Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Белз - путівник

пол. Bełz, їдишבעלז

Белз - путівник
Вид на Белз, бл. 1931, колекція Національної бібліотеки Польщі (www.polona.pl)

Княжий град

Белз – містечко у Сокальському районі Львівської області. Розташоване на річках Солокія та Річиця – притоках Західного Бугу. Згідно з найпоширенішою версією, назва міста походить від давньослов'янського слова «белз» або «бевз», що означало болотисту, вологу місцевість. Це ж слово на бойківському діалекті означає непрохідну болотисту місцевість. Інша гіпотеза пов’язує назву міста з давньоруським словом «бълизь» (біле місце, галявина серед темного лісу).

Белз – одне з найстаріших міст не лише України, а й усієї Східної Європи. Перша згадка про Белз походить з «Повісті врем’яних літ», в якій написано, що в 1031 році київський князь Ярослав Мудрий захищав замок від поляків. Белз був типовим оборонним містом на західних кордонах Русі.

У 1170 р. Белз став столицею Белзького князівства, котре перебувало у васальній залежності від Галицько-Волинського князівства. У середині XVI ст., після занепаду династії Рюриковичів, за Белз та усю Галицько-Волинську Русь почалась боротьба між правителями Польщі, Угорщини та Литви. У 1377–1382 рр. місто було під владою угорців. У 1377 р. князь Владислав Опольський, намісник на Русі короля Польщі та Угорщини Людовика Угорського, надав місту магдебурзьке право. У 1387 р. Ядвіга Анжуйська усунула з Русі угорських старост і приєднала її до польської держави, а за рік її чоловік, король Владислав Ягайло, передав ці землі князю мазовецькому Семовітові. У 1462 р. місто стало столицею Белзького воєводства, утвореного після включення белзької землі до складу Корони.

Ченстоховська ікона Божої Матері
Із Белзом пов’язана історія ченстоховської ікони Божої Матері, відомої також як Белзька ікона Божої Матері. За легендою, ікону намалював св. апостол Лука в Єрусалимі на кришці стола Святого сімейства. Невідомо, як і коли вона потрапила до Белза, але перші згадки про неї датуються XII ст. Ікона є однією з найвідоміших у Польщі та Центрально-Східній Європі, котра шанується і католиками, і православними. Інша назва ікони, «Чорна Мадонна», пов’язана із темним кольором обличчя Богородиці. Ікону з Белза вивіз Владислав Опольчик, коли завершував свою місію королівського намісника на Русі. Вона опинилася у заснованому князем у 1382 р. монастирі паулінів на Ясній Гурі в Ченстоховій.

Белзькі євреї

Євреї в Белзі оселилися найімовірніше ще у княжих часах, однак перша документальна згадка про них датована 1469 р. і стосується судового позову щодо боргів. Спочатку єврейська громада селилася на Люблінському передмісті, але з розширенням Белза у 1509 р. юдейська дільниця опинилася в межах міських укріплень північно-західної частини середмістя. У 1570 р. в місті вже було 20–25 єврейських сімей. У 1587 р. белзькі домініканці продали юдеям ділянку землі під будівництво синагоги. Божницю, як і більшість будівель у місті, було збудовано з дерева. З часом поруч із першою було збудовано другу синагогу. На початку XVII ст. рабином Белза був відомий дослідник Талмуду і релігійного закону раббі Йоель Сіркіс (1561–1640), відомий також як «БаХ» через заголовок його головної праці «Бейт Хадаш» («Новий дім»), збірки дотепних талмудичних коментарів. Уродженець Любліна, Йоель Сіркес протягом життя був рабином у Пружанах, Любліні, Лукові, Меджибожі, Белзі, Шидлові, Бересті та Кракові.

Євреї у Белзі, 1916–1917, знімок зроблено німецьким солдатом під час Першої світової війни, колекція Бейт Гатфутсот, Музей єврейських людей, фотоархів, завдяки  люб’язності Польської академії наук
Євреї у Белзі, 1916–1917, знімок зроблено німецьким солдатом під час Першої світової війни, колекція Бейт Гатфутсот, Музей єврейських людей, фотоархів, завдяки люб’язності Польської академії наук

У 1648 р., під час повстання Хмельницького, Белз оточили козацькі загони, котрі взяли викуп від населення містечка. Війни середини XVII ст. викликали майже цілковите руйнування Белза, про що свідчить документ люстрації міста з 1667 року. Аби прискорити відбудову, белзький магістрат надав євреєм такі самі права, які мали інші міщани. У 1704 р., під час Північної війни, Безл сплюндрували шведські війська. Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 р. Белз відійшов до монархії Габсбургів. Місто втратило політично-адміністраційне значення і перетворилося на невеличкий ремісничо-торговий осередок. 7 травня 1789 р. цісар Йосип II видав толеранційний едикт, за яким різниця між християнами та євреями була повністю ліквідована, а існуючі обмеження на будівництво євреями синагог та закладання кладовищ прибрані. Після великої пожежі 1806 р., коли згоріла частина дерев’яного Белза разом із божницями, коштом рабинів з родини Адлерів постала нова синагога. У цей час було збудовано і єврейську школу.

«Хасідут Белз»

У 1816 р. Белз став одним із осередків галицького хасидизму та резиденцією знаменитої хасидської династії – Роках. Її засновником став Шалом Роках (1779–1855). Раббі народився у Бродах, був учнем Якуба Іцхака Горовіца («провидця із Любліна». Після смерті свого учителя у 1815 р. був визнаний цадиком. Ребе називали Сар Шалом (івр. Князь миру) У Белзі був рабином протягом 1817–1855 років. За його ініціативою в Белзі збудовано Велику синагогу та бейт га-мідраш. У 1874 р. на південний схід від Великої синагоги за кошти рабина Цухера бен Рокаха зведено Талмуд-Тору та новий дім рабинів Рокахів.

Шалом Роках ширив ідеї хасидизму у північній Галичині, на Волині та в Угорщині. За легендою, він володів даром зцілення людей. Його слава цілителя, котрий у скрутну хвилину допомагає як євреям, так і християнам, виходила далеко поза Галичину, Волинь та Буковину. Сотні євреїв приїжджали до Белза, аби отримати благословення від раббі. Шалом Роках помер у 1855 р. Його поховано на белзькому кіркуті, а на могилу хасиди-паломники приходять у важливій життєвій потребі донині.

Місце Шалома Рокаха зайняв його п’ятий, наймолодший син, раббі Єгошуа Роках (1825–1894). За його керування Белз перетворився на осередок духовного натхнення. На відміну від батька, він був активним політичним діячем. У 1878 р. відомі цадики Східної Галичини із ним на чолі утворили організацію «Махцікей га-Дат» (івр. Захисники віри), яка мала протидіяти ідеям єврейського просвітництва (Гаскали) та захищала хасидську ортодоксальність. Члени цієї організації видавали газету та брали участь у виборах до австрійського парламенту.

За легендою, коли раббі занедужав через якусь таємничу хворобу, хасиди вирішили завезти його до Відня. Там, в одній із найліпших лікарень Європи, рабина оглянули фахівці. Лікарі прийшли до висновку про необхідність проведення негайної операції, однак ніхто не міг передбачити її результату. Вона пройшла без ускладнень, але по дорозі назад із Відня раббі помер.

У 1894 р. третім адмором белзьких хасидів став Ізахар Дов Роках (1854–1926). Ізахар продовжував ширити єврейські традиції, дбав про освіту та був великим авторитетом для єврейських лідерів Галичини та Угорщини. Його теж вважали за рабина-чудотворця. Як і колись, до Белза за благословенням прибували тисячі паломників із різних країн.

На белзькому єврейському некрополі поховано трьох очільників знаменитої династії белзьких цадиків: раббі Шалома, раббі Єгошуа та раббі Ізахара Дов (І) Рокаха.

Синагога

У 1839–1845 рр. на новому місці постала нова мурована синагога, а 1849 р. поблизу неї збудовано бейт га-мідраш. Ініціатором будівництва найімовірніше був раббі Шалом Роках. Із будівництвом синагоги пов’язана одна легенда. Раббі Шалом разом із двома друзями дали обітницю не спати протягом тисячі ночей і присвятити їх вивченню Тори. Після кількох сотень ночей друзі зійшли з дистанції, але раббі Шалом Роках виконав обітницю до кінця. В останню ніч із тисячі йому явився пророк Ілля, і вони разом вивчали Тору до самого ранку. Пророк посвятив Шалома в усі деталі та тонкощі єврейського храму і рабі Шолом Роках пообіцяв, що він неодмінно побудує синагогу саме так, як його навчив пророк Ілля. Раббі Шалом особисто працював на будівництві протягом усіх 15 років. Висока, кам’яна будівля з товстими стінами завширшки в понад один метр стилем нагадувала оборонну синагогу із Жовкви. Прямокутна у плані, вона містила близьку до квадратної молитовну залу, передсінок та бабинці. Висока будівля була увінчана золотистими мідними кулями. Синагога мала чудову акустику і могла помістити навіть 5000 осіб.

Синагога в Белзі, 1924, колекція Інституту мистецтв ПАН
Синагога в Белзі, 1924, колекція Інституту мистецтв ПАН

Початок ХХ ст.

У 1880 р. в місті проживало 2135 євреїв (51,7% від усього населення). На початку ХХ ст. з боку Львівського передмістя постала ще одна синагога, фундована Файвелем Таубе. Його син, теж Файвель, у 1909 р. заснував товариство «Ішре Лев», метою якого була підтримка хворих і убогих. У 1910 р. південніше Ринку збудовано божницю цього доброчинного товариства.

У 1914 р. в Белзі проживало 3600 євреїв, 1600 українців, 900 поляків. Активне життя белзької громади перервала Перша світова війна. У 1914–1915 рр. місто зайняли російські війська; Белз увійшов до складу Галицько-буковинського генерал-губернаторства. В ході військових дій місто зазнало значних руйнувань. Уже у перші дні окупації російські війська спалили майже всі єврейські будинки на Ринку та прилеглих вулицях. Від молитовного дому «Ішре Лев» залишилися лише спалені стіни; третину стін бейт га-мідрашу та Талмуд-Тори було знищено, а у Великій синагозі протягом 1916–1918 років містився австрійський військовий шпиталь. Після розпаду Австро-Угорщини у 1918 р. Белз недовго був центром повіту у складі ЗУНР, а у 1919 р. увійшов до складу Польщі.

Белз, молитовний будинок товариства Ішре Лев
Синагога доброчинного товариства «Ішре Лев» у Белзі, 2014, фото Віктор Загреба, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» (www.teatrnn.pl)

Ізахар Роках під час Першої світової війни був змушений покинути Белз і виїхав до Мукачевого. Повернувся назад лише після завершення воєнних дій. Помер у 1926 році. Відбудова юдейських святинь відбулася за кошти сім’ї Роках, всі споруди було відновлено у 30-х рр. ХХ століття. Від 1926 р. белзьких хасидів очолював рабі Аарон Роках (1880–1957). Дитинство і юність Аарона проходили в батьківському домі, де він виявив великий інтерес до навчання, а найбільше – до вивчення Тори. Із раннього віку почав вести аскетичний спосіб життя, що позначилось на його здоров’ї. Його образ був овіяний глибокою духовністю і містицизмом. Багато хто з його учнів розповідав про чудодійну силу благословень цадика-чудотворця і порівнював його з самим Баал Шем Товом – засновником хасидизму.

На початку 30-х рр. ХХ ст., спершу в Сокалі, а згодом у Белзі виникла сіоністська організація «Тора і праця», засновниками якої були Ісаак Маутнер, Шмуель Шпіндель та Ісаак Теллер, а очільником «Цеїрей Мізрахі» був Лібер. Пізніше у Белзі утворилася організація «Бней Аківа», в межах якої існували дві групи, які разом налічували двадцять членів. Дорадчими були Моше Хадарі і Мірл Зіферт. Організація проводила культурні акції, тут вивчали іврит. Також члени організації співпрацювали з партією «Гітахдут» (івр. Єдність) та іншими єврейськими політичними партіями.

Містечко Белз

З Белзом пов’язують створення популярної пісні «Майн штетеле Белз» (їдиш «Моє містечко Белз»). Ця пісня була написана композитором Олександром Ольшанецьким і поетом Яковом Якобсом у 1932 р. в Нью-Йорку для спектаклю «Пісня з гетто», ще за кілька років до того, як єврейська громада міста була знищена. Пісня швидко стала народною, була перекладена на інші мови – і виявилася пророчою. В Белзі не залишилося ні будиночка, ні дерев, посаджених руками єврейських жителів міста.

Уже більше як півстоліття ведуться дискусії, про яке місто співається у пісні: про колишній польський Белз чи про м. Бельці у Молдові. У Польщі більш поширений перший варіант. Один із перших перекладів був польською мовою для співака Адама Астона, проте слід взяти до уваги, що Іза Кремер, для якої писалася пісня, походила з молдовського міста Бельці.

У кожному разі, доля обох містечок склалася однаково жахливо, і слова пісні підходять сотням інших, не тільки цим двом містечкам зі співзвучними назвами.

Друга світова війна та Голокост

У вересні 1939 р., коли спалахнула Друга світова війна, місто спершу було окуповано Червоною армією, а потім, після 10 жовтня, німецькими військами і стало частиною Генерального Губернаторства (1939–1944). Перед приходом нацистів багато євреїв виїхали на схід до СРСР разом із радянськими військами. Окупаційна влада зігнала до Белзу євреїв із найближчих населених пунктів та утворила табір праці. У травні 1942 р. в місті перебувало бл. 1500 євреїв. Біля тисячі з них 2 червня 1942 р. змушено перейти пішки бл. 60 км до Грубешова, а звідти вивезено до табору смерті у Собіборі. У вересні 1942 р. їхню долю повторили ще бл. 500 євреїв, котрі залишались у Белзі.

Останній рабин

Останній рабин Белза Аарон Роках восени 1939 р., рятуючись від нацистів, переїхав із Белза в Перемишляни. У липні гітлерівці оточили єврейський квартал, зігнали всіх євреїв до синагоги і підпалили її. Тоді їх урятував греко-католицький священик Омелян Ковч (знаменитий «парох Майданека», що у 2001 р. був проголошений блаженним священномучеником). Він велів есесівцям допустити його до палаючої будівлі. Користуючись тимчасовою розгубленістю катів, Ковч відкрив двері синагоги, звідки почали вибігати люди. Зайшовши всередину, отець побачив біля входу маленьке тіло, яке підхопив на руки і виніс з вогню. Цим врятованим виявився рабин Аарон Роках. На жаль, не всім вдалося вибратися з синагоги. Серед загиблих було знайдено тіло єдиного сина ребе Аарона – Моше. З його смертю перервалася пряма династична лінія белзьких рабинів Роках (нинішній адмор белзької хасидської гілки – син двоюрідного брата ребе Аарона).

У 1943 р. ребе і його зведеному, брату раббі Мордке з Білгорая, вдалося перебралися в Угорщину за допомогою офіцера угорської контррозвідки. Ребе і його брат зголили бороди і пейси. Їм було наказано видавати себе за полонених радянських генералів, захоплених угорцями та конвойованих у Будапешт для допиту. Втікачі згодом згадували, що із ними траплялися «дива» на кожному етапі втечі. Протягом усього 200-кілометрового шляху через Галичину і Словаччину до угорського кордону їхній автомобіль був оповитий таким щільним туманом, що важко було виявити машину. Коли ребе і його брат нарешті дісталися до угорського кордону, їх зупинили на прикордонній заставі. Виникла реальна небезпека, але у цей вирішальний момент на заставі з’явилися три високопоставлених чиновники з Будапешту і наказали пропустити машину. Белзькі хасиди щиро вірять, що це були три белзькі цадики, зіслані з неба, щоб благополучно завершити втечу ребе Аарона…

Сім’ї ребе і його зведеного брата, що залишилися в Польщі, загинули внаслідок Голокосту. Після війни ребе Аарон Роках відновив белзький хасидський центр в Ізраїлі та прожив до 1957 р. До двору цадика з Белза приєдналися хасиди з інших дворів, чиї цадики загинули в Європі – так белзькі хасиди знову стали однією з найбільших течій.


Повоєнний Белз

У 1944 р. місто знову опинилося в межах Польщі. Під час обміну населенням між Польською народною республікою та Українською радянською соціалістичною республікою, а також після операції «Вісла», з Белза та околиць виселено всіх українців. Відповідно до угоди про зміну кордонів 15 лютого 1951 р. Белз було включено до складу УРСР в обмін на Устрицький район, який перейшов до Польщі. Тоді були вивезені белзькі поляки, а місто заселили в основному українцями з околиць Устриків, а також переселенцями з інших регіонів України та СРСР. Від 1991 р. Белз перебуває у складі незалежної України.

У 1945 р. до міста повернулося 220 євреїв. Частина із них виїхала до Польщі, Ізраїлю та інших країн, проте невелика єврейська спільнота продовжувала тут діяти і після війни. Лише наприкінці 90-х рр. майже всі євреї виїхали з Белза.

У 1942 р. юдейські святині, включно з Великою синагогою, бейт га-мідрашем та Талмуд-Торою були зруйновані. Руїни цих споруд розібрали вже за радянської доби. До наших днів із синагогального комплексу залишилася тільки будівля микви. Зберігся також будинок товариства «Ішре Лев» та залишки єврейського цвинтаря із частково збереженими мацевами.

 
Місце для паломників

Белз, єврейський цвинтар
Белз, єврейський цвинтар
Єврейський цвинтар у Белзі, 2014, фото Віктор Загреба, цифрова колекція Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN» (www.teatrnn.pl)

Безл залишається важливим місцем паломництва хасидів з усього світу, що прагнуть відвідати могили славетних цадиків. Тому напроти цвинтаря була збудована нова синагога, миква та будинок для паломників. Цвинтар у 2007 р. обгороджено муром. Ключі до воріт цвинтаря можна дістати, зателефонувавши за номером (+380) 3257 52417.

 Варто побачити

  • Єврейський цвинтар (XVI ст.), вул. Міцкевича, 106
  • Дім молитви товариства «Ішре Лев» (1910), вул. Торгова
  • Державний історико-культурний заповідник міста Белз, вул. Савенка, 1
  • Аріанська вежа (1606 р.), найдавніша зі збережених пам’яток міста, вул. Гоголя
  • Руїни монастиря отців домініканців (сер. XVI ст.)
  • Костел і монастир сестер домініканок (2 пол. XVII ст.), сьогодні церква св. Миколая (УГКЦ).
  • Костел Пресвятої Діви Марії (1906–1911 рр.) і каплиця св. Валентина
  • Дерев’яна церква св. Параскеви (XV–XVII ст.)
  • Ратуша
  • Замочок

Околиці

Червоноград (17 км): палац Потоцьких (1762), нині філія Львівського музею історії релігії; монастир отців василіанів св. Георгія (1673); колишній костел отців бернардинців (1692–1704), нині церква св. Володимира

Великі Мости (19 км): руїни синагоги (ХХ ст.), усередині складені мацеви із місцевого єврейського цвинтаря; костел (1837); церква (1893)

Угнів (21 км): синагогальний комплекс (поч. ХХ ст.), костел (1695), церква (ХІХ ст.)

Сокаль (31 км): церква св. Миколая (XVI ст.); колишній монастир отців бернардинців (XVII ст.), нині виправна колонія; руїни синагоги (1762); сплюндрований єврейський цвинтар із залишками мацев

Радехів (52 км): колишня синагога (ХІХ ст.), дерев’яна церква св. Миколая (поч. ХХ ст.)

 

Інші матеріали

Ключові слова