Галина Миць. Рабина Белза врятував митрополит Андрей Шептицький

Єврейські будиночки, каже, були розташовані у центрі міста. Євреї-старовіри переважно займалися торгівлею, лихварством. У п’ятницю ввечері, коли заходив шабат, – один із них обходив Белз і стукав молоточком по дверях крамниць, котрі ще не були зачинені, – аби їх господарі закінчували роботу. Тільки один раз у житті під час Другої світової війни пані Марія бачила останнього белзького рабина – того самого, якого в роки війни, за переказами, переховував митрополит Андрей Шептицький і врятував від смерті. Розповідає, що був той рабин невеликого зросту, ходив винятково в оточенні численних охоронців, так що розгледіти обличчя було майже неможливо.

(...)

Пані Марія листується з однією з белзьких єврейок – Бронею, яка нині живе в Ізраїлі. Жінки зналися в дитинстві (батько Броні був годинникарем), а зустрілися знову кілька років тому. Броня приїхала поглянути на рідні місця, сиділа в машині і намагалася зорієнтуватися у новобудовах Белза. Покликала пані Марію, котра проходила поруч, щось запитала. Марія Мавко глянула в обличчя: “Броня, ти?” “Про що ж ви пишете одна одній?” – “Броня запитує, хто із давніх мешканців приїжджав до Белза, чи зацвів уже боз (бузок. – Г. М.).”

 

Спогади корінної мешканки Белза Марії Мавко