Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Підгайці. Карта історико-культурної спадщини

Підгайці розташовані на узбережжі річки Коропець (притока Дністра), 70 км від Тернополя і 30 км від Бережан, на висоті 392 м над рівнем моря. Підгайці - районний центр в Тернопільській області. Станом на 2013 рік населення становить 2 866 осіб. Ймовірно, назва походить від означення місця знаходження: «місто під гаєм». Містечко розташовано на краю Волино-Подільської височини. Через своєрідний мікроклімат його ще називають “Зимні Підгайці”. Відомо, що сніг тут лежить на кілька тижнів довше, ніж у сусідніх районах.

Кам'яниці на ринку в Підгайцях
Кам'яниці на ринку в Підгайцях (Фотограф: Маюк, Еміль)

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Підгайці відомі ще з XIV століття. У документах згадується ім'я тогочасного дідича:  Діонізія з Підгайців. Первісне поселення існувало на території нинішнього села Старе Місто, що нині є фактично передмістям Підгайців, тут була лише одна церква. Містом Підгайці стали у 1463 р. Перша писемна згадка про місто датується 1397 роком. Першими відомими власниками Підгайців були магнати Княгницькі. Близько 1414 року Княгницький видав дочку Ельжбету за Міхала Бучацького і передав йому Підгайці. Після загибелі Міхала у бою з татарами в 1438 році власницею Підгайців залишилася Ельжбета з Княгницьких. Вона разом з п'ятьма синами осіла, ймовірно, в Бучачі. Один з синів - Якуб Бучацький - у 1448 році отримав у володіння Підгайці, яке зробив своїм родинним гніздом. Бучацькі, заклали тут замок і першу католицьку парафію у XV ст. У 1534 році містечко стало володінням Вольських. У цей час поселення ще не мало прав міста, але в документах його називали містечком. У 1539 р. Підгайці отримали Маґдебурзьке право. Було відбудовано Підгаєцький замок, який претворився на могутню фортецю.

За часів Міколая Вольського у середовищі підгаєцької католицької громади дійшло до серйозної кризи: в місті стрімко поширилося аріанство (антитринітарії). Близько 1600 року аріани навіть захопили Підгаєцький костел. У 1605 році Міколай Вольський продав місто Станіславові Ґольському і Підгайці стали резиденцією Ґольських.

Після смерті Станіслава Ґольського у 1612 році Підгайці перейшли до його брата, кам'янецького каштеляна Яна Ґольського. Проте вже у 1613 році Ян помер і дідичкою міста стала його вдова Софія з Замєхова Ґольська. У 1634 році Софія Вольська, братова власника Станіслава заснувала костел, руїни якого існують до тепер.

У 1641 році Підгайці стали власністю Потоцьких. Цей період був часом найбільшого розквіту в історії міста. Було відбудовано замок, збудовано кам'яну хрестоподібну в плані Ратушу та інші будинки. Станіслав Потоцький розбудував місцевий замок та міські стіни, що оточують місто, які захищали місто від татарської облоги. У 1655 р його дружина заснувала оборонну церкву. Крім костелу і синагоги, на території міста і передмість було 6 (у XVIIIст. - 7) руських церков; у 1664 згадується вірменська (вірмено-грегоріанська) церква (очевидно, дерев'яна). Отже, у Підгайцях, крім християнської (католики і православні) і єврейської, була ще й вірменська громада, очолена вірменським війтом. У 1650—1653 роках руська громада збудувала кам'яну церкву Успіння Богородиці, яка стоїть дотепер. Станіслав Потоцький Ревера помер в 1667 році. Він був похований у каплиці костелу Святої Тройці, в родинному склепі Потоцьких. У рік смерті Станіслава Потоцького Ревери, гетьман, а згодом король Ян Собеський отримав переконливу перемогу над козацько-татарськими військами Петра Дорошенка. У підгаєцькькому костелі була підписана угода, згідно якої Петро Дорошенко та Військо Запорозьке обіцяли вірність польському королеві.

Війни XVII століття негативно вплинули на розвиток міста. 9—11 вересня 1675 року величезна турецька армія під зруйнували Підгайці вщент. Щоб відновити місто,  Фелікс Казимир Потоцький наказав звільнити Підгайці від усіх податків на 12 років, втім місту це не надто допомогло. Після смерті Фелікса Казимира місто перейшло до його сина, а згодом — до внука Евстахія. Всі вони перебували в маєтках в глибині історичної Польщі. Останнім з Потоцьких у Підгайцях проживав Мар'ян, другий син графа Єжи. Після того їхня молодша сестра Катажина Коссаковська (1724—1803) продала Підгайці Юзефові Бєльському. Під час правління Бельських, в результаті Першого поділу Речі Посполитої місто перейшло до монархії Габсбургів. У 1783 року Підгайці втратили статус міста і були перетворені на містечко. Магдебурзьке право в Галичині було скасоване 1786 року.

Єврейська громада існувала у місті з початку XV ст. , оскільки деякі мацеви датуються 1420 роком. У 1519 році Підгайці отримують привілей на проведення ярмарків і торгів, що позитивно вплинуло на розвиток єврейської громади міста. Перші письмові відомості про євреїв, що пов'язані з податками, датуються 1552 роком. У 1580-1620-х роках у Підгайцях працював Беньямін Аарон Сольник, учень люблінського маршала і краківського Ремух (Remuh), видатний знавець Галахи. Наприкінці XIX століття його іменем була названа одна із синагог у Нью Йорку.

У XVIII ст. Підгайці стали одним з найбільших осередків сабатіанства та франкізму на Поділлі. У місті діяли прихильники Саббатая Цві – Шмуель Яків Фалк та Моше Давид, які вважалися видатними кабалістами. Після засудження саббатіанства та франкізму обидва прихильники змушені були втікати. Перший втік до Лондона, де вважався за чудотворця, а інший — до Гамбурга, де служив рабином. У 1759 році до Підгайців приїжджав Яків Франк. На переломі XVIII та XIX ст. багато євреїв почали сповідувати хасидизм. Нащадки хасидів з Підгайців до сьогодні живуть у Нью-Йорку та Єрусалимі.

На початку ХХ ст. у місті проживало понад 3000 євреїв, до І світової війни їх кількість зменшилася до 2000. У 1939 році у Підгайцях було 3200 євреїв.

На переломі XVIII—XIX ст. австрійською владою було розібрано Підгаєцький замок, міські цегляні фортифікації і дерев'яні церкви, які перебували в аварійному стані, скасовано деякі парафії, ліквідовано церковні шпиталі і цвинтарі. Підгайці покинула значна частина єврейського населення, переселяючись до нових торгових центрів. Щоб пожвавити економіку міста, 8 червня 1820 року було дозволено проводити 11 ярмарків. У 1867 місто стало центром новоствореного Підгаєцького повіту, а на початку 1870-их Підгайцям повернуто статус міста і створено міську ґміну. У 1887 році у Підгайцях була школа, де працювало 7 вчителів, а також лікарня на 60 ліжок. У травні 1889 р. внаслідок пожежі згоріло 75% будівель міста. У 1908 р. було споруджено залізницю Підгайці-Львів (під час Першої світової війни ця лінія відіграла важливу роль для так-званого Брусилівського прориву). В роки війни Підгайці сильно постраждали: було знищено близько 200 будинків, загинуло понад 10% населення міста. Під час Україно-Польської війни 1918-1919 рр. місто якийсь час контролювалося українськими військами.

Напередодні ІІ світової війни у містечку проживало 7 тисяч мешканців, половину з яких становили євреї. Місто було повітовим центром Тернопільського воєводства.

4 липня 1941 Підгайці окупували війська Вермахту. Німці влаштували гетто між вулицями Галицька і Бережанська, де було розміщено понад 5 тисяч євреїв. Перша “акція” пройшла 21 вересня 1942 року у свято Йом Кіпур, тоді близько 1 тисячі євреїв було вивезено до табору смерті в Белжець. Наступна депортація відбулася 31 жовтня 1942 року. Вивезено близько 1200 осіб. З грудня 1942 року у Підгайцях в гетто було близько 2000 євреїв. Починаючи від серпня 1942 року гетто було обгороджене колючим дротом. У 1942 році група з 100 осіб під командуванням Ізраеля Зильбера організували втечу з гетто. За час функціонування ґетто гестапо, жандармерія та поліція провела три масові розстріли євреїв – влітку 1942 р., 1 жовтня 1942 р. та 6 червня 1943 р. Під час останньої акції німецька окупаційна влада частину в’язнів відправила до Белжеця, а також до табору примусової праці в Тернополі. Гетто було ліквідоване у червні 1943 року. На єврейському цвинтарі в Підгайцях в 1942-43 загинуло близько 300 євреїв, у тому числі 21 вересня 1942 - близько 50, 12 квітня 1943 - понад 40 осіб. Після визволення Підгайців, у липні 1944 року, в місто повернулося близько 50 євреїв.
За роки Другої світової війни в місцевому ґето було знищено понад 7 тис. євреїв, зруйновано понад 70% житлового фонду.

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

На території Підгаєцького району виявлені сліди культур доби палеоліту, бронзи. У селі Литвинів знайдено сліди комарівсько-білопотоцької культури, у селі Шумляни викопали бронзовий меч 9 століття.

Релігійні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Синагога

Мурована синагога у місті була збудована у XVII ст., вона збережена до сьогодні. Вважається, що це найстарша будівля у місті, на декілька десятків років старша від католицького костелу. Синагога виконувала певні фортифікаційні функції, захищаючи південну дільницю площі Ринок в місті. Поруч проживали найбідніші євреї міста. Їх хатини стояли рядами у вузьких провулках. У цьому районі був лише один будинок, що був добре збудований і мав власний ганок. Він належав Аврамше Вальдену. У період між двома світовими війнами, коли сіоністи перемогли в уряді громад, Велика синагога стала місцем зустрічі та збору для всіх євреїв міста. Там святкували національні дні пам'яті, річницю Декларації Бальфура, річницю з дня смерті лідера сіоністського руху і провидця єврейської держави Теодора Герцля та інше. В той час, як відбувалися такі торжества, більшість євреїв міста закривали свої крамниці, одягали святкову одежу і йшли в синагогу, щоб послухати проповідників і викладачів. Тут також проводились молитви у дні національних свят Австрії чи Польщі, на які приходили чиновники й делегати уряду.

Бет-мідраш

Навпроти великої синагоги стояла стара синагога бет-мідраш. Ще два сусідніх з божницею будинки були молитовними домами. Впродовж дня і до пізньої ночі в будинку вивчали Тору. 

Хасидські синагоги

Зі сходу від Великої синагоги стояло дві хасидські синагоги, що стояли одна навпроти одної. Вони не збережені до сьогодні, єдиним, що залишилося від цих споруд є міква. Одна з будівель називалася Гусятинський Клойц. Нижче знаходилася синагога, яка називалася Яд Харуцім (Yad Charutzim). На святі дні люди прийшли до Клойцу з усіх частин міста, щоб чути молитви і солодкий голос Гетцеля Переля, який проводив молитви в супроводі свого сина Еліезера.

Хедер

Батьки віддавали своїх дітей до початкової єврейської школи, яка називалася хедер.

В хедері, єврейські діти вперше знайомилися з друкованим словом і Письмом. Лише деякі діти в місті не проходили через цю школу перед подальшим навчанням. Тут діти навчалися в комфорті, під наглядом хороших людей.

Другий рівень вивчення Святого Письма відбулася в хедері Шмуель Лейба. Там вивчали всі тижневі глави Тори в Хумаш, ознайомлювалися з загадковим писанням Раші. Учні вивчали розповіді про мощі давніх пророків. Це називалося дослідження "строки". Вінцем досліджень було вивчення декількох трактатів Ґемара: Бава Меція і Бава Батра. Коли діти досягали повноліття- наступав наступний рівень вивчення Тори.

Цивільні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Організації

У 1924 році в Підгайцях створено Повітовий союз кооперативів, 1925— Пласт. У 1930-ті рр. було створено футбольні клуби: єврейський «Маккабі» та польський «Клюб Спортови». Діяли молодіжні організації «Січ», «Сокіл», «Бейтар», «Стшельци». У 1928–1934 рр. збудовано частину повітового Українського народного дому.

У міжвоєнний перід у місті існувало декілька сіоністичних організацій, що користувалися популярністю серед місцевих євреїв 

УрбаністикаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У XVI ст. Підгайці отримали магдебурзьке право. Подальшого розвитку місто зазнало за старшого сина Міколая Вольського — Станіслава, який був близьким до короля Зиґмунта ІІ Августа і його сина Міколая. Місто розбудовувалося в напрямку ближнього пагорба, на його вершку виникає нова Ринкова площа, будуються кам'яниці, в надрах гори виникають розгалужені підземні ходи. З 1554 року відомий перший міський герб. Виникають ремісничі цехи; з 1590 відомий статут першого цеху кушнірів. Того ж 1590 року Підгайці здобули привілей на щотижневі торги по суботах.

Населення міста, подібно до інших галицьких містечок, складалося з представників різних національностей. Права та повинності міста змінювалися з часом. Євреї жили на цій території ще до того як Підгайці стали містом. Вважається, що євреї з'явилася тут приблизно в XVI столітті (перша згадка про громаду в документах датується 1552 року, вона пов'язана з подушним податком в розмірі 20 злотих). Це були перші податки, які сплачували євреї. У 1544 році Підгайці згадуються як «oppidum-castrum» (місто-замок), тут споруджуються церкви, костел, оселяються євреї, яких скоро стало найбільше з усіх міст тодішнього Галицького повіту, збудовано синагогу (перша згадка про рабина, який очолював єврейську громаду у Підгайцях сягає 1552 року).

У XVII ст. у місті проживало чотири народи - польський, єврейський, український (називали тоді русинами) і вірменський. Русини проживали на північ від ринку, поляки у східній частині міста і євреї у південній і вірмени у західній (пробули лише до XVIIІ ст., а згодом виїхали з міста). Саме на південь від Ринку селилася численна юдейська громада Підгайців. А коли Підгайці в 1539 році отримали Магдебурзьке право (завдяки клопотанню власників поселення Вольських) і економічні умови покращилися, громада почала швидко зростати.

Динаміка приросту юдеїв була така значна, що вже на початок XVIII століття саме вони становили більшість міського населення. З 33 кам'яниць на Ринку їм належала 21 (дані станом на 1788 рік). В 1824 році таких кам'яниць було вже 24 — тобто 73 відсотки від всієї забудови Ринку. Будинки навколо синагоги також належали євреям міста. Вони були як правило одно та двоповерховими, на високому цокольному поверсі, мали глибокі підвали.

У XVII ст. місто розвивалося — замок було укріплено потужними баштами, адже зі стратегічного боку, враховуючи розташування безпосередньо між двома високими пагорбами, його положення було надто вразливим. Взагалі, розташування міста на пагорбі є нетиповим. У середні віки будували навпаки: замок - на горі, місто - у підніжжі. Очевидно, була якась причина того, що місто, котре розвивалося на підставі маґдебурзького самоврядування, мігрувало на вершину пагорба, попри те, що рельєф утруднював доїзд возів і мажів на площу Ринок. Сама Ринкова площа (нині Майдан Незалежності) є трикутною в плані, нетиповою для магдебурзьких міст, коли планування здійснювалося за німецьким зразком (як «шахове» планування у Львові), зате було характерно для давніх руських міст. Підгаєцька площа Ринок є унікальною, позаяк це чи не єдиний приклад в Україні планувально-просторового укладу центру у формі трикутної площі. Подібна площа є лише в Олиці на Волині. Первісно на осі вулиці від півночі була закладена будівля ратуші.

Після того як Галичина перейшла до монархії Габсбургів, центр життя єврейської громади був перенесений місто Бережани, де знаходився осередок регіонального рабина. Тільки "звичайний" рабин, духовний лідер, залишився в Підгайцях. Тим не менш, його зарплата була більшою, ніж інших рабинів в інших громадах. Це не дивно, що місто дало різних вчених і мало чималі культурні і моральні досягнення. Девід Полісюк писав в “Hamagid” у 1876 році про Підгайці: «Не подобаються інші навколишні міста, які сидять у темряві та оточені від світу, щоб нове світло не проникає в них. Підгайці навпаки розвивається як великі міста, рухається в сторону прогресу і шляхів Хаскали».

Заняттям євреїв була переважно торгівля, частина з них була орендарями і меншість - ремісниками. У 1650 році єврейська спільнота збудувала синагогу. У 1677 році місцева влада прийняла жорсткий закон, який спричинив низку обмежень для євреїв. Про це розповідається у книжці “Gefen Yehudit”, (автор - Rabbi Zeev Ben Rabi Yehuda). В 1580-1620 роках рабином в Підгайцях був Беньямін Арон Сольник, учень Рама і Магаршала, один з найавторитетніших рабинів у Речі Посполитій, член "Ради чотирьох країн", автор книги "Маса Беньяміна". Потім рабином став його син Яків.

До Першої світової війни у місті діяли водяний млин, броварня (знищені 1917), ґуральня, фабрика сільськогосподарських машин, повітовий шпиталь (1874), цегельнях. За даними перепису 1764 року в громаді налічувалося 1079 євреїв. Протягом XIX століття чисельність євреїв збільшилася, і в 1910 році їх нараховувалося близько 6000 осіб. На межі століть багато євреїв емігрувало у США (зокрема, у Нью Йорку є синагога промови Веніаміна). Підгайці були одним із найбільш «єврейських» міст Галичини – перед Другою Світовою війною єврейська громада міста складала близько 53% від усього населення. В 1939 році з 6000 мешканців 3200 були євреями.

ЕтнографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Традиції та звичаї містечка

Деякі єврейські традиції несли за собою деякі повинності – євреї були зобов'язані платити різні податки. Наприклад, для запалювання свічок в п'ятницю ввечері, або для весілля з кошерним м'ясом.

Перший день Рош-га-Шана

Перед святом жителі міста були зайняті своїми справами. Тим не менш, атмосферу наближення Днів трепету вже можна було відчути за кілька тижнів до Рош-га-Шана. За традицією, перший день Рош-га-Шана був святом і судним днем одночасно. Судний день був встановлений, щоби судити всіх живих істот, тому було б доцільно поклонятися в цей день з трепетом і страхом, більше, ніж під час будь-якого іншого свята року. Вони знали і відчували, що в цей день будуть віддані суду перед Богом. Перерва відбулася після служби Шахаріт. Деякі чоловіки і жінки виходили з синагоги, і бажали хорошого і благословенного року кожному зустрічному. Після прочитання молитов шофар грав на сурмі (tekia-shevarim-terua) у синагозі. По завершенні служби, люди поверталися в свої будинки, щоб поїсти, відпочити і відновити сили, аби потім вирушити зі своїх будинків в групах до річок і ставків для служби Ташли.

Відпочивши кілька годин, рух почався наново в місті. З усіх вулиць і провулків, чоловіки, жінки і діти покидали свої будинки, носячи головні убори, шарфи і хустки різних кольорів. Звук натовпу, сміх і легка розмова супроводжували пішоходів на їх шляху до служби Ташли. Деякі особи були яскравими і усміхненими, інші були серйозними і похмурими. Деякі з них були навіть сумними до сліз. Натовпи шанувальників прихолодили до річки, молячись молитву Ташли, основною темою якої є "приведення в глибини моря всі гріхи". Для того, щоб символізувати омивання від гріхів в реалістичній манері, люди вивертали кишені свого одягу і струшували їх над водою. Молитви Ташли висловлювали душевний стан віруючого єврея на Рош га-Шана.

Молитви Ташли закінчувалися і сумний стан проходив. Однак маси віруючих залишалися стояти на березі річки до останніх променів сонячного світла.

Пам’ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Єврейські пам'ятки

Синагога (вул. Л.Українки)

Споруда синагоги розташована близько Галицької брами, в час облог слугувала для оборонних цілей. За розмірами і товщиною стін вона нагадує фортецю. Велика синагога в Підгайцях була побудована в першій половині  XVII століття. Уперше про синагогу в Підгайцях є непряма згадка в 1552 році. Сучасна будівля зведена, очевидно, в XVIІ ст., за даними джерел, синагога існувала вже у 1627 році. Деякі автори стверджують, що споруда була побудована як аріанський молитовний будинок і лише згодом, у 1640 році, будівля була пристосована під синагогу. Втім, ця версія не визнається всіма дослідниками.

До основи синагоги добудовано одноповерхові прибудови для жінок. Будівля збудована з піщаника, прямокутна в плані. Пласкі стіни прорізані вузькими вікнами, східний фасад укріплений контрфорсами, один з яких був розібраний. Частково збереглася верхня частина головного порталу в ренесансовому стилі. В інтер'єрі синагоги зберігся різьблений рослинний орнамент та ліпнина. Колись, зважаючи на оборонний характер, синагога була перекрита системою арочних склепінь, над якими був споруджений бойовий ярус з бійницями. На жаль, він не зберігся. Божниця стояла неподалік від Галицьких міських воріт і слугувала додатковим оборонним укріпленням у місто. В інтер'єрі божниці все ще можна помітити залишки кам'яної різьби Аарон ха колешу. Над головним входом зберігся напис на івриті: „ Це царські ворота — тільки праведні ввійдуть через них” (псалом 118).

Бет-мідраш. До синагоги прилягав бет-мідраш (духовна школа) - зліва від головного входу до синагоги. Ще два сусідніх з божницею будинки були молитовними домами. Зі сходу Ринку стояло дві хасидські синагоги.

Міква (ритуальна лазня) знаходиться недалеко від синагоги, близько ста метрів.

Будинки навколо синагоги належали євреям міста. Вони були як правило одно- чи двоповерховими, на високому цокольному поверсі, мали глибокі підвали. У місті збережено будинок, в якому мешкали євреї зі слідом від мезузи (вул. Злуки, 3).

Кіркут (вул. Л.Українки) 200 метрів на захід від синагоги знаходиться кіркут. Як і більшість єврейських кладовищ, кіркут розташовано на пагорбі. Розміри цвинтаря доволі великі, в довжину він простягається приблизно на 150 метрів. Кіркут обгородженний парканом. З північного боку збереглися фрагменти давніх вхідних воріт. Тут збережено понад 1500 надгробків, серед них більше 50 датуються ХVІІ-ХVІІІ століттям.  Найдавніша з існуючих мацев датована 1647 роком. Останнє поховання на кіркуті датовано 1952 роком.

При вході у кіркут знаходиться гріб Беньяміна Аарона, сина Авраама Сольніка, який помер 1620 року. Бельямін Аарон служив рабіном і був учнем Натана Ната Спіри з Кракова, автора “Масат Беньямін”, “Седер Міцвот Нашім і Сефер га-Ебронот”.

У північно-східній частині цвинтаря знаходиться спільна могила, в якій поховано близько 300 осіб, яких розстріляли у цьому місці під час ІІ світової війни.

Інші пам’ятки

Ринкова площа є унікальною, це чи не єдиний приклад в Україні планувально-просторового укладу центру у формі трикутної площі.

Ратуша. Сам будинок колишньої ратуші належав до унікальних споруд, оскільки це була двоярусна, восьмигранна у плані будівля. Подібне спорудження ратуші в українських містах було лише в Тартаківській ратуші (Львівська область). За ратушею на ринковій площі містився великий квартал. Ратуша розташована в центрі міста, на майдані Незалежності (колись площа Ринок). Побудована 1931 року замість старої ратуші, яка була знищена під час Першої світової війни. Ратуша триповерхова, з асиметричним фасадом: ліве і праве крило будинку різняться між собою висотою поверхів та кількістю і формою вікон. Посередині фасаду - ризаліт, який переходить у невисоку вежу з годинником на один циферблат, діаметром близько 1 метра. Вежу завершує оригінальної форми шпиляста баня.

Костел Пресвятої Трійці - мурована сакральна споруда Підгаєць. Датується 1634 р. Належить до римо-католицької церкви, перебуває на реконструкції. Збудований 1634 року коштом власниці Підгаєць Софії Ґольської. Дослідники стверджують, при побудові нового костелу 1634 р. використовували елементи зі старого (наприклад, використовувалася кам'яна плита з епітафіями, датованими 1608 і 1612 роками, розташована над сходами). Дзвіниця поруч з костелом зведена у ренесансному стилі, має оборонний характер. Парафіяльний костел був закритий 1946 року, перетворений на склад. У 80-ті роки внаслідок пожежі у костелі обвалилися склепіння, дах вежі. З 2006 року віддано католицькій парафії. Інтер'єр - бароко зі збереженими фрагментами готики. Вважається, що костел будували місцеві будівничі. Усередині будови був орган та годинник на костельній вежі, який встановили у 1896 р. на честь 100-річчя повстання під керівництвом генерала Тадеуша Костюшка. Окремі кам'яні скульптурні оздоби-ангели зберігаються в експозиції Олеського замку.

Успенська церква. Збудована у 1650-1653. Її вважають унікальною завдяки побудові арок. Розташована церква по вул. Бережанській. ЇЇ оголошено пам'яткою архітектури національного значення: архітектурна конструкція не має аналогів в Україні. Церква оточена грубим кам'яним муром. Неподалік храму є пам'ятний хрест на честь Святої Тверезості, поставлений 1876 р. Фундаторкою Успенської церкви була друга дружина власника міста Станіслава Потоцького Анна Могилянка. Відомо, що великі кошти на будівництво церкви та інші добровільні фундації давали власники міста: Потоцькі. Споруда кам'яна, тридільна, триверха, з квадратною навою, притвором, гранчастою зовні і круглою зсередини апсидою. Під бабинцем знаходиться глибокий підвал, над ним, на другому ярусі - хори, на третьому - каплиця. Особливістю будівлі є влаштований на даху бойовий обхід із аркадою. Фасади оформлені пілястрами, а портали і обрамлення вікон - профілюванням і різьбленням у стилі Відродження. Інтер'єр церкви доповнюють живопис і скульптури кіотів в стилі бароко XVIII ст.

Біля церкви, край дороги, є дзвіниця XIX ст. Вона стоїть на місці старої, яку 1889 р. знищила пожежа. У давнішім часі стара дзвіниця була оборонною вежею коло Львівської брами, як частина міських укріплень, розібраних у середині XVIII ст.

Церква св. Бориса і Гліба (1711—1772, дерев.), дзвіниці церкви Бориса і Гліба (1782, дерев.)

Церква Преображення Господнього. Побудована у 1772 році. Типова галицька дерев’яна архітектура.

Пам’ятки зелених насадженьПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У місті є пам’ятки зелених насаджень державного й місцевого значення, зокрема державне значення мають 4 горіхи чорні та завалівський платан, місцеве значення має “Підгаєцьке джерело”, ботанічний заказник «Мужилівський», ботанічні пам’ятки «Мужилівська діброва», «Рудницька бучина».

Пам’ятки рухоміПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Скульптури з церкви Успення, які були первісними дерев'яними скульптурами з іконостаса не збереглися повністю. Лише дві дерев'яні скульптури св. Петра і Павла XVII ст. зараз зберігаються у Київському музеї українського мистецтва.

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Рабини Підгайців. Першими рабинами в Підгайцях були рабин Моше і його син рабин Єгужа Лейб. Рабінами Підгайців з 1580 до 1620 років були Беньямін Аарон Бен Авраам та його син Яків. Після нього був рабин Давид, який написав “Тіферет Ісраель”. Потім у Підгайцях служили рабин Моше Кац, бен раббі Шабтай, його знаменита книга називалася “Hashach”. На початку вісімнадцятого століття рабином Підгайців був рабин Каценеленбоген (Katzenelenbogen), син рабина Шауля, який переїхав з Підгайців в Ансбах у Баварії. Рабин Моше, син рабина Менахема Менделя, який народився в Шемешелі, слідував за ним. Потім був син автора книги “Пней Єгошуа” (Pnei Yehoshua), рабин Ісхак Бер, який згодом був обраний рабином Майнца. На шляху до нової посади, він помер і був похований в Берліні. Рабин Мешулам (Meshulam Zalman), син рабина Якова Емдена, служив в середині вісімнадцятого століття. Згодом був рабин Мешулам, що також був рабином Лондона протягом багатьох років. Останній рабин до 1772 був рабин Симха Рапапорт, син рабина Хаїма Хакоен Рапапорт, рабина зі Львова.

Рабі Давид наКоген Лільєнфельд (David HaKohen Lilienfeld) - рабин і автор, що жив в першій половині 18-го століття. Народився в Підгайцях, батько його - рабин Лейб Бучач. Він служив рабином і проповідником у Франкфурті-на-Одері протягом останніх десятиліть свого життя. Там він опублікував свої книги: “Менора Захарія”, новели, трактати про Шаббат, проповіді на суботи і свята, “Захарія Мешулам”, новели трактатів Талмуда; Захарія Гамейвін про принципи філософії і Каббали. Він помер у Франкфурті-на-Одері на (1791).

Айхенштайн Іцхак-Айзик був останнім рабином у місті (1908–1943). Спогади про пережите під час ліквідації гетто у Підгайцях залишила Ґеня Шварц. Гірким жалем за минулим та гумором сповнені спогади про дитячі роки в Підгайцях Олександра Кіммеля.

Саббатіанство. У Чорткові був доволі значним вплив саббатіанства, навіть після того, як сам Шабатай Цві прийняв іслам. У XVIII ст. рабин Гаім Малах, один із лідерів руху саббатіанства на коротко оселився у Підгайцях, саме завдяки йому Підгайці стали важливим центром саббатіанства. Іншим відомим саббатіанцем був рабин Ісаак (Yissachar HaMagid) а також рабин Моше Давид, який народився в Підгайцях в 1696 році. Пізніше він оселився в Німеччині, де він і помер в 1766 році. Були євреї з Підгайців які долучилися до франкістського руху. У 1759 році 508 євреїв відступили від ортодоксального юдаїзму і стали прихильниками цієї єресі.

Рабин Яків Емден, лідер руху проти Шабатая Цві у Центральній і Східній Європі, боровся проти нього. Він знав про ситуацію в Підгайцях від свого сина, який був рабином громади. На початку вісімнадцятого століття раббі Хаїм Малах, ще один із послідовників Цві, відвідав Підгайці протягом короткого часу. Два дуже відомих послідовники Шабтая Цві в цю епоху прийшли з Підгайців. Один з них був Шмуель Яків Фальк, який жив у 1708-1782 роках. З Підгайців він прийшов через Німеччину в Лондон, і був відомий як людина, яка робила чудеса. Другим послідовником був каббаліст рабин Моше Давид, який народився в Підгайцях, жив в Німеччині і належав до кола рабина Йонатана Айбшіца (Eibschitz).

Міхаель Вайхерт (1890—1967) — єврейський театральний діяч, режисер, критик, видавав у Варшаві модерний експресіоністський журнал «Рінген» (на ідиш), навколо якого згуртувалася всесвітньо відома літературна єврейська поетична модерністська група “Халястра”(1921–1925) (спочатку називалася «Рінген»; писали на ідиш); у кінці 1920-их заснував у Варшаві модерністський «Юнґ-театр».

Музеї – архіви – книгозбірки – приватні колекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У Підгайцях є історико-краєзнавчий музей, який знаходиться за адресою: вул. Бережанська, 13, м. Підгайці, Тернопільська обл.

Місця пам'ятіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Головним місцем пам'яті у Підгайцях є старий кіркут, де протягом 1942 — 1943 років загинуло близько 300 євреїв. На місці, де відбувалися масові страти, сьогодні встановлено пам'ятний знак.

Список використаної літературиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

  1. http://kehilalinks.jewishgen.org/Podhajce/
  2. http://www.jewishgen.org/yizkor/podhajce/pod020.html#Page21
  3. http://www.jewishgen.org/yizkor/podhajce/podhajce.html
  4. http://www.worldcat.org/title/sefer-podhaitsah-ha-orekh-m-sh-geshuri/oclc/320570665
  5. http://www.sztetl.org.pl/pl/city/podhajce/
  6. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%B0%D0%B9%D1%86%D1%96
  7. http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=363
  8. http://templesua.jimdo.com/%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B3%D0%B8/%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%B0%D0%B9%D1%86%D1%96/
  9. http://www.galmedcol.com.ua/home-2/pidgajtsi
  10. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%B0%D1%94%D1%86%D1%8C%D0%BA%D0%B0_%D1%81%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D0%B3%D0%BE%D0%B3%D0%B0
  11. http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/25/032Bayuk.pdf
  12. http://www.jewishgen.org/yizkor/podhajce/pod105.html#Page107

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова