Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Вєлькє Очи — карта культурної спадщини

Вєлькє Очи (Великі Очі) — невелике (біля 800 осіб) поселення, до війни — містечко у Львівському воєводстві, після Другої світової війни опинилось у Жешувському, а згодом у Перемиському воєводстві. Нині це село (від 1935 року), розташоване в Любачувському повіті Підкарпатського воєводства біля кордону з Україною (бл. 2 км). Географічно Вєлькє Очи лежать на Яворівському горбі, який є частиною Тарноґрудського плато.

Великі Очі, Синагога
Великі Очі, Синагога (Фотограф: Тарайко, Моніка)

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Вєлькє Очи були засновані, ймовірно, в кінці XVI століття Мєнкіцькими гербу Тромби як один із найпізніше заснованих населених пунктів на території Любачівського повіту Бельського воєводства. Мєнкіцькі ще раніше володіли кількома сусідніми селами, які згодом стали частиною вєлькооцького маєтку. Наприкінці 1-ї чверті XVII століття село перейшло в руки Могил — роду молдовських господарів. У 1621 році його отримав Петро Могила, найвідоміший представник цього роду в історії: прихильник православ'я, згодом митрополит Київський (від 1633), засновник Києво-Могилянської академії. Після смерті Петра в 1647 році маєток перейшов до його старшого брата Мойсея, який оселилися тут ще раніше (1635 рік), побудував особняк із оборонними укріпленнями, заснував православну парафію (1648) та збудував для неї дерев'яну церкву. Під час повстання Хмельницького козацькі війська, які виступали також проти уніатської церкви, не знищили Великі Очі — село, яке належало православному роду Могил. Родичка Мойсея, Анна з Могил Потоцька, успадкувала село після його смерті — біля 1664 року. Її чоловік, Станіслав Ревера Потоцький, гетьман великий коронний, дарував маєток Анджеєві Моджевському гербу Ґжимала за те, що той два рази врятував йому життя: під час воєн з козаками і шведами. Моджевському в 1671 році вдалося отримати від короля Михайла Корибута Вишневецького міські права для Великих Очей. Він був убитий у битві під Віднем та похований у місцевому костелі домініканців, яких запросив сюди у 1667 році й заснував для них монастир та мурований храм. Ймовірно, наприкінці XVII століття в місті з'явилися євреї — спершу залежні від перемиського кагалу, але в 2-й чверті XVIII століття це вже був автономний кагал із синагогою, кладовищем та власним рабином.

Наступні власники міста змінився відносно часто. Наприкінці XVII століття маєток опинився в руках Лащів гербу Правдич. У 1720-1748 роках місто належало Юзефові Лащу — єпископу Холмському, який завершив будівництво домініканського монастиря і освятив костел у 1740 році. Після нього власниками були Потоцькі гербу Пилява — Францішек Салези Потоцький, воєвода київський, один із найбільших магнатів тих часів, а потім його син Щенсни Станіслав Потоцький. За його правління маєток спочатку пограбували в ході Барської конфедерації, згодом тут лютувала епідемія чуми, а в 1772 році маєток опинився на території Австро-угорської імперії, в її частині під назвою Галіція, в перемиському циркулі. На цей час у місті було 179 будинків і 1086 жителів, у тому числі 401 єврей (бл. 40%). У 1781 році Щенсни Потоцький, який проживав у віддаленому Тульчині під російським пануванням, подарував вєлькооцький маєток Адамові Понінському гербу Лодзя, маршалкові роздільного сейму, який наступного року передав маєток Любомирським гербу Шренява. Йоанна Любомирська розділила маєток на дві частини, одна з яких належала її синові Францішекові, друга Фабіанові та Францішекові Романам гербу Слєповрон, а пізніше Анджеєві Йордану гербу Тромби. Розділений маєток купив у 1804-1807 роках Юзеф Вєлопольський гербу Стариконь, а в 1816 році він перейшов у руки його сина Олександра — згодом очільника цивільного уряду Царства Польського (1862-1863) і однієї з найвпливовіших осіб в країні. У 1830 році маєток купив на аукціоні Людвік Скарбек Боровський, а від його онука Великі Очі перейшли в руки Гаґенів (близько 1855 року), в яких у 1908 році їх придбав львівський адвокат Станіслав Черні, у володінні якого маєток перебував протягом майже 40 років: час Першої світової війни, у міжвоєнний період у незалежній Польщі та залишався в його руках під час Другої світової війни, аж до осені 1944 року, коли йому довелося його покинути.

У 1869 році у Велькє Очи було 264 будинки та 1774 жителів, у тому числі 490 римо-католиків (27,6%), 309 греко-католиків (17,4%), 969 євреїв (54,6%) і 6 протестантів. До 1900 року кількість будинків зросла до 334, а населення до 2119; у тому числі римо-католиків було 824 (38,9%), греко-католиків 386 (18,2%), 11 протестантів (0,5%), а число євреїв незначно скоротилося — до 898 осіб (42,4%). В кінці XIX і на початку XX століття десятки людей різних віросповідань емігрували звідси "по хліб" до США. У 2-й половині XIX століття у місті були відкриті пошта, відділок поліції та пожежна служба. Діяла школа і притулок, яким опікувались черниці, а також кілька єврейських хедерів. Забудова міста постраждала від кількох пожеж — найбільші відбулися в 1866, 1873 і 1882 роках, у ході яких згоріли від кількох до кількох десятків будівель. Значно більші руйнування принесли події Першої світової війни, зокрема, під час наступу австро-німецьких військ біля Великих Очей 14 червня 1915 року. Відступаючі російські війська підпалили місто, внаслідок чого згоріла майже половина будівель, у тому числі церква й синагога, а костел був серйозно пошкоджений. Наприкінці війни, восени 1918 року, почалось українсько-польське суперництво за Східну Галичину. Бої за Великі Очі тривали до весни 1919 року, коли місто було остаточно зайняте польськими військами. Внаслідок військових дій населення скоротилося до 1668 осіб. Після відновлення незалежності Польщі відбувалась повільна відбудова міста, в тому числі синагоги і церкви. Орден домініканів був ліквідований. Відновилася діяльність поліцейського відділку, пожежників, пошти, школи. У 1935 році Великі Очі втратили міські права.

Незабаром після початку Другої світової війни (в кінці вересня 1939 року) німецька армія залишила більшу частину земель на схід від річки Сян Радянському Союзові. Червона Армія увійшла у Великі Очі 28 вересня. У листопаді 1939 року ці райони були включені до Української Радянської Соціалістичної Республіки. Протягом майже дворічної присутності в місті совєти ввели комуністичні правила, в тому числі панівну роль партії, наявність НКВС і пов'язану з цим депортацію жителів, яка почалася 10 лютого 1940 року.

Через два дні після початку військових дій проти Радянського Союзу німці увійшли в містечко (23 червня 1941 року). Незабаром були утворені нові органи влади та поліція (з українців). Досить швидко німецькі окупанти за допомогою українських поліцаїв почали дії, спрямовані проти єврейського населення. У червні 1942 євреїв із Великих Очей виселили у гетто в Яворів, із якого більшість із них були депортовані в листопаді того ж року в табір смерті у Белжець. Ліквідація Яворівського гетто відбулася в квітні 1943 року. Зібрані там євреї були розстріляні в околицях міста. Наприкінці 1943 року українці почали вбивати польське населення на довколишніх територіях. Поляки з навколишніх сіл стали виїжджати у Великі Очі. У липні 1944 року загони УПА атакували містечко, яке захищав невеликий відділ Армії Крайової та кілька десятків жителів. Більшість польського населення вижило, сховавшись у костелі, але десятки будинків були спалені. Після цієї атаки більшість мешканців-поляків виїхала. Через кілька днів до Великих Очей увійшла Червона Армія. Восени 1944 року, після визначення лінії кордону, почалась депортація українського населення, чого не хотіла дозволити УПА. Їх дії, спрямовані проти польської міліції, армії, прикордонників та цивільного населення, тривали майже до кінця 1947 року. З часом деякі поляки, які раніше виїхали, повернулись назад. Після військових дій, винищення євреїв, депортації українців та акції "Вісла" чисельність населення впала до близько 30% порівняно з довоєнним періодом. Лише в 1966 році сюди провели електрику. Сьогодні Вєлькє Очи це село, центр ґміни, і налічує близько 800 жителів.

Історія євреїв у Великих ОчахПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Євреї з'явилися у Великих Очах, приватному місті, можливо вже наприкінці XVII століття і спочатку були підпорядковані перемиському кагалові. Вже в 1717 році місцеві євреї платили податки, а в 1735 році тут був утворений кагал із власним рабином, синагогою, і, ймовірно, кладовищем, яке точно існувало у 2-й половині XVIII століття. У 1765 році податки платили 386 місцевих євреїв; тоді це був один із найбільших кагалів бельського воєводства. Після реформ австрійського імператора Йосифа II місцева громада була станом на 1789 рік однією зі 141 єврейських громад в Галичині. Запроваджено обов'язковість прізвищ, державну єврейську освіту і релігійні книги реєстрації сімейного стану, заповняти які мусив рабин. У 4 чверті XVIII століття євреї становили біля 40% населення міста, а за сто років майже 55%.

Кшиштоф Давід Маюс, автор сучасної монографії про Вєлькє Очи, завдяки ретельному та обширному опрацюванню архівних та бібліографічних джерел визначив низку місцевих рабинів. Першим записаним в джерелах був рабин Мордехай Бен Самуель (від прибл. 1735 до прибл. 1772 року), автор "Королівської Брами". Інший відомий рабин був представником сім'ї Теомімів — Мордехай Герц (до 1821 року), а потім Меїр Теомім (після 1821 року). Інший відомий рабин — Мордехай Герціґ (від середини XIX століття до приблизно 1860 року), а після нього посаду знову обійняв представник роду Теомімів, Яаков (від близько 1860 до близько 1868 року). Згодом рабинат зайняли представники іншої лінії Теомімів — Нафталі Герц (1879-1916) , автор "Брами Нафталі" та його син Йона — останній рабин Великих Очей (1916-1943), який був убитий гітлерівцями. Йона був пов'язаний із белзькими хасидами.

Євреї жили в основному біля ринку і в південній частині міста, де розташовувався єврейський квартал, дві синагоги і трохи далі — цвинтар. Вони займались переважно торгівлею та орендою від землевласників різних "доходів", переважно продажем алкоголю. Їх діяльність також включала різноманітні ремесла — пошиття одягу, взуття, обробка шкіри. Серед місцевих жителів, що в кінці XIX і на початку XX століть емігрували до Америки, євреї становили більшість.

Йозефівська реформа єврейської освіти не принесла очікуваних результатів — основною формою навчання, як і раніше, аж до міжвоєнного періоду, становили хедери. У 20-ті роки ХХ століття була створена школа спільного навчання, до якої ходили польські, українські та єврейські діти.

Під час Першої світової війни була зруйнована значна частина міста, в тому числі обидві будівлі синагог. Їх реконструкції, як і відновленню кількох житлових будівель, посприяв емігрант з Америки — Еліаху Ґотфрід. Після відновлення незалежності Польщі відносини між поляками, українцями та євреями були непогані, але вони почали погіршуватися в другій половині 30-х років.

Після Першої світової війни три нації, що становили громаду містечка, продовжували створення і розбудову своїх громадських, політичних, культурних та спортивних організацій. Серед єврейської громади діяла "Сіоністська організація", хоча більшу популярність мала релігійно-сіоністська партія "Мізрахі".

Великі Очі, Виставка в синагозі
Великі Очі, Виставка в синагозі

На початку Другої світової війни після вторгнення радянських військ частина єврейської молоді повірила комуністичній та атеїстичній пропаганді та вступила в комсомол. У 1940 році у Великі Очі потрапила єврейська сім'я лікарів Штрассерів, які пережили війну, а пізніше описали свій досвід. Радянські депортації також зачепили євреїв, особливо в червні 1940 року (депортація на північ Росії) та на межі 1940-41 років (у Бессарабію).

Після вторгнення німців у червні 1941 року досить швидко вони почали репресії проти населення міста, які в основному зачепили євреїв. Конфіскації, контрибуції, побиття, наказ носити нарукавні пов'язки, примусова праця, страти. З часом репресії посилилися. При цьому німцям допомагала українська поліція. Юденрат отримав наказ призначити чоловіків для важкої роботи в ближніх і дальніх околицях. Тих, кого вивозили на роботу, часто після неї розстрілювали на місці. У червні 1942 року всі євреї були виселені з Великих Очей: частину в Краковєц, інших до Яворова. Втікачів після того, як піймали, зазвичай страчували на місці або на єврейському кладовищі. У листопаді 1942 року більшість євреїв з Краковця і Яворова депортували в табір смерті Белжець. Останніх великооцьких євреїв було розстріляно під час ліквідації гетто в Яворові у квітні 1943 року. Другу світову війну пережило лише кілька людей.

УрбаністикаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Планування Великих Очей характерне для міст, заснованих на магдебурзькому праві. У центрі міста був ринок, з кутів якого виходила мережа вулиць. Вулиця з північно-східного кута йшла до розташованої неподалік садиби і продовжувалась до Вульки Жмійовської; з північно-західного кута — на Любачув; з південно-східного кута на південний схід — на Радимно, а на південь — на Краковєц; а з південно-східного кута — на Жмійовіська. На ринку стояла ратуша; за західним фронтом будівель (в його північній частині) був побудований комплекс домініканського монастиря. За східним фасадом була розташована церква і поряд із нею кладовище, а за фасадом, що закривав ринок з півдня, був побудований синагогальний комплекс. З часом на шляху на Краковєц було засноване єврейське кладовище, а на шляху на Радимно — християнське. Події Другої світової війни та кількох наступних років дещо змінили цей сформований у XVII столітті план. Ринок досі є видимою площею в центрі, але взагалі не збережена його південна сторона. Інші частково збереглися.

Пам'ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) Костел, як припускає Казімєж Давід Маюс, стояв уже за часів Мєнкіцьких — на рубежі XVI та XVII століть. На його місці Анджей Моджевський заснував у 1667 році костел та монастир для домініканців. Спочатку вони почали будувати муровану будівлю монастиря, і лише потім — костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії і Святого Андрія, який був завершений зусиллями єпископа Холмського Юзефа Лаща і освячений у 1740 році. Лише в 1784 році в костелі утворено парафію, відокремлену від парафії в Краковці. Храм був відновлений після руйнувань 1915 року. Після того, як місцевих домініканців у міжвоєнний період розігнали, він мав тільки парафіяльні функції. В костелі знаходиться чудотворний образ, копія ікони Ченстоховської Богоматері з XVII століття.

Великі Очі, Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії
Великі Очі, Костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії

2) Римсько-католицьке кладовище спочатку було біля костелу, але згідно із правилами австрійських властей у кінці XVIII століття за містом був заснований новий християнський цвинтар — біля дороги в Радимно, видимий уже на плані 1793 року.

3) Православну церкву святого Миколая і православний прихід заснував Мойсей Могила до середини XVII століття. Вона належала до Любачувського деканату Перемиської єпархії, яка наприкінці XVII століття перейшла на унію. Після першого поділу Польщі уніатська традиція була замінена греко-католицькою, яка з часом стала пов'язаною з українським національним рухом. Наступна великооцька церква з 1820 року згоріла в 1915 році у результаті бойових дій під час Першої світової війни.

Великі Очі, грекокатолицька церква Святого Миколая Чудотворця
Великі Очі, грекокатолицька церква Святого Миколая Чудотворця

Її відбудували в 1924 році у безпрецедентному для цього типу будівель конструкції: дерев'яний фермовий скелет, заповнений глиною, змішаною із соломою. Церква була перебудована в 1938 році — її корпус був замінений на купольний. Цей храм був діючим до остаточного виселення українців у 1947 році. Потім (і до 1989 року) в приміщенні був склад місцевого кооперативу. В церкві, яка не використовувалася, робились дрібні ремонти та укріплення конструкції, але її стан, незважаючи на внесення до реєстру пам'яток, систематично погіршується.

4) Біля церкви був православний (згодом — уніатський) цвинтар, закритий у кінці XVIII століття: тоді було засноване християнське кладовище біля шляху до Радружа, на якому, ймовірно, ховали і греко-католиків.

5) Синагога існувала, ймовірно, вже на початку XVIII століття; її наявність фіксується в документах з 1735 і 1763 років. У середині XIX століття у Великих Очах були дві муровані синагоги. Під час Першої світової війни згоріли обидві: одна "стара", і друга, побудована заново в 1910 році. Ці будівлі були відбудовані у 1927 році за рахунок коштів емігранта з Америки — Еліаху Ґоттфріда за проектом Яна Сас-Зубжицького. Стара синагога була знесена під час Другої світової війни. Збережену новішу синагогу використовували після Другої світової війни як склад сільськогосподарського кооперативу. Покинутою в 90-х роках ХХ століття будівлею зацікавилося Товариство охорони пам'яток, яке призвело до її включення до реєстру пам'яток, а потім і до ремонту, проведеного в 2011-2013 роках. У відреставрованому будинку розміщується бібліотека ґміни.

Великі Очі, Синагога
Великі Очі, Синагога

6) Єврейське кладовище було закладене на вулиці, яка йде від ринку на південь в напрямку Краковця, приблизно за 300 метрів від синагоги. Точно існувало в 2-й половині XVIII століття, а ймовірно й раніше. Кладовище проіснувало до 1944 року — тоді на ньому у братських могилах ховали євреїв, яких там же й розстрілювали. Це були ті, хто сховався від депортації у квітні 1942 року, але пізніше були зловлені німцями або українською поліцією. Об'єкт був сплюндрований під час Другої світової війни, але після війни теж — із нього вивозились мацеви, які потім використовувалися для різних цілей. З часом його територія заросла кущами.

Великі Очі, єврейський цвинтар
Великі Очі, єврейський цвинтар

У 2000-2001 роках почалася робота з очищення кладовища від дикорослої зелені, його огородження, звезення знайдених у Великих Очах мацев та зведенню пам'ятника на згадку про місцеву єврейську громаду.

7) Епідеміологічний цвинтар 1915 року, закладений "на Кемпі" біля шляху до Лукавця.

8) Садиба — спершу дерев'яна з вежами, оточена земляними укріпленнями голландського типу. Заснована на початку XVII століття за часів Могил на пагорбі між двома ставками. У XIX столітті в ній ніхто не проживав і її стали використовувати в промислових цілях (наприклад, як гуральня). Будівля була частково зруйнована під час атаки УПА в липні 1944 року. В 70-х роках ХХ століття перебудована на місце розташування органів місцевого самоврядування; має таку функцію донині.

9) Комплекс міської забудови: цегляні та дерев'яні будинки з XIX-XX століть.

Цінні зелені насадженняПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Парк із XIX століття біля колишньої панської садиби в північній частина міста. Суттєво постраждав під час адаптації будівлі садиби на курорт.

Пересувні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Інтер'єр костелу Непорочного зачаття Пресвятої Богородиці і святого Андрія, у тому числі чудотворний образ Діви Марії з Дитям.

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1) За часів Александра Міхала Лаща, каштеляна і воєводи бельського, у Великих Очах відбулася зустріч князя Трансільванії Франциска II Ракоці з царем Росії Петром I.

2) В кінці XIX століття в околицях Великих Очей, а можливо і в самому містечку двічі протягом військових маневрів перебував австрійський імператор Франц Йосиф.

ДжерелаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Akt Dawnych w Warszawie

Archiwum Diecezjalne w Przemyślu

Archiwum Państwowe w Przemyślu

Centralne Historyczne Archiwum Ukrainy we Lwowie

Instytut Yad Vashem w Jerozolimie

Muzeum Pamięci Holocaustu w Waszyngtonie

БібліографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Krzysztof Dawid Majus, Wielkie Oczy. Studia z dziejów wieloetnicznego galicyjskiego miasteczka, Przemyśl 2013 (tu bogata bieżąca bibliografia)

опрац. Павел Сиґовський

Мапа

Фотографії

Ключові слова