Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Коцьк-путівник

Kock (пол.), קאצק (їдиш)

 

Коцьк-путівник
Вид на Коцьк з боку польової дороги, акварель Зигмунта Фогеля, 1796, колекція Національного музею у Варшаві

 Цадик

«У людей душі, а не годинники» – любив повторювати Менахем Мендель Морґенштерн (1787–1859), хасидський цадик із Коцька. Місто протягом багатьох років було одним із найважливіших центрів хасидизму в Польщі, місцем проживання хасидської династії, відомої своєю палкою набожністю. Її засновник, Менахем Мендель Морґенштерн, народився в Білгораї. Навчався, зокрема, в Симхи Бінема з Пшисухи і Якуба Іцхока Горовіца, якого називали Провидцем із Любліна. Він оселився в Коцьку в 1829 році. У своїх дослідженнях прагнув синтезувати Талмуд і Кабалу, цікавився світськими науками та середньовічною філософією. Він навчав, що є тільки одне божественне одкровення і одна воля Божа, а обов’язком хасида є зробити все, аби її пізнати. У 1839 р. на Морґенштерна зійшло просвітлення, після чого він вирішив спалити всі свої рукописи і провести решту життя в усамітненні, замкнений у кімнаті поруч з молитовною залою у своєму будинку в Коцьку. Тоді від нього відійшло багато прихильників, але деякі з них залишилися в місті й після смерті цадика визнали керівництво його нащадків. Його син Давид (1812–1873) і внук Ізраель (1840–1905) були наступними коцькими рабинами.

Вчення Менахема Менделя популяризував австрійський філософ єврейського походження Мартін Бубер у своїх «Розповідях хасидів» (вид. 1949). Записане Бубером визначення ідолопоклонства авторства коцького цадика було процитоване в опублікованій у 2013 р. у Ватикані першій енцикліці Папи Франциска: «З ідолопоклонством маємо справу, коли повне шанобливості обличчя звертається до обличчя, яке обличчям не є».

Різні звичаї

Один хасид із Коцька бесідував із хасидом з Чорнобиля про звичаї, що панують у їхніх громадах. Хасид із Чорнобиля сказав:

Дім цадикаПряме посилання до цього абзацу

Коцьк, Будинок цадика - вежа
Коцьк, Будинок цадика - вежа
Дім цадика в Коцьку, т. зв. «рабінувка», 2010, фото Мирослав Кочкодай, колекція Дому культури ім. княгині Анни з Сапігів Яблоновської в Коцьку

На перетині вулиць Войска Польскєґо, Варшавської та Польної стоїть характерний дерев’яний будинок із багатокутною вежею на другому поверсі, побудований на зламі XIX і XX століть, імовірно, як поштове відділення. З вікна вежі видно всі сторони світу. Однак коцький «дім цадика» (який також називають «рабінувка») не був домом Менахема Менделя. На початку 30-х років ХХ ст. тут була садиба останніх коцьких цадиків – Ізраїля Лейби та Авраама Йоска Морґенштерна, правнуків Менахема Менделя.

Садиба першого коцького цадика ймовірно знаходилася на вул. Палацовій, неподалік від маєтку княгині Анни Яблоновської, яка в 1837 р. подарувала Менахему Менделю дві ділянки під забудову. Донині тут стоять дерев’яні будівлі, які, можливо, пам’ятають першого коцького цадика і паломництва хасидів до нього.

 Єврейська спільнота

Панорама коцького ринку в торговий день, у правому верхньому куті видніється синагога, 20-ті рр. ХХ ст., колекція Марії Ковалевської у цифрових архівах Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN»
Панорама коцького ринку в торговий день, у правому верхньому куті видніється синагога, 20-ті рр. ХХ ст., колекція Марії Ковалевської у цифрових архівах Осередку «Брама Ґродзька – Театр NN»

Перші євреї прибули до Коцька на зламі XVI та XVII століть. Багато жителів міста було вбито під час навали козацьких військ Богдана Хмельницького в 1648 році. Після воєн середини XVII ст. місто поволі відбудовувалося. Повернулися сюди і євреї. В кінці XVII ст. Марія Вєльопольська, власниця міста й племінниця королеви Марії Казиміри, дружини короля Яна III Собеського, видала документ, яким зобов’язала місцевих євреїв виконувати обов’язки перед містом, нарівні з християнами, тобто допомагати під час пожеж, нести нічні варти, ремонтувати дороги, мости і греблі.

Сто років потому княгиня Яблоновська визначила північну дільницю міста для єврейського кварталу. Там розташувались найважливіші будівлі кагалу – синагога і миква. У спеціальному «Універсалі», виданому в 1773 р., княгиня врегулювала питання судової влади, виборів влади кагалу, правила виселення з міста і торгівлі певними товарами. З 2-ї пол. XVIII ст. походить перша статистика єврейського населення коцького кагалу і міста. До кагалу на той момент входило місто Коцьк, три містечка (Серокомля, Войцєхув і Адамув) і 40 навколишніх сіл, а кількість його членів оцінювалася на близько 800 осіб.

 

Синагога (на перетині вулиць Школьної, Радзиньської та Весолої)

Печатка коцького рабина Б. В. Раппапорта, ХІХ ст., колекція Державного архіву в Любліні
Печатка коцького рабина Б. В. Раппапорта, ХІХ ст., колекція Державного архіву в Любліні

Синагога (на перетині вулиць Школьної, Радзиньської та Весолої). До війни синагога стояла в північно-східній частині міста, біля дороги, що виходила від ринку на північ (сьогодні вул. Пілсудського); тут, де сьогодні біля пам'ятника Костюшку відходить дорога до єврейського цвинтаря. Синагога була великою мурованою будівлею, яка в 1933 році була названа "Великою синагогою". Поєднувала під одним дахом молитовні функції та приміщення кагалу. Її збудували в 2-й половині XIX століття. У 1899 році вона згоріла, але була незабаром відновлена. В бюджеті єврейської ґміни на 1926-1927 роки записані суми на побілювання та фарбування, ремонт підлог і вставлення шибок. В бюджеті на 1931-1933 роки передбачена сума в 140 злотих "на електричну систему".

В бюджетах ґміни за міжвоєнний період фігурує одна синагога і два молитовних будинки, один з них був у тій же будівлі, що і синагога.

Миква знаходилась напроти синагоги із західного боку вулиці Школьної. Це була мурована будівля з 2-ї половини XIX століття. У 1899 році згоріла разом із синагогою, але до Першої світової війни була відновлена.

З архівних джерел відомо, що в 1818 році „шкільниками”, або ж шамесами, були: Майер Зєлкович (55 років), Фішель Людкович (60 років), Шлома Шмульович (35 років), який також був “міським стражником”. Тодішнім рабином був, імовірно, Шлома Фрідман, син Зельмана, який помер у Коцьку на посаді рабина в 1826 році у віці 52 років. У тому році шамесом був Фішель Рехтман (58 років), а " синагогальним доглядачем" Борух Мандельцвайґ (54 роки), також записаний як "пергамник" — особа, що готувала сувої Тори. 

Громадські організації


Початок ХХ ст. і міжвоєнний період був часом виникнення багатьох організацій, спілок та політичних партій – як польських, так і єврейських. У пам’яті жителів Коцька збереглись події революції 1905 р., коли стайкуючі єврейські робітники підірвали склади місцевого горілчаного заводу. Всі основні єврейські політичні партії мали у Коцьку свої філії – від сіоністів до комуністів. Популярними були Бунд і Га-Шомер Га-Цаір. Серед профспілок виділялися організації кравців та чинбарів. Остання, зокрема, дбала про громадську бібліотеку, де молодь могла читати твори класиків єврейської літератури: Іцхока Лейба Переца, Шолом-Алейхема, Шолома Аша та переклади європейської літератури. В бібліотеці проводилися вечірки, на яких зустрічалась молодь усіх політичних переконань. Там же поширювалися щоденні газети, тижневики, місячники та журнали. Як згадує «Книга пам’яті Коцька», майже кожна молода людина купувала газету. У міській раді з більш ніж 20 членів приблизно половину становили євреї.

 Єврейський цвинтар

Коцьк, Єврейський цвинтар
Коцьк, Єврейський цвинтар
Охель Менахема Менделя Морґенштерна на єврейському цвинтарі в Коцьку, 2014, фото Моніка Тарайко

Невідомо, де було єврейське кладовище до створення нового міського планування Коцька в 2-й пол. XVIII ст. Новий цвинтар знаходиться поза межами міста, за 1 км на північний схід від центру, на злегка похиленому на північний захід схилі серед полів. Найстарша збережена мацева датується 1819 роком. На кладовищі поховані цадики династії Морґенштернів, починаючи від Менахема Менделя в 1859 році. Над їх могилами зведено охель – цегляний, з чотирисхилим дахом. До війни кладовище обгороджував розтягнутий на дерев’яних опорах дріт. Біля брами стояв будинок сторожа. Тут ховали також євреїв з Адамова, Серокомлі та Войцєшкова. Площа кладовища до його розширення перед війною становила 2,2 га. Під час війни кладовище було частково зруйноване. Німці примусили євреїв викопувати мацеви, з яких у дворі палацу було збудовано арешт і вимощено дороги до палацу. На кладовищі виконувалися страти. Після війни люди з околиць позабирали решту надгробків з пісковику, розібрали охель і будинок сторожа. У 1958 р. територія була розорана і обсаджена деревами. У 1987–1990 рр. поступово був відновлений охель, а кладовище обгороджене. Там можна знайти близько тридцяти надгробків. Ключі зберігає мешканець першого будинку за кладовищем Роман Стасяк.

Легенда Берка Йоселевича
Пряме посилання до цього абзацу

Смерть Берека Йоселевича на вулицях Коцька. Акварель Генрика Пілатті, збори Національного музею у Кракові
Смерть Берека Йоселевича на вулицях Коцька. Акварель Генрика Пілатті, збори Національного музею у Кракові

На протилежній стороні міста, біля дороги на Бялобжеги, знаходиться ще одна важлива могила – місце поховання Берека Йоселевича, полковника польської армії, командира ескадрону уланів. Берек загинув у Коцьку під час бою загонів князя Юзефа Понятовського проти австрійських військ у 1809 році. Цей народжений у литовському місті Кретинга син продавця коней, «людина веселої вдачі та підприємницького духу», подорожуючи по Європі як помічник єпископа Массальського, був свідком історичних подій: зокрема, він був у Парижі під час Французької революції. Під час повстання Костюшка він надав керівництву повстанців проект створення єврейського Легкокіннотного юдейського полку. Він мобілізував у цей полк більше 500 осіб, які брали участь в обороні варшавського кварталу Прага. На прохання Йоселевича їм було надано можливість дотримуватися релігійних приписів, доступ до кошерної їжі, за можливості – звільнення від праці в шабат, а також дозвіл носити традиційні єврейські бороди.

Урочисті заходи в Коцьку на 100-ту річницю смерті полковника Берека Йоселевича, травень 1933, колекція Національного цифрового архіву Польщі
Урочисті заходи в Коцьку на 100-ту річницю смерті полковника Берека Йоселевича, травень 1933, колекція Національного цифрового архіву Польщі

Після поразки повстання Йоселевич був ув’язнений, а після поділів Польщі опинився на території під австрійським пануванням, де служив у Легіонах Польських в Італії, в армії Ганноверського князівства. Після створення Варшавського герцогства він відразу ж повернувся до Польщі.

Над могилою Берека Йоселевича насипано курган. У 1909 р., ще за російської окупації, власник довколишніх земель граф Едвард Жултовський надав кошти на встановлення на кургані пам’ятника. У міжвоєнний період Берек Йоселевич став символом активної присутності євреїв у польській історії, а також героєм для єврейського скаутського руху – як Загону ім. Берека Йоселевича, що мав тенденцію до асиміляції, так і сіоністської скаутської організації Га-Шомер Га-Цаїр.

Пам’ятник на честь Берека Йоселевича, 2010, фото Томаш Млинарчик, колекція Дому культури ім. княгині Анни з Сапігів Яблоновської в Коцьку
Пам’ятник на честь Берека Йоселевича, 2010, фото Томаш Млинарчик, колекція Дому культури ім. княгині Анни з Сапігів Яблоновської в Коцьку

 У 1927 р. був утворений Громадянський комітет зведення пам’ятника – професійної та загальної школи ім. полк. Берека Йоселевича в Коцьку. Почесним патроном комітету став маршал Юзеф Пілсудський, а до складу комісії увійшли провідні представники єврейської та християнської громад міста, серед них Маріан Оттон Ґурчинський, бурмістр Коцька, Мошек Ґольдбанд, лавник магістрату Коцька, Йозеф Морґенштерн, рабин, ксьондз-прелат Марцелі Ґлінка, пастор Коцької парафії, Мойсей Давид Вайнберґ, очільник єврейської ґміни Коцька, Марцін Стемпєнь, керівник загальноосвітньої школи в Коцьку, і Йойна Циґельман, радник міста Коцька.

Після декількох років збору коштів школу вдалося побудувати; влітку 1939 р. вже стояла коробка будівлі. Подальша робота була перервана німецькою окупацією, школа почала діяти вже після війни. Ця будівля донині є частиною шкільного комплексу.

 Друга світова війна та Голокост

9 вересня 1939 р. під час першого бомбардування містечка загинув останній цадик Коцька, Ізраїль Лейб Морґенштерн разом із близькими – в саду біля будівлі т. зв. «рабінувки».

З 2 по 5 жовтня 1939 р. під Коцьком відбувся останній бій вересневої кампанії між очолюваною генералом Юліушем Клееберґом окремою оперативною групою «Polesie» і німецькою 13 танковою дивізією.

Після окупації нацисти швидко почали репресії, спрямовані головним чином проти єврейського населення. Вже в листопаді вони зігнали євреїв до синагоги і змусили її розібрати. Таким же способом знищено дім молитви та микву. Почалась депортація євреїв до Коцька з близьких (Любартув) і дальших (Сувалки) міст. Наприкінці 1940 р. в північній частині міста було створене гетто, куди повинні були переселитися всі євреї. Ліквідація гетто почалася в кінці 1942 року. Перед цим ще були дві великі масові страти влітку того ж року, під час кожної з яких було вбито понад 200 осіб. Восени євреїв було депортовано до Лукова, звідки їх перевезли до табору смерті в Треблінці і там стратили.

 У листопаді 1942 року євреїв з Коцька відправили в Треблінку. Поручик Бранд скерував, аби на залізничний вокзал їхали селянськими возами.

Описана Ганною Кралль історія Аполонії Махчинської, християнки з Коцька, страченої німцями за допомогу євреям, стала основою для спектаклю (А)поллонія режисера Кшиштофа Варліковського. Прем’єра спектаклю відбулась у 2009 р. у варшавському Новому театрі та стала однією з найважливіших театральних подій останніх років у Польщі.

Сьогодення

Нині Коцьк – чарівне містечко в Любартовському повіті, в якому проживає біля 3,5 тис. мешканців. Тут є два невеличкі готелі та кілька барів. В околицях знаходяться агрооселі. Партнером проекту «Shtetl Routes» є коцький Дім культури ім. княгині Анни з Сапігів Яблоновської (тел. 81 859 11 10).

Варто побачити 

  • Могила Берека Йоселевича (1807), біля шляху на Бялобжеги
  • «Дім цадика» (ХІХ/ХХ ст.), вул. Войска Польськєґо
  • Єврейський цвинтар (XVIII ст.), вул. Яна Хшціцєля
  • Костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1779–1782), пл. Княгині Анни Яблоновської, 15
  • Палац княгині Анни Яблоновської, зведений на місці колишнього палацу Фірлеїв, перебудований за проектом Шимона Богуміла Цуґа (1770), типове розташування „між подвір’ям та садом” (головний корпус, дві поєднані переходом офіцини, подвір’я), вул. Тадеуша Костюшка, 1
  • Комплекс дерев’яних та мурованих будівель міста (XIX/XX ст.)
  • Військовий цвинтар із пам’ятником загиблим у битві під Коцьком, останній битві Вересневої кампанії 1939 р., вул. Клееберґа

 

Околиці

Фірлей (10 км): єврейський цвинтар (XIX ст.); дерев’яний костел Преображення Господнього (1880)

Радзинь Подляський (21 км): старий єврейський цвинтар (XVII/XVIII ст.); новий єврейський цвинтар (поч. XX ст.); костел Святої Трійці (1641); палацо-парковий комплекс Потоцьких (XVII/XVIII ст.); палац Шлюбовських (кін. XVIII ст.)

Міхув (18 км): костел Успіння Пресвятої Діви Марії (XVI ст.), пам’ятник (2013) на місці ліквідованого єврейського цвинтаря

Любартув (24 км): єврейський цвинтар (1819); палац Сангушків із плануванням парку (XVIII ст.); базиліка св. Анни (1733–1738); монастирський комплекс капуцинів: костел св. Лаврентія, монастир, сад (1737–1741);

Чемєрніки (20 км): міське планування (XVI/XVIII ст.); єврейський цвинтар (1703); палацово-парковий комплекс (1615–1622); костел св. Станіслава (Щепановського) (1603–1617)

Адамув (21 км): єврейський цвинтар (XX ст.); костел Воздвиження Святого Хреста (1796–1858)

Парчев (41 км): синагога, нині магазин (2 пол. XIX ст.); дерев’яна дзвіниця (1675); cанктуарій Богоматері Королеви Родин (1905–1913)

Камьонка (22 км): єврейський цвинтар (1 пол. XIX ст.); костел святих Апостолів Петра і Павла (XV/XVI ст.); могильна каплиця родини Вейссенгоффів (1848); могильна каплиця родини Замойських (1890–1893)

Козлувка (24 км): Музей Замойських – палацо-парковий комплекс (14 будівель з межі XVIII/XIX ст. і парк на 19 га)

Бобровніки (42 км): єврейський цвинтар (XIX ст.); костел Відвідин Пресвятої Діви Марії (1488, перебудови у XVI i XVII ст.)

Демблін (43 км): синагога, нині магазин (2 пол. XIX ст.); фортеця (XIX ст.); дерев’яний костел Христа Милосердного (1781); Музей повітряних сил; вокзальний комплекс Надвіслянської залізниці

Поліський національний парк; ландшафтний парк «Козловецькі ліси»

 

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Інші матеріали

Ключові слова