Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Юзефув — карта культурної спадщини

Юзефув (пол. Juzefów) – місто в Люблінському воєводстві, що налічує кілька тисяч жителів, розташоване на пагорбах Центрального Розточчя, в зниженні під назвою Юзефувська долина (Padoł Józefowski). Оточений цікавими з натуралістичної та ландшафтної точок зору територіях — Розточанським національним парком і двома ландшафтними парками — Краснобрудським і Сольською Пущею. Місто є місцевим транспортним вузлом: тут перетинаються дороги з Замостя на південь до Волі Обшанської (дорога № 849), котра з'єднується з дорогою з Цєшанува до Тарногруду (№ 863); друга дорога це шлях від Томашова Любельського на Майдан Нови (№ 853), котра з'єднується з дорогою Люблін — Пшеворськ (№ 835). Звідси йде також місцева дорога на південний схід до Гамерні, а далі до села Сусєц. Юзефув називали колись Юзефув Замойський або Ординацький, а сьогодні Юзефув Розточанський — очевидно, аби відрізнити від Юзефува над Віслою.

 

Rynek w Józefowie Biłgorajskim
Rynek w Józefowie Biłgorajskim (Фотограф: nieznany)

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Юзефув був заснований Томашем Юзефом Замойським на місці села Майдан Нєприскі (Майдан Стари), як десяте, останнє місто Замойської ординації. Процес створення міста тривав кільканадцять років. Фундаційний документ був виданий у 1715 році, проте події, пов'язані з Північною війною, затримали підписання локаційного привілею королем Августом II Сасом. Це сталося тільки у 1725 році. В новозаснованому місті селилися католики, уніати і євреї. Юзефув став центром одного з ключів маєтків Замойських, що складався з декількох довколишніх сіл. Для того, щоб забезпечити розвиток міста, власники за кілька кілометрів від нього відкрили механічну кузню і паперову фабрику, а на пагорбах, що оточують місто з півдня, почали добувати каміння. Кузня діяла до середини дев'ятнадцятого століття. Орендована (в т.ч. євреями), занепала, не приносячи очікуваного доходу. Заснована близько 1720 року паперова фабрика виробляла папір для потреб ординації і єврейської громади. Її роботі поклала край пожежа у 1883 році, яка знищила будівлі та нові механізми.

Kamieniołom w Józefowie Biłgorajskim
Kamieniołom w Józefowie Biłgorajskim

Поява каменоломень датується 1-ю половиною XVIII століття. В них добувався камінь, який використовували для будівельних робіт на землях Ординації. У XIX та XX століттях (до Другої світової війни) кар'єри були здані в оренду євреям. Деякі з них повністю належали євреям. Близькість паперової фабрики стало причиною появи в Юзефуві кількох друкарень івритомовних книг, активних майже до кінця XIX століття. Надруковані в них книги продавались не тільки в Царстві Польському або сусідніх країнах, а й по всій Європі.

Юзефув мав потенціал для розвитку, але його розташування далеко від великих транспортних шляхів став причиною того, що місто не перетворилося на більший центр. У 1772 році південні землі сучасної Люблінщини опинилися під австрійським пануванням, потім стали частиною герцогства Варшавського (1809-1815 р.), а з 1815 року — в складі Царства Польського в російській зоні. З найважливіших історичних подій з часів окупації слід  згадати Січневе повстання. У місті та в довколишніх лісах відбувалися сутички повстанських військ з російською армією. В одному з них загинув поет Мечислав Романовський. В помсту за участь у повстанні окупаційна влада почала в Царстві Польському обширні заходи з русифікації, у тому числі відібрала у 1869 році в більшості міст і містечок міські права. Юзефув також втратив міські права, а центр ґміни був перенесений у досить віддалене село — Александрув. Лише в 1912 році Юзефув знову став центром ґміни.

Plan Józefowa Biłgorajskiego
Plan Józefowa Biłgorajskiego

Більш детальні дані про демографію міста датуються XIX століттям. У 1819 році в Юзефуві нарахували 620 жителів, у тому числі 302 християн і 318 євреїв (51,3%). У 1827 році в місті проживало 1069 осіб, у тому числі 682 євреїв (64%), а в 1857 році — 937 жителів, у тому числі 657 євреїв (70%). Скорочення чисельності населення було викликане епідемією холери, яка відбулася в 1855 році. У кінці XIX століття чисельність населення виросла до 1200 осіб, а перед Першою світовою війною до бл. 2000 осіб. Хоча події Першої світової війни не спричинили руйнувань у місті, але евакуація і переміщення людей призвели до зниження чисельності населення до 1344 осіб у 1921 році, в тому числі євреїв до 1050 осіб (78%). Після повернення біженців чисельність населення знову збільшилась, досягши до Другої світової близько 2500 осіб, у тому числі близько 60% євреїв. Міжвоєнний період також став часом розвитку політичних партій, громадських і культурних організацій, як християнських, так і єврейських.

Rynek w Józefowie Biłgorajskim
Rynek w Józefowie Biłgorajskim

У вересні 1939 року околиці Юзефува стали ареною боротьби відступаючої польської армії і наступаючих німецьких військ. В результаті згорів центр поселення. Наприкінці вересня до міста на кілька днів увійшла Червона Армія. Після відходу совєтів на початку жовтня їх місце зайняли німці. Незабаром почалися переслідування цивільних осіб, головним чином євреїв, яких з часом згрупували у гетто, ліквідоване в 1942 році. Більшість євреїв були розстріляні в безпосередній близькості від Юзефува, а інші були депортовані в табір смерті Белжець. Лише небагатьом вдалося пережити війну.

Навколишні глибокі ліси сприяли діяльності партизанських загонів, які боролися проти нацистів і в околицях Юзефува. Німецькі репресії, арешти, пацифікація населення, вивезення на примусові роботи і бомбардування міста викликали численні втрати і серед містян-неєвреїв. Під час війни кількість населення Юзефува впала нижче тисячі.

Юзефув відновив міські права в 1988 році. В даний час є важливим містом на туристичній карті Люблінщини як центр відпочинку в Центральному Розточчі.

 

Історія єврейської спільнотиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Томаш Юзеф Замойський, засновуючи, місто, планував заселення в ньому як християн (католиків та уніатів), так і євреїв, цінуючи їх торгові навички та вправність у ремеслах. Наявність єврейських купців та орендарів гарантувала розвиток міста і приносила дохід для його власника. Для євреїв поселення в недавно заснованому місті також давало можливість кращого заробітку: початок діяльності в місці з відносно низькою конкуренцією, з початковим звільненням від податків. Можна припустити, що євреї з'явилися в Юзефуві вже в другій декаді XVIII століття. Вони орендували засновані недалеко від міста кузню і паперову фабрику. Орендарем паперової фабрики протягом років був Каган Лейб, а згодом родина Ваксів. Наступні власники змінилися кілька разів: серед них були Сеґельмани, від середини XIX століття спілка Ґольдмана і Ґеримптера, згодом Ульрих і його наступники, від імені яких фабрикою керував Гальперн.

Доступність паперу заохотила Цалу Вакса до відкриття в Юзефуві у 1820 році друкарні релігійних книг на івриті, яка процвітала десь до середини XIX століття. Книги, надруковані тут, розходилися по всій Центральній Європі й доходили навіть до єврейських громад у Туреччині. Другу друкарню, активну в другій половині XIX століття, заснувала родина Зецерів.

Євреї також орендували пропінації та продаж алкоголю, що було предметом суперечок з Ординацією, яка звинувачувала орендарів у надмірному споюванні жителів міста і навколишніх сіл. Більшість юзефувських євреїв займалася дрібною торгівлею та ремеслами, особливо виготовленням сит, яке, однак, протягом XIX століття занепало в результаті конкуренції Білгорая.

Євреї Юзефова жили в основному навколо ринку і в західній частині міста, де була синагога, два будинки молитви, лазня та миква. Крім того, на схилі гори Камєнної був розташований цвинтар. У 1785 році євреї були власниками 70 будинків у місті, а християни — 50. Кожна сім'я, незалежно від релігії, була змушена 3 дні виконувати сільськогосподарські роботи на землях Ординації.

