Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Кобринь - путівник

біл. Кобрын, пол. Kobryń, їдиш קאָברין

Довоєнні будинки в Кобрині
Довоєнні будинки в Кобрині (Фотограф: Півоварчик, Ірина)

Витоки

Кобринь почав формуватися на острові в гирлі р. Кобринки при її впадінні в р. Мухавець. Пізніше тут були побудовані Верхній і Нижній замки. У 1-й пол. XIV ст. Кобринь увійшов до складу Великого князівства Литовського. У 1532 р. дружина польського короля і Великого князя Литовського Сигізмунда I Старого Бона Сфорца отримала права на Кобринське староство. За її часів був побудований канал королеви Бони, який є найдавнішою спорудою такого типу на території Білорусі. Письменник-етнограф П.М. Шпилевський писав, що у XVI ст. “у Кобрині ще був гарний, величний замок із дванадцятьма шпилями, та інший, менший, обнесений огорожею з загострених стовбурів, підводним мостом при величезній брамі та високими валами, [...] в ньому жила королева Бона”. У 1586 р. власницею Кобриня стала королева Анна Ягеллонка, яка в 1589 р. привезла городянам привілей про отримання магдебурзького права, підписаний королем Сигізмундом III Вазою


Євреї з Кобриня

У книзі пам'яті Кобриня, виданої в 1950-ті рр. в Аргентині на їдиші, пишеться, що євреї з'явилися в Кобрині в XII ст., про що нібито свідчили найдавніші написи на старому єврейському кладовищі. Але більш правдоподібною є інша думка з тієї ж книги, що перші пам'ятники на цвинтарі датовані XVI ст. З покоління в покоління передавалися усні свідчення про те, що кобринські євреї прийшли з Німеччини.

Перше письмове свідчення про єврейський кагал Кобриня міститься в документі за 1514 р., у якому король Сигізмунд I Старий підтвердив для євреїв Кобриня привілеї, дані в 1503 р. єврейським громадам Литви його братом Олександром Ягеллончиком. У 1563 р. з 377 Кобринських дворів 25 належало євреям. Їх діяльність була охарактеризована наступним чином: “мито Кобринське та копщизну з корчем пивних, медових і горілчаних жиди на оренді тримають”.

У 1910 р. в Кобрині діяло приватне чоловіче єврейське училище, кілька реформованих хедерів, Талмуд-Тора, єшива (заснована у кінці XVII — поч. XVIII ст.), 7-класна школа Тарбут з викладанням на івриті, школа з викладанням на їдиш, а також 2-класна релігійна ортодоксальна школа для дівчат Бейс-Яків, відкрита рабином Ноахом Вайнбергом. В Кобрині була театральна трупа, якою керував режисер Пейсах Бойм і брати Маркузе, і власна футбольна команда “Га-Койех” (івр. Сила).

Виходжу в місто. Навпроти невеличкого готелю – церква. Біля неї пам’ятник Костюшки: кам’яне погруддя, довкола гармати та гарматні ядра. На пам’ятнику напис: “У пам’ять про вигнання москалів – жителі Кобриня”… Проходжу повз. Йду далі. Із вивісок, які легко колише вітер, на мене спершу споглядає бляшана дама, а потім офіцер із двома лівими ногами. Крізь малі чисті шибки бачу яскраві, інтенсивні свічі та білизну скатертин. Це п’ятничний вечір – шабат. Жителі Кобриня в глибині своїх помешкань споживають радісну вечерю. Крізь шпаринки у дверях та одвірках просочується запах риби, шафрану та шабатової випічки. Вони просочують собою ніч.

Окремо, здалека від тріпотливих шабасівок, світить холодний, осінній місяць. Світить високо, над дахами, над канавами, над ринком, над дерев’яним мостом на Мухавці, над рікою Мухавець.

[…] Глухим мостом сонний кінь везе порожню бричку зі сплячим візником. У траві поміж бруківкою цвірчать у однакових проміжках часу невидимі цвіркуни. За вікнами розтанули й загасли шабатові свічі. Кобринь спить.

Ева Шельбург-Зарембіна, Мийте фрукти!, „Wiadomości Literackie” 1933, №43.

Кобринські хасиди

Починаючи від XIX ст., із Кобринем пов’язана династія цадиків. Заснував її Моше бен Ісраель з Кобриня (1783-1858), а його наступниками були: його внук Ноах Нафталі Кобрінер (пом. 1889), Давид Шломо (пом. 1918), Моше Агарон (пом. 1942) і Барух Йосеф Зак (пом. 1949). Інший хасидський рабин, Менахем Нохім бен Єгуда Лейб Ейнштейн народився у Високому. Після навчання в середовищі слонімських хасидів переїхав до Кобриня і заснував там у 1846 р. Слонімер хасідім штібл, який діяв до Другої світової війни. Хаїм Зундл, що народився в Кобрині в 1856 р, закінчив єшиву в Бересті і став відомий як Каменецер Магід. Він є одним із творців руху Ховевей Ціон у Росії.

 
Господарське життя

Євреї володіли Кобринськими підприємствами: цегельні належали Моті Вайнштейну, Шолемові Пінчукові, Шолемові Римлянду, лісопильний завод - Гурвицю, три парові млини - Бройтбарду, Єдвабу, олійниці - Кацові, Лейзерові й Берлові Аліникам, мотузковий завод - Кобринцю і Краману, цигаркові фабрики - Лейзеру Тененбойму, меблеві підприємства - Мезричу, Сломянському, шкіряні підприємства - Альтеру Пінчуку, пекарня - Гожанському, миловарня – Альтеру Мазурському, виробництво содової води - Палевскіну, Везенштейну, свічковий завод - братам Тененбоймам. Видавалася газета “Кобрінер Штиме” (ідиш Кобринський голос).

 
Погроми, епідемії й пожежі

Кобринь неодноразово переживав усілякі лиха. У вересні 1648 р. козацькі загони Богдана Хмельницького, якого євреї називали Хміль-лиходій, нехай буде стерте його ім'я спалили Кобрин. За свідченнями Натана Гановера, тоді було вбито 200 єврейських сімей. Двічі Кобринь був розорений і пограбований шведськими військами: в 1660 р. і на початку XVIII ст. Кобринська приказка на їдиш “Ґей цу ді шведн!” (Іди до шведів!) – саме про ті часи. У 1662 р. місто було розграбоване військом Великого князівства Литовського під командуванням маршалка Жеромського. У 1711 р. моровиця забрала життя більше половини жителів Кобриня. Торгівля і ремесло прийшли в занепад. У 1895 р. під час пожежі згоріло 310 житлових будинків, у пожежі 1896 р. згоріло 210 будинків, без житла залишилися понад 2 тис. мешканців. У 1905 р. під час пожежі було знищено 104 будинки.

Оскар Зарицький (1899-1986), геніальний американський математик XX століття, народився в Кобрині у родині Бецалеля Зарицького, вчителя Талмуду, і Хани Тененбаум, власниці місцевого магазину. Виражені математичні здібності майбутнього професора Гарвардського університету проявилися вже в Чернігівській гімназії, куди хлопчик утік із братом під час Першої світової війни. Пізніше він навчався в Києві та Римі, а звідти в 1927 р. емігрував до США. В Америці Зарицькому нарешті випала нагода реалізувати свій інтелектуальний потенціал, про що свідчать нагороди: лауреат премії Коула за видатний внесок в алгебру, член комітету з присудження премії Філдса, віце-президент і президент Американського математичного товариства, лауреат премії Вольфа (як творець сучасного підходу до алгебраїчної геометрії шляхом її злиття з комутативною алгеброю) і премії Стіла, отриманої Зарицьким за внесок в математику протягом усього свого життя. Його заслуги як відданого своїм учням педагога були відзначені Національною медаллю науки США, присудженою Президентом Сполучених штатів у 1965 р.

Друга світова війна і Голокост

Після того, як Кобринь 20 вересня 1939 р. зайняла радянська армія, частина сіоністської молоді втекла до Вільна, щоб звідти вирушити до Ізраїлю.

Кобринь був захоплений німецькими військами 23 червня 1941 р. Восени 1941 р. єврейське населення м Кобриня (яке тоді нараховувало бл. 8 тис. осіб) було ув’язнене в гетто, що складалося з двох відокремлених частин. У гетто “А” перебували євреї-фахівці (кваліфіковані робітники, ремісники, медики та ін.), а також фізично міцні люди. Межі гетто “А” проходили вулицями Суворова, площею Свободи, вулицею Першотравневою та вулицею Кірова. Гетто “Б” відводилося для людей похилого віку, жінок, дітей, інвалідів. Його межами служили західна частина площі Свободи до моста, праві сторони Радянської та Спортивної вулиць. Юденрат розміщувався в будівлі колишньої єврейської лікарні на вул. Першотравневій. Головою Юденрату був колишній купець-оптовик Ангелович. Молодь створила підпільну групу на чолі зі службовцем єврейської поліції Шатцем, зв'язок із партизанами підтримував Гершон Тененбаум.

Після розстрілу 15 жовтня 1942 р. робочі артілі, дізнавшись про смерть своїх близьких, знищили обладнання і підняли повстання, в ході придушення якого було вбито 150 людей.

Близько 100 євреїв зуміли втекти з кобринського гетто, багато хто вступив у партизанські загони. Під час ліквідації гетто вдалося втекти групі дітей, які знайшли притулок в костелі. Два ксьондзи, Ян Вольський і Владислав Гробельний, переховували в костелі 8 єврейських дітей. В результаті доносу їх разом із дітьми розстріляли біля стін храму.

В цілому жертвами Голокосту в Кобрині стали бл. 6,9 тис. євреїв. У 1975 р. на південній околиці Кобриня встановлено обеліск на місці масових розстрілів єврейського населення в 1942 р.


Сліди присутності

Розташоване на околиці міста на вул. Кутузова єврейське кладовище було сплюндроване під час німецької окупації та майже повністю знищене за часів СРСР. Сьогодні на ньому можна знайти лише окремі мацеви. Кілька років тому тут встановлено меморіальну дошку з написом на івриті, англійською та білоруською мовами.

У липні 1944 р. в місто повернулися 64 євреї. У 50-ті роки XX ст. юдейській громаді Кобриня було відмовлено в офіційній реєстрації, а починаючи з 2-ї пол. XX ст. будівлю головної синагоги використовували як броварню. З кінця 80-х років XX ст. до 2000 р. будівля не мала власника. Єврейська релігійна громада міста Кобриня була зареєстрована у 2003 р. Організація планує ремонт кобринської синагоги.

 Варто побачити

  • Синагога (сер. XIX ст.), вул. Першотравнева, 40.
  • Єврейське кладовище, вул. Кутузова
  • Будівля колишньої поштової станції (1846), вул. Радянська, 106
  • Парк імені Суворова, з середини XIX ст. у власності Олександра Міцкевича, брата поета Адама Міцкевича
  • Будівля колишнього Спаського монастиря (1465, XVII-XVIII ст.), вул. 17 Вересня, 11
  • Собор Олександра Невського (1864-1868), автор проекту І. Каленкевич, вул. Леніна, 18
  • Садибний будинок (1790), будинок-музей О. Суворова, вул. Суворова, 16
  • Пам'ятник на честь першої великої перемоги російської армії над Наполеоном 27 липня 1812 р.
  • Петропавлівська церква (1465), у 1913 р. церкву перенесено з Базарної площі (площа Свободи) на кладовище, вул. Першотравнева
  • Нікольська церква (1750-1860), вул. Нікольська, 2
  • Георгіївська церква (1889), вул. Леніна, 104
  • Колишня в'язниця (1821), вул. Радянська
  • Колишня гімназія ім. Марії Родзевич (1910), школа №1, вул. Радянська, 94

Околиці

Городець (23 км): будівля колишньої микви; єврейське кладовище з меморіалом пам'яті жертв Голокосту; церква Вознесіння Господнього (1735); залишки садиби

Грушова (29 км): дуб "Девайтіс"; меморіальна дошка і могили батьків Марії Родевич

Антопіль (33 км): дві будівлі колишніх синагог (XIX ст.); критий ринок; єврейське кладовище з прибл. 100 мацевами; пам'ятник на могилі жертв Голокосту в урочищі Хойніки; Воскресенська церква (1854)

Берестя (46 км): Брестська фортеця (1833-1842); рештки Великої синагоги, в даний час кінотеатр; синагога "Екдіш"; будинок молитви "Файвель"; синагога, недільна школа та кошерна їдальня на вул. Куйбишева; будівлі друкарні Ісаака Гендлера і школи Тахкемоні (тут навчався, зокрема, прем'єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін); руїни Бернардинского монастиря (XVIII ст.); церква Воздвиження Святого Хреста (1856); церква св. Симеона (1868); Польський банк (1926); Музей залізничної техніки

Кам'янець (51 км): стара синагога і єшива (1932); будинок даяна, старі єврейські будинки зі слідами мезузи і зірками Давида; будинок рабина; Біла Вежа (XIII ст.); церква Святого Симеона; костел св. Петра і Павла (1925)

Скоки (52 км): палацово-парковий ансамбль родини Нємцевичів (70-ті роки XVIII ст.); кладовище радянських солдатів і жертв Другої світової війни

Волчин (82 км) - батьківщина останнього короля Польщі, Станіслава Августа Понятовського; міське планування старовинного містечка з ринком; колишній єврейський дім молитви; костел Св. Трійці (1729-1733); дерев'яна церква святого Миколая (сер. XIX ст.); кіркут з кількома десятками надгробків з польового каміння

Домачево (89 км); колишня миква і будинок рабина на вул. Гоголя; в лісі, біля пам'ятника на місці страти є кілька мацев з післявоєнних поховань; церква св. Луки (1905)

Мапа

Фотографії

Інші матеріали

Ключові слова