Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Кобринь - Карта історико-культурної спадщини

Кобрин або Кобринь, Кобрын [біл.], קאָברין [ідиш], קוברין [іврит], Kobryń [польськ.], Kobrin [лит.], Кобрин [рос.]

Кобрин – місто, районний центр Брестської області. Розташований на заході Полісся на рівнинних берегах річки Мухавець в місці її з'єднання з Дніпровсько-Бузьким каналом, в 46 км. на схід від Бреста. Залізнична станція на лінії Брест-Гомель. Вузол автодоріг на Мінськ, Брест, Пінськ, Ковель, Маларіту. Населення складає 51,2 тис. жителів (2002 р.). Географічні координати: 52° 12' п. ш. 24° 21' с. д.

Історико-культурні пам'ятки: історична забудова міста, будівля колишнього Спаського монастиря (XVIII ст.), Свято-Олександро-Невський собор (1868 р.), Свято-Петро-Павлівська фортеця (1913 р.), Свято-Миколаївська церква (1750-1860 рр.), Свято-Георгіївська церква (XVII- XVIII ст. Костел Вознесіння Найсвятішої Діви Марії (1843 р.), будівля колишньої синагоги (2-га пол. XIX ст.), будівля колишньої поштової станції (1846 р.), особняк в садибі О.В. Суворова (XVIII ст.), парк культури і відпочинку ім. О.В. Суворова.

Довоєнні будинки в Кобрині
Довоєнні будинки в Кобрині (Фотограф: Півоварчик, Ірина)

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Перша письмова згадка про Кобрин відноситься до 1287 р. і міститься в Іпатіївському літописі. Згідно із записом, дружина Володимиро-Волинського князя Володимира Васильковича княгиня Ольга Романівна отримувала за заповітом місто Кобрин «і з людьми, і з даниною». У 1-й половині XIV ст. місто увійшло до складу Великого князівства Литовського, але незабаром виявилося захопленим польським королем Казимиром ІІІ Великим. Результатом двох воєн між Гедеміновичами і польським королем стало підписання трактату 1366 р., за яким Казимир ІІІ Великий визнав права князя Любарта Гедеміновича на Кобрин. Один із нащадків великого князя литовського Ольгерда Роман Федорович з 1387 р. став офіційно іменуватися князем Кобринським. У 1404-1519 рр. Кобрин був центром удільного Кобринського князівства, що належав князям Кобринським. Представники княжого роду були поборниками православ'я: Семен Романович Кобринський брав участь у війні православних феодалів ВКЛ проти польського короля Владислава ІІ Ягайла; інші власники Кобрина виділяли кошти на побудову православних храмів, допомогу монастирям.

 

 

В 1501 р. остання представниця роду Кобринських князів Ганна Семенівна стала дружиною королівського маршалка Вацлава Косцевіча і прийняла католицтво, після чого в Кобрині був побудований костел. Перше письмове свідчення про єврейську громаду Кобрина міститься в документі 1514 р., в якому король Сигізмунд I Старий підтвердив для євреїв Кобрина привілеї, дані в 1503 р. його братом Олександром Ягеллоном єврейським громадам Литви. З 1519 р. Кобрин став центром Кобринського староства, а в 1532 р. дружина польського короля і великого князя литовського Сигізмунда I Старого Бона Сфорца д'Арагона отримала права на Кобринське староство. Кілька разів вона приїжджала в Кобрин. У цей період був побудований канал королеви Бони, що проходить через південно-західну частину міста. У 1520-1566 рр. Кобрин входив до складу Кобринського повіту Підляського воєводства, з 1566 р. – у складі Берестейського воєводства.

У 1563 р. королівський ревізор Дмитро Сапіга склав опис Кобринської економії. У цей час у місті розміщувалося 377 дворів з будинками. Діловим центром міста був ринок – простора площа, частину якої займали торгові ряди і корчми. Площу оточували здебільшого двоповерхові будівлі: верхній поверх зазвичай був житловим, а в нижньому розміщувалася крамниця або реміснича майстерня. У кінці однієї з головних вулиць міста – Пінської, яка йшла вздовж річки Мухавець на схід, розміщувалися будинки єврейської громади і синагога. Згідно з даними ревізії, в Кобрині проживали 22 єврея-домовласника, займалися переважно торгівлею, пивоварінням і відкупами.

В 1586 р. власницею Кобрина стала королева Анна Ягеллонка. У 1589 р. вона прибула в місто і урочисто вручила городянам привілей про отримання магдебурзького права, підписаний королем Сигізмундом III Вазою. Кобрин здобув право створювати власний адміністративний орган влади – магістрат. На новий рівень піднялася торгівля і ремесло: ремісники об'єднувалися в цехи, активізувався товарообмін між Кобрином і навколишніми селами, пожвавилося переміщення суден по Мухавцю. Щотижня по понеділках в Кобрині організовувався базар, а двічі на рік (восени і взимку) проводились ярмарки. Євреї Кобрина були зрівняні в торгових правах з іншим населенням. Згідно привілею, Кобрин отримав право мати герб, печатку і ратушу. На гербі Кобрина – зображення в срібному полі фігури діви Марії і святої Анни (на честь господині міста Анни Ягеллонки), Богоматір тримає на руках немовля Ісуса.

Наступною власницею Кобрина стала дружина Сигізмунда III Вази Констанція (з 1605 по 1 635 рр.). Цей період пов'язаний з посиленням позицій католицької церкви.

Середина і друга половина XVII ст. для Кобрина була пов'язана з багатьма втратами. У вересня 1648 р. козацькі загони оточили Кобрин, розбили війська стольника Вінцента Корвін-Гонсевського і увірвалися в місто. Практично весь Кобрин був спалений, під час єврейського погрому було вбито близько 200 євреїв-домовласників. Під час війни Росії з Річчю Посполитою в місті побували шведські війська. Потім місто було розграбовано військом ВКЛ під командуванням маршала Жеромського: шляхта вирішила, що може привласнити майно, що належало королю, оскільки не отримувала плату за службу. Найбільше від грабежів та насильства постраждало єврейське населення Кобрина.

На початку XVII ст. під час Північної війни Кобрин знову був розорений і пограбований. Епідемія 1711 р. забрала життя більше половини жителів Кобрина. Торгівля і ремесло занепадали. За розписом подушного податку з євреїв Брестського воєводства за 1705 р. на Кобрин з орендарями припадало 315 злотих. Цікава угода була укладена в 1714 р. між кагалом і якимсь Міхелем Іцковичем. Останній дав кагалу 1000 злотих на 8 років; за це кагал звільнив Іцковича і його потомків від усяких державних і общинних податей і надав йому вільне перебування на ринку або в будь-який «юрисдикції» Кобрина з правом здійснювати торгівлю і займатися винними промислами. У 1766 р. Кобринський кагал налічував 924 платники подушного податку.

Перший відомий рабин Кобрина – Бецалель бен-Соломон Даршан, автор твору «Amudeha schibah» та інших творів (помер в 1678 р.). Також відомий рабин Яків бен-Давид Шапіро (або Спіро) (помер в 1718 р.) – автор «Ohel Jakob», засновник єшиви, в якій у той час було більше 400 учнів.

У 1766 р. король Станіслав Август Понятовський позбавив Кобрин магдебурзького права. Відновленням господарства Кобринської економії зайнявся підскарбій надвірний Антоній Тизенгауз. Адміністрація економії із замку була перенесена в садибу, побудовану на південній околиці міста. Тут було закладено великий парк, від якого до Кобрина провели пряму липову алею, що переходила в вулицю і виходила на ринок. У цей період було розпочато будівництво каналу, який мав з'єднати Мухавець з Піною. У 1794 р. король Станіслав Август Понятовський двічі відвідав Кобрин, брав участь в урочистому відкритті каналу, який назвали Королівським. Незабаром місто було зайняте російськими військами на чолі з А.В. Суворовим. У 1795 р. місто разом з садибою Кобринський ключ був подарований знаменитому полководцю.

У 1795 р. Кобрин був включений до складу Російської імперії, став центром повіту Слонімської губернії, з 1796 р. – Литовської губернії, з 1801 р. – Гродненської губернії. Війна 1812 р. завдала місту значної шкоди, в Кобрині з 630 будинків були знищені 548. Поступово відбувалося відновлення міста. У 1817 р. населення Кобрина налічувало 1,7 тис. осіб, в 1857 р. – 4,3 тис., в 1897 р. – 10,4 тис. жителів.

За даними ревізії 1847 р. в Кобрині проживало 4184 євреїв, в 1864 р. – 4469 євреїв (1 синагога і 14 молильних будинків), за переписом 1897 р. – 6738 євреїв (64,8% всього населення міста). Практично вся торгівля в місті — лавки, заїзні і заїжджі двори, готелі та кав'ярні – належали євреям.

Заборона єврейської оренди в смузі осілості в 1882 р. і введення горілчаної монополії в 1897 р. відбилися на життєвому рівні євреїв Кобрина, і багато з них (в першу чергу ремісники) почали емігрувати до США.

У XIX ст. відомі: рабин Кобрина Меїр Марім Шафіт (помер в 1873 р.) – автор твору «Nir al Jeruschalmi»; рабин Елія – відомий під іменем Rabbi Elinke Lider та ін. У 1892-97 рр. рабином Кобринської громади був відомий галахіст Х. Берлін. Великий вплив на духовне життя єврейської громади Кобрина, починаючи з XIX ст., робив хасидизм. У Кобрині сформувалася ціла династія кобринських цадиків – Моше бен Ісраель (помер в 1858 р.), Ноах Нафталі (помер в 1889 р.), Давид Шломо (помер у 1918р.), Моше Ахарон (помер в 1942 р.), Барух Йосеф Зак (помер в 1949 р.).

Серед найбільш значних підприємств виділялися 3 цегляні, 6 чинбарних, 2 пивоварних і мідеплавильний заводи. У цей період Кобрин перетворився на значний вузол шосейних доріг. У 1846 р. закінчилася реконструкція Королівського каналу, перейменованого в Дніпровсько-Бузький, в 1897 р. Кобринська річкова пристань прийняла більш 400 суден. У місті велася активна торгівля, проводилися 6 ярмарків на рік. У 1857 р. в Кобрині діяли 2 парафіяльних училища, в яких навчалося близько 100 хлопчиків. У 1910 р. в Кобрині діяло одне приватне чоловіче єврейське училище. Згідно з даними перепису населення 1897 р., чисельність грамотних городян досягла 41%. Після відкриття залізничної станції в Кобрині місто ще активніше включилося в економічний розвиток регіону та країни. У 1904 р. у м. Кобрині було взято на облік 916 будівель (з них 128 кам'яних), 1 фабрика, 18 заводів, 9 готелів, 2 заїжджих двори, 23 корчми. Тут діяли спілки взаємного кредиту, позико-ощадна і нотаріальна контора, 3 друкарні. Функціонували 2 шпиталі, діяли 3 чоловічих і 3 жіночих навчальних заклади. Неодноразово Кобрин страждав від масштабних пожеж, внаслідок яких знищувалися цілі квартали. У 1895 р. під час пожежі згоріли 310 житлових будинків, в пожежі 1896 р. згоріли 210 будинків, без житла залишилися понад 2 тис. жителів міста. У 1905 р. під час пожежі були знищені 104 будинки.

Проникненню сіонізму в Кобрин спочатку противилися місцеві ортодокси, але після революції 1905 р. в Кобрині виникла місцева організація Бунду, а пізніше – Поалей Ціон.

На початку Першої світової війни через місто пройшли натовпи біженців. Незважаючи на те, що поблизу Кобрина російська армія вела запеклі бої, саме місто майже не постраждало. У серпні 1915 р. Кобрин був окупований кайзерівськими військами, в 1919 р. – польськими.

Після підписання Ризького миру в 1921 р. Кобрин увійшов до складу Польщі, став центром повіту Поліського воєводства. За переписом 1921 р. в Кобрині проживало 8208 жителів, у тому числі 5431 єврей (66,2%). У місті діяли кілька реформованих хедерів, Талмуд-Тора, єшива, 7-класна школа «Тарбут» з викладанням на івриті, школа з викладанням ідиш, а також 2-класна релігійна ортодоксальна школа для дівчаток «Bajs Jakow», концесію на відкриття якої отримав рабин Кобрина Вайнберг Неах. За даними на 1927-1928 навчальний рік, в Кобринської школі «Тарбут» навчався 231 учень, працювали 7 вчителів.

У 1937 р. єврейська громада (гміна) Кобрина виділила на школи «Бейс Яков» 3593 злотих 55 грошів, на школи «Хойрев» – 9850 злотих 56 грошів. Гміна займала активну позицію щодо проблем збереження культури, оскільки вважала іудаїзм та іврит головними оплотами збереження ідентичності єврейського народу в багатоконфесійній державі. У цьому напрямку синагога виступала як союзник єврейських організацій і партій. Найбільш тісні контакти були налагоджені з ортодоксальною «Агудат Ісраель».

Більшість євреїв Кобрина в цей період були зайняті в будівництві, ткацькому виробництві, торгівлі тощо. Після заняття Кобрина радянською армією 20 вересня 1939 р. деяка частина сіоністської молоді втікала у Вільно, щоб звідти дістатися до Ерец-Ісраель. Після включення західних областей Білорусі до складу БРСР Кобрин з січня 1940 р. отримав статус центру Кобринського району Брестської області.

Місто Кобрин було захоплене німецькими військами на другий день війни, 23 червня 1941 р. Спочатку окупаційне управління здійснювала місцева комендатура (ортскомендатура). У перший день окупації німці спалили синагогу. Єврейському населенню було наказано носити на одязі знаки із зіркою Давида як засіб візуального виділення єврейського населення, що носили на рукаві і на лівій стороні грудей, починаючи з 10-річного віку. Ходіння по тротуарах євреям заборонялося. Всім єврейським чоловікам і жінкам було наказано з'явитися на примусові роботи.

У липні 1941 р. частини гестапо провели на вулицях міста облаву, в результаті якої за різними даними від 170 до 200 захоплених євреїв були розстріляні на полях приміського маєтку Патрики. Наступна акція знищення єврейського населення була проведена в серпні 1941 р. Під приводом реєстрації жителів міста для видачі допомоги в будівлі СШ № 1 зібрали близько 180 непрацездатних і хворих євреїв. Їх розстріляли в районі с. Іменин. За деякими свідченнями, списки інвалідів за наказом окупаційної влади були підготовлені Кобринським юденратом.

На початку вересня 1941 р. Кобрин був включений до складу генерального округу «Волинь-Поділля» (рейхскомісаріат «Україна»). 3.09.1941 р. у м. Кобрині була встановлена громадянська окупаційна влада. Місто стало центром Кобринського округу, до складу якого були включені райони Кобрина, Антополя, Дивинів, Жабинки, з грудня 1941 р. – Дрогичина, з січня 1942 р. – Картуз-Берези. Кобринський окружний комісар Панцир був у підпорядкований генеральному комісару у Брест-Литовську. Єврейському населенню м. Кобрина було оголошено, що за порушення наказів окупаційної влади будуть проводитися розстріли. З 10 по 20 жовтня 1941 р. окупаційна влада проводила загальний перепис населення округу, здійснюючи реєстрацію і видачу паспортів. 15 жовтня по розпорядженню окружного комісара м. Кобрина знак із зіркою Давида був замінений на знак з жовтої матерії або щільного паперу у вигляді кола діаметром 8 см. Латка нашивалася з лівого боку грудей і на середині спини. За порушення розпорядження передбачався штраф у розмірі 1000 руб. Всім євреям було наказано збрити волосся.

За наказом окупаційної влади єврейське населення м Кобрина повинно було заплатити контрибуцію, зібравши 1 кг. золота, а також здати всі ювелірні прикраси.

У перші місяці окупації єврейська громада м. Кобрина збільшувалася за рахунок біженців і переселенців окупаційною владою єврейських сімей з навколишніх сіл. За деякими свідченнями, у м. Кобрин була переселена група євреїв з м. Білостока. Восени 1941 р. єврейське населення м. Кобрина чисельністю до 8 тис. осіб було ув'язнене в гетто, що складалося з двох відокремлених частин. Більш великим за площею та кількістю в'язнів було гетто «А», в якому знаходилися євреї-фахівці (кваліфіковані робітники, ремісники, медики та ін.), а також фізично міцні люди, придатні для використання на примусових роботах. Це гетто розташовувалося в південній частині м. Кобрина, межі гетто проходили по вул. Суворова, площі Свободи, вул. Першотравневій та Кірова. Гетто «Б» відводилося для проживання непрацездатної частини єврейського населення: старих, жінок, дітей, інвалідів. Його межами служили західна частина площі Свободи до моста, праві боки Радянської та Спортивної вулиць. Вивільнені в центральній частині міста єврейські будинки були зайняті християнським населенням, виселеним з району гетто. Кобринські євреї прагнули будь-якими способами, у тому числі за допомогою дачі хабарів, опинитися в трудовому гетто, розуміючи, що там більшою мірою гарантовано збереження життя.

Окупаційна влада м. Кобрина заощадила на будівництві огорожі гетто. У проміжках між фасадами будинків, що знаходилися на кордоні гетто «А», був встановлений суцільний дощатий паркан, гетто «Б» практично не мало огорожі. У гетто відчувалася гостра нестача питної води, існувала проблема перенаселення. Окупаційна влада оголосила наказ про заборону єврейським жінкам народжувати. Усім вагітним, незалежно від терміну вагітності, було наказано зробити аборт. Юденрат був зобов'язаний відібрати і доставити 300 душевнохворих для розстрілу.

Для оперативного управління єврейською громадою були організовані юденрат та єврейська поліція, озброєна гумовими кийками, що складалася з 50 молодих чоловіків. Юденрат розміщувався в будівлі колишньої єврейської лікарні по вул. Першотравневій. Головою єврейської ради був великий купець-оптовик Ангелович. З 10 квітня 1942 р. євреям заборонялося ходити по вулицях поза гетто. Юденрат ніс відповідальність за організацію примусових робіт: групи євреїв, які направляли за межі гетто, марширували під конвоєм єврейських поліцейських найкоротшою дорогою з гетто до місця роботи і назад. Іноді робочі групи кобринських євреїв прямували на роботи пішки за 10-15 км від міста. Близько 500 в'язнів гетто «А» працювали в артілі. Будь-які контакти між в'язнями гетто та жителями м. Кобрина були заборонені, надання допомоги євреям жорстоко переслідувалося. На початку 1942 р. всі єврейські крамниці були закриті. Хлібні норми для єврейського населення становили 70 г. на день. Величезну допомогу в'язням гетто надавав мірошник Іозеф Ядвов, який, користуючись своїми зв'язками, нелегально доставляв в гетто борошно і продавав його нужденним. В кінці травня - на початку червня 1942 р., згідно з розпорядженням кобринського окружного комісара Панцира єврейським лікарям, дантистам і ветеринарам було заборонено мати приватну практику, з цього часу єврейські медики могли працювати тільки під контролем фахівців-християн.

На початку червня 1942 р. населення гетто «Б» було зібрано на площі Свободи, де з балкона будинку на розі Інтернаціональної вулиці до них звернувся Ангелович. Він оголосив, що частина кобринських євреїв буде відправлена на роботу, закликав дотримуватися спокою і взяти з собою речі та продукти харчування. Під охороною озброєних есесівців людей привели на залізничну станцію і повантажили в товарний ешелон (по 200 осіб у вагон). Збірний ешелон з Пінська і Кобрина, що складався з 18 вагонів, прибув в урочище Бронна Гора недалеко від Картуз-Берези. Тут вже все було підготовлено до акції: викопано ями чотириметрової глибини і обнесено колючим дротом ділянку. Людей примушували роздягатися, спускатися по сходах на дно ями, лягати рядами обличчям до землі. В ході акції загинуло близько 1800 кобринських євреїв.

Після проведеної акції в'язнів гетто перереєстрували і взяли відбитки пальців. Молодь в гетто шукала можливості організувати опір, була створена підпільна група на чолі зі службовцем єврейської поліції Шатцем, зв'язок з партизанами підтримував Гершон Тенненбаум.

15 жовтня 1942 р. була проведена акція знищення в'язнів гетто «А». Напередодні на полях колгоспу «Новий шлях», які примикали до південної околиці м. Кобрина, зібрали селян с. Хідри і під загрозою розстрілу у разі невиконання роботи в зазначені терміни наказали приготувати 4 глибокі ями шириною і довжиною по 60 метрів. Місце розстрілу було оточене автоматниками. У загальній кількості в день проведення акції було знищено близько 4,5 тис. кобринських євреїв. Після розстрілу здійснювалися ретельні обшуки гетто. Виявлених у підвалах, на горищах, у спеціально підготовлених укриттях людей розстрілювали на місці. Робочі артілі, дізнавшись про смерть своїх близьких, знищили обладнання та підняли повстання, в ході придушення якого були вбиті 150 осіб. Життя було збережене тільки 72 єврейським фахівцям-ремісникам, яких тримали в кобринській в'язниці. Цю групу євреїв розстріляли в тюремному дворі влітку 1943 р. (за іншими даними – в грудні 1943 р. на полях колгоспу «Новий шлях», це місце отримало назву «Долина смерті»). У живих був залишений тільки Гольдберг, оскільки йому не було заміни. Він дістав кілька гранат і револьвер, коли за ним прийшли, чинив опір, кидаючи гранати і відстрілюючись. Коли боєприпаси закінчилися, доктор застрелився.

Близько 100 євреїв зуміли втекти з кобринського гетто, багато з них вступили в партизанські загони ім. О.В. Суворова і К.Є. Ворошилова. Під час ліквідації гетто вдалося втекти групі дітей, які знайшли притулок у костелі. Два ксьондзи, Ян і Владислав, переховували і годували 8 єврейських дітей. На ксьондзів донесли і незабаром вони разом з дітьми були розстріляні біля стін храму.

Загалом жертвами Голокосту у м. Кобрині стали 6900 євреїв.

Нечисленні євреї Кобрина, що пережили Катастрофу, виїхали до Польщі в рамках угоди про репатріацію польських громадян, укладеного між Польщею і Радянським Союзом 6 червня 1945 р. З Польщі євреї Кобрина репатріювалися до Ізраїлю. У 1950-80-х рр. в Кобрині проживало кілька євреїв.

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Археологічні розкопки на Брянщині вперше були проведені в 1889 р. На сьогоднішній день виявлена 1 стоянка часів мезоліту, предмети епохи неоліту і бронзового століття, 5 поховань Х-ХІІІ ст. з 20 курганами. Археологи провели дослідження недалеко від моста через Мухавець і в нижніх пластах виявили уламки керамічного посуду, виготовленого до середини XI ст.

МістобудуванняПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

З кінця XVIII ст. місто забудовувалося цегляними будинками з майстернями і крамницями. У центрі Кобрина розміщувалася торгова площа, на якій розташовувалися торговельні ряди. Ансамбль прямокутної площі формувала периметральна цегляна забудова житловими і громадськими будівлями, торговими рядами і гостинним двором в центрі. У 1920-ті роки площа була значно перебудована.

Пам'ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Будівля поштової станції (кінець вул. Радянської, 106), побудована в 1846 р. в стилі пізнього класицизму. Складається з двох одноповерхових прямокутних у плані об'єднаних проїзною аркою корпусів: станційного дому та 2 бічних флігелів, які утворювали внутрішній господарський двір. У 1882 р. будівлю було переобладнано під військовий шпиталь, потім до 1970-х років тут розміщувалася лікарня. У 1981 р. корпуси були об'єднані коридорами в єдину фронтальну архітектурну композицію і пристосовані під міжшкільний навчально-творчий комбінат.

Парк імені О.В. Суворова – один з найстаріших в Білорусі. Закладено його у 1768 р. за наказом підскарбія надвірного литовського А. Тизенгауза при споруді адміністративної будівлі «Губернія» («Кобринський Ключ»). Після того, як власником «Кобринського Ключа» став Суворов, було проведене часткове перепланування парку, парк обнесли валом і ровом, в центрі висаджений плодовий сад, викопаний невеликий прямокутний ставок. Протягом XIX ст. парк видозмінювався, тим не менш, зберіг характерну для регулярних парків XVIII в. симетрично-осьову розбивку на рівнинній ділянці витягнутої прямокутної форми. У 1948 р. були проведені роботи з упорядкування парку зі збереженням принципу регулярного планування.

Навколо історичного центру парку сьогодні сформований парк культури і відпочинку.

Свято-Спаський монастир - (вул. 17 Вересня, 11), на лівому березі р. Мухавець. Вперше згадується в 1465 р. Після Брестської церковної унії став монастирем василіанів. У 1626 р. в його стінах пройшов відомий Кобринський церковний собор, на якому визначили принципи діяльності та організації греко-католицької церкви. У 1828 р. за указом Миколи І у монастирі було відкрито духовне училище. Закритий після Полоцького церковного собору 1839 р. На поч. XVI ст. монастир мав житлові та службові корпуси (в XVII-XVIII ст. неодноразово перебудовувалися), капличку. Зберігся один житловий корпус, який використовується як адміністративна будівля. Монастир – пам'ятка архітектури бароко.

Свято-Олександро-Невський собор (вул. Леніна, 18) – побудований в 1864-1868 рр. на честь скасування кріпосного права і увічнення пам'яті воїнів, загиблих в Кобринському бою в 1812 р. (автор проекту І. Каленкевич). У 1964 р. закритий і пристосований під філію Держархіву Брестської області. Реставрація собору проведена в 1990-1993 рр. Освячено в 1990 р. Пам'ятка архітектури класицизму.

Костел Вознесіння Cвятої Діви Марії. Побудований в 1841-1843 рр. Був закритий в 1962 р., відновлений в 1990 р. Пам'ятка архітектури класицизму.

Синагога - (суч. вул. Першотравнева, 40). Кобринська синагога є пам'яткою еклектичної архітектури з елементами класицизму. Будівництво синагоги датується XVIII ст., за своїми розмірами вона – одна з найбільших у Білорусі, подібна будівля синагоги є тільки в Мінську. Базилікальний безбанний храм. Має симетричну об'ємно-просторову композицію. Центральна триповерхова частина головного фасаду виділена 4 пласкими лопатками. Такі ж лопатки фланкують будівлю по кутах. Другий і третій поверхи прорізані невисокими напівциркульними віконними прорізами, перший поверх – лучковими. Елементами декору є підвіконні пласкі ніші, фігурна рустика лопаток на першому поверсі, аркатурні пояси. У роки війни синагога стала своєрідним центром гетто, в яке нацисти зігнали єврейське населення з усієї округи. Після війни синагога вже не була діючою. Внаслідок проведення радянської антирелігійної кампанії синагога була закрита. Цінне майно було вивезено, а будівля використовувалася у виробничих цілях. У 1980-х роках тут розташовувався цех із виробництва пива, а потім безалкогольних напоїв Кобринського консервного заводу. З кінця 1980-х по 2003 р. будівля була безхазяйною, поступово приходила в запустіння. У 2003 р. була зареєстрована «Іудейська релігійна громада м. Кобрина». Організація стала активно займатися питаннями реставрації синагоги. Більшу частину будівлі планувалося віддати для створення культурного центру єврейства Західної Білорусі, поруч відкрити музей історії та етнографії євреїв Брестчини, в окремому крилі будівлі – створити діючу частину синагоги. Загальна вартість робіт за проектом була визначена близько 1 млн. доларів США. Нині будівля не використовується і все більше занепадає. Але навіть зараз вона вражає своїми розмірами і формами. Це єдина синагога, яка збереглася в Кобрині після війни.

Єврейське кладовище - (сучасна вул. Кутузова). Старе єврейське кладовище знаходиться на околиці міста Кобрина. Зараз це просто територія з розкиданими надгробними плитами з могил. Нещодавно прийнято рішення впорядкувати територію кладовища.

Місця пам'ятіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У 1975 р. на південній околиці м. Кобрина на місці масових розстрілів єврейського населення в 1942 р. був встановлений обеліск.

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Кобрин є місцем народження Оскара Зариського (Ашера Зарицького) (1899-1986) – одного з найбільш відомих алгебраїчних геометрів ХХ ст. У Кобрині народився російський архітектор Семен Юліанович Сидорчук (1882-1932), який виконав значні проекти в Царському Селі, Бресті, Кобрині.

Музеї. Архіви. Бібліотеки. Приватні КолекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Кобринський військово-історичний музей імені О.В. Суворова заснований в 1946 р. Сьогодні займає дві будівлі: в суворовському будинку, який є пам'яткою архітектури XVIII ст. республіканського значення та в новій будівлі музею, побудованій в 1989 р. Зональний державний архів м. Кобрина (в фондах документи і матеріали з 1944 р., що стосуються скасованих Дівінського, Ружанського, Шерешевського районів Брестської області, а також нинішніх Березовського, Кобринського, Пружанського районів Брестської області).

ДжерелаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

  1. Lukiewicz U. Male miasta obwodu Brzeskiego Poludniowe Podlasie w warunkach integracji europejskiej/ Red. M.Ciechocinska. Siedlce, 2005. S. 391-414.
  2. Kobryń // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich. Tom IV, s. 205.
  3. Войтещик А.С. Местечки Западной Беларуси (1921 – 1939 гг.): социально – экономическое и культурное развитие : дисс. на соиск. уч. степени канд. ист. наук. Гродно, 2013. С. 145.
  4. ГАБО. Ф. 59. Оп. 2. Д. 590 – Решение Попечительства Полесского школьного округа о закрытии частной школы, содержащейся раввином Вайнбергом Неахом в г.Кобрине (7 февраля 1929 – 3 июля 1929г.). Л. 2-3.
  5. ГАБО. Фонд р – 59. Оп. 2. Д. 662 – Отчёт дирекции религиозных еврейских школ об организации учёбы в 1932/1933 учебном году. Л. 22.
  6. ГАБО. Фонд 370. Оп. 1. Д. 28 – Отчёт об исполнении бюджета еврейской религиозной гмины за 1937 г. (г. Кобрин). Л. 3об.
  7. Шпилевский П.М. Путешествие по Полесью и белорусскому краю. Мн., 1992. С. 42-48.
  8. Мощук А.В. Деятельность Бунда на территории Западной Беларуси в 1921-1939гг.: дисс. на соиск. уч. степени канд.ист. наук. Брест, 2007. С. 97–98.
  9. The Book of Kobrin. The Scroll of Life and Destruction / Ed. Betzalem Shwartz, Israel Chaim Biltzki. – Tel Aviv, 1951. – P. 380, 381, 383-386, 388, 391, 392.
  10. Памяць: Гiст.-дакум. хронiка Кобрынскага раёна. – Мiнск: БЕЛТА, 2002. – С. 25 – 37, 153, 154, 457-471.
  11. Российская еврейская энциклопедия. – М., 2004. С. 115.
  12. НАРБ. Ф. 750. Оп. 1. Д. 316. Л. 4.
  13. НАРБ. Ф. 750. Оп. 1. Д. 316. Л. 109.
  14. Преступления немецко-фашистских оккупантов в Белоруссии. Документы и материалы. Мн., 1965. С. 231.
  15. Antopol (Antepolie). Yizkor Book ed. by Benzion H. Ayalon. – Tej-Aviv, 1972. – Р. 93.
  16. Татаренко А. Это случилось в Кобрине, или история о благородстве и предательстве // Авив. – 2002. – Июль-август.
  17. НАРБ. Ф. 4683. Оп. 3. Д. 747. Л. 26.
  18. Шаўчук А. Храмы кобрыншчыны / А. Шаўчук // Кобрынскі веснік. – 2000. – 11 каст. – С. 4.
  19. Эбэрхардт П. Дэмаграфiчная сiтуацыя на Беларусi: 1897-1989. Менск, 1997. С. 100.
  20. Розенблат Е., Еленская И. Кобрин // Холокост на территории СССР: Энциклопедия. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН): Научно-просветительский центр “Холокост”, 2011. – С. 426, 427.

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова