Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Кринкі - карта культурної спадщини

Кринкі іншими мовами: Krynki [пол.], Krienek, Krinek,  קרינק [їдиш], Крынки [рос.], Крынкі [біл.]. Назва поселення походить від слова криниця (krynica), що пов'язано з численними джерелами, які тут дають початок річці Кринці.

 

Кавказька синагога в Кринках
Кавказька синагога в Кринках (Фотограф: Маюк, Еміль)

Ландшафт

Кринкі знаходяться у східній частині Підляського воєводства на річці Кринка і є центром місько-сільської ґміни. Ґміна Кринкі, яка входить до Сокульського повіту, межує з Республікою Білорусь і з ґмінами Шудзялово і Ґрудек. В Ґміні проживає бл. 3,5 тис. осіб, з яких бл. 2 500 живе в Кринках.

Поселення знаходиться між двома охоронюваними територіями: Ландшафтним парком Книшиньської пущі та Сокульськими пагорбами. Ці території розташовані в зоні “Зелених легенів Польщі”. У ґміні Кринкі можна знайти мальовничі пейзажі, чисте повітря і артезіанські води гарної якості, які є її природними багатствами. Через Кринкі проходить Татарський туристичний шлях, що веде до Крушинян.

 

Історія

Перша згадка про Кринкі походить із п'ятнадцятого століття і пов'язана з існуванням садиби князя, побудованої в Гродненській пущі на березі річки Кринка. Розташування біля місця злиття двох важливих маршрутів, які йшли на південь (Наревського шляху, якій вів до Бєльська і Бжеського тракту, який пролягав через Люблін і Сандомєж до Кракова) сприяло появі біля садиби поселення, де мешкали слуги й ремісники. У січні 1434 року король Владислав Ягелло підтвердив тут право Зигмунта Кейстутовича на престол Великого князівства Литовського, а також унію Литви з Короною. У той час Кринкі мусили бути вже поселенням досить великого розміру, оскільки тут посеред зими помістилися двори обох володарів.

Близько 1518 року відбулось королівське заселення містечка, що призвело до напливу переселенців різних конфесій і культур. В 1517 році Сигізмунд Старий збудував дерев'яний костел (який став філією парафіяльного костелу в Одельську) та профінансував його внутрішнє оздоблення. У 1560 Сигізмунд Август запровадив тут щотижневий четверговий торг. 22 листопада 1569 цей же володар надав Кринкам Магдебурзьке право, відповідно до якого місто отримало автономію та самоврядування. Також до Кринок були приєднані державні землі (166 волок), на яких розвивалися кілька сіл-передмість.

Зручне розташування Кринок призвело до швидкого зростання міста. Інвентар Гродненського староства 1578 року, в якому описуються Кринкі, згадує Старе місто, Новий ринок і три вулиці, а також Нове місто з ринком і 11 вулицями. Кринкі та довколишні села належали спочатку до скарбу Корони і входили до Гродненського гродового староства. У 1589 році Ухвала Сейму відокремила від скарбу Корони королівщину для утримання королівського двору, яка пізніше була перетворена на королівську економію. Кринкі опинилися в Гродненській королівській економії.

Перші відомості про євреїв у Кринках походять з шістнадцятого століття. Збережені документи стверджують, що вони тоді ще не були жителями міста. Це підтверджує й інвентар 1578 року, в якому у списку городян відсутні послідовники іудаїзму. Євреї, які стали з'являтися в той час в Кринках, були орендарями з інших міст Литви (Гродно, Берестя) та періодично орендували місцеві пивоварні й таверни та збирання податків. У 1566 році євреї з Гродна: Гошко Хаімович, Якуб Сухітович та Новах Нахімович підписали трирічний договір на оренду пивоварень та солодовень у містечках: Кринкі, Одельск, Кузніца і Нови Двур. У XVI столітті збором податків в Кринках за продаж алкоголю і мелення зерна займався єврей із Гродна Нахім Саревич, а у 1570 році завдяки втручанню Сигізмунда Августа оренда перейшла в руки єврея Іцка з Берестя.

Під час правління Сигізмунда ІІІ Вази євреї, що мешкали у Великому князівстві Литовському, отримали генеральний привілей на поселення та на можливість торгувати чи займатися ремісництвом. Цей привілей підтверджували й наступні польські королі. У XVII столітті кожен новостворений єврейський кагал отримував окремий акт на права і свободи, який заносився до міських книг.

Є підстави вважати, що євреї прибули в Кринкі з України, яку в той час охопили козацько-селянські повстання. Вже в першій половині сімнадцятого століття євреї отримали численні привілеї і вольності, які свідчать, що вони тоді вже були жителями міста. Завдяки привілею, наданому Владиславом IV 1 липня 1639 року, єврейське населення в Кринках могло купувати ділянки під забудову, будувати будинки, готелі й таверни, займатися торгівлею, ремеслами, виробляти алкогольні напої, займатися забоєм худоби і продавати м'ясо, а також займатися сільським господарством. Королівський привілей дозволив кринським євреям збудувати ритуальну лазню (микву), відкрити кладовище і збудувати синагогу. Землі під синагогою, кладовищем і миквою були звільнені від податків, а за свої будинки, ділянки, сади, поля і сіножаті євреї повинні були платити орендну плату до кринського двору.

Сімнадцяте століття для Кринкок не було найкращим. Через місто проходили різні війська. Московські війни, шведські наїзди, епідемії та пожежі доходили й сюди і нищили майно жителів. У 1659 році війська князя Хованського сплюндрували місто і розграбували костел.

12 січня 1662 року права і привілеї єврейського населення Кринок підтвердив Ян Казимир. Євреї й далі могли селитися в місті, займатися торгівлею та ремісництвом. Їх обов'язком було платити на міські потреби, у тому числі солдатські збори, але вони були звільнені від донатив і поштових грошей.

Міщани Кринок, не погодившись із такими широкими привілеями, наданими юдеям, 4 червня 1668 подали скаргу на єврейську громаду. Почався конфлікт, від якого страждали обидві сторони, і місто на цьому тільки втрачало. Обставини справи з'ясовували королівські комісари, відправлені в Кринкі. Під загрозою штрафів та втрати Магдебурзького права, якими король Ян Казимир пригрозив городянам-християнам, міська влада досягла угоди з євреями і зобов'язалася відкликати всі скарги, подані від 1662 року проти їхніх прав. Угода була підписана в ратуші Кринок 1 лютого 1669 року. Лист примирення, складений у присутності міської ради, в якому городяни зобов'язалися захищати євреїв від усіх загроз, підтвердив Ян Казимир.

Невідома кількість єврейського населення, що мешкала в той час у Кринках. Інвентар міста 1679 року перераховує 14 прізвищ євреїв (чоловіків). Згідно зі списком вулиць, євреї займали вісім ділянок на ринку, дві на Бельській вулиці та чотири на Островській вулиці. У 1680 році євреї Кринок заплатили в казну 150 золотих податків. У той час у Кринках сумарно проживало 144 родини міщан.

Отримані привілеї дозволили євреям придбати в Кринках ділянки під забудову і будинки. Купували їх у міщан-християн, про що свідчать міські книги Кринок з сімнадцятого і вісімнадцятого століть. Найчастіше купили ділянки на вулицях, де вже жили євреї. У 1679 році в євреїв було 14 ділянок, а на початку вісімнадцятого століття їм вже належало більш ніж 60 ділянок у місті. Основна концентрація єврейських будинків була на вулицях Островській, Малоостровській, Бельській, Сокольській і на Ринку, де більше половини ділянок належало євреям.

Основним заняттям євреїв у Кринках була торгівля і ремесла. Для того, щоб ними займатися, євреї будували або купували в християн крамниці, в яких продавали різні товари. Наприклад, в 1699 році війт Кринок Казімєж Венгерський видав Менделеві Нотковічеві дозвіл розмістити на ринку крамницю, якою єврей міг вільно розпоряджатися. Привілей Сигізмунда III від 26 березня 1629 року дав євреям права займатися ремісництвом:

...ремісникам, які є серед євреїв, хто яким ремеслом володіє, дозволено працювати без жодних перешкод.

Однак вони не мали права належати до цехів. За даними інвентарів Кринок, у 1713 році в місті було близько 80 євреїв-ремісників, переважно шинкарів, пекарів, м'ясників, власників магазинів і сольників.

Північна війна у першій половині вісімнадцятого століття стала приводом руйнування міста. Пересування різних армій і величезні контрибуції, які стягалися з місцевого населення, викликали зубожіння городян. У 1706 році в Кринках зупинявся шведський король Карл XII, який тоді йшов з армією на Литву. Залишаючи місто, шведські війська не пощадили його, а розграбували. У 1710 році війська конфедератів, дислоковані в Гродно, вторглися до міста. Жителі серйозно постраждали, у тому числі і єврейська громада. Під час свого кількаденного перебування в Кринках солдати зруйнували синагогу, пограбували будинок рабина і поранили багатьох жителів. Чотирилітня єврейська дитина,  затоптана кіньми, померла від ран.

Політична ситуація в країні та інфляція викликали суттєве підвищення цін на сировину і товари. Традиційні джерела доходу, якими були оренди, перестали бути прибутковими.

...торги також упали, і інші доходи, ніхто не хоче підписувати контракти на оренду.

У 1712 році євреїв кринського кагалу змусили сплатити суму 400 злотих. При відсутності доходів люди мусили продавати майно або брати позики під заставу. У 1740 році кільканадцять євреїв із Кринок взяли шестимісячний кредит в Антоніни Коллонтаєвої, дружини вовковиського підчашого. Кредит був забезпечений заставою будинків та крамниць з товарами. Євреї були не в змозі погасити борг і просили про відстрочку ще на шість місяців. Це демонструє скрутне становище городян Кринок незалежно від національності та віросповідання, які не мали грошей і таким чином часто втрачали своє майно.

Поліпшенню ситуації городян мало сприяти підтвердження наданих раніше прав і свобод, видне в 1745 році Августом III. Король підтвердив євреям Кринок попередні привілеї, зберігши право на покупку ділянок і будинків у місті, шинкарство та ведення комерційної та ремісничої діяльності. Він же переніс торговий день з суботи по четвер, аби юдеї могли спокійно святкувати шабат. У документі згадується, що свободи для євреїв з Кринок підтверджувалися королями й раніше; це робили: Сигізмунд III Ваза, Владислав IV, Яна Казимир і Ян III Собеський.

В той час у Кринках часто траплялися пожежі, внаслідок чого нищилися будівлі міста. У 1756 році згоріла перша дерев'яна синагога, яка стояла на ринку. Єврейська громада збудувала другу, теж із дерева, на яку перед 1762 роком надав дозвіл ксьондз Ян Зєнковіч, єпископ Вільна. Після пожеж у місті було вирішено поставити муровану синагогу. Євреї з Кринок, перебуваючи в складному фінансовому становищі, звернувся до короля Станіслава Августа Понятовського за допомогою в будівництві храму. Король не дав грошей, але дозволив забрати матеріали (камені) з незакінчених Тизенгаузом міських крамниць. Будівельні роботи почалися в 1787 році за пожертви кагалу. Цього було достатньо, аби вибудувати перший поверх, на решту грошей не вистачило. Вона була завершена тільки в кінці XVIII або на початку XIX століття. Мова йде про Велику синагогу, фундамент якої стоїть донині на Ґарбарській вулиці.

Дві великі пожежі міста 1775 року позбавили євреїв будинків, майстерень і крамниць. В їх результаті згоріло, зокрема, п'ятнадцять єврейських пивоварень. Купець із Кринок Мендель Лейбович втратив свої крамниці з товарами, а те, що не згоріло, було розкрадене. Пожежі зашкодили великій кількості євреїв з Кринок, тому що сейм у Варшаві, засідаючи в 1775 році, своїм указом звільнив їх від сплати податкової заборгованості за попередній рік як неплатоспроможних.

У 1764 році сейм ухвалив перепис "єврейських голів" і призначив податок, званий поголовним, в сумі 2 злотих на людину, за винятком дітей віком до одного року, який у 1775 році був піднятий до 3 злотих. Введення поголовного податку було пов'язане з першим переписом євреїв у Короні і Великому князівстві Литовському. За списками, в 1765 році у Кринках та околицях мешкало 1285 євреїв, а у 1775 році тут налічувалось бл. 150 єврейських родин. Численні пожежі міста, дислокація російських військ в Гродно, для яких з населення збиралися контрибуції, а також економічний тиск влади викликав зменшення кількості єврейських жителів у Кринках, “...які в чужі краї пішли жебракувати”. У 1789 році євреїв обох статей в Кринках налічувалось 491 в самому місті і по 57 селах, в той час як "Люстрація димів" 1795 року налічила 128 єврейських будинків (серед 273 загалом в місті), де проживали 432 юдеї. У навколишніх селах мешкали 32 євреї. Тобто відбулося зниження кількості єврейського населення.

Після пожеж у Кринках в 1775 році тодішній адміністратор Гродненської економії Антоні Тізенгауз розробив новий план міста. Це не вплинуло на той факт, що зруйноване і обезлюдніле місто в 1776 році ухвалою сейму було позбавлене магдебурзького права. Для погорільців економія почала будівництво нових будинків у сподіванні припинити еміграцію населення. За даними перепису жителів Кринок 1789 року було заселено 10 нових вулиць, де жили також і євреї. Це були вулиці: Швіслоцька — 8 єврейських сімей, Варшавська — 20 сімей, Церкєвна — 21, Бжеська — 22, Староґродзєньська — 19, Новоґродзєньська — 9,  Островська — 16 та Убога — 11 єврейських родин. Інші вулиці були заселені християнськими сім'ями.

Після третього поділу Польщі Кринкі опинилися на російській території. Кордон Російської імперії і Пруссії пробіг за кілька кілометрів на захід від міста. Кринкі разом з навколишніми землями і селами були розділені між двома царськими сановниками: Дівовим і Соколовим. У 1834 році підкоморій Гродна Ян де Віріон гербу Леліва викупив у сенатора Соколова маєток разом з половиною міста Кринки і оселився тут з родиною. Рід Віріонів володів містом до 1939 року, а останнім його власником був Юзеф Маріан, учасник польсько-радянської війни 1920 року і оборонної війни 1939 року. Маєток сенатора Дівова після його смерті став власністю дружини, а з 1846 року полковника фон Ліпхарта. У другій половині дев'ятнадцятого століття він належав до єврейки Єнти Рафаловської Вольфсон.

На початку дев'ятнадцятого століття в Кринках з'явилася промисловість. Вже в 1827 р. єврейський підприємець Йосиф Ґєль (Ґєлес) відкрив мануфактуру по обробці овечої вовни і виробництву фланелі. Через рік Ґєль мав уже чотири волочильні машини і наймав п'ять робітників. Інших підприємці послідували за ним: євреї і німці хлинули в Кринкі з Королівства Польського і Російської імперії, інвестуючи в шкіряну і текстильну промисловість. У 1840 році суконний завод відкрив полковник Олександр фон Ліпхарт. Вже в 1860 році на цій мануфактурі працювало 106 працівників. До кінця 70-х років XIX століття в Кринках діяло 11 суконних фабрик, 6 шкірообробних, 4 фарбувальних, 2 винокурні, 3 млини (у тому числі один для подрібнення кори) і пивоварний завод. Власниками текстильних фабрик були Еля Віленський, Абрам Ривкінд, Гершель Сукєнник, Герц Герцкес, Файвель Копель, Юдель Марголіс. Беркові Кринському належала єдина на весь Гродненський повіт прядильня, яка в 1872 році переробила 800 пудів пряжі на суму 12680 рублів сріблом.

Розвиток промисловості призвів до швидкого зростання числа жителів, в основному єврейського походження. У 1847 році в кринському синагогальному окрузі було 1856 євреїв, а в 1878 році на 3336 жителів Кринок 2823 були юдеями. За даними перепису 1897 року із майже 5000 жителів міста 3540 були євреями.

Скасування кріпацтва і економічна криза 1883-1885 років призвели до падіння текстильної промисловості, яке також вплинуло на суконні фабрики в Кринках. Натомість розвинулися фабрики з обробки шкіри, в яких використовувалася місцева сировина і дешева робоча сила. В кінці дев'ятнадцятого століття в Кринках було 14 шкіряних заводів, що належали євреям, які обробляли 250 тисяч шкур щороку.

Важкі умови праці та низька заробітна плата викликали невдоволення робітників. Перша згадка про об'єднання робітників шкірзаводів у Кринках проти експлуатації фабрикантами датується 1896 роком.  На межі XIX-XX століть місто стало центром страйкових рухів і осередком боротьби працівників за поліпшення умов праці та життя. Від 1897 року кожум'яки Кринок організували кілька великих страйків, в ході яких християнські та єврейські робітники спільно вимагали підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня до 10 годин і щотижневих виплат. Найсерйозніший виступ працівників стався під час революції 1905 року, коли страйкуючі на два дні захопили місто, оголосивши так звану "Кринецьку республіку".

Кінець дев'ятнадцятого і початок двадцятого століття став періодом, коли до Кринок почали доходити нові політичні та інтелектуальні течії, які впливали на життя міста. Як початок багатьох важливих тенденцій в іудаїзмі варто розглядати Гаскалу (Просвітництво), яка вплинула на формування різних єврейських течій: ліберальних, націоналістичних, сіоністських і соціалістично-революційних. Перша інформація про Гаскалу в Кринках з'являється в журналі "Га-Цефіра" (Світанок) 1877 року, в якому маскіль (освічений єврей) Якуб Лейб Залевський писав про погіршення ситуації з вихованням молоді в Кринках. Через кілька років Залевський заснував початкову школу з російською мовою навчання і намагався відкрити при ній відділення навчання ремесел (швейних і палітурних). У 1901 році ремеслу навчалися 30 учнів.

У Кринках був дуже активний анархічний рух, ідеї якого прийшли до Кринок з Білостоку. Група поєднувала активістів усіх течій та напрямків, а їх метою була терористична діяльність проти царської влади. Одним з перших лідерів руху в Кринках був Бецалель Почебуцький. Місцеві анархісти були учасниками збройних операцій не тільки в місті, а й поза ним. На свято Песах в Кринках був застрелений фабрикант Шмуль Вінер, який повертався з синагоги. Єврейський робітник на прізвище Сікорський брав участь у нападі на російського міністра внутрішніх справ Плеве. Анархісти провели успішну атаку на міську раду в Кринках, де їм вдалося захопити велику кількість бланків паспортів. Серед інших операцій: вогнепальне поранення начальника поліції Білостоку та спроба зарізати стилетом у 1904 фабриканта Кагана, який наймав штрейкбрехерів. Відомим анархістом з Кринок був Ньомка (Беньямін) Фрідман, який здійснив успішний замах на коменданта в'язниці в Гродно. Не маючи змоги втекти від поліцейські погоні, він покінчив життя самогубством, застрелившись останньою кулею.

Варто згадати і комуністичний рух в Кринках, який поширювався сюди з території Росії, а після Жовтневої революції з Радянського Союзу. Комуністи були особливо активні в період між двома світовими війнами. Вони вели пропагандистську діяльність, розвішуючи в місті транспаранти і залишаючи листівки в громадських місцях. Активними комуністами тут були: Йосель Кринський, Мойсей Слопак, Лейба Фурман, Ісаак Лабендик, Кейля Кірзнер, Шейма Вайнер та інші.

У дев'ятнадцятому столітті Кринок досягли ідеї хасидизму, єврейського релігійного руху з месіанським підґрунтям, який стояв на шляху традиційного рабінічного іудаїзму. Хасидизм почав поширюватися в основному серед бідних верств єврейського населення, якого в Кринках вистачало. Тут були послідовники різних цадиків (цадик — справедливий): зі Слоніма, Коцька, Кобриня, Карліна і Століна. Столінський рабин приїжджав до Кринок двічі на рік. Відомо про хасидів з Слоніма і Століна, які жили у Кринках у міжвоєнний період і тут займалися своїми релігійними практиками.

На початку ХХ століття в Кринках інтенсивно розвивалася шкірообробна промисловість,  високим попитом користувалися шкіри для російської армії. Площа міста розширилася на нові ділянки, відокремлені від володінь Єнти, на яких будувалися нові шкірообробні заводи (вздовж вулиці Гранічної). У 1913 році в місті було вже 28 шкірообробних підприємств і 65 майстерень, тобто закладів по частковій обробці шкур. У той час населення збільшилося майже до 9 тисяч осіб. У Кринках було багато єврейських об'єднань і організацій, політичних партій та профспілок, які об'єднували працівників шкіробробної сфери. Було кілька хедерів (початкових релігійних шкіл) і одна єшива (вища релігійна школа). Діяв мурований православний храм, збудований в 1864-68 роках. Була римо-католицька парафія, віруючі якої разом з пастором прагнули домогтися побудови нового костелу. Після толеранційного указу 1905 року царська влада дозволила збудувати новий мурований костел і в 1907-1913 роках ксьондз Людвік Балабан здійснив проект Стефана Шиллера.

Подальший розвиток міста перервала Перша світова війна. Важкі бої, які відбувалися навколо Кринок, викликали руйнування частини шкірообробних підприємств, житлових і господарських будівель, серед іншого, був зруйнований особняк де Віріонів. Наслідки руйнувань не були повністю подолані в післявоєнний період. Кринкі, однак, не втратили характеру промислового міста. Надалі розвивалася шкірообробна промисловість, зосереджена в руках євреїв. Це був важкий період, оскільки далекосхідний ринок збуту і постачання сировини виявився відрізаний. Багато євреїв емігрували до Палестини, Північної і Південної Америки, значно скоротилося число жителів (в 1921 році в Кринках жило 5206 осіб). Незважаючи на це, тут діяло 26 шкірообробних заводів, промислові млини та гуральні.

Після початку Другої світової війни та вступу Червоної Армії в Кринкі радянська влада закрила всі польські адміністративні установи, дрібносерійне виробництво перестало існувати, а частина фабрикантів була арештована і депортована вглиб Росії. Шкірообробна промисловість була націоналізована. Багато сімей з Кринок були репресовані окупантами і заслані до Сибіру. Після двох років радянської окупації 28 червня 1941 року гітлерівські війська увійшли в Кринкі. У липні Велика синагога була перетворена в ремонтну майстерню танків, а в листопаді того ж року створено гетто, в яке були переселені всі кринські євреї. Гетто зайняло майже половину міста, і в ньому були спресовані бл. 5 тис. євреїв. Воно тягнулася між вул. Костєльною до річки Кринки, вул. Наджечною до мосту на вул. Гарбарській, далі вздовж пасовища до вул. 1 Мая, Церкєвною і Ринковою до ринку. У листопаді 1942 року почалась ліквідація гетто. Єврейське населення було перевезене до табору Кєлбасін під Гродно, а звідти потягами в Треблінку. Багато жителів Кринок було вивезено на примусову працю в Німеччину.

Після важких боїв в районі Кринок 22 липня 1944 року місто було звільнене від німецької окупації. Відступаючи, нацистські війська підпалювали або підривали заводи і будинки, нищачи місто за собою. Тоді були зруйновані майже всі шкірообробні заводи, Велика синагога, пошта, Єврейський банк, молочарня і багато кам'яниць (70%).

Після війни Кринкі опинилися практично на новому кордоні з Радянським Союзом. Були перервані колишні адміністративні, транспортні та комерційні зв'язки. Кринкі адміністративно відійшли до Сокульського повіту, оскільки Гродно, до якого місто належало протягом декількох сторіч, залишилося з іншого боку кордону. Поселення в результаті руйнувань, депопуляції і втрати міського та промислового характеру в 1950 році знову було позбавлене статусу міста. Він був повернутий лише 1 січня 2009 року.

Археологія

У Кринках не проводилися археологічні розкопки.

Релігійні інституції

1)      Кринський кагал

Про початок діяльності кагалу, основної організаційної структури єврейської громади в Кринках, дані відсутні. Можна припустити, що в першій половині сімнадцятого століття його ще не існувало, про що свідчить те, що про надання пільг для кринських євреїв просив єврей із Вільна Лазар Мойжешович. З часом єврейська громада в Кринках сформувала гміну, яка підлягала окружному кагалові в Гродно. Вона займалася адміністративно-фінансовими, судовим та релігійними питаннями. Її територіальний вплив поширювався на євреїв з Кринок і околиць. Очолювали кагал єврейські старійшини, яких щорічно обирала гміна. Вони мали владу над юдейським населенням і займалися, серед іншого, розподілом податків і зборів серед членів спільноти. Вони також були суддями, але тільки в тих випадках, коли євреї були учасниками судового розгляду. В судових засіданнях брав участь рабин як знавець єврейського права.

Для проведення релігійних ритуалів була збудована дерев'яна синагога, яка була розташована із західного боку ринку (тоді ще прямокутного) на двох ділянках, звільнених від плати. В описі Кринської парафії 1782 року читаємо:

...єврейська школа в місті Кринкі, іншої синагоги не мають тут, тому що і євреї з сіл на свої богослужіння збираються в цю школу.

Перша синагога проіснувала до лютого 1765 року, коли була зруйнована внаслідок пожежі. В приміщенні цієї синагоги у 1687 році відбулися дебати Сейму литовських євреїв, так званого Вааду, перенесеного в Кринкі зі Заблудува. Під час зустрічі обговорювалися, серед іншого, питання оподаткування, утримання талмудичних навчальних закладів в кожній гміні і надання допомоги нужденним. На той час вже мав існувати цвинтар для поховання померлих, який займав 2½ ділянки, звільненої від податків на вул. Староґродзєньській, і єврейська лазня, розташовані на вул. Сокольській. Це може свідчити про зростаючу важливість місцевого єврейського осередку, другого за величиною після гродненського. Про його статус свідчить те, що Кринський костел поклав на депозит місцевому кагалу 500 польських злотих, що у 1691 році записав Мартін Щавінський. Євреї мали за це в рік платити 40 злотих як відсотки.

Вісімнадцяте століття принесло кринському каналу серйозні труднощі, зокрема фінансові. Це було пов'язано з Північною війною (1700-1721), маневрами армій і високими контрибуціями, які збиралися з населення.

Ситуація в Речі Посполитій в другій половині вісімнадцятого століття погіршила і так не найкращі справи в кагалі. На це вплинули переходи різних армій через місто і дислокація в Гродно конфедератів, які часто навідувались і в Кринкі. Кринський кагал був змушений тричі відбудовувати синагоги, на що йшли кошти громади. На нову, муровану, не вистачило грошей, тому євреї писали прохання про допомогу до короля. У таких справах кожну релігійну громаду мав представляти спеціальний уповноважений, як того вимагав закон. У 1791 таким представником Кринського і Гродненського кагалу був Герш Лейбович. Про фінансові труднощі свідчить той факт, що в кінці вісімнадцятого століття Кринський костел не отримав своїх відсотків за вкладені в кагал гроші, що знайшло відображення в земському суді Гродна.

Після третього поділу Польщі Кринки опинилися в російській зоні. Указом царя від 20 XII 1821 року кагали були ліквідовані, натомість впроваджені нові релігійні гміни під назвою “божничні дозори” (чи нагляди). Вони мали усічені повноваження, обмежені до релігійних питань (утримання синагоги, кладовища та микви), освіти та благодійності. В той же час втратили функції судової влади. У 1847 році божничий нагляд в Кринках нараховував 1856 євреїв, а в 70-х роках дев'ятнадцятого століття бл. 3500 євреїв серед майже 5000 жителів міста. У цей період були розпущені похоронні братства; вони продовжили працювати нелегально, займаючись похованнями та підтримкою вдів і сиріт.

У міжвоєнний період єврейська релігійна громада в Кринках займалася питаннями релігії та освіти. До ради гміни входили обрані представники політичних партій, об'єднань і релігійних організацій. Такі вибори були проведені 5 серпня 1928 року. Серед кандидатів було 5 виборчих списків: 1) організація "Поалей Сіон", 2) "Ортодокси", 3) Релігійні євреї (хасиди), 4) організація "Бунд", 5) Сіоністи. Ортодокси здобули чотири місця, два отримали сіоністи і по одному Бунд і хасиди.

У той час в Кринках діяло 5 активних синагог і два хасидські молитовні будинки. До 1939 року в місті діяли: Велика синагога, Великий бейт Мідраш, Бейт Тефіла Хаєй Адам, Єнтес бейт Мидраш, Кавказький бейт Мідраш, а також синагога слонімських хасидів та Хасодім штібл Бет Мідраш (Дім молитви Столінських хасидів). Похоронне братство, як і раніше, дбало про цвинтар. Тут функціонувало кільканадцять хедерів і одна єшива (вища релігійна школа). У ній вчилося 50 учнів, яких знаходив рабин Нафталі. Останнім рабином Кринок був Йосип Гезекель Мішковський. Після депортації кринських євреїв у табори смерті в Треблінці і Освенцімі релігійна громада перестала існувати.

2)      Римо-католицька парафія

Римо-католицька парафія в Кринках повстала завдяки документу, виданому королем Сигізмундом I Старим у Вільнюсі 15 липня 1522 року. Першу дерев'яну святиню, яка була посвячена на честь Бога Всемогутнього, Святої Анни та Пресвятих короля Сигізмунда та єпископа Станіслава, почали будувати в 1517 році. Вона була філією костелу в Одельську, а її настоятелем став ксьондз  Павел з Чєхановиць, священик родом із Мазовша. Або він сам, або він через іншого священика проводив у Кринках пастирську роботу. Костел отримав три ділянки землі, ділянку під будинок священика і сади, корчму з пивоварнею, і десятину поля від двору Молавіца (сьогодні Малавіче).

На початку сімнадцятого століття в кринському костелі відбулися істотні зміни, в першу чергу змінився його правовий статус. Досі він був філією парафіяльного костелу в Одельську. У 1601 році король Сигізмунд III Ваза передав одельський костел та його філії в Кринках і Кузніці під нагляд вікаріїв собору у Вільнюсі. За їх рішенням в кринському костелі мав  працювати священик-комендаж, тобто священик, якому рекомендовано обслуговувати костел в Кринках. Кринська парафія належала до Гродненського деканату, який, у свою чергу, належав до Вільнюської єпархії.

У1639 році був збудований новий храм. Це була дерев'яна будівля у формі хреста з двома каплицями, що мала сім вівтарів, яку в 1674 році освятив єпископ Миколай Слупський. У 1647 році шляхтич Грегори Яциніч встановив у кринському костелі алтарію (пребенду) св. Анни, на яку записав 2500 злотих, а своє майно переказав Канонікам Віленьського собору. Кількість земель книнського костелу збільшили пожертви різних родин: Савчинських, Ґжибовських, Сорочинських. Близько 1688 року біля костелу була побудована невелика мурована каплиця. Її фундамент ще донедавна можна було бачити із західного боку будівлі нинішнього костелу. Пожертви на її спорудження дав Владислав Томаш Лазовий, гродський суддя  Гродна, каштелян мстиславський. Під час воєн в середині сімнадцятого століття, особливо проходу через місто російських військ Хованського, постраждало багато будинків, кринський костел був розграбований, а будинок священика знищений.

У 1714 році завдяки зусиллям каноніка Яна Зєнковича дерев'яний костел був підмурований та відреставрований. На початку дев'ятнадцятого століття будівля була в дуже поганому стані і могла завалитися. У 1817 році костел був закритий, а службу перенесли в каплицю поруч із ним. У 1840 році ксьондз Амбросій Леснєвський почав будувати новий храм. У 1841 році був споруджений пресбітерій, до якого протягом трьох років добудували решту костелу.

