Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Риманув - путівник

пол. Rymanów, їдиш רימאנאוו

Риманув - путівник
Вид на Руманів, 2015, фото Еміль Маюк, цифрова колекція Осередка „Брама Ґродзька – Театр NN” - www.teatrnn.pl

Фізика

На будівлі римановського ліцею можна побачити відкриту в 2005 р. табличку, яка інформує, що в містечку в 1898 р. народився лауреат Нобелівської премії з фізики – Ісидор Айзек Рабі. Його батько Давид Рабі був римановським кравцем, який вже за рік після народження сина емігрував до США. Саме у Сполучених Штатах Ісидор почав свою яскраву дослідницьку кар’єру, вершиною якої стало отримання ним у 1944 р. нагороди за вивчення магнетичних властивостей ядер атомів. Після того, як він на власні очі побачив перший вибух атомної бомби і усвідомив собі наслідки використання цього виду зброї, став опонентом гонки озброєнь і прихильником мирного використання ядерної енергії. Був одним із ініціаторів виникнення ЦЕРНу – найважливішого на сьогодні місця дослідження елементарних частинок, який знаходиться в Женеві. У 1971 р. приїхав відвідати містечко свого раннього дитинства і, за його словами, застав його таким же гарним, як у розповідях його батьків.

На перехресті доріг

Риманув (Риманів), містечко в сяноцькій землі, лежить на межі двох географічних країн – Ясельсько-Сяноцьких долин та Низьких Бескидів. Землі, на яких було закладено Риманув, у ранньому середньовіччі входили до складу Галицько-Володимирської Русі. У XIV ст. після занепаду династії Рюриковичів сяноцька земля стала об’єктом суперечок між королівствами Польщі та Угорщини. У 1376 р. князь Владислав Опольчик, намісник на Русі короля Угорщини й Польщі Людовіка Угорського, заснував тут місто на магдебурзькому праві та надав йому назву від свого імені – «Ladisslauia» (що можна перекласти як Владиславія). Війтом став німець Миколай Рейманн, від прізвища якого вірогідно й походить сучасна назва міста – Риманув (в документах вживається, починаючи з 1415 р.).
Місто виникло на перехресті дороги з Беча через Кросно до Сянока зі шляхом, який вів на Угорщину через Ясліська та карпатські перевали, якими перевозили товари (переважно вино, шкури та мед). Таке розташування сприяло добробуту в поселенні навіть попри низку катаклізмів, які тут траплялися: пожежі, епідемії, наїзди татар, угорців, шведів, росіян та карпатських розбійників.

Єврейська спільнота

Перші поселенці-євреї з’явилися в Риманові найпізніше у пол. XVI століття. Спершу підпорядковувалися ліському кагалові. Податкові реєстри 1567 р. зафіксували тут 7 єврейських родин, а за 10 років – 8. Риманівський кагал отримав автономію наприкінці XVI століття. Тоді ґміна мала дерев’яну синагогу та цвинтар. Підтвердженням існування синагоги в тому часі є, зокрема, запис у Реєстрі злочинців сяноцького гроду, в якому записане зізнання Павла з Соболева, котрий разом зі Станіславом, шахтарем із соляної копальні в Бохні вломився до єврейської божниці в Риманові […], рухомі предмети забрав, тобто: срібну чашу, срібну табличку, три рушники.

Синагога

Найімовірніше в 2-й пол. XVII ст. неподалік від ринку збудовано синагогу з молитовною залою на майже квадратному плані. У північно-західному кутку височіє вежа – колишня тюрма для євреїв, засуджених кагалом. Будівля частково перебудована під час генерального ремонту в кінці XIX ст., горіла під час Першої світової та відбудована у 20-х рр. ХХ століття. Тоді стіни зсередини було покрито фресками авторства Баруха Фасса, подекуди збереженими донині.

Божницю частково знищили німці під час Другої світової війни. У повоєнний час розібрано її бабинці й передсінок. Роками будівля стояла зруйнованою. У 2005 р. об’єкт передано Фундації охорони єврейської спадщини, яка почала його ремонт у співпраці з нащадком (у восьмому коліні) Менахема Менделя – рабином Менахемом Абрамом Райхом та Товариством римановських євреїв з Нью-Йорку. Будівлю покрили дахом, вставили вікна й двері, відновили підлогу, оштукатурили споруду ззовні. Завдяки виконаній роботі синагога знову використовується для богослужінь.

Synagoga w Rymanowie, 2015, fot. Wioletta Wejman, zbiory cyfrowe Ośrodka „Brama Grodzka – Teatr NN” - www.teatrnn.pl
Синагога в Риманові, 2015, фото Віолетта Вейман, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl
Wnęka po aron ha-kodesz i zachowane fragmenty polichromii w rymanowskiej synagodze, 2015, fot. Emil Majuk, zbiory cyfrowe Ośrodka „Brama Grodzka – Teatr NN” - www.teatrnn.pl
Ніша після арон га-кодешу та збережені фрагменти розписів у римановській синагозі, 2015, фото Еміль Маюк, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl

Купецькі баталії

Римановські євреї займались насамперед торгівлею товарами, які приходили з Угорщини, переважно вином і приправами, а також лихварством. Вони мали суттєве економічне значення у місті та околицях, були активними і в суспільно-політичних справах Риманува. У 1698 р. Ян Самуель Чарторийський, власник маєтків, до яких належав Риманув, змусив їх відпрацьовувати два дні панщини під час жнив. У сусідньому Кросні від 1569 р. діяла заборона на оселення євреїв, і ринкову нішу, яка через це з’явилась, на кросненських торгах і ярмарках заповнили єврейські купці з Риманова. Це не подобалося християнським купцям із Кросна, котрі різними способами намагалися позбутися конкурентів.
В розпал конфлікту міська рада Кросна прийняла рішення, яким дозволяла кросненським купцям безкарно відбирати товари та навіть вбивати римановських євреїв, які торгували в Кросні. У 2-й пол. XVIII ст. перемиські єпископи видали низку розпоряджень щодо єврейсько-християнських стосунків. Зокрема, заборонялась торгівля й шинкарство, і навіть присутність євреїв на вулицях у визначені дні, а також заборонялось християнам бути в євреїв прислугою.

З податкових документів за 1765 р. дізнаємось, що в сяноцькій землі римановський кагал за кількістю платників податків (1015 євреїв у місті, довколишніх селах та містечках) був третім за розміром (після ліського й диновського та перед сяноцьким, баліґрудським і дубецьким). Під австрійським пануванням в рамках «йозефінських реформ» було змінено кагальну організацію, впроваджено обов’язок для євреїв мати прізвища (які б звучали «на німецький лад»), засновано «німецько-єврейські» школи, вилучено синагогальне срібло (так само як і костельне та церковне), запроваджено нові податки. У 1786 р. податки платили 708 католиків і 330 євреїв (47%).

Хасидські династії

Наприкінці XVIII ст. до Риманова дістався хасидизм. Місто стало його значимим осередком завдяки цадикові, який тут оселився – Менахемові Менделеві Римановерові (пом. 1815 р.), учневі Елімелеха з Лежайська та Шмельке з Мікулова, автора низки наукових праць, про якого його учень Нафталі Цві з Ропчиць записав численні розповіді. Наступним цадиком у 1827 р. став його учень, Цві Гірш Римановер (пом. 1847 р.), якого називали Гіршем Помічним і який, як згадували, творив дива. Згодом цадиком у Риманові був його син, Юзеф га-Коген Римановер (пом. 1913 р.), автор виданих друком роздумів. У 1913 р. тут оселився цадик Ісаак Фрідман, нащадок Дов Бера з Межиріччя. За часів цадика Цві Гірша га-Когена Римановера недалеко від синагоги було зведено палац цадика з приватною молитовною залою та кімнатою для праці з книгами. Споруду частково знищено під час війни та повністю розібрано після її завершення.

Незалежно від присутності хасидів, єврейський кагал мав свого рабина, яким в останній чверті XIX ст. був Беріш Преґер.

Санаторій Риманув

У часи поділів Риманув став частиною Королівства Галичини і Володимирії. Після І поділу власником римановських маєтків став Юзеф Оссолінський, який зробив Риманув своєю резиденцією. У 1786 р. податки платили 1038 мешканців міста. Наприкінці XVIII ст. власниками маєтків стали Скурські. Вони оселилися в новозбудованому особняку, навколо якого заклали парк. За їхнього володіння сталася велика пожежа міста (1839 р.). У 1872 р. землі Скурських придбали Потоцькі – Станіслав та його дружина Анна з Дзялинських. Потоцькі суттєво посприяли розвиткові міста, відкрили школу художніх виробів (1873 р.), проте найголовніше – відкрили санаторій Риманув-Здруй (1881 р.), в якому збудували бювет, купальні, будинки для відпочивальників, та утворили парк мінеральних вод. У 1884 р. біля міста прокладено залізничну лінію.

Міжвоєнний період

Між світовими війнами Риманув розвивався дуже добре в багатьох аспектах, у т.ч. суспільно-політичному. В єврейській спільноті тоді діяли усі більші партії на чолі з Аґудою, Поалей Сіоном та Бундом, ремісничі та купецькі об’єднання, культурні, освітні та спортивні товариства. Місцевою родзинкою було те, що серед занять римо-католицьких жителів переважали заняття, які в інших місцях традиційно виконувались єврейськими майстрами. Християни тут були чинбарями, кушнірами, різниками, шевцями, бондарями, ковалями, казанярами. Євреї були кравцями, пекарями, столярами, бляхарями, склярами, проте в першу чергу займалися оптовою та міжміською торгівлею, тримали магазини й крамниці, а також більшість шинків та таверн. Євреї, що може здатися дивним, виготовляли й християнські релігійні дрібнички (хрестики, іконки тощо), які продавали в довколишніх селах та містечках. Євреї володіли й місцевою цегельнею. У міжвоєнний період римановським рабином був Гірш Горовіц (до 1934 р.?), а одразу перед війною – Моше Ельєзер Горовіц, який загинув під час окупації.

Друга світова війна та Голокост

Німці зайняли Риманув 9 вересня 1939 року. Незабаром після захоплення почались репресії проти цивільного населення, особливо щодо євреїв: конфіскація товарів, заборона торгівлі, контрибуції, грабежі. Євреям наказали виїхати до радянської окупаційної зони, але за деякий час багато хто повернувся до міста. Частину з тих, котрі залишилися в СРСР, невдовзі вивезли у Сибір. Тих, хто жив у Риманові, а також євреїв із околиць, навесні 1942 р. помістили у гетто, утвореному в північній частині міста довкола синагоги. Ліквідацію гетто нацисти почали у серпні 1942 року. Деяких євреїв відправили до табору примусової праці в Плашові, частину розстріляли в лісі біля Барвінека, частину на єврейському цвинтарі, а решту вивезли до табору смерті Белжець.

Червона Армія увійшла в поселення 20 вересня 1944 року. Під час радянсько-німецьких боїв за Риманув частина міста згоріла. Після закінчення війни на землях на південь від Риманова відбувалися бої з загонами УПА, а згодом пройшла «Акція Вісла», в результаті якої українські мешканці південно-східної Польщі були виселені до СРСР та на Повернуті території. Власність Потоцьких була націоналізована комуністичною владою і розділена у 1945 р. на підставі декрету про аграрну реформу.

Єврейський цвинтар

Майже за кілометр на південь від центру, на східній відрозі пагорба Кальварія, поза межею міської забудови розташований єврейський цвинтар. Заснували його наприкінці XVI ст. та розширювали у XVIII та XIX століттях. У XIX ст. над могилами цадиків зведено два охелі: південний – над похованням Менахема Менделя і його дружини та північний – над могилами Цві Гірша Римановера і Йозефа Фрідмана. Під час Першої світової війни у південній частині цвинтаря виокремлено військове поле. На некрополі площею 2,46 га збереглося кілька сотень мацев та їхніх фрагментів, у тому числі одна, ймовірно, з кінця XVI ст. та вісім із XVII.

Після знищення під час Другої світової охель Менахема Менделя був відбудований. У 80-х рр. ХХ ст. цвинтар обгородили та відновили другий охель – Цві Гірша га-Когена і Йозефа Фрідмана. Сьогодні за цвинтарем доглядає Фундація охорони єврейської спадщини. Могили цадиків відвідують численні групи хасидів з усього світу. Ключі до цвинтаря знаходяться в домі Войцеха Бяласа на вул. Кальварія, 11.

Wnętrze ohelu cadyka Menahema Mendla i jego rodziny na cmentarzu zydowskim w Rymanowie, 2015, fot. Emil Majuk, zbiory cyfrowe Ośrodka „Brama Grodzka – Teatr NN” - www.teatrnn.pl
Інтер’єр охелю цадика Менахема Менделя та його родини на єврейському цвинтарі у Риманові, 2015, фото Еміль Маюк, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl
Cmentarz żydowski w Rymanowie, 2015, fot. Wioletta Wejman, zbiory cyfrowe Ośrodka „Brama Grodzka – Teatr NN” - www.teatrnn.pl
Єврейський цвинтар у Риманові, 2015, фото Віолетта Вейман, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» – www.teatrnn.pl

Зустріч Риманув

Організація «Зустріч Риманув» (пол. Spotkanie Rymanów), яка діє в місті від 2008 р., проводить «Дні пам’яті про єврейську спільноту Риманова. Щороку теперішні й колишні жителі Риманова та їхні гості, поляки і євреї, разом проходять шляхом, яким у серпні 1942 р. йшли римановські євреї. Також тут відбуваються лекції, концерти, спектаклі та виставки, які стосуються історії містечка. У 2014 р. під час Днів пам’яті до будинку на вул. Саноцькій, 2 була урочисто прибита мезуза. Кілька років раніше цей дім, який до війни належав її прадіду, викупила Малка Шахам Дорон, учителька з Міцпе Рамон в Ізраїлі. Вона відремонтувала будинок і часто приїжджає до Риманова. В одній з кімнат на першому поверсі відкрита «світлиця пам’яті», де експонуються фотографії старого Риманова.

Зошит Пауля. Серед речей, які Малці залишила її матір Фрида Стари-Фогель, онука римановського пекаря Абрама Старого і його дружини Хаї з Шапіро, є щоденник Пауля. Хлопець писав його на горищі будинку на Саноцькій вулиці, був кузеном сім’ї Шапіро, який під час нацистської окупації разом із батьками приїхав до Риманова з Берліна. Хлопець, як і більшість євреїв з Риманова, загинув у Белжеці. Після війни щоденник потрапив до Фриди Стари-Фогель, яка перечитувала його багато разів, але коли в кінці 40-х рр. виїжджала з Риманова, то мусила його закопати. Згодом багато разів переказувала його зміст Малці, яка переконала матір записати на івриті те, що вона пам’ятає і видати як книгу спогадів про часи Голокосту. У 2014 р. видавництво «Austeria» видало польський переклад цієї книги, вперше представлений публіці під час Днів пам’яті в Риманові.

Сьогодення

Нині Риманув, а особливо сусідній Риманув-Здруй, є важливими туристичними центрами. У містечку проживає близько 2000 осіб. Центр міста зберіг середньовічне локаційне планування з ринковою площею та мережею вулиць, що відходять від неї. Туристична інформація знаходиться в Риманові-Здрою (вул. Здройова, 45, тел. 0-13 435 71 90)

Варто побачити

  • Синагога (XVII ст.) на розі вул. Бєлецького і Ринку
  • Єврейський цвинтар (2 пол. XVI ст.), де збереглось близько 800 мацев, вул. Кальварія
  • Старе міське планування, збережене в центрі сучасного міста: ринок і частково правильна мережа вулиць, що з нього виходять
  • Парафіяльний костел св. Лаврентія (XVI/XVIII ст.) із ренесансним двоповерховим надгробком Яна Сененського та його дружини Зофії бл. 1580 р., авторства львівського скульптора Германа Гуттен-Чапки, вул. Воля, 5
  • Мурована садиба (XIX ст.) Скурських, нині контора Надлісництва Риманув, вул. Дворська, 38
  • Садибний парк (XIX ст.)
  • Міські кам’яниці, муровані (кін. XIX та поч. XX ст.) з елементами попередніх будівель (XVII і XVIII ст.)
  • Дерев’яні та муровані вілли (XIX/XX ст.)

Околиці

Івоніч-Здруй (6 км): санаторій із дерев’яною забудовою в польсько-швейцарському стилі; низка об’єктів санаторію: Джерельний дім, Старі лазні, Старий палац, Джерельний бювет, Глорієтта, Білий Орел, павільйони джерел «Юзеф» та «Над джерелами»; колишній дім молитви у віллі «Лєсьна», який до війни діяв під опікою рабинів із Риманова й Дуклі

Тшеснюв (11 км): садибний комплекс: модринова садиба (1 пол. XIX ст. ), будинок управителя, кошара, офіцина та парк (2 пол. XIX ст.); костел св. Станіслава, єпископа (1893–1898)

Гачув (12 км): дерев’яний костел Успіння Пресвятої Діви Марії (XIV ст.); садибний комплекс із оранжереєю та каплицею (XVII ст.).

Кросно (16 км): ринок із ренесансними кам’яницями з підтіннями; єпископський палац (2 пол. XVI ст.); фарний костел Святої Трійці (XVII ст.); костел Пресвятої Діви Марії (XV ст.); монастир капуцинів та костел Воздвиження Святого Хреста (2 пол. XVIII ст.); дерев’яний костел св. Войцеха (XV ст.); монастир єзуїтів (1660–1667); єврейський цвинтар на вул. кс. Сарни (2-га пол. XIX ст.) з пам’ятником Бернардові Мюнцу та братською могилою страчених у 1942 р.; Кроснівська гута скла; Підкарпатський музей із колекцією гасових ламп

Новотанєц (19 км): садиба «Воля Сенкова» (XIX ст.), фрагменти земляних укріплень та мурів оборонної садиби (XVI/XVII ст.); костел св. Миколая (сер. XVIII ст.); єврейський цвинтар (XIX ст.)

Буковсько (22 км): єврейський цвинтар (2 пол. XIX ст.); костел Воздвиження Святого Хреста, плебанія та дерев’яна кузня (кін. XIX ст.).

Бжозув (24 км): костел Преображення Господнього (1676–1686) з іконою Вогнистої Богоматері (XVII ст.); будівля колишнього Гімнастичного товариства (1910), нині Дім культури; колишня семінарія місіонерів (XVIII ст.); кам’яниці; ратуша (1896), нині Регіональний музей ім. Адама Фастнахта; єврейський цвинтар (XIX ст.) на вул. Цеґловського, Мавзолей пам’яті бжозовських євреїв, страчених у 1942 р. в Підліссі-Здрої; обеліск у лісі Бжозув-Здруй (1990)

Оджиконь (24 км): руїни замку Кам’янець (XIV–XVI ст.); костел св. Катерини (1887)

Ясєніца Росєльна (26 км): костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії (1770); єврейський цвинтар (бл. XIX ст.) з кам’яною плитою на честь розстріляних євреїв з Ясєніци Росєльної, Домарадза та Ґольцової

Корчина (26 км): єврейський цвинтар (бл. XIX ст.); могила 9 єврейських солдатів із Першої світової війни та могили страчених під час Голокосту

Заслав (28 км): могила страчених на місті табору праці й смерті

Блізне (30 км): костел Усіх Святих (XV–XVI ст.) з навколишніми спорудами: будинком вікарія (нині Парафіяльний музей), лямусом, стодолою та возовнею (XIX ст.)

Фриштак (40 км): костел Народження Пресвятої Діви Марії (1924–1927); колишня аптека, пошта та бібліотека (кін. XIX ст.); старий єврейський цвинтар на вул. Парковій (XVII ст.) із надгробком Естер Етель, доньки Елімелеха з Лежайська; новий єврейський цвинтар (XVIII ст.)

Нозджец (40 км): палац Скшинських (1843); могила панщини – обеліск на честь ліквідації панщини (1848); турбінний млин (1918); поромна переправа через Сян

Стшижув (49 км): синагога на вул. Пшецлавчика (2 пол. XVIII ст.), нині бібліотека і Товариство любителів землі Стшижовської з частково збереженими фресками (XIX ст.) та оригінальними дверима; єврейський цвинтар на Жарновській Горі (1850) з відбудованим охелем рабина Горовіца; залізничний тунель часів Другої світової; колегіата Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії та Божого Тіла (XV, XVII ст.); палацовий комплекс Волковських (кін. XIX ст.), нині сиротинець ім. Я. Корчака; садиба Дидинських (XVIII ст.)

Ясліський ладшафтний парк: 5 заказників, стежки: історично-ландшафтна «На Угорському Тракті» та природнича «В каньйоні Ясюлки»

Мапа

Фотографії

Ключові слова