Буськ. Карта історико-культурної спадщини

Існує інша версія походження міста пов’язана із назвою лелеки («бузьок», «бузько»), що зображений на міській геральдиці. З цим птахом пов'язана легенда про заснування міста. У ній йдеться про лелеку, який начебто допоміг дружині Давида Ігоровича вибратися із боліт густого лісу на суху горбисту місцевість. На тому місці князь звелів спорудити укріплене городище і назвав його за іменем птаха - Бусько. Окремі дослідники пов'язують назву міста з іменем слов'янського вождя Божа. Коренем своїм це ім'я збігається з племінною назвою бужан.

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

"Галицька Венеція" - так в минулому називали одне з найдревніх міст, розташованих на кордоні Львівщини та Поділля. Місто розташоване на берегах чотирьох річок. Тут Полтва об’єднується з Бугом, також тече Солотвина і Рокитна. Крім того, місто було оточене ставками і водянистими болотами. У Баварському географі, що датується першою половиною ІХ ст., бужан вміщено у список 58 слов'янських племен і згадано про  укріплене городище. Перша згадка про Буськ (Бужеськ) присутня в літописі “Повість минулих літ” і датується 1097 роком. Археологи знайшли на місці нинішнього міста три ранньосередньовічні поселення. Укріплене поселення, розташоване серед водно-болотистих територій, було важкодоступною фортецею. В 1100 році на з'їзді руських князів у Вітичі було вирішено передати Буськ князю волинському і дорогобуському Давиду Ігоревичу, внуку великого князя Київського Ярослава Мудрого, позбавленого престолу у Володимирі.

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

Busk

‹ ›

В період 1100-1112 роках місто було центром окремого князівства, а пізніше стало власністю князів белзьких. У ХІІІ ст. добре укріплене місто-фортеця Буськ відігравало роль форпосту на кордоні Волинського, а згодом і Галицько-Волинського князівств. У 1241 році Буськ був спалений під час монголо-татарського нашестя на Русь ордами Батия. В 1277 році Буськ стає власністю Болеслава Мазовецького, якому його тесть Олександр, князь володимирський і белзький, віддав обидва князівства як посаг за своєю дочкою. За його владарювання місто дощенту знищили татари.

Близько 1370 року першим буським старостою був Ян Тарновський, воєвода сандомирський. У 1396 році польський король Ягелло подарував Белзьку землю разом з Буськом Земовиту ІV як посаг за сестру Олександру. Князь Земовит своїм привілеєм, виданим у Сокалі в 1411 році, надає місту Маґдебурзьке право.

У 1462 році після смерті бездітного князя Владислава II (Плоцького) князівство белзьке разом з Буськом стало частиною польського Королівства Казимира Ягеллончика. Белзьке князівство перетворилося на Белзьке воєводство, Буськ став центром повіту. 1484 року король підтвердив магдебурзьке право, і надав привілей на вилов риби. У 1499 році король Ян Ольбрахт звільнив місцевих торговців з повинностей води, мостей та інших. У 1430 році Буськ спалило військо князя Свидригайла, а в 1442 році — татари. По черзі Белзом володіли Казимир (помер у 1447році), Владислав І (п. 1455), його сини – Земовит VІ (п.1462) і Владислав ІІ (п.1462). Після цього Белзька земля на постійно повертається до Польської Корони. З 1444 року в Буську відновлюється староство, місто починає новий етап життя, що шрунтувався на привілеях польських королів. У 1516 році місто відбило татарський напад, однак було зруйновано в 1654 році військом Богдана Хмельницького, а в 1672 році — татарами.

Розташування Бузька було дуже зручним через торговий шлях, який йшов від Бугу та Вісли і аж до Балтійського узбережжя. З приїздом людей до містечка розширювалися його території: поряд з Старим Ринком було закладено ще два ринки - Середній та Новий Ринок. Відповідно сформувалися три райони: Старий, Новий і Центральна частина міста. Синагога була розташована у Старому місті. У центральній частині міста був побудований будинок старости і його канцелярія, церква Святого Духа, королівські і домініканські млини та житлові будинки. У частині нового міста була церква Богоматері, декілька будинків шляхти і єврейських домів. Саме тут знаходився комерційний центр Буська. Окремо стояв домініканський монастир. Велика кількість річок, ровів і каналів, а також болотиста земля ускладнили зв'язок з кожною з цих частин, водночас створюючи унікальний характер Буська, через який він отримав назву "Галицька Венеція".

Після того, як у 1484 році Буськ отримав підтвердження міських прав, тут оселилися люди з Валахії. Прихід нових поселенців сприяв розвитку міста. З 1540 року старостами міста були представники польської родини Гурків. Відомо, що Станіслав Гурка у 1573 році запросив євреїв до міста. Проте єврейське поселення тут було набагато раніше, адже найстаріший надгробок на єврейському кладовищі датується 1510 роком. Перший документ, який згадує про єврейську присутність у місті походить з 1454 року. Гурки були кальвіністами, а Буськ став одним з перших центрів кальвінізму на Русі. Протягом деякого часу тут було ліквідовано католицьку парафію, що спричинило до протестів городян і консисторії Львова. Гурки також сприяли значному економічному розвитку міста. Заснували паперову фабрику, яка діяла до 1788 року. Вони побудували замок і оточили місто обороним муром. Саме вони в шістнадцятому столітті створили поділ на три основні частин міста - Старе місто, центральне місто, де була резиденція мера і церкви Святого Духа і Нове Місто.

У 1502 році король Олександр звільняє буських євреїв від податків на три роки, а Сигізмунд І в 1510 році поширює міські привілеї на людей католицької та православної конфесій. В 1518 році краківський сейм, з причини нанесеної татарами шкоди, звільняє євреїв від різних чиншів (шос) у квоті 20 флоринів, а також інших податків на один рік. 10 квітня 1550 року буським євреям підтверджуються права і торговельні привілеї, а також право купівлі і продажу будинків, що було підтверджено ще раз у 1564 році.

У 1655 році місто і замок були повністю знищені об'єднаними військами Богдана Хмельницького та московського боярина Бутурліна. Відновлено замок було лише в другій половині XVII століття, коли Буськом володіли Яблуновські. Ця родина правила містом впродовж чотирьох поколінь. За їх правління єврейський Буськ став містом саббатизму і франкізму. Рабин Нахман Самуель Галеві був великим прихильником "Третього Месії" Якуба Франка. Саме він представляв франкістів під час львівського диспуту, коли франкісти заявляли від імені євреїв, що Месія вже був, що є Трійця. Тому Галеві заявив про свою готовність прийняти християнство. Рабин Буська був серед 1000 прихильників Франка, що офіційно перейшли в католицизм у варшавській катедрі у 1759 році. Він прийняв ім’я Петра Якубовського. Сам Яків Франк відцурався від львівського диспуту і не прибув на нього. Незважаючи на це, разом з послідовнаки він охрестився. Завдяки підтримці Франка буськими євреями, король Август III визнав Буськ одним з головних міст франкістів у державі.

В XVI столітті у місті працювали чотири водяні млини. У 1539 або 1541 роках була створена паперова фабрика. У 1581 році на виготовленому на ній папері була надрукована Острозька біблія. Папірня діяла до 1788 року. Буськ став осідком графства. З 1540 року три покоління родини Ґурків займали пост губернатора. Перший з них Єдрій Ґурка спробував обмежити права громадян. У 1543 році городяни ініціювали проти нього позов, в якому перему здобули міщани. У 1582 році король Стефан Баторій визнав Буськ вільним королівським містом. З 1670 року стаоростами Буська були почергово чотири князі Яблонські. Вони також намагалися обмежити права громадян, використовуючи той факт, що привілеї міста були спалені під час вторгнення військ Хмельницького. Натомість у 1742 році король Август III підтвердив привілеї Буська. З 1763 року стоаростою став Йосип Мієр. Він спричинився до швидкого розвитку міста, створюючи промислові об'єкти. У місті збудував тартаки, випалював вугілля, започаткував виробництво дьогтю і смоли, гасив вапно і поташ. Він також виплавляв залізо і скло.

У 1772 році Буськ потрапив під владу монархії Габсбургів. Яблоновські продали Буське володіння Йозефу Мієру, що походив з шотландської родини. Відбулося це у 1763 році. В 1772 році, коли в результаті першого розділу земель Речі Посполитої Буськ опинився під владою Австрії, він був визнаний власністю Мієра. З цього часу відбувався швидкий розвиток міста як промислового центру. Мієр побудовав тут тартаки, скляні гути. Для роботи запросив майстрів з Чехії та Німеччини. Його син, граф Войцех Мієр побудував у 1810 році палац, який зберігся донині. Буськ залишався у Мієрів до 1879 року. У 1849 місто згорло, втративши свою економічну потугу. Після Мієрів Буськ успадкувала сім’я Баденів. Граф Казимир Бадені, один з представників цієї родини, у 1888 році був призначений намісником Галичини, а в 1895-1897 роках займав пост прем'єр-міністра Австро-Угорської імперії. Потім він оселився в Буську, де залишився до своєї смерті. Після власника маєтку був його син Людвик Йозеф Бадені. Сім'я Баденів вела дуже прихильну політку щодо євреїв. Існують перекази про те, як Казимир Бадені розмовляв з місцевими євреями на ідиш, підтримував бідних євреїв, звільняючи їх від податків.

В XIX столітті Буськ був провінційним містечком, яке оминула індустріалізація. Залізничний вузол влаштували в сусідньому містечку Красне. У 1884 році Буськ налічував 5297 жителів. Серед них 2001 католиків латинського обряду (37,8%), 1640 греко-католиків (31,0%), 1566 євреїв (29,6%), 69 Євангелічно-Аугсбургзьких протестантів (1.3%), 17 Євангельско- Реформаторських протестантів (0,3%).

На початку ХХ століття відбулася велика хвиля еміграції до Сполучених Штатів. Багато єврейських ремісників, дрібних торговців та інших безробітних залишали Буськ, емігруючи до Америки. Серед них були пан Макс Кремніц і його дружина Регіна. У серпні 1914 року більшість євреїв Буська втекли перед загрозою російського вторгнення. Деякі з цих біженців втікали до Відня, інші оселилися в Богемії Угорщині чи інших місцях, віддалених від лінії фронту. Біженці швидко пристосувалися до нового середовища. Вони ставали робітниками, організовували бізнес. Більшість з них не повернулися в Буськ.

Під час Першої світової війни Буськ був окупований російськими військами від серпня 1914 до липня 1915 року. У листопаді 1918 року став частиною ЗУНР, яка створила у місті базу своєї нечисленної авіації. У травні 1919 року Буськ захопила польська армія. Під час війни з більшовицькою Росією в серпні 1920 року місто було тимчасово захоплено Кінною армією під командуванням Семена Будьонного.

У 1921 році у Буську проживало 1460 євреїв. У міжвоєнний період Буськ був провінційним містом. Хоча воно знаходиться близько до Львова, тоді місто було частиною Тернопільського воєводства. У 1939 році населення налічувало 8000 осіб, з них 4000 поляків, 2500 євреїв і 1500 українців.

Після окупації Червоною армією Буська у вересні 1939 року радянська армія організувала тут табір військовополонених. Табір було створено у стайнях маєтку родини Бадені. Тут перебувало близько 1000 польських військовополонених. Вони були змушені будувати дорогу Львів-Київ. На момент нападу Німеччини на Радянський Союз, місцевий НКВС вбили 35 людей в ув'язненні. Німці увійшли у місто наприкінці червня 1941 року. Українці почали погром у місті, однак їх зупинив священик греко-католицької Калинович. Не вдалося врятували тільки 30 людей, звинувачувачених у співпраці з російськими військами, їх розстріляли німці. У Бусько в той час проживало близько 1900 євреїв. Призначено юденрат, який намагався допомогти єврейській громаді. 21 серпня 1942 року відбулася Акція, під час якої місцевих євреїв було депортовано разом з євреями з Кам’янки-Струмилової до табору смерті в Белжець. Інша, більша акція, пройшла 21 вересня 1942року. Німці організували масовий розстріл євреїв з Буська і Кам’янки. Загинуло близько 2500 осіб. Велика група євреїв та членів юденрату залишилася в Буську до 21 травня 1943 року. Наприкінці 1942 року було створено ґетто, в якому поміщено євреїв з околиць. Навесні 1943 року тут перебувало 2500-3000 осіб, у тому числі біженці з ліквідованих гетто. Решта євреї були вбиті в Буську 21 травня 1943 року. Група обраних чоловіків була відправлена німцями до Янівського концентраційного табору у Львові.

У травні 1944 року більшість поляків покинули місто, насамперед через протистояння з УПА. Після війни міщани почали відновлювати зруйноване місто. Буськ став адміністративним центром. У 1963 році було ліквідовано Буський регіон, але відновлено наприкінці 1966 року.

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Ґрунтовніші відомості про вік Буська дають археологічні знахідки. На території сучасного Буська виявлено три городища руського часу – «Велике», «Мале» (на території міського парку при злитті річок Західний Буг та Полтви), і «Волянське» (на території передмістя Воляни). Під час археологічних досліджень території міста у 2000–2013 роках було виявлено об'єкти, які належать до культур різного часу, зокрема культури лінійно-стрічкової кераміки, локального варіанту трипільської культури, артефакти та споруди малицької, висоцької, черняхівської культур. На усій території міста фіксуються залишки жител, знаряддя праці та інші побутові речі, що датуються VIII–XIII ст. Найранішим із зафіксованого археологами матеріалу є рештки заглибленого об'єкта, розкопаного у центральній частині міста в 2004, кераміку і речовий комплекс з якого датовано VIII ст. Після розпаду дулібського союзу племен, який так і не переріс у перше слов'янське протодержавне утворення, Буськ став племінним центром бужан.

Релігійні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У ХІХ столітті в місті існували велика кам'яна синагога, костел св. Станіслава, дерев'яні церкви св. Онуфрія та св. Параскеви. Всі ці архітектурні пам'ятки існують до сьогодні, хоча перебувають у різному стані збереженості.

Цивільні інституції Пряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Школи

У Буську було дві державні початкові школи (з 7 років) для хлопчиків і дівчаток, але не було старшої школи. Багаті батьки відправляли своїх дітей до старших класів у сусідні школи в Кам’янку-Струмилову, Броди, Золочів або Львів. Ті, хто не міг дозволити собі навчання в школі, займався вдома. Багато з них успішно здали випускні іспити і надалі шукали університет, в який могли б вступити для продовження навчання. У Буську не було єшиви, хоча будь-який студент, який бажав продовжити свої релігійні студії після "хедеру", міг навчатися у "Клаузі" ("Clause"). Там місцеві рабини допомагали їм у вивченні Талмуду та інших юдейських книг. У місті було декілька видатних вчених, які були добре вишколеними у юдаїці і загальних дисциплінах, які вивчили зазвичай приватно. Єврейське національне відродження було присутнім у Буську з самого початку.

Вихованці «клауза», а також інші студенти вивчали іврит. У 1908 році була створена вечірня школа для викладання івриту. Першим учителем школи був Ізраєль Барух (Hahn), який потім жив у Хайфі, Ізраїль. Він написав спогади про першу єврейську школу у Буську. Інші єврейські школи були засновані в 1921 році. Вони сприяли поширенню розмовного івриту, як сучасної живої мови, а також розумінню Біблії. Вивчення івриту спричинило появу "Chalutzim" (піонерів) для Ерец Ізраель. Багато молодих людей продовжували навчання івриту на курсах для вчителів та у Вищій школі івриту та інших інституціях у Львові.

Організації

Євреї Буська брали активну участь у різних заходах сіоністських організацій. У місті діяли різні сіоністичні молодіжні організації, серед них "Ха-Шомер Хацаір", "Ґордонія". "Ахвах", "Бетар" та чимло інших. Окрім цього у місті діяли всі сіоністські політичні партії: "Сіоністсти", "Хідахдут" "Ревізіоністи" "Поалей-Ціон лівих", "Яд Харуцім".

У Буську діяла футбольна команда і спортивний клуб під назвою "Бар-Кохба". Кілька "халутцім" з Буська приєдналися до третьої ліги в Ізраїлі. У цей час їм довелося зіткнутися з багатьма труднощами життя в Ізраїлі. Одним з них був Майер Дрор (Шор), засновник "Хашомер Хацаір" ("Hashomer Hatzair") в Буську. Дрор побудував свій будинок в Кфар Єхезкель і створив успішний бізнес експорту плодів. Буськ був дуже важливою ланкою в історії діаспори євреїв.

УрбаністикаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

На початку XV ст. містечко стало важливим торговим і ремісничим центром. Будучи розміщеним неподалік “Чорного шляху”, яким татари здійснювали напади на Україну, Буськ почав зростати як оборонний центр уже з 1-ої половини XV ст.

Активна відбудова міського середмістя та фортифікацій почалась тільки у XIV–XV ст., а у 1411 р. Буськ, як власність мазовецького князя Земовита IV отримав магдебурзьке право. Саме у цей час економічного та культурного відродження міста формується забудова Буського середмістя, структурованого на три частини, що виникали в міру розширення міських територій: Старе Місто із парафіяльним костелом Св. Станіслава, церквою Св. Миколая та синагогою (XIV–XV ст.); на межі XIX–XX ст. назва затерлася і змінилася на Ринок. Середнє місто зі старостинськими будинками, канцелярією, королівським та домініканським млином та костелом Св. Духа (XV–XVI ст.).

У XV ст. у Буську були засновані об’єднання ремісників – цехи. Міське управління отримало привілей збирати по 4 ґроші від лану і чинш з городів на потреби міста. Мешканцям було надано два лани на пасовиська, дозвіл ловити рибу в Бузі та Полтві сітками, а також бущанам, окрім русинів, надавалось право варіння пива і лікерів у місті та довкола нього на відстані одної милі. Іногороднім купцям заборонялось продавати свої товари в місті і околицях без дозволу магістрату. А городяни звільнялись від князівських, замкових і двірських робіт.

31 листопада 1448 року Владислав І – князь Мазовії і Русі для швидшого відновлення міста на прохання бущан підтвердив Буський привілей Земовита ІV, виданий в Сокалі у 1411 році. Вказаний декрет також був підтверджений 30 квітня 1499 року на краківському сеймі королем Яном Ольбрахтом, який через пожежу і вбогість міщан додатково звільнив мешканців Буська від усіх мит при перевезенні товарів (мостового, гребельного мита) у всьому королівстві. 16 березня 1507 року в Кракові місто Буськ ще раз отримує підтвердження своїх привілеїв.

На Старому Ринку і в нових частинах міста осіли євреї. За оплату податку їм дозволено закладати винокурні в місті та передмістях. В 1502р. король Олександр звільнив їх на три роки від усіх податків. У 1578 році в Буську налічувалось 189 євреїв. Король Сигізмунд І першим привілеєм від 1510 року надає право вибору міських радників виключно для римо-католиків.

У 1524 році Сигізмунд І підтверджує привілей, виданий у Белзі 27 листопада 1476 року королем Казимиром Ягеллончиком на прохання мешканців, що дозволяв тримати в місті 12 м`ясних лавок і забивати худобу на м'ясо, за винятком вівторка і суботи. На передмістю Ліпибоки над Бугом у 1578 р. збудовано папірню, яку після 135 років існування знищила повінь. У тому ж році перепис згадує про 4 млини і сукновальні. В місті було 5 шевців, 10 кравців, 6 пивоварів, 3 боднари, 3 ковалі, 1 шовківник, 1 римар, 1 мечник, 3 капелюшники, 2 солодовники, 3 рибалки, 1 валяльник шерсті, 1 золотар, 1 гончар, 6 продавців солі, 40 пекарів, 30 бджолярів, 2 православних священиків і 5 єврейських ремісників. У той час місто платило подвійний збір на утримання доріг в розмірі 110 флоринів. У лісах довкола Буська поселено людність волоського походження для відгодівлі худоби, овець, виготовлення сукна для простого одягу, заготовляння клепок, випалювання деревного вугілля, золи і сплавляння дерева Бугом до Гданська. 18 січня 1497 року король Ян Ольбрахт переносить торги, що встановлені на вівторки, на середи і суботи, а король Олександр 7 січня 1502 року повертає їх знову на вівторки. 13 квітня 1508 року в Кракові на прохання міщан підтверджується привілей 1497 року і понеділкові торги переносяться на вівторки і суботи. В 1537 році дорога з Луцька, Острога, Кременця проходить через Буськ, нею возять сіль з Долини. У 1567 році в місті встановлено склад «руської» солі, товченої солі, розфасованої в мішечки. У 1522 році буські міщани отримують привілей звільнення від львівського в`їзного мита на три роки, а в 1527 році львівські купці отримують право вільної купівлі в Буську соленої риби.

У 1539 році мешканці всіх віровизнань (юдеї також) отримують право виробництва лікерів і вин. На завершення процесу мешканців Буська проти старости Анджея Гурки король Сигізмунд І своїм декретом, виданим 29 квітня 1543р., зберіг за містом всі набуті права і вольності. Мешканці звільнялися від повинностей на користь староства, їм підтверджувалося право ловити рибу в Бузі та Полтві, за що вони мали відробляти шарваркові дні при ремонті гребель і мостів. У 1550 році Сигізмунд Август в цілому краю звільняє бужчан від сплати мита на коней, волів та іншу худобу, пригнану на продаж; передміщан вивільняє від різних місцевих старостинських податків; міщан унезалежнює від судочинства і в’язниць старостинських, а також забезпечує їм вільну вирубку в лісах староства та підтверджує право користування сіножатями і пасовиськами.

У 1582 році король Стефан Баторій оголосив Буськ вільним королівським містом, який також отримав привілей "de non tolerandis Judaeis". Не відомо що саме цей привілей давав, оскільки євреї весь час жили в межах міста.

У 1735р. сильна кількаденна злива пошкодила і знищила замок. Після цього староста був змушений укріпляти місто заново. Стараннями міщан було збудовано нові греблі та вали. Також упорядковано міський архів. Книги було оправлено в саф’янові обкладинки з позолоченими краями і позолоченими гербами Яблоновських. Місто було центром Буського повіту Белзького воєводства. Керівником повіту був староста, який представляв короля.

В кінці XVIII — на початку ХІХ ст. на центральному плато Середнього Міста функціонувала шевська фабрика Івана-Фредеріка Прешля, що забезпечувала взуттям австрійську армію. Деякий час (до палацової забудови 1810 р.) цю територію називали Фабрика. На кадастровій карті 1845 р. назва вже відсутня, а територію віднесено до Старого Міста. Нове Місто з парафіяльним костелом Діви Марії з пробоством та домініканським монастирем (XVI ст.). На початку XVIII ст. стараннями буського старости Йосифа-Олександра Яблоновського поряд з монастирськими землями Нового Міста споруджено нове окремо окопане місто, що було назване Яблонів (у XIX ст. цю частину Середмістя називали вже інакше - Мури). Структура Буського Середмістя з незначними змінами проіснувала до середини ХІХ ст.

Впродовж XIX-ХХ ст. місто входило до складу Бродсько-Золочівського циркуля й Кам’янко-Струмилівського повіту Австро-Угорської монархії та міжвоєнної Польської республіки. Буський район створений у 1939 році пережив адміністративну реформу 1959 р. У 1963 р. його ліквідували, відновивши передвоєнний Кам’янко-Струмилівський повіт, проте 1967 р. відновили. Що більше, до його складу увійшов Олеський район, який у 1963-1966 рр. приєднали до Бродівського району.

Пам’ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Єврейські пам’ятки

Синагога (ХVІІІ ст.), знаходиться біля площі Ринок.

У місті були дві дерев'яні синагоги - більша, побудована в 1802 році, і менша, побудована в 1796 році. Велика цегляна синагога була побудована лише в 1842-1843 роках в міжріччі Полтви та Бугу. Синагога була перебудована, втім збереглася до наших днів. У фінансуванні будівництва взяв участь Якоб Ґланзер зі Львова. Під час Другої світової війни інтер'єр головного залу синагоги був використаний як будівельний матеріал. Було зруйновано багато цінних архітектурних елементів будівлі. Синагога повністю перебудували після війни, оскільки вона отримала нове призначення.

За радянських часів у синагозі знаходився спортзал, склад, а пізніше фронтальна частина синагоги була перетоворена на житлові приміщення, а решта — на смітник. Синагога швидкими темпами руйнувалася. З метою збереження цінної пам’ятки було вирішено передати незаселену частину євангелістам, що частково відновили будівлю. Синагога в основі має прямокутний план з квадратним залом для молитви. Стіни були побудовані з тесаних каменів, оштукатурені зовні та всередині. Північний і південний фасади мають традиційний для синагоги вигляд. Стіни молитовного залу були прикрашені карнизом. Будівля освітлюється двома півкруглими і одним круглим вікном. Західна сторона розділена на два поверхи. Головний фасад ділиться на три частини, площину кожної пілястри розділяють віконні прорізи з цегляними порталами, консолі та листя аканта з гіпсу. Північна фасадна частина виглядає так само, як на заході. На східній стіні була ніша для Тори, прикрашена двоповерховим неокласичним порталом, увінчаним архівольтом. З боків стояли два ряди колон з коринфськими капітелями.

Кіркут

Старий єврейський цвинтар – найстаріший цвинтар на території України, один з найстаріших у Центральній і Східній Європі. Кіркут датовано 1520 роком. На найстарішій плиті написано епітафію “Отримав прикрасу замість пороху. Тут похована людина ввічлива, пан Єгуда, син пана Якова, званого Юдою. Помер у вівторок 5-го кіслева у році 5281 року від створення світу (23 листопада 1520 року). У вузлі життя нехай його душа буде пов’язана із душами Авраама, Ісаака , Якова і усіх боголюбивих людей.”

Найпопулярнішими на кіркуті є зображення левів; ведмедя з квітучими галузками у лапах чи ведмедів, що несуть на жердині грона винограду; Також є зображення білочок, які гризуть горішки біля символічного Дерева Життя; двоголовий орел, як уособлення дуалістичної суті Господа, який є Суд і одночасно Милосердя, Суворість і Любов.

Кірут за обсягом доволі великий, розкинутий на декількох пагорбах, деякі з яких простягаються до житлових будинків.

Інші пам’ятки

Дерев’яна церква святого Онуфрія

Церква із дзвіницею була побудована у 1758 році. Поруч церкви та дзвіниці є одна цікава споруда: капличка (1864), видовбана у товстенному стовбурі тисячолітнього дуба. Церква Онуфрія розташована у віддаленій від центру частині міста. 

Дерев’яна церква св. Параскеви (1708 р), вул. М. Шашкевича, 56а. Перебуває у поганому стані, регулярні служби не проводяться.

Палац графа Бадені (ХІХ ст.), вул. Є. Петрушевича, 12 (зачинений для огляду).

Палац графа Бадені, побудований у 1810 році. Казимир Бадені – намісник Галичини — придбав палац у 1876 році. В одній з кімнат палацу зберігся старий паркет, викладений сімома кольорами. В іншій — ліплений герб графської родини.

До 1939 року палац був літньою резиденцією родини Бадені. Після націоналізації, з 1953 до 2005 року тут знаходились різні військові формування. Архітектура палацу вирішена в стилі класицизму, багатим архітектурним декором дворового фасаду. Будівлі одноповерхові, прямокутні в плані, галереї – дугоподібні. Інтер’єри вестибулю, парадної сходової клітки та салону палацового корпуса облаштовані в стилі неоренесансу, оздоблені багатою ліпниною. Автор декорації інтер’єрів – Петро Гарасимович. Вартість пам’ятки визначають автентичні стилеві ознаки класицизму та неоренесансу в екстер’єрі та інтер’єрі палацу. З 25 травня 1961 року в палаці дислокувалася військова частина стратегічного зв'язку, а 25 травня 2004 року її було розформовано. Державний охоронний номер 775-М. Приміщення палацу перебуває в користуванні Міністерства оборони України. Об’єкт фактично не використовується з 2005 року.

Костел св. Станіслава. Із записів Сумар’юша Вержбовського встановлено, що в 1517 році буським парохом був Кристин Тшеска – пізніше канонік львівський, який 10 червня 1531р. купив у Буську площу для костелу і плебанії. Буський староста Лукаш Гурка, кальвініст, прагнув знести латинську парафію, але міщани врятували храм. Король Сигізмунд Август у 1564 році відновив закладання костелу, присвяченого св. Станіславу, підтвердив надані права і доходи. У 1779 році збудовано новий костел св. Станіслава і знову впорядковано питання земель та прибутків костелу. Землю під будівництво було надано привілеєм короля Станіслава Августа Понятовського. Побудований за проектом видатного архітектора Бернарда Меретина.

В Середньому Місті у XVI столітті знаходився костел Святого Духа, повністю знищений під час козацько-татарських наїздів у 1648-1655рр. Князь Юрій Вишневецький, київський каштелян, у 1608 році побудував костел з монастирем отців-домініканців.

Велику історичну цінність представляє Буська папірня, створення якої датується 1546 р. В архівних матеріалах зустрічається дата 1735 р. , де згадується про велику повінь на річці Буг, що вийшов з берегів та змив папірню, а точніше її залишки. За твердженням польського дослідника Мечислава Гемберовича у 1634-1643 р. в Буську працювали папірники Якуб Черпаш і Петро Собошкович. Водяним знаком паперу був човен - герб міста Лодзя. Він довів, що в той час місто Буськ було володінням пана Лодзя, а це щонайбільше в 1551 р. Також досліджено, що Іван Федоров для першої друкованої на території України книги – «Апостола» 1574 р. використовував парір з Буська і Луцька.

Пам’ятки зелених насадженьПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Бу́ський парк (Парк імені Івана Франка) — пам'ятка садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення в Україні. Площа — 8 га. Природоохоронний статус присвоєно в 1960 році (сучасний статус — згідно з наказом Міністерства екології та природних ресурсів від 29.11.2011 р, № 495). Перебуває у віданні Буського комбінату комунальних підприємств.

Статус цієї пам'ятки садово-паркового мистецтва надано з метою збереження старовинного парку, закладеного в XVII ст, у якому зростає багато вікових дерев. Через парк тече річка Західний Буг, до якої при західній частині парку впадає річка Полтва. Поруч зі східною частиною парку розташований Палац Бадені.

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

З Буська походив родич професора Бенджаміна Фрімана з Нью Йорку, відомого американського економіста.

У Буську на початку ХХ ст проживав доктор Лео Шепс. Доктор Шепс народився в Буську і закінчив медичний факультет у Львові. Він практикував у Відні, а потім повернувся до Буська, щоб відкрити клініку. Крім того лікар багато зробив для поліпшення стану здоров'я населення. Його син, Морріс Шепс народився у Буську в 1833 році і навчався в середній школі та університеті у Львові. У 1854 році він почав вивчати медицину у Відні, але пізніше почав займатися журналістикою, ставши доволі впливовим публіцистом.

У своїх статтях у газеті "Neues Wiener Tagblatt" він обстоював ліберальну демократичну владу. Він також виступав за Австро-Французький союз, який би протидіяв Пруссії. Серед друзів Морріса було чимало французьких письменників і державних діячів. Одним з його найближчих друзів був Жорж Клемансо, видатний французький політик та державний діяч. Клемансо був сенатором, його двічі обирали прем'єром Франції. Одного разу він поїхав з Моррісом Шепсом відвідати могилу батька на єврейське кладовище у Буську. Після повернення Клемансо написав статтю про візит до Буська. В цій статті він писав: "На додаток до лелек, гусей і качок, Буськ населяють ортодоксальні євреї. Ці євреї дуже бідні. Віони володіють невеликими магазинами або працюють ремісниками чи торговцями. Вони одягнені в лахміття і живуть в такому стані бідності, що викликають глибоке співчуття до їх жалюгідного стану. Важко сказати чи усвідомлюють вони свої жахливі умови, адже завжди на їхніх обличчях присутня скромна усмішка". Морріс Шепс став знаменитим письменником, відомим своїми прогресивними ідеями і міркування щодо державнотворення. Він ніколи не заперечував свого єврейського походження і не соромився свого місця народження. До смерті у 1902 році Морріс Шепс часто відвідував Буськ вшановувати могилу батька.

Прізвище "Шепс" ймовірно походить від "Шабатай". Існує чимало історичних джерел, які стверджують про чималу послідовність фальшивого Месії Шабатая Цві у Буську. Існує підстави вважати, що сімейство Шепсів протягом деякого часу брали активну участь у русі Сабатая Цві, тому прийняли ім'я "Шабатая". Пізніше вони повернулися до оригінальної єврейської громади змінивши прізвище з Шабатай на Шепс. 

Музеї – архіви – книгозбірки – приватні колекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Краєзнавчи музей міста Буська відкрито у Буській гімназії. Від часу заснування у 1997 р. гімназійний музей збагатив свою експозицію. У музеї представлено археологічні знахідки, знайдені під час розкопок, знаряддя праці, побуту від пізнього палеоліту до середини ХVІІ ст. Пам'ятки походять з території м. Буська та Буського району. У розкопках, реставраційних роботах, а також у створенні експозицій музею активну участь брали науковці та городяни.

Місця пам'ятіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Відомо про існування табору примусової праці для євреїв з травня по листопад 1943 року. Місце, де за свідченнями місцевих жителів проводилися розстріли, знаходиться на невеликій терасі розмірами приблизно 70х80м біля старого єврейського цвинтаря (поміж територією кладовища і заплавою р. Солотвини). Це перша тераса лівого берега річки Солотвина на території міста, яка у результаті штучної підсипки ґрунтом (для запобігання підтоплення цвинтаря) піднімається над заплавою ріки на висоту приблизно 1,5м. На цій місцевості виявлено 15 ям різних розмірів, які вказували на можливі місця захоронень жертв розстрілів. Територія тераси, як і вся площа цвинтаря, використовується місцевими жителями під пасовище для худоби.

У 2004 році представники організації Сохнут звели на кладовищі пам'ятник жертвам Голокосту.

Інфраструктура туристичнаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Готелі

• Готель «Оксана». Майдан Незалежності, 2. Тел:+38(032) 64-212-37, +38(098) 540-44-55.
• Заїжджий двір Антон, готель, вул. Надсяння, 1, +38 ( 050 ) 370-66-67, ( 097) 907-47-59.

Список використаної літературиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

1. Возняк Т. Штетли Галичини
2. http://www.jewishgen.org/yizkor/busk/busk.html
3. http://www.sztetl.org.pl/pl/city/busk/
4. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D1%83%D1%81%D1%8C%D0%BA
5. http://decerkva.org.ua/busk_onufriy.html
6. http://www.memoria.com.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=36&Itemid=34
7. http://www.buzhany-busk.com.ua/povit_kamyanka.php
8. http://busk.io.ua/s80333/misto_busk_-_veneciya_polska_
9. http://prostir.museum/ua/post/29646
10. http://www.jewishvirtuallibrary.org/jsource/judaica/ejud_0002_0004_0_03775.html
11. http://texty.org.ua/pg/article/jesfor/read/44076/Tajemnyci_jevrejskyh_kladovyshh
12. http://edwebproject.org/busk.html