Делятин. Карта історико-культурної спадщини

ІсторіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У літописі згадується близько 1240 року багата сіллю Коломийська волость Галицько-Волинського князівства. Делятин і сусідні села справді були багаті сіллю. У 1387р. Прикарпаття остаточно було інкорпоровано в склад Польського королівства. У ХV-ХVІІІст. Делятинщина входила до складу Коломийського повіту Галицької землі Руського воєводства.

В історичних документах Делятин вперше згадується у 1400 р. Польський король Владислав ІІ Ягайло подарував землі, що знаходились в Коломийському регіоні над Прутом братам Стецькові та Івашкові Неговичам. Одержавши офіційний документ від короля, брати взяли нове прізвище і стали Далятинськими, а з 1440-х років – Делятинськими. В їхніх руках Делятин та околиці знаходилися до 1579 року, потім власниками Делятинщини були Яків Хотимирський, Христофор Блудницький та Павло та Іван Турецькі. На той час Делятин був містом і нараховував 465 осіб населення. Невдовзі Делятин став центром окремої волості, до якої належали Микуличин, Великі і Малі Ослави (ймовірно, Білі та Чорні Ослави), Ланчин та Саджавка.

У 1578 році Делятин був згаданий у податкових реєстрах. У цих документах йдеться про делятинських жителів (Хотимирського, Блюдницького, Турецького), які мали комірників і сплачували податок. Серед мешканців міста були й шляхтичі: Отецько та Костка Ділятинські. Переважно жителі міста займалися сільським господарством. Вони обробляли невеличкі земельні ділянки, розводили овець. Врожайність була низькою через значну кількість опадів і надмірну вологість ґрунту. Деякі люди займались виготовленням сукна, ліжників і кептарів. В кінці XVI ст. Делятинська волость стала власністю маґната Анджея Белжецького, який зосередив в своїх руках біля 50 населених пунктів між Чорногорою та Обертином.

У 1645 році в Делятині був збудований замок. Відомо, що велика приватна бібліотека, як була в ньому, стала об'єктом майнової суперечки в Галицькому гродському суді між братами Бонавентуром і Теодором Белжецькими (1643–1646 рр). Причиною до суперечки стала смерть їхнього батька і необхідність поділу майна. Раніше, у 1642 році тут розпочався конфлікт між Теодором Белжецьким та іншим його братом — Еверестом. У цьому випадку суперечка розгорілась довкола соляних копалень, що приносили великий прибуток своїм власникам. Переможцем з цього конфлікту, що тривав п'ять років, вийшов Теодор. Саме шляхтичі Белжецькі заклали копальні, з яких починається соляна історія Делятина.

Вже за Австрії, в епоху промислової революції, делятинські солеварні щодоби випарювали 155 центнерів солі. Існують легенди, що сам цісар Франц Йосиф отримував прибуток від цієї солеварні. Цісар приїжджав до Делятина незадовго перед Першою світовою війною. Перебуваючи тут, імператор взяв участь у закладенні костелу для працівників копалень, сиплячи золоті дукати на кожен кут. Також він посадив тут чотири саджанці, привезені з Відня. З чотирьох саджанців тепер залишилося лише одне дерево — величезна кедрова сосна, яка росте біля нового костелу, збудованого на місці цісарського в міжвоєнний період.

XVII ст. було періодом доволі частих селянських повстань, спрямованих проти надмірної соціальної та економічної експлуатації. У Делятині та його околицях одне з таких повстань почалося у 1648 році, коли стало відомо про наближення козацьких військ Богдана Хмельницького. Місцевих повстанців очолив парох Андрій Намісник. У другій половині XVII століття довола Делятина діяли опришки. Відомо ім'я одного з перших ватажків делятинських опришків: Нестор. У 1730-х роках на цій території діяли загони Сабата та Дранка з Делятина. В 1738 році вперше в долині Пруту з’явились опришки Олекси Довбуша. Після смерті останнього інтенсивність діяльності опришків суттєво знизилась.

У XVIII столітті Делятин став власністю графів Потоцьких. У цьому ж столітті вже відомо про єврейську спільноту в Делятині. Основним заняттям євреїв були ремесла і торгівля. Рабинами Делятина в ХІХ ст. були Нафтол-Герц Теумім, Нафтол Ерліх, Азріель Ландау. У 1765 в Делятині проживало 87 євреїв, в 1880 - 1577 (35%), в 1890 - 2096 (40,3%), в 1900 - 2397 (39,8%), в 1910 - 2997 (38,1%) , в 1921 - 1576 євреїв (26,4%).

Після поділу Польщі 1772 року Делятин став повітовим містом Станіславівської округи. Незважаючи на те, що орендарями містечка з 1783 року були вже графи Цетнери, Делятин залишився зі своїм давнішим гербом (“Пилява”). Згадка про делятинський міський герб існує в реєстрі міської геральдики Галичини, складеному у 1897 році львівським архівістом Ф. Ковалишиним. Відповідно до його відомостей, гербом Делятина у XVIII–XIX століттях був родовий знак власників містечка Потоцьких — «Пилява», загалом присутній у гербах численних міст-володінь цього роду: "На блакитному тлі срібний трираменник, патріарший хрест без правої частини нижнього рамена”.

Згідно з законом Австро-Угорщини від 21 березня 1890 р. “Про впорядкування зовнішніх правових відносин єврейської громадськості юдейського віросповідання” та відповідним розпорядженням Міністерства віросповідань і освіти від 2 квітня 1891 р. у коронному краю Австрії – Королівстві Галичини і Володимирії було 252 єврейські громади. В Надвірнянському повіті євреї були в Надвірній, Делятині, с. Ланчині.

У 1895-1910 роках діяла єврейська школа. За переписом населення у 1903 році в Делятині проживало 6097 мешканців, з них 599 католиків, 3089 греко-католиків, 2403 юдеїв, 1 вірменин і 5 осіб євангельської віри. У 1910-х роках рабином Делятина був Яків Гурвіц. У 1920 роках відкрилася школа з викладанням на івриті. У 1920-30-х рр. в Делятині діяли єврейські партії та організації. Територія містечка налічувала 5141 гектар і 65 морґів (одиниця виміру площі, що не використовується зараз). У переліку шести представників заслужених професій троє належать до єврейської спільноти. До прикладу, заступник Андерманн Яків, заступник директора, касир Давід Дріммер, ветеринар Ружа Порфіри.

До ІІ Світової війни місто вважалося одним із найпрестижніших курортів Польщі. На березі річки Любіжні було кілька пансіонатів. У Делятині станом на 1939 рік проживало 9550 осіб, з них 5600 – українців, 2500 євреїв, 1300 поляків і 30 німців.

У вересні 1939 року Делятин у складі інших західноукраїнських земель був анексований Радянським Союзом. Німці зайняли місто на межі червня та липня 1941 року. У липні 1941 року створений Юденрат. 16 жовтня 1941 в Делятин було розстріляно 1950 осіб. З решти 250 більшість було відправлено в гетто Станіслава (Івано-Франківськ). Під час каральних акцій 1941–1943 років у Делятині було знищено більше двох тисяч людей, переважно євреїв. Акції відбувались в урочищі Вільховець. У 1943 році німці оголосили Делятин «Judenfrei» (містом, звільненим від євреїв). На той час майже всі євреї селища були вбиті або заслані до таборів. У серпні 1943 року в околицях Делятина був оточений і майже повністю знищений партизанський загін Сидіра Ковпака. Партизани потрапили у добре сплановану засідку, організовану силами німецьких, угорських військ та місцевих поліцаїв. Партизани Ковпака атакували з найвищої біля Делятина гори Вивторів, але не розрахували своїх сил. У тривалому бою партизанське з'єднання було розбите, а сам Ковпак утік. За період війни багато будинків і господарських приміщень було зруйновано, в тому числі мости на залізниці.

У Делятині залишалося декілька десятків євреїв, яких утримували в робочому таборі. Їх було депортовано в Станіслав на початку 1943 року. Битва за Делятин почалась 30 березня і закінчилась 26 липня 1944 року. Радянська влада повернулася до міста у липні 1944 року. Вже з 29 липня 1944 року в Делятині почав свою діяльність Яремчанський райком партії та райвиконком, допоки не було звільнено від німців Яремче.

АрхеологіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

На території Делятина виявлено 17 археологічних пам'ятників. Сліди життя неандертальців на цій території сягають близько 40 тисяч років тому. Сліди перебування неандертальців — це крем'яні рубила, скребки та відщепи масивних форм, що знайдені в 70-х роках XX століття археологом Михайлом Клапчуком в урочищі Підкізів на околиці Делятина. З кінця палеоліту — початку мезоліту (8—12 тис. років тому) в урочищах Кругляк і Куцикове поле виявлено сліди археологічного феномену, який названо площанською культурою. При в'їзді в Делятин, в урочищі Гнила криниця в Вільховці знайдені кам'яні зернотерки, кам'яний молот, крем'яний серп, ножі, скребки, котрі пов'язують з комарівською культурою, що існувала 1,5—1,3 тис. років тому.

В VІІ-Х ст. на Прикарпатті проживали племена, що були названі пізніше білими хорватами. В цей час з'являються поселення, городища. Городища (по-старослов'янському — «град») — місце, що було оточене валами або ровами. Таке городище виявлено і в Делятині. Це свідчить, що населений пункт на цьому місці не виник в часи пізньою середньовіччя, а існував щонайменше з початку розселення тут східнослов'янських племен.

Цивільні інституціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Організації та партії
Ще в кінці ХІХ ст. тут з`явилися перші сіоністські групи. У міжвоєнний період Сіоністська партія, до якої входила переважно інтелігенція, мала найбільший вплив на єврейську общину. Багато купців і промисловців входили до дещо консервативної партії “Агудал-Ізраель”.

У 1929 р. у повіті і в самому Делятині також виникла партія „Поалей Сіон”. Партія була сіоністичного спрямування і між іншими завданнями вона діяла як робітнича профспілка, яка займалася підготовкою молоді для сільськогосподарських робіт у кібуцах (колективних господарствах) Ізраїлю. Після Першої світової війни активізувалася робота з відправки переселенців до Ізраїлю. Тільки 1935-го року до Палестини виїхало 93 особи. Існували і благодійні товариства, котрі надавали грошову допомогу та безвідсоткову допомогу бідним євреям.

У 1937 році від партії вибирали делегатів на світовий конгрес сіоністів. На цьому важливомі зібранні був присутній делегат зі Львова.

У 30-ті роки у Делятині серед єврейського населення доволі популярними були комуністичні погляди. У 1935 році в рапорті про політичні порушення було зафіксовано, що на дошці оголошень розміщено 4 повідомлення про підтримку комуністичного руху і непокору рабинам, які вважають, що війна це випробування від Бога. Оголошення комуністичного змісту були написані на івриті і стосувалися єврейської громади. Комуністичні згромадження діяли таємно і їх представників інколи затримувала поліція. У 1935 році в Делятині було затримано Озіяша Зіммета, Аарона Хілмана та інших членів єврейського комуністичного руху.

У місті діяли спілки та організація захисту робітників.

Культурно-освітня організація «Тарбут»

За свідченнями документів культурно-освітня організація «Тарбут» вже існувала у 1931 році. У той час організація звернулася до місцевої влади надати можливість відбудувати будинок, де знаходилася школа барона Гірша. Планувалося відновити в будинку школу, читальню, бібліотеку, клуби і приміщення для зборів.

Спортивний єврейський клуб «Гасмонеа» в Делятині

Клуб було створено у 20—роках ХХ ст. Завданням цієї організації було фізичне виховання єврейської молоді у Делятині, через різні види спорту. Вступити в спортивний клуб міг кожен, кого визнано гідним бути членом організації. Прийняття нових членів відбувалося раз в рік. Кошти на утримання організації отримували від членських внесків, добровільних пожертв, організації подій, збору пожертв. В організації були керівник, заступник, контролююча комісія і члени організації.

Організація опіки над єврейською молоддю «Ґордонія»

Зустрічі організації відбувалися в Надвірній, але участь у ній брали представники з Делятина, Микуличина і Яблуниці. Наприклад, у з’їзді, який відбувався у червні 1935 року взяло участь 5 осіб з Делятина і 18 людей з Микуличина і Яблуниці. Обговорення стосувалося підготовки до свят, покращення організаційної діяльності та значення сіоністичного руху.

Школи

У 1895-1910 роках діяли дві школи в тому числі і єврейська школа. У 1920 роках відкрилася школа з викладанням на івриті. В 1925 році в Делятині працювали загальна 9-класна (619 учнів) та 1-класна (55 учнів) школи. В 1924 році було засновано приватну школу Українського педагогічного товариства.

Урбаністика/руралістикаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Делятин змінював свій статус: з містечка ставав селом, тоді знову містечком , або так-званим містечком сільського типу, згодом знову містечком. Перший письмовий документ про Делятин походить з 9 березня 1400 року. У 1434 році скасовано “руське право”, заведено польський устрій та урядовою признано латинську мову. У 1579 році Делятин рахувався вже містом, нараховував 465 мешканців і вважався центром окремої волості, до якої належали Микуличин, Великі і Малі Ослави, Ланчин та Саджавка. В кінці XVI століття Делятинська волость опинилась в руках магната Белзецького, який зосередив в своїх руках біля 50 населених пунктів між Чорногорою та Обертином.

У XVI столітті значно зросло виробництво солі. Делятин успішно конкурував із столицею покутського солеваріння — Коломиєю. Розвивались такі ремесла як пряжа вовни, ткацтво, шиття одягу, обробка шкір, виготовлення упряжі та взуття, виробництво молокопродуктів тощо. Продукти тваринництва селяни обмінювали на зерно, яке мололи у делятинському млині, який був першим промисловим підприємством на цій території. У 1680-тих роках в Делятині проживало 825 осіб. Тут діяло З млини, 3 солеварні, 1 ливарня. Селяни утримували 40 голів великої рогатої худоби.

За австрійського періоду проводились детальні переписи населення. В 1781 році у Делятині нараховувалось 1351, в 1857 — 3364, а в 1900 — 6018 мешканців. На одну родину в 1787 році припадало10,6 га землі (0,02 га- рілля), в 1900, відповідно, 3,1 та 0,28 га. Селяни утримували 2124 голови худоби. Незначна кількість населення була зайнята у промисловості та на транспорті.

До XIX століття багато жителів займалось домашнім виварюванням та торгівлею солі. Австрійська адміністрація закрила більшість солеварень та соляних криниць; діюча солеварня, де працювало 80 робітників, щорічно випускала 3-5 тисяч тонн солі. Перші тартаки на Делятинщині з’явились в першій половині XIX століття. В 1877 році на тартаку в Делятині розпилювалось 3220 деревини.

Велике значення для розвитку цього регіону мала залізниця “Станіславів-Ясиня”, що побудована в 1893-1894 роках, та “Делятин-Коломия”, що почала будуватись в 1898 році.

В кінці XIX століття близько 75% населення займалось сільським господарством, 0.4% працювало в транспорті, 8% – у промисловості, 3% – у торгівлі.

В 1848 році селяни отримали звільнення від панщини. Того ж року вони прийняли участь у перших виборах послів до віденського парламенту, віддаючи свій голос за селянина із Струпкова О. Григорчука. В 1861 році населення голосувало у перших виборах до галицького сейму, вибираючи послом М.Лавриновича.

В 1929 році в Делятині функціонувало 4 тартаки, власниками яких були євреї: Бльоха, Фогеля та Ягра, Фрідфертіга, Кляйна. Значна частина євреїв займалася купівлею-продажем, а також тримали власні крамниці у містечку. Власниками млина були євреї Сіліг і Мендла Коморнік

Міщани також займалися ремеслами, зокрема працювали столярами, мулярами, кравцями, шевцями, працювали на тартаках і були їхніми власниками. До прикладу відомі імена власників господарств – др. Яніна Бльох і Зайнфельд Коппель, які в Делятині збирали і продавали збіжжя. Тут на місцевих мінеральних джерелах були влаштовані соляні купальні, хоча не тільки лікувальна вода є багатством краю. Власниками пекарні в Делятині були Муньо Клау і Самуель Заудерер.

Частина населення заробляла на проживання, обслуговуючи відпочиваючих, кількість яких досягала 15-20 тисяч осіб. Деякі родини жили з ремесел. В 1926-1927 роках в Делятинському регіоні нараховувалось 4 патентовані бляхарі, 12 колодіїв, 28 ковалів, 14 кравців, 4 кушніри, 7 мулярів, 17 різників, 12 столярів, 27 шевців, 5 годинникарів, 22 теслі, 1 ткач, 2 пекарі та ще в 2 рази більше непатентованих ремісників. Свої крамниці мало 308 осіб, з яких 52 торгували тютюновими виробами, 19 горілкою, 26 тканинами, 15 – деревом, 13 – м’ясопродуктами та 154 – іншими продуктами.

Інтелігенцію з вищою освітою представляли 7 лікарів, 8 адвокатів, 2 нотаріуси, 2 аптекарі, декілька суддів та судових урядовців.

До 1867 року Делятин мав адміністративний статус містечка і виконував функції повітового центру. Під час поділу Польщі змінювалася й адміністративна приналежність і статус містечка. Делятин змінював статус з містечка на селище. Втім, устрій і спосіб управління мав радше містечковий, ніж сільський. У місті на початку ХХ ст. розташовувалися такі адміністративні установи – суд, адміністрація податкова, державне лісництво, міська адміністрація, організація купців, цех ремісничий. Також тут була лікарня й соляні купелі. Торги відбувалися у понеділок

ЕтнографіяПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У Делятині єврейська громада дотримувалась традиційних для міжвоєнного періоду єврейських звичаїв і традицій. Більшість євреїв дотримувалися ортодоксальних поглядів.

Пам’ятки будівництва та архітектуриПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Єврейські пам'ятки

У Делятині є кіркут, де збережено багато надмогильних плит. Частину мацев колись використовували для прокладання дороги, а сам кіркут не був обгородженим.

Сьогодні кіркут обгороджено, а деякі мацеви повернуто.

Інші пам’ятки

У Делятині була збудована ратуша і довкола неї знаходився ринок. Ратуша була частково пошкоджена снарядом чи міною в останні тижні війни на Прикарпатті (в липні 1944 року).

Костел святого Франциска

Типовий зразок храму, які виникали на Західній Україні з 1919 по 1939 рік. Еклектика з романського і готичного стилів. На жаль, храм був зачинений. Костел святого Франциска є вдалою імітацією романо-готичного стилю. В довжину ця висока і вузька споруда має більше, ніж тридцять метрів. Її фасад закінчується височенною вежою-шпилем. Місцева легенда оповідає, що відступаючи, угорці й німці закували у вежі кулеметника-смертника. Після війни у костелі, який втратив абсолютну більшість своїх прихожан, розмістили один з цехів лісокомбінату. Потім він нищився. Завдяки вченому Володимирові Клапчуку, який намагався вберегти костел, влаштувавши там музей, храм було визнано пам'яткою архітектури. На початку вісімдесятих його вкрили бляхою. Аж у дев'яностих костел ожив. Дуже неохоче його передали наново зареєстрованій громаді, яка відремонтувала і впорядкувала костел своїми силами.

Церква Різдва Богородиці

Існують припущення, що храм збудовано в 1620 р., однак вважається, що старий храм було зруйновано і на його місці споруджено новий. Церква, яка дожила до сьогодні, датується 1785 роком. Храм перебудовувався у 1894 та 1902 роках. Церква має прибудови з трьох боків східної частини, а до західної приєднано критий тамбур. Первісне готнове покриття замінили на бляху. У вівтарі є запрестольна ікона з позолоченими ризами. В інтер'єрах зберігся масляний живопис ХХ ст. Зберігся різьблений позолочений іконостас. Дерев'яна квадратова в плані двоярусна дзвіниця стоїть трохи східніше за храм.

Пам’ятки зелених насадженьПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Кли́вський заказник – ботанічний заказник загальнодержавного значення. Розташований біля західної околиці смт. Делятина, що в Надвірнянському районі Івано-Франківської області. Площа заказника — 104 га, створений у 1974 р. Під природоохоронну територію виділено ділянку лісу на лівому березі річки Любижні, на схилах гори (614 м), що в північно-східних відногах Ґорґан.

Охороняються високопродуктивні ялиново-ялицеві ліси природного походження у передгір'ях Українських Карпат. Рослинний покрив досить одноманітний. У підрості панує ялиця біла, лише подекуди переважає ялина. Трав'яно-чагарничковий покрив формують чорниця, ожика гайова, веснівка дволиста, вероніка лікарська З рідкісних трапляються зозулині сльози серцелисті та гудайєра повзуча, занесені до Червоної книги України

Нематеріальні цінностіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У XVIII ст. у районі Делятина, зокрема у Надвірнянському районі, чимало євреїв знаходилися під впливом саббатіанства. Відомо, що сам Саббатай Цві відвідував Коломию. Ймовірно, що у Делятині теж були прихильники цієї поширеної єресі.

У Делятині проживали важливі та відомі у міжвоєнний час євреї, такі як Андерманн Яків, адвокат, який закінчив навчання у Відні, урядовець Атлас Кальман, Бадер Хміель з Делятина, адвокат Барлстайн Ізидор, адвокат Блох Вольф, вчитель Фрідхабер Адольф, гімназійни вчитель Дрімер Давід, Гольц Фріде, купець Брітманн Саломон.

На початку ХХ ст. у Делятині єврейська громада притримувалася традиційних приписів або була прихильниками сіонізму. Частина єврейської громади перебувала під впливом традиційного вірування і поглядів, а частина вважала, що потрібно змінюватися, переїжджати на історичну батьківщину, творити політичну націю і адаптуватися до нових умов життя.

Музеї – архіви – книгозбірки – приватні колекціїПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У місті в замку зберігалася велика бібліотека.

Краєзнавчий музей Делятина

Адреса: вул. 16 липня смт. Делятин, Надвірнянський р-н, Івано-Франківська обл. тел.: (067) 250-03-65, (096) 989-71-85

Музей було відкрито 16 вересня 2012 року. Ідейним натхненником створення музею став місцевий мешканець Андрій Мисюк, який протягом багатьох років займався дослідженням та вивченням історії Делятина, збором експонатів та створенням музею. Музей знайомить відвідувачів із історією Делятина та околиць, з особливостями культури та побуту мешканців. Присутні в музеї унікальні експонати - стародавні ікони, картини та скульптури, давні знаряддя праці, національний одяг тощо.

Графік роботи музею:

Робочі дні: вівторок, четвер, п'ятниця з 14.00-16.00; субота та неділя з 12.00 - 16.00

Вихідні дні: понеділок, середа 

Місця пам'ятіПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

У Делятині в урочищі Вільховець знаходиться Братська могила, розстріляних у 1941-1943 роках мешканців міста, переважно євреїв. Урочище знаходиться на півночі міста і має приблизно – 650 м. в діаметрі.

Спочатку акції були проведені у Надвірній, потім гестапо взялося за «вирішення єврейського питання» в Делятині. За даними німецьких архівів в Делятині було здійснено 5 акцій. Під час першої акції, 16 жовтня 1941 року, Зіпо, за сприяння членів поліцейського батальйону 133, вбило 1950 євреїв. Гестапівці вночі оточили містечко і стали перевіряти документи в мешканців. Німці оголосили реєстрацію євреїв, нібито для одержання землі. Коли всі зібралися, їх оточили гестапівці і повели до лісопильного заводу. Там відділили молодих, котрих залишили для роботи, а старших повели у Вільхівці і розстріляли. Тоді загинуло 514 євреїв і 157 українців та поляків (за іншими даними страчено 456 євреїв і 120 українців і поляків). У Вільхівцях також було розстріляно мирних жителів із сіл Яремчанщини.

Деякі євреї були розстріляні в Станіславові під час другої акції. Під час третьої акції убито 200 євреїв з Татарова на кладовищі Делятина.

Четверта Акція (деякі дослідники вважають її другою) відбулася навесні 1942 року, 3000 євреїв були розстріляні членами “Aussenstelle” зі Станіславова. 2000 євреїв з Делятина були депортовані в Белжець наприкінці 1942 року. Згідно спогадів одного з членів “Aussenposten” з Татарова, який керував акцією знищення євреїв Делятина, спочатку було організовано групу 20-30 чоловіків. Група заарештувала всіх євреїв у місті (близько 200 осіб), чоловіків і жінок різного віку. Євреїв привезли на єврейське кладовище, де заздалегіть було вирито могили. Там їх розстріляли.

П’яту акцію (деякі дослідники вважають її третьою) проведено у листопаді-грудні 1943 р. Гестапівці вночі оточили Делятин і відкрили стрілянину. Людей, котрі у паніці вистрибували на вулицю, вбивали. Нацисти зібрали усіх євреїв на центральній вулиці містечка, жорстоко знущаючись з них. У кінці примусили танцювати під музику. Повантажили живих і мертвих на автомашини і вивезли до урочища Вільхівці. Не вціліли і ті, які працювали на лісозаводі. Під час цього побоїща загинуло 712 євреїв і 95 українців та поляків. Усього впродовж 1941-1943 рр. на Делятинщині німецькі загарбники вбили 1752 євреїв, а на Надвірнянщині – 9070 чол. Окрім євреїв у ті страшні роки від рук нацистів загинуло немало українців і поляків.

Інфраструктура туристичнаПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Готель «Арніка» Івано-Франківська область, Надвірнянський район, селище Делятин, вул. 16 липня, 260
Тел.: +38 (097) 159-18-10, +38 (097) 951-74-73.

Список використаних джерел та літературиПряме посилання до цього абзацуПовернутися до змістуПовернутися до змісту

Клапчук В.М. Делятинщина : історико-географічне дослідження : монографія / В.М. Клапчук, М.М. Клапчук. – Делятин; Івано-Франківськ , 2007

Інтернет ресурси:

1. http://www.sztetl.org.pl/en/city/delatyn/
2. http://www.saga.ua/43_articles_showarticle_2288.html
3. http://kehilalinks.jewishgen.org/delyatin/delatn.htm
4. http://www.yahadmap.org/delyatyn-ivano-frankivsk-ukraine/village-637#village/delyatyn-ivano-frankivsk-ukraine.637
5. http://www.geshergalicia.org/towns/dilyatyn/
6. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B8%D0%BA
7. [Deposition of Walter L. on October 15, 1962; B162-4996]].
8. http://www.paleycenter.org/collection/item/?q=history+of+white+people&p=5&item=T:28669
9. http://www.dailymotion.com/embed/video/k67DuKSuP2FlwU55wT9

Дані архівних документів з Державного архіву Івано-Франківської області.