Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Індура - путівник

біл. Індура, пол. Indura, їдиш אמדור

Індура - путівник

Назва містечка пов’язана з балтами, які дали локальній річці назву Індрупіс, тобто “очеретяна”, від “індре” - очерет. Так виникло слово Індура. У 1413 році Індура була згадана в ухвалі Гродненського сейму щодо унії Великого князівства Литовського з Короною Польською. До Троцького воєводства були в той час приєднані Ошмяни, Слонім, Вовковиськ, Індура та Гродно. У документі всі були означені як міста.

У XVI – XVII ст. місто Індура належало родам Кішків, Радзивіллів, Паців, Валовичів, Ісаковських, Млечників, натомість у XVIII ст. – Огінським, Салагубом, Масальським. У період Північної війни (1700 – 1721) недалеко від Індури відбулася битва російських військ з шведами, в якій шведський генерал Маєрфельд здобув перемогу.

В результаті ІІІ поділу Речі Посполитої (1795) Індура опинилася у межах Російської імперії. Містечко належало Брестовським і Козловським. У 1915 році опинилося під окупацією німецьких військ. У 1919 – 1920 рр. було зайняте Червоною Армією, потім – польськими військами. У 1921 р. згідно з Ризьким миром Індура ввійшла до складу Другої Речі Посполитої.

Євреї з Індури

Перша згадка про євреїв з Індури походить з XVI ст. Індурський кагал підпорядковувався гродненському. У 1720 р. під час торгів в Індурі засідала рада литовських кагалів (литовський Ваад), яка створила список податків єврейської громади на 1721 рік. За переписом населення у 1766 р. в Індурі проживало 505 євреїв.

Хасидизм

У другій половині XVIII ст. Індура була другим після Пінська осередком хасидизму єврейської Литви. Попри те, що це було маленьке містечко, воно мало власну єшиву. До числа представників влади єврейської громади входив Хаїм Хайкель бен Шмуель, також відомий як Хаїм Амдурський, учень Магіда (Дом-Бера) і Аарона з Кароліна. Хайкель Амдурський був цадиком в Індурі у 1770-х – 1780-х рр. На дворі у Хаїма Хайкля існував звичай сповідатися цадику, або між собою навзаєм. Відомо, що поки Хайкель жив в Індурі, до нього приїжджали хасиди з цілої Литви. Інші цадики його покоління шанували його за глибоку молитву і аскетизм – серед них був Пінхас з Корця і Борух з Меджибожа. Рукопис його книги “Хаїм ве-хесед” довго знаходився в адморів династії Каролін, і вперше був опублікований у 1891 р. у Варшаві.

Після смерті Хаїма Хайкля бен Шмуеля у 1787 році громадою керував його син Шмуель (пом. після 1798 р.). Після його смерті індурський хасидизм припинив своє існування.

Голод

У фондах Національного історичного архіву Білорусі у Гродні знаходяться документи, які стосуються життя індурських євреїв та містечка на початку ХІХ ст. Один із них описує голод, який єврейська громада пережила у 1823 – 1825 рр. В звіті повітового лікаря можна прочитати: “після обходу всіх будинків разом з начальником повітової поліції, знайшов лише вісім хворих євреїв, що страждали від недоїдання. Судячи з чуток, померло близько 100 євреїв. Вони не мають коштів на ліки, в будинку нечистоти і розпачлива ситуація. Кагал не володіє жодними ресурсами”.

Штетл у цифрах

У 1847 році єврейська громада в Індурі складалася з 1220 осіб. За даними Національного історичного архіву Білорусі у Гродні відомо, що у вересні 1852 р. в Індурі спалахнула пожежа. Згоріло 54 єврейських будинки та 15 будинків християн з забудовами, також всі магазини разом з товарами. Близько 150 родин залишилося без даху над головою.

У 1881 році в Індурі було 237 єврейських будинків та 4 будинки християнські. Згідно з переписом населення у 1897 р. у містечку було 314 будинки, костел, церква, синагога, 4 єврейських доми молитви, парафіяльна школа, фельдшерський пункт, броварня, 2 гуральні, 16 майстерень, вапняний заклад, 8 корчем, недільні торги та 2674 мешканців, з яких 2194 були євреями.

Книгарня

У 1910 – 1911 рр. Шмуель Вольф Науфах відкрив в Індурі книгарню. Отримав дозвіл лише на торгівлю “дозволеними цензурою книжками виключно російською мовою”. Він просив про дозвіл на торгівлю цензурованими єврейськими та німецькими виданнями. Йому відмовили після звіту начальника поліції: “Науфах перебуває на посаді старости Індурського міського правління і його обов’язки не завжди дозволяють йому особисто торгувати книгами. Зазвичай торгує хтось з членів родини. Однак всі вони і також він сам не мають поняття про торгівлю книгами, але, що характерно для євреїв, беруться за все. Немає попиту на єврейські та німецькі видання, крім того, малий попит і на російські книги”.

Синагога

Синагогу в Індурі було збудовано у 1885 р. на місці старої, ймовірно, дерев’яної. Вона є зразком монументально-класичної течії у архітектурі синагог із мінімальним використанням декораційних елементів. Будинок мурований, в минулому був оштукатурений. Після війни синагогу використовував для господарських цілей місцевий колгосп. Сьогодні будинок пустує і поступово руйнується.

Єврейський цвинтар

Індурський єврейський цвинтар знаходиться у південно-західній частині міста, на вул. Гагаріна. Некрополь займає ділянку неправильної форми, що нагадує літеру Г, у склад якої входить подовгуватий пагорб висотою близько 5 метрів. На цвинтарі збереглося кількасот надгробків, виконаних переважно з граніту. Найстарші збережені надгробки походять із XVIII ст. Зі сторони вул. Гагаріна цвинтар частково обгороджений металевим парканом зі вставками у формі зірки Давида. Територія цвинтаря використовується як пасовище.

Друга світова війна і Голокост

У 1939 році Індура опинилася у межах кордонів Білоруської РСР. У червні 1941 року була зайнята німецькими військами. На межі серпня і вересня 1941 р. було утворене гетто. 2 листопада 1942 р. в’язнів гетто було депортовано до транзитного табору в Колбасіно, а потім вислано до таборів смерті у Треблінці та Аушвіці. Проте згідно з даними Марата Ботвінніка (Пам’ятки геноциду євреїв Білорусі, Мінськ 2000), 2 листопада 1942 року німці та поліцаї розстріляли в Індурі 2,8 тис. осіб, більшість становили жінки та діти.

Сліди присутності

Індура була визволена 14 липня 1944 р. Після війни у містечку єврейська громада вже не відродилася. 29 грудня 1949 р. Індура втратила міські права і стала селом. У 2007 році отримала статус агромістечка. Будівля синагоги донині домінує серед забудови. Це один із найкраще збережених об’єктів єврейської спадщини у Білорусі. На вул. Ленінградській зберігся будинок микви з 1883 року, який сьогодні виконує функції громадської лазні. Про єврейське життя у містечку можна прочитати у книзі пам’яті Амдур, майн ґебойрен штетл (їдиш Індура, мій рідний штетл), виданій у Буенос-Айресі у 1973 р. Вступ до книги написав уродженець Індури, письменник та поет мови їдиш Авраам Зак (1891 – 1980).

 Варто побачити

  • Синагогальний комплекс, вул. Рогачевського
  • Миква (1883), вул. Ленінградська
  • Єврейський цвинтар, вул. Гагаріна
  • Городище
  • Костел св. Трійці (1815)
  • Церква св. Олександра Невського (1881)
  • Індурський центр культури і розваги, вул. Нєкрасова 1, тел. 8(0152)962795

Околиці

Гродно (26 км): хоральна синагога (XVII ст.); єврейський цвинтар, близько 2 тис. мацев, надгробки рабинів Шимона Шкопа і Олександра Зискінда (XVII ст.); будинки школи Тарбут, єврейської громади, шпиталю та єшиви; велика колекція юдаїки у Гродненському музеї історії релігії; Замкова гора зі Старим замком (XI – XIX ст.); Новий замок; церква Бориса і Гліба (ХІІ ст.); монастирі: бернардинців, францисканців, бригідок, василіянок і єзуїтів; пам’ятник і музей Елізи Ожешко.

Колбасіно (бл. 30 км): пам’ятник на честь жертв в місці транзитного табору з 1942 – 1943 рр.

Сопоцькин (50 км): костел Внебовзяття Пресвятої Богородиці (1789); цвинтар польських вояків з 1919 – 1920 рр. і 1939 р.; каплиця-усипальниця Ю. Дзеконської (1858) і Ю. Гурського (1873); єврейський цвинтар, кількасот надгробків; 68 бункер лінії укріплень Молотова.

Мстибово (53 км): єврейський цвинтар; костел св. Івана Хрестителя; замчище (ХІІ – ХІІІ ст.)

Свіслоч (56 км): колишня синагога, сьогодні кіно (ХІХ ст.); єврейський цвинтар; будівля єврейської корчми, сьогодні музей; двірський комплекс і парки Тишкевичів (поч. ХХ ст.); церква Воздвиження Хреста (1884); будинок гімназії (1802 – 1803); залізнична станція (ХІХ/ХХ ст.)

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Інші матеріали

Ключові слова