Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Влодава - путівник

пол. Włodawa, біл. Уладава, їд. וולאָדאַווע

Влодава - путівник
Вулична сцена у Влодаві, фото опубліковане 8 листопада 1931 р. у газеті Forverts (їдиш «Вперед»), колекція YIVO Institute for Jewish Research

Над Бугом у Влодаві

Розташована на стику кордонів Польщі, України та Білорусі Влодава (Володава) приваблює сьогодні передусім ностальгічною атмосферою кресового штетла, багатством природи Полісся і багатокультурною історією, яка найсильніше проявляється під час щорічного Фестивалю трьох культур. Ще на початку ХХ ст. це було шумне і багатолюдне місто. Через ринок щодня проїжджали вози торговців, у крамницях було чутно мови з цілого світу, а в майстернях, після настання темряви, молодь бурхливо дебатувала про революцію. Місто було важливим торговим центром і річковим портом на Західному Бузі. У 1819 р. воно було четвертим за величиною містом Люблінщини. Сьогодні тут живе біля 13 тис. жителів.

Розвиток міста

Перші згадки про єврейське населення Влодави походять із поч. XVI століття. Розташування міста на перехресті торгових сухопутних і водних шляхів дозволило йому вести торгівлю з Волинню, Поділлям та портом у Ґданську. Перші євреї підпорядковувалися єврейській громаді Берестя і займалися переважно лісозаготівлею (вирубанням дерев, добуванням смоли, дьогтю і отриманням деревного вугілля), торгівлею і сплавленням товарів Бугом. Ремесла почали розвиватися наприкінці XVI століття. У 1623 р. влодавська єврейська спільнота була підпорядкована кагалові у Бересті. У середині XVII ст. місто зазнало руйнувань унаслідок козацьких та шведських воєн. Від погромів за часів Хмельниччини (1648 р.) суттєво постраждала і єврейська громада. Під час відбудови міста його власник Рафал Лещинський (батько польського короля Станіслава) видав низку привілеїв, аби повторно розвинути торгівлю та послуги. У 1684 р. він дозволив єврейській громаді побудувати школу, дерев’яну синагогу і бійню «на землях маєтку». За чотири роки він проголосив ординацію, що регулювала права і обов’язки громадян стосовно власника маєтку. Євреї, як і інші влодавці, повинні були утримувати нічну варту і сплачувати кошти на військо, дислоковане в місті. В інвентарі міста за 1693 р. повідомляється, що зі 197 будинків приблизно половина належала євреям. Спільнота була достатньо велика, щоб створити окремий влодавський кагал. Але незабаром місто було знову зруйноване під час Північної війни, і в 1716 р. у ньому залишилося лише 75 «заселених ділянок», 41 з яких належала євреям.

Після Віденського конгресу Влодава опинилася в залежному від Росії Царстві Польському, на кордоні з Російською імперією. Хоча російське законодавство в принципі обмежувало розвиток прикордонних міст, це не вплинуло на надбужанське поселення. Влодава отримала статус повітового міста і в 1819 р. за чисельністю населення вона посідала четверте місце у тодішній Люблінщині – після Любліна, Грубешова і Тарногрода, але випереджаючи Холм і Замость. Протягом наступних ста років кількість населення зросла від бл. 3300 у 1809 р. до бл. 15200 у 1913 році. Таке зростання відбулось за рахунок збільшення єврейського населення – з 1079 до 12557 осіб (тобто 82,5% від загальної кількості). Євреїв приваблювали знамениті влодавські ярмарки, пункт перетину кордону і митниця, що давало великі можливості для торгівлі з Російською імперією.

В кінці XIX ст. через Влодаву було прокладено залізницю з Холма до Берестя. В забудові почали переважати цегляні будинки. Бруківкою було вимощено вулиці та ринок, організовано гасове, а згодом електричне вуличне освітлення. Також побудовано артезіанські свердловини. В місті почала розвиватися мала промисловість. Перша світова війна призупинила розвиток міста. У 1922 р. Влодавський єврейський синагогальний округ нараховував лише близько 6000 осіб, з яких право голосу мали 1200, а платили складку на громаду 502 особи. До ґміни належали синагога, божниця, два доми молитви, миква, школа «Талмуд-Тора», кладовище, притулок і ділянка колишнього шпиталю. Діяло теж кільканадцять приватних, здебільшого хасидських, домів молитви.

Після закінчення Першої світової війни в місті було утворено комітет допомоги воєнним біженцям та діючий до 1939 року дитячий притулок. Почали розвиватися освітні, спортивні та культурні організації. Перший театральний гурток утворився вже наприкінці Першої світової війни. Певний час у місті діяли хор і два клезмерські колективи. Хоча більша частина єврейської громади міста дотримувалась неохочих до новинок консервативних та ортодоксальних поглядів, до Влодави почали доходити і сіоністські ідеї. У 1922 р. виникла перша скаутська організація Га-шомер Га-цаїр, яку в 1928 р. замінив Бейтар. У 1925 р. в сусідній Томашівці засновано кібуц, який готував бажаючих емігрувати до Палестини. Молодь зустрічалася в приміщенні сіоністської організації на вул. Вириковській (нині – Тисячоліття), де проводилися лекції і відбувалися жваві дискусії, літературні зустрічі та карнавали на Пурим. Діяла там і бібліотека, яка налічувала бл. 1000 книг. Наприкінці 20-х років ХХ ст. в місті почав виходити влодавсько-холмський тижневик «Unser Sztyme» (їд. Наш Голос).

Podwórko w dzielnicy żydowskiej we Włodawie, 1918–1939, zbiory Narodowego Archiwum Cyfrowego
Подвір’я у єврейському кварталі Влодави, 1918–1939, колекція Національного цифрового архіву Польщі

Торгівля

Єврейські жителі Влодави займалися, насамперед, торгівлею, орендою і ремісництвом. З XVI ст. у місті організовувались ярмарки, на яких торгували, зокрема, кіньми, вівцями і худобою з України та Волині. У 1673 р. в місті працювали 4 м’ясники, 3 кравці, і по 2 ювеліри, кушнірі та цирульники. У наступні роки в єврейських руках було також 18 винокурень, броварень та солодовень. На зламі XVIII і XIX ст. розвинулась деревопереробна промисловість і торгівля деревиною. В кінці XIX ст. поряд із залізничним вокзалом збудовано першу лісопилку на паровій тязі. Діяли також млини, круподерні, олійні та електростанція, розташована на вул. Забаґонє (нині – Крашевського). Більшість майстерень та магазинів були зосереджені навколо ринку і побудованого у XVIII ст. «Квадрату», який євреї називали «Габрум». Ця будівля на плані квадрата з двором посередині ще й досі стоїть у центрі Влодави.

З проданих на місці продуктів 85% становили продовольчі товари, текстиль, металеві вироби та машини, необхідні для місцевих жителів. Характерною для Влодави була сегментація торгівлі навколо Квадрату – на захід від нього були ятки з одягом і аксесуарами, на північ – магазини з інструментами, на схід – торгували сукном і тканинами, а в південному напрямку розташовувались продуктові магазини і популярний у XIX ст. ресторан Ізраїля Шмуеля Ґріншпана. Ремісники організовувалися в цехи, а від кінця XIX ст. – в корпорації та профспілки. Громада не належала до найбагатших. Довоєнні єврейські будинки були переважно дерев’яними і щільно прилягали один до одного. В кожному з них було по кілька квартир, переважно одно- або двокімнатних. Лише окремі багатші мешканці мали муровані кам’яниці та крамниці навколо ринку. Надходження від торгівлі стали для громади основним джерелом доходу, що призвело до сприяння кагалу місцевим торговцям і запровадженню ним антиспекуляційних правил, наприклад, щодо торгівлі сіллю і рибою. Купівля більшої кількості цих товарів була заборонена під загрозою суворих покарань, включно з відмовою поховання на кладовищі або прокляттям.

Транспорт і порт на річці Буг

Сьогодні Західний Буг використовується переважно в рекреаційних цілях, але до XIX ст. річка була важливим торговим маршрутом, яким сплавляли зерно, мед і с/г продукцію з Поділля і Волині. На шляху до Ґданська курсували єврейські плоти з деревом, які перевозили, між іншим, знамениті щоглові сосни, з яких виготовлялися щогли для кораблів. На зворотному шляху вони везли ткацькі вироби, продукцію ремісників та колоніальні товари. Річка підходила для сплаву від Буська, а судноплавною була від гирла Рати. До 1939 р. з Дорогуська до Влодави та Берестя курсували навіть пасажирські судна дорогуської «Бузької флотилії». Уздовж річки процвітала торгівля, будувалися зерносховища, склади, пристані та річкові порти. Сьогодні залишки порту можна побачити, зокрема, в недалекому від Влодави селі Кузавка (23 км).

Влодавські євреї займалися і сухопутним транспортом. У 1937 р. на шляху до залізничної станції кружляло 14 приватних кінних екіпажів, що належали виключно юдеям. Для перевезення вантажів використовувалися 4 вози для довгих відстаней і 23 – для коротших. Залізниця, пункт перетину кордону та митниця були вікном для торгових контактів з Росією. Прокладена від Холма до Берестя залізниця з польського боку працює донині. З іншого, східного боку Бугу, залишилася станція під довоєнною назвою «Влодава», яка входить до складу діючої білоруської залізничної лінії до Берестя.

Рівень води

Назва міста щодня з’являлася в Польському радіо через зведення Інституту метеорології та водного господарства. Рівень води в Бузі у Влодаві почали вимірювати в 1897 році. Перший водомірний пост знаходився біля вже неіснуючого залізничного моста, сучасний – розташований на насипі біля прикордонного стовпа № 1137. Від 1970 р. рівень води реєструє автоматичний пристрій. На річці все ще можна побачити старий прилад – один із небагатьох у Польщі косих водомірів, з якого рівень води зчитувався по занурених у річку дошках і кольорових бетонних сходах. Середній рівень води у р. Буг у Влодаві становить 156 см. Були також дні, коли вода опадала до 62 см або сягала поділки 506 см. Місце вимірювання є одним із цікавих пунктів для сплавів на каное по Бузі.

Синагогальний комплекс

Єврейську культурну спадщину у Влодаві представляє розташований на захід від Ринку синагогальний комплекс, до якого входять мурована синагога, збудована на кошти Єжи Флеммінга, а також старий і новий бейт га-мідраші, в яких зараз знаходиться музей Ленчинсько-Влодавського поозер’я. Синагога була побудована у 2-й пол. XVIII ст. в стилі бароко, з двома алькежами й унікальним мансардним дахом. Старий дім молитви збудовано в 1915–1916 рр. на базі частини стін попереднього об’єкта. Будівлі, незважаючи на спустошення інтер’єру, зберегли частину первинного вигляду, а під час Другої світової війни їх перетворили на склади. Новий бейт га-мідраш був добудований у 1928 р.; зараз у ньому знаходяться офіс і місце тимчасових виставок музею.

Wnętrze synagogi we Włodawie, przed 1939 r., zbiory Biblioteki Narodowej – www.polona.pl
Інтер’єр влодавської синагоги, до 1939, колекція Національної бібліотеки Польщі – www.polona.pl

У влодавській синагозі знаходиться необароковий стукковий розписаний арон га-кодеш – один із найкраще збережених об’єктів цього типу в Польщі. Багате триповерхове обрамлення ніші вівтаря знизу заповнене зображеннями музичних інструментів і цитатами з Псалма 150: «Хваліте Його звуком трубним, хваліте Його на арфі та гуслях», «Хваліте Його на бубні та танцем, хваліте Його на струнах та флейті». У середній частині – барельєф менори і цитата з Псалма 5: «До Храму святого Твого вклонюся в страху Твоїм». Праворуч можна побачити руки священика в жесті благословення, а ліворуч – кошик із фруктами, який символізує свято Шавуот. Фриз вінчає дата закінчення арон га-кодешу (1934) і два грифони один напроти другого, що поклоняються скрижалям заповіту, запроектовані як оригінальні вікна, з яких б’є «світло Тори». Перед нішею на Тору є сім бетонних сходинок, на яких стоїть ханукія – 8-ріжковий канделябр, який запалюють на свято Хануки.

Neobarokowy aron ha-kodesz w synagodze we Włodawie, 2014, fot. Monika Tarajko
Арон га-кодеш у стилі необароко, влодавська синагога, 2014, фото Моніка Тарайко, цифрова колекція Осередку „Брама Гродська- Театр NN" - www.teatrnn.pl

 

Фестиваль трьох культур

Центр Влодави між костелом св. Людвіка, синагогальним комплексом і православною церквою Різдва Пресвятої Богородиці щороку у вересні заповнюють відвідувачі Фестивалю трьох культур. Триденний захід, організований Музеєм Ленчинсько-Влодавського поозер’я, приваблює багатством мистецьких подій. Тут проводяться концерти, наукові конференції, заняття для дітей, дегустації, виставки та театральні спектаклі. Символом фестивалю є дерево, в якому від загального стовбура ростуть три кольорові гілки, що символізують католицькі, єврейські та православні традиції міста. Фестиваль відбувається від 1995 року.

Członkowie orkiestry Makabi, 1927, reprodukcja z Sefer zikaron Wlodawa we-ha-sewiwa Sobibor, red. S. Kanc, Tel Awiw 1974
Оркестр Маккабі, 1927, репродукція з Sefer zikaron Wlodawa we-ha-sewiwa Sobibor (івр. Книга пам’яті Влодави та околиць Собібору), ред. Шимон Канц, Тель-Авів, 1974

Кладовища

У Влодаві протягом століть єврейські поховання відбувалися в трьох місцях. Найстаріший цвинтар, заснований, імовірно, в XVI ст., знаходився на захід від синагоги. Згідно з Книгою пам’яті там були поховані, зокрема, євреї, які загинули від рук козаків під час повстання Хмельницького. Александер Коен у розміщеному там тексті «Легенди Влодави» пише: «Текли тоді в 1648-1649 роках вулицями Влодави потоки крові. Євреї десятками тисяч йшли з цього світу, заповненого ненавистю і випарами отрути. На цьому цвинтарі поховані кістки святих, замордованих убивцями, і кров їхня пролилась посеред білого дня на очах у всіх». Інший цвинтар, який згадується у XVIII ст., знаходився між вулицями Вєйською, Кшивою і Подзамче. Він був повністю знищений під час окупації, а потім його територія використовувалась місцевим кооперативом. Третє, нове єврейське кладовище, мало форму неправильного чотирикутника площею 3 га, розташоване між сучасними вулицями Мєльчарського, Яна Павла II і Реймонта. Нині це місце використовується як міський парк, а нещодавно у ньому встановили пам’ятник на честь єврейської громади Влодави. Мацеви з кладовища були знищені під час війни. Деякі з них окупаційна влада використала для мощення площ і вулиць та для регуляції берегів річки Влодавки. На краю парку є також надгробок партизана-єврея Герша Ґрінера, який у 1960-х роках заповів поховати його на влодавському єврейському цвинтарі.

Друга світова війна та Голокост

На початку війни єврейська громада Влодави налічувала близько 5600 осіб (60% жителів міста). У перші дні вересня місто двічі бомбили, а від жовтня 1939 р. до липня 1944 р. воно знаходилось під постійною німецькою окупацією. У 1940 р. тут було створено табір примусової праці, а за рік – гетто, до якого також звозили євреїв з Нідерландів, Австрії та з міст Генеральної Губернії. В гетто у різний час перебувало від декількох сотень до дев’яти тисяч осіб. Їх відправляли на примусові роботи в меліорації та лісовому господарстві. Депортації до табору смерті в Собіборі почались у травні 1942 р., під час свята Шавуот. Наступні облави і транспорти німці організували в липні, жовтні та листопаді 1942 року. Остання депортація, яка стала кінцем існування єврейської громади у Влодаві, відбулася 1–3 травня 1943 року. Сьогодні в місті щороку в ці дні відбуваються заходи на честь пам’яті жертв Голокосту.

Арнольд Боґуміл Ерліх

Із Влодави походив народжений у 1848 р. видатний біблієзнавець і вчений Арнольд Боґуміл Ерліх. Він прекрасно знав Біблію і Талмуд. Працював у Берлінській королівській бібліотеці, а маючи 30 років, емігрував до США. Казали, що він володів 39 мовами. У 1899–1901 рр. опублікував тритомну працю Мікра Кіфшута – критичний аналіз змісту Біблії у порівнянні до сучасного життя єврейської громади. Разом із німецьким професором Францом Делічем переклав на іврит Новий Заповіт. Він також зробив поетичний переклад Псалтиря на німецьку мову. Помер у 1919 р. в Нью-Йорку.

Варто побачити:

  • Синагогальний комплекс, нині музей Ленчинсько-Влодавського поозер’я, вул. Червонеґо Кшижа, 7
  • Монастир паулінів: костел св. Людвіка (1739–1780), будівля монастиря (1711–1717), вул. Кляшторна, 7
  • Церква Різдва Пресвятої Богородиці (1840–1842), прицерковний цвинтар (ХІХ ст.), плебанія (ХІХ ст.), вул. Костельна, 11а
  • Цвинтарі: греко-католицький та римо-католицький (XVIII ст.), ал. Визволення
  • комплекс торгових приміщень «Квадрат» (2 пол. XVIII ст.), на ринку
  • панорама міста над Західним Бугом

 

Околиці

Адампіль (6 км): мисливський палац Замойських, нині – лікарня (1913–1928); пам’ятник на місці табору примусової праці та кількох страт євреїв у 1941–1943 роках

Ружанка (7 км): залишки палацово-фільваркового комплексу (XVIII/XIX ст.); костел св. Августина (1908–1913); колишній центр народного ткацтва

Люта (13 км): пам’ятник євреям, страченим у таборі примусової праці

Собібор (18 км): Музей колишнього гітлерівського табору смерті, філія Державного музею на Майданеку

Славатиче (25 км): церква Опіки Богородиці (1910–1912); православний цвинтар (XIX ст.); костел Вервичної Богородиці (1913–1919); єврейський цвинтар, вул. Польна; братська могила вбитих під час виселення євреїв у 1942 р.

Голя (29 км): дерев’яна церква св. Параскеви та св. Антонія Печерського (1702); прицерковна дзвіниця (1898); Скансен матеріальної культури Холмщини та Підляшшя; у липні тут відбувається Голянський ярмарок

Романув (29 км): садиба, нині – Музей ім. Юзефа Ігнація Крашевського (поч. XIX w.); каплиця св. Анни (поч. XIX ст.)

Яблечна (31 км): монастирський комплекс: православний монастир (1838–1840) із чудотворною іконою св. Онуфрія (XV ст.), брама-дзвіниця (1840), будівля монастиря (бл. 1840), колишній дім намісника монастиря (XIX/XX ст.); дерев’яні каплиці Успіння Богородиці та Святого Духа (1900–1908); дерев’яна уніатська церква, нині – костел Преображення Господнього (1752); два вітряки (1889, 1926); шпихлір (1889)

Савін (31 км): єврейський цвинтар (XVIII ст.); костел Преображення Господнього (1731–1740); лікарня-сиротинець (1757)

Сосновиця (35 км): садибне планування Сосновських (XVIII ст.), костел Святої Трійці (1797), церква св. Апостолів Петра і Павла (1891–1893), цвинтарі: римо-католицький, православний, єврейський (XIX ст.)

Верещин (37 км): пам’ятник на честь бл. 150-ти страчених євреїв; дерев’яний особняк (поч. XX ст.); дерев’яний костел св. Станіслава зі Щепанова та Святої Трійці (1783); могильна каплиця Руліковських (2-га пол. XIX ст.)

Угруськ (39 км): костел св. Йоана Хрестителя (1672–1676); церква Успіння Пресвятої Богородиці (1849); римо-католицький цвинтар (XVIII ст.); православний цвинтар (2-га пол. XIX ст.); палац Неміричів, нині – дослідницька станція Люблінського природничого університету (XIX ст.)

Кодень (44 км): санктуарій Коденської Богоматері Королеви Підляшшя – Матері Єдності, на території колишньої резиденції Сапігів: коденська кальварія, церква, нині – костел Святого Духа (XVI ст.), базиліка св. Анни (1629–1635); монастирський комплекс із трояндовими садами Місіонерів Облатів; палац Плаценція (XVIII ст.)

Костомлоти (50 км): дерев’яний неоуніатський храм св. Микити (1631); дерев’яна церква св. Серафима Саровського (сер. XX ст.)

Собіборський ландшафтний парк, Поліський національний парк, Надбузький велосипедний шлях

Мапа

Інші матеріали

Ключові слова