Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Ів'є - путівник

біл. Іўе, пол. Iwie, їдиш אייוויע

Ів'є - путівник

Витоки

Ів’є, яке лежить на річці Ів’янці, відоме з джерел з 1-ї пол. XV ст. як садиба Великого князя. У XVI ст. Ів’є було одним із центрів аріанства — тут діяли аріанські друкарня та школа; ректором останньої у 1585–1593 роках був відомий мислитель та педагог Ян Ліциній Намисловський. В історію цей навчальний заклад увійшов як Ів'євська академія. Вчилися тут не тільки діти аріанців, а й православних та католиків. Програма навчання включала такі предмети, як антична філософія, історія, право, риторика, етика, музика, медицина, фізика, кодекс Юстиніана, логіка Аристотеля і, звичайно ж, мови — грецька, давньоєврейська, латинь, польська, білоруська.

У 1598 році в Ів'ї 2 було корчми, 129 дворів, а 19 фільварків за містечком було надано татарам (вважається, що їх поселив у XIV ст. у слободі під Ів'єм князь Вітовт). У 1634 р. містечко складалося з ринку, 3 вулиць, 180 будинків. Війни середини ХVІІ ст. призвели до різкого зменшення населення: за інвентарем 1685 р. в Ів'ї був 91 заселений будинок, і ще у 8 біля містечка проживали татари.

У 1795 р. Ів'євщина опинилася у складі Російської імперії. Ів'є стало центром волості Ошмянського повіту Віленської губернії. Від 1843 р. належало графам Замойським.

У відповідь на селянську реформу 1861 р. на території Ів'євщини відбулося селянське повстання, відоме в історії як Ів'євський виступ селян 1861 року. У ньому брало участь близько 10 тис. осіб. Бунт придушено за допомогою значних військових сил (4 роти піхотних полків).

У 1864 р. в Ів'ї відбулося 8 ярмарків: 1 січня, 2 лютого, 28 травня, 18 червня, 29 вересня, 1 листопада, 11 листопада. Щотижневі торги і базари проводилися з 29 червня по 29 вересня щонеділі, а з 29 вересня по 29 червня — щосереди. Спеціалізувалися Ів'євські ярмарки переважно на продажі худоби. Поряд з ярмарковою розвивалася і стаціонарна торгівля – тут діяли 17 крамниць і 4 корчми (1897). Окрім того, в містечку займалися ремісництвом та рибальством.

У 1897 р. Ів'є мало 2828 жителів та 387 дворів. Діяли костел, каплиця, синагога, 3 єврейські молитовних будинки, мечеть, народне училище, аптека, млин, 17 крамниць, 4 корчми. Відбувалося 5 ярмарків на рік. У “Путівнику Литвою та Білоруссю” авторства Наполеона Орди, виданому у Вільні в 1909 р., можемо прочитати: “Ів’є, містечко Ошмянського повіту Віленської губернії. Серед 5 тис. мешканців є 3500 євреїв, 800 католиків, 500 татар, 30 православних росіян".

Походження назви міста точно невідоме: за окремими джерелами, вона пов’язана із вербою-“івою”, яка росте довкола у великих кількостях; інші наводять татарську легенду, згідно з якою замок, який дав початок поселенню, збудовано на прохання княгині Єви, дружини Великого князя Литовського Гедиміна.

В Ів’ї протягом століть проживають татари. Місцева дерев’яна мечеть, збудована у 1884 р., протягом усього радянського періоду була єдиною діючою мечеттю в БРСР. Місто називають татарською столицею Білорусі.

Євреї з Ів’я

Перша інформація про євреїв з Ів’я походить з інвентарного опису за 1685 р. Із 61 двору в дев’яти проживали євреї. Серед юдеїв перелічені: Ізраель, Йоахим Шмайлвич, Єхель Гошкевич, Абрам Мордухоєвич, Шапшай, Гошко, Лейзер, Пейзель, Гіршель. Вони мешкали на Новогрудській вулиці, яка переходила в Ринок.

Серед євреїв було багато ремісників, зокрема кравців, шевців, ковалів, теслів, линварів. У 1852 р. євреї-ремісники Ів’я намагалися створити цех, але не отримали погодження від влади. Тому було впроваджено спрощене ремісниче управління, до якого обрано кравця Янкеля Зосельовича, коваля Нахіма Гінзбурга та шевця Шмаю Блоха. До ради входили чотири майстри-кравці, майстер-коваль та майстер-швець. Окрім того, п’ятеро ів’євських євреїв – три теслі, линвар та поденник – утворили т.зв. неремісничий цех. Популярним заняттям серед євреїв був “пітєйний” промисел, тобто виготовлення та продаж алкоголю. За даними за 1866 р. у містечку було 10 шинків та 4 корчми. Деякі євреї Ів’я намагалися знайти для себе нішу у виробництві, до прикладу, Янкель Левін у 1890 р. відкрив сірникову фабрику. Займалися євреї і медициною. Наприкінці XIX ст. вільнопрактикуючим лікарем був Лейба Фляум, а Ар’є Боярський володів аптекою.

Спогади Єгуди Лейби Блоха описують бідність, яка була проблемою більшості єврейського населення Ів’я:

Перед Другою світовою війною в містечку діяла семирічна школа Тарбут з івритом як мовою викладання. Єврейські та татарські діти навчалися і в польській семирічці. Євреї Ів’я мали свій театр та футбольну команду.

У центрі містечка стояла синагога, зведена у XVIII ст., а неподалік, із заходу, лежав старий єврейський цвинтар. Будівлі синагогального комплексу збереглися донині.

Видатні особистості

В Ів’ї народився Хаїм Озер Гродзінський (1863–1940) – галахіст, релігійний та громадський діяч, духовний лідер литовської ортодоксальної єврейської громади; головний (неофіційно) рабин Вільна. На його честь названо головну вулицю ізраїльського міста Петах Тіква.

Серед відомих уродженців містечка є і Шахно Епштейн (1881–1945) – громадський діяч, публіцист та літературознавець. Був головним редактором харківського часопису “Ді ройте вельт” (їдиш Червоний світ). У 1942–1945 роках був відповідальним секретарем Єврейського антифашистського комітету.

Друга світова війна та Голокост

Після радянського нападу на Польщу у вересні 1939 р. Ів’є опинилося в межах БРСР. Від 29 червня 1941 р. до 7 липня 1944 р. Ів’євщина знаходилася під німецькою окупацією.

В лютому 1942 р. у місті утворили гетто. Туди переселили 3 тис. осіб. Ліквідаційну акцію в Ів’є проведено 12 травня 1942 р. Після війни у братській могилі біля села Станевичі на південному краї лісу знайдено тіла 2524 осіб. Доля інших невідома.

Чотири родини з Ів’євського району отримали статус “Праведників народів світу”.

Сліди присутності

Із синагогального комплексу Ів’я збереглися три будівлі (вул. 1 Мая, будинки 9, 11, 13); в одній із них зараз діє спортивна школа. Збережені єврейські будинки кін. XIX та поч. XX ст. знаходяться на вул. Маркса, 1 Мая та Комсомольській площі. На одному з них зберігся фрагмент напису на івриті з роком побудови за григоріанським календарем (1929). Від єврейського цвинтаря в Ів’ї не залишилося майже нічого, збереглися лише фрагменти кам’яної огорожі. Територія цвинтаря частково забудована.

На братській могилі в’язнів гетто, страчених біля села Станевичі, у 1957 р. встановлено стелу. Щороку 12 травня, у День пам’яті єврейського кагалу Ів’я, до станевицького лісу приїжджають євреї, які збираються на спільну поминальну молитву. У 1989 р. в Станевичах утворено місце пам’яті. На пам’ятнику викарбувано слова поета Аарона Вергеліса. У 1994 р. на цьому місці поставлено спектакль американської балерини, хореографа й режисерки Тамар Рогофф, дід якої виїхав із Ів’я у 1911 р.

Коріння

Після війни в Ів’ї проживало шість єврейських родин. В одній із них виховалась Тамара Бородач (Кощер), багаторічна директор школи у місті Ліда, яка зараз проживає в Ізраїлі. Вона є авторкою міжнародного проекту “Коріння” та займається мандрівками євреїв, що походять з Білорусі, до місць, у яких жили і гинули їх родини. Протягом 25 років у поїздках, організованих в рамках проекту, взяло участь 2,5 тис. осіб.

У 2012 р. в місті відкрито пам’ятник чотирьох конфесій – католиків, православних, мусульман та юдеїв. У місті діє і Музей національних культур, єдиний в Білорусі музей такого типу, постійна експозиція якого присвячена історії та культурі багатонаціонального містечка. Одна із зал музею розповідає про єврейську культуру.

Варто побачити

  • Колишній синагогальний комплекс – головна синагога та два бейт га-мідраші (кін. ХІХ ст. – поч. ХХ ст.), вул. 1 Мая, 11
  • Музей національних культур, вул. 17 Вересня 6; тел. +375 159 526 896; e-mail: [email protected]
  • Петропавлівський костел (XV–XVII ст.), вул. Карла Маркса
  • Мечеть (1884), за радянських часів була єдиною в Білорусі діючою мусульманською святинею, вул. Савєтская, 76
  • Татарський цвинтар, вул. Савєтская
  • Каплиця св. Варвари (1-ша пол. ХІХ ст.)
  • Церква св. Гавриїла Заблудовського (1994–1995), вул. 1 Мая
  • Водяний млин (ХІХ ст. – поч. ХХ ст.)
  • Елементи міської забудови кінця ХІХ ст. і поч. ХХ ст.
  • Фрагменти парку (ХІХ ст.)

Околиці

Ліпнішки (15 км): єврейський цвинтар; костел св. Казимира (XIX/XX ст.); палацово-парковий комплекс зі збереженим флігелем

Траби (30 км): колишні єврейські будинки (поч. XX ст.), зокрема дім рабина; юдаїка у шкільному музеї; цвинтар з бл. 100 мацевами; костел Різдва Пресвятої Богородиці (1900–1905); Петропавлівська церква

Ліда (42 км): замок Гедиміна (XIV ст.); костел Воздвиження Хреста Господнього (1770); костел піярів, сьогодні церква св. Архангела Михаїла; залишки монастиря з піярською колегіатою; дерев’яний костел у Слобідці (1930-ті); єврейський цвинтар; католицький цвинтар (1797); казарми 77-го піхотного полку; броварня (1876); будівля гімназії ім. гетьмана Кароля Ходкевича (1929)

Мапа

Інші матеріали

Ключові слова