Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Велика Синагога

І незважаючи на це, якось несвідомо, синагога являла собою символ видатної могутності єврейської громади в містечку, слугуючи місцем масових зібрань у часи лиха і смутку, радості і жалоби.

Велика Синагога

Велика СинагогаПряме посилання до цього абзацу

Яков Гетьман

 


Велика синагога була славою і гордістю міста, хоча не серцем його релігійного життя. Місцеві євреї здалека тягнулися до міцних укріплень, оточуючих синагогу, до схилів її товстих стін, ось тільки не квапились заходити всередину. Від синагоги віяло величністю і таємницями, навіть духом урочистості, тільки не мала в собі тепла. Для неєвреїв вона становила синагогальний взірець, проте для самих євреїв була лише будинком молитви. Протягом тижня стояла пусткою, і тільки з нагоди Шабату її двері широко відчинялися для відвідувачів, хоча збиралося там заледве кілька міньянів [група з десяти чоловіків, необхідна для богослужіння]. Регулярними парафіянами були, більшою мірою, місцеві мешканці тієї околиці, господарства якої (баалей батім) можна було перерахувати на пальцях. Синагога була єдиним місцем виконання релігійних обрядів ашкеназі, бо решта домів молитви проводила церемонії у «сефардському стилі» згідно з хасидськими традиціями.

І незважаючи на це, якось несвідомо, синагога являла собою символ видатної могутності єврейської громади в містечку, слугуючи місцем масових зібрань у часи лиха і смутку, радості і жалоби.

На свята або у дні, «обов’язкового зібрання громади», люди шли до Великої Синагоги за покликом своїх інстинктів.

Велика Синагога була спорудою колосальних розмірів, майже квадратної форми, з товстих стін якої визирали вікна заввишки у два поверхи. Завершував будівлю аттик, який оточував її по всій довжині і мав посередині башти, кожна з двома круглими отворами. Уся споруда була подібна до стародавньої фортеці, і було очевидним, що захисники форту використовували круглі отвори, щоб стріляти у нападників. Синагога знаходилася у центрі міста, у кутку ринкової площі. ЇЇ фасад дивився на схід і виходив на ринкову площу; відділявся від неї будинками, що належали родинам Гетьманів, Натансонів і Шапіро. Верхівка синагоги височіла над усіма цими будинками і помітна була здалека.

З інших боків будинки не стояли так близько до її стін, тож ніщо не заважало проходу. Недоступною була тільки полуднева частина синагоги обнесена парканом.

Увійти всередину можна було через пуліш [передпокій], двері якого виходили на південь і північ. По п’ятницях, у другій половині дня, назовні біля південних дверей до пуліш встановлювалась хупа для проведення шлюбної церемонії. Всередині північної брами знаходилася геніза – місце зберігання усіх непридатних, старих і порваних, священних книг, зношених тфілін [філактерії] та ін..

Усередині пуліш, у західній стіні синагоги, був побудований головний вхід, що мав форму високої, широкої арки, яка спиралась на могутні колони, та потужні двійні дерев’яні двері, зміцнені грубою металевою обшивкою. Пасував до таких дверей не звичайний ключ, а чималий шматок заліза довжиною в фут, і людина, якій довіряли той ключ, могла сміливо називатися «ключником».

Як раз біля головного входу стояла скринька для милостині, і кожен, хто проходив повз неї, не міг не зупинитись, щоб порозглядати її зовнішню металеву стінку та дебелий замок. Окрім цього, роздивлявся, чи нема селян-неєвреїв з родинами. Ті приходили до синагоги у лихі часи звернутися до Єврейського Бога за допомогою. Був це відомий факт, якщо вкрали коня або свиня померла від чуми, доведена панацея на то була така – прийти до Великої Синагоги у базарний день та зробити пожертвування, а потім впасти на коліна і помолитись.

Зараз ми знаходимось усередині, у фронтальній частині синагоги, над якою розміщується бабинець, тому стеля тут досить низька. Поруч із входом бачимо сліди важких залізних кайданів. Кажуть, що це залишки конех, місця, де винних карали биттям батогом.

З обох боків від брами стоять замкнені дерев’яні скрині. Цікаво, що вони приховують всередині? Завіса таємничості відкривається в ніч Сімхат Тора, коли з них виймають сотні пошкоджених, а тому неуживаних сувоїв Тори і користуються ними підчас церемоній.

Неподалік є ще одна велика скриня, наповнена піском та крайньою плоттю дітей, що пройшли обрізання, та величезний стілець – Стілець Іллі – на якому зазвичай сиділи хрещені батьки під час церемонії.

І ось нарешті ми у центрі синагоги. Гладенькі кам’яні стіни сягають вище першого поверху (півтори поверхи, якщо точніше), а над ними, на рівні другого поверху, розміщуються високі арочні вікна, які дають можливість побачити всю міць споруди зі стінами товщиною в три фути. Над вікнами, під самою верхівкою третього поверху, з вигнутого дугою арочного даху синагоги спускаються свічники, пишно оздоблені кришталем та слоновою кісткою, сягаючи майже голів людей.

Інтер’єр синагоги мав найрізноманітніші елементи оздоби. Так, стіни нижче вікон, і та стіна, що підпирала бабинець із заходу, були прикрашені живописом, який зображував первісного бика та Левіафана, музичними інструментами з Храму [Храму царя Соломона] та гербами дванадцяти племен Ізраїлевих. Тільки східна стіна відрізнялась тим, що була сніжно білою, без картин і прикрас. Синагогальний ковчег, який стояв на її тлі, чарував зір – з двох боків були величні леви, що є традиційним елементом оздоблення, а на його поверхні були вирізьблені гілки різноманітних дерев.

Це був не звичайний ковчег, а унікальний витвір мистецтва, витесаний із каменя і пофарбований веселкою кольорів. Пюпітр релігійного лідера знаходився нижче, у заглибленні між підлогою та рештою синагоги. Зроблено це було для того, щоб вислів «…з глибин закликаю Вас…» розумівся буквально.

Зліва від пюпітра піднімалися сходи, які були частиною декорованої металевої аркади та майстерно оздоблених міддю дверей. Ті сходи шли вгору аж до самого ковчегу, де здіймалася металева опорна стіна на дерев’яних кріпленнях. Ковчег був зроблений із каменя, і сягав майже самої стелі. Стеля, в свою чергу, була орнаментована колонами, оформленими гравюрами, херувимами, арбалетами, квітами, рослинами та іншими художніми формами, що спліталися між собою у вигляді розправлених янгольських крил. І все це у багатстві чудових кольорів…

Вперше побачивши кольорове фото синагогального ковчегу в синагозі Ха Арі у Цфаті, я одразу зауважив схожість форм і кольорів із синагогою в Любомлі. І тільки коли в мене з’явилася можливість відвідати синагогу в Цфаті, я зрозумів, що тут немає жодного порівняння, бо ковчег там не відрізнявся нічим, окрім художнього дерев’яного різьблення зовнішньої частини, яке, можливо, було зроблено за зразком ковчега в Любомлі або якогось подібного деінде, в той час як у Любомлі ковчег був висічений із каменю і був заввишки в одноповерховий будинок.

Ковчег надавав Великій Синагозі такої невимовної шляхетності, що коли священики, стоячи на сходах, які вели до нього, благословляли людей «з любов’ю», здавалося, десь згори розправлялися крила й огортали людей. Ці сходи чули палкі промови рабинів, проповідників і запрошених лекторів; відчували важкі кроки охоплених розпачем жінок, що бігали по них вгору і вниз до ковчега, маючи надію повернути час назад або відвести злу долю своїми сльозами та голосінням.

Посередині синагоги знаходився пюпітр (біма). Чотири товсті кам’яні колони підтримували гігантський купол, в центрі якого на піднесеній платформі, оточеній сходами з північного та південного боків, стояв масивний дубовий стіл для читання Тори. Саме звідси трубили в шофар, звідси кликали душі померлих.

Слід відзначити, що заупокійне богослужіння у Великій синагозі було унікальним, тривало дуже довго, бо існувала традиція зачитувати з актової книги єврейської громади імена всіх померлих, а це тисячі людей. Також тут можна побачити сліди двох давніх Корон Тори [Кетер Тора], які, згідно з написами на них, мають більше ніж 400 років.

Протягом року відвідувати синагогу було трошечки сумно. Будівля була завелика і занадто грандіозна для незначної кількості парафіян, що приходили вшановувати це священне місце. Тільки підчас таких місяців, як Елул і Тішрі синагога вбиралася у гідні її величність і шляхетність, притягуючи тисячі відвідувачів. На Новий рік існував звичай вивішування старих футлярів Тори на металевих дротах, натягнутих під вікнами. Прикріплені за допомогою металевих кілець, висіли футляри найрізноманітнішого віку, розмірів і кольорів, сяючи сріблом й золотом, поблискуючи багрянцем та лазур’ю.

І раптом синагога набувала зовсім іншого вигляду, вражаючого та захоплюючого, тонучи у оксамиті та вишивці, мерехтінні літер і кольорів. Від тієї краси неможливо було втомитися, шукаючи слідів далекого минулого.

Цілий місяць Елул, до самого закінчення Грізних днів та Сукоту, існувала можливість ознайомитись із історією синагоги та єврейської громади Любомля. Особливу увагу привертав величезний біло-сірий футляр Тори, який постійно висів справа від синагогального ковчегу (зліва від глядача). Маючи 6 футів у довжину та 13 заввишки, вирізнявся ще тим, що елементи його оздоблення та літери були не вишиті, а складені зі срібних бляшок, безпосередньо вшитих у поверхню футляра. Якимось дивом незважаючи на століття, що минули, літери не зникли з тканини, даючи можливість прочитати дату, коли цей футляр був подарований, та ім’я дарувальника. На жаль, ніхто не подумав про те, щоб скопіювати всі його написи чи роки написання книг Тори, що зберігалися всередині.

Неповторна атмосфера сягала свого піку під час Грізних днів. Ніде не було такого велетенського та крученого шофару, як у Великій синагозі; ніде не було давніх Пінкас [актової книги громади] з іменами тисяч померлих; і ніде не було скрині, наповненої сотнями непридатних сувоїв Тори. У канун Йом Кіппур, коли підлога була застелена свіжою соломою, щоб люди могли ходити босоніж, тебе огортали пахощі і наповнювали повітря унікальним відчуттям; коли обидва бабинці (один вгорі, навпроти синагогального ковчегу, другий внизу у північній секції з низькою стелею) здригалися від плачу та криків сотень жінок, що молилися, видовище було, ясна річ, не повсякденне; і коли на вечір Сімхат Тора до синагоги набивалися чоловіки, жінки та діти, окрім неєвреїв, що приходили приєднатися до єврейського святкування, дійство було таке, що побачивши це, вже ніколи не забудеш.

Малоймовірне повторення тих подій – сотні євреїв несуть сотні Святих книг, танцюючи по колу в церемоніальному дійстві Хаккафот. Не можна було відвести очей, коли знімалися покриття з двох величезних скринь і примірники Тори роздавалися всій громаді, без виключення – все більше і більше, сотні сувоїв Тори – а хвилі натовпу накочувалися одна за одною все ближче, серця розгарячувались, а обличчя розпалювались. Та ніч Сімхат Тора була ніччю слави для Великої синагоги.

Промайнули свята, і знов синагога занурилась у страшну самотність, у той же час слугуючи предметом гордості та джерелом казок про мертвих, що моляться тут опівночі, про духів, бісів, магічних коротунів та інших фантастичних створінь, які полюбляють приземлятися на її дах. Кілька хлопців, яким вистачило мужності видертись на зовнішню частину дверного отвору на даху, так і не наважились зайти всередину. Уява та легенди володарюють там.

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова