Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Мій штетл Березне

Зібрав, написав, опрацював і видав Д-р Г. Бігль за допомогою Березнівського земляцтва в Ізраїлі. Видано завдяки підтримці Березнівського земляцтва в Детройті, Канаді і Аргентині.
Тель-Авів 1954

Мій штетл Березне

Династія рабинів у Березному - Рав Арелє Печенік

 

П'ятнадцять кілометрів від залізничної станції Малинськ на лінії Рівне-Вільно. Єврейське містечко схоже на всі інші єврейські містечка навколо – подвір’я, вулиці та провулки. Велика синагога і малі бейт мідраш [доми науки], а з другого боку – просторий ринок з круглою будкою посередині. Березне мало своїх знавців Тори і почесних громадян міста; маскілі [послідовників Єврейського Просвітництва чи Хаскали] і відщепенців; збирачів податків і суспільних діячів, навіть своїх власних божевільних. І плинуло життя єврейське там як спокійна річка. Шулі були заповнені євреями, які при догораючих свічках вивчали Талмуд і пожовтілі книги.

Завзято і енергійно молоді люди приєднувалися до сучасних організацій, поширювали ідею сіонізму, соціалізму, Тарбут [Освіти – єврейського культурно-просвітницького об’єднання] і єврейської літератури. Робили то з любов’ю до власного народу і думками про його майбутнє. Чи тепер у Березному по тій жахливій різні, організованій гітлерівцями, назбирається хоча б миньян, щоб продовжувати золотий ланцюг поколінь (миньян – кворум із 10 чоловіків, необхідний, наприклад, для читання Кадіш)?

Своїй світовій відомості Березне завдячує династії рабинів, що оселилася в містечку на початку XIX ст. Місцеві поміщики, що були власниками як земель так і містечок (залишок з часів середньовіччя), за усіляку ціну бажали збагатитися. Саме для цього запрошували до своїх містечок рабинів разом з родинами, розуміючи, що за ними потягнуться євреї. За тих часів хасидизм був у повним розквіті, тому «пан поміщик» перевіз ребе Єхеля Міхеля Печеніка, який мешкав до тих пір у Століні на Поліссю, де знаходилась окрема Хасидська садиба, дав йому землю, допоміг побудувати дім. Так, від ребе Міхеля розпочався рід березнівських рабинів.

Міхелє був сином степанського проповідника, магіда [казнодія], учнем магіда з Міжріччя, внуком рабина Давіда Халоя, а також зятем видатного хасидського діяча рабина Єхеля Міхеля зі Злочіва. Вже перебуваючи в Століні, рабин Міхелє і вдень і вночі сидів у міським бейт мідраш, вивчаючи Тору разом зі своїм сином Іциком, зятем рабина Арона з Чорнобиля. Дружина Міхелє працювала у магазині, була годувальницею родини, щоб її чоловік і син могли присвятити себе навчанню. Рабин Іцикл вважався генієм, мешканці Чорнобиля його дуже шанували і любили.

Березнівська династія стала більше розвинутою часів рабина Іцикла, якого поважали навіть християни і приходили до нього шукати поради. Однак, більшість хасидів була звичайними ремісниками, що сліпо слідували за своїм рабином і безмежно йому вірили, ввіряючи свою долю до його рук. Рабин Іцикл намагався підтягнути свої хасидів так, щоб училися Тори і промовляли заповіді з великою вірою у Всевишнього. Якщо у когось виникали проблеми і турботи, то біг до рабина. У його присутності забував про біди, відчуваючи себе піднесеним і наповненим духовною силою.

У 1865 р. по смерті рабина Іцикла його місце зайняв син, рабин Йозелє. Хоча Йозелє обіймав ту посаду лише 4 роки, проте того часу вистачило, щоб залишити по собі багато чудових історій. Навіть його смерть гучно пролунала серед хасидів. Багато з них приїхало до містечка на Грізні дні [період від Рош ха-Шан до Йом-Кіпур], проте рабин затримав всіх до Сімхат Тора, сказавши їм: «Не поспішайте, не пошкодуєте». У ніч перед Сімхат Тора покликав усіх своїх синів і сказав, що мають робити. Всю ніч провів з хасидами, наступного ранку пішов до микви, а повернувшись до бейт мідраш віддав Богові душу. Мав тоді заледве 36 років.

Після смерті рабина Йозелє залишилися його дружина Перелє, його прадід реб Арон Чорнобилер і найстарший син, якому тоді було 18 років. Рабин Арон Чорнобилер наказав, щоб старший син, реб Шмуельке, став наступним рабином Березного. Саме так і сталося – 49 років він опікувався духовністю березнівських хасидів. Помер рабин Шмуельке у 1917 р. Серед його родичів був бельській рабин, який славився по всьому світі [ймовірно, мова іде про Іссахара Дова Рокеаха, надзвичайно консервативного рабина, супротивника сіонізму]. По смерті рабина Шмуельке у посадовому кріслі розмістився його старший син Іцикл. Рабин Нахамке оселився у Дубровицях, рабин Йозелє взагалі виїхав до Сарн.

Рабин Іцикл одружився на Хаєлє, яка сама керувала цілим домом. Народила йому два сина та дві доньки. Рабин Арелє поселився у Рівному, а реб Міхелє протягом деякого часу вчився в університеті в Єрусалимі. Ніхто з дітей не залишився в живих. Рабина Іцикла любили на всій Волині і Поліссю, де він обіймав посаду рабина з кінця 1917 р. до кінця 1939 р., на щастя, не дочекавшись часів Гітлера.

З тієї самої династії походив рабин Хаімкє Тойбман з Березного.

 


Синагоги Березного


Велика синагога слугувала місцем, де молилась більшість євреїв Березного, також і у святкові дні, такі як Рош ха-Шан і Йом Кіпур. Головним чином то були хасиди рабина Шмуельке, світлої його пам’яті. Окрім великої синагоги працювали два бейт мідраш та «комерційна» [купецька] синагога, де габаєм [управляючим синагогою] був рабин Іцхок Бічкес. До старого бейт мідраш стікалися євреї усіх соціальних верств, щоб взяти участь у читанні пообідніх та вечірніх молитов [мінха і маарів], а крім того інші – прихильники мітнагдім і хасиди зі Століна. Також то був бейт мідраш казнодіїв. Функціонували Бейт мідраш столярів, синагога кравців, синагога бейт Абрахам. Миньян збирався в так званим Новим місті. У святкові дні сіоністи творили окремий миньян, де збиралися пожертвування на різні цілі.

 


Велика синагога

 
Велика синагога, один бік якої виходив на вулицю Шкільну, а фронтальна частина на Корецьку, з бімою посередині, зіркою та місяцем, височіла над іншими будинками навколо. Від східної стіни підіймався вгору амуд (пюпітр), де в Грізні дні проголошував молитви рабин Іцик, син Йозеля; зліва знаходився арон ха-кодеш, там було виставлено безліч сувоїв Тори, оздоблених срібними коронами та золотими дзвіночками. Сам арон був виконаний у червоно-гранатовому. На вході стояла скринька для свічок, а з правого боку нагорі розміщувався бабинець. До того ж, велика синагога мала окремі маленькі кімнати, де молилися столяри, кравці і чоботарі. Їх використовували по буднях (велика кімната головним чином слугувала для церемоній на Шабат).

До списку невеликих синагог слід долучити два рабинічних бейт мідраш: старий бейт мідраш, де кожного шабату молилися казнодії та синагога бейт Абрахам на вулиці Комісарській.

 


Постаті Березного

 


Світлої пам’яті Рава Нахума Рубена Гутмана «Матеф» [промовця]

 
Саме він приніс до Березного перші риси Хаскали [Просвітництва] та сіонізму. То була незвикла особистість, наділена надзвичайними ораторськими здібностями, глибокими знаннями як традицій, так і сучасності, і пройнята вірою в свою місію. На його проповіді стікалися сотні вірних, які сиділи як прикуті до лав старого бейт мідраш і в літній і в зимовий Шабат.

Його слова лунали як пророцтва. Ось закликає до добрих вчинків, ось розмірковує над етикою, насичуючи свою мову любов'ю, вірою і надією. Так і промайнула година!

Не допоміг наказ рабинів замикати перед ним двері синагог. Відчиняються (не без допомоги заможного зятя Вакса) двері бейт Абрахам, і ось казнодій вже має у своєму розпорядженні пюпітр рабина. Останні десять років перед початком Першої світової війни у злиднях і бідах поширює ідеї Просвітництва і сіонізму. І ось надійшов бурхливий воєнний час, а він, як бездомний, бродить з місця на місце. На чужині, самотній, далеко од своїх учнів і друзів доживає останні дні.

[]…]

Пінхас Люблінер присвятив все своє життя сіоністичній ідеї. Вже одружений, залишив всі свої справи і почав брати участь у зібраннях. Працював в Гордонії [сіоністичній молодіжній організації партії Хітахдут] і в «Керен Каємет ле-Ісраель» [Єврейському національному фонді], був членом Тарбут. Не було жодної установи, в комітеті якої не засідав би Пінхас Люблінер. Пережив Гітлера. Вбитий вже по визволенню Березного.

[…]

Хершель Кайлер, син Бабеля Маквінера, ще за часів своєї молодості став важливою постаттю Березного. У 1938 р. був віце-бургомістром. Був одружений на доньці Клейтесів. Загинув Кайлер під час війни у Костопольським гетто, куди приїхав, щоб зустрітися з працюючим там братом Шмуелєм.

Мотль Шпетрік – походить з кола т. з. робочої інтелігенції. Серед його друзів були старші від нього Фейга Ліберзон, [Янкєль] Пінхусовіч […]; очолив невеличку групку, дякуючи своїй орієнтації, чітким політичним поглядам і створеному образові. Ще за часів навчання у гімназії розпочав революційну діяльність, за що, разом з однокласниками, був відрахований зі школи. Коли Березне було під владою росіян, керував відділенням охорони здоров'я. Останнє викликало ворожість доктора Півонського, лікаря, який відкрив своє справжнє обличчя за німецького панування […].

Шебсель Рахлін – один з перших спортивних діячів у Березному. Разом з Барем Гандельманем заснував першу футбольну команду.

Моше Вакс – один з Цеірей Мізрахі [релігійна сіоністична молодіжна організація] у Березному. Брав участь у партизанському русі опору. Загинув од німецької кулі у лісі.

Сліпа Рахелька – бідна жінка, хоча не жебрачка, бо мала доми, до яких могла зайти, щоб поїсти або попити. В нашому домі теж був такий спеціальний день, коли приходила і поїсти, і попити. Особливо вона любила воду з молоком, проте вода завжди повинна була бути кипляча. Як хлопчик, я завжди дивився, як вона п'є той окріп, дивуючись, чи не обпікає язика.

 


Єврейська ґміна в Березному

 
Хаім Урелес, Лейзор Шпіра, Шмальз-Кельріх, Додє Хендлер, батько Моше Гендельсмана, Авакс старший – це прізвища людей, які керували справами ґміни. Крім того, ще був збирач податків, Лейзор Шпіра, якого через це називали бааль-такса.

 


Херва Кадіша

(Погребальне Товариство)

 
Одним з найзначніших досягнень березнівських євреїв було Херва Кадіша. Майже всі впливові особи єврейської громадськості були членами того товариства. Раз на рік відбувалася зустріч усіх членів Херва Кадіша, на якій її голова – за моїх часів то був Іцхок Пєченік (Йозелє) – звітував о річній діяльності, потім проголошувалась Ель мале рахамім [Боже милосердний] та обиралося нове керівництво з рабином на чолі. Після офіціальної частини був час урочистої вечері з чаркою горілки, рибою, м’ясом і компотом. [...] Товариство ставилося з шаною до небіжчика. [Квод ха-мет], піклувалося о тим, щоб бідняк був одягнений в своє остатнє убрання, найкращий саван. Ушанування померлого вважалося великою честю і міцвою [реалізацією заповіді] у всіх єврейських містечках. [...]

У Березному теж діяла організація Лінат Хацедек [Доброчинний Догляд]. Допомога нужденним людям завжди була важливою для нашого містечка.

 


Бейт Кварот (цвинтар) у Березному

 
Всі мацеви на цвинтарі були дерев’яні, тільки в центрі стояв білий кам’яний охель рабинів. Могили були сховані від ока під товстим шаром трави та іншої зелені, але за допомогою товариства всі надгробки було знайдено, і кожен міг помолитися над своїми. З усього старого цвинтаря залишилася лише єдина братня могила [написано на початку 50 рр. XX ст.], де знайшли вічний спокій всі березнівські євреї, за винятком незначної кількості уцілілих.

 


Гігієна і здоров'я в Березному

 
У Березному, як і у всіх інших містечках Польщі, аж до початку поточного [XX ст.] століття не було жодних лікарів. Була християнська лікарня, але не було єврейських лікарів. Саме тому існувало безліч фельдшерів і «бабок». У Березному був відомий Падшубський [?], а також два брати, але найбільшою популярністю користувався Лейхелє, називаний Медиком. Лейхелє був фельдшером і то його кликали до хворих. Ставив банки, виписував рецепти і, як жартували колись, відправляв дітей на той світ (за тих часів було дуже мало ліків). Всі ті люди допомагали в міру своїх можливостей.

Пізніше прийшла епоха єврейських лікарів, у тому числі і у Березному, населення якого забезпечував медичною допомогою польський лікар др. Півонський. За часів окупації др. Півонський співпрацював з німцями і виявляв ненависть до євреїв у повним розумінні того слова.

У більш складних випадках їздили до Рівного до лікаря Сегала, який був дуже відомий як терапевт з великим досвідом.

Березне було чистим містечком, а в домах дотримувались гігієни, діти були акуратно убрані як на шабат, так і на свята. У Березному не було каналізації, але не було теж ніякої стоячої води. Все виливалося так, щоб всмоктувалося у землю. [...] Вулиці євреї прибирали кожний біля свого дому, а територією навколо магазинів займалися торгівці. Березне дійсно було чистим, доглянутим містечком.

За часів гетто було брудно. Важко було дотримуватись чистоти. Тіснота, голод і труднощі у дотримуванні санітарних норм залишили на людях своє тавро. [...]

 


Пожежі у Березному

 
Березне було цілковито побудоване з дерева, а хати селян криті соломою. Вистачило би іскри, щоб спалахнув цілий дім. За пожежами частіше всього крилася ворожість селян один до одного. Єврейські доми теж були криті…, і якщо виникала пожежа, загорялися в одну мить. Коли панувала криза, траплялося, що ремісники підпалювали будинки, щоб пізніше заробити на їх відбудові. Саме так сталося, коли пожежа вибухнула у 1908 р. Тоді ремісники і торгівці отримали значний прибуток на дерев’яних матеріалах. Згоріло за тих обставин пів містечка.

Дванадцять років пізніше пожежа вибухла знову [...]

 


Культурне життя Березного

 
У 1917-1918 рр. були засновані школи Табут, а деякий час пізніше при школах організовані дитячі садки. Школи Тарбут [у Березному] були засновані діячами сіонізму, такими як, Шмуель Зільберштейн, Моше Бульба, Вельвль Літвак, Нафталі Бейгл та інш. на чолі з Ш. Розенхакем. […] Один із вчителів, Бенцйон Бейгл, також навчав івриту в хедері рабина Елєзера Файвіша Медведа, а найбільш знаним вчителем був Яков Айзман, інтелектуал, філософ марксизму, популяризатор вчень Канта, Гегеля. […]

Навіть старші мешканці Березного в більшості добре володіли івритом [тут мається на увазі іврит як світська мова; мовою молитвеників чи Талмуду володіли чоловіки повсюди]. Були також люди, які читали газети [єврейські] «Хамеліц» [назва означає перекладача і захисника водночас; другий тижневик у Російській імперії, що друкувався на івриті, був заснований у 1860 р. А. Цедербаумом], а пізніше «Хацефіра» [«Ютшенка» - перше видання на івриті, що з’явилося в Царстві Польськім від 1862 р.], яка виходила в Варшаві. […] Приїжджали вчителі з-поза Березного, проте жили вони скромно, бо платню отримували нерегулярно – батьки учнів насилу могли платити за навчання. Незважаючи на це, жоден учень не був відрахований зі школи. […]

Окрім того, в Березному була відкрита школа ім. Переца, де навчалися діти так званих «їдишистів».

Березне мало два читальних зали: один знаходився при бібліотеці ім. Переца, другий був відкритий по ініціативі Нафталі Бейгла у Шпіри на вул. Комісарській. Відбувалися там літературні вечори та читання. […]

У Березному працювали два драматичні гуртки: один при бібліотеці Переца, другий – сіоністичний. Обидва ставили п’єси на їдиш, окремо один для одного, а часом спільно. Деякі члени гуртків демонстрували винятковий акторський талант. Так, коли з-за меж Березного приїжджали театральні діячі і спільно з театральними гуртками міста презентували вистави, то збиралися натовпи мешканців.

Довгий час найбільш розповсюдженим періодичним виданням Березного був «Момент», популяризований Піне Шнайдером та його сестрою. Ясна річ, що сіоністи намагалися поширювати сіоністичну пресу, а саме газету «Хайнт». […] Користувалася популярністю серед читачів Березного теж «Волінер Штіме», що вміщувала кореспонденцію з містечка.

Не лише молодь була зацікавлена і культурно-активна. Євреї Березного займалися діяльністю в рамах таких товариств, як Хевра Мішнайот [вивчення Мішни], Хевра Тегілім [вивчення псалмів] и Хевра Кадіша […]

Працювала бібліотека «Тарбут», яка надавала головним чином доступ до книжок написаних на івриті, однак, не цураючись і тих, що були на їдиш. […] Ролі бібліотекарів абсолютно безкорисно виконували: Гендлер, Шмуель Тойльман, його світлої пам’яті, та ін.

Бібліотека Переца розміщувалась вдома у Ефраїма Літвака на вул. Почтовій. Була то велика кімната, уздовж стін якої стояли місткі шафи з книжками на їдиш. Були там як роботи єврейських класиків, так і шедеври світової літератури. Таке невичерпне джерело давало можливість отримувати знання всім, а особливо молоді, бо та бібліотека дійсно була одною з найкраще обладнаних в околиці: [Янкель] Пінхусовіч і Фейга Ліберзон компетентно допомагали читачам і добре знали кожного з них. Завдяки своїм знанням виховали ціле покоління читачів. Бібліотека Тарбут не могла конкурувати з багатством бібліотеки Переца. […]

Невеличке Березне не тільки мало свою династію рабинів, даєнів [суддя рабиністичного суду] і талмудистів, а ще […] знавців літератури та філософії (хоча їх прізвища і не належать до найбільш відомих). Окрім вже вищезгаданого Якова Айзмана (тепер Бразілай) також треба згадати нашого любого Арелє Печеніка, журналіста у США, та нашого шановного Лейбелє Тойбмана (тепер Йонатан), який співпрацював з «Хашилоах» [видання на івриті], а перед тим – час від часу – з «Хацофе» [першою газета на івриті, що з’явилася в Америці]. Серед інших, потрібно згадати Бена Баруха, що колись писав до «Волінер Штайм», […] та поета Сімха Келріха […] Наш коханий Цві Люблінер, відомий діяч партії Мапам, теж пише до партійної преси [Мапам – робітнича партія, спадкоємиця лівого крила Поалей Сийон, тепер Мерец Хаяхад]; окрім нього також Давід Глезер.

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова