Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Кременець - путівник

пол. Krzemieniec, їдиш קרעמעניץ

Кременець - путівник

Кременець, вигляд на місто
Кременець, вигляд на місто

Під горою

Розташований між мальовничих пагорбів Кременець здавна був комфортною місцевістю для поселення людей. Його Замкова гора (яку також називали «гора Бона» на честь королеви Бони Сфорци) чудово підходила для оборони, тому не дивно, що фортифікаційні укріплення, за окремими джерелами, були тут збудовані ще в дохристиянські часи.

Кременець, вигляд на місто
Кременець, вигляд на місто

Горбистість місцевості століття опісля викликала суттєві проблеми у молодих євреїв міста: вони не могли знайти хоча б клаптик рівної землі для гри у малознайомий тоді футбол. Довелось організувати поле на пересохлому «Гнилому болоті», до якого треба було йти пішки близько години.
Кременець є одним із найстаріших міст України. За археологічними даними, поселення тут існувало безперервно від кінця Х ст., проте найстарша письмова згадка про нього пов’язана з битвою князя волинського Данила Романовича проти війська угорського короля Андраша ІІ і датується весною 1227 року. У 1240 р. кременецький замок вистояв проти татарських військ хана Батия. У 1366 р. місто зайняла армія Казимира Великого. Після недовгого угорського панування Кременець опинився у володінні великих князів литовських. У 1438 р. великий князь литовський Свидригайло надав місту магдебурзьке право. У відповідному привілеї уточнювалося, що воно стосується «і русина, і ляха, і німця, і волошина, і вірменина, і жидовина, і татарина». Кременець був добре знаний Свидригайлові (хоча і не з найкращого боку): майбутній правитель перед цим 9 років провів в ув’язненні у місцевому замку.

 
Корчма у Кременці
Корчма у Кременці

Кременецькі євреї

Євреї у місті присутні від XV ст. із короткою перервою в 1495 р., коли великий князь литовський Олександр Ягеллончик вирішив вигнати з Литви (а отже і з Кременця) всіх євреїв. Той же правитель у 1503 р. дозволив євреям повернутися назад. За документами, їм повернули колишнє майно, в т.ч. цвинтарі та синагоги.

Єврейська громада міста була настільки впливовою, що на межі XVI–XVII ст. саме євреї з Кременця та євреї з Острога представляли усіх волинських євреїв на Сеймі чотирьох земель у Любліні. У 2-й пол. XVI ст. в місті було понад 50 єврейських будинків, існувала Жидівська вулиця (сьогодні це вул. Шевченка), діяла синагога, кагальний дім та шпиталь (тобто притулок). Із тогочасним Кременцем був пов’язаний видатний рабин Мордехай Яффе, котрий представляв місто на Сеймі чотирьох земель. Рабин Яффе пізніше обіймав рабинські посади у Любліні, Празі та Познані.

У 1-й пол. XVII ст. Кременець залишався одним із найбільших міст Волинського воєводства. У 1629 р. у ньому було 1224 будинки, а кількістю населення він поступався лише Острогові, удвічі перевищуючи за цим показником центр воєводства – Луцьк (546 будинків).

Наступні століття були нелегкими для місцевих юдеїв. Місто постраждало під час Хмельниччини (навіть Кременецький замок був захоплений і зруйнований), у сусідньому Почаєві великими тиражами виходила антисемітська література, а в самому Кременці відбувалися судові процеси, пов’язані зі звинуваченням євреїв у ритуальних вбивствах та використанні християнської крові для маци.

Посеред народжених у Кременці є видатний представник єврейського просвітництва Ісаак Левінзон, геніальний польський поет Юліуш Словацький, православний святий Олександр Хотовицький, відомий український композитор Михайло Вериківський, американський скрипаль єврейського походження Ісак Штерн. Протягом тривалого часу у цьому місті працював ботанік австрійського походження Віллібальд Бессер.

 

Містечко на кордоні

У 1793 р. Кременець опинився на прикордонній території під владою Росії, яка спершу особливо не втручалася в справи, пов’язані з євреями на анексованих землях. Але поява кордону перекрила традиційні торгові шляхи і в цій ситуації багато євреїв зайнялися контрабандою. Від 1812 р. регулярно почали виходити укази та постанови, що мали на меті обмежити чи й звести до нуля кількість євреїв у прикордонній зоні (зазвичай у смузі шириною в 50 верст від кордону). Повністю ці укази ніколи не були реалізовані, але станом на кінець ХІХ ст. у Кременці юдеї становили лише 37% від загальної кількості населення: найнижчий показник серед усіх міст Волинської губернії. Євреї Кременця проживали в центрі міста та у двох передмістях: Дубенському та Вишнівецькому. Сучасна вулиця Шевченка, головна в місті, століттями називалась Жидівською (аж до ХІХ ст., коли була перейменована на Широку).

У 1805 р. почався період, у якому Кременець називали волинськими Афінами. Саме тоді Тадеуш Чацький відкрив тут Волинську гімназію, яку у 1819 р. перетворено на Волинський ліцей. Цей навчальний заклад протягом чверті століття залишався найважливішим центром освіти та науки Правобережної України, пожвавив громадське й культурне життя та значимо змінив обличчя міста. У 1817 р. варшавський видавець єврейського походження Натан Ґлюксберг відкрив тут книгарню, а за 2 роки ще й друкарню. За кільканадцять років тут було надруковано 61 книжкову позицію: навчальні плани для ліцею, шкільні підручники для віленського шкільного округу, наукові праці, літературні твори. Внаслідок репресій після листопадового повстання ліцей закрили, а його бібліотечні фонди вивезли до Києва, де вони стали основою до утворення бібліотеки та Київського університету. Туди ж переїхала і частина викладачів.

Із сусідніх Бродів (які тоді належали до Австрії) до Кременця просочувалися не лише контрабандні товари, але й ідеї. Броди були потужним центром і Гаскали, і хасидизму. На початку ХІХ ст. Кременець мав свого очільника хасидської громади, яким був Мордехай, син золочівського магіда Ехеля Міхеля. У XVIII ст. Кременець став одним із найважливіших осередків Гаскали на Волині.

Уродженцем Кременця є Іцхак Бер Левінзон (1788–1860) – рабин, письменик, сатирик, котрого називали «духовним лідером маскілів». Хоча його тесть Нахум Тверський був цадиком у Чорнобилі та одним із найвидатніших хасидських лідерів Волині, Левінзон повністю відійшов від ортодоксії. Він намагався прищепити ідеї Гаскали на Волині, що вдавалося зі значними зусиллями, проте його вважали одним із батьків єврейського Просвітництва у Росії. Через неприязну до нього атмосферу в Кременці він виїхав у сусідні Броди. Повернувшись на початку 1820-х рр. до рідного міста, Левінзон оселився у скромній хатинці на околиці Кременця, в якій і написав свої найвидатніші твори. Тут же його відвідували сучасники-інтелектуали (навіть міністр Російської імперії граф Дмитро Толстой). У своїх текстах Левінзон намагався показати євреям необхідність світської науки та нових форм праці (особливо землеробства), а християнам – безпідставність поширених антиєврейських міфів. Його твори часто затримувала царська цензура, проте після смерті автора вони багато разів перевидавались та перекладались різними мовами. Левінзон помер у Кременці в 1860 р. і тут же й похований.


Ан-ський у Кременці


Етнографічна експедиція С. Ан-ського (Соломон Рапопорт, 1863–1920) відвідала Кременець під час двох перших сезонів експедиції (1912, 1913). Завдяки спогадам у Книзі пам’яті Кременця можна досить детально ознайомитися з перебігом візиту у липні 1912 року.

Автор спогадів Ханох Ґілернт пригадує, що Ан-ський прибув до Кременця разом із Зусманом Кісельгофом (дослідником фольклору та музикознавцем) та Соломоном Юдовіним (художником та фотографом). Це була п’ятниця, гості зупинилися в готелі Моше Меламеда, який не сподівався гостей із Петербургу, які ще й розмовляли на їдиші. «Приїхали якісь дивні євреї і при реєстрації повідомили, що вони з Петербурга», – розповідав він про візитерів у містечку. Ан-ського та товаришів дуже цікавило життя кременецьких євреїв і вони з цікавістю спостерігали за містечковим життям.

Зазвичай у п’ятничні вечори вулиці були повні молодих людей. Однак цього разу всі стояли під готелем, заглядаючи у вікно. Вони заздрили малому грону осіб, які могли вільно входити в готель. У той час перукар Сендер Розенталь і Яше Ройтман, син пекаря Шлоймо, підійшли до виокремленої групи. Обоє чекали в готелі, бо саме дізналися, що Ан-ський домовився з власником готелю, що його проведуть у невеликий хасидський дім молитви на суботню ранкову молитву, а тоді власник пішов до сліпого Пейси, шамеса, і повідомив йому, що прийде гість. Ан-ський питав про хасидські звичаї в домі науки та про особливості хасидської поведінки. Він був особливо заінтригований тим, що між хасидами була гармонія, що всі там збиралися і молилися так само, окрім Радзінерів, у яких була власна синагога. Прощаючись зі своїми товаришами по експедиції, Ан-ський сказав на їдиш: «Доброго шабату», вказуючи таким чином своїм колегам, що вони повинні вести себе з гідністю, тобто не повинні курити чи говорити російською мовою, і, одним словом, поводитися «по-єврейському».

На основі спогадів Ханоха Ґілернта у Хроніці Кременця, Тель-Авів 1954.

Під час перебування в Кременці групі під керівництвом Ан-ського вдалося записати унікальні хасидські ніґунім, народні пісні, занотувати багато місцевих оповідок та отримати для музею в Петербурзі два мідні ліхтарі з великої синагоги.


Синагоги

Кременець, синагога
Кременець, синагога

У Книзі пам’яті Кременця згадані 18 синагог та домів молитви, котрі знаходились у місті. Головна кременецька синагога стояла на Жидівській вулиці (нині це вул. Шевченка). За актом волочної поміри з 1563 р. на кінці Жидівської вулиці знаходився плац «Доктора Шмуйля» (1,5 прути), на паралельній до неї Середній вулиці – 2 шкільні плаци (2 і 1,25 прутів) та плаци «доктора Жида» (4,5 прути), єврейського шпиталю (2 прути) і «Юзька-шкільника» (1,25 прутів). На одній із цих ділянок, імовірно, знаходилась божниця. Наприкінці XVIII ст. збудовано нову, муровану синагогу. Прямокутна в плані, мала поздовжнє розташування, дев’ятипільну молитовну залу та двосхилий дах. На східній стіні увагу привертав картуш із зіркою Давида та короною Тори, який підтримували два леви. У дворі стояла менша Синагога Магіда, названа так на честь Якова Ізраїля бен Цві га-Леві, магіда, що був активним у Кременці у 2-й пол. XVIII ст., автора томів із коментарями «Шевет Ме Ізраель» (івр. Племена Ізраїлю) та «Аґудат Езов» (івр. В’язанка гісопу), виданих у Жовкві (1772, 1782).

Окрім цього, на Жидівській вулиці знаходився будинок кагалу та 2 бейт га-мідраші – старий і новий, який називали «Козацьким» і який був другою за розміром божницею в місті. На Кравецькій вулиці стояла синагога кравців (їд. шнайдер шул), а на Ятковій вулиці божниця різників (їд. кацавім шул). Було ще кілька хасидських божниць та молитовних приміщень у приватних будинках. Синагоги стояли й на Дубенвському та Вишнівецькому передмістях.

Донині збереглася будівля лише однієї кременецької синагоги, яка знаходилася на кінці Дубенської вулиці. Суттєво перебудована після воєнних руйнувань, нині використовується як автовокзал.

Кременець, автостанція (колишня синагога)
Кременець, автостанція (колишня синагога)

ХХ століття – час змін

На початку ХХ ст. підростаюче покоління євреїв Кременця могло здобувати освіту у традиційних навчальних закладах (хедерах, Талмуд Торі та заснованій у 1910 р. невеликій єшиві). Відкривались і світські заклади освіти: у 1907 р. почав діяти «прогресивний хедер» для дітей обох статей та з викладанням на івриті. Роком раніше відбулось відкриття комерційного училища з російською мовою навчання: за статутом у ньому мало навчатися 40% євреїв та 60% християн. Аби досягти потрібних пропорцій серед студентів комерційного училища, єврейська родина, що прагнула віддати свою дитину на науку, мусила знайти християнську дитину та платити за її навчання (у список входила навіть купівля шкільного приладдя).

У Першу світову довгі місяці лінія фронту проходила поблизу міста, але оточений горами Кременець від цього не постраждав. Оминули євреїв міста і погроми, що були поширеним явищем під час війни (хоча напруга між євреями та християнами була відчутною). У 1917–1920 рр. Кременець 7 разів переходив із рук у руки між ворогуючими сторонами.

Від проголошення Центральною Радою незалежності України 22 січня 1918 р., аж до захоплення 2 червня 1919 р. Кременеця більшовицькими силами, місто підпорядковувалося українській владі, котра за неповних 1,5 роки свого існування тричі змінила своє обличчя та персональний склад.

Під час виборів до міської ради восени 1917 р. євреї отримали понад половину мандатів. Після більшовицького перевороту в Петрограді фракція «Бунд» закликала до поглиблення співпраці з українською Центральною Радою. У квітні наступного року вона боролася за впровадження 8-годинного робочого дня. У 1919 р. єврей Азріль Кременецький деякий час обіймав посаду голови міської ради.

Після війни місто відійшло до Польщі. За переписом населення 1921 р. єврейська громада нараховувала 6397 осіб і становила майже 40% мешканців Кременця. Пізніше внаслідок зміни адміністративних меж міста відсоток євреїв дещо знизився. Міські євреї мали своє Товариство опіки над старцями, єврейський спортивний клуб «Гасмонея», єврейський робітничий спортивний клуб «Ранкова зоря». Сіоністська організація та єврейські профспілки мали свої бібліотеки. Преса виходила мовою їдиш. У часописі «Кременіцер Штиме» (їд. Голос Кременця) у 1931 р. вийшов текст, який описував ситуацію міської єврейської громади.
Економічна ситуація міської громади важка і з року в рік погіршується. Значна частина суспільства зруйнована і мусить шукати нових джерел заробітку, бо старих уже не вистачає. Багато шанованих купців збанкрутувало, ситуація дрібних торговців та ремісників ще гірша. Безробіття та низькі заробітки призводять до голоду й нужди.

На основі «Кременіцер Штиме» за 19 грудня 1931 р.

Починаючи від 1920-х рр., євреї Кременця почали організовано мігрувати до Палестини. Попередню підготовку до цього вони проходили в селі Верба (тепер на Рівненщині), в якому було організовано кібуц – поселення, де люди намагались жити за новими правилами. Мешканці кібуцу вивчали іврит, види праці, що могли знадобитися в Ізраїлі, та, за спогадами очевидців, багато співали.

 
Кременець. Вид вулиці
Кременець. Вид вулиці

Друга світова війна та Голокост

У вересні 1939 р. Кременець зайняла Червона армія. Місто заповнили біженці-євреї з тієї частини Польщі, що була окупована Німеччиною. Навесні 1940 р. влада зобов’язала біженців зареєструватися та повідомити, чи вони хочуть залишитися в СРСР, чи повернутись назад. Несподівано, до тих, хто вирішив повернутися, вночі постукали працівники НКВС. Цілі родини пакували до вагонів та вивозили в Сибір і на Урал. Були заборонені будь-які єврейські партії, рухи, навіть театральний гурток. Продовжив діяти лише кінотеатр, але тепер його репертуар складався виключно з радянських фільмів. У місцевій тюрмі НКВС стратило 100–150 в’язнів, українців та поляків. Німці ввійшли до міста 2 липня 1941 року. Тоді у Кременці проживало понад 8,5 тис. євреїв. Наступного дня відбувся погром євреїв, організований за участі місцевих українських націоналістів, під час якого вбито мінімум 130 євреїв. 23 липня 1941 р. німці провели масовий розстріл єврейської інтелігенції, а 28 липня відбулися арешти представників польської та української інтелігенції. 1 березня 1942 р. у центрі міста утворено гетто, в якому дуже багато людей померло від голоду. 10 серпня 1942 р. нацисти розпочали ліквідацію гетто – того дня було страчено близько 5 тис. осіб. Із різних переказів відомо, що група озброєної єврейської молоді чинила окупантам опір. Гетто було підпалене, а людей виводили та розстрілювали поблизу тютюнової фабрики. Донині невідомо, хто підпалив гетто – чи євреї для самооборони, чи німці, аби змусити євреїв вийти зі схованок. Через пожежу згоріла історична частина міста. З усього гетто врятувалося лише 14 осіб.


Пам’ять


Сьогодні у Кременці єврейської громади немає. Кременецькі євреї, що пережили Голокост чи емігрували з міста раніше, а також їхні нащадки об’єднувались у земляцтва в Ізраїлі, США та Аргентині. Ефектом їхніх зусиль стали не лише дві Книги пам’яті, видані у 1954 р. в Ізраїлі та у 1965 р. в Аргентині, але й часопис «Кол Кременіц» (івр. Голос Кременця), що видавався в Ізраїлі.

В однорічному віці з Кременця до США разом із родиною виїхав майбутній скрипаль Ісак Штерн (1920–2001) – саме його скрипку чують глядачі у голлівудському фільмі 1971 р. «Скрипаль на даху», котрий здобув три «Оскари» та два «Золоті глобуси». За рік до початку війни до США емігрував Марк Кац, на той час вже доктор наук, один із представників львівської математичної школи. В майбутньому він став визнаним експертом у галузі спектральної теорії та отримав низку престижних у світі математики нагород.

 

На місці братської могили, котра знаходиться на території колишньої тютюнової фабрики, де було страчено кілька тисяч кременецьких євреїв, стоять два пам’ятники. Перший встановлено ще за радянських часів. Другий поставлено у 1992 р. за ініціативи ізраїльського земляцтва колишніх мешканців Кременця. Неподалік знаходиться братська могила представників української, польської та єврейської інтелігенції, страчених нацистами під Хрестовою горою.

Теперішній Кременець – районний центр, у якому проживає близько 100 тис. осіб, важливий туристичний центр, у якому розташований офіс Кременецько-Почаївського державного історико-архітектурного заповідника. Красива природа, мальовничі краєвиди, глибокі традиції духовного життя надали йому славу однієї з туристичних перлин України і приваблюють сюди тисячі гостей.

Цвинтарі

Кременець, старий єврейський цвинтар
Кременець, старий єврейський цвинтар

На пагорбах, що оточують Кременець, мальовничо розташовані цвинтарі різних релігій та національностей. Найстаріші надгробки можна знайти на єврейському цвинтарі на схилі гори Черча. Серед близько 7 тис. збережених мацев є біля 50 надгробних каменів, датованих XVI століттям. На іншому схилі тієї ж гори знаходиться козацьке П’ятницьке кладовище, на якому поховано козаків Максима Кривоноса, які загинули під час облоги міста у 1648 році. На закладеному наприкінці XVIII ст. Туницькому цвинтарі ховали православних, католиків та греко-католиків.

 Варто побачити:

  • Єврейський цвинтар (XVІ ст.), вул. Джерельна
  • Синагога (ХІХ ст.), вул. Дубенська
  • Руїни замку (ХІІІ ст.), на горі Бони
  • Козацьке кладовище (XVІІ ст.), вул. Козацька
  • Православний собор св. Миколая, колишній францисканський монастир (XVІІ ст.), вул. Шевченка, 57
  • комплекс будівель Кременецького колегіуму (XVIII ст.), вул. Ліцейна, 1
  • Богоявленський монастир (XVIII ст.), вул. Дубенська
  • Будинки-близнюки (XVIII ст.), вул. Медова, 1
  • Костел св. Станіслава (ХІХ ст.), вул. Шевченка, 30
  • Кременецький краєзнавчий музей, вул. Шевченка, 90, тел. +38 035 462 27 38
  • Музей Юліуша Словацького, розташований в садибі його родини, вул. Словацького, 16

Околиці:

Почаїв (23 км): православний чоловічий монастир – Почаївська лавра (XVI ст.)

Вишнівець (25 км): єврейський цвинтар (XVI ст., кілька сотень мацев, найстаріша з 1583 р.), палац і парк Вишневецьких (1720), Вознесенська церква (1530)

Шумськ (38 км): єврейський цвинтар (XVIII ст., понад 100 мацев), церква Преображення Господнього (XVII ст.), костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (1852)

Ямпіль (46 км): єврейський цвинтар (XVI ст.), охель Магіда із Золочева, місце паломництва хасидів

Збараж (52 км): єврейський цвинтар (XVIII ст.), колишня синагога (XVIII ст.), замок Збаразьких (1626), монастир та костел бернардинців (XVII ст.), церква Преображення Господнього (XVII ст.), Успенська церква (XVIII ст.)

Національний парк «Кременецькі гори»

Мапа

Фотографії

Ключові слова