Наприкінці дев'ятнадцятого століття пастор і прихожани вирішили побудувати мурований храм. Плани храму були складені, але влада в Санкт-Петербурзі не дала згоди на будівництво. Подальші спроби були зроблені після толеранційного указу в 1905 році. Був розроблений новий план за проектом відомого архітектора Стефана Шиллера та кошторис на суму майже 32 тисячі рублів. У жовтні 1906 року царська влада видала дозвіл на будівництво. У той час парафіяни готувалися шукати кошти. Була зібрана частина грошей, в Шацілах був побудований цегельний завод, де виготовили 170 тис. цеглин, були придбані дрова на випалення цегли та каміння. У 1907 році заклали фундамент для нового костелу. Завдяки допомозі парафіян і місцевих майстрів будівельні роботи швидко прогресували. У серпні 1912 року була розібрана стара будівля костелу, з якої у 1915 році був побудований новий будинок парафіяльного священика. Адміністратор віленської дієцезії Казімєж Міхалєвіч 30 листопада 1912 року урочисто освятив новий храм.

З шістнадцятого століття при парафіяльному костелі в Кринках діяв притулок для бідних, а у вісімнадцятому столітті була створена парафіяльна школа. Діяли також різні релігійні братства і об'єднання. Найстарішим, існуючим з сімнадцятого століття, було Братство Святої Анни. У міжвоєнний період: Католицька асоціація чоловічої та жіночої молоді, Братство Вервиці і Третій орден св. Франциска. Останні два існують до сьогодні.

3)      Православна парафія

Перша інформація про православну парафію в Кринках датується в шістнадцятим століттям. Для русинського населення, яке приходило в Кринкі зі сходу, виникла потреба створення православної парафії та будівництва храму. Це було зроблено завдяки привілею Сигізмунда Августа, підписаному у Вільні 26 січня 1560 року. Православна церква отримала патронат Різдва Христового. На власність церкви було передано дві влоки землі в межах міста і 3 ділянки під забудову. Двома з них керував батюшка Василь (на вулицях Завацькій і Новонєтупській), а другий священик на ім'я Касіян мав ділянку на вулиці Староґродзєньській.

Перший дерев'яний православний храм був збудований на ділянці площею 1 морг, розташованій між вул. Свіслоцькою і Завацькою. Інвентар Кринок 1578 року вказує:

Біля цієї церкви 2 ділянки, на яких руський піп мешкає, в них 10 прентів [міра площі; 1 прент = бл. 1,5 га]. Для прислуги церковної 1 ділянка, 5 прентів. На лікарню для убогих 2 ділянки, в них 10 прентів.

Православна церква знаходилася біля міського пасовища, на теперішній вулиці 1 Мая; на невеликому пагорбі позаду церкви був цвинтар.

Після Брестської унії 1596 року парафіяни церкви перейшли на уніатський порядок. Можливо, тоді храм змінив патронат на Різдва Пресвятої Богородиці. Після скасування унії в 1839 році православне духовенство почало повертати вірян назад у православ'я. У 1864 році почалось будівництво нового мурованого храму. Він був побудований в еклектичному стилі на ділянці, яка знаходилася ближче до ринку. У першій половині дев'ятнадцятого століття на землі, взятій із фонду костелу св. Анни в Кринках, відкрито нове кладовище.

У 1860 році до православної парафії належали такі населені пункти: Кринкі, Великі і Малі Озеряни, Пожече, Ямаше, Саннікі, Служкі, Лапіче, Пєтрашевіче, Кудриче, Сємьонувка, Бялоґорце, Ґєніуше і Крушиняни. У 1854 році було 2140 віруючих, а в 1907 році їх число збільшилося до 4 082 осіб. В даний час парафія включає місто Кринкі і сім прилеглих сіл, а число віруючих становить 650 осіб.

4)      Греко-католицька (уніатська) парафія

Греко-католицька парафія в Кринках існувала протягом 1596-1839 років. Спочатку належала до Брестської дієцезії, а після 1828 року до новоствореної Литовської дієцезії. У 1832 році царський уряд видав чотири укази, спрямовані проти Унії, а шість років опісля вже був підготовлений проект по відновленню православ'я на землях Речі Посполитої, забраних  Росією в результаті трьох поділів. У 1839 році уніатська церква перестала існувати, а її включення до православної церкви відсвяткували карбуванням медалі.

Ймовірно, віряни уніатської церкви в Кринках використовували колишню православну церкву і кладовище, розташоване на пагорбі поруч із храмом. У середині вісімнадцятого століття будівля була в поганому стані, як і дев'ять інших православних церков в Гродненьській економії. Їх стан був предметом обговорення під час Гродненського сеймику в 1754 році. Опис уніатської церкви в Кринках 1782 року наводить, що храм був: “...деревяний, ґонтом і частково соломою покритий, руйнується і ремонту не вартий”.

У 1804 році церква згоріла з усім начинням та документами. Незабаром після пожежі парафіяни побудували тимчасову невелику дерев'яну церкву, криту соломою. Тим не менш, була необхідність в мурованій церкві. За допомогою сенатора Дівова, власника частини Кринок, почався процес спорудження цегляної будівлі. Її не завершили, оскільки нестабільний ґрунт викликав розтріскування стін. У 20-тих роках дев'ятнадцятого століття збудували дерев'яну церкву, яка стояла до 1864 року. У 1810 році до уніатської парафії належали Кринкі і 21 навколишнє село.

Записи в метрикальних книгах костелу святої Анни в Кринках свідчать про співробітництво і взаємну допомогу в пастирських обов'язках духовенства обох обрядів. Ряд з них стосується таїнства хрещення "з води", яке в невідкладних ситуаціях здійснювали священики обох конфесій, незалежно від релігійної приналежності.

Після скасування унії в 1839 році віряни кринської парафії були зараховані до православної церкви. Не всі уніати добровільно погодилися перейти в іншу віру, тому багато з них зазнали репресій.

Світські інституції

На початку шістнадцятого століття Кринкі з дозволу короля були заселені як містечко. Були визначені володіння нового міського поселення (сільськогосподарські угіддя), розмір зобов'язань виплат в казну і роки "волі", тобто період звільнення від сплати податків. Місцезнаходження Кринок на довгому шляху Краків - Вільно та наявність тут королівського двору призвели до розвитку торгівлі та ремесел. Виникли численні корчми. У другій половині шістнадцятого століття в місті їх було вже 43. Вже в 1540 році функціонували четвергові торги, який в 1560 році офіційно підтвердив Сигізмунд Август. Жителі Кринок в той час підпорядковувалися земському праву і владі війта.

22 листопада 1569 місто року отримало міські права, надані Сигізмундом Августом, а також герб. Територія міста, у тому числі передмістя, була виключена з волості і підлягала юрисдикції міста. Місто перестало регулюватися литовським земським правом і загальним звичаям, натомість отримало самоврядування. Підтвердженою була влада війта, який був представником міста і піклувався про його інтереси. Його обов'язки полягали, передусім, на залученні нових поселенців, вимірюванні земель, переслідуванні злочинців, підготовці міста до оборони і зборі податків. Війт очолював війтівський суд присяжних, який розглядав кримінальні справи (крадіжки, вбивства, пограбування, зґвалтування і підпали).

Одночасно з магдебурзьким привілеєм місто отримало автономію. Бурмістр разом з радниками складали орган місцевого самоврядування. Бурмістр був представником міста і городян. Він очолював міську раду, яка здійснювала владу в місті, спостерігала за безпекою і порядком, торгівлею, забудовою і доходами міста. Бурмістр очолював суд радних, який розглядав цивільні та громадянські справи. Він обирався з чотирьох кандидатів від городян, і одного, затвердженого королем. Місто тоді також отримало право на другий торг в суботу і чотири ярмарки на рік. У цей час, як і раніше, євреїв у Кринках ще не було.

У сімнадцятому столітті в Кринках, як і раніше, діяло міське самоврядування. Після воєн середини цього століття міській владі довелося зіткнутися з серйозними труднощами: руйнуванням будівель, великою депопуляцією і значною втратою майна. У той час відбувалося захоплення міських посад довколишньою шляхтою. Все більше ділянок в місті переходило в їх руки. Збережені архівні записи з цього періоду не наводять єврейських прізвищ в місцевих органах влади.

У вісімнадцятому столітті значення місцевого самоврядування впало, але зросла влада війта. Бурмістра, членів Ради і Лави призначав війт, вибори уже не відбувалися. Видані Ратушею документи та юридичні акти підписував війт і ставив на них свою (а не міську) печатку. Повне усунення муніципальної автономії приніс відповідний акт парламенту 1776 року, який позбавив Кринкі міських прав на 140 років. Городяни повинні були відробляти панщину.

У 1870 році Російська імперія провела міську реформу, яка вплинула й на Кринкі. Хоча вони тоді ще не мали статусу міста, отже, перші вибори місцевого самоврядування були проведені у 1882 році, і на них із 250 міщанських сімей право голосу було тільки у 82 чоловіків, всі євреї. Обирався староста як голова міста та три члени ради. У передвиборній кампанії брали участь єврейські родини Морґовічів, Фінків, Лідерів, Копелів і Берковичів. Мордехай Фінк виграв вибори. Чотири роки по тому Кринкі очолив Хаім Лідер.

У перших після здобуття незалежності виборах до міської ради Кринок у 1919 році обрано 24 радних. Керівним органом був магістрат, що складався з бурмістра, заступника, секретаря і двох лавників. Бурмістром став Адольф Кузьма, а його заступником Бендет Ништ з Цеірей Сіон. У 1927 році вибори виграв Павел Царевіч, а Давід Готліб з Бунд був обраний заступником бурмістра. У 1938 році до магістрату було обрано по 8 представників-християн та євреїв. Поалей Ціон отримав 6 місць у Раді, в той час як Бунд два. Павел Царевіч знову став бурмістром, а його заступником Мейлах Залкін з Поалей Сіон. У міжвоєнний час бурмістром Кринок ставав християнин, а його заступником завжди був єврей.

Після війни в Кринках відновили діяльність державні установи, політичні партії, профспілки, виникали об'єднання і організації різних видів. Поновили діяльність: відділок державної поліції, поштово-телекомунікаційне управління, в 1923 році виник Кооперативний народний банк, продовжив працювати Єврейський банк, заснований в 1912 році Яковом Лейбом Залеським. Заклад надавав невеликі кредити на прийнятних умовах, рятуючи від краху багатьох єврейських крамарів, ремісників і робітників. Банк був на першому поверсі будівлі в стилі модерн на нинішній вулиці. Бема; на другому поверсі діяв кінотеатр "Модерн". На сучасній вул. Ґарбарській, в будинку Книшинського розміщувався міський суд, де судив суддя Пшевлоцький. Двома нотаріальними бюро керували Новицький і Кшижановський. Місту належала власна електростанція, орендована євреями, і пожежна команда, членами якої також були євреї. Пожежний оркестр очолював Лейзер Калмановіч. Були дві лікарні: міська, де лікарями були Єпіфанов, Міклашевіч та єврейська, розташована на вул. Чистій поряд з синагогою Єнтес бейт Мідраш. Свої послуги жителям пропонували фельдшер Макс Дуля, стоматолог Роза Ґарбер і акушерка Хая Каган. Розвивалась торгівля (більше 60 магазинів) і ремесла. У 1925 році в Кринках засновано Асоціацію єврейських ремісників, очолювану Вольфом Екштейном. У 1929 році до ради цієї організації входили: Хаїм Каплан, Хаїм Шиндер і Барух Здзітовський.

У цей період були дуже активні і змагалися між собою на суспільній арені міста дві єврейські політичні партії. Жвавою діяльністю в Кринках займався Загальноєврейський союз робітників "Бунд", який прагнув відновити колишні революційні традиції в місті. Партія послідовно виступала проти сіоністської програми і виступала за вирішення єврейського питання в Польщі через соціалістичне перетворення політичної системи та культурно-національну автономію євреїв. Бундівці керували культурними установами: бібліотеками, єврейськими школами, а також профспілками. Для молодих людей з Бунду були створені організації Цукунфт і Скіф. Головою Бунду в Кринках був Давід Готліб, відома людина в міжвоєнній Польщі. До активних членів партії належали Янкель Леві — радник у міській раді, Тевель Кунцевицький — член міської ради, Янкель Темкін, Нахум Бляхер — секретар Профспілки працівників шкіряних заводів, Рахеля Шустер, Ефраїм Петрицер — лідер Цукунфт.

Другою партією, яка активно діяла в Кринках, була був Поалей Сіон, найсильніша сіоністська партія в Польщі. Найбільш важливими заходами сіоністів у Кринках були підготовка молодих людей до алії (виїзду в землю Ізраїлю) та виховання дітей у національно-івритомовному дусі. Метою руху було створення соціалістичної єврейської держави в Палестині, а в діаспорі отримання національної автономії для євреїв. Від імені Поалей Сіон в Кринках була заснована молодіжна організація, Сіоністська соціалістична партія "Молодь Сіону" (Цеірей Сіон), що налічувала 180 членів. Вони були активні в Раді міста, а також у раді єврейської громади (Бендет Нішт) і в різних соціальних закладах, таких як Банк людовий, дитячі будинки, світлиці, бібліотеки, спортивні клуби.

У 1919 році організація Цеірей Сіон заснувала в Кринках рух ге-Халуц (Піонер), завданням якого була підготовка єврейської молоді до життя в Палестині. Для робітників організовувалися вечірні заняття. Відбувалося навчання членів руху фізичній праці та суспільному життю. Був орендований великий сад недалеко від міської лазні, в якому група молодих хлопців і дівчат навчалися веденню сільського господарства, садівництва тощо. Кринкі стали транзитним пунктом для піонерів, які приїжджали в місто з околиць, аби пройти тут навчання. Перша група піонерів з Кринок відправилася в Землю Ізраїлю влітку 1920 року. Серед них Шейма Зак, Цві Ротборт, Айзік Острінскі та Аврам Нейман. Піонерський рух розвивався і досягнув найбільших масштабів в останній рік перед початком Другої світової війни. Організація ге-Халуц розташовувалася на вулиці Церкєвній.

Під патронатом різних партій і організацій у Кринках діяли численні єврейські школи. Організація Цеірей Сіон (Молодь Сіону) створила школу "Тарбут" з івритом як мовою навчання. Вона здійснювала культурно-освітню діяльність. У травні 1926 року Кураторіум в Гродно не надав Правлінню товариства Тарбут дозвіл на роботу школи в Кринках у новому навчальному році. Під впливом партії "Бунд" перебувала Центральна єврейська шкільна організація "CISZO". Це був рух за створення шкіл з мовою викладання їдиш, який також розвивав світську культуру на основі соціалістичних ідеалів. В школі, заснованій в Кринках бл. 1919 року, частина предметів викладалася польською мовою, а деякі на їдиш. На початку 1920-го року в школі було 138 учнів і 93 студенти. Від 1923-1924 навчального року школа протягом певного періоду була закрита. Організація "Мізрахі" мала свою шкільну структуру "Явне", в якій розвивалася освітня діяльність, базована на івриті. На початку ХХ століття Малка та Сіма Гросман відкрили єврейську школу для дівчат. Від 1923 року в Кринках діяло івритомовне професійне училище під керівництвом Д'яманта Розенблата, в якому готували фахівців для шкірообробної промисловості. На вул. 3 Мая діяла семикласна загальноосвітня  єврейська школа, яка знаходилася у двох двоповерхових будівлях, поєднаних надземним переходом. У 1938 році введено в експлуатацію нову будівлю польської початкової школи, до до якої ходили і єврейські діти.

На захист працівників і для боротьби за поліпшення їхніх умов праці в Кринках були створені дві профспілки, до яких разом із християнами належали євреї. Одією з них стала Профспілка працівників швейної промисловості. У 1927 році до керівників спілки належали: Лейба Штурмак, Хаїм Левін, Естера Бляхер, Нохім Бляхер та Ельяш Рида. Два роки по тому в раду спілки увійшли: Ірида Ґляґо, Шліма Штурмак, Хана Бровда, Ісаак Хацкєль і Міхеля Нутрон. Протягом цього періоду профспілка відчувала серйозні фінансові проблеми. Другою була профспілка працівників шкірообробної промисловості. У 1929 році її очолював Міхал Царєвіч, а членами були Абрам Зак, Абрам Залевський, Якуб Темкін, Александер Чернек. Профспілки організовували страйки на заводах, а також допомагали звільненим з роботи.

У міжвоєнний період у Кринках працювали різні організації, громадські й культурно-освітні. Численні благодійні братства надавали допомогу бідним і нужденним. До них належали: сиротинець, Польсько-американська кухня для бідних, Братство Бікур Голім, члени якого відвідували хворих і доглядали за ними, асоціація Лінас Гацедек надавала допомогу бідним. Працював аматорський театр, секретарем правління якого у 1929 році був обраний Мейлах Ліхтшхейн, вчитель польської школи. Діяли два спортивні клуби: "Маккабі" та "Бар Кохба" та товариство "Ютшня", членом якого був Аврам Шмуель Зутз.
Кінець діяльності світських і релігійних інституцій, громадських, благодійних та культурно- освітніх організацій принесла Друга світова війна.

Сучасні установи:

Міський уряд в Кринках є адміністративним центром міста і Кринської ґміни. Від Уряду міста працює Департамент комунального господарства, Комплекс муніципальних шкіл із власним спортзалом і спортмайданчиком "Орлик", дитячий садок (входить в Комплекс муніципальних шкіл), Центр культури ґміни, Осередок спорту і відпочинку (футбольне та волейбольне поля відкритий басейн), Ґмінний центр соціального забезпечення, Добровільна пожежна бригада.

У Кринках діє відділення поліції, відділення прикордонної служби, кооперативний банк  (філія банку в Білостоці), відділення Польської пошти, Центр опіки "Карітас", Недержавний заклад охорони здоров'я і Заклад сестринського догляду.

 

КООРДИНАТИ ВАЖЛИВИХ УСТАНОВ

 

Urząd Miasta i Gminy Krynki

ul. Garbarska 16, 16-120 Krynki

tel. 85 722 85 59

e-mail: kancelaria@krynki.pl

 http://krynki.com.pl/

 

Gminny Ośrodek Kultury w Krynkach

ul. Grodzieńska 7, 16-120 Krynki

tel. 85 7228 121

e-mail: gokkrynki@gmail.com

http://www.gok-krynki.pl

 

Gminna Biblioteka Publiczna w Krynkach

ul. Cerkiewna 3, 16-120 Krynki

tel. 85 711-27-23

e-mail: biblioteka.krynki@gmail.com

 

Zespół Szkół Samorządowych w Krynkach

Aleja Szkolna 10, 16-120 Krynki

tel. 857228648

e-mail: szkolakrynki@szkolakrynki.pl

http://www.szkolakrynki.pl

 

Урбаністика

Спочатку просторове розташування Кринок формувалося уздовж шляху Вільно - Краків. У місці, де дорога роздвоювалася на Брестський тракт і Наревську дорогу, ймовірно, виник перший ринок, на якому в 1517 році почато будівництво костелу. У шістнадцятому столітті під час волочного вимірювання, яке ініціювала Бона Сфорца, місто було перенесене за річку Кринку і отримало нове планування: прямокутний ринок і сітку перпендикулярних вулиць. Будівлі були дерев'яними, в основному покриті соломою, зведені на визначених ділянках, виділених уздовж 11 вулиць. На ринковій площі була збудована ратуша, будинок міської ваги, постригальня (установа, в якій обрізалася тканина) і міські крамниці. Це було місце соціального та економічного життя. Тут проводилися віча, оголошувалися розпорядження і накази, тут зосереджувалася міська торгівля.

Після пожеж у місті в 1775 році, які суттєво зруйнували будівлі городян, розроблено новий план Кринок. Ініціатором унікальної містобудівної концепції був литовський підскарбій Антоні Тізенгаузен, тодішній орендар економії Гродна, а її автором був італійський архітектор Юзем де Сакко. Основою нового просторового планування був оточений будинками шестисторонний ринок, створений на місці колишнього прямокутного. Від ринку променями відходили 12 вулиць, на яких були аустерії (корчми) і купецькі будинки. На новопланованих вулицях будувалися житлові будівлі, в першу чергу для погорільців, що мало б перешкодити депопуляції Кринок після пожеж. Біля ринку було виділено дві ділянки під синагогу та церкву. Часті пожежі викликали спотворення містобудівного плану Тізенгауза, але його сліди збереглися до нашого часу.

Разом із розвитком шкірообробної промисловості, який припав на другу половину дев'ятнадцятого століття, наступив іще один етап урбанізації Кринок. У східній частині міста, вздовж вулиці Ґранічної, виник промисловий район, забудований великими фабриками. На ринковій площі і прилеглих вулицях були побудовані величні кам'яниці, що належали багатим євреям, власникам шкіряних заводів. Це позначилося на міському характері центру Кринок. У той же час на околицях стояли дерев'яні будівлі, населені землеробами. На західній стороні міста, між вулицями Білостоцькою та Церкєвною виник єврейський квартал, відомий як Кавказ. Він був населений єврейською біднотою, що сходилася до Кринок в пошуках роботи на місцевих фабриках. Інженер Перельман, який був у Кринках в 1901 році, так описав район «Кавказ»:

Непрохідний бруд, калюжі, криві, нахилені мазанки, обідрані й сумні, напівголодні діти, [...] жалюгідний, втомлений вигляд жінок, звичні скарги на відсутність праці, незадоволеність працівників у зв'язку з важкою та небезпечною для здоров'я роботою на шкірообробних фабриках, еміграція молоді — все це свідчить про те, що в цьому фабричному закутку  життя єврейських мас переповнене глибоким трагізмом.

Несприятливі зміни для  урбанізації міста принесла німецька окупація. Бомбардування і прохід через Кринкі фронту в 1944 році призвели до дуже великих руйнувань міста: заводи, контори, адміністративні будівлі і житлові будівлі (70%), що стало причиною втрати Кринками статусу міста. Після 1955 року Кринкі, які не так давно були процвітаючим промисловим центром, стали селом.

Шестикутний ринок з 12-ма радіальними вулицями, що ведуть від нього, є єдиним таким об'єктом у Польщі, і одним із двох в Європі. До Другої світової війни на брукованій ринковій площі був торговий павільйон з численними магазинчиками. Після війни було прокладене кругове перехрестя, а посередині перехрестя в 60-х роках ХХ століття створили парк, в якому відпочивають місцеві мешканці.

Етнографія

Невідомо, чи в Кринках проводилися етнографічні дослідження.

Пам'ятки архітектури

Руїни Великої синагоги — бет га-кнесет (вул. Ґарбарська)

На розі сучасної вулиці Ґарбарської і Школьного провулку до 70-х років ХХ століття стояла мурована синагога — бет га-кнесет. Будівля з гранітних валунів була зведена на квадратному плані з прямокутною головною залою, прилеглими до неї молільними кімнатами для жінок і сінами із західного боку. Синагога була двоповерховою і мала підвал. У місцевих переказах говориться, що під час її будівництва був побудований дерев'яний настил, по якому котили величезні камені. Загальна площа будівлі склала майже 7,5 тис. м2. Грандіозно виглядав інтер'єр синагоги, а особливо великий різьблений Арон га-Кодеш, зроблений невідомим митцем. Оригінальна Біма, включена у 8 колон, височіла над головною молитовною залою.

Під час німецької окупації синагога була сплюндрована всередині, і весь інтер'єр був знищений. Окупаційна влада перетворила будівлю на місце капітального ремонту танків, для чого були вибиті великі ворота в північній стіні. У 1944 році синагога була частково зруйнована відступаючими гітлерівськими військами. Однак повністю зруйнована не була, ймовірно, завдяки своїй потужній конструкції. Після війни була пропозиція відновити об'єкт і передати його для культурних цілей. На початку 70-х років влада вирішила підірвати синагогу, мотивуючи це загрозою обвалення. Нині зберігся лише фундамент будівлі.

Кавказька синагога — Кавказький бет га-мідраш (вул. Пілсудського)

Двоповерхова мурована синагога 1850 року, побудована на квадратній основі і покрита чотирисхилим дахом. Вона має характерні вікна з напівкруглими завершеннями і декоративні карнизи та фризи. Із західного боку знаходився бабинець. Під час Другої світової війни будівля була зруйнована, але в 1955 році відбувся ремонт, замурували деякі віконні отвори і синагогу переробили на кінотеатр. Кавказький бет га-мідраш був у 5 разів менший, ніж  Велика синагога. Сьогодні тут знаходиться будинок культури.

Поширена думка, що будівля отримала свою назву від продавців, які імпортували шкіри з Кавказу до місцевих фабрик. Однак більш імовірно, що цю назву принесли з собою євреї, які мігрували в Кринкі з Кавказу.

 

Синагога хасидів зі Слоніма — Єнтес бет га-мідраш (вул. Чиста)

Збудована у другій половині дев'ятнадцятого століття синагога має прямокутний план з бабинцем на західній стороні. Оригінальний двоповерховий будинок з двокольорової цегли збудувала Єнта Рафаловська Вольфсон, купчиха з Гродно, звідси і назва синагоги. Після пожежі в 1888 році пошкоджена будівля була відреставрована і незначно перероблена. Основна частина будівлі покрита ламаним чотириспадовим дахом, а бабинець односпадовим. На нижньому поверсі був молитовний зал, освітлений зверху напівкруглими вікнами, а згори знаходились приміщення, призначені для вивчення священних книг. До сьогодні на зовнішніх стінах збережені численні архітектурні деталі. Після війни в будівлі розміщувався склад сирих шкур, наслідком чого стали пошкодження, видимі на зовнішніх стінах. В даний час будівля перебуває у приватній власності.

  

Єврейський цвинтар – бет га-кварот (вул. Заулек Заґумєнни)

Єврейський цвинтар у Кринках є одним із найбільших і найліпше збережених кладовищ на Білосточчині. Його загальна площа становить понад 2 га. Він складається зі старого кладовища, встановленого завдяки королівському привілею, і нового кладовища. Наприкінці вісімнадцятого-початку дев'ятнадцятого століття площа кладовища була розширена в північно-західній частині на нову ділянку. У середині дев'ятнадцятого століття покійників почали ховати на новому кладовищі, відокремленому від старшої частини кількаметровою алеєю. Приблизно у 1920 році було додано другу ділянку до нового кладовища, таким чином завершуючи формування площі некрополя. У другій половині дев'ятнадцятого століття цвинтар обгородили кам'яною стіною з використанням вапняного розчину. На деяких каменях знаходяться цифри із зазначенням номерів рядів поховань, що дозволяє швидко знайти могилу. З південного боку муру були дерев'яні головні ворота (не збереглися). Під час німецької окупації велика кількість надгробків (особливо зроблених з мармуру або граніту) була використана на побудову молочарні. Тоді ж були знищені охелі. Багато надгробків були розграбовані і використані як будівельний матеріал.

 

Старий цвинтар – XVII/XVIII ст., збережений в поганому стані, з великими просторами без надгробків, відсутністю системи захоронень чи поділу на ділянки. Тут є близько 500 мацев, більшість зроблена з конгломерату, пошкоджена і нечитабельна. Частина вже лежить горизонтально. Найдавніші ідентифіковані надгробки датуються 1755-1799 роками. На старому кладовищі збереглася яма, що під час німецької окупації служила як криївка і місце зберігання літургічних книг.

 

Новий цвинтар – XIX-XX ст. Краще збережений, в багатьох місцях видимий рядовий порядок мацев. Більшість надгробків відносяться до класичного “ашкеназійського” типу: скромні, зі спрощеною символікою і епітафіями. Тексти можуть бути врізані чи опуклі, а деякі надгробки мають сліди фарбування, переважно чорним кольором. Мацеви зроблені в основному з конгломерату, є також гранітні, бетонні і з пісковика. Крім класичних мацев, є також мацеви у вигляді «древа життя» або прості обеліски на підставках. На цій частині кладовища знаходяться бл. 2000 мацев і 16 надгробків з бетону. Є два непозначені масові поховання часів Другої світової війни. Мацева на могилі рабина Єгошуа, сина Арі з 1901 року містить цікаву епітафію, вірш на івриті, у якому є слова: “До останнього дня уникай націоналізму”.

 

 

Римо-католицький костел св. Анни (вул. Кощєльна)

Будівництво нової церкви було розпочато в 1907 році за проектом відомого архітектора Стефана Шиллера. Будівля розташована на осі північ-південь, повернена передом до міста. Завдяки допомозі парафіян, які носили цеглу на плечах (в т. ч. на високі рівні), будівельні роботи швидко прогресували. Храм зведений місцевими майстрами. Тринавова будівля, побудована в неоготичному стилі зі світлої цегли має розміри: довжина 27 м, ширина15 м, 20 м у перетині нав, дві вежі висотою 29 метрів.

У 1920 році новий парафіяльний священик, ксьондз Мечислав Радзішевський, закупив вівтар і амвон, зроблені фірмою Крочевського у Варшаві, а в 1923 році бічні вівтарі. Завдяки зусиллям ксьондза декана Юзефа Марцінкевича завершувальні та оздоблювальні роботи тривали до 1928 року. Завдяки старанням священиків костел у Кринках пережив дві світові війни і надовго вписався в панораму Кринок.

У головному вівтарі знаходиться ікона св. Анни, яка раз на рік, в день парафіяльного свята, піднімається і закриває статую Богоматері. В костелі знаходяться кілька предметів зі старого храму: дві кам'яні ємності на святу воду, два розп'яття, кілька ікон, процесійні вівтарики. У вікна вставлені барвисті вітражі другої половини ХХ століття.

 

 

Дзвіниця біля костелу св. Анни

На кладовищі біля костелу є мурована дзвіниця, побудована в 1882 році в необароковому стилі ксьондзом Яном Кєрсновським. Спочатку вона знаходилась навпроти входу в старий дерев'яний храм і виконувала роль костельної брами. У міжвоєнний період дзвіниця використовувалася як цвинтарна каплиця. Зараз вона повернувся до виконання ролі дзвіниці. На ній висять три дзвони: св. Йосипа вагою 508 кг, св. Анни — 250 кг і св. Терези — 151 кг.

 

Прикостельний цвинтар (вул. Кощєльна, Нова)

Кринська парафія має два цвинтарі. Перший з них, так званий прикостельний цвинтар, уже не використовується для поховань. Розташований біля костелу св. Анни, на Y-подібному перехресті вулиць Кощєльної і Нової, біля дороги, що веде з Кринок до Ґрудека. Заснований в сімнадцятому столітті, трикутний, площею 0,5 га. У 1850 році був оточений кам'яною стіною. Цей мур зроблений з каменю на цементному розчині.

На кладовищі є сім історичних, окремо стоячих надгробних плит з другої половини дев'ятнадцятого століття, зроблених з чавуну, мармуру, граніту та пісковику. Надгробки  належать місцевим землевласникам і духовенству. Цікавим об'єктом є сьомий надгробок з таємничим написом "NN", гранітний, без інформації, хто тут похований.

  

Римо-католицький цвинтар (вул. Кощєльна)

Другий цвинтар, що належить католицькій парафії св. Анни і в даний час використовується для поховань, віддалений від костелу на близько 400 метрів. Він був заснований у 1861 році на площі 1 га. Після Першої світової війни цвинтар вимагав збільшення, бо вже траплялися поховання кількох тіл в одному місці. З ініціативою розширення кладовища виступили парафіяни, які в 1937 році написали до архієпископа Ромуальда Ялбжиковського прохання про виділення 2 га костельної землі для цієї мети. Однак Друга світова війна завадила цим планам. Тільки в 1951 році парафіяльна рада на  чолі з тодішнім парафіяльним священником, ксьондзем Яном Ласкою, вирішила розширити кладовище і відремонтувати пошкоджений паркан. Загальна площа землі, виділена для цієї мети, становила 4 га.

Найстаріша частина кладовища оточена додатковим кам'яним муром. Є багато надгробків у вигляді кованих чавунних хрестів, встановлених на кам'яних постаментах, датованих другою половиною дев'ятнадцятого і початком двадцятого століття. Найстаріший збережений надгробок датується 1873 роком і розташований у північно-східній частині цвинтаря. На лівій стороні головної алеї знаходиться могила Невідомого солдата 1920 року. Більше 30 надгробків через свою історичну вартість були включені в список пам'яток культури.

 

Православна церква Різдва Пресвятої Богородиці (вул. Церкєвна)

Будівництво церкви почалося в 1864 році. Мурована будівля з керамічної цегли зведена на проекції витягнутого прямокутника, на фундаменті з каменів і на високому цоколі. Спереду стоїть вежа у формі прямокутного паралелепіпеда, увінчана дзвіницею. Над основним корпусом знаходиться восьмикутний ліхтар з куполом-цибулиною та православним хрестом. Вежа покрита чотирисхилим дахом, завершена куполом-цибулиною. Стиль церкви описується як еклектичний з рисами православного мистецтва.

У 1868 році будівництво було завершене, і на свято Різдва Пресвятої Богородиці церква була освячена архімандритом монастиря в Супраслі Вінцентом. У 1869 році церква була обгороджена кам'яним муром, а в 1890 році зроблено новий іконостас і багато інших робіт. У 1914 році німці перетворили храм на військовий склад, але завдяки зусиллям прихожан порядок у церкві було відновлено і вона знову служила як місце молитви. У 1982 році був проведений ще один ремонт в храмі; фрески намалював білостоцький художник Юзеф Лотовський. У 1996-1999 роках позолочено іконостас, а в 2004-2005 роках оновлено вигляд зовнішніх стін.

Біля церкви є невелике кладовище з п'ятьма могилами, найстаріша датується 1907 роком. Подвір'я церкви неправильної восьмикутної форми оточене кам'яною стіною з контрфорсами і мурованою брамою.

 

Православний цвинтар в Кринках

Православне кладовище було закладене в 60-х роках дев'ятнадцятого століття на пагорбі на північний схід від міста, оточене кам'яною стіною. Спочатку його територія простягалася від паркану на південній стороні до головної алеї (це найстаріша частина цвинтаря).

У 1872 році на пагорбі була збудована дерев'яна цвинтарна каплиця св. Антонія. У 1989-1996 роках проведено капітальний ремонт каплиці, яка була освячена Його Високоповажністю Савою, архієпископом Білостоцьким та Гданським.

В даний час головна алея розділяє кладовище на стару і нову частину. Могили розташовані рядами вздовж напрямку північ-південь. Могили орієнтовані на захід чи на схід. Є багато надгробків з каменю з кованими хрестами з кінця дев'ятнадцятого і початку двадцятого століття. Найстаріший зі збережених надгробків датується 1884 роком.

 

Місця пам'яті

 

Масове поховання мешканців Кринок часів німецької окупації – Профітка

Могила розташована на лівій стороні дороги до міста, за декілька сотень метрів від розділення доріг на Білосток та Сокулку (бл. 1 км від Ринку). Тут знаходиться камінь із меморіальною дошкою, розташований між двома величезними деревами.

Після бомбардувань Кринок в червні 1941 року тут виник величезний кратер діаметром близько 8 м і глибиною 3 м. Коли німецькі війська окупували місто, над цією ямою розстрілювали жителів Кринок. В цьому місці гинули євреї, християни, комуністи. За словами очевидця, тоді молодого хлопця, який працював у полі з іншого боку дороги, людей приводили окремими групами, на краю ями їх вбивали, а тіла присипали землею. Число жертв невідоме. Приблизно могло бути страчено більше 50 осіб. Незабаром тіла християн родичі перепоховали на католицькому і православному цвинтарях. Тут залишився прах кринських євреїв, у тому числі Лейзера Калмановіча, диригента духового оркестру місцевої пожежної бригади.

 

Братська могила євреїв 1941 року на єврейському цвинтарі (могила не позначена)

У цій могилі знаходяться останки понад 50 євреїв. Це цивільні особи, які протягом нальотів німецької авіації в червні 1941 року були на міському пасовищі. Ці люди вірили в те, що якщо вони будуть на відкритому місці, нічого з ними не трапиться. Однак артилерійські снаряди впали в те місце, де вони сиділи.

Серед жертв були: Боровський, Хана і Неха Кірзнер, сім'я аптекаря Жуховського, у тому числі обидві дочки Роза і Таня, Ґолінський, Шмуель Іцхак Рахкін з дружиною Діною і  трьома дітьми: Фейгою, Естерою і Абеле, сестра Діни з чоловіком і двома дітьми, друга сестра, дружина Мотке Адмурського, вся сім'я Слоер, Маша Камінська, дружина Ісроеля Камінського з сином. Могила знаходиться в західній частині кладовища.

Можливо, в цій могилі лежать кістки кільканадцяти євреїв, спійманих під час облави і страчених біля дороги до Сємьоновки, за 2 км від Кринок (в даний час в Білорусі).

 

Цвинтар гетто – єврейський цвинтар (могила не позначена)

За час існування гетто в Кринках тіла померлих ховали на його території. Кладовище було розташоване недалеко від вулиці Ґрохової. У 1947 році останки були ексгумовані і перепоховані на єврейському кладовищі в братській могилі. Вона розташована на західній частині кладовища. Кількість похованих невідома.

 

Цінні зелені насадження

 

Присадибний парк

У 60-ті роки вісімнадцятого століття в Кринках побудовано палацово-парковий комплекс, до якого увійшли садиба, господарські споруди і терасовий італійський сад. Він був розташований біля дороги, що вела від костелу до Ґрудка за річкою Кринкою. Характерними рисами планування були: осьові сполучення, складні системи з двох офіцин із господарськими двориками, ставки, розташовані симетрично по обидві сторони від головної алеї і з'єднані з каналом. Декоративний сад був розташований в західній частині, а одна з його ділянок прилягала до садиби. Більший сад з овочами був розташований між парком і будівлями міста. Його перетинав канал, утворений після регулювання річки Кринки. Перпендикулярно до каналу йшла алея до головного подвір'я. З обох сторін алеї знаходилися два прямокутні ставки. Третій став був біля витоків Кринки.

Після третього поділу Польщі садиба з прилеглими територіями перейшла до сенатора Івана Соколова. У першій половині дев'ятнадцятого століття тут відбулися деякі зміни. Була змінена композиція, перестала існувати садиба на осі під'їзної дороги, ліквідовано великий двір з господарськими будівлями в південній частині та сад над річкою. Натомість був збудований новий комплекс житлових і підсобних будівель, розташований на північному сході від старого палацу. Між ними з'явилися нові сади. У той час власником садиби був Ян де Віріон, гродненський підкоморій, який купив маєток у спадкоємців Соколова.

Подальші зміни в композиції відбулися у другій половині дев'ятнадцятого століття. У 1856 році садиба стала власністю сина Яна де Віріона, Володимира, громадського та економічного діяча. На сусідньому пагорбі було створене господарство: дерев'яний будинок, господарські будівлі і розташований на схилі пагорба сад. На землях навколо маєтку були побудовані виробничі споруди, зокрема, гуральня і паровий млин для мелення кори. У результаті Першої світової війни деякі господарські споруди і маєток де Віріонів були зруйновані, садибу так і не відновили. На місці однієї з офіцин був зведений тільки дерев'яний житловий будинок, який виконував функції так званої “керувальні”.

            Подальше нищення парку відбулося під час Другої світової війни. Під час радянської окупації в садибному парку перебував танковий полк. Господарські будівлі були використані як склади, гаражі та склади боєприпасів, а житлові будівлі як казарми. У результаті боїв були знищені майже всі господарські будівлі, а ті, що уціліли, розібрали після війни. Парк без догляду занепадав. Сьогодні об'єкт дуже занедбаний. Там немає і сліду колишніх доглянутих газонів та алей, які протягом десятиліть заростали хащами. До нашого часу збереглися дві алеї, які є головними осями композиції, старі дерева і мальовничі руїни господарської будівлі, порослої зеленню. Збережені види на місто, церкву і католицький цвинтар.

 

Рухомі пам'ятки

Відсутня інформація про рухомі пам'ятки і юдаїку, пов'язану з Кринками, у музеях чи приватних колекціях.

 

Нематеріальні цінності

Найстарішою нематеріальною цінністю Кринок є четвергові торги, що відбувалися у місті від першої половини шістнадцятого століття, і були офіційно підтверджені в 1560 році королем Сигізмундом Августом. Надана Магдебурзьким правом у 1569 році можливість торгувати в суботу, була перенесена в 1745 році Августом III на четвер, що було пов'язано з шабатом, який святкувався євреями. Четвергові торги існують донині.

 

Особи, пов'язані з Кринками

            Рабі Ар'є Лейб – прибув до Кринок із Заблудува і до 1814 року служив рабином. Після отримання номінації став рабином Білостока, де і помер. Є автором "Шааґат Ар'є" ("Гарчання лева"), тексту про пошесті. Він прославився як учений з гострим розумом і експерт в релігійних книгах. Брав участь у створенні літургійних пісень на івриті.

            Рабі Йозеф бен Ашер га-Коген – народився в Кринках; у 30-х роках дев'ятнадцятого століття був головою релігійного суду. Автор "Капот захав", опублікованого у Вільнюсі в 1836 році. Оточення рабинів, в якому він мав велику шану, описує його як "людину з гострим розумом, експерта в науці і знаючого напам'ять талмудичну літературу." Він був чудовим проповідником і коментатором в єврейських громадах.

            Рабі Йозеф з Кринок. якого називали Рабі Йоселе Ліпнішкер – обіймав посаду голови рабінічного суду. Був учнем рабі Хаїма з Воложина. Він був жалісливою людиною, тому до нього по благословення і підтримку приходило багато людей. Помер у 1867 році в Кринках.

            Рабі Барух Лавський – народився в Ломжах; здобув освіту в знаменитій єшиві у Воложині. У 1883 році став рабином Кринок. Як людина мудра і вчена мав великий вплив на економічні та соціальні справи в місті. Він був автором тексту "Мінхат Барух", завдяки якому став досить відомим, і його знали в кагалах Литви та центрах вивчення Тори. Однак рабин Барух був вірний Кринкам, де і помер взимку 1903 року у віці 60 років. У день похорону на місце його поховання прийшли натовпи людей, а прощальні промови сказали 8 рабинів.

            Йосіф Гезекєль Мішковський – народився у 1885 році в Ставіськах в Ломзькому повіті. У 1904 році відправився вчитися до Єрусалиму. До Польщі повернувся в 1914 році, а від 1922 року був рабином у Кринках. Під час виконання рабинських обов'язків долучався до допомоги нужденним, допомагав збирати кошти для єврейських закладів. Він заснував громадську школу для бідних хлопчиків, хедер га-Клалі, в якому наука була безкоштовною. Цей заклад був продовженням традиції старої школи Талмуд-Тора. Мішковський створив у Кринках організацію Лінас га-Цедек, яка допомагала бідним, і для її роботи шукав лікарів і медикаменти. Організував для бідняків позички без відсотків, допомагав сиротинцеві та жіночому товариству, організував курси шиття. Після початку Другої світової війни переїхав до Вільнюса, а в 1941 році виїхав до Ізраїлю. Був учасником надання допомоги єврейському населенню на окупованих територіях в Європі, особливо дітям. Помер в Ізраїлі у 1947 році і був похований в Єрусалимі на Оливковій горі.

            Сократ Яновіч – білоруський письменник, публіцист і журналіст. Народився 4 вересня 1936 в Кринках. Випускник польської філології Варшавського університету та білоруської філології педагогічного коледжу в Білостоці. Є автором понад 30 книг, написаних польською і білоруською мовами. Серед них: "Велике місто Білосток", "Срібний вершник", "Довга смерть Кринок", "Долина повна долі", "Білорусь, Білорусь". Він описав у них, часто з гумором, життя жителів Кринок і суспільні явища маленького містечка. За свою творчість він отримав безліч літературних премій і нагород. Заснував Товариство "Villa Sokrates", яке популяризувало білоруську культуру. Помер 17 лютого 2013 року. Похований на православному цвинтарі в Кринках.

 

Музеї, архіви, книгозбори, приватні колекції

В Кринках немає музеїв. Окремі фотографії знаходяться в приватних колекціях.

 

Туристичний потенціал

 

Доїзд з Білостоку автобусом (50 km).

•   „Gospoda pod Modrzewiem”

ul. 1 Maja 4, 16-120 Krynki,

tel. 85 722 80 69

kom. 504 079 513

e-mail: gospodapodmodrzewiem@gmail.com

https://www.facebook.com/gospodapodmodrzewiem

            Заклад спеціалізується на стравах місцевої кухні: картопляній кишці, картопляній бабці, варениками (пєрогами) з різними начинками, домашні пижі. Тут організовуються весілля, урочистості тощо.

 

•   Туристична база „U Antka”

ul. Wojska Polskiego 4, 16-120 Krynki

tel. 85 722 81 01

kom. 507 047 004

http://krynki.com.pl/noclegi.html

База кімнат:

- кімнати на 1, 2, 3 особи, кожен з туалетом;

- кухня;

- приміщення, пристосовані для людей з особливими потребами.

 

•   Szkolne Schronisko Młodzieżowe

Aleja Szkolna 10, 16-120 Krynki

tel. 857228648

Хостел розташований у школі в Кринках. Він пропонує розміщення для організованих груп та індивідуальних туристів. Аідкритий протягом літнього сезону: 1 липня — 26 серпня.

Наявні: 25 ліжок, туалети, 2 душові кабіни, дві кухні (самообслуговування: газова плита з духовкою, мікрохвильова піч, посуд - каструлі, миски, столові прилади), кімната для сушки, шкільний стадіон. Можна позичити постільну білизну.

 

Неподалік Кринок – Крушиняни (10 км від Кринок)

•         "Tatarska Jurta"

Dżenneta Bogdanowicz

Kruszyniany 58, 16-120 Krynki

tel. 85 749 40 52

606 603 760

www.kruszyniany.pl

e-mail:dzenneta@wp.pl
Агротуристична садиба "Tatarska Jurta" перебуває у віданні татарської сім'ї і пропонує унікальну атмосферу польського Сходу. Для гостей: проживання, татарська їжа, місце під намет і гриль. Садиба організовує майстер-класи з татарської кухні, урочисті заходи, виїзди у бричці та санях, багаття з запіканням ягняти. В Крушинянах можна відвідати татарську мечеть і мізар (кладовище).

 

•         "Dworek pod Lipami"

Kruszyniany 51, 16-120 Krynki

tel. 85 722 75 54

www.dworekpodlipami.pl

e-mail: dworek@dworekpodlipami.pl

Тиша і спокій, хороша їжа і елегантні номери є перевагами цього місця. Тут пропонується розміщення в садибі тартарів, наметове поле, кемпінг з санвузлом, організація заходів (причастя, весілля, хрестини, бенкети, навчання, вечірки на відкритому повітрі з барбекю).

  

Джерела

Документи, пов'язані з історією Кринок, розкидані по багатьох архівах і знаходяться в основному в закладах за східним кордоном. Невідомо, що сталося з архівами історії єврейської громади, зокрема документацією кринського кагалу і похоронного братства. Можна припустити, що все було знищено під час Другої світової війни.

Назви нижченаведених джерел подаються мовою оригіналу з описами польською.

 

a) рукописи

Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie

 Archiwum Kameralne – sygn.  III/113,  III/191 (supliki Żydów kryńskich z XVIII wieku);

 Zbiór Dokumentów Papierowych – sygn. 2041 (Kopia przywileju magdeburskiego dla Krynek);

 Zbiór Popielów – sygn. 324 (arenda Żydom grodzieńskim browarów w miasteczkach litewskich, w tym w Krynkach z 1566 roku);

Archiwum Państwowe w Białymstoku

Sprawozdania sytuacyjne wojewody białostockiego z lat 1928-1936, sygn. nr 34, 40, 57, 64, 65 (zawierają wzmianki o partiach politycznych, związkach zawodowych i organizacjach działających w Krynkach w okresie międzywojennym);

Centralne Archiwum Akt Dawnych Rosji w Moskwie

sygn. F. 389, ML ks. 113 (przywilej Żydom kryńskim na osiedlanie się w mieście oraz na inne prawa i  wolności z 1639 roku);

sygn. F. 389, ML ks. 173 (potwierdzenie przez Augusta III przywilejów dla Żydów kryńskich z roku 1745);

Litewskie Państwowe Archiwum Historyczne w Wilnie

sygn. F. SA 11292 (inwentarz miasta Krynek z 1713 r.,  zawierający nazwiska mieszczan żydowskich)

sygn. F. SA 11310 (inwentarz Klucza kryńskiego z 1786 r., zawierający wykaz ulic w mieście i właścicieli placów przy nich, w tym żydowskich);

sygn. F. SA 11535 (lustracja dymów w Guberni kryńskiej z 1795 r.);

sygn. F. SA 4056 (lustracja dymów w dobrach ekonomicznych, także w Krynkach w powiecie grodzieńskim z 1789 r.);

Narodowe Historyczne Archiwum Białorusi w Grodnie

sygn.  F. 8, op. 2, nr  246 (wykaz posesji żydowskich w Krynkach, które uległy pożarowi w 1879 roku);

sygn.  F. 8, op. 2, nr  962 (wykaz garbarni żydowskich w Krynkach z roku 1894);

Narodowe Historyczne Archiwum Białorusi w Mińsku

sygn. F. 1811, op. 1, nr 1-8 (księgi miejskie Magdeburgii kryńskiej z XVII-XVIII w., zawierające informacje o Żydach, m. in. akta kupna placów i domów);      

Zakład Narodowy im. Ossolińskich we Wrocławiu – sygn. 5620 II (Inwentarz Krynek z 1679 roku, zawierający kilkanaście nazwisk żydowskich);

 

b) Друковані першоджерела

Lietuvos Metrika. Knyga Nr 52 (1569-1570). Užrašymų knyga 52, Vilnius 2004 (arenda poboru podatków w Krynkach Żydowi brzeskiemu z 1570 roku);

Pinkas Krynki, red. Dov Rabin, Jerozolima 1970.

 

c) Друковані джерела

Bach Jan, Krynki 500 lat, Krynki 2009

Bach-Szczawińska Cecylia, Z dziejów Krynek w XVI wieku, „Studia Podlaskie”, t. XX, Białystok 2012.

Cygielman A., Krynki, [w:] Encyclopaedia Judaica, red. F. Skolnik, M. Berenbaum, vol. 12, Detroit – New York – San Francisco – New Haven – Waterville – London 2007.

Chodkowska Anna, O pochodzeniu przydomka „kaukaska” dla synagogi w Krynkach na Podlasiu, „Rocznik Mazowiecki”, R. 2010, t. 22.

Dylewski Adam, Śladami Żydów polskich, Wydawnictwo Pascal 2002.

Haskel Amir, Więzień z Bloku nr 11, 2012 (wersja w j. hebrajskim), 2014 (wersja w j. ang.).

Krynki miasto z historią, Album KAW, Białystok 2009.

Śladami opowieści z przeszłości pogranicza. Relacje międzyetniczne i kształtowanie się społeczności wsi w pamięci mieszkańców pogranicza polsko – białoruskiego na przykładzie miejscowości Krynki, red. Filip Pazderski, Białystok 2009.

Rąkowski Grzegorz, Polska egzotyczna - przewodnik, cz. 1, Pruszków 1999.

Wiśniewski Jerzy, Osadnictwo tatarskie w Sokólskiem i na północnym Podlasiu, „Rocznik Białostocki”, t. XVI, Białystok 1989.

Wiśniewski Tomasz, Bóżnice Białostocczyzny, Białystok 1992.

Wiśniewski Tomasz, Gmina żydowska w Krynkach, „Białostocczyzna” nr 3, Białystok 1989.

 

d) Машинописні джерела

Bielski Tomasz ks., Krynki i okolice, Poznań 1972.

Kopeć Ewa, Miron Alicja, Holocaust kryńskich Żydów. Pamięć dla przyszłości, Krynki 2005.

Kubiak Jan, Krynki. Studium historyczno  - urbanistyczne, Białystok 1976.

T. Wiśniewski, Dokumentacja ewidencyjna cmentarza żydowskiego w Krynkach, Białystok 1988.

 

e) Часописи

„Tutaj. W Krynkach i Okolicy”, miesięcznik 2002-2003

 

f) Інтернет-сторінки

http://pl.wikipedia.org/wiki/Krynki

http://krynki.com.pl/

http://www.liveinternet.ru/users/snaika/tags/krynki/

http://www.kirkuty.xip.pl/krynki.htm

http://www.sztetl.org.pl/pl/city/krynki/

http://www.jewishgen.org/Yizkor/Krynki/krynki.html

http://yizkor.nypl.org/index.php?id=2368

 

Текст опрацювала Цецилія Бах-Щавіньська (Cecylia Bach-Szczawińska)

 

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова