Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Ковель. Карта історико-культурної спадщини

Ковель розташовується по обох берегах річки Турії, що протікає з півдня на північ та є притокою Прип’яті. В південній частині міста знаходиться гребля та водосховище. Із півночі Ковель оточений лугами і болотами, а з півдня до нього примикають піщаники та ліси. Сучасний Ковель - найбільше за площею та друге за населенням містом у Волинській області.

Ковель. Карта історико-культурної спадщини

Ковель розташований в межах Поліської низовини, що відноситься до Східноєвропейської рівнини. В геологічному плані місто, як і уся північна частина Волинської області, розміщується на Ковельському виступі, який є частиною стародавньої, дорифейської частини Східноєвропейської платформи.

Місто відноситься до зони мішаних лісів. Клімат Ковеля помірно-континентальний. Середньорічна кількість опадів коливається на межі показника у 500 мм.

В адміністративно-територіальному плані Ковельщина займає центральну частину Волинської області, межуючи із Старовижівським, Камінь-Каширським, Маневицьким, Рожищенським та Турійським районами. За 60-70 км від міста пролягають державні кордони: на півночі із Республікою Білорусь, на заході - із Республікою Польща. Ковель - один з найбільших залізничних вузлів Західної України, який має важливе стратегічне значення.

Сучасний Ковель - найбільше за площею та друге за населенням містом у Волинській області.

Історія

Перша згадка

Перша писемна згадка про місто датується 1310 роком. Це рік народження Ковеля і громадяни урочисто відзначають його 6 липня кожного року. Від самого початку поселення поблизу Турії було селом із назвою Ковлє. Існують достовірні відомості про те, що село Ковлє у ХІV столітті великий князь Ольгерд передав своєму синові Федору, від котрого і пішов знаменитий рід Сангушків – майбутніх володарів міста. Село Ковлє нічим не відрізнялося від інших поселень, однак стратегічне розташування і, насамперед, захищеність від зовнішніх посягань ворога робили його привабливим.

Назва

Найвірогідніше, назва міста походить від ковальського ремесла, що було розвинене у цих землях в Х–ХІІІ століттях. Крізь віки серед місцевого населення зберігаються оповіді про коваля, котрий викував меч для князя Данила Галицького. Існують версії пояснення назви міста від слова „воля” та рослини ковила, однак вони є малопопулярними і далекими від істини. Назв поселень, що походять від слова „воля”, на Волині достатньо, а ковили практично нема на території розміщення Ковеля.

Опис

Рельєф Ковеля має рівнинний характер і частково низинну поверхню. Переважають дерново-підзолисті, середньо-підзолисті, піщані та супіщані грунти. Крім цього зустрічаються лучні, торфоболотні грунти та торфовища.

Вдале геополітичне та геостратегічне розміщення міста визначило його важливу роль, як опорного пункту на межі сусідніх земель, а згодом і залізничного вузлу, що і сьогодні з’єднує Ковель з іншими країнами.

Надання міських привілеїв

24 грудня 1518 року у Бересті (Бресті) польський король Сигізмунд І грамотою надав можливість князю Василю Сангушку утворити із села Ковлє місто, надавши йому магдебурзьке право.

Це означало часткове звільнення від князівської адміністрації та земельних магнатів і забезпечення внутрішнього самоврядування. Згідно із магдебурзьким правом міське управління складалося із ради, на чолі якої стояли бургомістр і ратмани. Кожного року мешканці Ковеля обирали вісім освічених осіб, котрі могли б добре виконувати свої обов’язки. Із їх числа ковельський староста призначав чотирьох ратманів. Із чотирьох ратманів один ставав бургомістром.

Судова влада знаходилася у віданні війтів і лавників. Війти призначалися із числа цехових міщан, котрі також обирали лавників. Війти і лавники перебували на своїх посадах до кінця життя.

Варто відзначити, що магдебурзьке право Ковеля у той час було обмежене. Фактичне управління перебувало у компетенції того чи іншого старости, котрі були розпорядниками королівських прибутків, чинили суд над селянами і шляхтою.

У 1611 році король Сигізмунд ІІІ повторно надав Ковелю магдебурзьке право.

Євреї в місті

За Андрія Курбського в Ковелі започаткувалися гоніння на євреїв, вимоги платити значні кошти. У 1569 році урядник Андрія Курбського Іван Калимет заборонив відвідування синагоги, закрив усі єврейські лавки, наклав величезний податок на їх будинки і запроторив у в’язницю трьох євреїв. Варто відзначити, що подібні беззаконня згодом були скасовані польським королем.

У 1614 році євреї отримали право поселятися і володіти будинками у всіх частинах Ковеля. Із 1618 року єврейські ремісники підпорядковувалися християнським цехам.

Після приєднання Західної України до СРСР у вересні 1939 року в Ковелі у родини Ашке Гринблат було націоналізовано два магазини, а у двох кімнатах їх будинку розмістили радянських офіцерів. Аналогічна доля спіткала і родину Фейги Тененбойм – власниці меблевої фабрики.

28 червня 1941 року Ковель був зайнятий частинами німецької армії. В цей день було знищено від 50 до 80 представників єврейської інтелігенції, серед яких був А.Зільберман. У той час евакуюватися із міста вдалося лише незначній частині єврейської громади. В перші дні було знищено близько тисячі євреїв.

21 травня 1942 року в Ковелі було утворено два гетто. В одне із них, що призначалося для працездатних та їх сімей, було включено 8000 осіб, в інше, що розміщувалося в передмісті – 6000 осіб.

2–4 липня 1942 року євреї із другого гетто були вивезені за межі міста і знищені. 19 серпня того ж року нацистська влада розпочала ліквідацію і першого гетто.

Герб, привілеї, зміни адміністративного устрою, демографічні дані

Герб

У 1993 році був оголошений конкурс на найкращий проект герба міста. Участь у конкурсі взяли спеціалісти із Ковеля, Луцька, Рівного і Львова. Переміг проект львів’янина Андрія Гречила. Як наслідок, рішенням сесії Ковельської міської ради від 16 вересня 1993 року був затверджений сучасний герб міста Ковеля. Основу геральдичного символу містить щит, що має червоне поле, в центрі якого зображена золота підкова, оточена трьома срібними хрестами. Над щитом розміщена срібна корона. Щит обрамлений золотою прикрасою в стилі бароко. Головним елементом герба є золота підкова в центрі щита. Вона символізує стародавнє ремесло населення – ковальство, від якого і пішла назва міста. Підкова є своєрідним символом щастя і благополуччя сім’ї. Три срібні хрести нагадують про триєдність світу і християнську основу. Важливим елементом є і корона, що нагадує про колишній ковельський замок і королівський статус міста. Що ж до червоного тла, то цей колір є традиційним для Волині. Він символізує мужність, відвагу, любов до Бога, готовність віддати життя і пролити кров за Батьківщину.

Інші привілеї

Грамотою від 24 грудня 1518 року польський король Сигізмунд І передбачив проведення у Ковелі двох щорічних ярмарків. Перший - на свято Воздвиження Хреста Господнього (у вересні), другий – на четвертий день Різдва Христового (у січні), на які прибували купці із близьких та далеких міст.

Грамотою про надання Ковелю магдебурзького права регламентувалася система торгів загалом. По п’ятницях і вівторках проводилися торги. Місцева торгівля забезпечувала населення усім необхідним для життя.

Через Ковель на схід везли товари з Великого князівста Литовського, а назад – сіль. До інших міст із Ковеля везли мед, віск, полотно, одяг, шапки.

У 1556 році за королівською грамотою Сигізмунда ІІ Августа ремісникам дозволялося створювати цехи. Ремісники розпочали об’єднуватися в цехові організації, що мали певні привілеї. Від того часу кількість ремісників у Ковелі збільшилася. У 1577 році їх нараховувалося 42 особи.

У 1635 році король Владислав ІV видає нову грамоту, в якій знову висловлюється бажання покращувати життя „найстарішого нашого міста” „у відповідності до звичаїв наших”.

У 80-х роках ХVІІ століття князь Лещинський видає рішення, за яким міщанам Ковеля дозволяється просити у польського короля підтвердження міських привілеїв і прав. У цьому рішенні старости висловлювалося ряд побажань:

  • міщани повинні судитися лише судом на основі Магдебурзького права;
  • католики повинні сплачувати податки;
  • продавці дров мусили залишати для міста „поліно дров від одного воза”.

Новий привілей Ковелю був наданий королем Яном Собеським у 1689 році. У ньому в черговий раз підтверджувалися права, надані місту.

Починаючи із ХVІІІ століття у місті була започаткована традиція проводити третій ярмарок на свято Петра і Павла.

Зміни адміністративного устрою

Починаючи від першої писемної згадки, село Ковлє входило до складу Галицько-Волинської держави, якою керував князь, а згодом король Данило Галицький та його нащадки. Варто відзначити, що адміністративно-територіальні поділи у ті далекі часи зазвичай носили умовний характер і змінювалися у відповідності до війни чи переділу територій.

У першій половині ХІV століття Галицько-Волинська держава поступово занепадає під впливом наступу Угорського королівства, Польського королівства та Великого князівства Литовського. Розрусі сприяли і постійні міжусобиці у середині князівства поміж боярством. До 1569 року тривало польсько-литовське протистояння за державну приналежність Ковеля, як і усієї Волині.

Внаслідок чого у 1536 році князь Василь Сангушко передав Ковель разом із навколишніми селами польській королеві Боні, взявши натомість її маєтки в Білорусі.

У 1564 році Сигізмунд ІІ Август передав Ковель та 28 прилеглих до нього сіл у володіння князю-втікачу із Московії – Андрію Курбському із вимогою, що той буде дотримуватися литовського статуту і традиційних для краю законів, не порушуючи при цьому прав ковельських міщан. Після смерті Андрія Курбського у 1583 році Ковелем тимчасово володіла його дружина О. Семашко. Однак її політика викликала невдоволення у місцевої шляхти, котра написала королю петицію із скаргою. Місто стало власністю короля.

Після підписання Люблінської унії 1569 року Ковель остаточно стає частиною Корони Польської у складі Речі Посполитої. Управляти Ковелем розпочинають призначені королем старости. Згодом у ХVІІІ столітті Ковель був відданий в оренду князю Дмитрію Яблоновському за 18 тисяч золотих. Старостою був призначений Михайло Милошкевич.

У 1775 році польський король Станіслав Август передав Ковель у володіння краківському воєводі В. Ржевуцькому. Магдебурзьке право було ліквідовано.

У 1795 році, після третього розподілу Речі Посполитої, Ковель разом із усією західною частиною Волині відходить до Російської імперії. Місто було оголошено „уездным городом Волынской губернии” і стало центром Ковельського повіту.

1 серпня 1914 року розпочалася Велика війна, що докорінно змінила політичні кордони тогочасної Європи. Починаючи із 1915 року Ковель займали військові підрозділи Австро-Угорської та Німецької імперій.

У березні 1917 року в Києві утворюється Українська Центральна Рада, яка розпочинає поступовий процес державотрворення на тогочасних українських землях. У 1918 році вона переїздить на Волинь до Рівного. За домовленостями німецькі війська у якості союзника знову вступають на Волинь і займають у тому ж році Ковель.

