Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Театральне життя в Ковелі

Яков Тейтелькар, Театральне життя в Ковелі. Книга пам'яті Ковеля (Ковель; сефер едут ве-зікарон ле-кегілатену ше-ала алега га-корет), Тель-Авів. 1957. Переклад з івриту — Ярон Кароль Бекер; переклад з польської — Володимир Дишлевук.

Театральне життя в Ковелі

Під царською владою, аж до Першої світової війни, театральні вистави на єврейській мові (ідиш) були суворо заборонені. Рідко тут виступали колективи з Варшави, Вільна та інших міст. Ці колективи намагалися перехитрити владу і обійти закон. Вони подавали свої спектаклі як німецькомовні п'єси, хоча насправді вони були написані на діалекті deutsch merich — ivri teisch. Елементи німецької мови були в ньому сильніші, ніж чиста єврейська мова (ідиш).

На ці спектаклі приходили переважно заможні верстви населення та єврейсько-російська інтелігенція. Маси простих глядачів менше цікавилися такими мистецькими заходами.

Розвиток театру на народній мові — ідиш почався з початком Першої світової війни, а конкретніше — під час німецької окупації, коли євреї отримали відносну свободу в соціальній та культурній сферах на рідній мові. Однією з причин, яка була серйозним приводом для створення “єврейського драматичного гуртка”, була специфічна економічна ситуація, яка склалася в місті. Ковель тоді був переповнений євреями-біженцями із сусідніх сіл через війну і революцію. Єврейські жителі прийшли на допомогу своїм братам, організовуючи мережу соціальної допомоги — серед іншого, вуличну їдальню. Оскільки пожертв на благодійну діяльність було недостатньо, тоді серед єврейської інтелігенції виникла ідея створити драматичний гурток, який би об'єднав приємне з корисним — високий художній та театральний рівень із можливістю віддавати частину доходів від виступів на соціальну допомогу.

В гуртка були два “рушії”: талановитий режисер Моше Пугач, а також щедрий меценат і керівник гуртка Моше Каган. Обидва — здібні ентузіасти театру, які отримали свій театральний досвід у країні, де на той час процвітало єврейське театральне життя — у Сполучених Штатах.

Основною метою ініціаторів було розвинути серед широких мас театральний смак і любов до театру. У дібраному ними репертуарі виявилися найкращі європейські п'єси та кілька прекрасних спектаклів Гордіна і Гольдфадена. Виступи вони готували надзвичайно сумлінно і відповідально: три, чотири рази на рік. Дуже швидко навколо них зібралася команда молодих театральних талантів.

Під впливом діяльності гуртка в місті зникло традиційне єврейське презирливе ставлення до “Ті-Атер” як до Пурім-Шпіль і до акторів як до “коміків”, що ведуть на розпусний хибний шлях. Можна сказати, що у цій сфері закінчилась війна між поколіннями. Цей драматичний гурток в його перші роки також формував зв'язок і міст між ковельською аудиторією та театральними колективами з інших міст: Вільнюса, Варшави, котрі, приїжджаючи до Ковеля, виступали в приміщенні місцевого театрального гуртка. Тут ці колективи отримували допомогу і технічну підтримку, а також добрі поради про те, як отримати визнання ковельскої публіки.

Навколо основної мети драматичного гуртка, якою був розвиток театрального смаку в ковельської аудиторії, зосередились усі прошарки населення. Також і єврейсько-російська інтелігенція, вихована в лоні російської літератури і яка дивилася з презирством на мову ідиш як “жаргон”, з часом змінила свій підхід до єврейської літератури, до якої раніше була далекою, і навчилася її цінувати. Крім того, активно в гуртку працювали “фолькісти”. І навіть національні сіоністські кола, особливо прив'язані до культури івриту, наблизилися до колективу. Спільнота релігійних євреїв-міщан, яка виступала проти театру як такого, зробила поступки культурному прогресу і почала відвідувати спектаклі.

Таким чином "Єврейський драматичний гурток" став позапартійним і нейтральним осередком, що поєднував і приймав у культурно-освітньому центрі всі молоді сили, аматорів народного мистецтва, театру і прихильників підйому загального культурного рівня населення. Кожна із вищезазначених груп приносила щось своє до діяльності гуртка; саме тому він став популярним і здобув підтримку всієї єврейської громади Ковеля.

Однак зміни економічних умов у результаті антисемітської політики уряду почали давати про себе знати, і з часом вплинули на художній апетит та імпульс членів колективу, а також і на глядачів. Хтось одружився, хтось емігрував, і тоді прийшли нові члени, які вже менше дбали про мистецький рівень гуртка.

На місце режисера Пугача прийшов новий керівник гуртка Торн, дуже талановитий комік, який, проте, не дбав про підтягування глядачів до рівня виступів, але більше старався, щоб адаптувати рівень виступів до рівня глядачів. А потім із членів “старої гвардії”, яка мала відчуття культурної місії, в команді залишилося всього кілька людей. Хоча, з іншого боку, Торн зумів достукатись до верств молодих робітників і до любителів театру, які були серед них. Торн також почав розширювати діяльність гуртка на довколишні містечка неподалік Ковеля — і зі значним успіхом. В результаті цього і завдяки дуже активній діяльності Халата, керівника команди організаторів, драматичний гурток проіснував до останніх днів перед Голокостом.

Мапа

Рекомендоване

Фотографії

Ключові слова