Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Ів'є - Карта Історико-Культурної Спадщини

Ів'є розташоване на річці Ів'янка за 158 км від Гродно, за 131 км від Мінська, за 10 км від залізничної станції Гав'я (на лінії Ліда — Молодечно). Автодорогами пов'язане з Лідою, Воложином, Ліпнішками і Юратішками. Населення — 8 тис. осіб (2009 р.).

Ів'є - Карта Історико-Культурної Спадщини

Ів'є відоме в письмових джерелах з першої половини XV ст. як великокняжий двір. З 1444 р. перейшло у приватне володіння. Близько 1495 р. заснований костел. У XVI ст. Ів'є — один із центрів аріанства, тут існувала аріанська друкарня і аріанська школа, ректором якої в 1585 — 1593 рр. був відомий у ту пору педагог і мислитель Ян Ліциній Намисловський (поч. 1560хх рр. — бл. 1635). Тут здавна живуть татари, є мечеть, побудована в 1884 р. Протягом усіх радянських років вона була єдиною в Білорусі діючою мусульманською мечеттю. Історичний бренд Ів'я — «татарська столиця» Білорусі.

Ів'є розташоване в помірному поясі, в умовах помірного континентального клімату, на звивистій річці Ів'янці між лісами Налібоцької пущі й болотами вздовж річки Гав'я. Тому в минулому тільки через Ів'є могли пройти торгові шляхи, що сприяло його розвитку.

Із заходу на схід Ів'євський район перетинає залізниця Гродно—Молодечно. Є залізничні станції Гав'я і Юратішки. Територію району охоплює мережа автомобільних доріг республіканського значення: Мінськ — Гродно, Барановичі — Новогрудок — Ів'є, Воронове — Ошмяни — Юратішки — Ів'є, Ів'є — Трокелі — Воронове. На території району розташовано 2 пункти спрощеного пропуску в с. Гераньоні та с. Пєцкуни.

80% території району розташовано між річками Німан і Березина з півдня і південного сходу та річкою Гав'я з південного заходу. На північному заході Ів'євщини розкинулася Лідська рівнина, на півдні — Верхньоніманська низовина. Клімат помірний і вологий. Середня температура —6°С взимку і + 17°С влітку. Практично всю територію Ів'євщини покривають тонкою розгалуженою мережею струмки і малі річки. Загальна довжина річкової мережі становить 762 км. Найбільші ріки: Німан — 33,2 км, Березина — 62,2 км, Гав'я — 71,6 км, Клева — 42,8 км. У районі є 3 природних і 12 штучних озер, площа яких перевищує 200 га. Лісами зайнято 44,8% території району, площа боліт — 4,7%. Площа державного заказника республіканського значення «Налібоцька пуща» — 5,7 тис. га, біологічного заказника «Урочище Красне» —218 га і ландшафтного заказника місцевого значення «Роздори» — 135 га. Мисливські угіддя становлять понад 151 тис. га. У лісах живуть лосі, кабани, олені, косулі, лисиці, видри, ондатри та ін.

Герб і прапор міста Ів'є затверджені Указом Президента Республіки Білорусь від 14 червня 2007 р. № 279.
Гербовий сюжет історично обґрунтований. Сидяча жіноча фігура в княжому одязі XVI—XVII ст. є узагальненим образом представниць відомих родів Білорусі, що володіли місцевістю. Розкрита книга у неї в руках — данина пам'яті жителів місця, яке колись було одним із центрів світської та духовної освіти, яке зіграло свою роль у поширенні просвітництва на Білорусі.
Герб міста Ів'є — варязький щит, в срібному полі якого зображена жіноча фігура в червоному одязі, декорованому золотом і сріблом, зі срібною книгою в руках.
Прапор міста Ів'є — прямокутне полотнище червоного кольору зі співвідношенням сторін 1: 2, в лівій частині лицьової сторони якого розміщено зображення герба міста Ів'є.

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Етимологія назви міста трактується неоднозначно:
В. Жучкевич вважає, що назва Ів'є має слов'янське походження: від назви дерева — верби “іви” (своєю назвою місто зобов'язане великій кількості плакучих верб, які росли повсюди).
На думку Н. Борщевської, слово “Ів'є” фіно-угорського походження (означає "витік річки").

Існує легенда, згідно з якою місто виникло завдяки княгині Єві (дружині великого литовського князя Гедеміна), з волі якої на території, де зараз розташоване місто, був побудований красивий замок. Саме він і послужив початком поселення.
Одна з версій походження назви — від татарського слова «Өyә, Eve» (гніздо, житло) — Ів'є здавна вважається "столицею" білоруських татар.
Вперше згадується в 1444 році, коли великий князь литовський Казимир подарував Ів'є маршалку земському литовському, наміснику новогорудському Петру Монтигердовиу, який близько 1495 р. заснував костел. У першій половині XVI ст. Ів'є належало князям Заберезінським, в 1558 — 1654 рр. — Кишкам. В 1561 році — містечко Ошмянського повіту.

У ХVІ столітті, коли Європу охопила Реформація, в Ів'є з'явилися аріани. Погляди аріанів повністю поділяв і Ян Кишка, до якого Ів'є перейшло у другій половині ХVІ століття. Впливовий магнат, він здобув чудову освіту і багато подорожував по Європі, навчався в Базелі, Цюриху, Римі, Неаполі, Болоньї, був автором кількох релігійних трактатів, виступав за віротерпимість. Ян Кишка передав аріанам тутешній Петропавлівський костел. Аріани розмістили в Ів'є друкарню і в 1568 році провели тут свій синод (з'їзд), на який з'їхалися їхні однодумці як з Великого князівства Литовського, так і з Польщі — найбільш відомі діячі реформаційного руху, серед яких був і знаменитий гуманіст, просвітитель, перекладач Нового Заповіту, автор першої книги білоруською мовою, виданої в Білорусі, Симон Будний.

Під заступництвом Яна Кишки в 1585 році аріани відкрили тут школу. В історію цей навчальний заклад увійшов під назвою Ів'євської академії. Її ректором став уродженець Сілезії, випускник Краківського університету, прогресивний мислитель, педагог і поет Ян Ліциній Намисловський. Можливо, Симон Будний, будучи однодумцем і сподвижником Намисловського, також викладав в академії. Своїм гуманістичним духом навчання і виховання академія докорінно відрізнялася від єзуїтських і навіть реформатських шкіл. Вчилися тут не тільки діти аріанів, а й православних, католиків. Програма навчання включала такі предмети, як стародавня філософія, історія, поезія, право, риторика, етика, музика, медицина, фізика, кодекс Юстиніана, логіка Аристотеля і, звичайно ж, мови — грецька, давньоєврейська, латинь, польська, білоруська.

У 1586 році Намисловський написав латинською мовою «Посібник з оволодіння вченням Аристотеля». Через три роки були надруковані «Сентенції, необхідні в суспільному житті». Цю книгу Намисловського справедливо вважають першим у Білорусі підручником живих європейських мов: в ній містилися віршовані та прозові вступи, звертання і більше 200 сентенцій паралельно латинню, польською та німецькою мовами, написані в дусі спрощених повчань, або моралей. Після смерті Яна Кишки Намисловський в 1593 році переїхав до Новгрудка, де став проповідником аріанської громади. Втративши в особі Намисловського свого чудового керівника і духовного світоча, Ів'євська академія поступово, до початку ХVІІ сторіччя, зникла зі сторінок історії, сліди її загубилися. Однак вона зіграла в 80-90-х роках ХVІ сторіччя величезну роль у розвитку педагогічної та просвітницької думки в Білорусі.

У 1598 році в Ів'є 2 було корчми, 129 садибних плаців, 19 плаців було відведено за містечком для татар (вважається, що їх поселив в XIV ст. в слободі під Ів'є князь Вітовт). У 1634 р містечко складалося з Ринку, 3 вулиць, 180 дворів. Війни середини ХVІІ ст. призвели до різкого зменшення населення: по інвентарю 1685 р. в Ів'є заселених плаців — 91, татарських біля містечка — 8.

У 1630-х рр. М. Кишка передав Петропавлівський костел і монастир бернардинцям; в цей же час був побудований дерев'яний фарний костел. При монастирі діяли школа, лікарня, бібліотека. Монастир бернардинців був ліквідований російською владою в 1837 р.

У середині ХVІІ — першій половині ХІХ ст. власниками Ів'я були Слушки, Глібовичі, Жіжемські, Огинські, Сапіги, Тізенгаузени. Статус містечка був підтверджений Ів'ю привілеєм короля Августа ІІ, виданим 21 травня 1742 р.
З 1795 р. Ів'євщина у складі Російської імперії. Ів'є стало центром волості Ошмянського повіту Віленської губернії. З 1843 належало графам Замойським.
У відповідь на селянську реформу 1861 року на території Ів'євщини відбувся революційний виступ селян, відомий в історії як Ів'євський виступ селян 1861 року. У ньому брало участь близько 10 000 селян, і воно було придушене за допомогою значних військових сил (4 роти піхотних полків).

Жителі Ів'я не залишилися осторонь і від подій антиросійського повстання 1863 — 1864 рр. Про це непрямо свідчить слідча справа, яка збереглася у фонді канцелярії віленського генерал-губернатора Литовського державного історичного архіву, яку було відкрито в 1864 р. проти 62-річного настоятеля Ів'євського костелу ксьондза Фоми Малевича (у деяких документах його прізвище записане як Жалевіч) і 20-річного органіста цього костелу Владислава Барцевського. Спочатку проводилася перевірка за фактом показань селянина Івана Кевра, прислужника в костелі, що з відома ксьондза під дахом храму зберігаються мисливські знаряддя. Нічого не було знайдено. Донос визнали хибним. Але священика перевели в с. Ольковичі Вілейського повіту під нагляд поліції. Новим настоятелем Ів'євського костелу був призначений ксьондз Антоній Яцкевич. 3 травня 1864 р. під час ремонту даху храму були знайдені дві порохівниці з порохом, чохол від пістолета, 11 французьких куль, викрутка. Ксьондз Малевич і органіст Барцевський були арештовані. Доказів причетності їх до повстання не знайшлося. Віленська слідча комісія прийшла до висновку про те, що знайдені речі належали Барцевському, який був мисливцем, але коли було зроблено розпорядження здати зброю, то він цього не зробив, а заховав свої мисливські знаряддя під дахом костелу. Покарання полягало в грошовому стягненні. Малевич був переведений вікарієм в Жодіський прихід, а Барцевський повернувся на своє колишнє місце проживання.
У 1884 р на гроші графині Ельвіри Замойської була побудована дерев'яна мечеть, яка діє і нині, на честь Замойської всередині мечеті встановлена меморіальна дошка.

Відомий історик і краєзнавець Чеслав Янковський писав про Ів'є кінця ХІХ ст.: «Містечко чимале і добре забудоване. Торгує, головним чином, льоном, і у відносно великих обсягах. На десяти щорічних ярмарках ведеться торгівля кіньми і худобою. Менш ніж за милю від Ів'я — старовинне татарське поселення, жителі якого займаються городництвом і обробкою шкіри. (...) Широка головна вулиця перетинає торгову площу і спускається вниз, до красивого фронтону білого костелу, дві старовинні вежі якого завершують вулицю. На цій же вулиці збереглися руїни кальвіністського костелу... Костел Ів'євський сьогодні парафіяльній, а колись — бернардинський, найкрасивіший у всьому Ошмянському повіті. До нього примикає частина колишнього бернардинського монастиря з напівзруйнованими стінами ... До цих пір зберігся великий парк, званий «італійським».

"Słownik geograficzny Krolewstwa Polskiego" подає відомості про 2123 жителів Ів'є в 1869 р. За іншими статистичними даними на кінець 1860-х рр. в Ів'є проживало 993 особи. Структура населення містечка в цей час представлена в таблиці:

Усього мешканців Дворян і духовенства Купців і міщан

осіб сільського стану

% від загальної чисельності населення
933
5
християн юдеїв християн юдеїв осіб міського стану осіб сільського стану юдеїв
- 579 346 3 62,6 37,4 63,1

 

Жителі містечка — міщани — займалися в основному ремеслом і торгівлею. Селяни, як правило, сільським господарством, а у вільний від польових робіт час і промислами. Абсолютну більшість у міщанському стані становили євреї. За родом занять міщани були строкатою групою. Сюди відносилися дрібні торговці, ремісники, люди, які займалися заробітчанством, візництвом, городництвом та ін. Іноді до міщан відносили лікарів, аптекарів, музикантів та ін.

Великою проблемою для жителів містечка були численні податки і збори, в тому числі на утримання волосного правління, народного училища, пошти і поштових коней, на ремонт доріг, на лагодження мостів та переправ. Єврейське населення, крім інших повинностей, сплачувало коробковий і свічковий збір. Існувало мито на право торгівлі — у вигляді покупки торгових білетів.

Жителі містечок платили і такий "міський" податок, як податок з нерухомого майна. Наприклад, кількість нерухомого майна в Ів'є в 1880 р склало 198 штук, податок за нього сплачувався в розмірі 85 руб. 14 коп. Економічне становище і уклад містечка в 1880 р. характеризували такі відомості: "У містечку знаходяться костел, волость, народне училище, поштова станція, лавки, питні заклади і млин. Селяни займаються хліборобством, а євреї значно торгують. На рік буває 8 ярмарків, оборот яких сягає до 8000 руб., щотижня по середах торги".

По території Ів'євської волості протікав Німан. Містечко знаходилося на перехресті доріг на Ліду, Мінськ, Молодечно, Новогрудок. Це багато в чому сприяло успіху місцевих ярмарків.

Після першої світової та радянсько-польської воєн Ів'є знаходилося у складі Польщі, було центром гміни Лідського повіту Новогрудського воєводства. За відомостями на 1939 р. Ів'є — велике містечко (близько 5 тис. жителів), великий торговий центр, де проводяться 11 ярмарків на рік, головною складовою торгу є худоба (коні та ін. домашні тварини), сюди приїжджали купці з Німеччини, Англії. Успішно розвивалася в містечку льонопромисловість: в 1928-1939 рр. з Ів'я вивезено 700 тон льону в інші промислові центри Західної Білорусі та Польщі.

З вересня 1939 р — в БРСР, з 15 січня 1940 — міське селище, центр району. З 29 червня 1941 року по 7 липня 1944 Ів'євський район був окупований нацистами, які вбили в місті та районі 2621 осіб.
У 1971 р — 5 тис. жителів, 2006 — 8,6 тис. У 2000 р. у зв'язку з 60-річчям Ів'євського району міському селищу Ів'є привласнений статус міста.
За переписом населення 2009 р. в Ів'є 9675 осіб, у тому числі 7558 білорусів, 1171 поляк, 351 росіянин, 522 татар, 35 українців, 10 казахів, по 4 литовців і азербайджанців, по 2 грузинів, таджиків, молдован, по 1 представнику євреїв, башкир, осетинів, мордви.

Історія єврейської громадиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Відомості про євреїв в Ів'є містяться в інвентарному описі містечка за 1685 р. Серед 61 двору 9 було заселено євреями, записаних в інвентарі так: Izrael Zyd, Iouchim Szmailwicz Zyd, Iehiel Hoszkiewicz Zyd, Abram Morduchoiewicz Zyd, Szapszay Zyd, Hoszko Zyd, Leyzer Zyd, Peyzel Zyd, Hirszel Zyd. Проживали вони на Новогрудській вулиці, яка переходила в Ринок. Інвентар подавав і список татар із 8-ми прізвищ. Район, де проживали татари, називався в інвентарі Pod Miastem.

В "Єврейській енциклопедії" повідомляється, що в 1847 єврейська громада Ів'є налічувала 804 особи; в 1897 р. жителів (з околицями) 3653, з них 573 євреї.
За статистичними відомостями на кінець 1860-х рр. в Ів'є проживало 993 осіб, з них 582 єврея (або 58,6%). У 1880 р населення містечка становило 2173 осіб, у тому числі 1744 єврея (або 80,3%).
Відомості про структуру населення Ів'я за віросповіданням є на початок XX ст.: з 5 тис. жителів було 30 православних, 800 католиків, 500 мусульман, 3500 іудеїв (70%).

Особливістю податкового та повиннісного становища єврейських громад було існування коробкового збору. Як формувався коробковий збір? На які потреби використовувався? Відповідь на ці питання містить, наприклад, архівний документ "Об утверждении табели таксы на взимание коробочного сбора и смет расходов сего сбора по еврейским обществам Виленской губернии в четырехлетие с 1877 по 1881 г.".

24 лютого 1883 Віленському генерал-губернатору від громади Ів'я надійшла анонімна скарга-донос на виконувача обов'язків міщанського старости Абеля Абедовича про службові зловживання. Проведена приставом 3 стану Ошмянського повіту перевірка встановила, що Абедовіч брав хабарі до 6 руб. за паспорти (це підтвердив міщанин Шентель Ізраїлевич Шефтель).

Євреї Ів'я, як і всього краю, займалися торгово-промисловим підприємництвом. Головним їх способом заробляння на життя була торгівля в різних формах. Багато займалося різними видами ремесел.
У міжвоєнний час єврейське населення Ів'я збільшувалося. Архівні документи під назвою "Матеріали про боротьбу з робочим, демократичним і націонал- визвольним рухом, 1923 р." містять інформацію про те, що в Ів'є місцевим рабином була закладена єврейська гміна (кагал), яка нараховувала близько 1000 осіб, активно займалася благодійною діяльністю — допомогою хворим і убогим. Повідомлялося також про те, що 2 листопада 1923 р в Ів'є почався єврейський погром, який був зупинений поліцією. На думку поліції, основною причиною погрому стало лихварство євреїв.

Знищення євреїв Ів'я гітлерівцями описує Леонід Сміловіцький у книзі "Катастрофа євреїв у Білорусії, 1941—1944 рр.": "За два тижні після заняття містечка нацисти почали змушувати євреїв виконувати безглузду роботу: чистити руками болото на вулицях, перетягувати важкі камені з одного місця на інше, дрова з лісу в Ів'є на відстань п'яти кілометрів при нормі 30 кубометрів на день. Перший погром був влаштований 2 серпня 1941 р. Зібрали чоловіків у віці від 20 до 60 років. Перевага віддавалася тим, хто мав відношення до розумової праці — рахівникам, бухгалтерам, вчителям, технікам і кваліфікованим фахівцям (220 осіб). Їх били, а потім вивезли в сторону с. Стоневичі за 2 км від Ів'я і розстріляли. За свідченням Шмая Блоха 50 євреям наказали перенести несправний автомобіль. Їх супроводжували солдати СС, які били батогами і палицями по головах.
У лютому 1942 р влаштували гетто, в яке переселили три тисячі осіб, його обгородили колючим дротом і посилено охороняли. Покидати гетто без пропуску було заборонено, порушникам загрожувала смерть. Коли одна єврейська дівчина намагалася вийти (прізвище в документі не назване), німці розстріляли її разом з сім'єю батьків із 6 осіб. Незабаром за таке "правопорушення" було розстріляно ще дві сім'ї. Навесні 1942 року 500 євреїв направили в Юратішки за 14 км від Ів'я і наказали перенести на собі підбитий танк. Робота тривала два дні. Тих, хто надірвався, конвоїри розстріляли по дорозі.

Акцію знищення в Ів'є провели 12 травня 1942 р. Для цієї мети з Ліди прибув загін гестапо. Євреям наказали зібратися на базарній площі під приводом перевірки паспортів. Виступив німецький офіцер, який повідомив про акцію відплати "за розкрадання зброї" 27 тис. євреїв Лідського повіту. Після цього євреїв стали виводити групами на вулицю біля костелу для селекції. Працездатних відокремили, інших били, кололи багнетами і гнали до ями біля костелу. Багато хто вже через 100 м такого шляху втрачав самовладання і підходив до ями "наполовину убитим". Особливо жорстоко поводилися з чоловіками. Розстрілювали групами по 10—15 осіб. Дітей кидали в яму живими, хворих і виснажених розстрілювали на місці. Поранених не добивали, звалюючи в рів разом з убитими (2,5 тис. осіб.). Коли могила заповнилася, 50 євреям наказали її закопати. Багато ще були живими, лежали придавленими тілами померлих і намагалися звільнитися, благали про допомогу. Євреї, яких зробили могильниками, просили пощадити тих, хто вцілів під час розстрілу. Але німці були невблаганні. Яму засипали землею і покрили шаром негашеного вапна. Залишених у живих повернули в гетто і використовували на різних роботах. За одними даними, гетто продовжувало існувати до кінця грудня 1942 р, за іншими — було ліквідоване 17 січня 1943 р. Місце загибелі останніх євреїв Ів'я не встановлене. Одні свідки стверджують, що їх вивезли на машинах на залізничну станцію Гав'є, де завантажили в товарні вагони і відправили в невідомому напрямку. Інші, що євреїв направили в Борисов, треті — в Молодечно, четверті — в Ліду і звідти — в табір Майданек до Польщі. Всього за даними районної комісії сприяння НДК СРСР в Ів'є і Ів'євському районі загинуло 2621 осіб, включаючи 1424 жінки і 626 дітей. Під час розкопок масового поховання в околицях с. Стоневичі на південній галявині лісу (акт від 3 квітня 1945) було виявлено 2524 трупи, серед яких тіла дітей у віці від 3 до 6 місяців. Активну участь в акції приймали офіцери гестапо лейтенанти Адольф Вернер і Ганс Віндіш, начальник поліції Ів'я оберлейтенант Альберт Шобер, унтер-офіцер Кароль Фокц, єфрейтеор Бунек, рядові Бляхнік, Герман і Беєр (Оригінал джерела зберігається в АРФ, ф. 7021, оп. 89, д. 5, лл. 4—45; НАРБ, ф. 845, оп. 1, д. 63, лл. 42—43; копії в Архіві Яд Вашем, М—33/1138).

Щорічно 12 травня, у День пам'яті єврейської громади Ів'є, в Стоневицький ліс до місця розстрілу приїжджають євреї з Ліди. Збирається 10—15 осіб, щоб був міньян. Звучить поминальна молитва. У 1989 р. на цьому місці був відкритий меморіал. Хоча пам'ятник розстріляним євреям поставили відразу після війни їх вцілілі родичі (на пам'ятнику завжди було написано слово "єврей", а не типове в ті роки формулювання "радянські люди"). На пам'ятнику в Стоневичах викарбувані слова поета Арона Вергеліса: "В мертвом лесу, упираясь во взгляд, камни заплаканные стоят". І поряд цифри — 2524. Стільки євреїв було розстріляно на цьому місці.

Тамара Бородач (Кощер), колишня ів'янка, нині мешканка середземноморської Натанії, автор міжнародного проекту «Коріння», організовує відвідини меморіалу в Стоневичах нащадками євреїв Ів'я. Майже все літо проводить вона в Білорусі, приймаючи групи туристів з Ізраїлю та інших країн світу, щоб потім провести їх по місцях катастрофи білоруських євреїв, щоб допомогти комусь дійсно знайти своє коріння. Як це сталося з Нехамою Коен-Шофер, дочкою колишнього ів'янина Хаїма Шофера, який, уникнувши долі своїх убитих рідних і близьких, живучи в Ізраїлі, вважав за краще мовчати про ті часи. Але внучка, яка мала написати шкільний твір «Мій родовід», все ж змусила його заговорити... Нехама приїхала в Білорусь, привезла сюди свого старого батька, щоб запалити свічки і заплакати в Стоневичах.

Після Другої світової війни єврейське життя в Ів'є не було відновлене. За переписом 1999 року, в Ів'євському районі проживало 5 євреїв, з них 2 — у сільській місцевості. За переписом 2009 р в Ів'євському районі проживає 2 євреї, з них 1 відноситься до міського населення.

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

IX — VIII тисячоліття до н.е. — кам'яний вік. На Ів'євщині відомі стоянки Свідерської культури (названа за еталонною стоянкою біля села Свідри Вельке в Центральній Польщі) біля сіл Миколаєво, Моріно, урочища Могліци.
VIII — V тисячоліття до н.е. — стоянки Яніславіцької культури (названа за характерним захороненням біля Яніславіци у Польщі) біля сіл Бакшти, Миколаєво, Моріно, Траби.
IV тисячоліття до н.е. — епоха неоліту. До цього часу відносяться поселення біля сіл Гав'є, Миколаєво, Моріно.
III — II тисячоліття до н.е. — бронзовий вік. Поселення культури шнурової кераміки близько сіл Бакшта, Бурдуки, Дзюрани, Залейки, Ліпнішки, Моріно, Поташня, Сеньковичі, Судроги.

VIII — V століття до н.е. — залізний вік. Городища цього періоду знаходяться у східній частині м. Ів'є (на його майданчику в XVII ст. були побудовані костел і монастир бернардинців); збереглося городище залізного віку в с. Траби (в урочищі Замкова гора).

Пам'ятки археології середньовіччя на території Ів'євщини:
— с. Гераньони — замок, був зведений на рубежі XV — XVI ст., руїни замку досліджував Михайло Ткачов в 1972 р.
— с. Суботніки — три поселення XIV — XVI ст.
— Біля сіл Траби, Харитони, Стара Вергань, Нова Вергань, Кривичі, Ковалі знаходяться стародавні могильники.

Релігійні установиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Близько 1495 в Ів'є було засновано костел.
У XVI ст. Ів'є — один із центрів аріанства. Власник Ів'я Ян Кишка передав аріанам Петро-Павлівський костел. Тут існувала аріанська друкарня і аріанська школа.
У 1630-ті рр. Петро-Павлівський костел і монастир були передані бернардинцям. В цей же час був побудований дерев'яний фарний костел. При монастирі діяли школа, лікарня, бібліотека. Монастир бернардинців був ліквідований російською владою в 1837 р.
У Ів'є здавна живуть татари, збереглася мечеть, побудована в 1884 р. Протягом усього радянського періоду вона була єдиною в Білорусі діючою мусульманською мечеттю.

У 1897 р Ів'є мало 2828 жителів, 387 дворів, костел, каплицю, синагогу, 3 єврейських молитовних будинки, мечеть.
На початку ХХ ст. в Ів'є жили 3500 іудеїв (72,5%), 800 католиків (16,5%), 500 мусульман (10,3%), 30 православних (0,7%). Класичний трикутник містечок "церква — костел — синагога" у випадку Ів'я — це "костел — синагога — мечеть".
Величезну роль у житті єврейської громади відігравала синагога. Вона була не лише домом молитви, місцем навчання хлопчиків, вивчення Тори і Талмуду, але й місцем зборів громади, іншими словами, її духовним і соціальним центром.
Згідно з офіційною статистикою місцевої губернської адміністрації в 1868 р. в Ошмянському повіті, куди входило Ів'є (без самого міста Ошмяни), налічувалося 15 єврейські громади, 1 синагога, 23 молитовних будинки, 1 училище для освіти дітей, 14 рабинів, 42 старшин синагог або молитовних будинків, 14 скарбників, 8144 євреїв і караїмів обох статей. У Ів'є існували 1 синагога і 3 молитовні школи.

У 1867 р. місцева влада намагалася врегулювати питання єврейських похоронних братств, обмеживши їх побори. У відповідній відомості в Ів'є значилися 1 дерев'яна синагога, 3 дерев'яні школи, цвинтар передбачалося розділити на 3 розряди: за поховання у 1-му розряді — 6 руб., у 2-му — 4 руб., у 3-му — 2 руб.
У 1889 р. Ів'євська єврейська громада просила губернську адміністрацію дозволити використати залишки коробкового збору на ремонт синагоги і лазні.

Із комплексу синагогального двору Ів'я збереглися три будівлі (сучасна адреса: вул. 1 Мая, будинки 9, 11, 13), в одному з них (колишня синагога) зараз розміщується дитяча спортивна школа (Чантурія датує цю синагогу кінцем XVIII ст.). Пам'ятної дошки на будівлях не встановлено.
Від єврейського кладовища майже нічого не залишилося.
Православний храм мученика Гавриїла Білостоцького був освячений в 1993 році. У липні 1995 року його відвідав Патріарх Московський і всієї Русі Алексій II.
16 червня 2012 в Ів'є був відкритий пам'ятник на честь дружби і єдності конфесій Ів'євщини. Це чотири величні стели з арками, кожна з яких присвячена одній із чотирьох конфесій, представники яких живуть у Ів'є та районі: католикам, православним, мусульманам та юдеям. Під час урочистого відкриття монумента представники кожної з них освятили свою стелу. 

Світські закладиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

За відомостями 1864 р. в Ів'є проводилося 8 ярмарків на рік: 1 січня, 2 лютого, 28 травня, 18 червня, 29 вересня, 1 листопада, 11 листопада. Щотижневі торги і базари: з 29 червня по 29 вересня по неділях, з 29 вересня по 29 червня — по середах. За відомостями 1866 р. в Ів'є було 4 ярмарки на рік: 1) 2 лютого, 2) 29 червня, 3) 1 листопада, 4) 11 листопада. Зазначалося, що православних церков в містечку немає. Пропонувалося ярмарок 1 листопада, як такий, що проводиться в католицьке свято всіх святих, відмінити.

Спеціалізувалися Ів'євські ярмарки головним чином на продажі худоби. «Пам'ятна книжка Віленської губернії на 1898 р.» наводить дані щодо термінів проведення та товарообігу ів'євських ярмарків. 1 січня проводився новорічний ярмарок, де товару було привезено на 3000, а продано на 2430 рублів; 2 лютого — Єпіфаньєвський ярмарок (відповідно: 2000 і 1500 рублів); 29 червня — Петропавлівський ярмарок (1460 і 890 рублів); 29 вересня — Михайлівський (3740 і 2180 рублів); 11 листопада — Маріїнський (2530 і 1970 рублів).
Поряд з ярмарковою розвивалася і стаціонарна торгівля. У 1897 р. в м. Ів'є було 17 крамниць і 4 корчми.

У Ів'є займалися не тільки традиційними ремеслами і промислами. Так, Ч. Янковський відзначає, що в місцевому ставку «... відомий іхтіолог Міхал Ґірдвойн займається розведенням риб, головним чином, коропів. Це перше в Ошмянському повіті рибне господарство».

У 1852 р. євреї-ремісники Ів'я намагалися домогтися заснування ремісничого цеху. Таке їх прагнення можна пояснити не тільки бажанням уникнути конкуренції, звільнитися від влади кагалу і рекрутської повинності (цехові майстри були звільнені від неї). У 1845 р. з'явився проект відділення "корисних" євреїв від тих, які не мали жодного виробничого заняття, щоб накласти на них додаткові обмеження (у тому числі посилений рекрутський набір). Євреїв планували розділити на 5 розрядів: купці, хлібороби, ремісники, міщани осілі й міщани неосілі. У розряд ремісників записували тільки цехових. Ів'євським ремісникам було відмовлено в їх проханні. Пояснювалося це тим, що "нема закону на заснування цехів по містечках". Було введено спрощене ремісниче управління, старшиною і товаришами старшини обрали євреїв (оскільки ремісників-неєвреїв в містечку не було), ними стали Янкель Манович Тевеліович Зоселіович (кравець), Нахім Мовшович Гінзбург (коваль), Шмая Абрамович Лейзерович Блох (швець). Спеціалізація приписаних до ремісничого управління майстрів була такою: кравецьке ремесло — 4 людини, ковальське — 1, шевське — 1. Крім того 5 ів'євських євреїв утворювали так званий неремісничий цех: туди увійшли 3 теслі, 1 канатник, 1 поденник.

Своєї лікарні в Ів'є не було. Найближча лікарня знаходилася в м. Субботніки. У Ів'є була приймальня і працював фельдшер. Наприкінці ХІХ століття ним був Осип Закржевський, що витримав в 1899 р. «випробування на звання фельдшера при віленському лікарському відділенні», після чого працювати в Ів'є став фельдшер Владислав Томашевич. Крім того, в містечку були «вільнопрактикуючі» лікарі Наполеон Чарноцький і Лейба Флаум. Була сільська аптека — провізор, він же керуючий Юліан Береза і аптекарський магазин Арії Боярського.

В Ів'євську волость входило п'ять сільських громад, на чолі яких стояли сільські старости; 41 поселення, де проживало 9325 жителів і знаходилося 818 дворів. У містечку було волосне управління, яке контролювало діяльність сільських старост і яке очолював волосний голова. При волосному управлінні діяло поштово-телеграфне відділення, начальником якого в кін. ХІХ — поч. ХХ ст. був Костянтин Цівако. На кошти волосного управління в м. Ів'є працювало народне училище (вчитель — Антон Сороко). В училищі навчалися діти міщан і заможних селян, які вивчали російську мову, арифметику, історію та географію. Обов'язковим предметом був також закон Божий.
У 1897 р. Ів'є мало 2828 жителів, 387 дворів, костел, каплицю, синагогу, 3 єврейських молитовних будинки, мечеть, народне училище, аптеку, млин, 17 крамниць, 4 корчми, 5 ярмарків на рік.

Перед Другою світовою війною в містечку діяла семирічна школа, викладання в якій велося на івриті. Діяла також єшива. У центрі містечка раніше розташовувалася синагога, зведена у XVIII ст., а недалеко від неї, із західного боку, знаходилося старе єврейське кладовище. Євреї Ів'я мали свій театр і футбольну команду.

МістобудуванняПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Планувальна структура Ів'я склалася історично, обумовлена розміщенням на перехресті доріг на Мінськ, Ліду і Новогрудок. І нині це головні вулиці міста, які є ядром забудови. Основні вулиці Ів'я (нині вулиці К. Маркса і 1 Травня), перетинаючись, утворили подобу Т-подібного перехрестя, яке розвинулось у велику торгову площу з рядами, крамницями і майстернями ремісників (тепер Комсомольська площа). Такий прийом розміщення площі простежується у багатьох невеликих білоруських містах. Як правило, вулиці, що підходять до площі, були відрізками головних заміських доріг. У Ів'є це відрізок старого тракту з Мінська через Ліду і Гродно. Природно, що саме тут на вулицях К. Маркса і 1 Травня, тяжіючи до торгової площі, розташувалася найбільш стара і показова забудова селища (переважно цегляна, двоповерхова, з цегляним профілюванням і орнаментикою).

У центральній частині міста збереглися будівлі кінця XIX - початку XX ст., Петропавлівський костел (1631) і двоповерховий монастир бернардинців (XVII- XVIII ст.). Трохи далі від центру збереглася кам'яна татарська мечеть у формах, імпровізуючих мотиви східного зодчества. Будівля колишньої синагоги (вул. 1 Травня, 11) зведена в традиційних для цього типу будівель барокових мотивах.
Єврейські будинки представлені в уцілілій рядовий забудові кінця XIX - початку XX ст.
Житлові будинки (вул. К. Маркса) розтягнулися майже на 400 м від мосту через Ів'янку до площі. Забудова (тепер фрагментарно) представлена переважно одноповерховими або одноповерховими з мансардами житловими будинками, поставленими близько один до одного торцями до вулиці (№ 10, 12, 13, 15 та ін.). Час їх будівництва відноситься до XIX - першої третини XX ст. Аналогічні житлові будинки збереглися по вул. 1 травня і на Комсомольській площі.

Заплавна частина Ів'я уздовж берегів річки та озера зараз практично вільна від забудови і буде перетворена на паркову зону. Разом з комплексом колишнього костелу і монастиря бернардинців, а також групою житлових будинків по вул. К. Маркса тут може вийти цікавий архітектурно-ландшафтний ансамбль — заповідна зона Ів'я.

Пам'ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Збережені пам'ятки архітектури: елементи цивільної забудови кінця XIX - початку XX ст., Ів'євський костел святих апостолів Петра і Павла (XV - XVII ст.), монастир бернардинців (XVII ст.), Ів'євська мечеть (1884 р.), католицька каплиця Св. Варвари (перша половина XIX ст.), церква св. Гавриїла Білостоцького (початок XX ст., 1994 - 1995 рр.), будівлі синагогального двору (кінець XIX - перша третина ХХ ст.), водяний млин (XIX ст. - поч. ХХ ст.?), фрагменти парку (XIX ст.), татарське і єврейське кладовища.

Костел святих апостолів Петра і Павла є пам'яткою архітектури у стилі раннього бароко. Храм був побудований з плінфи близько 1600 року на кошти магната С. Кишки. У 1631 р мстиславський воєвода Н. Кишка заснував при костелі монастир бернардинців. Під час війни Росії з Річчю Посполитою 1654 - 1667 рр. костел був спалений, але пізніше відновлений. У 1837 р. царські власті закрили бернардинський монастир при костелі. Будинок костелу — 3-нефний 2-баштовий храм, головний фасад якого завершений двома четвериковими вежами з фігурними головками і аттиковим фронтоном між ними. У ХІХ ст. до північної сторони храму була прибудована каплиця. Окрасою костелу є 6 вівтарів другої половини ХVIII ст. Житловий корпус побудований близько 1633 р. 2-поверхова будівля в плані утворює прямокутний внутрішній двір. Реліквія будівлі — облицьована теракотовим кахлем піч ХVII ст. з рослинним і геометричним орнаментом. Статуя Христа біля Ів'євського костелу нагадує знамениту скульптуру в Ріо-де-Жанейро.

Ів'євська мечеть є пам'яткою дерев'яного зодчества. Побудована в 1884 р. Це прямокутна в плані будівля з невеликою 5-гранною прибудовою — міхрабом, накрита шатровим дахом з 8-гранним мінаретом у центрі. Інтер'єр розділений на чоловічу і жіночу половини з роздільним входом у кожну. Мечеть розташована в татарському районі Ів'я. Неподалік є також добре збережений татарський мізар (кладовище).

Із комплексу синагогального двору Ів'я збереглися три будівлі (сучасна адреса: вул. 1 травня, будинки 9, 11,13), в одному з них (колишня синагога) зараз розміщується дитяча спортивна школа. Пам'ятної дошки на будівлях не встановлено. Всі три будівлі є зальними об'ємами. На думку історика архітектури А. Лакотки, в стилістиці Ів'євських синагог є риси пізнього модерну і конструктивізму.
У 2013 році в Ів'є з'явилася оригінальна композиція "Колесо історії". На відкритому майданчику в самому центрі міста встановлені камені, на яких прикріплені пам'ятні таблички. Вивіски згадують найважливіші події в історії Ів'я.

Місця пам'ятіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Меморіал на місці масових розстрілів євреїв у лісі в с. Стоневичі, відкритий у 1989 р. У 1994 р тут був поставлений спектакль — проект здійснила американська балерина, хореограф і режисер Тамар Рогофф, дідусь якої виїхав з Ів'я у 1911 р. Вперше відвідавши меморіал в Стоневичах, вона сказала: "Мовою мистецтва я говоритиму з тими, хто лежить у цьому скорботному лісі, ми святкуватимемо торжество єврейської культури саме тут, на тій землі, де культуру цю, як і саму націю, намагалися так по-звірячому знищити".

Pам'ятки природи і садово-паркового мистецтваПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Фрагменти парку (XIX ст.) — в'їзна алея садиби власників містечка.

Нематеріальна культурна спадщинаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

На думку деяких істориків, Ів'є — батьківщина другого президента Ізраїлю Іцхока Бен Цві (в Ів'є його називали Ізя Шімшелевич).

У Ів'є діють:
— Народний хор Ів'євського районного Будинку культури, керівник Йосип Валер'янович Янукович
— Народний театр Ів'євського районного Будинку культури, режисер І.Г. Зуева, в репертуарі п'єси білоруської національної драматургії
— Народний ансамбль білоруської музики та пісні "Чабарок", керівник Іван Павлович Черняк
У Ів'євському районі силами самодіяльних народних умільців розвиваються художня обробка дерева, гончарство, соломоплетіння, ткацтво, вишивка, ковальство.

Музеї — архіви — приватні колекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У Ів'є відкрито музей національних культур. На сьогоднішній день це єдиний в Республіці Білорусь музей такого типу. Постійна експозиція, присвячена різним національностям, ще на стадії створення, а поки тут відкрито дві експозиції, присвячені 65-річчю визволення Білорусі від нацистів. Надалі тут передбачається обладнати чотири зали. Перший з них буде присвячений культурі білорусів, поляків та інших слов'янських народів, корінних жителів Ів'я. Другий зал розповість про татарську культуру, третій — про єврейську. Експозиція четвертого залу Ів'євського музею буде присвячена Великій Вітчизняній війні, зокрема історії партизанського руху. Спеціально до відкриття з Ізраїлю приїхала уродженка Ів'я, в минулому педагог і директор однієї з шкіл району, координатор ізраїльського проекту «Коріння» Тамара Бородач (Кощер). Для експозиції, яка буде присвячена єврейській культурі та іудаїзму, вона привезла кілька десятків предметів: таліти (молитовні покривала), семисвічники, великодні підноси та інше. У цій колекції є предмети, які належали єврейським родинам, які жили в Ів'євському районі до війни. Пізніше вони були вивезені уцілілими в роки війни євреями в Ізраїль, а тепер повернулися в Ів'є. Серед таких предметів — підручник, куплений для єврейської дівчинки в 1940-ві роки, посуд однієї ів'євської сім'ї тощо. Серед перших експонатів музею національних культур — історичний дерев'яний шпиль з мечеті, його передали музею мусульмани з Ів'є.

Колишній науковий співробітник Ів'євського музею національних культур Ірина Давидович недавно (у 2010 р.) стала у своєму місті відомою особою. Художниця-самоук ризикнула вельми незвичайним способом познайомити земляків зі своєю творчістю — вона запросила їх стати учасниками домашнього арт-проекту. За тиждень в гостях у привітної сім'ї побували близько двохсот городян, школярів, гімназистів та учнів ліцею, де вони змогли побачити картини художниці.
Зараз Ірина — вільний художник, займається вивченням історії та культури євреїв Ів'я, пройшла стажування в Міжнародній школі Яд Вашем.


Місцеві контакти (окремі особи та заклади):
Ірина Давидович: тел. 8-029-6070607
Краєзнавець Буйко Іван Мечеславович: тел. (+37529) 6971044
У своєму будинку зібрав колекцію старих книг, документів, монет і паперових грошових знаків..

 Архіви (які мають цінні відомості, що стосуються даної місцевості):
Національний історичний архів Білорусі у м. Гродно.
Литовський державний історичний архів у м. Вільнюс.
Центральний державний архів Литви у м. Вільнюс.
Відділ рукописів бібліотеки Вільнюського університету.
Зональний державний архів в Молодечно.

Туристична інфраструктураПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У Ів'є можна без зусиль дістатися з Мінська та Гродно. Детальну інформацію про ціни, розкладі, бронюванні та купівлі квитків можна знайти на сайтах:

http://www.nemiga.info/raspisanie/minsk-lida.htm

http://minsktrans.by/schedule-suburb.php

http://www.rss.interfax.by/article/49144

http://sennica.ru/train.html

http://www.rw.by/index.php/schedule.html


Інформацію про готелі та вартість проживання можна знайти на сайтах:

http://belarustourism.by/catalog/347_9782.html

http://www.bizby.ru/grodno-gostinica-iv-e.html

http://belarustourism.by/catalog/link_380_332_9820.html

ДжерелаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Основна література:

Słownik geograficzny Krolewstwa Polskiego. – T. III. – Warszawa, 1882. – S. 324.

Rouba Napoleon. Przewodnik po Litwie i Bialejrusi. Wilno 1909 – Gdańsk 1995. – S. 78.

Еврейская энциклопедия. Репринтное воспроизведение издания общества для научных еврейских изданий и Издательства Брокгауз-Ефрон. – Т. 8. – С. 11.

Васілючак М.В., Крэнь І.П., Мараш Я. Н. Іўе.Гісторыка-эканамічны нарыс. – Мінск, 1991.

Корева, А. Материалы для географии и статистики России. Виленская губерния / А.Корева. – СПб., 1861.

З гісторыі вякоў і пакаленняў Іўеўскага краю: Матэр. нав.-практ. краязнаўчай канферэнцыі. – Гродна: ГрДУ, 1999.

Памяць: Гісторыка-дакументальная хроніка Іўеўскага раёна. – Мінск: БелТА, 2002.

Смиловицкий, Л. Катастрофа евреев в Белоруссии, 1941-1944 гг. – Тель-Авив : Б-ка Матвея Черного, 2000. – 432 с.

Соркіна Іна. Мястэчкі Беларусі ў канцы XVIІІ – першай палове ХІХ ст. / Нав. рэдактар З.Шыбека. – Вільня: ЕГУ, 2010.– 488 с.

Соркіна І.В. Мястэчкі Іўеўшчыны ў ХІХ ст. // З гісторыі вякоў і пакаленняў Іўеўскага краю: Матэр. нав.- практ. краязнаўчай канферэнцыі. – Гродна: ГрДУ, 1999. – С. 77-89.

Туристская энциклопедия Беларуси / Редкол.: Г.П. Пашков и др. под ред И.П. Пирожникова. – Минск: БелЭн, 2007. – С. 225 – 226.

Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т. Т. 3. – Мінск: БелЭН, 1996. – С. 510.

Jankowski Czeslaw.  Powiаt Oszmiаński. – T. 3. – Krakow, 1898.

Rouba Napoleon. Przewodnik po Litwie i Bialejrusi. Wilno 1909 – Gdańsk 1995. – S. 78.

 
Основні джерела:

Городские поселения в Российской империи. – Т. 1. – Спб., 1860. – С. 188.

Государственный архив Гродненской области (ГАГО), ф. 551, оп. 1, ед. хр. 2027. «Переписка с Министерством путей сообщения о разрешении на эксплуатацию узкоколейной железной дороги Гавье – Ивь”. Л. 2.

Зональный государственный архив в Молодечно, ф. 93, оп. 1, ед. хр. 3. “Материалы о борьбе с рабочим, демократическим и национал-освободительным движением. 1923 г.”

Литовский государственный исторический архив (далее ЛГИА), Ф. 378, общий отдел, 1864 г., единица хранения 299. “О торгах, ярмарках и базарах”. Л. 25.

ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1865 год, ед. хр. 1769. “Дело о разрешении на постройку еврейских синагог в Северо-Западном крае”, лл. 26, 105 оборот.

ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1866 год, ед. хр. 1783. “Дело о доставлении сведений о пропинационных сборах, существующих по некоторым городам и местечкам Северо-Западного края”. Л. 62.

ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1866 год, ед. хр. 326. “Дело о ярмарках и торгах в Северо-Западном крае”. Л. 42 оборот.

ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1867 год, ед. хр. 1728. “Дело о доставлении сведений о существующих по городам и местечкам Северо-Западного края еврейских погребальных братствах”. Л. 261.

ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1876 год, ед. хр. 1243. “Об утверждении табели таксы на взимание коробочного сбора и смет расходов сего сбора по еврейским обществам Виленской губернии в четырехлетие с 1877 по 1881 г.”. Лл. 6 оборот – 7, 135 оборот – 136, 143 оборот – 144.

ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1880 год, ед. хр. 869. “Дело по отзыву Министра внутренних дел по вопросу о поселениях, носящих название местечек в Северо-Западном крае“.Лл. 113 оборот – 114, 115 оборот – 116.

ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1883 год, ед. хр. 566. “Дело по доносу Ивейского мещанского общества о разных злоупотреблениях по службе временно занимающего должность мещанского старосты Абеля Абедовича”.

ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1884 год, ед. хр. 1020. “Дело о числе самостоятельных мещанских обществ в крае и о личном составе членов мещанских управлений, а также о сроках службы мещанского старосты и его помощника”. Лл. 36 оборот – 37.

ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1889 год, ед. хр. 562. “Дело по ходатайству Ивейского еврейского общества об отпуске из остатков местного коробочного сбора денег на уплату стойковой повинности за 1888 г. и на ремонт общественных синагоги и бани”.

ЛГИА, ф. 381, оп. 17, ед. хр. 2762. Л. 127, 346, 593, 596.

ЛГИА, ф. 378, палітычны аддзел, 1864 год, адз. зах. 1552 “Дело о найденных в Ивейском костеле порохе, пулях и прочих принадлежностях по обвинению в хранении их органистом Владиславом Борцевским и бывшим настоятелем костела Фомою Малевичем”.

Материалы, относящиеся до нового общественного устройства в городах империи (городовое положение 16 июня 1870 г.) – Т. V. – СПб., 1879. – С. 86.

Отдел рукописей библиотеки Вильнюсского университета. Ф. 4. А 1703. Инвентарь Ивья. 1685 г.

 

Ресурси мережі інтернет:

Ивьевский райисполком. Официальный сайт // http://ivje.grodno.by/ru/region/new_2

Ивье // http://ru.wikipedia.org

мястэчка Іўе // http://radzima.org/be/miesca/iue.html

Ивье // http://globus.tut.by/ive/index.htm

Online memorial book of Iwie (Hebrew) at the New York Library website // http://yizkor.nypl.org/index.php?id=2772

In memory of the Jewish community of Iwie / A translation of Sefer Zikaron le-kehilat Iwie // http://www.jewishgen.org/yizkor/ivye/ivye.html

Региональный информационный портал “Виртуальная Ивьевщина” // http://viriv.narod.ru/index.htm

 
Примітки:

i ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1883 год, ед. хр. 566. “Дело по доносу Ивейского мещанского общества о разных злоупотреблениях по службе временно занимающего должность мещанского старосты Абеля Абедовича”.
ii Зональный государственный архив в Молодечно, ф. 93, оп. 1, ед. хр. 3. “Материалы о борьбе с рабочим, демократическим и национал-освободительным движением. 1923 г.”
iii Смиловицкий, Л. Катастрофа евреев в Белоруссии, 1941-1944 гг. – Тель-Авив, 2000. – С. 178 – 179.
iv Гулидова В. Плачь, скрипка! Скрипка, пой! // Іўеўскі край. – 31 июля 2010 г. // Режим доступа: http://ivyenews.by/kultura/plach-skripka-skripka-poj.html Дата доступа: 07.05.2011
v Национальный состав населения РБ и распространенность языков. – Минск, 2001. – С. 175.
vi Национальный состав населения Гродненской области. – Минск, 2010. – С. 12.
vii Rouba Napoleon. Przewodnik po Litwie i Bialejrusi. Wilno 1909 – Gdańsk 1995. – S. 78.
viii ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1865 год, ед. хр. 1769. “Дело о разрешении на постройку еврейских синагог в Северо-Западном крае”, лл. 26, 105 оборот.
ix ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1867 год, ед. хр. 1728. “Дело о доставлении сведений о существующих по городам и местечкам Северо-Западного края еврейских погребальных братствах”. Л. 261.
x ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1889 год, ед. хр. 562. “Дело по ходатайству Ивейского еврейского общества об отпуске из остатков местного коробочного сбора денег на уплату стойковой повинности за 1888 г. и на ремонт общественных синагоги и бани”.
xi ЛГИА. Ф. 378, общий отдел, 1864 г., единица хранения 299. “О торгах, ярмарках и базарах”. Л. 25.
xii ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1866 год, ед. хр. 326. “Дело о ярмарках и торгах в Северо-Западном крае”. Л. 42 оборот.
xiii Проценко О.Э. Социально-экономическое положение м. Ивье в конце 19 – начале 20 вв. // З гісторыі вякоў і пакаленняў Іўеўскага краю: Матэр. нав.- практ. краязнаўчай канферэнцыі. – Гродна: ГрДУ, 1999. – С. 98.
xiv Jankowski Czeslaw.  Powiаt Oszmiаński. – T. 3. – Krakow, 1898. – S. 63.
xv ЛГИА, ф. 381, оп. 17, ед. хр. 2762. Л. 127.
xvi Там же. Л. 346.
xvii Там же. Л. 593, 596.
xviii Проценко О.Э. Социально-экономическое положение м. Ивье в конце 19 – начале 20 вв. // З гісторыі вякоў і пакаленняў Іўеўскага краю: Матэр. нав.- практ. краязнаўчай канферэнцыі. – Гродна: ГрДУ, 1999. – С. 97.
xix Там же.
xx ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1866 год, ед. хр. 326. “Дело о ярмарках и торгах в Северо-Западном крае”. Л. 42 оборот.
xxi Татаринов Ю. Города Беларуси. Гродненщина. – Минск, 2009. – С. 81.
xxii Туристская энциклопедия Беларуси / Редкол.: Г.П. Пашков и др. под ред И.П. Пирожникова. – Минск: БелЭн, 2007. – С. 225 – 226.
xxiii Культавае дойлидства // Памяць: Гісторыка-дакументальная хроніка Іўеўскага раёна. – Мінск: БелТА, 2002. – С. 383.
xxiv Іўеўскі праект // Памяць: Гісторыка-дакументальная хроніка Іўеўскага раёна. – Мінск: БелТА, 2002. – С. 402.
xxv Шульман А. Эти города разделяют не километры, а годы… // Мишпоха. - № 17 //Режим доступа: http://mishpoha.org/n17/17a35.html Дата доступа: 07.05.2011

i Государственный архив Гродненской области (ГАГО), ф. 551, оп. 1, ед. хр. 2027. «Переписка с Министерством путей сообщения о разрешении на эксплуатацию узкоколейной железной дороги Гавье – Ивь”. Л. 2.
ii Национальный состав населения Гродненской области. – Минск, 2010. – С. 12.
iii Отдел рукописей библиотеки Вильнюсского университета. Ф. 4. А 1703. Инвентарь Ивья. 1685 г.
iv Еврейская энциклопедия. Репринтное воспроизведение издания общества для научных еврейских изданий и Издательства Брокгауз-Ефрон. – Т. 8. – С. 11.
v Материалы, относящиеся до нового общественного устройства в городах империи (городовое положение 16 июня 1870 г.) – Т. V. – СПб., 1879. – С. 86.
vi ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1880 год, ед. хр. 869. “Дело по отзыву Министра внутренних дел по вопросу о поселениях, носящих название местечек в Северо-Западном крае“. Лл. 113 оборот – 114.
vii Rouba Napoleon. Przewodnik po Litwie i Bialejrusi. Wilno 1909 – Gdańsk 1995. – S. 78.
viii ЛГИА, ф. 378, общий отдел, 1876 год, ед. хр. 1243. “Об утверждении табели таксы на взимание коробочного сбора и смет расходов сего сбора по еврейским обществам Виленской губернии в четырехлетие с 1877 по 1881 г.”. Лл. 6 оборот – 7 , 135 оборот – 136, 143 оборот – 144.


IЖучкевич В. А. Краткий топонимический словарь Белоруссии. – Мн.: Изд-во БГУ, 1974. – С. 144.
ii Іўе // Режим доступа: http://be-x-old.wikipedia.org/wiki/%D0%86%D1%9E%D0%B5 Дата доступа: 07.05.11
iii Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т. Т. 3. – Мінск: БелЭН, 1996. – С. 510.
iv Отдел рукописей библиотеки Вильнюсского университета. Ф. 4. А 1703. Инвентарь Ивья. 1685 г.
v Городские поселения в Российской империи. – Т. 1. – Спб., 1860. – С. 188.
vi Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т. Т. 3. – Мінск: БелЭН, 1996. – С. 510.
vii Літоўскі дзяржаўны гістарычны архіў (Литовский государственный исторический архив – далее ЛГИА), ф. 378, палітычны аддзел, 1864 год, адз. зах. 1552 “Дело о найденных в Ивейском костеле порохе, пулях и прочих принадлежностях по обвинению в хранении их органистом Владиславом Борцевским и бывшим настоятелем костела Фомою Малевичем”.
viii Jankowski Czeslaw.  Powiаt Oszmiаński. – T. 3. – Krakow, 1898. – S. 59, 60, 63.
ix Słownik geograficzny Krolewstwa Polskiego. – T. III. – Warszawa, 1882. – S. 324.
x Материалы, относящиеся до нового общественного устройства в городах империи (городовое положение 16 июня 1870 г.) – Т. V. – СПб., 1879. – С. 86.

 

Автор: канд. іст. наук Інна Валерівна Соркіна