На рубежі 1918–1919 років розпочинається польсько-українська війна у Східній Галичині, що згодом охоплює і Західну Волинь. На початку 1919 року Ковель почергово переходить від поляків до Армії Української республіки. У травні 1919 року польські військові частини займають місто. У той час в Ковелі розташовувалася резиденція польської влади на території Західної Волині.

У липні-серпні 1920 року Ковель був зайнятий більшовицькими військами, що намагалися розбудувати тут власну адміністрацію. Із вересня 1920 року в місті було знову відновлено польський управлінський апарат, що проіснував тут до початку Другої світової війни. Ковель став повітовим містом у складі Волинського воєводства.

Протягом 1939–1941 років Ковель займали радянські війська. 4 грудня було утворено Волинську область разом із Ковельським районом у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки.

Із 29 червня 1941 по 6 липня 1944 року в місті панував нацистський окупаційний режим. По його ліквідації Ковель знову зайняли радянські війська.

Починаючи із 1991 року Ковель перебуває у складі Волинської області незалежної України.

Демографічні дані

Згідно легенд найпершими поселенцями села Ковлє були ковалі.

Наявні на сьогодні факти засвідчують, що у ХІV–XV століттях тут проживали представники східнослов'янських племен, предки сучасних українців.

Процес переселення сюди євреїв та інших національностей розпочався після надання Ковелю Магдебурзького права у 1518 році.

У 1536 році королева Бона підтвердила привілеї міста і забов’язала євреїв Ковеля брати участь у ремонті міських стін і мостів. Окрім того, вона видала спеціальний указ, у якому зазначалося, що євреї повинні поселятися на окремих вулицях, а не поміж православними. У 1547 році королева Бона встановила податок на єврейські будинки (окрім дому рабина) і зрівняла євреїв у правах і повинностях із християнським населенням. Варто відзначити, що торгівельні зв’язки євреїв, які розповсюджувалися до татарської фортеці Очаків, приносили їй значні прибутки. За вимогою міщан євреям Ковеля у 1556 році відвели окремі вулиці (так звані єврейські квартали), зобов’язуючи їх відкупити там будинки християнських жителів.

Під час козацької революції Богдана Хмельницького зустрічалися випадки єврейських гонінь і погромів.

У 1650 році єврейська община Ковеля була відновлена на основі підтверджених Яном ІІ Казимиром попередніх привілеїв. У 1651 році в місті було 20 єврейських будинків.

Єврейське населення Ковеля почало збільшуватися у ХVІІІ столітті. У 1765 році у місті нараховувалося 827 євреїв – платників подушного податку (нараховувався для кожної особи, починаючи із першого року життя).

Наприкінці ХІХ столітті українців у Ковелі стає менше, ніж євреїв.

Загалом євреї, незважаючи на складну ситуацію, що охопила тогочасну Європу, нарощували кількість свого населення у Ковелі. Про це свідчать наступні статистичні дані:

  • 1863 рік – у Ковелі мешкало 4636 осіб.
  • 1893 рік – загальна кількість жителів 15116 осіб, українців – 5498 осіб, поляків – 3088 осіб, євреїв – 5810 осіб, інших національностей – 612 осіб.
  • 1897 рік – матеріали єврейської енциклопедії подають загальне число єврейського населення Ковеля у 8521 особу (48% тогочасного населення міста).
  • 1921 рік – загальна кількість населення 32459 осіб, євреїв – від 13000 до 16000 осіб.
  • 1939 рік – загальна кількість населення 36000 осіб, євреїв – 17000 (близько 50% населення).

Після повернення радянської влади до Ковеля (7 липня 1944 року) в місто повернулося лише близько 40 євреїв. Разом із тим збільшувалася кількість українців, котрі становило переважну більшість населення Ковеля:

  • 1959 рік – 24660 осіб.
  • 1969 рік – 32700 осіб.
  • 1970 рік – 33351 особа. У цей час в Ковелі ще проживало близько 250 євреїв (біля 50 родин).
  • 1979 рік – 48916 осіб.
  • 1989 рік – 67005 осіб.
  • 1998 рік – 71800 осіб.
  • 2014 рік – 69032 осіб.

 Хронологія подій

  •  1310 рік - перша писемна згадка про село Ковлє;
  • 1327 рік – спорудження Ковельського замку;
  • початок ХVІ століття – заснування церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці;
  • 1518 рік – село Ковлє стає містом Ковелем і отримує Магдебурзьке право;
  • кінець ХV – перша половина ХVІ століття – період володіння містом князів Сангушків;
  • 1536 рік – Ковель переходить у володіння королеви Бони;
  • 1547 рік – місто переходить під управління ковельських старост;
  • середина ХVІ століття - створення в Ковелі Миляновецького гуртка;
  • 1564 рік – перехід у власність до князя Андрія Курбського;
  • 1569 рік – Люблінська унія. Ковель стає складовою частиною Речі Посполитої;
  • ХVІІІ ст. - Ковель відданий в оренду князю Дмитрію Яблоновському;
  • кінець ХVІ століття – Ковель переходить у володіння польського короля та призначуваних ним старост;
  • 1611 рік – надання королем Сигізмунд ІІІ повторно Ковелю магдебурзького права;
  • 1660 рік - побудова синагоги;
  • 1744 рік – знищення пожежею синагоги;
  • 1771 рік – будівництво римо-католицького костелу Святої Анни - найстарішого дерев’яного храму Ковеля;
  • 1775 рік - польський король Станіслав Август передав Ковель у володіння краківському воєводі В.Ржевуцькому, ліквідація Магдебурзького права;
  • 1795 рік – Ковель разом із усією Західною Волинню входить до складу Російської імперії;
  • кінець ХVІІІ століття – пожежа у Ковелі, що зруйнувала Ковельський замок;
  • 1799 рік - провізором Фрідріксоном була відкрита перша аптека у Ковелі;
  • 1846 рік – під час подорожі Волинню Ковель відвідав Т.Г.Шевченко;
  • 1854 рік - в Ковелі відкрито єврейське державне училище І розряду;
  • 1857 рік - пожежа знищила майже все місто (у тому рахунку і синагоги);
  • 1869 рік - заснування початкової двокласної школи;
  • 1873 рік – будівництво залізничної колії через Ковель на Берестя (Брест) та Київ;
  • 70-і роки XIX століття - відкриття двокласного училища для залізничників;
  • кінець ХІХ століття - заснування у місті приватного жіночого училище та єврейської приватної школи;
  • 1886–1907 роки - будівництво Великої синагоги;
  • 1894 рік - у Ковелі виникла група Ховевей Сіон;
  • 1904 рік - широку пропагандистську і профсоюзну діяльність розгорнув у місті Бунд – соціалістична партія євреїв у Російській імперії;
  • 1906 рік - в Ковелі відкрито гімназію імені Олександра ІІ;
  • 1907 рік – будівництво вокзалу у Ковелі за проектом відомого українського архітектора О.Вербицького;
  • 1910 рік – відкрито училище імені Ломоносова;
  • Рубіж 1915–1916 років – у Ковель вступають війська Австро-Угорської та Німецької імперій;
  • 1918 рік – влаштування Братської могили воїнів ІV російської армії по вулиці Незалежності;
  • травень 1919 року – Ковель переходить під управління тимчасової польської адміністрації;
  • 1919–1939 роки - поширення в Ковелі сіоністського руху;
  • 14 червня 1920 року – реєстрація „Просвіти”;
  • Липень 1920 року – більшовицькі війська займають Ковель;
  • 1921 рік – Ковель входить до складу Другої Речі Посполитої; організація Тарбут заснувала у Ковелі гімназію;
  • 1923 рік - в Ковелі відкрита професійна єврейська школа;
  • 1927–1939 роки – в Ковелі на мові ідиш виходив єврейський тижневик „Ковлєр штіме”;
  • 30-і роки ХХ століття – діяльність у Ковелі 4-хкласної школа товариства „Тарбут” та єврейської школи „Талмуд-Тора”;
  • 1936 рік - при гімназії імені Ю.Словацького відкрито ліцей;
  • 1936–1939 роки - в Ковелі на мові ідиш виходив єврейський тижневик „Унзер лебн”;
  • вересень 1939 року - в Ковелі ліквідовуються будь-які прояви єврейського громадського життя;
  • 1939–1941 роки – Ковель у складі Волинської області УРСР;
  • 29 червня 1941 – 7 липня 1944 року – період нацистської окупації міста;
  • 21 травня 1942 року - в Ковелі було утворено два гетто;
  • 2–4 липня 1942 року - євреї із другого гетто було вивезені за межі міста і знищені;
  • 19 серпня 1942 року - нацистська влада розпочала ліквідацію першого гетто;
  • 1944–1991 роки – у складі УРСР;
  • 1945 рік - знищення за наказом місцевої влади костелів Святої Анни та гарнізонного Святого Войцеха;
  • 1953 рік – встановлення пам’ятника радянським партизанам-розвідникам загону імені Кірова на кладовищі по вулиці Незалежності;
  • 1954 рік – встановлення пам’ятника Богдану Хмельницькому на вулиці Богдана Хмельницького;
  • 1956 рік - в Ковелі відкривається музична школа та встановлюється пам’ятник радянському солдату на вулиці Луцькій;
  • 1958 рік – встановлення пам’ятника на братській могилі радянських воїнів по вулиці Незалежності;
  • 1969 рік – будівництво меморіального комплексу „Ніхто не забутий, ніщо не забуте” у сквері локомотивного депо;
  • 1975 рік – встановлення пам’ятника радянській гарматі на вулиці Луцькій;
  • 1977 рік – будівництво меморіального комплексу Слави на вулиці Незалежності;
  • 1984 рік – встановлення пам’ятника „Потяг” на привокзальній площі;
  • 1987 рік - розпочинає функціонувати художня школа;
  • 26.06.1989 року – відкриття в Ковелі історичного музею згідно наказу управління культури виконкому обласної Ради народних депутатів;
  • з 24 серпня 1991 року – у складі незалежної України;
  • 1991 рік – встановлення пам’ятника Лесі Українці на бульварі Лесі Українки;
  • 1992 рік - відновлення римо-католицької парафії Святої Анни;
  • 1993 рік – затверджено герб і прапор Ковеля;
  • 1992 рік – відновлення римо-католицької парафії Святої Анни;
  • 1994 рік - із села Вишеньки Рожищенського району Волинської області був перевезений до Ковеля костел Святої Анни;
  • 1995 рік – відкриття Ковельського міського парку культури і відпочинку ім. Лесі Українки;
  • 1996 рік - встановлення пам’ятників Борцям за волю України на бульварі Лесі Українки, жертвам Другої світової війни та польським воїнам, полеглим на Волинській землі у роки Першої світової війни, по вулиці Незалежності, пам’ятника на Бахівській горі розстріляним у 1942 році євреям;
  • 2000 рік - встановлення пам’ятника в’язням Ковельської тюрми, розстріляним у червні 1941 року, по вулиці Незалежності та пам’ятного хреста на честь 2000-річчя Християнства;
  • 2001 рік - встановлення пам’ятника воїнам-інтернаціоналістам на вулиці Незалежності;
  • 2003 рік – заснування церкви Блаженнішого Миколая Чарнецького з монастирем;
  • 2005 рік – відкриття парку ім.Т.Г.Шевченка з пам’ятником Тарасу Шевченку;
  • 2007 рік – встановлення хреста пам’яті жертв більшовицького терору на вулиці Міцкевича;
  • 2008 і 2011 роки – Ковель перемагав у всеукраїнському конкурсі „Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку” серед міст із населенням до 100 тис. мешканців;
  • 2008 рік - встановлення пам’ятника жертвам аварії на ЧАЕС на вулиці Адама Міцкевича;
  • 2010 рік – святкування сімсотої річниці від дня заснування міста, встановлення пам’ятника розстріляним в червні 1941 року в’язням ковельської тюрми по вулиці Незалежності.

Археологія 

Археологічними розкопками доведено існування на території Ковеля поселення мідно-кам’яної доби (середина ІІІ тис. до н. е.). Зберігаються свідчення про знахідки в місті крем’яних сокир, списів, серпів. О.Цинкаловський, досліджуючи перші поселення на Волині, підкреслював, що на місці, де постав Ковель, було виявлено багато камінного знаряддя, а також бронзових наконечників списів і римських монет. В „старому місті” було знайдено декілька видовбаних колод-трун, у яких лежали кістяки, а на високому березі була знайдена кераміка, що датується ХІІ–ХІV століттям.

Прадавні жителі селилися невеликою громадою і тулилися до місць, що могли захистити і узабезпечити від диких звірів. Острів, на якому поселилися люди, відповідав вимогам того часу – з одного боку – глибока тихоплинна Турія, а з іншого - непрохідні болота, що робили це місце ідеальним для існування.

Окрім того, на правому березі річки Турія, в північній частині міста знайдені залишки поселення стжижовської культури. Також знайдено наконечник стріли фракійського походження, а у старій частині міста, на острові – поховання в домовинах невизначеного часу.

Релігійні інституції

Ковель є тим містом, котре без значних конфліктів поєднує різні конфесії вірян. Тут протягом років проживали православні, католики, а також інші церковні громади.

Православні та унійні

Православна парафія Ковеля представлена православними церквами Київського та Московського патріархатів.

При в’їзді на центральне перехрестя „старого міста” ковельчан і гостей міста зустрічає прямокутна кам’яна із п’ятьма вежами споруда Благовіщенської церкви. Церква Благовіщення Пресвятої Богородиці має багатовікову історію, сягаючи часів князів Сангушків. Мова йде про початок ХVІ століття. Наказом королеви Бони від 1549 року священиком у церкві було призначено ієрея Михайла. Від самого початку Благовіщенська церква була досить бідною і мала обмежену кількість землі. Будівля церкви із незначними змінами, що відбувалися під час ремонтів, перебувала у первісному вигляді до 1829 року, коли до неї була приписана Хрестовоздвиженська церква. У 1848 році Благовіщенська церква перебирає на себе роль соборної. У такому стані вона перебувала до 1877 року. Згодом Благовіщенська церква поступово починає занепадати, припиняються Богослужіння. На початку ХХ століття храм починає відроджуватися. Протягом 1901–1903 років триває реставрація церкви. У той час святиню відвідували близько 300 прихожан. Під час Великої війни храм був частково зруйнований і Богослужіння знову припиняються.

У 1928 році до Ковеля приїхав священник Ігор Губа. Він розпочинає активний процес відновлення церкви. Реставрується іконостас, у національні кольори з середини розфарбовуються стіни. Богослужіння у той час проводилися українською мовою, хором диригував лікар Микола Пирогов. У 1939–1941 роках Іван Губа змушений був переховуватися від радянської влади. Згодом був висвячений у єпископи у Пінську. В часи нацистської окупації ще певний час проводив Богослужіння, а на завершальному етапі Другої світової війни був вимушений емігрувати. У 1960-х роках Благовіщенську церкву відбирають для потреб музею, а згодом спортзалу. Як наслідок, одна із найстаріших історичних будівель Ковеля була знесена. У роки незалежності колишня церква відновлюється. Сьогодні собор Благовіщення Пресвятої Богородиці Київського патріорхату є окрасою міста.

Свято-Воскресенський собор. У грамоті королеви Бони від 17 серпня 1549 року згадується, про собор. У „Волинських відомостях” за 1873 рік згадується, що Воскресенська церква згоріла наприкінці ХVІ століття, залишивши по собі 30 злитків міді із дзвонів. Згодом у 1696 році було збудовано нову соборну Воскресенську церкву. Ковельський староста Степан Латинський виділив на її будівництво 5000 злотих. Поблизу церкви спорудили дзвонарню. На дзвіницях був встановлений годинник.

У 1718 році Воскресенська церква знову потерпає від пожежі. У 1782 році була підписана угода із мешканцями села Мізове про відбудову церкви. Церква стала окрасою міста. У 1842 році було вирішено розширити церкву. У 1848 році вона знову згоріла, проте завдяки Олександру Радкевичу швидко відбудовувалася.

Буремні події ХХ століття із війнами та революціями не зачепили церкву. Вона залишилася неушкодженою. Сьогодні Свято-Воскресенський собор належить до Української православної церкви Московського патріархату.

Греко-католицька парафія Ковеля представлена церквою блаженнішого Миколая Чарнецького і монастирем. Вони знаходяться на вулиці Олени Пчілки, 23. Будівництво церкви і монастиря розпочалося у 2003 році. Через 6 років церква отців редемптористів отримала свій сучасний вигляд. У 2009 році у храм зайшли перші вірні. Настоятель парафії – ігумен монастиря, отець Євген Задорожний. Сьогодні церкву відвідує майже 90 місцевих родин. 30 березня 2013 року в рамках тижневої канонічної візитації на Волині глава Української греко-католицької церкви блаженніший Святослав (Шевчук) побував у цьому храмі разом із екзархом Луцьким, владикою Йосафатом. Тут вони відслужили Божественну літургію. Блаженніший Святослав (Шевчук) провів освячення іконостасу в храмі.

Католицькі

Ще у 1551 році королева Бона надала парафії Святої Анни досить вагомий привілей. Вона забезпечувала її коштами та надавала священнику фінансову підтримку. За цим привілеєм селяни повинні були сплачувати податки на користь костелу.

У 1658 році король Ян Казимир підтвердив привілей, а також забов’язав місцевих євреїв сплачувати податки на костел. У 1672 році Станіслав Олешко надав костелу будинок і видав на видатки 7 тисяч злотих. Означена сума витрачалася на утримування двох священників, а також на шпиталь. Протягом року священники повинні були відправити близько 200 святих мес.

Відомо, що під час повстання Богдана Хмельницького костел був частково зруйнований. Відбудували його при безпосередній підтримці Станіслава Лещинського. Протягом другої половини ХVІІІ століття Юзеф Роківзький, Ф.Глинський та інші робили значні пожертви на функціонування костелу. У 1854 році в костелі виникла пожежа і зруйнувала його. Настоятель храму розпочав нове будівництво дерев’яної святині. Цей костел пережив Велику війну, революційні змагання і достояв до 1945 року, але був знищений за наказом місцевої влади.

У 1938 році парафія Святої Анни нараховувала 14782 особи. У той час до неї належали окремі навколишні села: Білин, Бахів, Будище, Черкаси, Довгоноси, Гішин, Кашівка, Колодяжне, Люблинець, Мощена, Зелена, Вербка, Воля-Ковельська, Облапи і Радошин. До 1939 року у Ковелі також функціонував гарнізонний костел Святого Войцеха, який був знищений у 1945 році.

Після досить довгої перерви, що була викликана повоєнною розрухою та атеїстичною політикою у СРСР, парафія Святої Анни відновила своє богослужіння тільки у 1992 році.

Костел Святої Анни, який є окрасою міста сьогодні, був перевезений до Ковеля у 1994 році із села Вишеньки Рожищенського району Волинської області. Парафією у наш час опікуються монахи-францисканці із Кракова. Костел знаходиться на вулиці Вербицького, 1-а.

Іудейські

Синагога. Поряд із торгівлею та іншою ремісничою діяльністю ковельські євреї розпочинають розвивати свої релігійні інституції. У 1660 році в місті було зведено синагогу. Із рабинів Ковеля і голів єшив ХVІ–XVІІ століття найбільш відомими були Шишмон і Іцхак бен Натар Шапіро та Ієхуда (Юдл, Ідл), нащадок Ієхуди Ліви бен Бецалеля. У 1744 році синагога була зруйнована внаслідок пожежі (достеменно невідомо, що було її причиною).

Після поселення в Ковелі рабина Мордехая із Несухойжи (сьогодні с.Тойкут Ковельського району) (1752–1800 роки) тут закріпився хасидизм.

Пожежа 1857 року знищила майже все місто (також синагоги). Однак згодом місто було відбудовано.

Варто відзначити, що на початок Великої війни у Ковелі було декілька синагог (у тому числі Велика синагога, побудована у 1886–1907 роках). Цій унікальній пам’ятці вдалося зберегти велич своєї будови попри війни і революції. Сьогодні ковельська синагога знаходиться на перетині вулиць Незалежності і Володимирської і виконує функцію одного із приміщень місцевої швейної фабрики, відомої під назвою „ВКФ „Ковель”. Ще до 2009 року перед входом до синагоги красувалася зірка Давида, однак згодом її зафарбували.

Крім того на початку XX ст. в Ковелі було 8 хасидських організацій різних напрямів, різновекторна сітка благодійних фундацій, релігійних та світських закладів, поховальне братство та кладовище.

Переважна більшість ортодоксальних євреїв належала до Агудат Ізраелю – всесвітнього єврейського релігійного руху, що був об’єднаний в політичну партію, ціллю котрої було прагнення зберегти цінності єврейської релігії і традицій.

В міжвоєнний період в місті було 2 великі синагоги, окрім молитовних домів, що мали бронзові відтінки. Велика і красива синагога була на Занді. Тут був хор, а у свята виступали найкращі єврейські кантори (співаки у синагогах): Кусовіцкі, Розенблат. Також була ще і приватна синагога у місті. Вона належала заможному Епельбауму. Він жив у громадському шлюбі з українкою і місто завжди йому дорікало за це. Оповідали, що він задля того і побудував синагогу, ніби прагнув у майбутньому позбутися свого

гріха. Багато євреїв приходило туди молитися у найбільші свята: Рош ха-Сана, Йом Кіпур, Песах. Шавуот і Сукот.

Окрім означених релігійних громад на сьогодні Ковель представлений наступними церквами:

  • Релігійна громада собору Святого Дмитрія Солунського Української православної церкви Київського папріархату (м.Ковель, вул.Шевченка, 3);
  • Релігійна громада Свято-Троїцького собору Української православної церкви (м.Ковель, вул.Грабовського, 35);
  • Релігійна громада Свято-Введенської церкви Української православної церкви (м.Ковель, вул.Модеста Левицького, 15);
  • Релігійна громада церки Великомученика Пантелеймона Української православної церкви (м.Ковель, вул.Олени Пчілки, 4);
  • Релігійна громада Свято-Миколаївської церкви Української православної церкви (м.Ковель, вул.Будищанська);
  • Релігійна громада церкви Почаївської ікони Божої Матері Української православної церкви (м.Ковель, вул.Ветеранів, 1-а);
  • Релігійна громада церкви Святого Апостола Андрія Первозванного Української православної церкви Київського патріархату (м.Ковель, вул.Незалежності, 31);
  • Релігійна громада церкви Священномученика Анатолія Ковельського Української православної церкви (м.Ковель, вул.Ватутіна, 23);
  • Релігійна громада церкви Воскресіння Української православної церкви (м.Ковель, вул.Тараса Боровця, 5);
  • Релігійна громада церкви Святої Мучениці Тетяни Української православної церкви (м.Ковель, вул.Герцена, 5);
  • Релігійна громада церкви Великомучениці Світлани Української православної церкви Київського патріархату (м.Ковель, вул.40 років Перемоги, 6);
  • Релігійна громада церкви Святих Петра і Павла Української православної церкви Київського патріархату (м.Ковель, вул.Ватутіна – будівництво триває);
  • Релігійна громада Вербського монастиря (знаходиться поблизу Ковеля на острові, де колись був православний монастир);
  • Релігійна громада християн адвентистів сьомого дня (м.Ковель, вул.Некрасова, 10);
  • Релігійна громада християн віри євангельської (м.Ковель, вул.Соборна, 35);
  • Релігійна громада християн-баптистів Міжнародного Союзу Церков (м.Ковель, вул.Волі, 31).

Старовинні цвинтарі

У Ковелі в другій половині ХХ століття знаходилося 2 єврейські кладовища. Жодне із них не збереглося до нашого часу. В історичних джерелах цвинтар фігурує під наступними назвами: „бейт” та „альмін”, що в перекладі означає „дім вічності”. Одне із кладовищ було зруйноване у 1970 році. На його місці побудували Будинок культури імені Т.Г.Шевченка по вулиці Володимирській. Поховальні плити із кладовища були перевезені до військової частини, що до розформування знаходилася поблизу Будинку культури. Сьогодні вони знаходяться на місці масового розстрілу ковельських євреїв у часи Другої світової війни в лісі поблизу села Бахів Ковельського району. Зруйноване кладовище мало чітке планування. Ряди могли бути обернені з півночі на південь, а самі захоронення „головою” на захід. Могили євреїв містили кам’яні або дерев’яні надгробки, що були прикрашені різноманітними візерунками. Друге єврейське кладовище знаходилося на вулиці Варшавській.

Світські інституції

Єврейська община Ковеля бере свій початок від ХVІ століття. Саме тоді королева Бона та наступні власники міста почали видавати привілеї, що у тій чи іншій мірі стосувалися представників мойсеєвої віри. У ХVІІ столітті під час повстання Богдана Хмельницького місцеві євреї зазнавали погромів та утисків.

Після 1795 року російська влада дозволила вибирати помічника міського голови із євреїв.

В 1894 році у Ковелі виникла група Ховевей Сіон. У 1904 році широку пропагандистську і профсоюзну діяльність розгорнув у місті Бунд – соціалістична партія євреїв у Російській імперії.

Євреї працювали головним чином у легкій промисловості, на пивоварнях і шкіряних фабриках, будівництві, ремісничих майстернях, займались торгівлею. У той час муніципальна рада міста наполовину складалася із євреїв.

Протягом 1919–1939 років у Ковелі був поширений сіоністський рух. Сіоністські організації мали свої клуби і бібліотеки.

28 червня 1941 року Ковель був зайнятий частинами німецької армії. Згодом був утворений юденрат – єврейська рада, що несла відповідальність за виконання нацистських наказів стосовно єврейського населення. До новоутвореної структури увійшло 12 осіб.

Після повернення радянської влади до Ковеля єврейські організації та товариства не були відновлені у місті. Більшість євреїв міста, яким вдалося пережити Голокост, виїхали до Польщі та Ізраїлю.

Освіта

У першій половині ХVІ століття у Ковелі була школа, де вчитель від місцевих церковних потреб отримував „третій гріш на своє утримання”. У навчальному закладі навчали граматиці, Закону Божому, письму та співам. Тогочасними викладачами були зазвичай вчителі-дяки, або так звані „дидаскали”. У навчальному процесі брали участь не лише діти заможних осіб, а й збіднілих. Найкращі випускники ставали писарями, вчителями та переписувачами книг.

Представники шляхти намагалися обирати для своїх дітей освічених дяків-вчителів. Про високий рівень вчителів у тогочасному Ковелі свідчить той факт, що сам князь Андрій Курбський вдосконалював освіту у місцевого „дидаскала” А.Брежевського, який добре знав латину, філософію та інші науки.

Також відомо, що у Ковелі в ХVІ столітті існували католицька та єврейська школи. Цьому підтвердженням є написи на колишньому єврейському цвинтарі про осіб, що „умножали ученых устроением многих высших училищ”. Написи датуються кінцем означеного століття. Відомо, що ченці монастиря, який знаходився на острівці с.Вербка, займалися переписуванням церковних книг.

Після підписання Люблінської унії 1569 року на Волині масово розпочали будувати школи. При Ковельському костелі функціонувала парафіяльна школа, що діяла впродовж ХVІІ століття. В означеному навчальному закладі навчалося кільканадцять учнів, які опановували читання, письмо та Євангеліє. Окрім цього діяли й інші освітні установи.

Помітним явищем освітянського руху Волині було створення і діяльність Миляновецького гуртка в середині ХVІ століття. Відомо, що на початку цього ж століття ченці Свято-Троїцького монастиря працювали на освітянському поприщі. Вони переписували і розповсюджували церковні книги, писали ікони та несли промінь світла до місцевого населення. Після того, як князь-утікач Андрій Курбський отримав у володіння Ковель, тут формується сприятливе середовище для втілення в життя його давньої мрії – літературної діяльності.

Носіями освіти на Ковельщині були священники, монахи, князі та шляхта. Андрій Курбський заснував гурток для переписування і перекладу церковних книг. У Миляновицькому гуртку діяв скрипторій та гурток учених богословів, які перекладали книги отців східної церкви з інших умов. Тут був створений „Толковий псалтир”. До роботи були залучені: монах Діонісій, Павло Левківський з Ковеля, клірик Карпо зі Смідина та місцеві священники. Участь у діяльності цього осередку також брав ковельський писар Симон Мешинський і дяки Богдан та Ждан Мировичі. Із перекладів був створений збірник „Новий Маргарит”. До нього увійшли твори Іоанна Златоуста. Згодом з’являються переклади філософських праць Івана Дамаскіна „Джерело знань”, „Фрагменти”, а також „Діалоги” патріарха Геннадія Схоларія. Варто відзначити, що дослідниками віднайдено значну кількість перекладів Миляновицького гуртка. Означені надбання стали важливим джерелом для розвитку і становлення української культури. Після смерті Андрія Курбського Миляновицький гурток припинив свою діяльність.

Подібний стан справ в освітній галузі тривав до кінця ХVІІІ століття. Після третього поділу Речі Посполитої шкільництво на Волині і в Ковельщині, зокрема, починає русифікуватися. Школи, що у цей час діяли в Ковелі, стають російськомовними. У 70-х роках XIX століття було відкрито двокласне училище для залізничників. Варто відзначити, що до цього у 1854 році в Ковелі було відкрито єврейське державне училище І розряду.

Із 1869 року діяла початкова двокласна школа. Наприкінці ХІХ століття у місті діяло приватне жіноче училище та єврейська приватна школа. Також функціонувало державне училище, у якому на початку ХХ століття викладав художник Андроник Лазарчук.

У 1906 році в Ковелі було відкрито гімназію імені Олександра ІІ, а в 1910 році – училище імені Ломоносова.

Все змінили події Великої війни. У серпні 1915 Ковель зайняли війська Австро-Угорської імперії. За дозволу австрійців українським січовим стрільцям було дозволено розпочати набір добровольців. Однак, замість цього вони розпочали процес поширення освіти серед місцевого населення. В Ковелі подібні акції розпочав проводити Дмитро Вітовський. Засновувалися школи, що мали на меті ліквідувати неписемність. Із Галичини прибували кваліфіковані учительські кадри. У перші місяці діяльності Дмитра Вітовського у Ковелі та навколишніх селах було відкрито 17 шкіл. Процес українізації в місті ширився і у наступних роках до рубежу 1918–1919 років.

Зміцненню національної єврейської свідомості сприяла організація Тарбут, що у той час організувала у Ковелі дитячий садок, 2 початкові школи і (починаючи від 1921 року) гімназію, а також тижневики на мові ідиш „Ковлєр штіме” (виходив у 1927–1939 роках, в ньому працювала тільки одна особа, котра була і редактором, і коректором, і власником. Це був Якуб Бурак.) і „Унзер лебн” (виходив у 1936–1939 роках). Окрім цього функціонували спортивні секції „Маккабі”, „Бар-Кохба” і „Кадіма”. У 1923 році в Ковелі була відкрита професійна єврейська школа. Культурному збагаченню євреїв сприяли три публічні бібліотеки, акторська студія і гуртки (спортивний, шаховий, тенісний), а також два єврейські клуби: Шолома Алейхема і Переца, один з яких фінансував Данзігер – власник млину.

У міжвоєнний період найпрестижнішим освітнім закладом у Ковелі була гімназія імені Ю.Словацького. У ній в 1929 році побував президент Другої Речі Посполитої І. Мосціцький. Директором гімназії був Ян Лясовський. За його сприяння у місті почав діяти літературно-історичний гурток, а також був створений музей Ковельщини. У 1936 році при гімназії було відкрито ліцей. Навчання проводилося польською мовою і було платним.

У 30-х роках ХХ століття у Ковелі діяла 4-класна школа товариства „Тарбут” та єврейська школа „Талмуд-Тора”, що була однокласною для дітей військових.

Загалом із середніх шкіл, окрім гімназії, у міжвоєнному Ковелі діяли:

  • школа №1 ім.Тадеуша Костюшка (на тому місці сьогодні розміщена залізнична станція);
  • жіноча школа №2 (на вулиці Луцькій);
  • школа №3 (на вулиці Маціївській);
  • школа №4 імені І.Мосціцького (знаходилася на вул. Луцькій. Сьогодні тут розміщується Ковельська міська гімназія);
  • школа №5;
  • єврейська школа (знаходилася на вулиці Брестській. Сьогодні тут функціонує школа №6);
  • єврейська школа (знаходилася на вулиці Міцкевича).

Престижною також вважалася професійно-технічна „землемірна” школа, що діяла в приміщенні колишньої гімназії Юлії Пирогової.

Після приєднання Західної України до СРСР у вересні 1939 року в Ковелі ліквідовуються будь-які прояви єврейського громадського життя. В єврейських навчальних закладах і дитячих садках мова іврит була заміненою мовою ідиш.

Наприкінці 40-х років ХХ століття в Ковелі функціонувала приватна єврейська гімназія Клари Ерліх та єврейська гімназія №212.

За радянської влади розпочинається поступовий процес українізації шкіл. Відкриваються нові. Загалом на сьогодні у місті функціонують 12 шкіл, 1 гімназія та 1 вечірня школа.

Окрім загальноосвітніх в освітній галузі сьогодні в Ковелі працюють:

  • Ковельський медичний коледж;
  • Ковельський промислово-економічний коледж Луцького державного технічного університету;
  • Професійно-технічне училище №5;
  • Ковельський професійний ліцей;
  • Ковельська технічна школа товариства сприяння оборони;
  • Ковельська філія Волинського державного обласного навчально-курсового комбінату.

Медична галузь

З давніх давен людей, що хворіли і страждали від недуги рятували місцеві цілителі. Із плином часу медична галузь удосконалюється і починає займати вагоме місце у житті суспільства. Основними благодійниками шпиталів, що розпочинали виникати, були князі і шляхта, а також заможні міщани. Так, князь А. Курбський у 1581 році заповів 15 кіп литовських грошей на благодійний шпиталь для бідних, який діяв при Воскресенській церкві.

Ще один шпиталь знаходився при костелі святої Анни, парафія якого виділяла значні кошти на його діяльність. У подібних закладах прихисток знаходили немічні жителі, які не могли самостійно подолати ту чи іншу недугу.

У 1799 році провізором Фрідріксоном була відкрита перша аптека у Ковелі.

У 1856 році лікарня, що знаходилася при Воскресенській церкві, припинила своє існування через пожежу. Місцева влада міста виділила певну суму коштів на відновлення шпиталю. Окрім того, заможні міщани фундували свої кошти на його функціонування. Так, міщанин Панасевич у 1873 році виділив гроші на будівництво нового дерев’яного будинку для цієї споруди. Дворянин Гулевич заповів на шпиталь 3 волоки землі, а Деревинський виділив лікарні 400 злотих.

Наприкінці ХІХ століття у Ковелі функціонувало 2 лікарні і 2 аптеки. В означений час у Ковелі працював відомий письменник і лікар Модест Левицький. Він кілька років лікував хвору Лесю Українку.

У 1913 році кожен мешканець Ковеля мусив сплачувати на медицину податок у розмірі 25 копійок. Ці кошти надходили до місцевої влади, а далі - на охорону здоров’я.

Протягом міжвоєнного періоду міська лікарня Ковеля знаходилася в районі сьогоднішнього Дорожньо-експлуатаційного управління № 866. Через дорогу від нього знаходилася єврейська лікарня, що фінансувалася за кошти гміни. Її директором був українець, котрий знав єврейську мову.

У 1938 році в Ковелі діяло 4 аптеки: Т.Паруса (на сьогоднішній вулиці Вербицького), Фрідріксона (на сьогоднішній вулиці Незалеженості), Ейсмонта (на вулиці Церковній) та Пржановського (на вулиці Луцькій).

Із приходом у місто радянських військ у вересні 1939 року розпочинається процес реорганізації медичної галузі. Закривається і єврейська лікарня. Аптеки націоналізовуються і потрапляють під безпосередній контроль держави.

Культура

Починаючи із ХVІ соліття офіційне спілкування та діловодство у Ковелі велося староукраїнською мовою. Місцеві жителі із плином часу піднімали свій рівень культури і залишались вірні своїй мові і традиціям. Протягом означеного століття у місті постають православні храми, що склали унікальний пласт архітектури, іконопису та малярства Ковеля. У місті була заснована школа, що розпочала навчати письму і Закону Божому.

Після переходу міста до складу Російської імперії наприкінці ХVІІІ століття розпочинається процес ліквідації магдебурзького права та поступової русифікації.

У 1916 році при допомозі Д.Вітовського розпочинається поступовий освітній і культурни підйом міста. Відкриваються українські школи, засновуються просвітянські осередки.

Після 1918 року у місті існував єврейський театр. Це був аматорський театр в котрому грали робітники, вчителі, студенти. В театрі була представлена ціла єврейська класика. Він існував до 1939 року.

До Ковеля приїздили не лише видатні актори, але й репортери, які проводили цікаві розмови і лекції.

14 червня 1920 року польська влада дозволила зареєструвати „Просвіту”. Над її становленням та організацією активно працювала Олена Левчанівська. Видатними діячами просвітянського руху на Ковельщині був Самійло Підгірський та Микола Косач – молодший брат Лесі Українки. Окрім того, подібною діяльністю займався і Марко Луцкевич.

На єврейських вулицях тривали „мовні війни”: ідиш чи іврит. Важливою установою у місті була івритська гімназія „Тарбут” і організація „Поалей Сіон”, що стояла на позиціях культурної автономії для євреїв.

„Бунд” і „Поалей Сіон” проводили у місті значну культурну роботу. Наприклад, відбувалося публічне обговорення книг. При обох клубах були бібліотеки. Фонди не були занадто великими, але достатніми для ознайомлення з єврейською літературою.

У 1924 році під керівництвом М.Муровця було створено ряд футбольних секцій. Започатковувався і театр та музична діяльність. Діяли балетні курси. В Ковелі також був створений притулок для сиріт, у якому в 1922 році утримувалося близько 40 українських дітей.

Із приходом радянської влади розпочинається поступовий процес ліквідації неписьменності серед населення та українізація освітнього і культурного процесу, хоча і на комуністичних началах.

У 1956 році в Ковелі відкривається музична школа (спочатку у приміщенні школи №5, а згодом у новозбудованому будинку). У 1987 році розпочинає функціонувати художня школа. Сьогодні вона розміщена у старому і просторому приміщенні на вулиці Степана Бандери, 16.

Після здобуття Україною незалежності у місті розпочинається активний процес становлення нових колективів. Серед них: Ансамбль пісні і танцю „Лісова пісня”, зразковий дитячий ансамбль танцю „Барвінок” та інші.

Містобудування 

У 1327 році для посилення системи укріплень міста у Ковелі було збудовано замок. Через незначну кількість джерел тривають дискусії про матеріал, з якого була виготовлена ця оборонна споруда: камінь чи дерево. Також суперечки тривають щодо місця розташування. Однак, зважаючи на різні думки, варто відзначити, що скоріш за все замок був дерев’яний. Він стояв до кінця ХVІІІ століття, коли згорів під час пожежі. Тут розташовувалися приміщення влади міста. Варто відзначити, що основним будівельним матеріалом, який використовувався у той час в Ковелі, був ліс.

Карти і плани міста, що датуються кінцем ХVІІІ століття, дозволяють припустити наближене розташування замку. Він знаходився на високому березі рову, який пересікає сьогоднішні вулиці Брестську, Маціївську і Володимирську. Означені карти і плани міста підтверджують, що розташування вулиць, майданів та житлових районів Ковеля пов’язані із багатьма чинниками. Серед них варто відзначити наступні: розвиток ремісництва, торгівлі і зовнішньо-економічних зв’язків.

Загалом ще у ХІV століття разом із замком формуються вулиці та постають перші храми. У ХVІ столітті разом зі збільшенням кількості населення з’являються нові ремісничі цехи і постають нові вулиці.

У ХІХ столітті розпочинається будівництво залізниці та пов’язаної із нею інфраструктури. Новий вокзал стає справжньою окрасою міста. Наступним етапом у розвитку містобудування Ковеля є повоєнна відбудова. Врешті, У 1980 році затверджується генеральний план розбудови міста.

Сьогодні місто поділяється на кілька частин, що склалися в процесі історичного розвитку Ковеля. Серед них варто виділити наступні: „старе місто”, центр, „другий Ковель”, „Сільмаш”, „Володимирська”, „Ватутіна” і „Північний”.

„Старе місто” залишається історичним центром Ковеля. Тут розташовані християнські святині, освітні заклади, багатоповерхова забудова, колишня єврейська синагога у приміщенні якої сьогодні базуються цехи місцевої швейної фабрики, будинок колишнього ревкому, кілька єврейських будинків, аптека Фрідріксона, що сьогодні слугує за культурно-мистецький центр.

Центр є східною частиною міста, що окреслюється правою стороною річки Турії. Забудова цієї частини припадає на рубіж ХІХ–ХХ століть. Саме тут сьогодні розташовуються будинки місцевої адміністрації та органів самоуправління.

Інші частини міста з’явилися дещо пізніше. Сьогодні вони забудовані багатоповерховими будинками із розгалуженою системою шкіл, дидсадків і закладів, присвячених для повсякденного життя населення.

Етнографія

Задля того, щоб оцінити рівень життя населення на певній території, варто розглядати його здобутки у сфері ремісництва, промислів, торгівлі і виробництва предметів праці.

Незважаючи на той факт, що основні правила торгівельних відносин декларувала тогочасна королівська влада, усі торгові справи перебували під безпосереднім впливом єврейської спільноти. Крамниці, цехи і кав’ярні були у власності євреїв і українців. Так званий „єврейський базар” знаходився на території сьогоднішньої школи №7. До ринку було 2 входи. Один - із сучасної вулиці Володимирської, інший – із Брестської. Тут продавалися товари широкого вжитку: від найнеобхідніших до сільськогосподарських. Ще один ринок у Ковелі знаходився навпроти єврейської синагоги на місці сучасного дидсадка. У цьому місці переважно торгували дровами. Був у Ковелі і третій ринок, на котрому господарі торгували безпосередньо із возів. Він знаходився за Центральним ринком.

Серед єврейських ремісничих професій міста варто виділити наступні: аптекар, кравець, лікар, пекар та інші.

Будівництво у ХІХ столітті залізниці значно пожвавило торгівельні відносини. У кінці означеного століття тут працювало 384 ремісники, 269 робітників і 75 челядників.

Дуже важливими були єврейські свята у місті. Святкували усі. Люди доставляли муку до пекарні і випікали мацу. Єврейська гміна поставляла муку і мацу бідним родинам. На свято підготовлювали вино із родзинок. Песах святкували в пам’ять про те, що колись євреї були невільниками в чужому краї. Песах асоціювався із початком весни. Завданням батьків було підготування чогось нового для дітей. На дворі зустрічалися хлопці і дівчата у нових вбраннях та вітали один одного. При зустрічі казали – „тітхадеш”, що можна перекласти як побажання оновлення. До традиційних звичаїв належала гра у горіхи. Кидали горіхи, а потім інші мали поцілити в них. Хто потрапляв у найбільшу купку горіхів, той забирав усі.

Євреї розмовляли переважно мовою ідиш, поряд з цим використовували польську й російську мови.

Ковель був єврейським містом із периферіями. У ньому проживали українці і поляки, котрі творили окремі міста. Через місто протікала річка Турія. Ковель поділявся на три квартали. Старе місто по одній стороні річки називали Занд (Піски), оскільки воно було збудоване на піщаному грунті. У новій частині, по іншій стороні Турії був Ковель, де жили поляки, які працювали на залізниці. Це було окреме місто. Українців було менше ніж поляків. Їх господарства розпочиналися відразу за головною вулицею. Ці три світи жили поруч один з одним.

Пам'ятки архітектури та будівництва 

Жодної споруди із Х–ХІІ століття у Ковелі не залишилося. Переважно усі вони були із дерев’яного матеріалу і пізніше згоріли під час пожеж або ж були зруйновані. У цьому плані місто відстає від Луцька, Володимир-Волинського, Острога, що мають замкові споруди, храми та інші пам’ятки тих часів. Переважно архітектурні пам’ятки Ковеля сягають початку ХХ століття, хоча є поодинокі споруди ХІХ і ХVІІІ століття.

Пам’яток архітектури національного значення у місті немає.

Втрачені пам’ятники Ковеля

  • Пам’ятник війни з Наполеоном. Існує припущення, що означений пам’ятник було встановлено у 1813 році. Таке твердження виникає із фотознімків, на котрих зазначена саме ця дата. Він знаходився скоріш за все на сьогоднішній вулиці Грушевського, де у наші дні розміщується футбольний стадіон „Верес” (у минулому „Сільмаш”). Протягом міжвоєнного періоду пам’ятник було зруйновано. На його місці збудували костел-пам’ятник – найбільший та найвищий у Луцькій дієцезії римо-католицької церкви.
  • Пам’ятник полку піхоти кресових стрільців. На сьогодні дата встановлення цього пам’ятника невідома. Припускають, що він був встановлений у 20-х роках ХХ століття. Знаходився пам’ятник на сучасній вулиці Ватутіна поблизу казарм 50-го піхотного полку імені Франческа Нулло.
  • Пам’ятник Юзефу Пілсудському. Дата встановлення пам’ятника також невідома. На світлинах 30-х років ХХ століття його вже нема. Він знаходився перед входом до повшехної школи імені Ігнація Мосціцького (поблизу магазину ритуальних послуг на вулиці Незалежності між будинками №86 і №92).

Пам’ятники Ковеля

  • Пам’ятник Борцям за волю України. Розташований на бульварі Лесі Українки. Встановлений у 1996 році. Вигляд: пам’ятний знак.
  • Пам’ятник воїнам-інтернаціоналістам. Розташований на вулиці Незалежності і присвячений воїнам-афганцям та іншим військовим, котрі брали у часть в операціях поза межами СРСР. Встановлений у 2001 році. Вигляд: пам’ятна стела.
  • Пам’ятник жертвам аварії на ЧАЕС. Розташовується на вулиці Адама Міцкевича. Встановлений у 2008 році.
  • Пам’ятник жертвам Другої світової війни. Розташований на вулиці Незалежності. Встановлений у 1996 році. Вигляд: восьмиметровий гранітний хрест, на постаменті якого українською та німецькою мовами викарбувано звернення до нащадків.
  • Пам’ятник Лесі Українці. Розташований на бульварі Лесі Українки. Встановлений у 1991 році. Вигляд: поетеса із книгою в одній руці, іншою ніби закликає поглянути на чарівність пейзажу Волинської землі.
  • Пам’ятник Богдану Хмельницькому. Розташованй на вулиці Богдана Хмельницького. Встановлений у 1954 році і приурочений до 300-ліття із дня підписання Переяславського договору.
  • Хрест пам’яті жертв більшовицького терору. Розташований на вулиці Міцкевича. Встановлений у 2007 році. Вигляд: меморіальна стела.
  • Пам’ятник Тарасу Шевченку. Розташований у парку ім. Т. Г. Шевченка. Встановлений у 2005 році (за окремими свідченнями - найбільший в світі). Пам’ятник являє собою масивну бронзову фігуру літнього Шевченка на високому кургані – із гранітного підніжжя наче виростає упевнена постать Кобзаря зі здійнятою зігнутою в лікті правою рукою в жесті, який можна сприймати як застереження, повчання. Розміри монумента – понад 7 метрів заввишки, вага бронзової скульптури поета – наближено 20 тонн.
  • На честь 2000-річчя Християнства. Знаходиться на перехресті, де сходяться вулиці Брестська, Ватутіна та Ярослава Мудрого. Встановлено у 2000 році. Вигляд: пам’ятний хрест.
  • Пам’ятник Івану Франку. Розташований на вулиці Незалежності, 100. Вигляд: бюст, що знаходиться на фасаді Палацу учнівської молоді ім.І.Франка.
  • Пам’ятник радянському солдату. Розташовується на вулиці Луцькій. Встановлений у 1956 році.
  • Пам’ятник радянській гарматі. Розташований на вулиці Луцькій. Встановлений у 1975 році. Вигляд: гармата, що символізує військову доблесть воїнів-артилеристів, які визволяли Ковель від нацистів.
  • Пам’ятник героїв. Розміщений на кладовищі по вулиці Незалежності. Встановлений не пізніше 1916 року. Вигляд: пам’ятник полеглим австро-німецьким воїнам.
  • Пам’ятник „Потяг”. Розміщується на привокзальній площі. Встановлений у 1984 році. Вигляд: потяг, що встановлений на пошану залізничниками міста Ковеля.

Пам’ятки архітектури

  • На вулиці Театральна, 11 знаходиться будинок, що має Г–подібну форму. Головний фасад вдало вписується у структуру означеної вулиці. Будинок є одним із зразків національного модерну.
  • На вулиці Брестська, 23 знаходиться школа №6. Двоповерховий будинок, споруджений у 1907 році. Будівля оздоблена деталями із цегли. На фасаді розміщено 2 входи. По периметру споруди – декоративний пояс. Варто відзначити, що у приміщенні означеної школи у міжвоєнний період знаходилася одна із єврейських шкіл.
  • Будинок, у якому розміщується прокуратура, датується кінцем ХІХ століття. Невелика прибудова в центрі фасаду є сьогодні входом до приміщення.
  • Одноповерховий житловий будинок початку ХХ століття розміщується на вулиці Степана Бандери, 8. Варто відзначити, що означена пам’ятка є зразком єврейських будинків давнього міста Ковеля.
  • Ще один житловий будинок початку ХХ століття розміщений по вулиці Брестській, 30. Він прямокутний, одноповерховий із входом у центрі.
  • На вулиці Брестській, 63 розташований житловий будинок, що був споруджений у 1907 році. Він є прямокутним у своєму плані і цікавий як елемент фонової забудови.
  • Житловий триповерховий із вузьким фасадом на вулицю будинок початку ХХ століття по вулиці Незалежності, 120.
  • Будинок, у якому сьогодні знаходиться військовий комісаріат по вулиці Грушевського. Його загальне стилістичне оформлення нагадує псевдобарокові форми.
  • На вулиці Незалежності, 122 знаходиться житловий будинок, у приміщенні якого знаходиться поліклініка. Він двоповерховий, розвернутий у глибину. Фасад симетричний і декорований.
  • Житловий будинок початку ХХ століття по вулиці Незалежності, 129, в якому у 1916–1917 роках був штаб Д. Вітовського та революційний комітет у 1920 раці, сьогодні знаходиться приміщення банку. На першому поверсі розташований магазин. Посередині знаходиться в’їзд для транспорту. На другому поверсі - 15 вікон, що прикрашені виступами із цегли. Будинок є елементом фонової забудови центральної частини міста.
  • По вулиці Незалежності, 89 знаходиться цегляний двоповерховий будинок Г–подібної форми у плані, який тривалий час використовувався як аптека (аптека Фрідріксона). Архітектура виконана в стилі ХІХ століття. Династія Фрідріксонів утримувала аптеку до 1939 року. В роки незалежності України тут було відкрито культурно-просвітницький центр. Фасад будинку оздоблений дрібними декоративними деталями.
  • Споруда по вулиці Незалежності, 125, в якій розміщувалася єврейська синагога середини ХІХ століття. Незважаючи на певні зміни у плануванні, будинок залишився унікальним зразком конструктивної будови та зберіг характерні риси культової споруди. Сьогодні тут розміщується місцева швейна фабрика.
  • Римо-католицький костел Святої Анни - найстаріший дерев’яний храм Ковеля, побудований у 1771 році. Досить унікальною є двовежева форма храму, що характерно здебільшого для мурованої архітектури. На сьогодні подібних дерев’яних двовежевих костелів залишилося в Україні всього два.

Місця пам'яті

  • Пам’ятний знак в’язням Ковельської тюрми, розстріляним у червні 1941 року. Розміщений на кладовищі по вулиці Незалежності. Встановлений у 2000 році. Вигляд: спільна могила і пам’ятний хрест.
  • Меморіальний комплекс Слави. Розміщений на вулиці Незалежності. Встановлений у 1977 році. Вигляд: радянський воїн, що символізує перемогу у німецько-радянській війні та поіменні написи громадян, які загинули у ті часи.
  • Меморіальний комплекс „Ніхто не забутий, ніщо не забуте”. Знаходиться у сквері локомотивного депо. Встановлений у 1969 році. Вигляд: меморіал на честь робітників локомотивного депо, котрі загинули в роки німецько-радянської війни.
  • Пам’ятний знак на братській могилі радянських воїнів. Розташований на кладовищі по вулиці Незалежності. Встановлений у 1958 році. Вигляд: братська могила 1620 солдатів і офіцерів Червоної армії, які загинули під час визволення міста Ковеля від нацистів.
  • Братська могила воїнів ІV російської армії. Розміщується на кладовищі по вулиці Незалежності. Встановлена у 1918 році.
  • Пам’ятний знак часів Першої світової війни. Розміщується на кладовищі по вулиці Незалежності. Дата встановлення залишається невідомою. Вигляд: пам’ятник полеглим австро-німецьким воїнам у 1914–1918 роках.
  • Пам’ятний знак польським воїнам, полеглим на Волинській землі у роки Першої світової війни. Розміщений на кладовищі по вулиці Незалежності. Встановлений у 1996 році. Вигляд: пам’ятник воїнам, які загинули під час польсько-радянської війни 1920 року.
  • Пам’ятний знак розстріляним в червні 1941 року в’язням ковельської тюрми. Розташований на кладовищі по вулиці Незалежності. Встановлений у 2010 році.
  • Пам’ятний знак німецьким військовополоненим. Розташований на кладовищі по вулиці Незалежності. Встановлений у 2000-х роках. Вигляд: три чорні мармурові хрести та хрест із викарбуваною на мармурі німецькою каскою, переплетеною дубовою гілкою в пам’ять про німецьких військовополонених, які загинули у радянських таборах в Ковелі.
  • Пам’ятни1 знак бійцям Червоної армії. Розташований на кладовищі по вулиці Незалежності. Дата відкритя залишається невідомою. Вигляд: присвячений бійцям Червоної Армії, які полягли у польсько-радянській війні 1920 року.
  • Пам’ятний знак радянським партизанам-розвідникам загону імені Кірова. Розташований на кладовищі по вулиці Незалежності. Встановлений у 1953 році.
  • Пам’ятний знак на Бахівській горі. Знадодиться із правої сторони дороги „Ковель – Камінь-Каширський” у лісі за кілька кілометрів від межі міста поблизу села Бахів. Пам’ятник присвячений розстріляним у 1942 році євреям. У 1944 році тут стояв пам’ятний стовп, на якому було викарбувано цифру 18 тисяч. Ця цифра засвідчує кількість вбитих євреїв, вивезених із Ковельського гетто. Згодом у 60-х роках ХХ століття тут було насипано високий курган. У 1990 році було встановлено гранітний пам’ятник, а ще пізніше у 1996 році – відкрито новий пам’ятник.

Природничі ресурси та об'єкти озеленення 

Ковельський міський парк культури і відпочинку ім.Лесі Українки (створений 1995 року. Площа парку 46168 метрів квадратних. На його території розміщений Ковельський історичний музей, літня естрада та дитяче містечко із атракціонами);

Парк ім.Т.Г.Шевченка. Відкритий 2005 року;

Сквери, бульвар Лесі Українки.

Пам'ятки рухомі 

Старанно відновлений бароковий вівтар кінця ХVІІІ століття римо-католицького костелу Святої Анни.

Музеї - архіви - колекції - приватні колекції

Ковельський історичний музей. Музей створено згідно наказу управляння культури виконкому обласної Ради народних депутатів від 26.06.1989 року. У лютому 1992 року музей було передано Ковельському міському відділу культури. Ковельський історичний музей є культурно-освітнім та науково-дослідним закладом, головним зберігачем матеріальної і духовної культури, пов’язаної з істрорією м.Ковеля та Ковельського району. Основними нгапрямками діяльності музею є дослідження, вивчення, збереження та пропаганда історичних надбань краю, показ через експозиції, виставки, друковані видання і масові заходи пам’яток духовної і матеріальної культури Ковельщини. Експозиція музею складається із розділів:

  • Традиційне волинське народне вбрання кінця ХІХ – початку ХХ століття;
  • Геологічна історія та будова території Ковельщини;
  • Ковельщина від найдавніших часів до кінця ХVІІІ століття;
  • Ковельщина у складі Російської імперії;
  • Ковельщина в період Першої світової війни;
  • Ковельщина в роки Другої Речі Посполитої;
  • Ковельщина в роки Великої Вітчизняної війни;
  • Повоєнна відбудова і розвиток міста та району до середини 80-х років ХХ століття;
  • Ковельщина на шляху до незалежності.

Сьогодні у музеї нараховується 5787 експонатів. Серед них 495 етнографічних речей, 175 зразків образотворчого мистецтва, цілий ряд предметів природничого та історичного характеру. Гордістю Ковельського історичного музею є колекція світлин відомих ковельських фотосалонів: А.Епштейна, Цигельмана, Лєвіна, Терери, Ковальчука, Сосни та інших (період кінця ХІХ століття – 1939 рік). Музей знаходиться на вулиці Олени Пчілки, 11.

Нематеріальні активи

Уродженці Ковеля:

  • Ауербах Майер (1815–1878) – президент єврейського суду в польському місті Коло. Автор книги „Слова мудрості”. Емігрував до Палестини, де був призначений першим ашкеназі головного рабина Єрусалиму. Очолював польський кагал;
  • Ашкеназі Мойсей Йонович (1898–1968) – художник і архітектор;
  • Грисюк Анатолій (1880–1938) – Священномученик, митрополит Одеський і Херсонський, репресований. Помер у табірній лікарні на Півночі. Прославлений у лику святих Російською Православною Церквою у 2000 році;
  • Бабініч Вальдемар (1902–1969) – польський письменник і педагог;
  • Баховець Олександр Силович (1928) – політичний в’язень, керівник молодіжної підпільної організації „Соколи”, яка діяла у Ковелі в 1944–1946 роках. Засуджений на 15 років каторжних робіт. Автор книг „Колима”, „Мисливці за сонцем”, а також поетичної збірки „Коло Скіфії”. Нагороджений орденом за заслуги ІІІ ступеня. Проживає у м.Черкаси;
  • Важинські Міхал (1904–1965) – польський кінорежисер, редактор і сценарист;
  • Деймек Казимир (1924–2002) – польський режисер театру і актор, міністр культури і мистецтв Республіки Польща, посол сейму;
  • Дембіч Анджей (1939–2009) – польський професор-латиноамериканіст, понад 40 років працював у Варшавському університеті. Засновник і директор Центру латиноамериканських досліджень;
  • Завіжа Януш (1916–1987) – польський іхтіолог, професор, багаторічний керівник кафедри іхтіології інституту внутрішнього рибальства в Ольштині;
  • Запрудер Абрахам (1905–1970) – американський бізнесмен, виробник жіночого одягу. Автор фільму „Запрудера” – півхвилинного відео, на якому знято вбивство Джона Кенеді у 1963 році;
  • Зафрен Меер Ісаакович (1825–1909) – російський фабрикант, громадський діяч. Перший рабин російського міста Тула і Тульської губернії;
  • Ієрофей Любачевський (1783–1871) – український церковний діяч, викладач. Єпископ Острозький, вікарій Волинський;
  • Курса Криштоф (1941–1990) – польський актор театру і кіно;
  • Ламбах Богуслав (1925–1988) – польський кінематографіст. У 1944 році був фотокореспондентом Війська Польського, а у 1946–1949 роках – оператором польської кінохроніки;
  • Лев (Кишка) (1668–1728) – митрополит Київський і Галицький греко-католицької Церкви. Був ініціатором та організатором Замойського Синоду у 1720 році у Замості;
  • Луцкевич Марко Омелянович (1882–1940) – посол до польського Сейму у 1922 році від Блоку національних меншин. Активний член Української селянської робітничої партії. Письменник і журналіст. Був репресований польською владою. Згодом після звільнення змушений був емігрувати до СРСР де був заарештований і загинув у харківській в’язниці;
  • Міяковський Володимир Варламович (1888–1972) – український вчений, професор, історик, літератор та організатор Української Вільної Академії Наук (УВАН) за кордоном та музею-архіву при ній. Разом із В.Дорошенком редагував „Українські бібліотечні вісті”. Помер у Нью-Йорку;
  • Перлстейн Ізраїль (1897–1975) – протягом 30-40-х років ХХ століття відігравав значну роль у комплектуванні Бібліотеки конгресу США матеріалами кириличного тексту. Із Ковеля сім’я переїхала до Варшави у 1922 році;
  • Сороцинський Констянтин Остапович (1902–1962) – український вчений в галузі економіки та сільського господарства, професор Київського сільськогосподарського інституту;
  • Стахнюк Ян (1905–1962) – польський публіцист, ідеолог і засновник польської націоналістичної організації „Задруга” та однойменного журналу;
  • Страшкевич Кіндрат Федорович (1815–1868) – український філолог. У віці 24 років став професором Київського університету св.Володимира, де працював до смерті. Викладав грецьку словесність та був поліглотом – окрім української, знав російську, польську, чеську, латинську, грецьку, сербську, болгарську, новогрецьку, італійську, англійську та шведські мови;
  • Фрідман Міхал (1913–2006) – польський вчитель та перекладач з івриту ті ідиш. Мав єврейське походження;

Пов’язані із Ковелем постаті:

  • Данило Галицький (1201–1264) – руський князь з династії Романовичів. Князь волинський, галицький, київський. Перший король Русі. Із Данилом Галицьким пов’язують легенди стосовно заснування Ковеля (тоді ще поселення) та його назви;
  • Бона Сфорца д’Арагона (1494–1557) – дружина Сигізмунда І Старого, польська королева. Володіла Ковелем після князів Сангушків до своєї смерті. Видала ряд привілеїв місту;
  • Острозький Василь Констянтин (1526–1608) – український князь, магнат, воєнний, політичний і культурний діяч, меценат. Є достатньо свідчень про зв’язки К.Острозького з А.Курбським та його сім’єю, а отже, і з Ковелем;
  • Курбський Андрій Михайлович (1528–1583) – князь із династії Рюриковичів, московський боярин і воєвода. У 1564 році отримав грамоту від короля на володіння Ковелем;
  • Вітовський Дмитро Дмитрович (1887–1919) – український політик і військовик, полковник Легіону Українських Січових Стрільців. У 1916 році перебував на посаді комісара у Ковелі. Займався просвітницькою діяльністю та процесом відкриття українських шкіл;
  • Князі Сангушки – литовсько-український магнатський рід, що походив від князя Сангушка, сина князя Федора (брат Владислава ІІ Ягайла). Від кінця ХV століття і до 1543 р. володіли Ковелем;
  • Теодорович Микола Іванович (1856–1917) – педагог. Церковний та громадський діяч, історик-краєзнавець Волині кінця ХІХ століття (насамперед церковної Волині). Здійснив значний вклад у дослідження історії Ковельщини. Його наукова праця „Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Т. V. Ковельский уезд” (Почаїв, 1903) стала вагомим джерелом для краєзнавців та істориків;
  • Левицький Модест Пилипович (1866–1932) – український письменник, культурний діяч, педагог, лікар і дипломат. У 1898 році прибув до Ковеля на роботу у повітову лікарню. Був добре знайомий із сім’єю Косачів. Певний час лікував Лесю Українку. Разом із тим займався письменницькою діяльністю. Згодом переїздить до с.Любитів поблизу Ковеля. Під час періоду Української революції займається дипломатичною діяльністю. У 1928 році переїздить до Луцька, де працював лікарем і викладав українську мову і літературу;
  • Лазарчук Андроник (1870–1934) – український художник, педагог, культурний діяч. Майстер побутових картин пейзажів та портретів. Народився в с.Уховецьк на Ковельщині. Навчався у ковельського маляра іконописця, а згодом викладав у місті;
  • Пирогов Микола Михайлович (1875–1961) – лікар, громадський діяч, міський голова Ковеля починаючи із 1910 року. У 1921 році керівник ковельського повітового товариства „Просвіта”. У 1922 році обирається послом до польського сейму. Міський голова у 1942–1943 роках;
  • Підгірський Самійло Максимович (1888–1945) – адвокат, політик, український громадський активіст. Член двох скликань Української Центральної Ради та двох скликань Польського Сейму. Народився в с.Любитів поблизу Ковеля. Відстоював інтереси регіону в часи Другої Речі Посполитої та німецької окупації;
  • Цинкаловський Олександр Миколайович (1898–1983) – український історик, музеолог, археолог, етнограф і дослідник Волині. Свою початкову освіту здобув у Ковельській гімназії. У своїх наукових творах детально представив історію Ковеля стародавніх часів. Також саме йому належить наукове підтвердження гіпотези про перебування Т.Г.Шевченка у Ковелі;
  • Шевченко Т.Г., приймаючи участь в Київській археографічній комісії у 1845–1847 роках, відвідав Ковель.

Легенди

Про заснування міста. Одна із легенд стверджує, що місто було засноване у першій половині ХІІІ ст. Саме у цей час князь Данило Галицький розпочав процес реформування і переозброювання своєї армії. Військове спорядження разом зі зброєю, що переважно виготовлялися із заліза потребували відповідних ремісників. Тут у пригоді й стали ковалі, котрі проживали поблизу річки Турія. Один із них викував меч для князя, який допоміг йому перемогти тевтонців. Після цього князь Данило начебто промовив: „Іменем твоїм, ковалю, назветься це місто”. Окрім цього шлях до Києва проходив через цю місцевість, що згодом стали називати Ковлє, а пізніше Ковель.

Про Ковельське болото. Інша легенда оповідає про втоплений дзвін у болоті. В часи розбудови міста Холма замовив князь Данило Галицький великі дзвони із самого Києва. Умільці відлили величезні дзвони та не було їх чим везти. Мілкі вози не витримували їхньої ваги. Для цього були збудовані спеціальні сани-волоки і їх потягнули за 500 верст кіньми. Князь довго чекав на них і врешті-решт вирушив на зустріч дзвонам. За поселенням, де сьогодні знаходиться Ковель він побачив, як найбільший дзвін потрапив у трясовину і зник. Заплакав князь і наказав стратити возного, котрий не догледів дзвону. Літні люди розповідають, начебто у болотах поблизу Ковеля по вечорах чути дзвін, що просить визволення із неволі.

Про надання селу Ковлє статусу міста. Існує версія, що, проїжджаючи землями сьогоднішнього Ковеля, польська королева Бона Сфорца потрапила в небезпечну пригоду. Місцеві жителі відразу їй допомогли. Намагаючись віддячити своїм рятівникам, вона попросила у свого чоловіка, польського короля Сигізмунда І Старого, надати тогочасному селу Ковлє статус міста. Король виконав прохання своєї дружини і Ковлє отримав статус міста 24 грудня 1518 року. Варто відзначити, що у тогочасній Європі сільські й міські поселення славилися відсутністю будь-яких доріг і, як наслідок, постійною багнюкою на вулицях. Можна припустити, що польська королева стала жертвою „дорожньої пригоди” і через це прагнула прокласти хоча б якусь комунікацію у такому важливиму для торгових комунікацій місці.

Спогади Михайла Фрідмана (Mojsze-Pinchos Fridman) (1913–2006) про дитячі роки у міжвоєнному Ковелі:

Я походжу із міста Ковеля, але мій батько народився ще у Бресті. Він закінчив спеціалізовану російську школу і став слюсарем. Між іншим він будував один із найбільших і найкрасивіших залізничних вокзалів на тогочасних східних окраїнах Другої Речі Посполитої. В Ковелі батько познайомився із моєю матір’ю, котра була дуже гарною жінкою. Наслідком цього шлюбу були дві дівчини і я – один хлопець.

Мати займалася пошиттям одягу і жіночих головних уборів. Шила по варшавськи, по-модному на той час. До неї приходили заможні жінки, між іншими, дружина власника млину та дружина власника олійного виробництва. Бувало, що мама давала роботу трьом, а найчастіше двом робітницям. У своєму домі ми мали три швейні машинки виробництва фірми „Singer”. Мати заробляла регулярніше, ніж батько. По смерті батька вона працювала на усю родину. Мама мала чотирьох сестер (не пам’ятаю їх імен) і одного брата Їдла в Америці. Час від часу вони присилали нам по кілька доларів.

Батько був на свій час освіченою людиною. Працював над будівництвом залізничного вокзалу і по його відкриттю розпочав закладати слюсарський цех із другом євреєм. Разом вони надавали роботу двом особам. Замовлень було мало і в кінці 20-х років ХХ століття батько пішов працювати до англійської фірми „Red Star Line”. Вона займалася транспортуванням емігрантів до Америки.

У нашій родині було троє дітей: Регіна, Ривка, Михайло. Регіна була старшою на два роки, а Ривка молодшою за мене на десять років. Ривка була дуже здібною. Із нею ми більше приятелювали ніж старшою – з нею постійно сперечалися. Регіна і Ривка загинули в серпні 1942 року. Мама також у цей час. Батько мав щастя померти за кілька років до війни.

Дім бабусі Хани був традиційним. Дотримувалися Каршуту і всіх свят. Я дуже любив свого меламеда (вчитель у єврейській релігійній школі), хоча він і був нудним. По п’ятницях рано він нам розповідав різні цікаві історії. Все це відбувалося у молитовному домі якихось ремісників. Там сиділи євреї і пізнавали Талмуд. Спочатку я сидів і слухав, а потім пояснював святі тексти.

Ми проживали у центрі Ковеля. Звичайно у найманому помешканні. Це були три кімнати на вулиці Варшавській. Еппельбаум був власником багатьох помешкань. Саме у нього ми наймали трикімнатне помешкання в дерев’яному будинку. У тому ж будинку також проживала ще одна родина.

Вхід до будинку мали окремий. Наше помешкання, окрім кімнат, мало ще веранду, котра влітку слугувала за ще одну кімнату, де збиралися гості. Одна кімната була маминою майстернею. У кожному були ліжка. Спальня була сформована згідно із тогочасною модою: подвійне ліжко, шафа, шухляда, столик для книг. Усі ми багато читали, і сестри також. Часто своїм читанням я перешкоджав іншим членам сім’ї спати. Як на той час, то ми не були надто бідні. У нас в домі завжди була прислуга. На кухні була плита із піччю, у котрій в четвер пікся хліб на суботу і цибульники.

На Песах будинок прибирався до останньої смітинки. Накривався білою скатертиною стіл. Частинка маци ховалася так, щоб діти могли її шукати. Це називали „афікомен”. Коли був маленьким, то вірив, що прийде Еліас. Задля того відчиняли для нього і для кожного, хто голодний і спраглий, двері.

Після смерті батька ці свята вже не мали колишнього відтінку. Я приїздив на кілька днів і зустрічався зі своїми друзями на прогулянках або у клубі, куди приходила єврейська інтелігенція. Там було дуже цікаво.

Ковель був найбільшим східним залізничним центром, і з’єднання із Варшавою було швидшим ніж сьогодні. Подорож тривала менше 5 годин. Потяги були трьох класів. Перший був найдорожчим. Тоді жартували: „Чому євреї їздять третім класом? Через те, що немає четвертого”.

Євреї в Ковелі були небагаті, хоча і було кілька заможніших з-поміж них. Один звався Армарнік. Він мав млин. Був ще Цуперфейн, який займався олійним виробництвом.

В Ковелі проживала родина, що брала свій початок від Магіда турійського та інших турійських хасидів. Турійськ знаходиться на відстані кількох кілометрів від Ковеля. Нащадок тієї родини мав хасидський будинок в Ковелі. Хасиди приїздили до нього на великі свята. Пам’ятаю, що ми, хлопці, які трохи відійшли від релігії, підпливали до того будинку і робили різну шкоду господарям. Наприклад, пускали кота чи пса у двір. Господарі на нас дуже кричали, оскільки боялися нечистої сили.

Я завжди ходив разом із батьком на зустрічі з різними лекторами. Іноді я надсилав до газети різні театральні і спортивні замітки.

(Спогади записані Анкою Групінською (Anka Grupińska) і розміщені в http://www.dwutygodnik.com/artykul/1075-z-opowiesci-polskich-zydow-1.html у 29 номері за 2010 рік).

Список використаних джерел та літератури

  1. Антисемітська пропаганда на сторінках газети „Ковельські вісті”. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kovel.in.ua/ukr/history/propaganda/.
  2. Державний архів Волинської області. Ф. 58. Цивільне управління земель Волині і Подільського фронту, Оп. 2, Спр. 62. Рапорт організаційного відділу „Кресової сторожі” в Ковельському повіті до Цивільного управління прифронтових і етапових земель за час від 15.Х до 15.ХІ.1920 р.
  3. Еврейская жизнь в местечках. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vokrug_sveta/78766_evreyskaya-zhizn-v-mestechkakh.
  4. Енциклопедія юдаїки. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.eleven.co.il/article/15092.
  5. Иванишев М. Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни. – К., 1849.
  6. Із оповідань польських євреїв. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.dwutygodnik.com/artykul/1075-z-opowiesci-polskich-zydow-1.html.
  7. Історія міст і сіл Української РСР. Волинська область / голов. редкол.: П.Т.Тронько, М.П.Бажан, М.К.Білогуров та ін. – К.: Голов. ред. УРЕ АН УРСР, 1970. – 745 с.
  8. Ковель: історія та сучасність. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://kovel.in.ua/ukr/news/.
  9. Корнелюк Д. Ковельщини славні імена. – Луцьк: Надстир’я, 2001.
  10. Корнелюк Д. Духовне небо Волині. – Луцьк: Надстир’я, 2008.
  11. Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і Ковельщина в історії України та Волині. Науковий збірник. Випуск 50. Матеріали 50-ї Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 22-й річниці Незалежності України і 495-тиріччю надання Ковелю Магдебурзького права / упоряд. А.Силюк. – Ковель, 2013. – 608 с.
  12. Музей історії польських євреїв. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.jewishmuseum.org.pl/pl.
  13. Надольська Валентина. Документи Державного архіву Волинської області як джерело до вивчення історії єврейських громад Ковельщини (кінець ХVІІІ – початок ХХ ст.) // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і Ковельщина в історії України та Волині. Науковий збірник. Випуск 50. Матеріали 50-ї Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 22-й річниці Незалежності України і 495-й річчю надання Ковелю Магдебурзького права / упоряд. А.Силюк. – Ковель, 2013. – С. 41–43.
  14. На єврейському кладовищі збудували ферму і склади. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://archive.visnyk.lutsk.ua/2008/2/28/5789/.
  15. Офіційний сайт міста Ковеля. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kovelrada.gov.ua/.
  16. Пащук О. Доля єврейської громади міста Ковеля в роки Другої світової війни // Минуле і сучасне Волині та Полісся: Ковель і Ковельщина в історії України та Волині. Науковий збірник. Випуск 50. Матеріали 50-ї Всеукраїнської наукової історико-краєзнавчої конференції, присвяченої 22-й річниці Незалежності України і 495-тиріччю надання Ковелю Магдебурзького права / упоряд. А.Силюк. – Ковель, 2013. – С. 160–167.
  17. Семенюк А.В. Ковель: шлях через віки: Історико-краєзнавчі нариси. – Луцьк: Надстир’я, 2010. – 552 с.
  18. Теодорович Н.И. Волынь в описании городов, местечек и сел в церковно-историческом, географическом, этнографическом и других отношениях. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии / Н.И.Теодорович. – Ковельский уезд. – Почаев: Типография Почаево-Успенской Лавры, 1903.
  19. Цинкаловський О. Стара Волинь від найдавніших земель до 1914 р. Вінніпег, 1986.
  20. Цинкаловський О. Стара Волинь і Волинське Полісся. Т.1. – Вінніпег, Канада. 1984 р.
  21. Archiwum Główny Akt Nowych w Warszawie (dalej – AGAN). Zespół Towarzystwa Straży Kresowej (1918-1927) (dalej – TSK). Sygn. 330. Wydział organizacyjny. Raporty powiatu Kowelskiego, 1919 r.
  22. AGAN., TSK., sygn. 331. Wydział organizacyjny. Raporty powiatu Kowelskiego, 1920 r.
  23. AGAN., TSK., sygn. 332. Wydział organizacyjny. Raporty powiatu Kowelskiego. Okręg Wołyński, 1921 r.
  24. Biblioteka uniwersytecka w Warszawie, Spuścizna Stanisława Stępowskiego, sygn. 7014, Materiały dotyczące województwa Wołyńskiego w latach 1926–1938.
  25. Grupińska Anna. 12 opowieści żydowskich. – Wołowiec: Wydawnictwo Czarne, 2013.
  26. Mędrzecki W. Województwo Wołyńskie 1921–1939. Elementy przemian cywilizacyjnych, społecznych, politycznych. Zakład Narodowy imienia Ossolińskich. Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. Wrocław – Warszawa – Kraków 1988.
  27. Rachwalski Е. Kowel. Wrocław, 2004.
  28. Zielińska N., Postawy mieszkańców Wołynia w czasie wojny polsko-bolszewickiej (na podstawie raportów Towarzystwa Straży Kresowej), // w Społeczeństwo polskie w dobie pierwszej wojny światowej i wojny polsko-bolszewickiej 1920 roku, pod red. R. Kołodziejczyka. Kielce 2001.

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова