Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Подорож слідами етнографії та публіцистики Ан-ського

Запрошуємо Вас у подорож слідами єврейського етнографа, письменника і громадського діяча С. Ан-ського.

Маршрут включає 7 населених пунктів на Волині: ЛюбомльВолодимир-ВолинськийКовельЛуцькОстрогДубноКременецьКорець.

Відстань: 420 км, час відвідування автомобілем — тиждень.

Відвідування населених пунктів на шляху пов'язане з присутньою в джерельних текстах тематикою та зі збереженими іконографічними матеріалами.

Подорож слідами етнографії та публіцистики Ан-ського

Ан-ський народився у 1863 році в Чашниках Вітебської губернії як Шломо Зайнвіл Раппопорт. Він зростав у релігійному хасидському середовищі й отримав традиційну релігійну освіту. У віці 16 років він однак порвав із традицією та приєднався до руху народників. У 1887 році взяв російське ім'я та по батькові — Семен Акімович та почав працювати шахтарем на Донбасі (Катеринославська губернія). Він був дуже залучений у справи робітників, писав численні короткі документальні тексти та відправляв їх у російські газети.

Після того, як один із редакторів порекомендував його народницькому письменникові з Петербурга, Глібові Успенському, в 1891 році Семен Акімович приїхав до Петербурга і почав писати для журналу "Русское богатство". Тоді ж він почав використовувати псевдонім — С. Ан-ський.

Через свою антицарську діяльність Ан-ському довелося покинути Росію. В 1892-1905 роках він жив у еміграції. Працював, зокрема, секретарем письменника Петра Лаврова, а після його смерті оселився в Женеві, де з Хаїмом Житловським і Віктором Черновим у 1901 році заснував Аграрно-соціалістичну лігу, яка пізніше влилась до партії соціалістів-революціонерів.

У той час Ан-ський пережив захоплення творчістю Іцхока Лейбуша Переца, і сам почав писати на їдиш.

До Росії повернувся у 1905 році. Брав участь у роботі Єврейського історико-етнографічного товариства, Єврейського літературного товариства і співпрацював із часописами "Еврейский мир", "Еврейская старина" і "Пережитое". Єврейська тематика стала грати все більшу роль у його письменництві. У цей період він також зацікавився етнографією.

Експедиція (1912-1914)

У 1909 році Ан-ський запропонував науковий захід — етнографічну експедицію на території "смуги осілості". Метою експедиції мало стати вивчення традиційної культури євреїв Східної Європи. Ан-ський припускав, що присутні в ній архаїчні мотиви в будь-який момент можуть зникнути, бо штетлі все частіше піддаються зовнішнім культурним впливам. Варто додати, що Ан-ський не критикував саму "сучасність" (зростаючу секуляризацію і поширення просвітницьких течій), але мав сентимент до "світу, який відходить" та дослідницький інтерес до культурних особливостей "єврейської старовини". Автор неодноразово нарікав на те, що "єврейський народ не має свого етнографа", який міг би врятувати культуру, що відходить, як "пам'ятку". У своєму листі до Хаїма Житловського про необхідність докладання зусиль для вивчення єврейської культури стверджував, що тільки пам'ятаючи свою власну історію і традиції євреї як нація зуміють вижити в мінливому світі.

Будь-які спроби асиміляції, образно названі Ан-ським "пришиванням собі чужих голів та серць", приречені на провал. Цей самоідентифікаційний проект Ан-ський хотів розпочати зі збирання єврейського фольклору. Він підкреслював, що буде щасливий, якщо Єврейське історико-етнографічне товариство довірить йому виконання цього завдання. У своєму зацікавленні фольклором він був досить ізольованим, оскільки петербурзькі інтелектуали того періоду були досить критично налаштовані щодо будь-яких спроб звернутися до традиції, виступаючи за радикальний розрив із нею згідно з популярними в той період прогресивними ідеологіями. Ан-ський, однак, вважав, що етнографічні дослідження дозволять дістатися до автентичних джерел культури єврейського народу.

Основними завданнями експедиції мали стати:

1. Збір фольклорних матеріалів — легенд, переказів, казок, притч, пісень, прислів'їв, приказок, загадок, особливостей місцевих діалектів, звичаїв, вірувань, лікарських практик тощо.

2. Збір історичних матеріалів, що стосуються окремих населених пунктів — пінкасів, старих документів, спогадів та розповідей очевидців.

3. Збір предметів єврейської спадщини для майбутнього єврейського музею: книг, рукописів, предметів єврейського мистецтва, у тому числі об'єктів культу, старого одягу тощо.

4. Фотографування "людських типів", історичних місць, унікальних будівель та предметів тощо.

Збір фольклору, за планом Ан-ського, не мав полягати виключно на документуванні типових прикладів традиційних переказів чи пісень. Він не хотів будувати образ середньостатистичного штетла. Він скоріше хотів охопити різноманітність єврейської культури, задокументувати кожен побачений варіант народної творчості. Його праця була як створення енциклопедії єврейського життя в смузі осілості. Це найбільш помітно в ключових принципах, підготовлених етнографом для збору матеріалів — "Єврейської етнографічної програми". Ан-ський хотів створити вичерпний набір запитань, відповіді на які дозволять описати сукупність переконань, що стосуються особистого та соціального життя людини. Він планував, що анкета включатиме в себе 10 000 запитань і її вдасться розробити за три місяці до початку експедиції. Перший том, однак, вдалося опублікувати лише в 1914 році. Він називався "Людина" і складався з 2000 питань, пов'язаних із життєвим циклом. У своїх спогадах Авраам Рехтман, який супроводжував експедицію під час її першого сезону, згадував, що бачив чернетку другого тому під назвою Шабес ун йонтеф (Шабат і свято), яка ніколи не була опублікована. Рукописні версії двох інших неопублікованих анкет зберігаються сьогодні в Національній бібліотеці України ім. Вернадського. У 1913 році Ан-ський також опублікував короткий запитальник під назвою "Місцева історична програма", який концентрувався на історії окремих громад.

Варто зазначити, що захоплення Ан-ського єврейською спадщиною мало майже релігійний характер. Він писав про народну творчість як про "усну Тору", що багато сучасників могло сприйняти за контроверсійне порівняння.

Перший сезон експедиції почався 1 липня 1912 року, а фінанси на реалізацію надав барон В. Г. Гінцбург.

Незадовго до початку експедиції сповнений тривоги Ан-ський писав другові:
"Дуже хвилююся, як перед великим невідомим. Як все піде? Чи я зумію завоювати довіру тих бідних і темних, з яких і сам вийшов, але від яких так віддалився за багато років? Часом мені робиться страшно. Але в той же час у мене в душі величезне почуття радості від того, що починається реалізація заповітної мрії всього мого життя" (джерело: Сергеева И. "Этнографические экспедиции").

Три сезони експедиції дали в цілому більше 70 відвіданих містечок, 700 зібраних об'єктів єврейської спадщини з художньою і музейною вартістю, близько 1500 народних пісень і 1000 народних, компанійських і синагогальних мотивів, кілька сотень документів (щоденники, рукописи, пінкаси, оригінальні малюнки, кетуби), 1500 знімків інтер'єрів старих синагог, могильних пам'ятників та культових предметів.

Опис відвіданих під час експедиції місць можна знайти в працях Й. Енґела, А. Рехтмана та в листуванні С. Ан-ського з родиною, друзями та бароном Гінцбургом, спонсором експедиції.

Подорожі по Галичині та Буковині від імені Комітету допомоги євреям (1915)

Під час Першої світової війни Ан-ський долучився до надання допомоги євреям, постраждалим від війни, намагаючись продовжувати своє етнографічне дослідження. У 1915 році він здійснив три поїздки в Галичину і Буковину від імені Петербурзького комітету допомоги євреям, щоб допомогти жертвам війни і погромів. Цей досвід описаний в нарисах, опублікованих під назвою "Der judiszer churbn fun Pojłn, Galicje un Bukowina. Fun togbuch 1914-1917". Окрім допомоги біженцям, організації евакуації, пунктів догляду та їдалень Ан-ський намагався під час цієї поїздки також врятувати якомога більше пам'яток єврейської спадщини, які вціліли під час війни. Символічною знахідкою цього періоду став фрагмент пергаменту із Десятьма заповідями, який уцілів у руїнах зруйнованої синагоги. Він був розірваний на дві частини таким чином, що на одній знаходилися "не", а іншій послідовно такі фрази, такі як "вбий", "укради" і так далі.

Після перемоги більшовиків Ан-ський покинув Росію і оселився у Вільнюсі. У 1919 році він заснував Єврейське історико-етнографічне товариство. У Вільнюсі вперше вийшла друком найвідоміша праця Ан-ського, "Діббук. На кордоні двох світів". Оскільки первинний варіант п'єси на їдиш був втрачений, опублікований текст був другим варіантом п'єси, базованим на івритомовній версії, перекладеній з оригіналу Х. Н. Бяліком.

Ан-ський помер 8 листопада 1920 року в Отвоцьку. Його творчість, опублікована в Ізраїлі, складається з 15 томів.

Любомль

Наша мандрівка розпочнеться з містечка Любомль. Важко точно визначити, коли саме експедиція його відвідала. Однак із джерел відомо, що цей штетл був на її шляху, ймовірно, через ренесансну синагогу XVI століття і численні штібли. Як згадує Ісроель Ґармі в Книзі пам'яті євреїв Любомля, опублікованій в Нью-Джерсі у 1997 році, Ан-ський відвідав Любомль у компанії журналіста і фотографа Альтера Качине вже у 1911 році. За цими спогадами, Ан-ський і Качине зібрали найстаріших чоловіків з міста в штіблі радзиньських хасидів (Радзінер Хасідім) і з чарками горілки, склянками гарячого чаю та гречаним печивом (рецгене кішелех) просиділи довгі години за столом, записали багато історій і легенд про події з минулого. На думку автора цих спогадів, багато тем в “Діббуці” походять із нотаток, які Ан-ський зробив у той час в Любомлі.

Прикладом можуть бути слова з п'єси про "святу могилу": "Коли жорстокий Хамелюк, аби його ім'я було стерте, напав зі своїми козаками на місто і вирізав половину євреїв, убив і молоду пару, яка саме йшла до шлюбу. Їх поховали на місці, де вони загинули. Обидвох в одній могилі. З тих пір це поховання називають святою могилою... тихо, наче в таємниці. І щоразу, коли рабин поєднує якусь молоду пару, з могили чути зітхання...". В “Діббуці” пара похована в одному кургані, а їх могилу відвідують молоді пари, які разом із гостями танцюють навколо неї, аби звеселити похованих наречених.

Проте не завжди Ан-ському з компанією відразу вдавалося завоювати симпатії співрозмовників і записати цікаві історії. У доповіді з експедиції пера Йоеля Енґеля, котрий займався збором музичного фольклору протягом першого сезону, знаходимо описи проблем, з якими в не надто далекому від Любомля Ружині стикнулася експедиція. "Вважали нас навіть протягом певного часу грамофонщиками, тобто людьми, що торгують піснями й казками. Але Ан-ський з його поважною зовнішністю, дотриманням обрядів і вмінням говорити зі старшими тут, як і в інших обставинах, умів належним чином керувати ситуацією. Про мене важко було сказати те ж саме. Крім того, що я на івриті говорив погано, то викликав недовіру старих уже своїм виглядом — виголеним обличчям. Але завдяки Ан-ському і я міг отримати те, що мені було потрібне" (джерело: Сергеева И. "Этнографические экспедиции").

Встановлення контакту з місцевими жителями під час експедиції виглядало досить схоже. Авраам Рехтман у своїх мемуарах, опублікованих у 1957 році в Буенос-Айресі, описує зустрічі Ан-ського з євреями з містечок, де зупинялась експедиція. Вони, як правило, починалися відразу ж після молитви в синагозі. Спочатку етнографа питали про життя в столиці, а коли контакт уже був сформований, його охоче запрошували в будинки, де літні люди за чашкою чаю або чаркою горілки ділилися спогадами і розповідали місцеві перекази. Рехтман також згадує літніх людей, які кожного вечора давали Ан-ському кімнату для ночівлі. Незмінно киплячий самовар, тепла атмосфера і гостинність сприяли розмові й незабаром в кімнаті лунали пісні і легенди. Успіх експедиції та величина зібраного матеріалу значною мірою, на думку А. Рехтмана, були результатом відношення місцевих до Ан-ського: "І старі, й молоді весь день і вечір проводили час у його кімнаті. І тільки завдяки його любові до них нам вдалося зібрати все те, що ми зібрали" (A. Rechtman, „Yidishe eṭnografie un folḳlor : zikhroynes̀ vegn der eṭnografisher eḳspeditsie”, 1957, цит. за: Tracing Ansky…).

Дуже часто навколо членів експедиції крутилися групки дітей, які охоче ділилися своїми лічилками й пісеньками взамін за кинуті їм копійки. На жаль, коли діти виявили, що за кожну нову пісню вони отримують 5 копійок, то почали придумувати їх, а стурбовані батьки поскаржилися Ан-ському, що діти прогулюють хедер, аби провести час із фольклористами.

Дослідники також виявили, що велику цікавість в людей викликає фонограф. Коли Енґель виходив із ним на вулицю, навколо нього відразу збирався натовп, який не дозволяв йому рухатися. Дійшло до того, що одного разу, коли йому треба було йти на запис, він попросив відповідального за фотографування експедиції Соломона Юдовіна, аби той відвернув увагу людей, винісши на вулицю фотокамеру. Метод спрацював — натовп рушив у бік камери, а Енґель таємно вибрався з фонографом через двір.

Під час експедиції Ан-ський намагався записувати не тільки те, що може бути представлене як народна творчість, наприклад, пісня чи лічилка, але й те, що відігравало важливу соціальну й духовну роль, наприклад, народні замовляння, в цілющу силу яких і далі вірили, не вважаючи їх за "пережиток" або "забобони". Проте народні тексти, які, як і раніше, мали практичне культурне значення, було важко записати. Тому Ан-ський використовував різні стратегії для того, щоб "витягти" з жителів заклинання, які його цікавили.

Про те, як це відбувалося, можна прочитати в книзі Авраама Рехтмана: "Майже в кожному штетлі в Україні жили літні жінки, до яких приходили за порадою у важких ситуаціях... Ці жінки практикували магію, використовуючи ножі, шкарпетки і гребінці; виливали віск і використовували варені яйця, і знали сотні способів лікування пацієнта... Аби отримати від них заклинання, ми робили так. Іноді один із нас прикидався хворим, лягав у ліжко, а ми кликали знахарку... Під час зцілення інший із нас сидів у кутку і записував усе, що чув, а фотограф зробив знімки. Ан-ський часто ходив до котроїсь із цих знахарок і скаржився, що страждає від хронічного невезіння; розповідав, що раніше був багатою людиною, купцем, а тепер, на жаль, бідний, переживає важкий період у своєму житті, не маючи ніякого доходу.

Після такого пояснення мети свого візиту Ан-ський просив знахарку про кілька магічних заклинань, які дозволять йому знайти спосіб якось прожити. Ан-ський завжди підкреслював, що він не потребує милостині, але готовий платити за допомогу. Його голос, що запинався, і просто розказана історія майже завжди викликала бажаний ефект. Літня жінка вірила в історію і починала жаліти клієнта, сподіваючись, що вона зуміє заробити. Після визначення ціни старша жінка розкривала свої секретні заклинання, а Ан-ський їх записував" (A. Rechtman, „Yidishe eṭnografie un folḳlor : zikhroynes̀ vegn der eṭnografisher eḳspeditsie”, 1957, цит. за: N. Deutsch, „Jewish Dark…”). Однак якогось разу знахарка, яку етнограф попросив повторити заклинання, розізлилася і запропонувала йому, що якщо він хоче одержати ліки, нехай іде до аптеки.

Сьогодні в Любомлі майже не збереглося пам'яток, пов'язаних із єврейською культурою.

Володимир-Волинський

Володимир-Волинський, площа Ринок
Володимир-Волинський, площа Ринок

Експедиція Ан-ського відвідала Володимир у липні 1913 року під час другого виїзду. Літературна творчість автора пов'язана з Володимиром через постать Хани Рохель Вербермахер, історію якої вперше описав у 1909 році С.А. Городецький в журналі "Еврейская старина". Хана, дочка багатого купця Монеша Вербермахера, народилася у Володимирі на початку XIX століття. Вона була дуже здібна; з дитячого віку її цікавило вивчення священних книг, чим займалися чоловіки. Її долею, однак, мало стати заміжжя. Період, що передував весіллю, виявився дуже складний для Хани. За традицією, побачити нареченого перед шлюбом було неможливо. Вона впала у розпач. Її страждання поглибила смерть матері — Хана плакала на її могилі цілими днями. Одного разу, змучена плачем, заснула на кладовищі. Коли прокинулася вночі, з криком почала бігти, поки не перечепилася і впала, втрачаючи свідомість. Сторож цвинтаря відніс її тіло до батька, а той, бачачи, що донька після кількох тижнів не виздоровіла, запрошував різних лікарів і цілителів (бал шем), але жоден не зумів їй допомогти. Одного дня дівчина прокинулася сама. Сіла на ліжку і повідомила, що щойно мала божественне видіння. За її словами, вона була на небесах, де небесний суд подарував їй нову, піднесену душу. З цього часу вона стала навчати. Відмовилася від шлюбу, а своє життя присвятила вивченню Тори і Талмуду. Вона також могла творити дива. Люди почали називати її "Володимирська діва" (Людмірер Мойд). Але були й ті, хто вважав, що вона одержима діббуком і попросили Мордехая Тверського, магіда з Чорнобиля, прибути до Володимира і вигнати біса з дівчини. Після того, як від пригледівся до Хани, то виявив, що в дівчину втілилася душа невідомого могутнього цадика, якій важко знайти душевний спокій в тілі жінки. Хана Рохель взяла на себе чоловічу роль: поводилась як чоловік, до того ж як цадик: молилась у талесі і тефілін, приймала паломників і квітлех, благословляла, засідала на почесному місці під час зібрань за столом (званий в їдиш “тіш”), інтерпретуючи Тору і ділячись шіраім (залишками, які зосталися після їжі). Коли вона успадкувала від батька майно, то купила бейт мідраш із особливою кімнатою, де вона молилася і навчалася. Її зростаючий статус і виконання діяльності, яку традиційно приписували тільки чоловікам, не могли залишитися без реакції інших духовних лідерів хасидського середовища. На Хану почали тиснути, аби вона припинила цим займатися і вийшла заміж, виконуючи роль, передбачену в традиційному суспільстві для жінок. На деякий час Володимирська діва перестала навчати. Вона навіть вийшла заміж, але, схоже, шлюб не тривав довго. Наприкінці життя вона переїхала до Палестини і оселилася в Єрусалимі. За нею пішла невелика група послідовників, з якими вона молилася кожен місяць на Рош Ходеш на могилі Рахелі. Її поховали на Оливковій горі.

Леа, героїня “Діббука”, також відвідала могилу своєї матері перед шлюбом, і також втратила свідомість на кладовищі. Її дивна поведінка, яка стала наслідком цієї події, свідчить про те, що у неї вселився діббук. Подібність між історією Володимирської діви і сюжетом п'єси Ан-ського показує, що, швидше за все, автор отримав натхнення від історії Хани Рохель. Ан-ський, зачарований єврейським фольклором, записував почуті під час експедиції історії та, ймовірно, під час візиту у Володимир детально ознайомився з легендою про Володимирську діву. За словами Моше Шейнбаума, автора Пінкас Людмір, Ан-ський почув історію про Хану Рохель від Йоселе Дреєра, очільника братства Хевра Кадіша у Володимирі (за Deutsch N., An-sky and the Ethnography…).

Варто згадати, що історія Хани Рохель Вербермахер також стала натхненням для роману “Шоша” Ісака Башевіса Зінґера.

Ан-ський перебував у Володимирі-Волинському також у складі гуманітарної місії під час Першої світової війни. У своїх нотатках із цього часу зазначив, що незабаром після прибуття у Володимир він скликав нараду з кількох міських громадських активістів, аби розглянути ситуацію в місті та загрозу депортації. На зустрічі, в якій взяли участь близько 20 осіб, виявилося, що жителі більше ніж депортації бояться евакуації, а до приходу німців ставляться з оптимізмом. Ан-ський розповів присутнім про те, що відбулося в більшості міст, які перейшли з рук однієї армії в руки іншої. Він підкреслив, що у Володимирі дуже ймовірним буде обстріл і руйнування міста, а перш за все підпали і погром, організований відступаючими військами. Незважаючи на ці попередження, жителі вирішили, що пожежа чи погром не зачеплять все місто, тому немає сенсу усім його покидати.

Ан-ський запропонував утворити Комітет допомоги, який у разі погрому або депортації дбатиме про постачання і підготовку возів. "Вони мені відповіли, що такий Комітет буде важко створити. Якщо виселятимуть усіх, то кожен повинен буде подбати про себе і не матиме часу на громадські справи. Я сказав їм, що таке ставлення до суспільних справ неприпустиме, навіть скандальне. Це справило на них велике враження. Сім чи вісім осіб погодилися взяти на себе цю місію” (An-ski S., „Tragedia…”). Після організації Комітету і розробки плану дій виявилося, що в місті можна зібрати не менше 800 рублів. Ан-ський обіцяв додати ще тисячу. Було вирішено придбати кілька сотень пудів борошна і заздалегідь купити коней. Коли прийшов наказ депортувати всіх мешканців, із придбаного борошна почали випікати хліб. Ситуація у Володимирі тоді була складна і через поширення холери та тифу. Ан-ський організував допомогу додаткових лікарів, які допомагали жителям, а також запропонував керівникові ґміни віддати йому на зберігання найцінніші предмети з синагоги. Але виявилося, що всі цінності, включаючи старі бронзові канделябри, взяв на зберігання возний синагоги. Містяни побоювалися його, вважаючи, що він працює на таємну поліцію, тому без вагань довірили йому цінні предмети.

Під час іншої місії у Володимирі Ан-ський звернувся до коменданта округу щодо полегшення евакуації жителів. У цей час у Володимирі вже було багато біженців із сусідніх поселень. Ан-ський передав місцевому комітетові 400 рублів на допомогу найнужденнішим. Автор особисто був свідком поганого поводження з євреями у Володимирі. Серед іншого, він помітив, як козак, який охороняв вхід до контори коменданта округу, відштовхнув від дверей старшого єврея. У відповідь на це Ан-ський вилаяв агресивного чоловіка і погрожував йому судом.

У цей день у володимирській кав'ярні Ан-ський побачив молодого офіцера, який розповів йому, що у Сокалі, де він був із загоном саперів, вони підірвали станцію, казарми і кілька інших будівель.

"А ще для втіхи собі підірвав синагогу. Ха-ха-ха!

- А чому Ви це зробили?

- А чому я не повинен був цього робити?

- Бо це ж храм!

- Храм? Який храм?

-А якою молитвою молитеся щодня? “У ім'я Отця і Сина, і Святого Духа”. Синагога є храмом "Отця". Як Ви могли осквернити храм просто для втіхи?

- Я тільки так невдало висловився, що зробив це для втіхи. У мене був наказ підірвати синагогу.

- Зачекайте хвилинку, — перервав я його. - Чи на підрив синагоги Ви використали багато вибухівки?

- Ні, лише трохи, це ж звичайна будівля!

- Я бачив ту синагогу. Її стіни мають товщину в лікоть, вона висока і виглядає як фортеця, то як це можливо, що Ви використали так мало вибухівки?

- Помиляєтесь. Це був дерев'яний будинок. Тільки фундамент був із каменю.

Чи насправді він підірвав якийсь будинок молитви і чи збрехав, сказавши, що зробив це "для забави" — я не знаю.

Виходячи з кафе, я зустрів групу поранених. Затримав одного з них і запитав:

- Звідки ідете?

- З Сокаля.

- Що там відбувається?

- Нічого особливого, там спокійно. Козаки повернулися і увірвалися в єврейські магазини, грабуючи борошно".

У Володимирі збереглася будівля колишньої школи Талмуд Тора з XIX століття. Синагога та єврейське кладовище не існують, але недавно на місці поховання цадика Шломо Галеві Ґотліба з карлінсько-столінської хасидської династії збудовано охель.

Ковель

Наступним пунктом на нашому шляху є Ковель. Саме сюди експедиція рушила після перебування у Володимирі. Відомо також, що під час перебування у Ковелі фотограф Соломон Юдовін відвідав Талмуд Тору. Донині зберігся знімок єврейських дітей із Ковеля, що стоять у колі.

Під час Першої світової війни Ан-ський потрапив у Ковель під час бомбардування. Тоді він допоміг фінансами представниці місцевого комітету з надання допомоги, пані д-р Фейнштейн. Вона розповіла йому, що якраз перед його приїздом через Ковель проїхали три вагони з євреями, що були вигнані з Любомля. "Багато біженців їдуть возами або йдуть пішки. Серед них є такі, що бояться їхати потягом, бо ходять чутки, що євреїв виганяють із поїзда в поле. У селищі Голоби зібралося більше тисячі біженців і ковельський комітет почав організовувати для них допомогу" (An-ski S., „Tragedia…”). Вона також повідомила, що в магазинах реквізують продукти харчування, почало не вистачати хліба й цукру. За її словами, коли звернулися до коменданта, аби той допоміг отримати цукор, він відповів, що "євреї можуть пити чай із сіллю". У зв'язку з тим, що Ковель став транзитним пунктом для руху біженців, Ан-ський залишив пані Фейнштейн 1000 рублів.

Сьогодні у Ковелі на розі вулиць Володимирської та Незалежності можна побачити будівлю синагоги, де в даний час знаходиться один із цехів швейної фабрики.

Луцьк

З Ковеля помандруємо до Луцька, з яким пов'язана історія стародавніх предметів, що належали єврейській ґміні. Вони були передані в музей у Петербурзі, оскільки місцева громада хотіла захистити їх від грабежів та руйнувань війни. У 1915 році луцька ґміна передала Ан-ському велику скриню з цінностями зі старої луцької синагоги: рукопис XVIII століття, два срібні свічники з межі XVI та XVII століть з вигравіруваними малюнками, срібні глечики Левітів, гілочку мирта, яд (указку для читання Тори), тас (щит-прикрасу Тори), два чохли на Тору і скатертину, переплетену золотою ниткою — на загальну суму від 20 до 30 тисяч рублів. Ці об'єкти Ан-ський завіз у Петербург. Коли в 1918 році музей перейшов до радянської влади, етнограф передав скриню до неіснуючого сьогодні музею ім. Олександра III.

Експедиція відвідала Луцьк двічі: тут закінчився її перший етап у 1914 році.
До сьогодні у Луцьку збереглася синагога оборонного характеру XVII століття. Сьогодні в ній знаходиться спортивна школа. 

Острог

Острог, велика кам’яна синагога
Острог, велика кам’яна синагога

Наступне містечко, пов'язане з Ан-ським — Острог. Експедиція відвідала його двічі, але його варто згадати і в контексті виявленого Ан-ським під час експедиції манускрипту — Сефер га-Чешек (Книга бажань). Це книга про цілителя (баал шема), якого звали Гілель. Він був відомим кабалістом, а у 1732-1740 роках, серед іншого, виганяв злих духів у містечках Волині та Поділля. Сефер га-Чешек є збірником порад із народної медицини, насамперед, молитов для екзорцизму. Цікаво, що він містить не тільки приклади успішних ритуалів, але й ті випадки, в яких вигнати діббука з людини не вдалося . Така ситуація сталася в Острозі, і Гілель описує її так:

"Одного разу із Божою допомогою мені трапився жахливий інцидент в Острозі на Волині. Язичницький демон оволодів душею жінки з того міста. Я не був у змозі розпочати ритуал протягом декількох днів. Шукав допомоги у великих обітницях в синагозі, біля сувою Тори у присутності набожних людей. Але дух відповідав мені зсередини тіла цієї жінки (нехай Бог нам допомагає): "Ти рабин, який вже шість днів намагається мене вигнати, промовляєш наді мною присяги і хочеш вигнати мене святими іменами. Однак не здатен мені нічого зробити, хоча й трохи ослабив злі сили, які оповили мою душу, ослабили мої кінцівки, сухожилля й кістки. Це не місце, яке дає тобі право використовувати святі імена, бо це місце бруду, що знаходиться поряд зі святою синагогою. Тому якщо хочеш завершити свою справу, мусиш піти зі мною і спробувати в іншому місці. Тільки в присутності семи сувоїв Тори і семи хлопчиків, які ніколи не згрішили або семи (або більше) праведників зможеш закінчити ритуал. У день, в якому вони промовлять клятви, нехай ідуть з тобою до микви, моляться з тобою, а потім, із Б-жою допомогою, тобі вдасться і я вийду з тіла жінки. Не можу сказати тобі лише одного — чи я вийду з її тіла з її душею, чи без неї" (за: Petrovsky-Shtern Y., “We Are Too Late…").

За Йонатаном Петровським-Штерном, у цій історії можна побачити відображення кризи хасидської духовної сили (диббук сильніший, ніж рабин-екзорцист); цей мотив також присутній у “Діббуці” Ан-ського.

До сьогоднішнього дня в Острозі можна відвідати руїни синагоги та відновлене єврейське кладовище.

Дубно

Другий сезон експедиції розпочався тут 17 червня 1913 року. Учасник тієї поїздки Авраам Рехтман у своїх спогадах наводить місцеву легенду, записану тоді Ан-ським. У ній розповідається про єврейського торговця з Вроцлава, який часто перебував у Дубні, займаючись бізнесом із графом Любомирським. У якийсь момент торговець прийшов до висновку, що замість того, аби їздити туди-сюди буде краще оселитися в Дубні. Він збудував собі гарний будинок у центрі міста, привіз дружину і став членом місцевої спільноти. Оскільки він відчував себе зобов'язаним місцевим євреям і проводив багато часу в бейт мідраші, то займався благодійністю, даючи щедрі пожертвування на потреби студентів цього дому науки.

Однак старий бейт мідраш у Дубні був у дуже поганому стані: діряві стіни ледве тримали дах. Багатий чоловік, у якого не було дітей, яким він міг би присвятити себе, вирішив побудувати новий бейт мідраш, який би служив громаді довгі роки. Не жалів грошей на найкраще дерево, цеглу та чудових майстрів. Він привіз канделябри з Німеччини і закупив великі бронзові менори. З нагоди відкриття дому науки купець зробив урочистий прийом.

Коли урочистості закінчилися, цей чоловік пішов до євреїв, що молилися в старому бейт мідраші, й дав їм ключі від нової будівлі зі словами: "Ось ключі до вашого нового бейт мідрашу. Приходьте і вивчайте Тору з радістю. Прагну бути в змозі вам служити". Але студенти подивилися навколо і відповіли: "У наших серцях ми не можемо прийняти твого дару. Ми не можемо просто так залишити наш будинок. Стіни і стеля просякнуті нашими голосами і ще довго нас кликатимуть. Тому поки ці старі стіни не обваляться, ми повинні залишатися тут". В смутку і соромі відійшов багатий єврей. Він і його дружина були невтішні. Вони плакали гіркими сльозами, коли дивилися на новий бейт мідраш, порожній удень і темний вночі.

Минуло кілька тижнів. Глибока печаль стала причиною того, що багатий чоловік схуд та змарнів — виглядав так, ніби вся важкість світу лягла на його плечі. В той час граф викликав купця до себе. Коли побачив його в такому стані, то запитав, що сталося. Багач був не в змозі стримати свій сум і залився сльозами, розповідаючи графу всю історію. Той вислухав її, але нічого не сказав. Але в найближчу п'ятницю, одразу перед шабатом, коли євреї пішли виконати ритуальне обмивання, навколо старого бейт мідрашу з'явилися селяни із сокирами та залізними ланцюгами, які їм дав граф. Вони розібрали будівлю і перенесли арон га-кодеш, сувій Тори і священні книги в нову будівлю, побудовану багатим чоловіком. Коли євреї повернулися з микви й побачили, що трапилося, то прийшли до висновку, що купець хоче їх просто змусити переїхати в новий дім науки. Тому повернулися до нього спиною і пішли до інших домів молитви в Дубні, аби вивчати Тору. Коли багач побачив, що зробив граф, його розпач став іще більшим. Він намагався переконати людей, що це ганебне діяння було зроблено без його відома. Він просив рабина про милість і допомогу в очищенні імені.

Того вечора, коли шабат добіг кінця, рабин скликав нараду і наказав вченим зі старого бейт мідрашу взяти в ній участь. Купець звернувся до спільноти і повторив під присягою, що він не мав нічого спільного зі здійсненим учинком і що граф зробив це за своєю власною ініціативою. Він попросив студентів не бути впертими і прийти молитися в його новий бейт мідраш. Ті послухали порад рабина, і, зрештою, вирішили зробити так і почали молитися в новому місці — на радість багача та його дружини. Купець мав своє постійне місце в домі молитви, неподалік дверей, поміж бідними. Протягом решти життя скромно служив ученим. А те місце відтоді почали називати Бреславер Клойз.

Під час гуманітарної місії в 1915 році Ан-ський записав історію, розказану йому євреєм із Дубна, який опинився в Радзивилові під час погрому, який влаштували козаки.

"Козаки безчинствували на вулицях, виламували двері, розбивали вікна й грабували. Євреї позамикалися у своїх будинках. Він стукав до різних людей, але ніхто не хотів йому відчинити й довелося спати на вулиці. Раптом він побачив єврея, що біг. Коли той побачив прибульця з Дубна, то підбіг до нього й закричав: "Іди до мене та врятуй мене!". Звісно, той пішов із ним. Тоді з'ясувалося, що в той день настав час молитви за померлого родича, а однієї людини до необхідного для молитви міньяну не вистачало. Після прочитання вечірньої молитви господар випровадив гостя на вулицю, аби благословити новий місяць (кіддуш левана — спільна молитва подяки за появу нового місяця, читається одразу після початку нового місяця).

- Як це?! Там же шаленіє погром — здивувався прибулець.

- Але глянь, який красивий місяць! Погром буде і завтра, а місяця завтра можемо й не побачити.

Вони обоє вийшли на вулицю, навколо шаленіли козаки, а вони благословляли місяць" (An-ski S. „Tragedia…”).

Донині в Дубні збереглася будівля Великої Синагоги з XVIII століття на вулиці Кирила і Мефодія, а також кілька житлових будинків. У Дубно можна також відвідати єврейський цвинтар, на якому збереглося кільканадцять надгробків.

Кременець

Експедиція Ан-ського відвідала Кременець під час перших двох сезонів експедиції (тобто в 1912 і 1913 роках). Можна детально ознайомитися з ходом візиту в липні 1912 року на основі Книги пам'яті Кременця.

Автор спогадів пише, що Ан-ський прибув до Кременця разом із Зусманом Кісельґофом (дослідником фольклору й музикознавцем) і Соломоном Юдовіним (художником і фотографом). Це була п'ятниця, гості зупинилися в готелі Моше Меламеда, який був явно здивований гостям, котрі приїхали з Петербургу і говорили з ним на їдиш. "Якісь дивні євреї прибули, і при реєстрації повідомили, що вони з Петербурга", — так він розповідав у місті про приїжджих. Ан-ський і його товариші були дуже зацікавлені життям кременецьких євреїв, із цікавістю спостерігали за містечком через вікно. У Книзі пам'яті читаємо:

"Зазвичай у п'ятничні вечори вулиці були повні молодих людей. Однак цього разу всі вони стояли під готелем, дивлячись у вікно. Заздрили внутрішньому колу, яке могло вільно входити в готель. У той час перукар Сендер Розенталь і Яше Ройтман, син пекаря Шлоймо, підійшли до виокремленої групи. Обидва чекали в готелі, бо саме дізналися, що Ан-ський домовився з власником готелю, що його проведуть у невеликий хасидський дім молитви на суботню ранкову молитву, і власник пішов до сліпого Пейси, шамеса, і повідомив йому, що прийде гість. Ан-ський питав про хасидські звичаї в домі навчання та про особливості хасидської поведінки. Він був особливо заінтригований тим, що між хасидами була гармонія, що всі там збиралися і молилися так само, окрім Радзінерів, у яких була власна синагога. Прощаючись зі своїми товаришами по експедиції, Ан-ський сказав: "Доброго шабату", таким чином вказуючи своїм колегам, що вони повинні вести себе з гідністю, тобто не повинні курити чи говорити російською мовою, і, одним словом, поводитися "по-єврейському".

Під час свого перебування в Кременці команді під керівництвом Ан-ського вдалося записати унікальні хасидські ніґунім, народні пісні, записати багато місцевих оповідок та отримати для музею в Петербурзі два мідні ліхтарі з великої синагоги.

Будівля синагоги досі існує. Зараз тут розташована автобусна станція. Збереглося і єврейське кладовище.

Корець

Корець, вигляд на місто

Остання зупинка на нашому маршруті — Корець, відвіданий Ан-ським під час першого сезону експедиції. Приблизно на тому етапі подорожі до експедиції також мав приєднатися поет мовами їдиш та іврит, перекладач з російської Хаїм Нахман Бялік. На те, чому він не прийшов 15 вересня на домовлене місце зустрічі у Рівному, світло проливає його пізніший лист, в якому він писав, що, схоже, в штетлах Волині болото настільки глибоке, що в ньому можна втопитися. Швидше за все, саме умови, що панували в містечках, переконали Бяліка відмовитися від участі в експедиції, хоча Ан-ський дуже розраховував на його участь, яка могла б додати експедиції престижу.

Про перебування Ан-ського в Корці нагадує збережена донині серія фотографій погоничів і ковалів.

Ан-ський використовував різні стратегії, аби переконати жителів дозволити їх сфотографувати і поділитися своїми знаннями. Коли це не виходило, вдавався до хитрощів — як це було з обманом цілительок. Набагато складніше було пояснити людям мету збирання зроблених ними предметів та інших пам'яток. Для жителів штетла ідея народного мистецтва та єврейського світського музею не була зрозуміла і переконлива, особливо тому, що на початку ХХ століття в музеєзнавстві все ще домінувала колоніальна парадигма колекціювання. Що гірше, Ан-ський збирав не лише предмети із синагог, документи та книги, але й предмети, яких релігійний єврей ніколи б не торкнувся, наприклад, черепа з періоду Хмельниччини, або пальця, відрізаному хлопцеві родичами, аби врятувати його від призову в армію. Людські останки у цей період іноді виставлялися в музеях, але це було неприйнятно для релігійної єврейської громади. Чоловік, якого зустрів Ан-ський, зберігав свій палець, аби він, за традицією, був похований разом із рештою його тіла, і лише дивом етнограф зумів переконати його і схилити до продажу пальця. Череп зі слідами ушкодження зброєю Ан-ський сам викопав на цвинтарі і таємно вивіз до Петербурга, хоча й знав, що це шокувало б жителів. Часто сама його присутність на кладовищі вважалася небажаною: оскільки він мав прізвище Раппопорт, то вважався коеном (нащадком священників Єрусалимського Храму, яким для збереження ритуальної чистоти заборонялося входити на кладовище).

Іноді дослідники також стикалися з проблемою при записуванні релігійних пісень на фонограф: жителі містечок вважали, що звучання мелодії в окремому виконанні даної молитви чи пісні має силу, особливо якщо її співати зі щирими намірами (кавоне). Євреї зі штетлів чули про фонографи, навіть називали їх "едісонами", але мало хто розумів їх функції. Ан-ський і його товариші щоразу мусили показувати, як діє цей пристрій. Зазвичай це відбувалося в домі науки, після молитов. Для того, щоб показати дію фонографа, одна людина з дослідницької групи співала пісню, навмисне сміючись в середині, а потім відтворювала звук із циліндра. Слухачі розуміли, що вся ситуація була увічнена. Після такої демонстрації всі були в захваті від можливостей фонографа і не один хотів увічнити свій спів. Однак те, що запис релігійних пісень не вважався рівнозначним живому виконанню, показує реакція Аврома Блоха, який був у садибі цадика Мойшеле Коростішевера з чорнобильської династії. Коли його попросили щось заспівати, він розповів історію про рабина Мотеле, який колись сказав йому заспівати у фонограф, "переливаючи свою душу", аби перевірити його переконання, що фонограф не запише чисту молитву, але тільки ту, що залишається на землі. Він посилався на самого Бешта, який учив, що забруднені молитви залишаються ув'язнені в стінах будинку молитви, не піднімаючись на небо. І саме таким, повідомив Авром Блох, є секрет "едісона": він захоплює тільки прості слова і забруднені пісні.

Як це не парадоксально, Ан-ського досить добре приймали місцеві жителі. Вони не підозрювали, що члени експедиції крадуть квітелех з могил цадиків, а сам етнограф охоче (як він написав у листі до Житловського у 1914 році) "замінив би могилу Бешта на хорошого єврейського Леонардо да Вінчі" (за Safran G., „Wandering soul…).

У Корці досі збереглися мацеви на єврейському кладовищі.

 

Бібліографія:

An-ski Sz., Dybuk. Między dwoma światami. Legenda dramatyczna w 4 aktach, tłum. M.Friedman, wyd. Teatr Rozmaitości, Warszawa 2003.

An-ski Sz., Tragedia Żydów galicyjskich w czasie I wojny światowej. Wrażenia i refleksje z podróży po kraju, Południowo-Wschodni Instytut Naukowy, Przemyśl 2010.

Deutsch N., The Maiden of Ludmir: A Jewish Holy Woman and Her World, 2003.

Deutsch N., An-sky and the Ethnography of Jewish Women w:  Safran G., Zipperstein S. J. (eds.).  The Worlds of S. An-sky: A Russian Jewish Intellectual at the Turn of the Century, 2006, pp. 266-280.

Deutsch N., A total Account. S. An-sky and the Jewish Ethnographic Program, “Pakn Treger. Magazine of the Jewish Book Center” nr 58, fall 2008,  pp. 28-35.

Deutsch N., The Jewish Dark Continent: Life and Death in the Russian Pale of Settlement, 2011.

Encyklopedia YIVO
www.yivoencyclopedia.org, dostęp 15.06.2015.

Goldberg S. A., Paradigmatic Times: An-sky’s Two Worlds, w:  Safran G., Zipperstein S. J. (eds.).  The Worlds of S. An-sky: A Russian Jewish Intellectual at the Turn of the Century, 2006, pp. 44-52.

Kagan B., Luboml: The Memorial Book of a Vanished Shtetl, 1997.

Kantsedikas A. S., Sergeeva I., The Jewish Artistic Heritage Album by Semyon Ansky, 2001.

Petrovsky-Shtern Y. ‘We Are Too Late’: An-sky and the Paradigm of No Return, w:  Safran G., Zipperstein S. J. (eds.). op.cit., pp. 83-102.

Photographing the Jewish Nation: Pictures from S. An-sky's Ethnographic Expeditions, Avrutin E. M., Dymshits V., Ivanov A., Lvov A., Murav H., Sokolova A. (eds.), 2009.

Roskies D. G., An-sky, Sholem Aleikhem, and the Master Narrative of Russian Jewry, w:  Safran G., Zipperstein S. J. (eds.).  op. cit., pp. 31-43.

Safran G., Wandering Soul. The Dybbuk's Creator, S. An-sky, 2010.

Sergeeva I., Etnograficheskie ekspedicii Semena An-skogo v dokumentakh, „Skhidnyi Svit” Nr 3, 2009
http://in-music.su/history/history_text48.php, dostęp 15.06.2015

The An-ski Expedition in Kremenets, Translated from the Yiddish By Wolf Krakowski and Paula Parsky Excerpted from Memorial Book of Krzemieniec (Ukraine) Edited by: Abraham Samuel Stein Published in Tel Aviv, 1954.

Tracing Ansky: Jewish Collections from the State Ethnographic Museum in St. Petersburg, Catalog of the Exhibition in Joods Historisch Museum, Amsterdam 1992.

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова