Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Індура - Карта історико-культурної спадщини

Село Індура Гродненського району Гродненської області перетворено на агромістечко в 2007 р. Знаходиться в 25 км на південь від Гродно, по автомобільній дорозі Гродно – Велика Берестовиця. На території Городнянського району протікає річка Індурка – ліва притока Свислочі (бас. Німану), довжина 20 км. Населення на 2006 р. становило 1 525 чоловік.

Індура була другим центром хасидизму в Литві. На чолі громади тут стояв раббі Хаїм Хайкл бен Шмуель (помер в 1787 р.), учень Маггіда і раббі Ахарона Великого.

Вид на Індуру з боку єрейського цвинтаря. На задньому плані - синагога
Вид на Індуру з боку єрейського цвинтаря. На задньому плані - синагога (Фотограф: Філіна, Наталя)

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Виникнення назви пов'язують з балтами. Вони дали тутешній річці назву Індрупіс – очеретяна. Від indre – очерет – і так виникло дещо слов'янізоване, звучне слово: Індура.
Існує легенда про походження цього села:
Це було за часів хрестоносців. На городищі знаходився форпост захисту рідної землі від ворога. Городище було обнесено частоколом і ровом з водою, а біля городища селилися селяни. Утворилося село. У цій фортеці стояв загін ратників з сім'ями на чолі з комендантом, у якого була красуня-дочка. Дівчину звали Інда. У фортеці знаходилися дерев'яні споруди для житла і господарства. У центрі на самій верхівці стояла церква з каменю з високою дзвіницею в оборонному стилі, схожа на Коложу. Дочка коменданта була трошки дивною. Вона часто бродила ночами по фортеці, лазила на дзвіницю, іноді тікала і ходила по навколишніх лугах і лісах. В одну з літніх ночей, коли вечір майже сходився зі світанком, вона сиділа на дзвіниці і чекала сонечка. І ось з першими променями сонця на зеленому лузі за рікою вона побачила білі тіні. Це йшли хрестоносці, в білих плащах з чорними хрестами, на конях в білих попонах.
Інда почала бити у дзвони, сповіщаючи всіх про біду. Піднявся загін ратників, але сили були нерівні. Хрестоносці прорвали оборону і ввірвалися в фортецю. І тільки дзвін дзвонів не замовкав. Вороги кинулися до фортеці, але раптом всі завмерли. Над церквою ніби розгорнулися небеса – і з'явилася мати Божа. Вона зняла з плеча покривало і цим білосніжним покривалом покрила церкву. Земля під церквою розсунулася, і вона повільно пішла під землю. Всі стояли, остовпівши – і наші, і вороги. Через день хрестоносці пішли, нікого не чіпаючи. Так, завдяки Інді-дурепі була врятована фортеця і село біля підніжжя. Всі довго пам'ятали дочку коменданта, а село стали називати Індура.

 

 

Ще кажуть, що якщо в день цього дива прикласти вухо до землі на вершині пагорба, то почуєш удари дзвонів тої церкви, що пішла під землю. І ще. Колись в Індурі народиться дівчинка, яка прийде на курган і побачить червону стрічку, що стирчить із землі. Якщо вона потягне за неї, то храм з'явиться з-під землі, і Богородиця покриє покривалом цю благодатну землю!
Ще недавно роком заснування Індури (першої письмової згадки) вважався 1542 р., коли був побудований дерев'яний і костел Святої Трійці на гроші одного з перших господарів містечка Яна Давойни (будували 20 років). Але місцевий краєзнавець Володимир Козирєв довів, що Індура згадується ще у 1413 р.
У 1413 р. на річці Західний Буг в замку Городня (нині Люблінське воєводство, Польща) відбувся сейм Королівства Польського і Великого князівства Литовського. На ньому були присутні Володимир (Ягайло), король Польщі, і Вітовт, великий князь Литви. 2 жовтня 1413 р. було прийнято постанову Городецького сейму про унію ВКЛ з Польщею, як продовження Кревської унії 1385 р. Постанова сейму давала великі привілеї феодалам Литви та Білорусі. За рішенням Городецького сейму у ВКЛ запроваджувався поділ на воєводства і повіти (як у Польщі). До Троцького воєводства віднесли Ошмяни, Слонім, Волковиськ, Індуру, Гродно. Всі вони названі в документі містами.
У другій половині XVI-XVII ст. власниками Індури були Кишки, Радивили, Паци, Валовічі, Ісаковські, Млечники, у XVIII ст. – Огинські, Салагуби, Масальські. У період Північної війни в 1700-1721 рр. недалеко від Індури відбулася битва російських військ зі шведами, в якій шведський генерал Меєрфельд здобув перемогу над російсько-саксонськими військами.

Євреї в Індурі згадуються ще в XVI ст. Кагал знаходився у володінні Гродненського кагалу. В 1720 р. в Індурі засідали старшини литовських кагалів, що склали розпис податків єврейської громади на 1721 р. Згідно з переписом 1766 р. в місті мешкало 505 євреїв. Індура – другий центр хасидизму у ВКЛ. На чолі громади там стояв раббі Хаїм Хайкл бен Шмуель (помер в 1787 р.), учень Маггіда і раббі Ахарона Великого. Сильний хасидський центр вів безперервне протиборство з мітнагдім і навіть із самим раббі Еліяху з Вільни. Раббі Хаїм Хайкл виступав проти вульгаризації хасидизму, зачатки якої стали помітні в деяких громадах. Після його смерті (1787 р.) громаду очолив його син раббі Шмуель (помер після 1798 р.). Однак після смерті Шмуеля індурський хасидизм не мав продовження.

В результаті третього поділу Речі Посполитої (1795 р.) Індура опинилася у складі Російської імперії, де стала центром волості Гродненського повіту. Містечко перебувало у володінні Бжестовських, Казловських. У 1833 р. тут працювало 8 магазинів.

На місці старого (дерев'яного) костелу в 1815 р. побудований кам'яний костел. Індурська католицька парафія налічувала в XIX ст. близько 4750 вірян.

У 1847 р. «Індурська єврейська громада» налічувала 1220 душ. За підсумками перепису (1897 р.): 314 дворів, костел, церква, синагога, 4 єврейських молитовних будинки, приходська школа, пошта, фельдшерський пункт, бровар, 2 винокурні, 16 майстерень, вапняковий завод, 8 корчем, недільні ярмарки. У 1897 р.: 2 674 мешканців, з яких 2194 євреї.

У Індурі (1881 р.) в ретроспективно-російському стилі була побудована кам'яна православна церква Олександра Невського.

Синагога, побудована в 1885 р., розташовувалася на синагогальній площі. Після війни використовувалася місцевим колгоспом під склади для добрив.

У 1915 р. Індура окупована німецькими військами, в 1919-1920 рр. зайнята Червоною Армією, польськими військами. У 1921 р. за Ризьким мирним договором відійшла до складу Другої Речі Посполитої. Індура – центр сільської та місцевої гміни Гродненського повіту, Білостоцького воєводства. 4 і 6 грудня 1925 р. в Індурі сталася демонстрація селян (близько 300 осіб) проти податкової політики влади, на підтримку виступу селян с. Баранова (тепер Гродненський район).

У 1939 р. Індура увійшла в БРСР, де 1 травня отримала статус селища міського типу і стала центром сільради. У червні 1941 р. Індура була окупована німецькими військами. У серпні-вересні 1941 р. нацисти створили в Індурі гетто. 2 листопада 1942 р. в'язні гетто були депортовані в транзитний табір Колбасино, потім відправлені в табори смерті Треблінка і Освенцим. Містечко звільнено 14 липня 1944 р. 29 грудня 1949 р. статус поселення понизили до села. У 2007 р. Індура стала агромістечком.

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Археологічна пам'ятка – городище на пагорбі овальної форми, в 0,5 км від р. Індурка. Діаметр внутрішнього майданчика близько 18 м. Висота валу до 2 м. Виявлено гончарну кераміку X- XIII ст., уламки залізних серпів, глиняне біконічне пряслице, кістяні вироби (наконечник стріл, шила, голка, рибальський гачок). Знахідки дуже схожі на знахідки зі Старого замку в Гродно. Невеликі розкопки здійснила К.Т. Ковальська.

Пам'ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

 

Костел Святої Трійці (1815 р.). Цегляна будівля в стилі пізнього класицизму зі значним доричним портиком, що складається з чотирьох колон, підноситься над іншими. Побудували його в 1815-1825 рр. з ініціативи ксьондза Радевича. На початку ХХ ст. доповнили крилом трансепту біля апсиди і двома різновисотними вежами по обидва боки від головного фасаду. Ця перебудова значно збагатила об'ємну композицію храму, а фігурні покриття веж внесли барочну ноту в первинно строгий, лінійний малюнок костелу.

Церква Святого Олександра Невського (1881 р.) – площу під церкву в центрі села пожертвував місцевий поміщик Іван Козловський. Перший проект храму, розроблений в 1876 р., через подорожчання будівельних матеріалів не був прийнятий і був запропонований для реалізації в с. Лунна (тепер Мостівський район). Другий проект храму, розрахований на 350 парафіян, розроблений губернським архітектором Калянкевичем 3 березня 1879 р. Зодчий відійшов від механічного втілення типового проекту і зробив спроби спростити його. Зберігаючи чотирьохчасткову композицію будівлі із дзвіницею, трапезною, основним об'ємом і п'ятигранною апсидою, він, варіюючи дахи і обсяги, створив оригінальний пірамідальний силует. Ним же в 1880 р. був зроблений для церкви проект іконостасу.

Особливістю церкви є поміщене на апсиді велике художнє панно на євангельський сюжет.

Пам'ятка 3 категорії цінності, внесений до Державного списку історико-культурних цінностей.

Синагога (1885 р.) – після війни використовувалася місцевим колгоспом під склади для добрив.

Зразок строгого, монументально-класичного напряму в архітектурі синагог, із мінімальним застосуванням декоративних елементів.

Загальну композицію можна назвати базилікальною, в ній відчутний вплив західноєвропейської релігійної архітектури (витягнутість за поздовжньою віссю; оформлення сходів у вигляді двох подібних на башти обсягів з півночі; подоба «нартекса» між ними і «клересторія» – стіни з вікнами другого світла над зниженими бічними галереями в основному залі.

Північний (парадний) фасад з п'ятьма осями вікон вінчає трикутний трьохвіконний фронтон; він фланкований кутовими вежами-ризолітами (одна вісь вікон на північ, дві – на бічні фасади), оформленими по кутах простими лопатками-пілястрами. Ризоліти продовжуються уздовж бічних фасадів зниженими одноповерховими галереями, що залишають відкритими вікна другого світла головного залу, по п'ять осей з кожного боку. Всі вікна будівлі дещо витягнутих пропорцій, з циркульним архівольтом.

Південний фасад (також під трикутним трьохвіконним фронтоном) розчленований пласкими широкими лопатками на три частини; вузький горизонтальний «карниз» ділить його на два рівні по висоті. Фасад фланкований торцями одноповерхових галерей, що виходять на нього, з трикутником скату і стовбцями-«пінаклями», що артикулюють зовнішній край кладки.

На південному фасаді два бічні вікна фланкують центральне – типову круглу розетку того ж радіусу, що і архівольти інших вікон (єдність у вирішенні вікон підкреслено неглибокою нішею, що відзначає передбачуване місце прямокутної частини його отвору). Нижній рівень південного фасаду не має вікон – на їх місці прямокутні пласкі ніші.

Зсередини бічні ризоліти і північна частина споруди традиційно діляться на два поверхи, дозволяючи влаштувати верхню (жіночу) внутрішню галерею.

Будівля цегляна, в минулому була поштукатурена, але в основному втратила покриття. На фасадах добре видно неоштукатурені отвори від лісів, що розкрилися, а також місцями кладка з валунів, що піднімається від фундаменту до рівня цоколя. Загальний декоративно-функціональний елемент – простий витягнутий карниз.

Крім функціональних деталей (галереї другого ярусу і сходи, що ведуть до них) символічним елементом слід визнати: вікно-розетку на службовому фасаді, загальну композицію будівлі, що ясно вказує на її культове призначення, а також розміщення синагоги в просторі, на горбочку посеред містечка.

В даний час синагога не має конкретного користувача, позбавлена функцій і поступово приходить в запустіння. Тим не менш, технічний стан будівлі можна поки оцінити як збережений, стіни ще надійні. Але руйнування вже почалося: бляшане і шиферне покриття даху має пробоїни, частина листів втрачена; щити, що закривають вікна, частково пробиті або зовсім зникли (особливо на першому поверсі). Загальний карниз в багатьох місцях пошкоджений.

Сильніше постраждав інтер'єр, втратив усі елементи первинних малих форм. Зсередини є настил, який ділив всю будівлю на два поверхи і з'явився в радянську епоху, коли синагога використовувалася як склад колгоспного інвентарю і насіння, а пізніше будівельних матеріалів (весь інтер'єр страшно засмічений уламками техніки, будівельними залишками, пташиним послідом та іншим). Дерев'яні частини галереї та її сходи підгнили.

Пізніші спотворювальні зміни нечисленні: вздовж бічного західного фасаду була зроблена технічна прибудова (на даний момент зруйнована); на торцевому південному фасаді пробитий проріз для в'їзду транспорту (у ширину центрального прясла; зараз закритий дерев'яними воротами).

Синагога в містечку Індура – один із порівняно збережених об'єктів єврейської культурної спадщини. Він досі відіграє домінуючу роль в місцевому ландшафті і зберігає меморіальний зв'язок з культурою минулого. У Індурі виключно вдало поєднані типи пам'яток, що визначають розвиток культурного контексту Білорусі: об'єкти єврейського побуту: синагога (вірніше, дві: нова і стара) і кладовище – відмінно проглядаються з городища XI-XIII ст. У сумі ці об'єкти можуть скласти основу прекрасного історико-культурно-ландшафтного вузла. Збереження синагоги необхідне і з точки зору відсутності в містечку інших великих об'єктів монументальної архітектури.

ЕтнографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

 

Прізвище Амдур зустрічається переважно у євреїв-ашкеназів. Воно утворилося від аналогічного прізвиська, в основу якого лягла ідиська назва містечка Індура – Амдур. В епоху польського панування Індура відносилася до Троцького воєводства Гродненського повіту. На території Індури євреї влаштувалися ще в XVI ст.

Цілком можливо, що основоположник роду Амдур був вихідцем з цього поселення. Представники прізвища Амдур внесені до деяких Пам'ятних книг. Так, наприклад, в Книзі пам'яті Володимирської області згадується Залман Соломонович Амдур, що народився в 1908 р. в Польщі в містечку Бреслав. У Книгу пам'яті Пермської області внесені єврей Лазар Самуїлович Амдур (1911 р.), який мешкав у м. Березники, Уральська область, і литовець Сабін Янкелевич Амдур, що народився в 1901 р. в містечку Бреславль Ковенської губернії. В архівних документах по Московській області міститься інформація про єврея Ізидора Самуїловича Амдуре, народженого в 1905 р. в Лондоні, що був членом ВКП(б) і обіймав посаду редактора журналу «Іноземна література».

Музеї. Архіви. Бібліотеки. Приватні колекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

В Індурі працюють середня і музична школи, дошкільний заклад, будинок культури, бібліотека.

Туристична інфраструктураПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Працюють: кафе «Віраж» (з 9.00 до 17.00 без обіду, субота з 9.00 до 15.00, вихідний неділя) і Бар «Знічка» (працює з 16.00 до 24.00 без обіду, вихідний: понеділок, вівторок).

ДжерелаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

  1. Памяць: Гісторыка-дакументальная хроніка Гродзенскага раёна. – Мінск “Беларуская энцыклапедыя” ім. Пятра Броўкі. 1993
  2. Козырев В. Седина ей к лицу. Откуда пошла Индура. // Перспектива Гродненская региональная газета № 58 (9035) 26.07.2013 г.
  3.  Indura // Геаграфічны слоўнік Каралеўства Польскага і іншых славянскіх краёў. Tom III: Haag — Kępy. — Warszawa, 1882. S. 278
  4.  Вольга Князева, Валеры Шаблюк. Індура // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 3: Гімназіі — Кадэнцыя / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн.: БелЭн, 1996. С. 486.
  5.  Соркіна І. Мястэчкі Беларусі ў канцы ХVІІІ — першай палове ХІХ ст. — Вільня: ЕГУ, 2010.
  6. Индура. Еврейская энциклопедия Брокгауза и Ефрона (ЕЭБЕ) -  Россия, Санкт-Петербург, 1906—1913
  7. Происхождение фамилии Амдур // [Электронный ресурс] http://www.ufolog.ru/names/order/ . - Дата доступа: 08.06.14 г.
  8. Индура // [Электронный ресурс] http://olyaw.livejournal.com/17047.html - дата доступа 10.08.14 г.
  9. Хайкель Амдурский. Большая биографическая энциклопедия // [Электронный ресурс] http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biography/41596/. – Дата доступа – 15.06.14 г.
  10. Терменев А. Индура постарела на 129 лет. // [Электронный ресурс] http://vgr.by/home/neighbourhood/belarus/12181 - Дата доступа 20.08.14 г.

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова