Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Сім’ятичі - путівник

пол. Siemiatycze, біл. Семятычы, їдиш סעמיאטיטש

Сім’ятичі  - путівник
Торговий четвер у Сім’ятичах, 1934, фото Янкель Тикоцький, колекція Антоні Новіцького, надана родиною Новіцьких — www.siemiatycze.com

Четвер є базарним днем у Сім’ятичах від 1542 року. Привілей проведення четвергового ярмарку в місті над рікою Магомет записано в акті надання міських прав, виданому королем Сигізмундом ІІ Августом. В один із літніх четвергів 1934 р. сім’ятицький базар був увічнений на фото Янкелем Тикоцьким (1881–1941) – місцевим фотографом, культурним діячем та присяжним засідателем. Він відкрив свою фотостудію на початку XX ст. і протягом наступних років знімав життя міста і його мешканців. Загинув 23 червня 1941 р., разом з усією своєю родиною страчений гітлерівцями у селі Вєрцень біля Сім’ятичів. 

Прокляття

Перші згадки про євреїв у Сім’ятичах сягають 1582 р., коли тогочасна власниця міста Катажина Тенчинська запросила їх із Литви. Єврейська громада, що діяла в місті у другій половині XVII ст., підпорядковувалась кагалові в Тикоціні, проте з розвитком міста така залежність ставала все більш обтяжливою. У 1691 р. на засіданні єврейського Сейму Чотирьох Земель у Ярославі старійшини сім’ятицького кагалу були публічно прокляті:

 У 1726 р. податкові суперечки стали приводом до ще одного прокляття, яке було відкликано після того, як сім’ятицькі рабини принесли свої вибачення в Тикоціні. Зрештою в 1730 р. сім’ятицький кагал отримав незалежність від тикоцінської єврейської громади.

 Новий лад

У 2-й пол. XVIII ст. володаркою сім’ятицьких маєтків стала Анна Яблоновська з роду Сапіга, яка доклала багато зусиль для перепланування та впорядкування просторового устрою міста. Одним із її звершень була побудова нового палацу, витриманого у класичному стилі, та прокладення алеї, що сполучала його з ратушею та міським ринком.


Алея (нині – вул. Палацова), яка з’єднувала палац із Ринком, пролягала через терен діючого на той час єврейського цвинтаря. Незважаючи на категоричні протести єврейського населення, кладовище було ліквідовано. Замість нього княгиня Анна Яблоновська відвела місце під новий цвинтар на лівому березі річки Кам’янка.


Головна синагога

Синагога у Сім’ятичах, 30-ті рр. ХХ ст., фото Янкель Тикоцький, колекція Антоні Новіцького, надана родиною Новіцьких — www.siemiatycze.com
Синагога у Сім’ятичах, 30-ті рр. ХХ ст., фото Янкель Тикоцький, колекція Антоні Новіцького, надана родиною Новіцьких — www.siemiatycze.com
Синагога і талмудичний дім у Сім’ятичах, 2015, фото Моніка Тарайко
Синагога і талмудичний дім у Сім’ятичах, 2015, фото Моніка Тарайко

 

Інтер’єр синагоги у Сім’ятичах, поч. ХХ ст., колекція YIVO Institute for Jewish Research
Інтер’єр синагоги у Сім’ятичах, поч. ХХ ст., колекція YIVO Institute for Jewish Research

Розташована в південно-західній частині міста на відстані близько 150 м від старого ринку. Просторий будинок у класичному стилі замінив дерев’яну синагогу, знищену пожежею в 1797 році. Це одна з небагатьох будівель, яка не згоріла під час сім’ятицької битви Січневого повстання в 1863 році. Нова синагога – двоповерхова прямокутна в плані будівля (25×19,5 м) під чотирисхилим дахом. Зі східного боку вона мала чоловічу залу висотою в два поверхи, із західного – передсінок для чоловіків (із входом з південної сторони). На другому поверсі чоловічої зали з трьох сторін (окрім східної) знаходилися сперті на колони і стовпи, відкриті у напрямку зали галереї, які використовувалися як бабинець. Інтер’єр синагоги прикрашали настінні розписи, залишки яких можна було розгледіти ще в 1958 році. Під час Другої світової війни і після неї споруда використовувалась як склад. У 1961–1964 рр. будівля була реконструйована і пристосована під будинок культури. Первинне обладнання синагоги не збереглось, але в Дієцезіальному музеї в Дрогічині (20 км від Сім’ятич) можна побачити сувій Тори, який належав сім’ятицькій синагозі. Всередині та ззовні синагоги є меморіальні таблички на честь єврейської громади. Споруда є власністю міста Сім’ятичі.

Олійна картина Юзефа Харитона, що зображує ринок у Сім’ятичах у міжвоєнний період, 1974, фото Марцін Корнілюк, колекція Товариства Bioregion – www.nawschodzie.pl
Олійна картина Юзефа Харитона, що зображує ринок у Сім’ятичах у міжвоєнний період, 1974, фото Марцін Корнілюк, колекція Товариства Bioregion – www.nawschodzie.pl

 Біля синагоги

Біля синагоги знаходиться колишній Талмудичний дім, в якому колись були школа, палата засідань ради та резиденція кагального суду. Будинок зведено в 1893 р. у стилі необароко з елементами оздоблення в стилі модерн. Зараз там розміщується професійне училище.

Єврейські доми молитви діяли також на вулицях Веселій, Фабричній, Дрогічинській та Малопольській. Молитовна кімната була при кахельній фабриці Белькєса. На вул. Цехановській, що на березі річки Мухавець, знаходилась миква.

 Столиця кахлю й глиняне Ельдорадо

Саме так до війни називали Сім’ятичі завдяки єврейським кахельним мануфактурам. Сім’ятицькі євреї зробили значний внесок у розвиток кахельної та керамічної справи. Власниками підприємств, зокрема, були: Белькєс, Радзиньський, Ґорфайн, Дайч, Маліняк, Шишко, Малах. Перша така кахельна фабрика була відчинена у 1890 р., а за 100 років у місті з околицями можна було нарахувати близько 30 кахельних мануфактур. Неподалік від цвинтаря лежать руїни кахельного заводу Дайча (1906 р.), найбільшого в Сім’ятичах і до певного часу – найбільшого в країні (територія у декілька га, підземний конвеєр, п’ять поверхів). Нині у Сім’ятичах діють три кахельні фабрики.

Кібуц «Ранкова зоря»

У 1920-х рр. сіоністські організації організували біля Сім’ятич кібуц-гахшару «Szacharija» (івр. Ранкова зоря). Це був центр, у якому молоді халуц (піонери) фізичною працею готувалися до еміграції та оселення в Палестині. В кібуці підготовку проходило 130 осіб (30 жінок і 100 чоловіків). Молоді євреї з Сім’ятич та околиць працювали на полях польських фермерів та на лісопилці братів Вертеймів. В окремому господарстві, створеному піонерами, вирощували збіжжя та домашніх тварин. Деякі члени гахшари заробляли перевезенням возами різних товарів і матеріалів, або ж працювали на кахельних фабриках. Їхні заробітки йшли до спільної каси. Їли вони дуже скромно, м’ясо, наприклад, отримували тільки раз на тиждень. У Книзі пам’яті Сім’ятич згадується, що в гахшарі, незважаючи на складні умови, панував радісний настрій.

 Єврейський цвинтар

Заснований у XVIII ст., знаходиться у східній частині міста по вул. Польній. Некрополь обнесений парканом із автентичною брамою, зведеною з т. зв. царської червоної цегли. На брамі видніються викладені з цегли чотири зірки Давида, а також меморіальна табличка, присвячена загиблим євреям. З кільканадцяти вцілілих надгробків утворено лапідарій, щоб увіковічити євреїв із Сім’ятичів. Решта території кладовища поросла лісом. На вул. Високій встановлено дороговказ, який показує шлях до кіркуту. Сім’ятицьке Товариство Bioregion в рамках пошукових робіт знайшло та повернуло на цвинтар кілька десятків поламаних надгробків, які були вмонтовані в лапідарій. Члени родин Котлерів та Крамерів, які пережили Голокост, виділили кошти на меморіальну таблицю. Кладовище належить Фонду збереження єврейської спадщини.

Друга світова війна та Голокост

Перед початком Другої світової війни в Сім’ятичах мешкало 4303 євреїв. Восени 1939 р. їхня кількість зросла до 7000 через потік біженців із західної Польщі. У серпні 1942 р. німецькі окупанти організували в Сім’ятичах гетто для мешканців міста та околиць, яке охоплювало квадрат вулиць Гурна, Висока, Кошарова та Словічинська. Гетто діяло трохи довше трьох місяців. З 2 по 9 жовтня всі його мешканці були депортовані до табору смерті Треблінка II (бл. 90 км від Сім’ятич) і там страчені.

Район Качи-Долек у Сім’ятичах, вид із вежі костелу, 1930-ті, фото Янкель Тикоцький, колекція Антоні Новіцького, надана родиною Новіцьких — www.siemiatycze.com
Район Качи-Долек у Сім’ятичах, вид із вежі костелу, 1930-ті, фото Янкель Тикоцький, колекція Антоні Новіцького, надана родиною Новіцьких — www.siemiatycze.com

У липні 1944 р. вцілілі після німецької окупації нечисленні євреї почали повертатися до міста (близько 100 осіб), проте був це також неспокійний час. Іноді доходило до розбійних нападів та вбивств. Після того, як 6 квітня 1945 р. було скоєно напад на будинок Юди Блумберга, що на вул. Берка Йоселевича, де перебувало 28 осіб, всі євреї, які ще залишалися у Сім’ятичах, покинули місто. Так закінчилася історія сім’ятицької єврейської громади, яка до війни становила понад 60% від міського населення.

Сьогодення

Щочетверга в околицях кіркуту повно людей, бо розташований поруч базар шумить від жвавої торгівлі. Варто зазирнути – і не тільки для того, аби щось купити, а в першу чергу, щоб послухати чудову підляську мову. Одразу за муром кладовища стоїть невеликий напівзруйнований житловий будинок, збудований з пічних кахлів. Це одна із декількох таких споруд у місті.
Сьогодні Сім’ятичі – центр повіту в Підляському воєводстві, де живуть близько 15 тис. жителів. З екскурсією можуть допомогти фахівці з Пункту туристичної інформації (пл. Яна Павла II, 3A, тел. 780 158 959), що надає послуги від травня до вересня. Там можна отримати інформацію про ночівлю і харчування в місті та околицях, про пішохідні маршрути і культурні події в Сім’ятичах.

 Варто побачити:

  •  Колишня синагога (1797), нині – приміщення міського центру культури, вул. Зашкольна, 1
  •  Талмудична школа (1900), вул. Палацова, 10
  •  Єврейський цвинтар на вул. Польній
  •  Римо-католицький парафіяльний костел Успіння Пресвятої Діви Марії з колишнім монастирем місіонерів (1719–1727), вул. 3 Мая, 2А
  •  Церква святих апостолів Петра і Павла (1866), вул. Генерала Владислава Сікорського, 3
  •  Скульптури сфінксів на колишній брамі маєтку княгині Анни Яблоновської та біля будинку Ліцею
  •  Оранжерея (1860), спалена під час Січневого повстання 1863 р., відбудована у 1980-х
  •  Будинки у стилі класицизму, вул. Палацова № 14, 19, 25, 28
  •  Руїни комплексу кахельних мануфактур (кін. XIX ст.)
  •  Багатоконфесійне кладовище (від 1805): цвинтарна протестантська капличка (сер. XIX ст.) та каплиця св. Анни (1826–1827), вул. Романа Рогінського
  • Військовий цвинтар часів Першої світової війни

 

Околиці

Сарнаки (13 км): єврейське кладовище (1742); парафіяльне кладовище (XIX ст.); дерев’яний костел св. Станіслава (1816); садиба Подчаських (2 пол. XIX ст.); цегляна пивоварня Юзефа Шуммера (1903–1905); старовинні хрести і каплички (бл. 250 шт.).
Ґура Ґрабарка (14 км): жіночий монастир святих Марти і Марії (1947), 3 монастирські церкви, більше 7000 вотивних хрестів.
Дрогічин (16 км): Дієцезіальний музей, зокрема, сувій Тори з Сім’ятич; єврейське кладовище, близько 70 надгробків (XVI ст.); костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1682–1715) і францисканський монастир (1737–1751); костел Всіх Святих і монастир бенедиктинок (1734–1738); церква св. Миколая (1792); кафедральний собор Святої Трійці (1696–1709); монастир єзуїтів, єзуїтський колегіум (серед. XVII ст.).
Мельник (20 км): синагога, нині художня галерея (1 пол. XIX ст.); єврейське кладовище (XIX ст.); замкова гора, залишки замкового костелу Святої Трійці (XV ст.); костел Преображення Господнього (1912-1920); церква Різдва Пресвятої Богородиці (1825); дерев’яна православна цвинтарна каплиця Опіки Богоматері (1776).

Мілейчице (23 км): синагога, нині не використовується (1927); єврейське кладовище (1865); дерев’яний костел св. Станіслава (1740); дерев’яна церква св. Миколая на кладовищі (XIX ст.); церква св. Варвари (1900).
Лосіце (33 км): єврейське кладовище (XVII/XVIII ст.), відреставроване на початку XXI ст., лапідарій з десятками мацев, зібраних з вулиць та подвір’їв; костел св. Зигмунта (1906–1909).
Цєхановец (38 км): синагога, нині – Міський центр культури і спорту (2 пол. XIX ст.); старе єврейське кладовище, близько 30 надгробків (?); нове єврейське кладовище, пам’ятник жертвам Голокосту (XIX ст.); церква Вознесіння Господнього (1864); костел Святої Трійці (1731–1737); монастирсько-шпитальний комплекс (XVIII ст.); Музей сільського господарства ім. ксьондза Кшиштофа Клюка; Мазовецько-Підляський скансен.
Треблінка (77 км): Музей боротьби і мучеництва в колишньому таборі смерті.
Ландшафтний парк «Підляський каньйон Бугу»: покриває частину долини Західного Бугу від річки Точної до гирла річки Кжна, місцевість чудово підходить для веломандрівок та сплавів на каное.

Долину Західного Бугу і злегка горбисту місцевість Дрогіцької височини перетинають туристичні маршрути, наприклад, «Долини річки Мощоної», «Бункерів Лінії Молотова», «Надбужанський» та «Січневого повстання».

 

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова