Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Воложин - путівник

біл. Валожын, пол. Wołożyn, їдиш וואָלאָזשין

Воложин. Дзвінниця костелу Св. Йосипа 1816 року. Плац Свободи
Воложин. Дзвінниця костелу Св. Йосипа 1816 року. Плац Свободи (Фотограф: Санько, Павло)

Влошин

Перші писемні згадки про Воложин знаходяться в німецьких хроніках кінця XІV ст. – хрестоносці, які проходили через поселення, назвали його “Flosschein” – Влошин. У 1407 році великий князь литовський Вітольд видав привілей, за яким Воложин перейшов у власність віленського старости – Войцеха Монвіда. Містечко було власністю Монвідів, Верейського, Ґаштольдів, Слушків, Радзивіллів, Чарторийських, Тишкевичів. У XVI ст. і XVIII ст. Воложин входив до складу Віленського воєводства, пізніше – до Новогрудського воєводства, потім знову до Віленського, що були частиною Великого князівства Литовського.

У другій половині XVI ст. – на початку XVII ст. у Воложині раз в тиждень відбувалися торги. На початку XVII ст. містечко складалося з ринку і трьох вулиць. У 1690 р. тут було 83 двори, а на початку XVIII ст. можна було нарахувати 107 дворів, п’ять вулиць (Віленська, Сморгунська, Мінська, Крива, Тильна), два костели і дві церкви. У 1790 році тут існувало вже 186 дворів.

У 1793 році містечко було приєднане до Російської імперії як частина Ошмянського повіту Віленської губернії. У 1803 р. Воложин купив граф Йозеф Тишкевич. Тоді містечко нараховувало 2446 мешканців. У 1803 – 1806 рр. Тишкевич побудував у центрі містечка палацово-парковий комплекс з великою оранжереєю (проект А. Коссаковського), а також костел св. Йосифа.

Опис Воложина з 1880 року інформує: “В містечку знаходиться три православні церкви, кабінет тимчасового судового слідчого, будинок адміністрації, управління волості, народне училище, поштова станція, аптека, магазини, шинки, млин, синагога і два молитовних будинки. Селяни займаються рільництвом, євреї – торгівлею. Протягом року тут відбуваються п’ять ярмарків, оборот з яких сягає квоти 4 тис. рублів, а кожної неділі організовуються торги”.

Євреї з Воложина

Ймовірно, євреї почали жити у Воложині у XVI ст. Згідно з переписом населення у 1766 р. місцевий кагал налічував 383 єврея. У другій половині ХІХ ст. близько 2 тис. євреїв Воложина складали понад 70% населення містечка. Під кінець ХІХ ст. у містечку було 523 будинки (в тому числі два мурованих), а населення налічувало 2446 осіб (406 православних, 140 католиків, 1900 євреїв). Найбільш сприятливими для євреїв були 1803 – 1840 рр., коли містечком управляв Йозеф Тишкевич. У 1809 році він видав євреям конвенційний документ та інструктаж, який гарантував ряд прав та встановлював податки. Прихильними до євреїв також були наступні постанови: “Всі ділянки, якими володіли євреї, а також будинки, солодівні, гуральні, магазини, що на них знаходяться, як ті, що вже існують, так і ті, що плануються у майбутньому, мають вважатися беззаперечною власністю євреїв і їх спадкоємців, за що вони зобов’язані сплачувати щорічний чинш; з чиншу звільнені місця, де знаходиться синагога, школи, шпиталь, лазні, цвинтар”. У 1900 р. віленський губернатор черговий раз просив про затвердження вибору євреїв на членів міського староства (у тому числі старости), бо, як писав, “Воложинська міська громада складається винятково з євреїв, міщан-християн у нас зовсім немає”.

Велику роль у житті єврейської громади відігравала синагога. Вона була не лише домом молитви, місцем науки, але також місцем зібрань громади, її духовним і суспільним центром. Згідно з проведеним у 1868 році переписом населення у Воложині існували три молитовні школи – одна мурована і дві дерев’яні. Згідно з інформацією 1897 р. євреї Воложина володіли однією синагогою та чотирма бейт га-мідрашами.

Матір єшив

Духовне життя містечка процвітало завдяки єшиві, яку заснував у 1803 р. Хаїм бен Іцхак з Воложина. Воложинська єшива Ец-Хаїм (івр. Дерево життя) стала також прототипом і моделлю для всіх талмудичних навчальних закладів у Східній Європі, Ізраїлі, США та інших країнах. Саме ця єшива мала великий вплив на духовне життя так званих литваків. У єврейському релігійному світі воложинську єшиву називають ем а-єшівот (івр. матір єшив). Будинок єшиви був споруджений у 1806 р. (згідно з іншими джерелами, був відбудований після пожежі 1865 р.).

Учнів єшиви ставало щораз більше і під кінець 1880-х років їх було понад 400. Репутація цього закладу приваблювала студентів з інших країн, в тому числі з Великої Британії, Німеччини, Австро-Угорської імперії та США. В середині ХІХ ст. попри небажання ректора єшиви почали відчуватися впливи нового етичного напрямку, відомого під назвою мусар. Щораз більше проникали до неї також ідеї Гаскали, а у 1880-х роках учнів почав приваблювати сіоністичний рух Ховевей Ціон.

Воложинська єшива відрізнялася від інших подібних інституцій методикою навчання та його організацією. Кошти на неї збиралися не тільки у Воложині, а також надходили з найдальших місць. В результаті єшива була незалежною від будь-якого впливу чи тиску зі сторони локальної спільноти. Навчальний процес відбувався протягом 24 годин на добу. Це відображало погляди її засновника, який вважав, що саме існування всесвіту пов’язане з вивченням Тори. Всі студенти були зобов’язані до самоосвіти. Окрім цього, кожен учень єшиви отримував невелику стипендію для задоволення елементарних потреб.

Єшива розвивалася до Першої світової війни. Заняття припинилися лише після наближення до Воложина лінії фронту, тоді єшиву було перенесено до Мінська. Заклад заново відкрито у 1921 році, але число студентів було значно меншим. Єшива продовжувала існувати до Другої світової війни. Її останні 64 студенти загинули від рук нацистів.

Учені Писання

Хаїм бен Іцхак з Воложина (1749 – 1821) – рабин і педагог, учень Ґаона з Вільна Еліаша бен Соломона Зальмана, засновник єшиви. Головна праця Хаїма з Воложина – Нефеш га-Хаїм (івр. Основа життя), видана посмертно у 1824 році. Народився і помер у Воложині.

Хаїм га-Леві Соловейчик (1853 – 1918) – видатний вчений та ректор єшиви у ХІХ – ХХ ст. За життя Соловейчик не опублікував жодної праці, його наука і спосіб навчання передавалися з уст в уста його учнями в інших литовських єшивах. Лише невелику частину своїх нововведень, яку вважав повністю перевіреною, Соловейчик опублікував. Запропонована Соловейчиком методика вивчення Галахи використовується донині у єшивах литовського типу.

Друга світова війна і Голокост

У вересні 1939 р. Воложин зайняла Червона Армія, а 26 червня 1941 року він опинився під німецькою окупацією. Невдовзі після зайняття міста німці створили тут гетто. Розпочалися переслідування і розстріли єврейського населення. Існувала таємна єврейська організація руху опору. Згідно з матеріалами, виданими Національним історичним архівом Білорусі, у Воложині в період 1941 – 1944 рр. відбулося шість акцій ліквідації євреїв, під час яких загинуло близько 3,5 тис. осіб. Найкривавіші події відбулися у червні та липні 1942 р., коли на території єврейського цвинтаря було розстріляно близько 2 тис. осіб. Відділи радянської армії зайняли Воложин 5 липня 1944 р.

В околицях можна знайти пам’ятник в’язням гетто біля підніжжя Високої Гори, де у вересні 1942 року було розстріляно близько 1 тис. осіб, а також пам’ятник на могилі євреїв, вбитих у жовтні-листопаді 1942 р. на міському стадіоні (100 – 200 старих, жінок та дітей). Навесні 2015 р. на цьому місці було висаджено парк.

Сліди присутності

Єврейський цвинтар знаходиться на пагорбі на північ від будинку єшиви, біля перехрестя вул. Кірова та вул. Купали. Він обгороджений, збереглося кількасот надгробків. У 90-х рр. ХХ ст. за кошти єврейських організацій з-за кордону територію єврейського цвинтаря було впорядковано, відреставровано пам’ятники. На цвинтарі знаходяться, зокрема, могила засновника воложинської єшиви Хаїма бен Іцхака, а також інших рабинів, пов’язаних із містечком. Тут теж знаходяться братські могили періоду Голокосту, пам’ятна таблиця, присвячена вбитим під час Другої світової війни євреям Воложина. Останній похорон на цвинтарі відбувся у 1957 році. Некрополем опікуються останні євреї, які проживають у містечку.

Будинок єшиви після Другої світової війни був перероблений під ресторан. У 1998 р. під час візиту колишнього прем’єра Ізраїлю Шимона Переса, який походив з Вишневого, що недалеко від Воложина, було досягнуто порозуміння щодо реконструкції будинку з нагоди 200-ліття заснування єшиви. Сьогодні він є власністю Спілки релігійних єврейських громад Республіки Білорусь. На будинку знаходиться пам’ятна таблиця. У 2010 році Національний Банк Республіки Білорусь випустив пам’ятну срібну монету номіналом 10 рублів, присвячену воложинській єшиві.

Варто побачити

  • Будинок єшиви (1806), вул. Кірова 2
  • Єврейський цвинтар, вул. Кірова
  • Воложинський регіональний краєзнавчий музей (вул. М. Горького 9; тел. +375 177255865; e-mail: [email protected])
  • Воложинський палацово-парковий комплекс Тишкевичів (1782 – 1896), вул. Білоруська
  • Костел св. Йосифа (1816), пл. Свободи
  • Церква св. Костянтина і Олени (1886) вул. Совєтська
  • Міський палацик на старому ринку, південна частина пл. Свободи

Околиці

Вишневе (23 км): місце народження Шимона Переса, костел Пресвятої Діви Марії (1442); церква св. Кузьми і Дем’яна (1865); господарський двір Хрептовичів, єврейський цвинтар, братська могила жертв Голокосту у селі Геленове.

Городок (30 км): стара синагога (1875); старий єврейський водяний млин (ХІХ ст.); руїни єшиви (поч. ХІХ ст.); єврейський цвинтар, бл. 100 мацев, пам’ятник жертвам Голокосту; церква св. Трійці (1884); городище (ХІ – ХІІ ст.); Літературний музей

Ів’єнець (32 км): колишня синагога (1912); будинок рабина, сьогодні музична школа (ХІХ ст.); єврейський цвинтар; костел св. Архангела Михаїла, так званий “білий” (1702–1705); монастир францисканців; костел св. Олексія, так званий “червоний” (1905–1907); католицький цвинтар (ХІХ ст.); залишки господарських споруд двору; будинок-музей Аполінарія Пупко

Молодечно (37 км): колишня синагога (поч. ХХ ст.); військова забудова: офіцерське казино, підофіцерський дворик, комендатура, казарми (1922 – 1939); монастир тринітаріїв (XVIII ст.); залізничний вокзал; церква (XIX ст.); меморіальний комплекс Шталаг 342 на вул. Замковій; замчище зі слідами валів бастіонового замку (XVI – XVII ст.)

Раков (40 км): дерев’яна забудова старої єврейської вулиці; єврейський цвинтар (XVII ст.); пам’ятник на честь жертв в місці спаленої синагоги; церква Переображення Господнього (1730 – 1793); цвинтарний костел св. Анни (1830); костел Пресвятої Богородиці (1906); музей-галерея “Янушкевичі”; городище біля костелу

Радошковичі (56 км): стара єшива, сьогодні магазин (ХІХ ст.); церква св. Іллі; костел св. Трійці; єврейський цвинтар на пагорбі; цвинтар польських вояків з Першої світової війни

Заславль (58 км): історико-археологічний музей; церква Переображення Господнього (1577); руїни бастіонового замку Яна Глебовича; старий християнський цвинтар; єврейський цвинтар

Мапа

Фотографії

Інші матеріали

Ключові слова