Четверта чверть XVIII ст. і початок XIX ст. були періодом австрійського панування. Австрійці намагалися організувати життя підпорядкованих територій у звичні для них рамки. За часів імператора Йосипа II була введена австрійська адміністрація, німецька мова в ролі офіційної і новий адміністративний поділ. Для єврейського населення це був у першу чергу час отримання ними прізвищ, а також не дуже вдала спроба реформувати єврейську освіту (Deutsch-Jidisze Schule). Варто також згадати про проведені в рамках реформ конфіскації предметів із золота і срібла із християнських храмів (костелів, церков), а також із синагог і молитовних будинків.

За короткий час Варшавського герцогства був впроваджений Кодекс Наполеона, з якого випливав обов'язок метрикальних записів, які мусили робити державні реєстратори, в основному католицькі священики, рідше уніатські. Цей обов'язок стосувався і євреїв. За часів Царства Польського російські окупанти теж намагалися оформити єврейську традицію в адміністративні рамки. Були введені окремі метрикальні книги для різних конфесій, у тому числі для юдеїв (1826 р.), вийшов наказ ліквідації кагалів і заміна їх на Божничі нагляди, на чолі яких мали стояти три наглядачі, які обирались кожні три роки (1821 р.). Їхній обов'язок полягав у розробці бюджетів ґмін (доходи і витрати на найманих осіб — рабина, "шкільників", кантора та на інші питання, такі як ремонти, платню чиновників, допомогу тощо). Також було наказано ліквідувати похоронні братства. Ефективність цих наказів була різною в різних місцях.

Спроба адміністративних змін сформованої протягом століть внутрішньої організації єврейської громади не  відразу дала результати, хоча з часом в різних місцях почала більш-менш діяти. На це вплинула і поява хасидизму, який поширився протягом XIX століття, отримуючи все більшу популярність. Прихильники різних осередків хасидизму стали конкурувати в окремих містах і поселеннях. Для досягнення панування в місті вони часто використовували форми керування ґміною, введені російською адміністрацією. Це було особливо помітно під час виборів рабина та членів Божничого нагляду. Варто зазначити, що незважаючи на те, що євреї в Царстві Польському отримали від російських окупантів в 1862 році громадянські права, вони підтримали Січневе повстання, під час якої в околицях була низка сутичок. У 1871 році Божничі нагляди були замінені на Релігійні ґміни.

В архівах щодо Юзефува можна помітити особливе небажання єврейської громади підкорятися директивам російської адміністрації. Обраний одного разу Божничий нагляд залишався в незмінному складі протягом багатьох років. В Юзефуві трапився винятковий випадок, коли одного року не був розроблений бюджет ґміни, який пояснювали бідністю населення. Це сталося після пожежі паперової фабрики в 1883 році, коли більше ста євреїв, її працівників, втратили свої робочі місця і були не в змозі платити внески на утримання ґміни. Однак згадана бідність жителів, як видається, не цілком відповідала істині, тому що в XIX столітті місцеві євреї, на відміну від євреїв у інших містах, окрім традиційних видів діяльності (торгівля, ремесла), мали й додаткові можливості заробітку на виготовленні сит, каменярстві, на кузні та друкарнях. Крім того, часто в складних ситуаціях вони отримували допомогу від Замойської ординації.

Synagoga w Józefowie Biłgorajskim
Synagoga w Józefowie Biłgorajskim

В архівних матеріалах з XIX століття, на жаль, дуже неповних, збережена деяка інформація про осіб, пов'язаних з функціонуванням єврейської ґміни — рабинів, духовних, шкільників, шохетів і канторів. Рабин на чолі єврейської громади в Юзефуві з'являвся рідко, частіше згадувалися особи, які виконували обов'язки заступника рабина (підрабина) чи духовного, що заміняв рабина. Відомо, що принаймні з 1826 року до початку 1835 року за відсутності головного рабина функцію його заступника виконував Хаїм Бірнбаум (Біренбаум) з Тарноґруду, син Лейби. З весни 1835 принаймні до 1848 року рабином в Юзефуві був Гершко Тимін (Тимем). У 1850 році недовго функції рабина виконував духовний Саймон Ґлянц, потім заступником рабина призначено Анкеля (Янкеля) Тайхера (від 1850 до принаймні 1857 року), після якого заступником рабина короткий час був Йонас Кац (1859-1860). У наступні роки на чолі єврейської громади стояли духовні,  що заміняли рабина, найчастіше ними були Шая Вакс (1860-1875) і Мендель Ґлянц (1863-1870). У 1865 році в Юзефові з'явився рабин Гершек Шоєр, який походив з територій під владою Австрії, але, як громадянин іноземної держави, змушений був покинути посаду в 1872 році. У 1883-1901 роках заступником рабина був Лейзор Велчер. В анкетах урядової адміністрації про нього написано, що він був малограмотний, ледве міг підписатися російською, не вів метрикальних книг, тільки записи в зошиті, які надиктовував писареві в уряді ґміни раз на тиждень. Від 1903 року посаду рабина намагався отримати Пейсах Ґоломб з Крилува, який тут жив і мав своїх послідовників, але на виборах отримав менше голосів, ніж його конкурент, рабин зі Щебжешина, Абрам Бронштейн, який у той час був також рабином у Ґораї та Фрамполі. Після різних протестів та апеляцій Бронштейн офіційно розпочав працю як рабин Юзефува від 1906 року і був тут до 1914 року, хоча в 1911 році єврейська громада вибрала своїм духовним керівником Шуліма Лейзора Герценштарка. Герценштарк не був схвалений урядовою адміністрацією, і, ймовірно, почав виконувати свою роботу тільки після евакуації росіян. Він також був рабином після відновлення незалежності Польщі, аж до його смерті між 1923-1926 роками. На його місце був обраний (принаймні від 1927 року) Шимон Паженчевський.

На посаді шкільника у першій половині дев'ятнадцятого століття був Хаїм Дихтер (Дихтман) (1810-1828 рр.), він виконував ці обов'язки аж до своєї смерті у віці 88 років. Йому допомагав другий шкільник — Цала Прозер (1810-1831), який також орендував лазню. Наступними шкільниками були: Лейба Шульцинґєр  (1831), Гершек Прозер (1831-1848), в 1835 році Адам Шляйхер і Шимон Ґлянц (Ґлянц пізніше став заступником рабина), Лейба Рейзер (1848), Хемія Фехтер (1835-1848). У другій половині XIX століття як шкільники згадуються: Пейсах Оберштелер (1850), Йоель Каган (1853), Мошек Ренер (1857-1867), Берек Мітлер (1870), Іцек Фроїм Шварц (1870-1874), Берек Ренер (1873). Після Січневого повстання окрім шкільників у записах згадуються також божничі доглядачі — Іцько Бройда (1864-1887), обраний в 1864 році разом з Файвелем Цукєрем, а в 1869 році разом з Борухом Зецерем і Янкелем Шехтером. Доглядачі після виборів повинні були присягнути, що не належать до “секти хасидів”. Органи влади отримали донос, що це була неправда (на подальших виборах ця присяга більше не була потрібна). Наступними доглядачами були Абрам Варемштейн (1884-1893), Пінкас Флейшер (1896-1898), Шмуль Сеґельман (1893-1903), Пінквас Кайтельґісер (1893-1895), Сруль Йойна Гофман (1899-1903), Іцек Пінквас Берґер (1899-1903). У 1909-1911 роках доглядачами були Іцко Берґер, Іцко Ледер і Файвель Шляйхер, а в 1912-1915 роках Іцек Ваґмайстер, Гершек Лейба Прінц і Айзик Акс, якого в 1915 році замінив Іцко Ледер.

Після відновлення Польщею незалежності уряд ввів зміни в термінологію при визначенні форми організації громад, але принципи їх функціонування були залишені такими ж, як у часи росіян. На чолі громад стояли Правління єврейських громад. У Юзефуві Правління складалося з голови, трьох членів та секретаря. У 1924 році головою Правління був Берек Ренер, а секретарем Сруль Йойна Гофман, а згодом Г. Зильберштайн (1926-1930). У 1925 році головою став Пінквас Каліхман, а його членами М. Вакс і Шляйхер. В бюджетах записані, серед іншого, зарплати рабина Шимона Паженчевського, двох шкільників, секретаря Янкеля Криґзнера, м'ясників Пінкваса Фломенбаума та Іцека Нудлера, а також виплати вдові рабина Герценштарка. У місто був запрошений лікар Міхаель Зільбер, якому ґміна найняла житло. До єврейської ґміни, окрім Юзефува, входили навколишні села Александрув, Тарноволя, Длуґі Конт, Цьотуша, Новіни, Сусєц, Станіславув, Ґурецко, Майдан Сопоцкі, Станіславув, Гамерня, Сендеркі, Осередек і Звєжинєц, який відокремився від ґміни в Щебжешині. У другій половині 30-х років ХХ ст. євреї Звєжинця створили власну ґміну. Юзефувським євреям належала синагога, два будинки молитви, нова лазня, цвинтар, ділянка біля кладовища на Камєнній горі, кілька діючих кар'єрів і піч для випалювання вапна.

У міжвоєнний період в Юзефуві виникали політичні партії, громадські, культурні та спортивні організації. Тут діяли Бунд, Аґудат Ізраїль і різні течії сіоністських партій. Був створений Союз єврейських ремісників, молодіжна організація Бріт Трумпельдор, єврейське скаутство, Єврейське товариство Тарбут, організація Мізрахі та благодійна асоціація Gemilas Chasyd. Євреї також вступали в КПП та КПЗУ. У Народному домі відбувалися організовані євреями заходи, а також театральні постановки для євреїв.

На початку війни, у вересні 1939 року, до Юзефува увійшли радянські війська, але за кілька днів вони покинули місто. З ними відійшли і близько 300 євреїв лівої орієнтації. Через кілька днів в місто увійшли німці. Почалося переслідування населення, особливо помітне стосовно євреїв — обмеження свободи пересування, заборона торгово-економічної діяльності, примусова праця, переслідування і побиття. У 1941 році було утворене гетто, куди були депортовані євреї з околиць, а також з Великопольщі. Ліквідація гетто розпочала акція гестапо в травні 1942 року, під час якої було вбито більше ста людей. 13 липня 1942 на околиці міста було розстріляно більше тисячі жителів гетто. Останні євреї Юзефува були вивезені в листопаді 1942 року в табір смерті Белжець. Небагатьом вдалося пережити війну.

 

УрбаністикаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У центрі міста знаходиться просторий ринок (170 х 170 м), уздовж якого по північно-східній стороні проходить головна транспортна вісь міста — дорога з Томашова Любельського до Білґорая (№ 853). Зі східного боку, за старими будівлями в центрі міста, стоїть католицький костел, а на північному сході від центру поза міськими забудовами в першій половині дев'ятнадцятого століття був закладений римо-католицький цвинтар. Забудована територія на північ від центру міста над річкою Нєпришка — колишнє село Майдан Неприскі, в якому була церква. На південному заході від ринку, неподалік від нього, був єврейський квартал із синагогою і будинками молитви, а також розташований трохи далі поза будівлями цвинтар на схилі гори Камєнної.

 

Об'єкти архітектури, збережені та неіснуючіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Парафіяльна уніатська церква Успіння Пресвятої Богородиці була церквою в селі Майдан Неприскі. Після заснування на сільських землях міста церква, не змінюючи розташування, стала парафіяльною церквою Юзефува. У зв'язку зі зменшенням прихожан, що переходили до римо-католицької церкви, згодом стала філією парафії в Майдані Сопоцькому і зрештою в 1-й половині XIX століття перестала існувати.

2) Римо-католицька парафія була створена у 1723 році. Його створенню передувало фінансування Томашем Замойським дерев'яного костелу Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії, розташованого поза межами забудови у східній частині міста. Сучасний костел у стилі необароко був побудований завдяки зусиллям Юзефа Замойського в 1886 році. До костельного комплексу входять брама, дзвіниця та кладовище.

Kościół parafialny w Józefowie Biłgorajskim
Kościół parafialny w Józefowie Biłgorajskim

3) Синагогальний комплекс на вул. Ґурнічій. Розпочався з дерев'яної синагоги, побудованої незабаром після локації на південному заході від ринку. З часом біля синагоги збудували два молитовні будинки і муровану лазню. Дерев'яна синагога згоріла в 1850 році. Нова, мурована була побудована в 1870-1875 роках. Під час Другої світової війни будівля використовувалася як склад і таким чином пережила війну: молитовні будинки та інші будівлі єврейської общини були зруйновані. Синагогу, яка була в дуже поганому стані, перебудували у 1985-1991 роках. Сьогодні тут знаходиться бібліотека і готель.

Synagoga w Józefowie Biłgorajskim
Synagoga w Józefowie Biłgorajskim

4) Міська ратуша на ринку, від 1775 р. багато разів перебудовувалася.

5) Забудова ринку – дерев'яні будинки з аркадами дев'ятнадцятого століття; не збереглися.

Dom podcieniowy w Józefowie Biłgorajskim
Dom podcieniowy w Józefowie Biłgorajskim

Dom podcieniowy w Józefowie Biłgorajskim
Dom podcieniowy w Józefowie Biłgorajskim

6) Цвинтар біля костелу – діяв від початку існування парафії. Донині збереглися мур з каплицями, дзвіниця, брама і кілька надгробків на його території.

7) Римо-католицьке кладовище — діюче, розташоване на північному сході від центру, поза забудовою. Заснований у 1-й половині XIX століття. Збереглося близько 60 надгробків XIX століття.

8) Єврейське кладовище — знаходиться приблизно за 1 км на північний захід від центру, на схилі Камєнної гори, засноване незабаром після локації, в XIX столітті розширене. Це одне з найкраще збережених кладовищ на Люблінщині, з численними мацевами. Найдавніший надгробок датований 1737 роком. Мацеви різьбили місцеві каменярі з каменя, видобутого з розташованих на іншому боці гори каменоломень.

Єврейський цвинтар в Юзефуві
Єврейський цвинтар в Юзефуві

Під час війни кладовище було частково спустошене, був зруйнований паркан. У 60-ті роки межі кладовища і частину території засадили рядами тополь. Дерева були зрізані в 1990-ті, в результаті чого кладовище інтенсивно заростає кущами. Кілька разів проводилося розчищення дико зростаючої зелені. На кладовищі збереглося близько 300 надгробків, серед них також дуже рідкісні надгробні плити дітей і могила Тори.

Kirkut w Józefowie Biłgorajskim
Kirkut w Józefowie Biłgorajskim

9) Масове поховання більше тисячі євреїв, розстріляних 13 липня 1942 року, розташоване за 1 км на захід від міста, в лісі, на так званій Вінярчиковій горі. Недалеко від цього місця, біля дороги, встановлено пам'ятник жертвам розстрілів.

 

ДжерелаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie

Centralne Władze Wyznaniowe Królestwa Polskiego

Archiwum Państwowe w Lublinie

Urząd Stanu Cywilnego – wyznanie mojżeszowe

Rząd Gubernialny Lubelski I

Rząd Gubernialny Lubelski II

Urząd Wojewódzki Lubelski, Wydział Społeczno-Polityczny

 

БібліографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

- Sefer zikaron li-kehilat Jozefof we-li-kedoszejcha (red. A. Omer-Lemer, D. Sztokfisz, Irgunim szel Jocej Jozefof be-Israel u-wa-Ara”B), Tel Aviv 1974/1975.

- W. Ćwik, Dzieje Józefowa, Rzeszów 1992.

- J. Górak, Miasta i miasteczka Zamojszczyzny, Zamość 1990.

- D. Kawałko, Cmentarze województwa zamojskiego, Zamość 1994.

- J. Niedźwiedź, Leksykon historyczny miejscowości dawnego województwa zamojskiego, Zamość 2003.

- M. Kubiszyn, Śladami Żydów. Lubelszczyzna, Lublin 2011.

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова