Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Ружани - путівник

білор. Ружаны, пол. Różana, їдиш ראזשינאי

Ружани - путівник

Резиденція Сапіг


Перша писемна згадка про Ружани (Ражани) датована 1490 р. Після переходу у 1598 р. у власність магнатського роду Сапіг Ружана стала їхньою головною резиденцією. Наприкінці XVI ст. канцлер Великого князівства Литовського Лев Сапіга звів на високому пагорбі замок, до якого часто навідувались короновані персони. До прикладу, Владислава IV Вазу в Казимира Льва Сапіги “[…] пригощали з неймовірною розкішшю, де він провів 9 днів”. Крім того, щедрими дарами для гостя від господаря стали: “[…] бельгійський килим вартістю 10 000, для королеви перстень, куплений за 16 000 і соболине хутро, придбане за 3000 в Москві […]”. Завдяки зусиллям Сапігів у 1637 р. Ружанам надано магдебурзьке право та власний герб. Ружанський замок, перебудований за проектом Йогана Самуеля Беккера у 1784–1786 роках, був розкішним палацово-парковим комплексом, який називали поліським або білоруським Версалем. Проте маєток опинився на межі банкрутства, що змусило Олександра Сапігу віддати палац в оренду єврейському підприємцеві Мордехаєві Пінесові.

Ружанські євреї


Перша згадка про ружанських євреїв свідчить, що згідно з постановою Вааду Литви у 1623 р. Ружани увійшли до брестського кагального округу. Від 1662 р. ружанська громада мала статус автономного кагалу. Євреї, що тут проживали, суттєво постраждали під час Північної війни (1700–1721) між Росією та Швецією. Попри це, громада вважалася заможною і у 1721 р. платила 1100 злотих поголовного податку (стільки само збирав кагал у Вільні). Однак фактична ситуація євреїв погіршувалася і вони виїжджали з Ружан. У 1766 р. громада налічувала 326 членів, з яких у Ружанах перебували 154 особи.
В результаті Третього поділу Польщі Ружани опинилися на території Росії. У 1847 р. в Ружанах проживали 1467 євреїв, а у 1897 р. – 3599 (71,7% мешканців). Після того, як у 1-й пол. XIX ст. в Ружанах відкрито 6 текстильних фабрик та кілька прядилень, у них працевлаштувалося багато євреїв із міста та околиць. У 1810 р. Іцко Лейбович, Берко Меєрович та Гершко Янкелевич відкрили суконну фабрику. У 1829 р. євреї володіли трьома фабриками сукна. Окремі єврейські родини орендували землю, на якій вирощували овочі й займалися садівництвом. У 1850 р. біля Ружан утворено два землеробські поселення (їх мешканці у 1884 р. заснували у тодішній Палестині село Екрон, нині Мазкерет-Батья). У 1875 р. в Ружанах трапилася пожежа, в результаті якої згоріло мало не все містечко, вогонь знищив також єврейські доми молитви та синагогу.

 
Синагогальний комплекс


В Ружанах на вул. Якуба Коласа, 6 збереглася будівля колишньої синагоги, зведеної, імовірно, наприкінці XVIII ст. за проектом Самуеля Беккера, придворного архітектора Сапіг. Мурована двоповерхова споруда з головною молитовною залою, квадратною в плані, використовувалася до 1940 р., коли її закрила радянська влада. Будівля сьогодні стоїть пусткою і знаходиться в аварійному стані. Всередині збереглася мурована біма. Біля синагоги стоїть колишня єшива, яка працювала від 40-х років XIX ст. У 1855–1888 роках ружанським рабином був Мордехай Яффе (1820–1891) – один із піонерів першої алії у 1888 р.


Новітні часи


У 2-й пол. XIX ст. в Ружанах діяв єврейський шпиталь. У 1883 р. засновано благодійну організацію Лінас га-Цедек, діяла Талмуд-Тора, де навчалося близько 300 учнів. В Ружанах відкрилося одне з перших в Росії відділень сіоністичної організації Ховевей Сіон (івр. Любителі Сіону), представники якої були учасниками з’їзду в Катовицях у 1884 р. У 1904 р. утворено єврейську самооборони, яка слідкувала за тим, аби в Ружанах не стався погром. У 1905–1907 роках в містечку активізувалися політичні партії.

У міжвоєнний період кількість євреїв-мешканців міста послідовно спадала: у 1921 р. тут проживало 3718 євреїв, у 1939 р. – 3500. У ті роки єврейська спільнота намагалася підтримувати єврейську культуру та освіту; в місті діяла середня школа Тарбут із івритом як мовою викладання, середня школа з їдишем як мовою викладання, приватна початкова школа, театральний гурток. Релігійна громада утримувала будинок престарілих.

Пінес Єхіель Міхель (1843, Ружани — 1913, Яффа) – релігійно-сіоністський діяч, письменник і педагог. Виступав за зміни у єврейському житті (окрім релігійної складової). Деякий час викладав у ружанській єшиві. У 1878 р. як представник лондонського фонду М. Монтефіоре приїхав до Єрусалиму, де досліджував проблеми Палестини. Пінес став співзасновником товариства Тхіят Ісраель (івр. Відродження Ізраїлю) з метою поширення івриту як розмовної мови, а також опікуном благодійних організацій ашкеназької громади в Ерец Ізраїль. Праці Пінеса видані у 1934–1939 роках у трьох томах. На його честь названо ізраїльське поселення Кфар-Пінес.

 
Звинувачення у ритуальному вбивстві


У “Єврейській енциклопедії” Брокгауза і Єфрона (1908–1913) описана історія фальшивого звинувачення у ритуальному вбивстві, яка трапилась у Ружанах:


Письменники


Серед нащадків ружанських євреїв, страчених після процесу про ритуальне убивство, є і Меїр Кринський (1863–1916), засновник першого ілюстрованого часопису про літературу та мистецтво мовою їдиш “Роман Цайтунґ” (їдиш Газета розповідей, 1906–1907), один зі співавторів фолькістського щоденника “Дер Момент” (їдиш Мить), учитель та автор підручників як на їдиші, так і на івриті. Похований на єврейському цвинтарі у Варшаві. Уродженцями Ружан також є Аарон Лібушицький (1874–1942), поет та перекладач із івриту, а також Зеліг Шер (Шерешевський) (1888–1971), письменник, автор низки книг та мемуарів на їдиші. Шер навчався у єшивах Ружан та Слоніма, а також вивчав ткацький фах у Вільні. Брав активну участь у соціалістичному сіоністському русі. Після виїзду в 1909 р. до США почав публікувати статті та оповідання в американських газетах і журналах. Під час Першої світової війни Зеліг служив у лавах американського війська та воював на французькому фронті, де отримав поранення. Коли він повернувся до Нью-Йорку, його оповідання, в т.ч. на військову тематику, почали виходити в американських єврейських часописах “Форвертс”, “Ді Таґ” та інших, а сам автор став одним із редакторів газети “Ді Цайт”. У чомусь подібною була життєва дорога Мелеха Епштейна (1889–1979), історика, журналіста газет “Форвертс”, “Ді Таґ” та “Морґн Фрайхайт”, профспілкового діяча, члена соціалістичних партій та Компартії США, з якої він вийшов у серпні 1939 р. після розкриття факту договору між СРСР та нацистської Німеччини. За двадцять років він описав свій досвід у комуністичній партії в книзі The Jew and communism. The story of early Communist victories and ultimate defeats in the Jewish community, U.S.A., 1919–1941 (англ. Єврей і комунізм. Історія початкових перемог комуністів та остаточних поразок у єврейській громаді, США, 1919–1941, 1959).


Єврейський цвинтар


На Красноармійській вулиці знаходиться старий єврейський цвинтар, на якому збереглося понад 200 мацев. Найстаріші датовані XVII ст.

Іцхак Шамір (Язерницький) (1915–2012) — ізраїльський політик, двічі обіймав посаду прем'єр-міністра Ізраїлю. Емігрував з Ружан до Палестини в 1935 р. Протягом свого активного політичного життя займав низку відповідальних посад: у Моссаді (ізраїльській розвідці), в Геруті (політична партія, метою якої було утворення єврейської держави на усій історичний території Ізраїлю), в Кнесеті. У 2001 р. діяльність Шаміра відзначено Державною премією Ізраїлю.

Друга світова війна та Голокост


Після початку Другої світової війни Ружани зайняла Червона армія. Єврейське населення Ружанів значно збільшилося за рахунок декількох тисяч біженців із територій, зайнятих Третім Рейхом. Більшість із них пізніше вислано у внутрішні райони Радянського Союзу, але частина залишилася в Ружанах. Із початком нацистської окупації (липень 1941 р.) на євреїв Ружанів накладено контрибуцію, обов’язкові примусові роботи, впроваджено численні обмеження та обов'язкове носіння пов'язки зі словом “Jude” на правому рукаві. Організоване окупантами гетто проіснувало недовго. Вже 2 листопада 1942 р. його в’язнів депортували до табору смерті у Треблінці. Увесь центр Ружанів, де розміщувалося гетто, німці спалили.

У 1965 р. в Ружанах зведено обеліск на честь жертв німецької окупації, але згідно з тодішньою практикою на ньому написано про “радянських громадян” без уточнення, що більшість страчених тоді жителів Ружан становили євреї.


Сліди присутності


В Ружанах збереглося багато будинків, збудованих євреями-жителями містечка до війни, серед яких є і колишня аптека. Ружанським євреям присвячена частина музейної експозиції, яка знаходиться у частково відреставрованому замку.

 Варто побачити

  • Синагогальний комплекс (XVIII–XIX ст.), колишня синагога та єшива, вул. Коласа, 6
  • Єврейський цвинтар (XVII ст.)
  • Замок, колишня резиденція роду Сапіг (XVI ст.), вул. Піонерська
  • Костел св. Трійці (1617), вул. Красноармійська
  • Петропавлівська церква (1675), пл. 17 вересня, 2
  • Колишній василіанський монастир (1788)
  • Костел св. Казимира (1792)
  • Колишня корчма (2-га пол. XVIII ст.), вул. Красноармійська

 

Околиці

Лисково (20 км): руїни синагоги (поч. XX ст.); єврейський цвинтар із бл. 150 мацевами; церква Різдва Пресвятої Богородиці (1933); колишній монастир місіонарів (1763–1785); могила Францішека Карпінського; костел Святої Трійці

Косово (26 км): палац Пусловських (1838); церква св. Антонія (XVIII ст.); костел Святої трійці (1878); єврейський цвинтар; садиба, в якій народився Т. Костюшко

Ізабелін (38 км): колишня мурована синагога (XVIII ст.); дерев’яний дім рабина (поч. XX ст.); петропавлівський костел (1778); надгробки, пов’язані з історією литовського кальвінізму: Агати Курнатовської з дому Кішнеровських (пом. 1928) і Феліціана Курнатовського (пом. 1933); церква св. Михайла (кін. XVIII ст.); єврейський цвинтар

Івацевичі (38 км): особняк Голуховських і Юндзвіллів (XVIII ст.); пам’ятник на могилі жертв Другої світової війни; меморіальна таблиця на честь визначення у 1830 р. триангуляційного пункту на Дузі Струве

Порозово (42 км): мурована синагога, сьогодні склад; старий та новий кіркути; костел св. Архангела Михаїла (1825–1828); троїцька церква (1872); садиба у маєтку Багудзенки (XIX/XX ст.); католицький цвинтар та каплиця (1894)

Вовковиськ (49 км): єврейський цвинтар; колекція документів та предметів із гетто у Вовковиському військово-історичному музеї, який знаходиться у т.зв. Домі Багратіона; Замкова гора (Шведські гори), на якій стояв замок (XIV ст.); костел св. Вацлава (1841); церква св. Миколая (1847); цвинтар січневих повстанців

Бронна гора (50 км): пам’ятник на місці страти понад 50 тис. осіб, переважно євреїв

Мапа

Фотографії

Інші матеріали

Ключові слова