кілометр від міста протікає річка Лада.

Близькість до національної траси Е-4 також дозволяє зручно модифікувати маршрут. Для тих, хто на шлях Зінґера може витратити тільки один день, є можливість повернутися до Любліна через Янув Любельський і Краснік. Ці міста також мають багату зінґерівську спадщину. Янув Любельський фігурує в 6 історіях лауреата Нобелівської премії, у тому числі у вищезгаданому "Єнтл, хлопець з єшиви", "Нафталі та його кінь Сус", "Жебрак так сказав", "Брошка", "Папа Зейдл" та "Пожежа". Краснік є фоном для історії "Цейтл і Рейцл" та "Дзеркало", а в самому місті є 2 синагоги та кіркут неподалік. У Януві Любельському окрім культурної спадщини хорошою розвагою є Затока (Залев) разом з оточуючим його навчально-екологічно-рекреаційним комплексом "Zoom Natury" і мальовничими Янівськими лісами. Це ідеальне місце, аби розслабитися і весело провести час. Маршрут до Любліна через Янув та Краснік в цілому займає біля 200 км. 

Білґорай

Biłgoraj

Продовжуючи подорож шляхом Зінґера, опиняємося в Білґораї — рідному місті матері лауреата Нобелівської премії, де й він сам жив протягом декількох років. Місто є героєм багатьох оповідань, в тому числі пречудової ханукової історії "Шляхтич", а також історій "Гаснуче світло", "Старець", "День приємності" та "Естер Крейндл Друга".

Ханукова історія розповідає про сім'ю з Білґорая, від якої раптом відвернулося щастя. Фалік і Сара з дітьми жили спокійним життям, як раптом згорів їх магазин, дружину почала підточувати смертельна хвороба, а дітям — дошкуляти голод і бідність. Єдиною цінною річчю, що залишалась в родині, був ханукальний світильник. Коли батько теж захворів на смертельну хворобу, навіть рабин вже не бачив порятунку. "Нічого крім дива не могло його вилікувати, і сталося диво". Старший син за останні копійки купив олію та ґноти на свято Хануки, і, коли вони в печалі сиділи за столом, їх відвідав несподіваний гість.

Це був шляхтич, якого привабило горіння вогника у вікні. Багато одягнений незнайомець попросив дітей розповісти йому історію свята і запропонував заграти з ним в дрейдл, популярну в цей день гру, на його гроші. Таким чином господарство збагатилося багатьма золотими монетами. Шляхтича також зацікавила красива ханукальна лампа, за яку він запропонував тисячу гульденів. Він дав дітям половину цієї суми наперед, обіцяючи повернутись по лампу... а потім, нічого не узявши, виїхав і ніколи не повернувся.

Туристи можуть помилуватися костелом Святої Трійці та Успіння Пресвятої Богородиці з 1755 року, костелом святого Георгія, який колись був греко-католицькою церквою, деканальним костелом святої Марії Магдалини зі старовинними дерев'яними стовповими капличками чи францисканським монастирем. Є тут і Музей землі Білґорайської, кілька збережених дерев'яних будинків і знаменита майстерня із виготовлення сит, яка зберігає пам'ять про ремесло, котре протягом століть прославляло місто в країні і в світі. Все більшу привабливість отримує "Містечко на перехресті культур", де реконструйовано старе життя Білґораю разом із синагогою, яка цього разу розташована на мощеному ринку. Це містечко є нетиповим: окрім популяризації полікультурної історії та відновлення стародавніх звичаїв та ремесел, воно також підходить для сучасних жителів, які разом з родинами можуть тут оселитися. Планується тут і відтворення будинку самого Ісаака Зінґера. У місті також можна відвідати збережене єврейське кладовище, на якому збереглося кілька десятків надгробків (серед них частина з поліхроміями) та пам'ятник жертвам Голокосту. Місто щороку приймає фестиваль "Слідами Зінґера", що відбувається на початку липня. Сам лауреат Нобелівської премії писав: "Будинок дідуся, старий, побудований із побілених балок, із порослим мохом дахом і лавкою під вікнами стояв неподалік від синагоги, микви та притулку для бідних. Тітка пригостила нас пирогом із чорносливом, який смакував так, як ніби був запечений в раю. Голоси птахів, цвіркунів та інших комах дзвеніли у вухах, і коли я підвів погляд, то побачив білґорайську синагогу, а за нею поля, що тягнуться до краю лісу. Вони були всіх форм і кольорів: квадратні, прямокутні, темно-зелені й жовті... Я мріяв залишитися тут назавжди" ("День приємності").

Далі шлях Зінґера веде нас у бік Тарноґруду, одного із найчарівніших, хоча ще не повністю відкритих містечок Розточчя. Туди можна дістатися воєводською дорогою № 835, що веде на південь від Білґораю.

Тарноґруд

Розташований на Тарноґрудському плато, у східній частині Сандомирської долини, є місцем дії розповідей "Єврей з Вавилону" та "Щоденник ненародженого". Євреєм з Вавилона називали чудотворця — Кадіша бен Мазліяха, котрий, за сюжетом, їхав із Любліна в село Тарніґруд до рабина Фаліка Хіфеца, в якого почав гнити будинок. Кадішу не було легко. Незважаючи на його силу, увесь час він мав вести важку внутрішню боротьбу, оскільки по дорозі чудотворця переслідували демони і дияволи, що хотіли забрати його в пекло. Чи зумів він їх перемогти? — запрошуємо до читання Зінґера...

Тим часом Тарноґруд, мультикультурне містечко, було батьківщиною Хаїма Гальберштама, відомого цадика і засновника хасидської династії Санз, а також Леонтія Стасєвича — святого православного. Цадик був відомий своїм набожним і майже аскетичним життям. Після виїзду з Тарноґруду заснував єшиву, яка стала однією з головних талмудичних шкіл усієї Галичини. Свої дослідження також уклав у циклі Діврей Хаїм (Слова Хаїма), що містить, зокрема, рекомендації в сфері законодавства з питань розлучення. У Тарноґруді сьогодні можна відвідати синагогу 1686 року зі збереженим Арон га-Кодеш (зараз там знаходиться бібліотека і музей). Є кіркут на Рожанецькому передмісті, в експлуатації від XVII століття; пізніше єврейське кладовище на вул. Надставній; пам'ятник страченим євреям на вул. Костюшко. Серед інших пам'яток варто згадати дерев'яний (модриновий) костел святого Роха, православну церкву та один із найбільших ринків у Польщі, розмірами 160 х 140 метрів. Навколо міста відпочинку (купанню) сприяють водойми на вулиці Надставній на Передмісті Блоні. Завдяки Загальнопольським сеймикам театрів польських сіл, які проводяться тут від 1975 року, Тарноґруд також називають столицею польського сільського театру.

А наш маршрут веде далі воєводськими дорогами 863 і 849 до Юзефува Розточанського.

Юзефув Розточанський

 Józefów Biłgorajski

Мальовничо розташований на перехресті трьох природних парків Юзефув є містом, за яким можна ностальгувати. У зінґерівських оповіданнях з жалем його пригадує як невільник Якуб, так і рабин Моше Бер з оповідання "Старець": "Пригадався йому Юзефув, містечко недалеко від кордону з Галичиною, де він жив протягом 50 років, маючи повагу серед хасидів з Турійська [... ]. Почав розпитувати, як можна туди потрапити, але ті, кого він питав, тільки знизували плечима, і кожен відповідав щось інше. Деякі запевняли його, що Юзефув згорів дотла і більше не існує. Потім мандрівний жебрак, який колись відвідав ті краї, стверджував, що жителі Юзефува ніколи не жили так добре, як зараз, вони їдять білу халу навіть у будні дні...".

Досвідчений життям, змучений хворобами і горем після втрати сина Моше Бер різними способами намагається досягти Юзефува. Тільки тут знаходить свій дім, щастя і спокій, посилений вірою і щоденною молитвою.

За Юзефувом, за сестрою і родиною сумує і Якуб — невільник, єврей із Юзефува (герой повісті “Невільник”). Він пережив різанину, здійснену козаками Хмельницького, і був проданий як батрак до гірського села. Це одна з найважливіших книг Зінґера і одна з найкрасивіших історій кохання. У ній розповідається про долю Якуба і Ванди, їх непросту пристрасть, яка повинна подолати і місцеві плітки, і внутрішні дилеми, і соціальні антагонізми. Зінґер піднімається вище рівня розповіді, надавши тексту форму міркувань про цінності, слабкості та вибори, якими керується людина. Якуб: "Не міркував, але щось у ньому наближалося до найвищих істин. Звідкись з'явилися якісь образи: сестри, Зельди Лії, дітей, Сари. Навіть Ян Бзік відвідав його, вже не як людина, але як святий у раю. Вони про щось говорили між собою, але без ворожості, і давали Якубові поради. Обидві сторони мали свою рацію, і, хоча Якуб не був упевнений, про що йдеться і що те все означає, він був вражений. Якби тільки люди могли зрозуміти ці речі, коли вони іще сильні, говорив собі, вони б по-іншому служили б Господові".

Варто зануритися в цю історію. А перебуваючи в Юзефуві — пошукати слідів присутності колишніх єврейських жителів. У 1725 році ця спільнота настільки розрослась, що був утворений єврейський кагал. На головній площі вибудували синагогу, а на південь від неї заклали кладовище. На жаль, дерев'яна будівля синагоги, як і ратуша, згоріли в пожежах. На місці старої будівлі в середині XIX століття збудували нову муровану синагогу, яка стоїть в Юзефуві донині. У місті також варто побачити необароковий костел, музей каменярства в місько-ґмінному центі культури, меморіальну кімнату поета-повстанця Мечислава Романовського та липи-пам'ятки природи і джерела річки Непришки. Варто прогулятися до сусідньої Гамерні та відвідати історичний кіркут, який є одним із найбільших єврейських кладовищ Люблінського воєводства. На ньому збереглося кілька сотень мацев, в тому числі навіть із 1737 року. Нетипово орієнтовані на захід мацеви зберігають написи на івриті та сліди давньої поліхромії.

Юзефув є ідеальним місцем для відпочинку. Він оперезаний мережею велосипедних доріжок та пішохідних стежок, що ведуть до заказників та різних цікавих місць. Красивими панорамами можна милуватися з довколишніх каменоломень, а освіжитися можна в тіні лісовик просік та над водоймою. З Юзефува ми прямуємо на схід у бік Томашува Любельського, а пізніше в Тишовце.

Тишовце

 Rynek w Tyszowcach

Колись єврейське містечко займало найстаршу частину Тишовце, розташовану між двома широкими плечима ріки Гучви. Місто не було особливо доглянуте, але люди жили тут мирно й набожно. Тут була синагога, дім молитви, ритуальна бійня та миква. Лише на початку XX століття почали мостити вулиці. Під час війни єврейські жителі були вбиті в погромах або відправлені в довколишні табори. Сумну історію міста можна знайти в оповіданні "Останній демон". Чорт переїхав сюди з Любліна, щоб спокушати невинних людей. Він мав у цьому свою вигоду, бо мріяв, що за заслуги диявольський уповноважений переведе його до Одеси, де можна вже нічого не робити, тому що люди там грішать і без диявола. Тишовце — інша справа. Тут усі набожні. Диявол з усіх сил намагався обдурити набожного рабина, але той був спритніший за нього. Прийшла війна. Смерть забрала більшість єврейських жителів, у тому числі рабина, можливо, останнього з праведників.

Диявол впадає у відчай: "Всю ґміну страчено, спалені священні книги, сплюндровано цвинтар. Книга творіння повернулася в руки Творця...". Люди досягли апогею своєї гріховності, Янголи добра і зла загинули, а Месія так і не прийшов. Останній демон залишився один. Він живе завдяки оповіданню історії та літератури, але побоюється, що станеться, коли і книги будуть знищені: "А коли вже зникне остання літера, останньому з дияволів прийде час вмирати".

Сьогодні в Тишовце годі шукати синагогу. На території старого кіркута стоїть пам'ятник жертвам Голокосту, кілька мацев і пам'ятний камінь, присвячений тишовецькому рабинові Бен Йосипові. У місті можна відвідати костел святого Леонарда і Святої Трійці, монастир Преображення Господнього та ринок з аркадними будинками. Неподалік на підвищенні над ставом знаходиться Замчище — залишки колишнього шляхетського замку. З Тишовце ми їдемо в напрямку Замостя, відвідавши по дорозі Комарув.

Комарув

Це місто стало тлом для оповідання "Радість". Це перекручений заголовок як на історію про рабина Байніша, який став атеїстом! У ній описується життя рабина, який, поховавши третього сина, прийшов до висновку, що Бога немає. Кризу віри він намагався побороти у домі молитви, але зустрівши там молодого хлопця, а порозмовлявши з ним, прийшов до єдиного висновку: що Ягве немає... Розповідь насичена великою кількістю цінних коментарів, над якими можна замислитися й сьогодні: ,,Навіть брехня має містити в собі трохи істини","Якщо не варто покидати людину, коли її тіло хворіє... то тим більше не можна залишати її саму, коли її душа хвора"," Минуле більше не існує, а майбутнє ще не настало. Отже, немає нічого, окрім цієї миті. А якщо так, то взагалі немає про що хвилюватися”, або "... людина молиться про життя, життя означає свободу вибору, а свобода є таємницею. Якби людина знала правду, як могла б існувати свобода? Якби рай і пекло були посередині ринку, кожен би тоді був святим".

Гуляючи Комарувим, можна помітити динамічний розвиток населеного пункту. Із пам'яток варто відвідати шпилястий неоготичний костел і недалекий кіркут, де зроблені з граніту та пісковика мацеви зберегли свої прикраси та написи на івриті. Цікавими є різьблені обличчя, які видно на деяких пам'ятниках.

Замостя

 Podcienia Rynku Wielkiego w Zamościu

Багатокультурне Замостя, ідеальне місто, яке було серцем Замойської ординації, в творчості Зінґера з'являється в оповіданнях "Естер Крейндл Друга" та "Голка". "Естер..." — цікава історія про позачасові стосунки, для яких смерть не є перешкодою. В тіло Сіммеле, дочки молочарки, входить героїня заголовку твору Естер. Перебуваючи в ній, каже знайти її чоловіка Зуреха, аби стати його дружиною. Люди не вірять у ці дива та намагаються довести обман, розпитуючи Сіммеле про попереднє життя в тілі Естер. Проте вона знає відповіді на всі запитання. Зрештою вона стає дружиною Зуреха і займає позицію першої дружини. Навіть діти визнають її за матір, а коли за багато років Зурех помирає, Зіммель помирає наступного дня.

"Голка" є однією з небагатьох історій у творчості Зінґера, розказаною жінкою, і, звісно, вона про кохання. Історію розповідає Зелделе, яка колись супроводжувала Естер Розу в поїздці до Замостя. Метою візиту були покупки, але істинний сенс — сватання сина Естер, для котрого мати хотіла знайти ідеальну дружину. Для цього вона підготувала підступний план. Гуляючи по ринку в Замості, хотіла купити голку. Здавалося б, нічого особливого, але всі торговці знають, що продаж самої голки приносить нещастя. Тому вона не продається, а докладається як подарунок до інших товарів. Естер та Зейделе увійшли в магазин багатого купця. Його донька, яка торгувала в магазині, дуже розсердилася. Викинула жінок на вулицю. Тоді вони увійшли в магазин бідного торговця. Тут дочка покупця не дозволила вивести себе з рівноваги і ввічливо та з терпінням виконувала свої обов'язки. Неважко здогадатися, якою була нагорода. Після цих подій усі продавщиці в Замості, незалежно від того, що хоче купити клієнт, стали дуже приязні. Так що варто походити по місту і з посмішкою придбати хоча б сувенір.

Екскурсія містом може зайняти навіть кілька днів. Обов'язково слід завітати на ринок і пройтися Старим містом. За ратушею зліва знайдемо старий єврейський квартал із прекрасно відреставрованою синагогою на вулиці Переца. Неподалік також є миква, молитовні будинки і ятки — єврейські крамниці. Поруч із Новою Люблінською брамою знаходиться триметрова бронзова статуя біблійного царя Давида роботи Густава Земли. Він був зведений у 2007 році завдяки зусиллям Фонду "Karta z dziejów", яка займається збереженням пам'яті про внесок євреїв в історію та культуру Польщі.

Від Замостя люблінською трасою ми прямуємо до Красниставу. Це місто також згадується в оповіданні “Голка” в одній із розповідей Зелделе про жінку, яка мала аж 6 синів, для яких вона прагнула знайти ідеальних дружин. Як підводить підсумок сама Зелделе, "все залежить від щастя". На півдорозі до Красниставу затримаємося ще в Ізбіці.

Ізбіца

 Domy przy ulicy Lubelskiej w Izbicy

Ізбіца стала фоном для оповідання "Корона з пір'я" про внучку рабина Нафталі Голі Шицера. Акша відмовляє одному женихові за іншим. Стурбований дідусь знайшов їй нареченого, благочестивого єврея Земаха. Акша відмовила і йому. Уві сні до неї прийшла бабуся, яка сказала їй, щоб та охрестилася. Дівчина послухала бабусю та вийшла заміж за пана Малковського. Шлюб виявився невдалим. Засмучена своєю долею Акша вирішила виправити помилку. Вона повернулася до пропозиції діда і першого чоловіка, який, однак, наказав їй важко каятися за гріхи. Мудрість рабина виявилась безцінною.

На початку двадцятих років Ізбіца була невеликим штетлом, понад 90% населення якого становили бідні євреї. Окрім синагоги, кладовища, микви та ритуальної бійні тут було кілька приватних бейт га-мідрашів. Діяли єврейські ремісничі майстерні, в основному кравецькі, а також численні магазини на ринку і на головній вулиці Любельській. Євреям належало шість млинів. Донині в місті можна побачити старі кам'яниці (друга половина XIX і початок XX століття) та будівлі, в яких збереглися традиційні кучки. Є також єврейське кладовище з охелем мешкаючого тут знаменитого цадика Мордехая Йосефа Лейнера. На вулиці Любельській стоїть також пам'ятник жертвам Голокосту.

По дорозі на Люблін також варто відвідати Пяскі.

Пяскі Todzia Honig

Невелике поселення недалеко від Любліна фігурує в оповіданнях "Зі щоденника ненародженого" і в "Жоновбивці". Про Пелте і його дружин ми згадували раніше. "Зі щоденника ненародженого" — історія про диявола, який отримав завдання спокусити благочестиву жінку. Він псує їй життя, як тільки може. Розповідає про першу дружину, порівнює їх, перекривлює... аж поки під час сварки не дізнається, що наречена теж має свої секрети і зовсім не незаймана, як стверджувала до весілля...

В Пясках варто погуляти ринком і вздовж вулиці Любельської. Поселення, розташоване на перехресті шляхів на Люблін, Замостя й Хелм колись мало велике торгове значення. До 1980-х років тут проводились відомі у всьому регіоні щотижневі кінські торги. Сьогодні цей звичай відтворений, тому будучи в місті у середу, варто його побачити.

Маршрут прямує до Любліна, і їдучи ним, ми повертаємося дорогою, якою колись їхав і Яша Мазур — відомий зінґерівський Чарівник.

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Відео

Аудіо

Інші матеріали

Ключові слова