Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Броди, „Єрусалим Австрії”

Броди були настільки унікальним містом, що один із австрійських чиновників прозвав їх "Єрусалимом Австрії" після того, як Австрія захопила Галичину. Єврейське економічне та культурне життя в них вирувало на повну котушку.

Ще до австрійської окупації єврейська громада Бродів була відома як спільнота вчених, рабинів та лідерів Ради Чотирьох Земель і повітових рад.

Броди, „Єрусалим Австрії”

Родини, які керували спільнотою — Бабади, Равічі, Рабіновичі, Шацкеси і Біки, зуміли позначити Броди на карті шляхом відкриття єшиви і клойзів [громадських будинків навчання, молитви та зустрічей — МК] і залученням до міста великої кількості знаючих рабинів. Таким чином їм вдалося надати місту імідж не тільки центру вивчення Тори, але і єврейського закону — місця, куди заїде кожен, із десятками і сотнями рабинів і суддів, експертів в єврейському законі і Галасі.

Видатні родини, які правили в місті, знали, як поліпшити общинні організації та зробити Броди зразковою громадою в Польщі часів перед поділами. Вони також були в змозі захистити репутацію Бродів, і у складні часи захищали їх права і правила.

Броди були одним із небагатьох міст, про які комісари австрійського імператора, які приїхали підпорядкувати собі цей актив, коли він потрапив їм до рук, вважали за необхідне відрапортувати в найдрібніших подробицях. У цьому регіоні, який після поділу Польщі став називатися Галичиною, комісари вперше виявили євреїв, які отримали світську освіту, єврейських лікарів і купців, які володіли латинською та німецькою мовами і були знайомі з їх культурою. Окремими з цих лікарів були: д-р Вішньовіцер і видатний доктор Їцхак Равіц (син рабина, який написав книгу “Кетер Йосеф”), обоє отримали освіту в Італії, а також д-р Авраам Узіель, який вчився в декількох університетах і який привітав окупаційну австрійську армію красивою промовою, яка також була надрукована в газеті “Wiener Diarium”. Ці люди додавали місту ауру пишноти і магії, а також допомогли йому стати фаворитом в порівнянні з іншими містами в східних закутках Габсбурзької монархії.

Найбільший розвиток міста відбувся під час австрійського періоду. Під австрійським пануванням воно стало центром розвитку торгівлі між Сходом і Заходом. Торговельні та транспортні шляхи між Бреслау, Лейпцигом, Манчестером, Ліворно та Віднем з одного боку та Бердичевом, Києвом, а також містами Валахії, Молдови та Греції і навіть Стамбулу з іншого боку перетиналися тут. Тому не дивно, що місто жило насиченим життям, і що тут селилося багато торговців, які розмовляли різними мовами. Це, очевидно, приваблювало багатьох єврейських вчителів, які вчили єврейських дітей іноземних мов.

Ці умови сприяли тому, що євреї міста не залишилися законсервованими у своєму духовному та культурному житті, але вливалися, причому легше, ніж інші євреї Галичини, в життя світової цивілізації. Гасла руху Просвітництва знайшли тут благодатний ґрунт. Молодь міста була захоплена ним і стала його піонерами. Дов-Бер Гінзбург, Яків Шмуель Бік, Мендель Лапін, доктор Їцхак Ертер і Р'Нахман Крохмаль створили нову репутацію місту як “міста просвітництва”, яке боролося проти хасидського іудаїзму з одного боку, і руху мітнагдім з іншого. Але варто відзначити, що хоча Броди мали славу “просвітленого” міста з традицією освіти і навчання, хасидський дух та невеликі клойзи теж відігравали тут значну роль. Хасидський рух продовжував прясти пряжу свого містичного духу над центрами навчання протягом поколінь, особливо в найбільшому клойзі (Великий клойз), який служив домом науки багатьом особливо мудрим і вченим людям — мудрецям Бродів та мудрецям клойзу. Серед них були рабин Хаїм Цанзер, якого люди його покоління називали “Божественний кабаліст, хасидський рабин”, рабин Моше Острер, відомий Магід Мейшарім [єврейський проповідник — MK] (який підписав, зокрема, документ про відлучення рабина Джонатана Ейбешуца), рабин Нафталі Маргаліот, рабин Ефраїм Залман Маргаліот і рабин Мендель Жолковер. Всі ці рабини були визнані "князями", великими рабинами, вченими та святими людьми єврейської громади Бродів. Ці люди жили, аж до останнього покоління, в аурі хасидської легенди. Неможливо перелічити всі історії, які ми чули в молодості про Баал Шем Това в Бродах і про війни, які він проводив проти своїх опонентів, або про раббі Гершона Кітовера, і про Магіда рабина Шломо Клюгера і його боротьбу проти нововведень Просвітництва (зокрема, стосовно перевезення покійників на запряжених кіньми возах).

Ми також повинні відзначити, що універсальні гуманітарні принципи, прийняті рухом галицького Просвітництва, не були використані його послідовниками як привід відмовитися від єврейської традиції. Наприклад, один із учених цього руху, Моше Штерн, опублікував лист у газеті "Kokhvei Yitskhak" (Зорі Їцхака), в якому виступив проти тих, хто засуджував єврейський традиційний одяг. Крім того, були люди, які стверджували, що насіння нового єврейського національного руху походить від учених з Бродів, оскільки легко визначити в цьому русі чітку самосвідомість, яка ґрунтується на визнанні спадщини наших предків та історичній традиції. Броди були насичені єврейським фольклором і національними почуттями. Тому не дивує історія рабина Якова Шмуеля Біка, який прийняв Просвітництво, а потім повернувся до хасидизму, стверджуючи, що він побачив у ньому і в тодішній розмовній національній мові (їдиш) основи єврейської традиції, так дорогої для душі єврейського народу. Ще одна історія, в якій національна прив'язка є навіть більше вираженою — це історія “Бродських співаків”, з Берлом Бродером (Маргаліотом) — їх лідером. Вони були авторами веселих віршів, насичених гумором, в яких сатира була спрямована проти соціальних умов євреїв.

Одним із перших освічених авторів, які народилися в Бродах, був Лео Герцберг-Френкель, який почав писати вже в Німеччині. Його розповіді про життя євреїв Галичини схилялися до євреїв як "напів-азіатів". Однак можна легко розрізнити їх від текстів його двоюрідного брата — Карла Еміля Францоза, який також писав про життя євреїв Галичини. Читач "Polnische Juden" ["Польські євреї" — MK] Лео Герцберга-Френкеля легко розрізнить їх, оскільки розповіді Лео були фактично відбитками з єврейського фольклору.

Галерея людей руху Просвітництва в Бродах або з Бродів є великою. У цей рух входили такі особи, як: рабин Моше Мордехай Юваль, Беріш Блюменфельд, Їцхак Блюменфельд і Хаїм Ґорфункель. Рух також включав Мордехая Бен-Авіґдора Ушпіца, який був главою “Банку Гальберштама і Ніренштейна" і вивчав юдаїку у вільний час, а також тут були Хаїм Гінзбург, який був також німецьким поетом, рабин Яаков Топоровер, Маркус Калір, Яяков Левін, Моше Марґаліот. Крім того, до руху належали Ізраїль Ролл (блискучий перекладач класичних мов), рабин Мордехай Стерліскер, який жив у Бродах до 1851 р. і якого називали "Левом поетів", Гірш Рейтман (спочатку бібліотекар Йозефа Перла, а потім директор початкової школи у Бродах), який написав мовою їдиш видатну пародію "Der Kitel" (1863) на Шиллеровий "Glocke" ["Дзвін", 1863], а також Й. Трахтенберг і Єгошуа Гешіль Шор.

“Ha'Ivri” та “Ivri Anokhi”, газета, яка виходила почергово під кожною назвою (для того, щоб обійти податок на газети) під редакцією Баруха Вербера (у 1865 - 1876 роках), а пізніше його сина Якова Вербера (у 1876 - 1890 роках), була лояльна до ідеалів руху Просвітництва, а також до нашої традиції. У той же час вона відчайдушно боролася проти газети Товариства “Хранителів релігії” у Львові, яка почала виходити в 1873 році. Однак коли почалося національне пробудження і в нашій країні почав поширюватися рух за національну незалежність, “Ha'Ivri” не зрозуміла його дух. Вона виступала проти нової тенденції еміграції в Ерец-Ісраель, і вимагала направляти російських біженців, які масово проходили через Броди, до Сполучених Штатів. Редакція газети вважала, що сонце волі світитиме нашій нації тільки в США.

Але цей опір не міг зупинити проростання паростків єврейського національного руху серед міської єврейської інтелігенції. Люди почали осягати трагедію, закладену в становищі євреїв, і визнали необхідність змін, орієнтованих на цілі сіоністського руху. Дійсно, сіоністський рух, які проникав потроху в Галичину із потоком біженців від погромів, почав швидше вкорінюватися, і незабаром Броди стали важливим центром сіоністського руху. Єврейські юнаки, які приєдналися до нього з ентузіазмом, у центрі своєї діяльності поставили вивчення єврейської літератури та мови іврит. Їх діяльність зробила Броди прикладом для всіх інших міст і населених пунктів Галичини.

Студенти, які приїжджали з шкіл Тори, аби отримати загальну освіту, вчили інших на уроках івриту відповідно до методу вивчення “іврит на івриті". Ними керував син рабина Бродів, Рефаель Соферман, який мав намір стати вчителем івриту.

Єгуда Лейб Ландау, Єгуда Пільпель, Врайндель Ґольде Лецтер, Рефаель Соферман, Міхаель Берковіц, Авраам Робінсон, М. Д. Андерман і Хаїм Тартаковер були одними з тих, хто заклав основи для організованого сіоністського руху в Бродах. Усвідомлення сіонізму поширювалося природнім чином по усіх єврейських колах в місті, коли згадані вище люди продовжували розширювати їх основну активність. Газети допомагали поширювати новини про події в національному русі. Єврейські студенти, які навчалися в університетах у Відні та Львові, привозили з собою примірники газети "Selbstemanzipation" [Самоемансипація — МК], яка виходила у Відні під редакцією д-ра Натана Біренбаума. Через цю газету новини про створення перших сіоністських товариств стали відомими в Бродах.

Спочатку «верхні» верстви єврейського суспільства в Бродах не хотіли визнати той факт, що величезні зміни стану єврейського народу та його ролі серед інших народів відбуваються серед єврейського населення в Галичині і в інших країнах. Однак лише кілька років потому — в 1890 році — в Бродах було утворене перше сіоністське товариство — "Сіон". Це товариство справило великий вплив на атмосферу серед єврейської молоді. Перший бенкет з нагоди свята Маккавеїв відбувся в 1891 році. Давид Андерман виступив із промовою на івриті про історичне значення свята Маккавеїв. Письменник мовою іврит, Реувен Ашер Бройдес, який також виступив на івриті, зробив дуже сильне враження на слухачів. Багато жінок вирішили почати вивчення івриту, і багато прихильників асиміляції вирішили приєднатися до національного табору через його промову. Зиґмунд Ліфшиц і Давид Гірш Тіґер зі Львова пояснили німецькою та ідиш цілі національного єврейського руху.

Поступово кращі молоді люди зібралися навколо товариства «Сіон». Вони покращували свої знання івриту та слухали лекції про проблеми єврейського світу. Інтелігенція і єврейські юнаки визнали той факт, що світ переживає значні зміни, і що ставлення до євреїв серед інших націй не таке, яке вони очікували від емансипації. Навіть прихильники асиміляції відчували, що неєвреї не надто раді їм і що поляки бачать в них, у кращому випадку, союзників своїх національно-політичних устремлінь. Ті, хто прийшли з руху Просвітництва, були зацікавлені у “відновленні слави івриту, майже забутого нашою молоддю”.
У липні 1886 року група молодих людей з ініціативи Єгуди Лейба Пілпеля почала “заохочувати дух нації, і викорінити асиміляцію, яка стає все популярнішою. Ми святкуватимемо наші національні свята, і повернемо іврит на сцену в прямому сенсі цього слова — ставитимемо п'єси на івриті, на якому говоритимемо як живою мовою перед аудиторією”. Серед іншого, вони просили Єгуду Лейба Ландау, який навчався тоді в Бродах, "використати свої таланти і свою любов до рідної нації, аби написати п'єсу на івриті". За їх дорученням, "п'єса повинна була продемонструвати перемогу націоналістів над асиміляторами". Спектакль "Надія є" складався з трьох актів і був написаний простою мовою для легкого сприйняття аудиторією. Він описував епізод із життя єврейської родини, в якій батько бажає одружити свою доньку зі студентом-медиком, Максом Блемом — асимільованим польським євреєм. П'єса була виконана на прийомі, організованому в пам'ять Переца Смоленського 23 лютого 1893 року.

Товариство "Сіон" розширювало свою діяльність і пропаганду єврейського відродження. Багато хто з єврейської інтелігенції приєднався до руху, незважаючи на сильний опір “Ha'Ivri” проти ідеї заселення Ерец-Ісраель і проти єврейського національного руху. Сіоністи постійно розповідали про національну ідею серед студентів старшої школи. У 1893 - 1895 роки були додані уроки мови іврит, єврейської історії та історії Ерец-Ісраель. Учні старших класів були також активні в цій сфері і використовували свій вільний від навчання час на завоювання сердець молодих людей ідеєю національного відродження.

Коли ім'я доктора Теодора Герцля почало ставати відомим, захоплення ідеєю сіонізму збільшилось і в Бродах. Товариство "Сіон" і молодь Бродів направили вітальну телеграму першому Сіоністському конгресові в Базелі (27 серпня 1897 року). Герцль був обраний почесним президентом товариства "Сіон" під час зборів, які відбулися 11 вересня 1898 року в клубі "Сіон".

У 1899 році студенти університету, які приїхали додому в Броди на канікули, почали організовувати академічне сіоністське товариство. Хаїм Тартаковер (1883 - 1944) очолив усю сіоністсько-культурну діяльність і зумів зібрати навколо себе групу студентів і студенток, які були віддані сіоністській ідеї. Він організував студентів старшої школи та молодь з усіх інших єврейських верств населення. Тартаковер також намагався вперше долучити їх до піонерських тренувань. Їх перші заходи включали організацію національних і культурних свят. У 1903 році Шенкар, Хаїм Тартаковер, Леон Балабан, Зеєв Мах, Зеєв Розенфельд, Барух Цельнік, Іцхак Хаммерман і Анцлем Штромвассер створили перше сіоністське товариство для студентів — “Техія” [Відродження — MK]. Товариство діяло до 1939 року і було активне в багатьох сіоністських і культурних галузях. Воно залучало консультантів, щоб виховувати своїх членів у дусі націонал-сіонізму і мали значний вплив на розвиток сіоністського руху в Бродах.

Інтенсифікація сіоністської освіти та діяльності припала на 1904 - 1906 роки. З ініціативи та за сприяння вчителя Йосефа Агароновіца, який пізніше став письменником і лідером праці в Ерец-Ісраель, була створена перша піонерська організація в Галичині — Халуцей Сіон ["Піонери Сіону" — МК]. Організація була створена під впливом "Листа з Ерец-Ісраель", відправленого Аароном Давидом Гордоном, який справив величезне враження на молодь Бродів.

У 1908 — 1910 роках конференція Центральної комісії з культурної діяльності та мови іврит для учнів старших шкіл — Це'ірей Сіон ["Молодь Сіону" — МК] для всієї Галичини відбувалася в Бродах.

У 1912 - 1914 роках сіоністська діяльність зосередилась на консолідації своїх сил, розширення школи на івриті, збільшенні бібліотеки і зміцненні кредитного фонду. Фонд під управлінням Переца Бегарава допомагав дрібним торговцям і ремісникам та значно посприяв їх економічному успіху.

У культурній сфері був активний театральний гурток під керівництвом С. Мірцького, а група “Іврія” зосередилась на поширенні мови і культури івриту. Рух за іврит процвітав зокрема серед учнів старших шкіл і ортодоксійної молоді. Асоціація Гашагар ["Світанок" — МК] була створена за ініціативою Моше Розенблюма, Крохмаля, Теллера і Йосефа Нейґебора. Вчителі івриту цього руху і старші студенти викладали іврит для учнів Бейт Хамідрашу [школи Тори — МК], а також історію літератури на івриті, єврейську історію та загальні науки. Продуктивну культурну роботу серед робітничої молоді було зроблено асоціацією Поалей Ціон ["Робітники Сіону" — МК]. Їх діяльність включала курси та вечірні заняття, які були зосереджені на національному дусі. Мендель Зінгер, Вітліс і Шалом Купфер очолювали цю асоціацію.

Під час Другої світової війни доля єврейської громади Бродів була схожа на долю всіх інших єврейських громад в Польщі. Поки не почалась війна між Німеччиною і Росією, євреї в Бродах мали відносно безпечне життя. Однак після вторгнення Німеччини до Польщі у Бродах було створено табір смерті (у лютому 1942 року) під командуванням нацистського гауптштурмфюрера Франца Варзока і його помічника Воґеля. Аж 364 євреїв були вбиті відразу. У вересні 1943 року табір був розформований і 600 євреїв, які були в таборі на той час, були страчені в лісі біля Бродів. Решту євреїв міста було відправлено в табір на вулиці Яновського у Львові. Їх доля була схожа на долі інших єврейських громад на окупованій нацистами території. Дуже небагатьом вдалося втекти до Росії; єврейське населення було повністю знищене.

Броди, єврейське місто з блискучою історією, яке проіснувало більше чотирьохсот років, померло. Його було стерто з карти діаспори.

 

Із книги “Історія євреїв у Бродах”, ст. 9-11, 325-340

Натан Міхаель Ґелбер

Переклад з івриту на англійську Моше Куттен

Під редакцією Йохеведа Клаузнера

Перекладено з англійської для проекту Shtetl Routes

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова