Shtetl Routes. Vestiges of Jewish cultural heritage in cross-border tourism in borderland of Poland, Belarus and Ukraine

 

Shtetl Routes. Vestiges of Jewish cultural heritage in cross-border tourism in borderland of Poland, Belarus and Ukraine

 

NN Theatre

Рогатин. Карта історико-культурної спадщини

Рогатин — районний центр Івано-Франківської області, розташований над річкою Гнила Липа. Місто знаходиться на відстані 61 км від Івано-Франківська, 69 км — від Львова. В минулому локалізація Рогатина була дуже зручною для оборони. З півночі та заходу його захищала річка Гнила Липа, зі сходу — потік і укріплення. Сліди земляного валу й фортечного рову збереглися по цей день.

Походження назви міста не відоме. Однак існує легенда, у якій розповідається про галицького Ярослава Осмомисла, що взяв із собою молоду дружину на полювання. Вона заблукала і натрапила на великого оленя, за яким пішла слідом. Олень зник, а жінка знайшла князя і дружинників. На місці, де жінка зустріла оленя, побудували будинок, навколо якого й виникло місто. Інша легенда розповідає про княжича Рога, що побудував на цьому місці укріплене поселення — “поставив тин”. Так з'євилась назва “Рога-тин”, тобто “місто Рога”.

Rohatyn, View on Rohatyn
Rohatyn, View on Rohatyn (Author: Viktor Zagreba)

ІсторіяDirect link for this paragraph

У XII ст. землі довкола Рогатина були володіннями Ростиславичів, правнуків Ярослава Мудрого — Рюрика, Володаря та Василька. Спочатку на місці сьогоднішнього Рогатину було село Філіповці. Перша згадка про нього датується 1184 роком, в часи правління галицького князя Ярослава Осмомисла. У 1349 році разом із усією Червоною Руссю Рогатин став частиною володінь Казимира Великого у Польському королівстві. У 1415 році місто отримало Магдебурзьке право. Як місто Рогатин вперше згадується у 1390 році, в буллі папи Боніфація IX, у якій він звертався до перемишльського єпископа. Ймовірно, що перше поселення було знищено, оскільки відомо, що у 1415 році Вольчко Преслужич заснував нове місто Рогатин біля села Філіповці. Одночасно було зведено католицьку парафію, а Вольчко і його нащадки прийняли прізвище Рогатинські. У 1431 році Владислав Ягайло конфіскував землі Богдана Рогатиського, як покарання за участь у повстанні Свидригайла. Відтак Рогатин було передано Миколаєві Параві з Любліна королівським актом 24 червня 1433 року. У 1461 року Казимир IV Ягеллончик надав Рогатину привілей організовувати щорічні ярмарки. У 1462 році Яків Парава, спадкоємець і брат Миколи, продав Рогатинські землі своєму родичеві - каштеляну львівському, згодом воєводі руському - Станіславові Ходецькому.

Рогатин був тоді звичайним середньовічним містом. Він виконував роль одного з оборонних пунктів спочатку Галицького князівства, а потім володінь польського короля. Основна частина будівель була обведена земляними валами і дерев’яними укріпленнями. В XIV – XV століттях, після занепаду Галича, Рогатин стає відомим осередком ремесла і торгівлі. Цьому сприяло його вигідне розташування на важливих торгових шляхах. Рогатинські ярмарки славились і за межами Галичини.

У XV ст. почалася міграція євреїв в Червону Русь з Сілезії, Західної Польщі та Угорщини. Відомо ім’я рогатинського торговця худобою Шімшона з Жидачева (Shimshon mi-Zydaczow) – найбагатшого купця в Рогатині в 1447 – 1467 рр. З цього часу євреї стали жити в місті постійно. У XV – XVI століттях їх було ще небагато. Євреї Рогатина не складали окремої громади, а були частиною львівського кагалу.

У XVI століттi Галичини стала об'єктом набігів тарар Кримського ханату за ясирем. Під час одного з таких нападів на Рогатин була схоплена дочка місцевого священика Настя Лісовська (так її умовно називали дослідники XIX століття, бо справжнє ім'я дівчини не встановлено достовірно). Дуже молода дівчина була продана в гарем султана у Стамбулі. Завдяки своїй винятковій красі і спритності вона стала першою і єдиною дружиною султана Сулеймана Пишного. За переказами, на прохання дружини султан обіцяв ніколи не нападати на території, з яких вона походила. Перською дівчину називали Хуррем, однак, в історію увійшла під іменем Роксолана. У 1566 року один з її синів, Сулима II, став султаном Османської імперії. Роксолана померла в 1558 році, була похована в Стамбулі. У 1999 році в Рогатині було відкрито пам’ятник знаменитій мешканці міста.

Впродовж XVI століття місто було оточено ровом, валами і дерев'яним частоколом, що згодом був замінений кам'яним муром. Вхід до міста проходив через ворота з підйомними мостами, зокрема були Галицька брама і Львівська. У 1523 році Отто Ходецький, губернатор рогатинський і воєвода сандомирський, дав місту право щотижневих торгів. Після його смерті у 1534 році рогатинськими землями володів Ян Боратинський з Перемишля. У 1535 році король Сигізмунд Старий підтвердив міські права Рогатина, надав нові привілеї і герб, на якому спочатку було зображено роги оленя з сімома вістрями на синьому тлі і золота літера Б. Герб носив літеру "Б", оскільки Сигізмунд подарував Рогатин своїй дружині королеві Боні. Тільки через роки буква "Б" було змінено на "Р". У 1539-му році у зв'язку із сильним зруйнуванням міста король подарував йому особливі привілеї. Дозволено зводити нові укріплення і побудувати ратушу з вежею, ринкову площу і громадську лазню. Відомо, що у 1567 році неподалік від міста був спорудженний дерев'яний замок. Він мав декілька веж та дві в'їзні брами і підвісні мости до них. Під час козацьких воєн XVII століття замок був зруйнований. Його відновили лише наприкінці XVII століття. Упродовж XVIII століття замок належав родинам Бєльських та Любомирських. Проте з часом він був занедбаний та зруйнований. На думку польського дослідника XIX століття Александра Чоловського, замок знаходився на території за старим костелом, що називалась “Маєрівка”.

У 1546-1561 роки губернатором рогатинським був Андрій Течинський, в 1564-1574 роках — Маршал Ян Фірлей. В шістнадцятому столітті парафіяльними священиками в Рогатині були два видатні представники своєї епохи. У 1558-1562 роки священиком у місті був Мартін Кромер — історик, географ, письменник. Іншим відомим священослужителем був Петро Скарга, священик-єзуїт, біограф, пізніше міністр короля Сигізмунда III Вази.

У 1589 році при церкві Різдва Богородиці братами Юрієм та Іваном Рогатинці було засноване братство, відкрита українська (рутенська) школа. Близько 1600 року було створено лікарню. Впродовж XVI століття місто було важливим торгово-ремісничим центром. Рогатинські ярмарки й торги тривалий час не поступалися навіть львівським. Центром міста була ринкова площа, оточена чотирма рядами будинків з високими фасадами і ґанками. По середині площі була збудована ратуша. У цей час Рогатин мав чотири передмістя: Нове місто, Бабінці, Заводу, Навулиці.

У 1572 р. у місті налічувалось 115 власника будинків, 18 орендаторів, 36 громадян жили за стінами міста. З цього часу відомо, що податок з продажу горілки в 1585 р. збирав Мендель Ісаакович (Mendel Isakowicz).

 
В 1615 році під Рогатином відбулася битва між козацькими загонами та військом коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. А в 1620-1621 рр. місто брали татарські війська.

 
У 1633 р. король Владислав IV дарує євреям деякі привілеї: право поселяться в місті, мати синагогу і цвинтар, купувати і продавати, утримувати корчми і продавати там горілку, пиво і мед, гнати горілку, торгувати худобою. Євреї мали право торгувати на ринковій площі. Крім цього, відбулося урівнення в правах з іншими міщанами Рогатина. Ця ж грамота обумовлювала і податі. Королі Ян Казимир і Михайло Корибут Вишневецький підтверджували ці привілеї.

Економічне становище міста і євреїв різко погіршилося з початком козацьких воєн. У 1648 році місто здобули козаки. У другій половині сімнадцятого століття був зруйнований замок, що був побудований в 1567 році. Один з входів до замку розташовувався на території теперішнього цвинтару, при костелі святого Миколая.

Євреї поряд з іншим населенням міста страждали від військових дій, проте водночас вони були жертвою погромів. Найбільші втрати понесли дев'ять основних єврейських громад Галичини: у Львові, Богородчанах, Бучачі, Бродах, Жовкві, Тисмениці, Олесько, Золочеві і Рогатині. 23 грудня 1675 року галицька рада звільнила євреїв з Червоної Русі від подушного податку. Згодом питання вирішилося в сеймі, що звільнив євреїв від сплати цього податку. Король Ян Собеський III у своєму указі від 27 липня 1694 року заявив, що «євреї Червоної Русі постраждали найбільше за інших євреїв".

"Страшні роки" (Tach VeTat) спричинили поштовх у єврейській громаді – наприкінці XVII століття на території Галичини почали поширюватися і посилюватися впливи руху «фальшивих месій" – першим серед них був Шабатай Цві (1626-1676), наступним — Яків Франк (1726-1791). Першим прихильником саббатіанства в Рогатині був Еліша Шор (Єлисей Шорр), нащадок рабина Нафталі Зальман Шора (рабин Залман Нафталі Шорр), автор трактату "Tewuos Шор" (Tevuos Шор).

У другій половині XVIII століття значний вплив на євреїв міста мали франкісти (ідеологічне продовження саббатіанства). Засновником цієї течії був Яків Франк (1726 — 1791). Під час своєї поїздки Галичиною Франк побував і в Рогатині (1755 рік), у місті його прийняла родина Шломо Шора. Візити Франка часто супроводжувались низкою скандалів, пов'язаних з ритуальними сексуальними оргіями. Ймовірно, це спричинило до того, що франкізм поступово втрачає своїх прихильників. У 1759 році кілька десятків франкістів Рогатина перейшли в християнство, серед них — Шломо Шор (Шаломо бен Еліша Шор), син Еліша Шора, який отримав ім'я при хрещені Францішек Лукаш Воловскі. У нього було три брата: Міхал (Натан бен Еліша Шор), Ян (Єгуда бен Еліша Шор) і Генрик (Іцхак бен Еліша Шор) Воловські. Опонентом франкістів в Рогатині був раббі Давид Моше Авраам, відомий як раббі Адам. Він написав книгу “Міркевет Гамішне”, в якій описав діяльність франкістів у своєму місті.

У 1772 році, в результаті першого поділу Речі Посполитої Рогатин став частиною монархії Габсбургів. Місто втрачає своє торгово-економічне значення, стаючи невеликим центром провінційного значення. Селяни і дрібні міщани в основному працювали в полі. Занепадало ремісництво.

 
Роки правління імператриці Марії-Терезії та її сина Йосипа ІІ (1740 — 1790) відзначились проведенням масштабних реформ, покликаних створити “добре контрольовану” абсолютну монархію. Реформи в монархії Габсбургів були частиною загальноєвропейського Просвітництва. Серед іншого, вони передбачали уніфікацію життя всіх підданих імперії.

 
У 1788 році в Рогатині була відкрита світська німецькомовна школа, що працювала до 1806 року. Її керівником був Шломо Корнфельд. Для єврейських дітей було введено обов'язкове навчання німецькою мовою: вони не могли відвідувати хедер (єврейську початкову школу), якщо не мали сертифікату, що підтверджував їхнє навчання у німецькій школі. Згодом правила стали суворішими: євреї не могли одружитися або бути учнем чи навчатися торгівлі, якщо не мали довідки про відвідування німецької школи.

 
Водночас здійснювалися спроби навчати місцеве єврейське населення сільському господарству. У сусідньому Болехові була заснована колонія під назвою “Новий Вавилон”, до якої подалося 12 єврейських сімей з Рогатина. Умови в колонії були поганими, а земля – безплідною. Хоча колонізація спочатку мала підтримку серед єврейської громади, невдовзі колонія “Новий Вавилон” збанкрутувала.

Австрійська влада не забороняла самоврядування євреїв на рівні кагалу. З початком правлінням Марії Терезії підтверджується структура поточної ради гміни (1 рабин і 4-12 єврейських старійшини, каденція яких тривала три роки). Нові правила "урядування єврейських громад в Галичині" представив указ Йосипа II (1789), за яким кагал зменшився з шести до трьох членів терміном на три роки. Виняток становили лише такі міста як Броди та Львів (7 учасників). Виборче право мали глави сімей, власники нерухомості і особи, які сплачують податки. Цей закон також мав умову знання німецької мови. Обов'язки представників залишалися незмінними і зводилися до представлення громади в адміністративних органах.

В ХІХ столітті почалися важливі процеси у вирівнюванні населення в цивільних правах суспільства монархії Габсбургів. Одним з наслідків політичних змін, що відбувалися в імперії, було надання євреям права балотуватися в кандидати на парламентських виборах і до місцевих рад. Після 4 березня 1849 року визнавалася свобода для усіх громадян, проте анулювання конституції в 1851 році відновило старі обмеження єврейського населення. Зокрема у 1857 році була підтверджена заборона на збереження на службі людей християнської релігії; не дозволено оселятися за межами єврейського кварталу; обмеження на створення шлюбу (1859), здійснення промислу (1859) і виборчого права (1861). Рогатинська єврейська громада отримала повні громадянські права лише відповідно до основного закону цивільних прав (21 грудня 1867 року). У 1868 році міська рада Рогатина складалася з 32 радників, з них 18 католиків, 7 греко-католиків і 7 євреїв.

У 1890 році місто мало 914 будинки і 7188 жителів, з яких 3503 були євреями (48,8%). У 1900 році в Рогатині було 931 будинки і 7201 жителів, в тому числі 3217 євреїв, які в той час становили близько 44,7% населення. У 1910 році, під час останнього перепису перед початком Першої світової війни, в Рогатині жило 7664 особи, з яких 3254 були євреями (42,4%). Зі збільшенням населення Рогатина, збільшилася кількість єврейських жителів, проте, відсоток євреїв почав поступово знижуватися з 59,5% в 1880 році до 42% в 1910 році. У 1880 році в довколишніх селах рогатинського повіту жило 2397 євреїв (близько 19% від загальної кількості населення), в 1890 році - 2434 (17,2%) в 1900 році показник знизився до 2070 (15,4%).

 
Після початку Першої світової війни багато євреїв Рогатина евакуйовалося до Австрії Богемії та Моравії. Більшість євреїв емігрували до Відня. В серпні 1914 року російські війська увійшли в Рогатин і підпалили єврейський квартал. Росіяни заарештували 570 єврейських чоловіків, дітей і літніх людей. Всі були депортовані до Росії. Зокрема було вивезено відому єврейську родину Фаустів, що прославилася своїм музично-інструментальним гуртом, котрий не раз супроводжував різного роду урочистості Рогатина. У червні 1915 габсбургські війська відвоювали місто.

Після стабілізації лінії фронту в Рогатині були розміщені австро-угорські війська. Кілька сотень солдат, загиблих в кінці 1915 і 1916 року від епідемій холери, були поховані недалеко від церкви св. Духа.

Наприкінці Першої світової війни Рогатин деякий час належав до Західно-Української Народної Республіки (листопад 1918 року – травень 1919 року). У цей час єврейська громада створила для свого захисту Єврейський національний комітет. Наприкінці травня 1919 року місто взяли польські війська. Під час польсько-більшовицької війни навколо Рогатина велися важкі бої.

У складі Другої Речі Посполитої Рогатин адміністративно належав до Станіславського воєводства. Згідно з першим переписом, проведеним в Другій Речі Посполитій (1921), в Рогатині жило 5736 жителів, в тому числі 2223 євреїв, які становили 38,7% населення. В міжвоєнний період погіршилося економічне становище євреїв. Також збільшилася конкуренція зі сторони українців і поляків. Під час економічної кризи початку 30-х рр. багато торговців і підприємств збанкрутували, а ремісники і робітники стали безробітними. Наприкінці 30-х років, з введенням адміністративних обмежень на здійснення ритуального забою тварин, 20 єврейських різників втратили свої робочі місця. Працювало кілька єврейських підприємств, що забезпечували міщан робочими місцями: кондитерська фабрика, дві друкарні, содовий завод і млин. В 1930-х роках була заснована кухня, яка за символічну плату (або повністю безкоштовно) видавала їжу всім потребуючим. Кухня фінансувалася рогатинцями, що емігрували до Сполучених Штатів.

У міжвоєнні роки сіоністським лідером Рогатина був доктор Пінхас Стерн. В цей період спільнота відбудовувала синагогу, зруйновану під час війни, та отримала землю для нового кладовища. Єврейська політична партія брала участь у муніципальних виборах. У 1927 році партія отримала 16 з 48 місць. Заступник мера міста був обраний доктор Ґльдшлаґ. У 1932 і 1939 роках євреї не були обрані в муніципальні органи, натомість отримали місця в адміністрації.

За даними перепису населення, проведеного в 1931 році, в Рогатині жило 7513 осіб, у тому числі понад 3002 євреїв. В околицях Рогатина — 6111 євреїв. На початку Другої світової війни єврейське населення міста складало 3250 осіб (40,1%), в той час як у всій окрузі проживало 9685 євреїв. Під час радянської окупації (1939-1941) було ліквідовано єврейські установи, заборонено політичну діяльність. В результаті обмежень, накладених на приватні компанії, погіршилося економічне становище євреїв. Деякі з них були депортовані в Радянський Союз.

 
22 червня 1941 року почалася Німецько-Радянська війна. Вермахт зайняв Рогатин у перші дні липня. Як повітовий центр, Рогатин належав до Станіславівського регіону Галичини, що з 1 серпня 1941 року входила до Генерал-губернаторства. 4 квітня 1942 Рогатин був включений в Бережанський район.

Відразу після захоплення міста нацисти почали переслідування єврейського населення. 9 липня 1941 року нацисти провели акцію з метою залякування рогатинських євреїв. Було побито провідних представників спільноти, в тому числі Шломо Амаранта, доктора Фрівальда, доктора Ґольдшлаґа, Ротбаума, рабинів Мордехай Ліпа Теуміма і Шпіґеля. Євреї були змушені виконувати принизливу важку фізичну роботу. Наприкінці липня був призначений юденрат на чолі з Шломо Амарантом. Єврейська поліція була сформована з колишніх членів спортивного клубу "Маккабі". Євреї були змушені носити зірку Давида на верхньому одязі. Наприкінці серпня усіх євреїв перевели до однієї території міста, з якої почали формувати ґетто. Зимою 1941 - на початку 1942 року в ґетто почався голод, що спричинив до високого рівня смертності насамперед серед дітей та літніх людей.

Періодично нацисти організовували масові страти та депортації до концентраційних таборів й фабрик смерті.

І "Акція" відбулася 20 березня 1942 року, коли євреїв вигнали з своїх будинків і зігнали до ринкової площі Рогатина. Там їх змусили стати на коліна і пробути у такому положенні кілька годин. Ще до приходу на ринкову площу, був застрелений раббі Шпіґель. За різними даними на ринковій площі було від 1820 до 3000 осіб. Всі вони були відправлені до залізничної станції, де на них чекали попередньо викопані ями. Серед убитих була сім'я рабі Шпіґеля. За деякими даними частину євреїв було відправлено в нацистській німецький табір смерті Белжець. Після цього ґетто було зменшено наполовину.

II "Акція" відбулася 21-22 вересня 1942 року і проходила під командуванням гестапо з Тернополя. Загинуло близько 300 людей. Вони були вбиті близько рогатинської лікарні. За різними даними від 700 до 1700 осіб були депортовані в нацистській концентраційний табор в Белжець.

В 1942 році до Рогатинського гетто було переселено євреїв з Букачівців, Буршина, Болщовець та інших міст округи.

III "Акція" в Рогатині відбалася 8 грудня 1942 року, як і в попередній раз, під командуванням гестапо з Тернополя. За розповідями тих, хто вижив, близкьо 2000 євреїв загинули. У лікарні в Рогатині убито від 250-300 до 500 пацієнтів. Близько 1300 осіб були депортовані в Белжець.

Взимку 1943 в гетто спалахнула епідемія тифу. Близько половини людей, які жили в гетто, померли. Пацієнтів, що знаходилися в лікарні було розстріляно.

В гетто залишилося від 2700 до 6000 євреїв. Вони загинули під час ліквідації ґетта, що відбулася 6-9 червня 1943 року. Більшість євреїв було розстріляно на місцевому цегельному заводі, деяких з них спалено заживо в підземних сховищах. Таким чином, Рогатин став "Judenfrei" - містом, від євреїв євреїв.

Загальна кількість жертв Голокосту в Рогатині приблизно складає 12000 осіб. В самому місті було вбито 9846 осіб, 2100 – було відправлено в табір смерті Белжець.

Рогатин був звільнений від німецької окупації 23 липня 1944 року.

Після війни, Рогатин став частиною Української РСР, а з 1991 року — незалежної України.

 
АрхеологіяDirect link for this paragraph


Археологічні дані (наявність у районі сіл Підгороддя, Залип’я, Луковище (колишня Голодівка) кількох городищ/замчищ IX-XV столітть) дають підстави твердити про існування слов’янського (ймовірно, хорватського, IX-X століття) і руського (XII-XIII століття) міських центрів. Їхнім наступником стало місто Рогатин, яке, напевно, існувало вже в першій половині XIV століття. 

Історичні відомості про місто Рогатин походять із Ранньої доби. За даними археологів територія в околицях Рогатина була заселена ще в кам'яну добу. Підтвердженням цього є численні археологічні знахідки, що були виявлені на цій місцевості: знаряддя праці кам’яного віку та епохи бронзи, залишки стоянок і городищ пізнього палеоліту, могильники, кургани, тощо.

На теренах Рогатинського Опілля, в околиці села Руда, що лежить за 6 км на північ від Рогатина, наприкінці ХІХ ст. було знайдено скарб давніх бронзових речей. Скарб знайдено незадовго перед 1884 р. (за К. Журовським – у 1886 р.). До складу скарбу входило вісім предметів: бронзова чаша та сім бронзових сокир-кельтів. Скарб із Руди є цінною і рідкісною пам’яткою давньої культури. Дослідження цього своєрідного ритуального комплексу дає змогу розкрити невідомі досі форми культової практики стародавнього населення Рогатинського Опілля у гальштатський час (ймовірно, племен північнотракійського походження – носіїв культури Яава-Голігради). Враховуючи особливий характер скарбу, його можна виділити в окремий вид вотивних скарбів – “скарб жертвоприношення типу Руда”.

 
Релігійні інституціїDirect link for this paragraph

Синагоги

До Першої світової війни в Рогатині основною синагогою був Бет Гакнессет Гаґадол, що мав два крила. У кожному крилі знаходилася окрема синагога: Шнайде Шулехе (Schneider Shulechel – маленька синагога кравців) та Шустер шулехе (Schuster Shulechel – маленька синагога шевців). Великий Бет Медраш (Будинок навчання) залишився неушкодженим після Першої світової війни. Він був зведений завдяки рабі Альтер Вайдману і рабі Якову Гакохен Левентеру (Reb Alter Weidman, Reb Yakov Hacohen Lewenter). Всі інші єврейські релігійні споруди були поруйновані.

 
Відомо, що Бет Медраш був місцем неймовірної краси, прикрашений картинами небесних тварин і символічними малюнками кожного з дванадцяти племен. Всі були намальовані олійними фарбами. Поруч знаходилася міква. З іншого було зведено приміщення, що використовувалося для молитви. Воно називалося "барак" (Barak). Там запалювалися свічки, що вставлялися у глиняні свічники. Тут навчалися наймолодші діти. У міжвоєнний час вчителем був рабі Моше Ґершон. Ребі Архе був директором хедера. Раніше він викладав для старших студентів Ґемора і Тосафот.

Недалеко від старої синагоги збудували місце для молитви в підвалі, що називався "Im Keller" (в підвалі). Засновники цього міньян (група молитви) були Ребі Єкель, Йона Шнекраут і Реб Носсон Хаймовіч. Невеликий Бет Медраш був побудований пізніше. Іноді людей, які молилися в цьому Бет Мидраш називали "Shabse Tzvinekes", оскільки за переказами у цьому підвалі зустрічалися прихильники Шабтай Цві. Згодом у місті був невеликий клойц (молитовний будинок) збудований рабі Натаніелем. На початку XX століття у Рогатині також були хасидські клойци: малий хасидський клойц, Чортківський клойц, Стратинський клойц. Ще два клойци утримували інші рабини, а також хедер і мікву.

 

Цивільні інституціїDirect link for this paragraph

Освіта в Рогатині

Єврейські діти, хлопчики до 13 років навчалися в початковій релігійній школі, яка називалася хедер. У 1788 році у Рогатині була відкрита світська німецькомовна школа для єврейських дітей, яка діяла до 1806 року Її керівником був Шломо Корнфельд. Ця школа була створена постановою австрійської влади після поділу Речі Посполитої. Обов'язкове шкільне навчання було введено для єврейських дітей. Спочатку правил не дотримувалися, що змусило владу посилити їх: єврейські діти не могли відвідувати хедер, якщо вони не показати сертифікат, що підтверджує навчання в німецькій школі. Додаткові правила були ще жорсткішими. Лише завдяки сертифікату про закінчення німецької школи або вивчення німецької мови у домашніх умовах євреї могли одружитися, працювати прислугою чи навчатися торгівлі. У Львові створено спеціальний семінар для єврейських вчителів, які утримувалися з єврейських податків. Спеціально було призначено інспекцію у єврейській школі на чолі з маскілом Герц Гомберґ. Він заснував 48 шкіл, в тому числі школи в Стрию, в Долині, а згодом ще 51 школу, в тому числі в Калуші, Журавно, Болехів і Рогатин.

Лише за часів рабина Натана Левіна (1896-1905) створено сучасну школу Талмуд-Тора. У 1904-1910 роки головою єврейської громади в Рогатині був Альтер Вайдман. Під час його каденції, у 1904 році було відкрито безкоштовну єврейську школу, де директором і вчителем був Рафаель Соферман. У 1912 році Соферман відправився в Палестину, де він продовжив освітню діяльність. У 1907 році було відкрито українську гімназію в Рогатині, а в 1910 році – польську. В обидвох гімназіях також навчалися єврейські діти.

 
Сіоністський рух у Рогатині

Наприкінці ХІХ століття у Рогітині набирає популярності сіонізм. Було засновано низку організацій. Першим сіоністом у місті був Шалом Мельцер (1871-1909). Він також відзначався неабиякою релігійністю. Мельцер створив першу сіоністську організацію в Рогатині - Бней Сіон (Сини Сіону). У 1898 році організація налічувала 100 членів. Створено було сіоністський клуб, до якого вступив рабін Натан Левін. Згодом він був обраний керівником клубу. У цьому місці відбувалися політичні і соціальні дебати, порушувалися питання єврейської світської освіти. Учасники улцбц говорили про необхідність створення єврейської вищої школи в Рогатині. У 1894 році Рогатин був представлений на конгресі Шеврат Їшув Ерец Ізраель Сіону (товариство, яке займалося переселенням євреїв до Палестини) та Ахават Сіон (Любов Сіону) в Тарнові. Шалом Мельцер і Аврум Златкис представляли Рогатин на конгресі сіоністів у Станіславові (1898). Мельцер також брав участь в першій конференції "Ха-Мізрахі» в Пресбурзі (Братислава) у 1904 році.

У 1907 році у Рогатині було засновано жіночу сіоністську організацію "Рут"

Одним із активних сіоністів у Рогатині був також Цві Латтерман. Його зять, Ізраель Фрід, був відомим спортсменом. Латтерман був алкілом (просвітленим) і відкритим промотором сіонізму в Рогатині. Спершу він потерпав від своїх опонентів, втім не втомлювався закликати євреїв переселятися до Ізраїлю. Його молодші послідовники Пінхас Шпігель і Ельханан Вахман заснували сіоністську організацію в місті під назвою "Ерец Ізраель Вереін" (суспільство Ізраїлю), а потім об'єдналися з «Хітадут», де зібралося чимало молодих прихильників сіонізму. Час від часу вони виступали з лекціями в Верейн і представляли загальну інформацію про події в Ізраїлі.

Із заснуванням Гехалуц, групи початківців почали активний процес повернення до Ізраїлю, водночас чимало євреїв проходили спеціальну підготовку до переселення.

Першою молодіжною єврейською організацією в місті була Гашомер. Це були сіоністські скаути, які згодом почали називатись Гашомер Газаір. Пізніше були створені такі сіоністські групи як Ганоар Гаціоні (сіоністська молодь), Бріт Трумпельдор (завіт Трумпельдор). Ґордонія і Мізрахі. Таким чином, молоді люди з міста почали готуватися до еміграції в Ізраїль і деякі з них справді емігрували.

Найсильнішою сіоністською організацією в місті були так-звані “Загальні сіоністи". Організація складалася переважно з людей середнього віку і навіть літніх людей. Серед інших до неї входили дуже важливі жителі міста: Яків Сайдлер, Ліппі Мандель, Аківа Вагшал, Еліша Тайхман, доктор Златкіс, доктор Ґольдшлаґ, Іззі Доллер, Пінні Шпіґель, Шимон Тайхман і адвокат Шмуель Шпіґель.

На початку 20-го століття в Рогатині відкрили свої філії партії «Поалей Ціон» (Робітники Сіону) пізніше "Хітахдут" (Єдність). Представники "Поалей Ціон" були серед членів місцевої єврейської профспілки, що організувала страйк в єврейській друкарні. У 1930 році створено філію сіоністського-ревізіоністських і релігійних сіоністів "Мізрахі". Наприкінці 1920 року була заснована організація під назвою "Ганоар Гаціоні". Ця організація була пов'язана з радикальним крилом сіонізму. Вони готували молодих людей до роботи на полях, відроджували культуру й мову іврит з метою створення держави Ізраїль. В 30-х роках ХХ століття у Рогатині було створено філію молодих чоловіків івриту "Акіба" (Агудат Ха-Ноар ха-Іврі "Акиба"). Метою організації було виховання молоді у дусі сіонізму й традиційних цінностей юдаїзму. Наприкінці 30-х років найбільш популярним були єврейська асоціація скаутів імені Трумпельдора, яку називали "Бетарем". Це була молодіжна група Союзу сіоністів-ревізіоністів. Бетарівці займались фізичною і військовою, освітньою та культурною підготовкою, вивчали єврейську історію та історію Палестини. Вони також готували групу єврейської молоді, що мала б оселитися на палестинській землі. У місті також існувала молодіжна група Хітахдут і Ґордонія.

Сіоністські організації, такі як "Ліга Землі Ізраїлю" існували в Рогатин ще до Першої світової війни. В 1917 році група на чолі з Ханахом Вабманом, Пінієм Шпіґелем і Меїром Лвентером відродили лігу, яка знаходилася в будинкув Буціо Бомзе. Організація налічувала 250 членів. Багато юнаків та дівчат штетлу відвідували засіданнях ліги. Чимало молодих людей також приєдналися до академічної асоціації та сіоністського союзу "Ха-Шомер".

У Рогатині була одна школа з навчанням на івриті. Також було багато навчальних будинків, одна велика школа та три маленьких класи. Будівля Бейт Мідраш (Дім молитви і навчання) була через дорогу від старого будинку навчання. Синагога Стратинер знаходилася за домом Юдель-Мечел Софера, неподалік від Бейт Мідраш. Навпроти цієї була невелика синагога Чортковер. Також неподалік була синагога рабі Натаніеля.

Відома сіоністська бібліотека була дуже популярною у місті. Існувала традиція читання вголос – кожну суботу якась людина могла читала вголос твори будь-якого письменника.

У Рогатині були відомі також молитовні провідники. Найвідомішими серед них були: Єгоносон Раппопорт, який щоп'ятниці навчав главу Гемара; Мордехай-Шмуель Гаршовські; рабі Йосеф Лакс, Коен; знаменитий кантор і композитор Моше Цушес і Ефраїм Штернгель, який провадив молитви в синагозі Штратинера. Загалом, Рогатин вважався освіченим містечком. У місті були хасиди і міснаґдіми. Останні мали найбільший вплив. Вони вели постійну боротьбу за вплив на місцеве співтовариство. Альтер Вайдман був главою просвічених і Ефраїм Штернфельд від релігійної частини.

У роки 1904-1910 головою єврейської громади в Рогатині був Альтер Вайдман. Під час каденції була збудована синагога, декоративні настінні розписи якої були одними з найкрасивіших в Галичині. Він сприяв створенню в 1904 році вільної єврейської школи. Директором і вчителем в цей час був Рафал Соферман.

 

УрбаністикаDirect link for this paragraph

У XII ст. землі теперішньої Рогатинщини були вотчиною Ростиславичів — правнуків Ярослава Мудрого — Рюрика, Володара та Василька. Після 1349 року галицькі землі стали чатисною польського королівства. В буллі папи Боніфація IX перемишльському єпископу Рогатин вперше названо містом. Інтенсивний розвиток міста починається після надання йому 1415 року магдебурзького права та пов'язаних з ним привілеїв. Рогатин належав до королівських володінь, тому часто переходив від одних орендарів до інших.

У 1523 році сандомирський воєвода Отто з Ходеча намагався отримати спеціальний дозвіл організувати в Рогатині щосуботні ярмарки, з Великодня до Хрещення св. Івана (24 червня). Після смерті Отто з Ходеча місто знову стало власністю короля, а керував ним староста Іван Боратинський. У 1535 році Сигізмунд I Старий підтвердив міські права Рогатина і 1539 року дозволив будівництво укріплень навколо міста. А також надав йому герб. Формується забудова центральної частини міста, структура якої мала типовий для тогочасних міст вигляд. У XVI ст. відбувається становлення міста як важливого ремісничо-торговельного осередку. Рогатинські ярмарки і торги тривалий час не поступалися львівським.

Торговим центром Рогатина була ринкова площа, оточена чотирма рядами будинків з високими фасадами. Посередині стояла ратуша, збудована 1539 року. Поруч знаходилися майстерні, що виробляли сукно. Вздовж фасадів будинків було “підсіння” – ґанок, під яким провадилася торгівля. На площі містився міський водозбір, вода до якого надходила дерев'яними трубами. На кутах ринку починалися головні вулиці міста, що вели до Львівської, Галицької та Краківської брам і далі переходили в дорогу. Місто звідусіль захищали широкий вал та рів.

Замок у Рогатині був дерев'яний. Оборонне значення відігравали церкви – Різдва Богородиці та костел Св. Миколая, що мали високі дзвіниці з вузькими вікнами-бійницями. В межах міста, неподалік Львівської брами, стояли дерев'яна церква Св. Варвари та заснований 1614 року (знесений у 1774) монастир та костел домініканців. Дерев'яні церкви Св. Духа, Св. Миколи, Св. Юрія.

У місті були чотири передмістя: Нове Місто, Бабинці, Завода, Навулицях. У передмістях, що відзначалися вільнішим плануванням, жили переважно ремісники. Ремісники й купці складали більшість серед рогатинських міщан. Місто мало добре розвинену цехову структуру. На початку XVІІ ст. налічувалось 29 ремісничих професій. Існували такі цехи: кравецький, ткацький, шевський, різницький, пекарський, кушнірський, бондарський. До спільного цеху входили слюсарі, пічники, римарі, котлярі, сідлярі. Окремо існував музичний цех.

Важко визначити точний час прибуття євреїв до Рогатина, однак відомо, що в п'ятнадцятому столітті євреї почали прибувати до Червоної Русі з Сілезії, Західної Польщі та Угорщини. Перша згадка про євреїв в Рогатині походить з 1463 року. Документ згадує Шимшона з Жидачева, який торгував худобою на рогатинському ринку. У 1447-1467 роки він був найбагатшим купцем у місті. Перші відомості про єврейські поселення в Рогатині приходять з 1564 року. Але до кінця шістнадцятого століття єврейське населення було невеликим, і місцева громада належала до гміни у Львові.

У 1663 році, король Владислав IV надав рогатинським євреям міські права, зокрема євреї могли поселятися в місті, побудувати синагогу і закладати кладовища. Вони також отримали рівні права торгівлі з християнами. На основі отриманих пільг євреї могли влаштовувати корчми, продавати там алкоголь (горілка, пиво, мед), торгувати великою рогатою худобою, також отримали право виробництва горілки і торгівлі на ринку. З часом євреї отримали право купувати будинки на ринку, що було підтверджено у привілеях короля Міхала Вишневецького (1669 р).

Протягом цього періоду, всі галузі життя єврейської громади регулювалися єврейським Сеймом (іврит. Ваад Арба Аркот - Рада Чотирьох Земель). Спочатку євреї Рогатина не мали свого представника і їх репрезентував Селіг зі Львова. У другій половині ХVII століття розпочався процес відокремлення прикагалків від львівського осередку. Першу спробу відокремитися від львівського кагалу зробили євреї Жовкви. Це призвело до збільшення автономії єврейських громад у єврейському Сеймі. У 1664 році проти домінування Львівського осередку виступли представники ґмін з Бучача, Жовкви, Яворова, Коломиї, Бродів. У 1720 році на з'їзді руського земства в Куліґові, представником Рогатина був Цві Гірш.

У XVII столітті розпочався процес міграції євреїв зі Львова до невеликих міських центрів, в тому числі і до Рогатина. Основною причиною цієї міграції був нижчий рівень конкуренції і більші економічні можливості. Цей процес послабив львівський кагал. На початку XVIII століття в Рогатині повстала незалежна єврейська громада, яка збудувала дерев'яну синагогу (архівні джерела підтверджують існування синагоги в 1792 році) і кіркут (заснований у XVII столітті.). У 1765 році у Роатині проживало 797 євреїв. Рогатинський кагал налічував на той момент 1374 осіб і мав власні прикагалки у Підкамені (128 осіб) і в Статені (453).

На рубежі XVII і XVIII століть у місті проживало визначні єврейські вчені. Одним з них був Мойсей Бен Даніель, що в 1693 році у Жовкві опублікував "Суґийот га-Талмуд" (Питання з Талмуду). Ця робота була перевидана у Німеччині в 1707 році. Окрім видання латинською мовою згодом з'явилося видання мовою оригіналу (іврит). Книгу видав голландський кальвініст та філософ Башуєсен.

Важливим явищем, що вплинуло на єврейську громаду Рогатина був хасидський рух, що прийшов у місто на початку ХІХ століття. Іншою течією була Гаскала, яка, однак, не мала надто багато прихильників в Рогатині. Гаскала користувалися більшою популярністю у великих міських центрах, наприклад, у Львові чи Бродах. У Рогатині єврейська громада переймалася насамперед економічними проблемами, ніж підтримкою світської єврейської освіти. Основною проблемою цього періоду була боротьба з високими податками.

У другій половині ХІХ століття економічне становище євреїв у Рогатині почало покращуватися. У 1852 році завершено будівництво залізничної лінії Галич-Тернопіль, місто було включене в державну систему залізниць. В Рогатині почали поставати винні заводи, пивоварні, невеликі фабрики, більшість з яких належали євреям. В цей період також збудовано кілька млинів, цегельний завод і дві друкарні. Сформувалася незначна верства багатих євреїв, до яких належала родина Наґельбергів, нащадків раббі Адама. Важливим напрямком діяльності серед євреїв було обслуговування поїздів. Також євреї займались дрібною торгівлею і ремеслами. На основі даних кредитної спілки відомо, що в 1913 році серед єврейської громади Рогатина налічувалося 590 купців, 42 ремісники, 19 фермерів і 44 представників вільних професій (юристи, бухгалтери тощо). У місті почали формуватися єврейські благодійні товариства і кредитні спілки. У 1906 році було засновано Кредитне товариство. У 1908 році воно налічувало 385 членів і надавало 346 кредитів на суму 71,425 крон.

Серед рабинів Рогатина австрійських часів відомо про Горовіц Елієзара, який обіймав посаду головного рабина Рогатина в 1866-1868 роках. На початку 70-х ХІХ ст. рабином став Мейєра Єгуда Лейб, син рабина Шмуеля Ґласса. Він служив рабіном до своєї смерті в 1894 році. У 1896 році рабином Рогатина став Натан Левін. Рабин Левін поєднав ультраортодоксальних євреїв і тих, що виступали за асиміляцію, а також підтримував створення єврейських шкіл. У 1905 році Левін був призначений рабином Жешува і тому покинув Рогатин. Після його від’їзду не було нового рабина і його функцію виконували двоє суддів (данаїв): рабин Шмуель Меїр Хенна і рабин Авраам Давид Шпігель.

Більшість євреїв міста займалися бізнесом. Щотижневі ярмарки проводились по середах. Чимало євреїв були ремісниками, брокерами, лікарями та юристами. Цукеркова фабрика належала рабі Ефраїму Канферу і його сім'ї. Дві друкарні належали євреям - Хаїм Школьнік і його сім'ї та Шимон Хайхману і його сім’ї. Хаїм Школьнік був головою Асоціації майстрів й важливою людиною в бізнесі та промисловості.

 

ЕтнографіяDirect link for this paragraph

Святкування весілля у Рогатні

Про святкування єврейського весілля в Рогатині було відомо у всій околиці. Зазвичай навіс споруджвали поруч з великою синагогою. Наречений і наречена приходили туди посеред грандіозного параду, а музика лунала по вулицях. Діти бігли попереду і супроводжували групу музикантів.

З міжвоєнного часу усі знали "сімейнй гурт музикантів" родини Фаустів. Вони були легендарними особистостями – Моше, Давид, Ітцик-Герш, Мордехай-Шмуель і Яаків. Моше, батько, був диригентом, Давид – скрипаль, Іцик-Херш – флейтист, Мордехай-Шмуель грав на багатьох інструментах, Єкель був трубачем й ударником.

 
Пурім

Пурім "Сеуда" (святкова трапеза) святкувалася у батьківському домі. Того вечора багато дітей міста приходили в спеціальних костюмах. Особливо вирізнялися групи студентів, що зображували історичних діячів. Молодіжні сіоністські групи одягалися у блакитні й білі пояси, прикрашені зірками Давида. До них долучалися чотири клезмери з родини Фауст, що грали типові єврейські мелодії.

Звичаї

Після Першої світової війни хасиди починали змінювали стиль свого одягу з довгих плащів на більш сучасний одяг. Вони перестали молитися весь час з Адморім та почали відвідувати вже існуючі синагоги. Замість того, щоб носити штраймль (капелюх обшитий хутром) на шабат, вони могли одягти чорний капелюх. Замість того, щоб одягатися в бекеше, шовковий довгий одяг хасидів, вони почали носити що-небудь коротше, зроблене з тканого полотна, а також одягати галстук та черевики на шнурівках. Утім, вони не припинили вивчення Мефоршім Тори або Талмуду, Мішнайот, або Хумаш з Мефоршім.

До Першої світової війни сіоністські молодіжні лідери організовували оркестр мандолін, який грав кожного року на вісімнадцяте серпня. Найчастіше це відбувалось під вікнами місцевих комісарів, мерів та інших важливих людей.


Пам’ятки будівництва та архітектуриDirect link for this paragraph

 
Синагога

У 1930-х роках в Рогатині була Велика синагога (Beth Hakntsset Hagadol), кравецький малий шул (Schneider Shulechel), малий шул шевців (Schuster Shulechel), великий Бет Мідраш (Beth Medrash), малий Бет Мідраш (Beth Medrash Shabre Tzvintkes), малий хасидський клойц, Чортківський клойц (Czortkower Kloiz), Стратінскій клойц (Stratyner Kloiz), і ще два клойца, які містили два інших рабина, а також хедер і міква. Будувався Жидачівський клойц (Zydaczower Kloiz).

З документів відомо, що в 1792 році в місті була дерев'яна синагога, однак у переліку будівель, складеному австрійськими чиновниками в 1826 році, записано про цегляну синагогу. В одному записі із засідань міської ради присутня інформація, що в 1867 році почалося будівництво нової синагоги. Проте воно затягнулося через погане управління. Синагога була побудована в 1904-1910 роки, коли головою єврейської громади в Рогатині став Альтер Вайдманн. Її декоративні настінні розписи були одними з найкрасивіших в Галичині. Синагога розташована в північно-східній частині центру міста (вул. Валова 3). Побудована у формі прямокутника з цегли, тинькована. Крита дерев'яною стелею. На фасаді присутня ліпна - багатий профільований карниз. Збереглися декоративні фрески. Атріум викладений керамічною плиткою.

Кіркут

Старе єврейське кладовище в Рогатині розташоване в південно-східній частині міста, на перетині вулиць С. Бандери та Б. Лепкого, навпроти церкви св. Миколая. Останнє відоме поховання відбулося наприкінці ХІХ століття. Кладовище було зруйноване під час Другої світової війни. Рогатинське кладовище було описано і каталогізовано в 1996 році Юрієм Ісааковичем Годорковським з Києва. На кіркуті збережено не більше 20 мацев, жодна з яких не знаходилася на місці.

Точної дати заснування кладовища не відомо. Проте існує привілей 1663 року, виданий королем Владиславом IV, в якому дозволялося побудувати синагогу й кладовище. Рогатинський кіркут є одним з найстаріших в Україні. Тут поховано рабина Мойше Авраам Давида, відомого як Адам. Його могила знаходилась по лівій стороні від того місця, де колись були ворота. Мацева не збереглася.

Новий кіркут

Нове кладовище було засноване в ХХ столітті. З літопису єврейських громад в Польщі відомо, що муніципалітет придбав землю для кладовища ще до Першої світової війни. Останнє відоме поховання відбулося в 1940 році.

Інші архітектурні пам’ятки у місті

Церква Святого Духа є унікальною пам’яткою сакрального будівництва XVI ст. У своєму зовнішньому вигляді вона зберегла унікальні архітектурні особливості церков того часу. Точна дата будівництва Церкви Святого Духа в Рогатині залишається невідомою. Однак на північній стіні храму є напис: 1598. Дослідники вважають, що його зробили будівничі. Сьогодні храм та його іконостас є однією з найвизначніших пам'яток давньоукраїнської дерев'яної архітектури та монументально-декоративного мистецтва. Церкву відносять до десяти найцінніших дерев'яних сакральних споруд України. Храм збережено в такому вигляді, яким він був чотириста років тому. Відтворено п'ятиярусний іконостас, споруджений у 1650 році на замовлення і коштом рогатинського братства. Він був виконаний у ренесансно-бароковому стилі та мальований олійними фарбами. Припускають, що його виготовили майстри Львівської школи. В експозиції іконопису, скульптури і різьби, яка діє в церкві Святого Духа з 1983 року, представлені автентичні образи вівтаря, а також інший сакральний живопис. Полотна репрезентують церковне малярство Галичини XVI - XIX століть. Історія церкви Святого Духа у Рогатині пов’язана з іменем дружини імператора Османської імперії – Роксолани. Згідно з переказами, Настя Лісовська (Роксолана) приходила до церкви Святого Духа, де служив її батько – отець Лука Лісовський. Саме при цій церкві діяло рогатинське братство.

В експозиції церкви-музею представлені унікальні твори іконопису. Зокрема, одна з найдавніших збережених в Україні ікон –“Іоанн Хреститель з житієм” (середина XVI ст.), а також частини іконостасу кінця XVI ст. Для огляду також пропонуються стародруки, дерев’яні скульптури та вироби з каменю. Церква Святого Духа, разом з іншими дерев'яними церквами карпатського регіону, була включена у список світової спадщини ЮНЕСКО.

 
Церква Богородиці

Церква Різдва є одною з найдавніших, яка майже без змін збереглася з часів Галицького князівства. Побудований храм в ХІІ столітті. За переказами, в стінах цього храму рогатинці переховувались під час татарських набігів. В 1723, 1872, 1941 роках церква горіла. Після пожеж храм відбудовували, часом з невеликими змінами, тепер він являє собою своєорідне поєднання готичних та барочних елементів. Фасади споруди декоровані глибокими нішами, в яких знаходяться високі вікна стрільчатого окреслення, а також маленькі ніші з живописними вставками. До західного фасаду пізніше був прибудований барочний портал на двох колонах та сходи. Церковне братство у 1642 році своїми стараннями спорудило в святині новий іконостас. Під час відступу німецьких військ в 1944 році храм було сильно пошкоджено. Прямим попаданням бомби було знищено центральне склепіння церкви та іконостас. Реставрація святині тривала майже 10 років

 
Костел святого Миколая

Будівля костелу св. Миколая є монументальною спорудою з високою вежею-дзвіницею, яка підкреслює головний вхід і є основним архітектурним елементом споруди.
Бійниці на дзвіниці свідчать про оборонний характер споруди — вона неодноразово виконувала роль фортечної вежі під час напабігів татар в XVII ст. Офіційною датою побудови костелу вважається 1666 рік. Проте готичні форми споруди свідчать, що храм споруджено раніше, а 1666 рік пов'язаний з однією з пізніших перебудов. Вікна головного фасаду прикрашені обрамленням пізньоренесансного і барокового стилю. Реконструкція ХІХ ст. приховала оборонні риси костелу й надала йому готично-ренесансних форм. Було також замуровано бійниці.
В інтер'єрі костелу привертає увагу скромний, але елегантний вівтар. Після 1991 року храм було повернуто католицькій громаді, відреставровано і освячено як костел св. Анни.

 
Пам’ятки зелених насадженьDirect link for this paragraph

Лісовий заказник місцевого значення «Журавенківський». Площа – 48га. Знаходиться на території Букачівського лісництва Рогатинського держлісгоспу. Тут охороняється цінний буковий деревостан віком 90 — 110 років.

Гідрологічні заказники місцевого значення «Під Верховиною» (площа 27 га в с. Княгиничі), «Болото» (площа 6 га в с. Добринів). Збережені в природному стані низинні болота.

Комплексна пам'ятка природи місцевого значення «Великі Голди» (площа 24 га в с. Лучинці. Скельно-флористичний комплекс (300 м н.р.м.) з багатою степовою рослинністю та видами рослин, занесеними до Червоної книги (любка дволиста, лілія лісова та ін.).

Ботанічна пам'ятка природи загальнодержавного значення «Чортова гора». (площа – 12,5 га). Знаходиться неподалік Рогатина, біля автомобільного шляху на Бережани. Це — залишок льодовикового періоду. Гора має великі алебастрові поклади. Цінні пам'ятки давньої флори зберігаються на Чортовій горі, що за своїми характерними ознаками близькі до подільських степових рослин: горицвіт весняний, рутковиця мала, льон жовтий, ковила волосиста, а також рідкісні рослини: однокусник будяколистий, офрис мухоносний, катран татарський.

"Чортова гора" є не тільки дивовижним творінням природи, але й місцем активного і культурного відпочинку.

 

Пам’ятки рухоміDirect link for this paragraph

У християнській церкві Святого Духа збережено одну з найдавніших збережених в Україні ікон – “Йоанн Хреститель з житієм” (середина XVI ст.), а також ікони з іконостасу кінця XVI ст.

 
Нематеріальні цінностіDirect link for this paragraph

На початку XVIII століття рабином Рогатина був Авраам Лейберс – син рабина Зальмана Лейберса, що був одним з провідних представників єврейської громади Львова. У середині XVIII століття рабином Рогатина був Моше Давид Абрахам відомий як рабин Адам. Його книги і рукописи ніколи не були опубліковані, за винятком книги "Міркевет Гамішне", яку видала його внучка у 1892 році. У передмові до цієї книги ми дізнаємося про відносини Адама і рабина Баал Шем Това. Рабин Адам відчайдушно боровся проти франківстів. Він був похований на старому єврейському кладовищі в Рогатині. Наступними рабинами Рогатина були Авраам і Шломо Іцхак Бен Аарон.

Наступником святого рабина Адама був святий рабин Авраам Шломо (дядько рабина Шауля Йосефа Натансона), а після нього рабин Еліша Аарон. Серед рабинів пізніших поколінь були рабин Еліазер Горовіц, автор книги “Сефер Двар Галаха” (Книга Слова Закону), син рабина Мешулам, відомий як "Іш Горовіц." Потім – рабин Меїра Ґласс; після нього рабином був Носссон Левін, потім – раббі Яаків "Каві" Шайна й рабин Меїр Шмуель Хна з Штшеліска, відомий як "Старий Даян".

З Рогатина походить багато відомих дослідників Тори: рабі Мордехай Піковер, рабі Залман Піктніцер, рабі Хаїм Юпітер, Єлисей Аарон Кларнет, рабі Йосиф Гакохен Лакс, ребі Моше Лейб Ковлер, раббі Тувіа Щохет, ребі Авраам Гірш Кенігсберг, рабі Хаїм Гірш Вайсберг, рабі Нахман Шайа Вахман, рабі Азріель Ґан,і рабі Ізраель Ґляйхер.

У 1820-х роках в Рогатин приходить хасидизм. Його приносять великий раббі Іцхак Маерл з Перемишлян, Егуда Гірш Брандвайн зі Стратин, Стратінскій раббі і Іцхак Егуда з Баранівки, що мав велику кількість послідовників.

 
Фелікс Рогатин — американський інвестиційний банкір, екс-керуючий партнер банку “Lazard". Народився в Рогатині, змалку з батьками перебрався до Відня. Дід був головним рабином громади Рогатина.

 
Сабатіанство і франкізм у Рогатині

Рогатин був одним із трьох міст Поділля, де було поширено саббатіанство. Іншими містами були Надвірна і Підгайці. Прихильником Сабатіанства у Рогатині був Еліша Шор (Elisha Schorr), який залучив до цього напрямку свою родину. Серед них були Єгута Лейб і Нота Криса з Надвірної, Моше Давид з Підгайців. Згодом після сабатіанства у Рогатині таку ж підтримку отримав франкізм. Яків Франк побував у Рогатині, його приймала родина Шор. Опонентом франкізму у Рогатині був рабі Моше Авраам, який написав книжку «Міркевет Гамішне».

 
Музеї – архіви – книгозбірки – приватні колекціїDirect link for this paragraph

Музей «Опілля»

Музей розташований у приміщенні Рогатинської гімназії імені Володимира Великого — колегіумі Національного університету "Києво-Могилянська академія". З 2003 р. іде процес збирання матеріалу для експозиції силами учнів та вчителів гімназії. Теперішня експозиція музею функціонує з 2007 р.

Матеріали першого залу музею — це історія гімназії (1909-1939), що представлена рідкісними фотоматеріалами.

Другий зал музею присвячений роботам Володимира Баляса, художника-графіка, випускника гімназії. Половина картин, що представлені в експозиції — оригінальні твори художника.

Третій зал музею — краєзнавчий. Особливо цікавими для відвідувачів будуть матеріали секції "Княжа доба" з матеріалами про Білу Хорватію, князя Ярослава Осмомисла,  "польський період”. Присутні матеріали про історію герба міста, а також окремий стенд, присвячений славній землячці — Роксолані. Шанувальники старовини знайдуть цікавими для себе матеріали про сакральну архітектуру Рогатинщини, зокрема церкву Вознесіння у с. Чесники, збудовану орієнтовно 1376 р. Це найдавніша кам'яна церква Опілля.

 
Рогатинський художньо-краєзнавчий музей-садиба

Музей було створено у 2003 році в приміщенні відновленої садиби Миколи Угрина-Безгрішного. В експозиції музею зібрані матеріали, що ілюструють життя та творчість Миколи Угрина і його сучасників. Серед них – архітектор Роман Грицай (1887-1968), художники Юліан Панькевич (1863 – 1933), Володимир Баляс (1906-1980) та Едвард Козак (1902-1992). Експонуються живопис і графіка (в музеї зберігаються найбільші в Україні колекції робіт Володимира Баляса та Юліана Панькевича), документи й фотоматеріали з життя художників, ескізи обкладинок, книги з ілюстраціями, проспекти виставок тощо. У музеї представлене народне мистецтво, етнографія Рогатинського Опілля. Окремий експозиційний розділ знайомить відвідувачів із постаттю Насті Лісовської-Роксолани (1502– 1558), яка була однією з найвпливовіших жінок свого часу. Тут розміщені репродукції прижиттєвих портретів Роксолани та її чоловіка султана Сулеймана Пишного, документи і фотоматеріали з життя цієї славетної жінки, а також макет середньовічного Рогатина. У розділі, присвяченому сакральному мистецтву Рогатинщини, відвідувачі ознайомляться з давніми іконами, фрагментами іконостасів, стародруками, документами, пом'яниками, речами церковного вжитку. У музеї постійно проводяться виставки художників та народних майстрів.

 

Місця пам'ятіDirect link for this paragraph

 
У північній частині міста, навпроти міського парку є два меморіали жертвам Голокосту в Рогатині. Один був зведений комуністичною владою. На ньому викарбувано напис: "Жертвам фашизму". Другий меморіал має епітафією на українській, англійській та івриті, що говорить: «Тут спочивають тисячі євреїв, мешканців Рогатина та його околиць, по-звірячому убитих фашистами в 1942-1943 роках". Меиоріал був створений в 1998 році.

 
На старому єврейському кладовищі в Рогатині встановлено два пам'ятника. Один з них виготовлено з чорного граніту. На ньому викарбувано напис на івриті. Другий пам'ятник — чорна квадратна таблиця з написом англійською, українською та івриті, де сказано, що в цьому місці є єврейське кладовище, зруйноване німецькими нацистами під час Другої світової війни.

 

Список використаних джерел і літературиDirect link for this paragraph


http://www.sztetl.org.pl/pl/city/rohatyn/

 
http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%BE%D0%B3%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%BD

 
http://kehilalinks.jewishgen.org/rohatyn/rohatyn.htm

http://www.jewishgen.org/yizkor/rogatin/rohatyn.html

 
http://www.worldcat.org/title/kehilat-rohatin-veha-sevivah-ir-be-hayyeha-uvi-khilyonah/oclc/19150563

 
http://www.worldcat.org/title/zikhron-zemer-zemirot-manginot-rohatin/oclc/26600861

http://territoryterror.org.ua/uk/publications/details/?newsid=389

http://prostir.museum/ua/file/1196

http://rogatyn.info

http://www.inst-ukr.lviv.ua/files/09/10Pavliv.pdf

http://www.ukrain.travel/dr-uk/1147-rogatyn.html

http://www.tourism.if.ua/ua/atraction/natural/

Штетли Галичини. Тарас Возняк. Незалежний культурологічний журнал «Ї», оформлення серії, 2010

Map

Recommended

Photos

Recommended

Keywords