Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Войславіце - путівник

пол. Wojsławice, їдиш װאָיסלאַװיץ

Войславіце - путівник
Панорама Войславіц, 1935, цифровий архів Осередку „Брама Ґродська - Театр NN" - www.teatrnn.pl

 Витоки

Войславіце отримали міські права близько 1440 року. Вже у 1445 р. в львівському суді слухалася справа за участі Юдки, єврея з Войславіц, однак автономна єврейська громада утворилася тут десятиліття по тому. У 1564 р. в списку платників подушного податку записані 125 єврейських жителів містечка. Відомо, що перший ашкеназійський єврей, який у 1584 р. отримав дозвіл на проживання в Замості, був Авраам із Войславіц. У свою чергу, в 1616 р. місцевий єврейський кагал звернувся за дозволом побудувати нову дерев’яну синагогу на місці попередньої, зруйнованої внаслідок пожежі.

Скандали, грабежі й пожежі

Перший скандал, що згадується в рабінічних респонсах з XVI ст., викликав чоловік на ім’я Моше Хаїм із Литви, який залишив удома свою вагітну дружину і вдруге одружився у Войславіцах. З цього періоду також відомий випадок місцевого єврея, який записався до армії в загін драгунів і загинув на полі бою. Войславіце постраждали від навали козаків Хмельницького в 1648 р. і козацько-московських військ у 1658 році. Але й польські війська в містечку припускалися зловживань, призводячи до заворушень. 24 лютого 1670 р. в Люблінському коронному трибуналі було подано позов, в якому бурмістр Войславіц Миколай Гупала та войславіцькі городяни, зокрема євреї (орендар Маєр, Мендель, Менделюк, Зусман, Абрагам та Лейба) позивалися проти Миколая Анджея Фірлея, королівського ротмістра, та інших командирів панцирної хоругви воєводи серадзьського Фелікса Потоцького за завдані військом збитків під час ярмарку 23 червня 1668 року. З доданого реєстру випливає, що тоді згоріло кілька будинків. Солдати коїли насильство щодо євреїв, розбиваючи і грабуючи магазини.

Пожежі траплялися тут регулярно щокілька років і в наступні століття, що документують численні збережені в архівах реєстри згарищ. Незважаючи на ці історичні катаклізми, Войславіце сьогодні є одним з місць із найбільшою кількістю збережених пам’яток архітектури відносно розміру поселення. У місті можна побачити будівлі храмів трьох конфесій – католицький костел XVI ст., церкву XVIII ст. і синагогу, побудовану в XIX ст.

Лжемесія

Франк Якуб Лейбович (1726–1791) – останній видатний очільник месіанського руху, заснованого Сабтаєм Цві. У грудні 1755 р. він прибув на територію Польщі, аби поширювати свої ідеї. У 1756 р. його депортували з Польщі та разом із іншими прихильниками сабатаїзму прокляли на рабінічному суді. У 1760 р. внаслідок доносу його заарештували і рішенням консисторського суду ув’язнили в монастирі Ясна Ґура (тут він провів 13 років). Покинув Польщу в 1773 р.; у 1786 р. переселився в Оффенбах-на-Майні. На його історії базується роман Ольги Токарчук «Книги Якова» (2015) та фільм Адріана Панка «Daas» (2011).

І хоча франкізм не відіграв значної ролі в історії юдаїзму, окремі нащадки його послідовників, вже асимільовані та інтегровані в польське суспільство, відіграли велику роль в історії польської культури. До «справи Франка» долучилися деякі ієрархи Католицької Церкви, які вбачали в цьому нагоду до навернення «невірних» юдеїв. У цьому прозелітизмі брали участь і впливові шляхтичі, а зокрема пов’язана з Войславіцами родина Потоцьких.

У 1760 р. власниця войславіцького маєтку Маріанна з Даниловичів Потоцька запросила у Войславіце послідовників Якуба Франка, лідера сабатаїстської секти, яка заперечувала Талмуд і вимагала від своїх членів хрещення. Розташовану біля шляху на Уханє садибу Потоцька передала Хані, дружині Якуба, який у той час знаходився в єзуїтському ув’язненні в монастирі Ясна Ґура. Разом із Ханою у Войславіце переїхали сотні франкістів. Але вони зіткнулися з ворожим ставленням з боку жителів міста, в якому вже від XVI ст. активно діяла єврейська громада. Незабаром франкісти спричинили трагічні події.

За однією з численних версій цієї історії, для дискредитації єврейської громади і щоби здобути більше влади в місті франкісти вночі відправили до войславіцького римо-католицького священика жінку, яка назвалася дружиною місцевого рабина. Вона звинуватила рабинів Сендера Зискелюка і Гершка Юзефовича, а також Лейбу Мошковича, якого звали Сєніцьким, і Йоса Шимуловича разом із усім єврейським кагалом у ритуальному вбивстві Миколая, сина Марціна і Катажини з села Чарнолози, якому було два з половиною роки. Скаргу на рабинів і старшину ґміни подав Адам Роєцький, бурграбій граду каштелянів Потоцьких. Рабина і старшину кагалу було заарештовано і ув’язнено в Красниставі, а після сфабрикованого процесу й вибитих за допомогою тортур зізнань – засуджено до страти. Покаранням за злочин мало б стати четвертування, але після заступництва красниставських єзуїтів євреям, які висловили бажання охреститися, вирок замінили на обезголовлення, після чого їх з почестями поховали на міському кладовищі. Рабинові Гершкові Юзефовічові вдалося повіситися у в’язниці. Його останки прив’язали до кінського хвоста і волочили містом, а потім спалили на багатті і попіл за вітром розвіяли.

Войславіцькі євреї зіткнулися з необхідністю вибору – Хрещення або видворення з міста. Тому ортодоксальні євреї мусили втікати, а близько 300 франкістів прийняли Хрещення у войславіцькому костелі. Ці події збереглися в пам’яті місцевої громади, а вираз «войславіцькі відступники» (на їдиш «войславіцер мешумедім») увійшов до повсякденної мови та словників фразеологізмів мови їдиш. Після цих подій у Войславіцах почалась епідемія, яку описав Якуб Франк у «Книзі Слів Господа»: […] у Войславіцах панувала віспа серед наших дітей, і хто тільки її підхоплював – помирав, а перш ніж він захворів, над його домом пролітав і сідав чорний птах. Це було вірною прикметою, що в цей дім прийде біда. Городяни злякались, були бо переконані, що це несправедливо засуджений рабин перед смертю прокляв їх.

Поріділа від хвороби громада франкістів незабаром покинула Войславіце, а Маріанна Потоцька поставила на в’їздах до міста і палацу п’ять капличок. Войславіце й досі охороняють святі: Ян з Непомук (стоїть поруч зі ставком і захищає від паводків), Флоріан (від пожеж), Текля (від вогню та неврожаю), Варвара та Архангел Михаїл (покровителі хорошої смерті). Охрещених франкістів, які померли у Войславіцах, поховали на місцевому кладовищі. У «Книзі пам’яті Войславіц» записана розповідь Якова Тененбойма, сина хасида, який підтримував дружні стосунки з православними і католицькими священиками, що мешкали по сусідству. Він згадує, як у 20-х ХХ ст. роках вони разом з одним із вікаріїв спустилися до склепу під войславіцьким костелом і побачили там у скляних трунах муміфіковані тіла охрещених франкістських рабинів, одягнених у традиційний єврейський одяг.

Kapliczka św. Barbary przy ul. Grabowieckiej w Wojsławicach, 2012, fot. Paulina Kowalczyk, zbiory cyfrowe Ośrodka „Brama Grodzka - Teatr NN" - www.teatrnn.pl
Капличка Св. Барбари на вул. Грабовській в Войславіцах, 2012, фото Пауліна Ковальчик, цифровий архів Осередку „Брама Гродзька - Театр NN" - www.teatrnn.pl

«І відновить [Господь] Єрусалим»

Цей напис видніється у верхній частині східної стіни войславіцької синагоги. Числові значення літер цього напису на івриті складаються в число 1903 – це рік завершення будівельних робіт у новому будинку синагоги. Будівництво божниці почалося у 1890 р., після пожежі, яка, ймовірно, знищила її дерев’яну попередницю. Під час німецької окупації синагогу використовували як стайню і зерносховище. На зламі 80-х і 90-х років ХХ ст. войславіцька місцева влада відремонтувала будівлю колишньої синагоги, облаштувавши її під бібліотеку і РАЦС. Сьогодні тут знаходиться меморіальна зала з експонатами, що нагадують про багатокультурне минуле міста. Варто зайти всередину, щоб побачити дерев’яне склепіння над головним залом.

Na szczycie wschodniej ściany wojsławickiej synagogi widnieje hebrajski napis „I odbuduje Pan Jeruzalem", 2015, fot. Monika Tarajko, zbiory cyfrowe Ośrodka „Brama Grodzka - Teatr NN" - www.teatrnn.pl
На вершині східної стіни войславської синагоги  є напис на івриті „І відновить Господь Єрусалим", 2015, фото Моніка Таратайко, цифровий архів Осередку „Брама Ґродзька - Театр NN" - www.teatrnn.pl

Біля синагоги стоїть непримітний дерев’яний будинок, раніше вищий на один поверх. Тут жив войславіцький рабин. Більш ніж половину XIX ст. посаду рабина в місті обіймав Давид Лондон. Його сини Берко і Ар’є Лейб також були рабинами – у Войславіцах і Любомлі. В історію увійшов і його внук Давид Вейцфрухт-Лондон, який у 1915 р. під час австрійської окупації став бурмістром Любомля. Серед місцевих рабинів можна згадати також Пінкаса Боденштена, Меїра Вайнштайна, Шию Клайнмінца. Останній войславіцький рабин Яків Цитринбойм загинув, як і більшість єврейської громади містечка, в жовтні 1942 р. в таборі смерті Собібор.

На порожній площі на захід від синагоги стояв бейт га-мідраш, побудований у 1780 р. на підставі привілею, наданого дочкою Маріанни Потоцької Гумбеліною Курдвановською. Оскільки місто після вигнання з нього євреїв і виїзду франкістів дуже занепало, нова дідичка Войславіц видала документ, в якому сказано: Бажаючи, отже, такий великий занепад Войславіц відновленням міста відшкодувати, благоволила я тим, хто прагне до підданства, громадянства і мого панування – старозавітним купцям, господарям, гендлярам, усіляких ремесел ремісникам у […] Войславіцах не лише дозволити ділянки і будинки купувати […] і будувати, а й допомогу в цій справі якнайбільшу запевнити. […] постановляю і оголошую свободу заснування в цих межах синагоги і духовенства, й обранням – за порядком, що в інших містах панує – одного з-посеред себе рабином із такими ж привілеями, як в інших містах […] зведення школи на вказаному місці та окописька на колишньому негайно дозволяється, […] проведення ярмарків і торгів давнім правом дозволено, і товарів усіляких продаж дозволена. На приготування напоїв усілякого виду, за можливістю кожного, горілки, а також на шинкування і продаж у господах паші та сіна необмежений надається дозвіл..

Окописько, тобто згаданий у привілеї старий, заснований в XVI ст. єврейський цвинтар, не зберігся. Сьогодні можна відвідати лише сплюндровану територію нового, заснованого в XIX ст., кладовища, яке лежить на пагорбі на відстані близько 200 м від Ґрабовецької вулиці. На ньому можна знайти лише невеликі уламки надгробків.

Будинки з підтіннями

Із західної сторони ринку донині стоїть ряд будинків з підтіннями– єдиний комплекс будівель цього типу, який зберігся в Люблінському воєводстві. Будинки в їх нинішньому вигляді були зведені на початку 1920-х років. Проте з документів відомо, що будинки з підтіннями стояли тут на тих самих, незмінних за формою, ділянках уже від заснування міста в середині XV століття. Підтіння захищали від сонця й дощу, вони ж були місцем, де виставлялися товари і де ремісники й торговці, які жили у цих будинках, приймали клієнтів.

Zabudowa podcieniowa na rynku w Wojsławicach, 1935
Будинки з підтиннями на ринку в Войславіцах, 1935, цифровий архів Осередку „Брама Ґродзька - Театр NN" - www.teatrnn.pl

Z mapy umieszczonej w Księdze Pamięci Wojsławic wiemy, że w jednym z domów podcieniowych mieścił się cheder.

Навколо ринку

Сьогодні на войславіцькому ринку домінує нова ратуша, здана в експлуатацію в 2014 році. Формою та місцем розташування вона нагадує стару ренесансну ратушу, яку в 1915 р., застосовуючи тактику «випаленої землі», зруйнувала російська армія, що відступала з Польського Королівства. До Другої світової війни ринок був місцем торгівлі, яке щосереди заповнювалось людьми, котрі носили різний одяг і говорили різними мовами.

Rynek w Wojsławicach w dzień targowy, lata 30. XX w., fot. K. Czernicki, zbiory Stowarzyszenia Panorama Kultur
Ринок в Войцлавіцах в торговий день, 30-ті рр. XX ст., фото К. Черницький, цифрова колекція Товариства Панорама Культур
Дані перепису населення за 1921 р. показують, що тоді у Войславіцах мешкало 1187 католиків, 444 православних, 3 протестанти та 835 юдеїв. За спогадами як християнських, так і єврейських жителів Войславіц можна говорити скоріш про мирне співіснування в містечку.

Навколо ринку проживали переважно єврейські ремісники і торговці. На північній стороні ринку була пекарня Хани Ерліх. Її син, Хаїм Янкель, у 17 років вступив до ІІІ Бригади Легіонів Польських і пройшов із нею весь бойовий шлях. Нагороджений Хрестом Незалежності та Хрестом Хоробрих, він служив у Війську Польському до 1932 року.

Друга світова війна і знищення євреїв

У жовтні 1939 р. до Войславіц увійшла спершу радянська армія, а за два тижні – німецька. Синагога і молитовні будинки були сплюндровані, а євреїв постійно переслідували. Восени 1942 р. євреїв, якіпроживали у Войславіцах, змусили пішки йти до Хелма, звідки їх депортували в табір смерті в Собіборі. Очолював ходу депортованих останній войславіцький рабин Яків Цитринбойм. Кілька десятків людей, яким вдалось уникнути депортації, згодом було розстріляно на лузі за пекарнею. У 2015 р., завдяки співпраці Товариства любителів Войславіц із Рабинською комісією у справах цвинтарів, вдалося визначити точне місце їх поховання.

Сьогодення

Нині у Войславіцах проживає близько 1,5 тис. осіб. Будівлю церкви було повернено православній парафії в Хелмі, і в ній принагідно відбуваються релігійні обряди. У синагозі організовано меморіальну кімнату. Багатокультурну місцеву спадщину підкреслює фестиваль Зустрічі трьох культур, який проводиться з 2007 р. Товариством любителів Войславіц. В околиці діють кілька агроосель, зокрема Гостьовий будинок у Старому Майдані, який у 2013 р. отримав звання «Туристична перлина Люблінщини». Щосереди, як і в давнину, відбуваються торги.

Найвідомішим у Польщі жителем Войславіц зараз є Якуб Вендрович – герой творів у стилі фентезі Анджея Піліп’юка. У сценографії реальних войславіцьких вулиць і місцин цей місцевий самогонник і екзорцист-аматор бореться з силами темряви, що чатують на жителів містечка.
При виїзді з Войславіц у напрямку Любліна, праворуч, можна побачити його дерев’яну статую, роботу митця Ришарда Стаіньского. Щоліта у Войславіцах проходить зліт фанатів Якуба Вендровича, організований Товариством любителів фантастики «Цитадель Сиріуса» („Cytadela Syriusza”).

Варто побачити

  • Синагога, тепер меморіальна зала (1890–1893)
  • Міське планування (XV ст.)
  • Комплекс парафіяльного костелу: костел Святого Архангела Михаїла (1595–1608), дзвіниця (1763), плебанія (1840), вул. Ринок, 100
  • Парафіяльне кладовище (1793–1803)
  • Православна церква пророка Іллі (1771), дзвіниця (1914), вул. Ринок
  • Вотивні каплички св. Варвари, Святого Архангела Михаїла, св. Теклі, св. Яна Непомуцького і св. Флоріана на виїздах з міста (1762)
  • Будинки з підтіннями на ринку, останній збережений комплекс будинків з підтіннями в Люблінському воєводстві (20-ті рр. ХХ ст.)

 

Околиці


Уханє (8 км): замковий пагорб; костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1625); єврейське кладовище на вул. Подґуже (XVI ст.)

Боньча (10 км): кальвіністський храм, нині костел св. Станіслава (1577); православна церква Матері Божої Доброї Опіки (1877–1881); городище епохи раннього середньовіччя; палацо-парковий комплекс, нині будинок престарілих (XVIII/XIX ст.)

Грабовець (13 км): залишки середньовічного замку; дерев’яний будинок, колишній Дім культури (1898); костел св. Миколая (1855); парафіяльне кладовище (1792–1798); братська могила 30 євреїв, страчених у 1942 р. в яру за містом; Регіональна палата; могила Владислава Чахурського на прикостельному цвинтарі

Селець (15 км): залишки замку Угровецьких (XIV ст.); особняк Жевуських, нині початкова школа (2 пол. XIX ст.); колона з фігурою Богородиці (2 пол. XVII ст.)
Краснічин (15 км): єврейське кладовище (сер. XIX ст.); залишки будівель садиби в закруті річки Войславки; корчма, нині приватний будинок, вул. Костюшка (1895)

Сургув (22 км): палац Цєшковського з картинами Миколая Монті, нині будинок престарілих (1 пол. XIX ст.); Церква Відвідин Пресвятої Діви Марії і св. Луки (1820-1824)

Холм (29 км): Холмська гірка: городище (XIV ст.), фундамент церкви св. Кирила і Мефодія (1884); соборний комплекс на Замковій горі: базиліка Різдва Пресвятої Діви Марії (1735–1756), василіанський монастир, палац уніатських єпископів, Устилузька брама (1616); кагальний бейт га-мідраш, вул. Коперника, 8 (1914); єврейське кладовище (XV–XVI ст.); кам’яниці по вул. Любельській, зокрема, друкарня Маєра Бронфельда; костел Розіслання Святих Апостолів (1753–1763); церква св. Івана Богослова (1846–1849); палац Крецшмарів, нині Палац Шлюбів (бл. XIX ст.); Холмський музей; крейдяні підземелля

Стшельце (24 км): особняк родини Ду Шато (1908–1911); мисливський палац Замойських у Стшельцах-Мазярні (1903)
Депултиче Крулевське (28 км): дерев’яна уніатська церква, нині костел Всіх Святих (1774); ранньосередньовічні кургани з могилою часів Січневого повстання

Грубешів (32 км): церква Успіння Пресвятої Богородиці з тринадцятьма куполами (1873); садиба Ду Шато, нині Музей Сташіца (бл. XVIII ст.); садиба Ґолаховських (XIX ст.); садиба Кєсеветтерів (XIX ст.); суконниці, т.зв. суткі (сер. XIX ст.); костел Матері Божої Неустанної Допомоги(1905); домініканський монастир (XVIII–XIX ст.); єврейське кладовище (XVI ст.); будівля єврейської лікарні, вул. Партизантув, 31 (1844)

Городло (35 км): домініканський монастир (XVII ст.); дерев’яний польсько-католицький костел Воскресіння (XX ст.); колишня церква св. Миколая і Воздвиження Святого Хреста (XX ст.); курган Городельської унії (1861); Ягеллонські Вали, городище на березі Західного Бугу; залишки нового єврейського кладовища (1 пол. XIX ст.)

Дубєнка (37 км): ратуша (1905); візантійсько-руська церква (XIX/XX); костел Пресвятої Трійці (1885); єврейське кладовище з надгробком цадика Урі Файвела (XVI/XVII ст.)

Дорогуськ (42 км): палац Суходольських (XVIII ст.); костел Матері Божої і св. Яна Непомуцького (1821)

Стшижув (42 км): палац Любомирських (1762-1786); колишня дерев’яна уніатська церква Різдва Пресвятої Богородиці (1817); комплекс будівель цукроварні (1899),

Комарув-Осада (43 км): єврейське кладовище, поруч із дорогою на Тишовце (1 пол. XVIII ст.); пам’ятник на честь 248 євреїв, страчених у місцевому гетто; костел Святої Трійці (1904–1911); капличка Матері Божої Страждальної і св. Йоана Богослова (бл. XVIII ст.)

Свєрже (46 км): костел Петра і Павла (поч. XX ст.); залишки єврейського кладовища (2 пол. XVIII ст.)

Крилув (52 км): залишки замку Остророгів (XVI/XVII ст.); костел Різдва Пресвятої Діви Марії (1859–1960); єврейське кладовище (XVII ст.)

Тишовце (54 км): костел св. Леонарда (1865–1869); ремісницькі будівлі по вул. Замлинє і Юридикі (2 пол. XIX ст.); пам’ятник Тишовецькій конфедерації; нове єврейське кладовище (XIX/XX ст.)

Волинське Полісся: смуга землі на схід від Холма аж до Західної України, 3 ландшафтні парки і 12 заповідників.

Мапа

Інші матеріали

Ключові слова