Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Орля — карта культурної спадщини

Орля (пол. Orla) — колишнє місто, сьогодні село, центр Ґміни Більського повіту Підляського воєводства. Орля розташована на Більській височині на деякій відстані від основних маршрутів: за 5 км на північ проходить шосе № 689 Більськ Підляський — Гайнувка, за 6 км на північний захід шосе № 692 Більськ Підляський — Клещеле, за 2 км на північ закрита у 90-х роках залізнична лінія Левек — Гайнувка (залізнична станція Орлянка). Великі міста неподалік: Більськ Підляський — 12 км на північний захід і Гайнувка — 21 км на схід. Центр воєводства, Білосток, розташований приблизно за 57 км на північ. Із заходу і південного заходу Орлю обтікає річка Орлянка (притока Нарева).

Синагога в Орлі на кінці вулиці Спулдзєльчої
Синагога в Орлі на кінці вулиці Спулдзєльчої (Фотограф: Маркевіч, Юзеф)

Історія

Перші архівні згадки про землі, на яких розташована нинішня Орля, походять з 90-х років XV століття. Близько 1500 року король Олександр Ягеллончик подарував їх Яськові Івановичеві для їх розвитку, даючи право засновувати там місто. Землі, прилеглі до західної частини Біловезької пущі, були тоді безлюдні. Це право згодом підтвердив король Сигізмунд Старий в документі від 1507 року. У 1512-1513 роках земля вже належала Михайлу Бугушеві Боговітиновичу, згодом підскарбієві земськогму і маршалку господарському. В той же час було утворене Підляське воєводство. У 1516 році відбулось розмежування його орлянського маєтку і Біловезької пущі. На Підляшші йому також належали Сім'ятицькі землі. Боговітинович побудував перший особняк в Орлі та заснував дві церкви: парафіяльну святого Симона Стовпника і садибну святого Івана Богослова.

Після смерті Боговітиновича Орля і маєток із більш ніж десяти сіл стали власністю його дочки Анни, яка у 1538 році стала дружиною Станіслава Тенчиньського, майбутнього краківського воєводи. Після його смерті в 1561 році місто, яке динамічно розвивалося, і прилеглі околиці дісталися його доньці Катажині Тенчиньській, яка була дружиною Єжи Олельковича-Слуцького, старости бобруйського і князя копильського, одного з найбагатших громадян Великого князівства Литовського. За часів правління Олельковичів у 1569 році була підписана Люблінська унія, за якою Підляське воєводство стало частиною Речі Посполитої. У той час орлянські маєтки становили 180 десятини земель (більше 3 тис. га), що давало їм статус других за величиною на Підляшші, після боцьковських маєтків Сапіг. Після смерті Єжи Олельковича у 1578 році орлянська волость знову дісталася його дружині Катажині з Тенчиньських, яка вдруге вийшла заміж — за Кшиштофа Радзивілла "Пьоруна", каштеляна троцького і пізніше воєводу вільнюського. Від 1585 року більш ніж два століття Орля належала роду Радзивіллів.

1614 року Кшиштоф II Радзивілл (1585-1640), воєвода вільнюський і гетьман великий литовський, надав Орлі міські права, дозволяючи селитися в ній "людям будь-якого стану, як християнам різних конфесій, так і євреям — купцям, ремісникам, крамарям, шинкарям". Місто стало однією з його улюблених резиденцій, про що свідчать, зокрема, збережені листи, відправлені з Орлі. Він же у 20-і роки XVII століття побудував тут мурований особняк, захищений системою бастіонів і заклав італійський сад, фільварок і, як кальвініст, заснував кірху. Він також видав у 1634 році документ, що регулював права і обов'язки громадян. У 1643 році ці права підтвердив і надав Орлі герб його син та наступний власник, Януш Радзивілл. Це особа особливо значима для кальвіністської традиції міста. Під час його правління тут відбулись кілька різноконфесійних синодів (кальвіністська традиція збереглася в Орлі до перших десятиліть XVIII століття.). Під час "Потопу" місто було сильно зруйноване, а кількість населення значно скоротилася.

У 1694 році Кароліна Радзивілл передала орлянські маєтки разом "із палацом мурованим, будівлями садибними і фільварочними і господарськими (...) з містечком Орля, з міщанами, євреями та селянами, з селами Бояри і підданими, що живуть в них" Бенедиктові Сапізі. Згодом ці землі як застава відійшли до Флемінгів, а потім майже на сто років перейшли у володіння Браніцьких з Білостока. У 1775 році після пожежі містечко мало тільки 90 будинків, з яких платилося подимне. У той час була знищена колишня орлянська резиденція, а пожежа у 1800 року знищила будівлі фільварку. Після третього поділу (1795 рік) Орля опинилася під владою Пруссії як частина так званої Новосхідної Пруссії, а з 1807 року в Білостоцькій області Російської імперії.

У 1808 році, після смерті Ізабелли Браніцької з Понятовських (сестри короля Станіслава Августа), орлянські маєтки від імені роду Радзивіллів перейняв Домінік Ієронім Радзивілл, XI ординат Несвіжу і Олики. Після його смерті в 1813 році їх успадкувала його дочка Стефанія, з 1828 року дружина генерала Людвіга Вітґенштейна, царського генерала. Після її передчасної кончини в 1831 році Орля та орлянська волость на більш ніж половину сторіччя відійшла у володіння Вітґенштейнів. У 1856 році Людвіг Вітґенштейн передав маєток сину Пьотру Вітґенштейну, який також був професійним російським військовим. Він, у свою чергу, передав його у 1882 році неповнорідному братові Федорові. В останні два десятиліття ХІХ століття відбувся поступовий розпродаж орлянських земель. Найбільшу її частину придбав у 1894 році Александр Патон, директор варшавського відділення Російського Державного банку. Частину колишньої спадщини Радзивіллів купила місцева єврейська родина Вайнштейнів. За даними перепису населення 1897 року в Орлі було 3003 жителі, у тому числі 2110 євреїв.

Місто сильно постраждало під час Першої світової війни, в основному внаслідок рішення російської влади в серпні 1915 року про примусову евакуацію православних жителів углиб Росії. Так зване біженство було викликано наступом німецької армії і робилося, аби залишити німцям «випалену землю». Орлянські євреї, однак, залишилися в Орлі, а більшість православних повернулися за кілька років.

Еміграція і воєнні руйнування стали приводом того, що після відновлення незалежності Польщі Орля суттєво зубожіла. Її населення скоротилося майже вдвічі — в 1921 році становило 1518 осіб, у тому числі 1167 євреїв. Це було однією з причин втрати міських прав. У наступні роки число жителів росло — у 1932 році тут були 2222 особи (1389 євреїв, 680 православних і 153 католики). Орля зберегла свій напівміський характер, працювало багато ремісників (майже виключно євреї), діяли три ресторани. Найбільшим роботодавцем у місті був кахельний завод, що належав до сімейства Вайнштейнів. 18 травня 1938 року в Орлі відбулась жахлива пожежа: згоріло 550 споруд, 75% від загальної кількості в місті (у тому числі 248 житлових будинків, з яких 220 належали євреям). Під час швидкої відбудови міста було частково змінене міське планування.

Після 17 вересня 1939 Орля опинилася під радянською окупацією, протягом якої кілька родин були депортовані до Сибіру. Після початку німецько-радянської війни 22 червня містечко зайняли німці. Під час німецької окупації єврейське населення було піддане багатьом обмеженням. У березні 1942 року в центрі Орлі було створене гетто, де були закриті всі євреї, а християни, що жили там перед цим, виселені. 2 листопада 1942 року гетто було ліквідоване. Євреї, що становили понад 70% населення, були депортовані в табір смерті у Треблінці, а деякі до гетто в Білостоці. У результаті населення різко скоротилося — до декількох сотень людей. Після війни до Орлі переселилося багато людей із сусідніх сіл, а колишнє містечко втратило свій міський характер. Тепер тут живуть близько 900 людей, в основному білорусів. Ґміна Орля у 2009 році, як єдина ґміна у Польщі, запровадила білоруську мову як допоміжну.

Історія євреїв в Орлі

Євреї з'явилися в Орлі, ймовірно, у другій половині XVI століття, запрошені Теньчиньськими. Документ за 1616 рік згадує про існування будинку молитви і 17 єврейських будинків. Радзивілли підтримували єврейське заселення, надаючи їм сприятливі умови і привілеї. Число євреїв у місті зростало швидко. Тим більше, що сусідні королівські міста — Більськ, Клещеле і Браньск — заборонили юдеям селитися в їхніх мурах. У результаті Тридцятилітньої війни (1618-1648) в Орлі оселилася і група єврейських біженців з німецького краю. В результаті до Голокосту євреї майже безперервно становили більшість жителів Орлі.

У наступні десятиліття Орля стала поруч із Тикоціном одним із найбільш важливих торгових центрів на Підляшші. Торговці з Орлі підтримували прямі контакти з багатьма великими польськими містами, зокрема з Вроцлавом, Кенігсбергом і Франкфуртом-на-Одері. У віддаленому за 60 км Мельникові на Бузі тримали власний торговий корабель. Річкова мережа була тоді насправді найнадійнішим торговим шляхом.

Розвиток Орлі призупинив шведський потоп (1655-1660) та війна з Москвою (1658-1659), які зачепили Підляшшя. Кількість населення Орлі значно знизилася, але єврейська громада досить швидко відродилася. Уже в 1676 році серед 229 оподаткованих жителів податки сплатили 104 євреї (45,4%). Наступні суттєві руйнування принесла Північна війна, в результаті чого у 1714 році євреї Орлі звернулися до кагалу в Тикоціні, який мав юрисдикцію над іншими єврейськими ґмінами на Підляшші, із просьбою зменшити податки, сплачувані ними. Запит був мотивований тим, що "велике спустошення в нашому краї, перервалася можливість заробітку".

У другій половині XVIII століття настав період процвітання для орлянських євреїв. У 1765 році число членів місцевого кагалу становило1358 осіб, він був найбільшим на Підляшші (після Тикоціна). У 1766 роки орлянські купці мали більше 20% частки в товарообігу Підляшшя із зарубіжними країнами. Відґор Шимонович, що займався торгівлею худобою, належав до найбагатших жителів міста. Євреї домінували в місцевих ремеслах: наприкінці XVIII століття тут записано 58 ремісників. Серед них традиційно переважали кравці, шевці, пекарі, кушнірі, м'ясники, шкіряники. Одним із найбільш поширених занять була торгівля, посередництво в продажу товарів сільськогосподарського виробництва та розлив алкоголю, який продавався у кількох єврейських корчмах у місті і орлянських маєтках (незважаючи на дію від 1664 року заборони їм селитися в селах цих маєтків).

У 1780 році тодішня власниця Орлі, Ізабела Браніцька, затвердила спеціальну уставу про орлянський кагал. Метою документа було врегулювання довгих суперечок між євреями. Устава визначила повноваження рабина і влади кагалу, в тому числі порядок їх вибору. Це один із небагатьох збережених правових актів, що стосуються правил керування єврейським кагалом. У1807 році серед 1586 жителів Орлі було 1102 євреї (69,5%), у 1815 році 1296 євреїв і 519 християн, у 1847 у всій орлянській синагогальній окрузі жило 4436 євреїв, а у 1897 році в місті записано 2110 євреїв (77%).

У 2-й половині XIX століття Орля помітно занепала. Це було пов'язано зі швидким розвитком сусіднього Бєльська, столиці повіту, який у 1873 році перетнула лінія Брестсько-Ґраєвської залізниці, частини маршруту Київ-Кенігсберг. Євреї почали селитися в Бєльську від межі XVIII/XIX століття, у середині XIX століття після довгих зусиль їх єврейська громада зрештою отримала дозвіл відокремитися від орлянської. Це призвело до втрати доходів останньої. Бідність, обмежена можливість заробітку означали, що в другій половині століття почалася велика еміграція орлянських євреїв. За кілька десятиліть сотні з них виїхали, в основному до США. У 1892 р У Нью-Йорку було засноване орлянське земляцтво — Independent Orler Benevolent Society, яке об'єднувало кілька сотень людей. Емігранти з Орлі фінансово допомагали своїм співвітчизникам на старій Батьківщині.

Під час Першої світової війни, коли наступала німецька армія, у 1915 році багато жителів Білосточчини виїхали на схід разом із відступаючою російською армією та адміністрацією. Згідно з першим після здобуття Польщею незалежності переписом населення у 1921 році в Орлі було тільки 1518 жителів, у тому числі 1167 євреїв (76,9%). Під час катастрофічної пожежі в 1938 році згоріли два дерев'яних бет га-мідраші, розташовані поруч із синагогою, яка теж постраждала (згорів дах). Протягом декількох місяців багато євреїв, які втратили дах над головою, жили у своїх православних сусідів. Відбудувати Орлю допомогла як польська держава, так і єврейські організації зі США та орлянське земляцтво з-за океану.

У міжвоєнний період серед занять, що виконувало єврейське населення, переважали традиційні єврейські професії. Кахельна фабрика Вайнштейнів, флагман промисловості в Орлі, давала роботу більше сотні осіб, як євреям, так і християнам. Три євреї працювали в сільському господарстві, постійно дивуючи своїх християнських сусідів. У місті працювали єврейські організації, зокрема Га-Шомер Га-Цаїр. Постійно тривала еміграція євреїв, і у більші міста (в основному в Білосток), і за кордон. Через значне зниження Сполученими Штатами після 1920 року квоти на мігрантів з Європи, орлянські євреї виїжджали переважно в Аргентину, Південну Африку та Палестину.

Зі збережених спогадів випливає, що в довоєнній Орлі не було жодної серйозної міжнаціональної ворожнечі, а єврейська і християнська громади мирно співіснували. Орля була своєрідним містечком з домінуючою єврейською громадою, кільканадцятьма польськими родинами і близько 25%-ю часткою православних білорусів і українців, чиї права в довоєнній Польщі були обмежені. Про в цілому дружнє співіснування євреїв і християн свідчать події приблизно 1937 року, коли в Орлю приїхали члени польської Націонал-демократичної партії, ймовірно, з Ломзького повіту, з наміром знищити єврейські магазини. Тоді на захист "своїх" євреїв виступили місцеві християни, ефективно стримуючи нападників, які ніколи не повернулися.

До початку Другої світової війни кількість євреїв збільшилася приблизно до 1500, а у вересні 1939 року ще на 500 осіб у зв'язку з тим, що багато єврейських біженців переїхали з польських територій, окупованих німцями. Незабаром після зайняття Орлі гітлерівцями 25 червня 1941 року вони почали переслідувати євреїв, і масштаби терору поступово зростали. За спогадами рабина Елі Гельперна: "Євреї мусили збрити бороди, а жінки обрізати коси. Євреям було наказано носити жовті круглі знаки на грудях і спині. Єврейські будинки були позначені жовтим знаками (...) щодня 400 євреїв ішли працювати, за що не отримували винагороди, маючи для виконання принизливі завдання". На них також була накладена контрибуція у півкілограма золота, три кілограми срібла і 40 тис. рублів.

У березні 1942 року все єврейське населення було закрито у гетто в невеликому районі в центрі Орлі, яке оточили дерев'яним парканом. Тиснява, голод і хвороби викликали високу смертність. Рабин закінчив свої спогади словами: "Того, що мало статися, тобто ліквідації містечка в листопаді 1942 року, ми не передбачили. У понеділок, другого листопада, єврейський квартал був оточений. Нам сказали, що нас вивезуть до Чорного моря або на Кавказ до праці. Немає чого шкодувати залишених будинків і майна. Знайдемо там те ж саме після евакуйованих жителів тих районів. Це подіяло так, що деякі жінки, які досі переховувалися у християнській частині міста, добровільно вийшли. На селянських возах нас, 1450 осіб, вивезли у гетто в Бєльську. Там правда про евакуацію стала для нас очевидною. До цього часу ми ще вірили в казочку про Чорне море. У п'ятницю 1450 євреїв з Орлі вигнано до залізничної станції, жорстоко б'ючи їх у той же час. Їх запхано у вантажні вагони по 150 осіб". Трохи більше 100 євреїв були вивезені до гетто в Білостоці, а решта в табір смерті Треблінка, де вони були вбиті. Період майже чотирьохсотрічної присутності євреїв у Орлі завершився.

Міське планування

Центральним пунктом міського планування Орлі залишається викладений в XVII столітті ринок, з якого на південь йде дорога до колишнього містечка Клещеле (вул. Клещеловська), а від ідучої з ринку на північ вул. Міцкевича відгалужується дорога на північний захід до Більська Підляського (вул. Бєльська) та другий шлях — на північний схід (вул. Польна) в бік колишньої залізничної станції і шосе Більськ — Гайнувка (дорога № 689).

Перехрестя вулиць Спулдзєльчої, Кшивої та 1 Мая в Орлі
Перехрестя вулиць Спулдзєльчої, Кшивої та 1 Мая в Орлі

Євреї жили в основному навколо ринку і на схід від нього. Релігійний центр — мурована синагога і дві дерев'яні синагоги, будівлі ґміни, будинок рабина, миква і старе єврейське кладовище — знаходилися за будинками зі східного боку ринку, навколо площі, тоді званої Шкільною. Туди можна було дійти вуличкою, яка сьогодні називається Спулдзєльча: іде на схід від північно-східного кута ринку. Нове єврейське кладовище закладено в середині XIX століття приблизно за кілометр на північний захід від ринку, за межами забудови.
На південний схід від ринку знаходиться дерев'яна православна церква, а православне кладовище знаходиться на північ від ринку, також поза будинками. Незважаючи на часткові зміни міського планування після пожежі в 1938 році ринок і система головних вулиць, а також розташування синагогальних споруд, церкви і цвинтарів не зазнали змін. 

Пам'ятки архітектури, збережені та неіснуючі

1) Замок Радзивіллів, нині неіснуючий, його сліди зараз важко розпізнати.

2) Мурована синагога в кінці вулиці Спулдзєльчої (адреса вулиця Армії Червоної), спершу дерев'яна. Згідно з легендою, євреї купили будинок колишньої кальвіністської кірхи у княгині Радзивіллової за 10 тис. кіп грошей, зібраних протягом години, який перебудували на синагогу. Ця інформація, однак, відкидається істориками, які дійсно підтверджують існування в іншій частині містечка кірхи. Архітектурні дослідження показали, що стіни молитовного залу в його первинній формі і колонні кріплення стелі, а також західний вестибюль з бабинцем на другому поверсі походять із 3 чверті XVII століття. Це показує тодішню важливість і багатство орлянського кагалу. Переважна більшість будованих на території Речі Посполитої (а пізніше окупованої Польщі) синагог до кінця XIX століття були дерев'яними.

Синагога в Орлі (XVII століття)
Синагога в Орлі (XVII століття)

На межі XVII і XVIII століть стіни і колони синагоги підвищили, покриваючи молитовну залу за 9-пільним планом інтер'єру. У 1735-1736 році створені деякі збережені й донині декоративні розписи. Близько середини XVIII століття до північної і південної стін молитовного залу були добудовані дерев'яні бабинці. Якісь роботи були проведені в 1787 році, про що свідчить напис на вмурованому раніше у внутрішню стіну молитовного залу камені (зараз лежить біля однієї з колон у цій залі). Біля середини XIX століття старі бабинці було замінено мурованими, побудовано сходи на західний бабинець і частково перебудований фасад зі стилю бароко на класичний. Після пожежі в 1879 році синагогу ремонтували, а після наступної, у 1928 році, збагатили декоративний розпис молитовного залу.

Ґрунтовна реновація відбулась і після пожежі Орлі у 1938 році. Збережені довоєнні фотографії та картина (авторства Вольфа Капланського) показують багатий інтер'єр з обширним обрамленням ніші на Арон га-Кодеш. Під час Другої світової війни синагога використовувалась як стайня, з часом була поруйнована, але як тоді, так і в післявоєнний період, не була розібрана. Укріплена в 50-ті роки служила як склад. У 1 половині 1980-х років відбувся початковий ремонт синагоги, призупинений через відсутність коштів. Частково відремонтована синагога донині виконує виставкову функцію (невелика виставка, присвячена орлянським євреям) і діє як глядацька зала, де проходять концерти і спектаклі. Привертають увагу частково збережені фрески з 2-ї чверті XVIII століття і з бл. 1828 року, а також вмурований в передню стіну, недалеко від входу, камінь з цікавим написом. У 2010 році Ґміна Орля передала синагогу Фонду зі збереження єврейської спадщини.

3) Старий єврейський цвинтар, ймовірно, існуючий вже у XVII столітті. Лежав безпосередньо позаду синагоги, на схід від неї. Був зруйнований під час німецької окупації: під наглядом німців євреї розбивали на шматки мацеви, якими потім брукували дороги в місті. Після війни територія кладовища була частково забудована. Сьогодні немає ознак, що вказують на його розташування, а також в цілому на його існування.

4) Нове єврейське кладовище, засноване в середині XIX століття, розташоване у північно-східній частині Орлі, на перетині вулиць Польної і Армії Червоної (на схід від перехрестя). Також спустошене під час німецької окупації, і частково зруйноване. Спустошення продовжувалися і після війни. Сьогодні це необгороджена територія, вкрита травою і нечисленними деревцями. Збережено близько 20 надгробків, зроблених із гранітних польових валунів. 

Єврейський цвинтар в Орлі
Єврейський цвинтар в Орлі

5) Православна церква (до 1839 року уніатська) святого Архангела Михаїла (вул. Клещеловська), дерев'яна, з кінця XVIII століття (1797 рік), побудована на восьмикутному плані, із дахом, покритим бляхою, після суттєвого ремонту в 1981 році.

Православна церква Архангела Михаїла в Орлі (1797 рік)
Православна церква Архангела Михаїла в Орлі (1797 рік)

6) Дзвіниця церкви святого Архангела Михаїла, 1874 року. Дерев'яна, реконструйована у 1981 році.

7) Прицерковний цвинтар біля церкви святого Архангела Михаїла. Збереглося кільканадцять дерев'яних та кам'яних надгробків з XIX-XX ст.
8) Цвинтарна каплиця на православному цвинтарі (вул. Міцкевича), дерев'яна, орієнтовно з кінця XVIII століття. Складається з подовженої нави та і вужшого пресбітерію, покритого двосхилим бляшаним дахом.
9) Православне кладовище, знаходиться на північ від міста (вул. Міцкевича), засноване в 1-й половині XIX століття.

Нематеріальні цінності

Особи, пов'язані з Орлею:

- Хаїм Каган (Камєнецький) народився в 1850 році, коли найкращий період Орлі уже був закінчений. Його батько був орлянським меламедом (вчителем у релігійній школі) і одночасно продавцем риби. Підлітком покинув рідне місто і переїхав у недалеке Берестя, а потім в Кенігсберг. Зв'язку між двома містами сприяла запущена у 1873 році залізниця, яка перетнула Більськ Підляський, розташований поруч з Орлею. Каган торгував ґасом. Починалась ера нафти, і він швидко став одним із найважливіших людей у цій галузі в Росії. Основними його конкурентами були відомі брати Нобель. Каган торгував нафтою, що видобувалася в Каспійському морі, також мав свої нафтові родовища. Його компанія Petrol мала офіси в Баку, Харкові, Варшаві, Бересті та багатьох містах Західної Європи. Він помер у 1916 році як один із найбагатших підприємців у Російській імперії, з іміджем філантропа, який щедро підтримує єврейські організації. Після його смерті варшавська газета "Nasz przegląd" у статті "Єврейський нафтовий король" написала: "Він був дійсно надзвичайною людиною непересічного типу. Неспокійний дух невичерпної енергії. Голова завжди сповнена ідей і комбінацій".

- Ар'є Левін народився в 1885 році у традиційній багатодітній родині в Орлі. З раннього віку виявляв схильність до науки, спочатку під опікою орлянського рабина. Як і у випадку Хаїма Кагана, рідне місто швидко стало замале для нього. У віці 12 років він відправився до знаменитої єшиви в Слонімі, а згодом до єшив у Воложині та Бересті. У 20 років емігрував в Ерец Ізраїль. Освіту продовжив у Єрусалимі, і через кілька років став рабином. Швидко отримав репутацію харизматичного вчителя, в тому числі завдяки опіці над єврейськими політичними ув'язненими, поміщеними у в'язницю британцями. В незалежному Ізраїлі став одним із найбільших духовних авторитетів, і завдяки своїй харизмі отримав прізвисько "цадика наших часів". Хоча він був ортодоксальним рабином, але його поважали і нерелігійні євреї. Помер у 1969 році. На його похорон прийшли тисячі людей, у тому числі президент і прем'єр-міністр Ізраїлю. Перед смертю, отримав, серед іншого, звання почесного громадянина Єрусалиму.

Туристичний потенціал

Дивлячись на сьогоднішню Орлю, важко знайти багато ознак її колишньої слави. Про неї нагадує стародавня синагога, що знаходиться недалеко від колишнього ринку, в даний час перетвореного на міський парк. Хоча колишня святиня зазвичай закрита, в уряді ґміни можна попросити ключі. Інтер'єр, як і раніше, вражає.

Заночувати можна в декількох хороших агрооселях в самій Орлі і сусідніх селах (наприклад, в селах Дубіче Церкєвне, Тофіловце, Редути). В Орлі немає жодного ресторану, лише кілька продуктових магазинів. Влітку в місті проходять кілька культурних заходів, у тому числі білоруський етнічний фестиваль "Там, по травневій росі", міжнародний театральний фестиваль "Вертеп", а також регулярно організовуються різні види концертів. Більшість із них проходить перед синагогою, яка зберегла значення головної точки в Орлі.
У безпосередній близькості від Орлі є кілька місць, вартих відвідування.

- Всього за 4 км від села знаходиться село Щити-Дзєньцьолово, де можна побачити красиву дерев'яну церкву XVIII століття, всередині якої збереглися цінні ікони придворного художника Браніцьких з Білостока, Авґуста Міриса. Біля церковного муру стоїть цінна статуя в стилі бароко св. Яна Непомуцького, яку приписують іншому видатному митцеві, Яну Хризострому Редлеру.

- Найближче велике місто, розташоване поруч з Орлею — Більськ Підляський (12 км), де можна побачити безліч історичних місць, у тому числі середньовічне городище, ратушу XVIII століття, яка стоїть на колишньому ринку, базиліку Різдва Пресвятої Богородиці з XVIII століття, костел і монастир кармелітів XVIII століття, дерев'яну церкву Різдва Пресвятої Богородиці з XVII/XVIII століття.

- В іншому колишньому штетлі, Клещеле, віддаленому від Орлі за 21 км, не збереглися залишки після місцевих євреїв (окрім частини цвинтаря), але варто побачити дерев'яну церкву з початку XVIII ст., дерев'яну будівлю залізничного вокзалу з 1900 року і неокласичний костел початку XX століття.

- Найбільша туристична пам'ятка, це, безсумнівно, Біловезький національний парк, який колись сягав меж орлянської волості, а тепер знаходиться за 25 км від Орлі. Це одна з найцінніших пам'яток природи в Польщі, занесена у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В Біловежі (42 км), штаб-квартирі Національного парку, можна побачити, зокрема, обеліск на честь короля Августа III з 1752 року, дерев'яну садибу другої половини XIX століття, церкву 1895 з порцеляновим іконостасом в нео-ренесансному стилі 1927 року і музей народної архітектури під відкритим небом. У населеному пункті також є великий вибір місць для поселення різного класу і ресторанів.

Бібліографія

Архіви:

- Багатим джерелом інформації про євреїв Орлі є Warszawskie Archiwum Radziwiłłów та Archiwum Główne Akt Dawnych w Warszawie (AGAD). Крім того, частина архіву Радзивіллів перебуває в Національному історичному архіві Білорусі в Міньську (фонд 694).

- Євреї-емігранти з Орлі не написали книги пам'яті. Окрему інформацію про орлянських євреїв однак містить Книга пам'яті Більська Підляського, видана в Тель-Авіві у 1975 році (на івриті та їдиш). На разі (2015 рік) готується її переклад польською мовою.

- P. Burchard, Pamiątki i zabytki kultury żydowskiej w Polsce, Warszawa 1990

- H. Goworko, Orla i włość orlańska w XVI-XVIII w., Białystok 1982

- J. Kaczyński, Z badań nad synagogą w Orli [w:] Białostocczyzna, 1987, nr 5

- W. Konończuk, Żydzi w Orli XVI – 1942 r., w: Marek Chmielewski (red.), Orla. Barwy ojcowizny, Białystok 2012

- A. Leszczyński, Żydzi Ziemi Bielskiej od połowy XVII w. do 1795 r., Wrocław 1980

- M. i K. Piechotkowie, Bramy nieba. Bóżnice murowane na ziemiach dawnej Rzeczypospolitej, Warszawa 1999

- M. Sierba, Dobra Orla przed przejęciem ich przez Radziwiłłów birżańskich, Acta Universitatis Lodziensis, Folia Historica, 90, 2013

- G. Sosna, D. Fionik, Orla na Podlasiu. Dzieje cerkwi, miasta i okolic, Bielsk Podlaski – Ryboły – Białystok 1997

 - M. Wilczyńska, Synagoga w Orli – próba monografii, Lublin 1996; praca magisterska w Instytucie Wychowania Artystycznego UMCS, pod kier. dra A Trzcińskiego; mpis w archiwum UMCS

 - T. Wiśniewski, Bożnice Białostocczyzny, Białystok 1992

 

Опрацювали Певел Сиґовський (Paweł Sygowski) VI/2015, Войцех Кононьчук (Wojciech Konończuk) VIII/2015

Мапа

Фотографії

Ключові слова