Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Шляхами штетлів. Об'єкти єврейської культурної спадщини в транскордонному туризмі

Театр NN

Казімєж Дольни - путівник

пол. Kazimierz Dolny, їдиш קוזמירы

Казімєж Дольни, південно-східний бік Ринку, вид на кам'яницю Пшибилів
Кам’яниці на ринку в Казімєжі, 2015, фото Моніка Тарайко, цифровий архів Осередку «Брама Ґродзька — Театр NN»

Королівський порт

Мальовничо розташований на переправі через Віслу, Казімєж Дольни вже у XIV ст. отримав ранг королівського міста. Вигідне розташування на перетині сухопутного і водного торгових шляхів суттєво посприяло розвиткові міста. Привезене збіжжя сплавлялося звідси Віслою до Гданська, а звідти – в європейські порти. Жителі Казімєжа займалися суднобудуванням і торгівлею збіжжям, деревом, вином та сіллю. Свідчать про багатство міста того періоду шпихліри, розташовані біля ріки, та щедро прикрашені ренесансними оздобами кам’яниці на ринковій площі.

 Кохання Естери

Перші євреї оселилися в Казімєжі, ймовірно, в 2 пол. XV ст., хоча деякі легенди повідають про єврейських купців, що були в цих околицях вже в XI столітті. За популярною легендою, тут жила відома Естер, дочка єврейського купця, яку зі взаємністю кохав Казимир Великий, останній польський король із династії П’ястів. Ця легенда наведена в літописі Яна Длугоша, і хоча історики не знайшли жодних доказів автентичності Естери, її постать стала одним із символів польсько-єврейського співіснування. Ті, хто приїжджав до Казімєжа перед Другою світовою війною, могли бачити збережені хранителями синагоги старовинні літургійні предмети, серед яких були парохет і корона для Тори. Згідно з усним переданням євреїв Казімєжа, той парохет вишила Естер, а корону синагозі подарував король Казимир. Цікаво, що цей казимирський парохет найімовірніше був виготовлений в XVII ст. у Китаї.

Ринок

Kazimierz Dolny. Zabudowania miejskie z pierzeją południową rynku po lewej i zacienioną pierzeją zachodnią po prawej, 1794, rys. Zygmunt Vogel, zbiory Gabinetu Rycin Biblioteki Uniwersyteckiej w Warszawie
Казімєж Дольни. Міська забудова з південною стороною ринку ліворуч та затіненою західною стороною праворуч, 1794, мал. Зигмунт Фоґель, колекція Кобінету гравюр Університетської бібліотеки у Варшаві

Художник Войцех Ґерсон згадував:

Просторове планування виникало з локаційного привілею на магдебурзькому праві, яке в XV ст. було надано місту. На відносно невеликій території розташовано ринок, мережу вулиць і костели. Замок, вежа та францисканський монастир побудовано на пагорбах, що оточують центр міста. Коли тут оселилися перші євреї (у 2 пол. XV ст.), для створення єврейського кварталу вже не залишилося надто багато місця. Євреї зайняли землі на схід від ринку, навколо так званого Малого Ринку. Довкола нього стояли синагога, дім молитви, будинок рабина та інші будівлі кагалу. Крім того, євреї жили на вулиці Любельській (на її кінці, за міською брамою, було кладовище), а з часом розселилися по всьому місту.

Синагога (Малий Ринок)

Перша синагога Казімєжа була дерев’яною. У 2 пол. XVI ст. євреї міста побудували муровану синагогу. Вона руйнувалася під час буремних подій 2 пол. XVII ст. і знову відбудовувалася. Така ж доля її чекала наприкінці 1 чверті XVIII століття. Сучасна будівля синагоги більшою мірою збудована в 2 пол. XVIII ст., хоча зовнішні стіни були замінені в кінці XIX ст. та ремонтувались у міжвоєнний період. До квадратної молитовної зали з північного заходу і південного сходу було добудовано передсінки, над якими знаходилися приміщення для жінок. Зала молитов для чоловіків була покрита дерев’яним куполоподібним склепінням, вбудованим у нижню частину корпусу даху і покритим фресками. У XIX ст. біля синагоги були магазини, що належали єврейській громаді і здавалися євреям в оренду за плату до бюджету кагалу. Євреї Казімєжа цінували історичну значимість будівлі, що підтверджує запис від 1922 р., в якому вказано 1220 р. як рік заснування синагоги. Зруйнована вона була наприкінці Другої світової війни. Її реконструкція за проектом Кароля Сіцінського провели в 1953 році. Стіни молитовної зали для чоловіків побудовані з вапняку і, як до війни, ззовні неоштукатурені. Був реконструйований і покритий ґонтом ламаний польський дах. Відтворено й дерев’яне склепіння, однак уже без фресок. Будівля використовувалась як кінотеатр і глядацька зала. У 2003 р. синагогу перейняла Єврейська ґміна у Варшаві, яка влаштувала тут сувенірний магазин, виставкову залу і гостьові кімнати. В стіну будинку вмонтовано меморіальну дошку на честь єврейської громади Казімєжа.

Казімєж Дольни, Малий Ринок, колишні єврейські крамнички
Казімєж Дольни, Малий Ринок, колишні єврейські крамнички
Старі єврейські м'ясні лавки на Малому Ринку, в Казімєжі, 2015, фото Моніка Tarajko, цифровий архів Осередку „Брама Гродська - Театр NN" - www.teatrnn.pl

Занепад і відродження

Період процвітання єврейської громади перервали воєнні руйнування середини XVII ст., спричинені козаками Хмельницького, шведами, військами Ракоці, навіть польськими військами, а також пожежами та епідеміями. У 1661 р. в місті були перелічені лише 7 єврейських будинків. Місто почало відновлюватись тільки після отримання нового привілею, виданого королем Яном III Собеським у 1676 році.

У 1699 р. на ринку відбулося заворушення, коли зустрілися католицька процесія на свято Тіла Христового та натовп євреїв, котрі вітали прибулого в той день рабина Юду. Місто з цього приводу склало позов до суду (Коронного трибуналу в Любліні) на єврейську старшину Казімєжа.

Після спустошення внаслідок Північної війни євреї Казімєжа в 1717 р. отримали ще один документ, що дав їм велику свободу торгівлі, завдяки якій у 1732–1733 рр. вони могли платити податок у розмірі аж 600 гульденів. З цього періоду (1730 р.) відомі члени кагальної старшини, а саме: Левек Давідович, Абрам Левкович, Нахум Боркович і Юзеф Маєрович. У 1778 р. податок сплачували 303 особи в місті та 141 в 27 навколишніх селах, містечку Вонвольниці та в одній корчмі. У 1827 р. у всьому місті проживало 2096 людей, у тому числі 1197 євреїв (57,1% населення). Біля 1882 р. 3297 жителів Казімєжа (серед них 1784 євреїв — 51,4%) жили в 250 будинках, з яких аж 89 були мурованими, що було винятком серед побудованих переважно з дерева міст Люблінщини.

Єврейський квартал у Казімєжі. Прибирання будинків перед святом Песах, 1918–1939, колекція Національного цифрового архіву Польщі
Єврейський квартал у Казімєжі. Прибирання будинків перед святом Песах, 1918–1939, колекція Національного цифрового архіву Польщі

Співаючі хасиди з Казімєжа

У 20-х роках ХІХ ст. в Казімєжі оселився хасидський цадик Єзекіїль Бен Цві-Гірш Тауб (1772–1856), один із учнів «Провидця з Любліна», відомий своїми музичними здібностями і талантом композитора. Прихильники Єзекіїля Тауба, яких називали хасидами з Казімєжа (kuzmir chasidim), прославилися підкресленням ролі музики і співу в служінні Богу, за крилатим висловом цадика «Не можу відчути радості шабату без нової мелодії». У 1925 р. один із його нащадків, Шмуель Еліяху Тауб із Дембліна (1905–1984) разом із групою своїх послідовників виїхав до Палестини і заснував там аграрне поселення. Традиція виконання пісень, написаних хасидами з Казімєжа, збереглася до наших днів.

Мистецька колонія

Унікальні краєвиди Казімєжа приваблювали художників вже від XVIII століття. Переломним моментом став 1909 рік, коли сюди на пленери почав привозити своїх студентів Владислав Слевінський, приятель Поля Ґоґена, професор Варшавської школи витончених мистецтв. Із того часу Казімєж, оточений ореолом міста живописців, поступово перетворювався на мистецьку колонію. Велика заслуга в цьому іще одного професора Варшавської академії мистецтв, Тадеуша Прушковського. Щороку, починаючи від 1913 р., в організованих ним пленерах брали участь молоді художники – і християни, і євреї. Все більше й більше художників захоплювалися «унікальним пейзажем», «теплим, затишним настроєм», «польською красою» і «журливою поезією, що стискає серце». Казімєж гостинно приймав їх, дякуючи щоденним показом своїх принад.

За художниками потяглись письменники і, зрештою, звичайні відпочивальники, які шукали гарного місця для літнього відпочинку. В результаті пейзажі Казімєжа опинилися на багатьох художніх виставках і у багатьох літературних творах. Серед художників, які приїжджали в Казімеж, було багато євреїв. Особливий слід це місто над Віслою залишило в працях таких художників, як Маурицій Трембач (1861–1941), Натан Кожень (1895–1941), Роман Розенталь (1897–1942), Ізраїль Тикоцінський (1895–1942), Юзеф Ґабович (1862–1939), Еліяш Канарек (1902–1969) та брати Ефраїм і Менаше Зайденбайтелі (1903–1945). Художники стали частиною повсякденного життя міста, а їх присутність вплинула на пробудження художнього таланту серед корінних жителів Казімєжа.

Винятковою постаттю, яка теж малювала містечко, був Шмуль Водніцький (1901–1971), народжений у Казімєжі швець, який одночасно працював художником. Змучений важким життям у Польщі, він у 1934 р. емігрував з усією родиною до Палестини, але ландшафти Казімєжа малював до кінця життя. У родині іншого шевця з Казімєжа народився Хаїм Ґольдберг (1917–2004), який вже змалечку спостерігав за художниками і робив перші спроби живопису. Завдяки знайомствам, які він завів у Казімєжі, молодий Хаїм у 30-х роках вирішив вступити у Варшавську академію мистецтв. Як зрілий митець він розвинувся вже після Другої світової війни, а мотиви з рідного штетла стали однією з провідних тем його праць.

 

Казімєж у кіно

Мальовниче місто приваблювало і кінематографістів у пошуках пленерів для своїх кінострічок мовою їдиш. Тут знімався кінохіт «Юдель грає на скрипці» (1936, реж. Юзеф Ґрін, Ян Новіна-Пшибильський) з Моллі Пікон у головній ролі. Тут же фільмувалися стрічки «Один із тридцяти шести» (1925, реж. Генрик Шаро), «У польських лісах» – за романом Юзефа Опатошу (1929, реж. Йонас Турков) і «Дибук» (1936, реж. Міхал Вашинський).

За багато років після війни атмосферу довоєнного містечка – мистецької колонії вдалося відтворити у польському фільмі «Два Місяці» (1993, реж. Анджей Баранський), основаному на оповіданнях Марії Кунцевічової. Історія Казімєжа увічнена і в документальному фільмі «Казимирський альбом» (2001, реж. Тадеуш Палка).

-------

Portrety miasta

Казімєж Дольни, Розмова, 1931–1932, фото Бенедикт Єжи Дорис, колекція Національної бібліотеки Польщі – www.polona.pl
Казімєж Дольни, Розмова, 1931–1932, фото Бенедикт Єжи Дорис, колекція Національної бібліотеки Польщі – www.polona.pl

Повсякденне життя штетла Казімєж зафіксував на фотографіях Бенедикт Єжи Дорис (справжнє прізвище – Ротенберг), портретист варшавської еліти, який проводив тут свої відпустки у 30-х роках. Знімки довоєнного Казімєжа Дориса вважаються першим польським фоторепортажем. Ці світлини можна побачити на постійній експозиції в приміщенні колишньої синагоги в Казімєжі.

Багато живописних зображень Казімєжа експонуються у Кам’яниці Целеїв, відділі Надвіслянського музею. В колекції музею є численні фотографії та документи, пов’язані з історією єврейської громади міста. Цікавою експозицією єврейських предметів літургійного вжитку володіє Музей декоративного мистецтва.

Серед численних літературних творів, пов’язаних із Казімєжом, особливе місце займають повісті «Містечко», написана Шаломом Ашем у 1901 р., а також «Літо» Адольфа Рудніцького, видана за рік до Другої світової війни. Цікавий опис містечка з початку 30-х зробив Якуб Ґлатштейн у своїй збірці репортажів «Коли Ясь виїхав» (1934). Вибірку літературних текстів про Казімєж польською мовою можна знайти в антології Kazimierz vel Kuzmir. Miasteczko różnych snów (2006, ред. Моніка Адамчик-Ґарбовська).

70-річний Хаїм-перевізник протягом 62 років перевозив пасажирів на інший бік Вісли. Фото опубліковане 28 листопада 1926 р. в газеті Forverts, фото YIVO Institute for Jewish Research
70-річний Хаїм-перевізник протягом 62 років перевозив пасажирів на інший бік Вісли. Фото опубліковане 28 листопада 1926 р. в газеті Forverts, фото YIVO Institute for Jewish Research

Друга світова війна і знищення євреїв

У 1939 р. в Казімєжі жив 4641 мешканець, в т.ч. близько 2,5 тис. євреїв. Після початку Другої світової війни нацисти доволі швидко, бо вже в 1940 р., утворили тут гетто, до якого було наказано переселитися євреям з міста і околиць. Воно знаходилося на невеликій території єврейського кварталу навколо Малого Ринку. В приміщенні броварні на вулиці Пулавській був організований трудовий табір, який діяв від весни 1940 до осені 1942 р. Ув’язнені (понад 100 осіб) працювали в каменоломнях і на території міста. Тротуари і сходи на території табору та в місті (біля штаб-квартири гестапо в монастирі реформатів) в’язні викладали з мацев. У березні 1942 р. жителів гетто переселили до гетто в Ополі Любельському, а згодом вивезли до одного з таборів смерті – ймовірно, в Белжець. Під час ліквідації трудового табору євреїв із нього було депортовано, а деяких розстріляно восени 1943 р. на новому єврейському кладовищі.

Старе єврейське кладовище (вул. Любельська)

Кладовище, можливо, було засноване вже під кінець XV ст., біля шляху до Любліна (за люблінськими воротами, на схилі пагорба Сітаж), і використовувалося до 50-х років XIX століття. Зокрема, на ньому були поховані місцеві цадики з династії Таубів – Єзекіїль і Єфраїм. Кладовище оточував мур із вапняку. Під час Другої світової війни нацисти примусили євреїв ліквідувати кладовище, на території якого, вже позбавленій від мацев, збудовано різні будівлі. У 1954 р. школу, що розташована поруч, розширено і її частина опинилася на місці колишнього цвинтаря. Південну частина кладовища, з боку Любельської вулиці, розрівняли для створення шкільного спортмайданчика. Вище залишилася частина кладовища з похованнями та зруйнованим огороджувальним муром. На одному з уламків мацев зберігся фрагмент напису з кінця XVII століття.

"Тріщина" в пам'ятнику, що символізує трагічну долю польських євреїв під час Другої світової війни; єврейський цвинтар в Казімєжі Дольному
"Тріщина" в пам'ятнику, що символізує трагічну долю польських євреїв під час Другої світової війни; єврейський цвинтар в Казімєжі Дольному
Єврейський цвинтар на Чернявах, 2014, фото Віолетта Вейман, цифровий архів Осередку «Брама Ґродзька — Театр NN» – www.teatrnn.pl

Новий єврейський цвинтар (вул. Черняви)

Нове кладовище засновано в 2-й пол. XIX ст. біля шляху до Ополя, в місці під назвою «Черняви». Розташовану на схилі пагорба на схід від дороги ділянку в 1851 р. подарував під цвинтар Гершек Магдельсберґ. Територію обгородили і збудували на ній передпоховальний дім. Кладовище було прямокутної форми площею 0,64 га. Тут страчено кілька десятків людей, євреїв та поляків. У 1984 р. на кладовищі побудовано меморіал – «стіну плачу» за проектом Тадеуша Августинка, у вигляді високої і довгої стіни в центрі кладовища, уздовж довшої його осі, із «тріщиною» посередині. В стіну вмуровано кілька сотень знайдених у місті розбитих мацев. Перед стіною на трав’янистому схилі густо розміщено кілька десятків цілих мацев. За стіною в грабовому лісі встановлено біля 25 перевернутих надгробків.

Сьогодення

Сьогодні Казімєж Дольни є одним із найважливіших туристичних пунктів східної Польщі. Тут діє багато готелів, пансіонів і ресторанів. Підтримуються традиції літнього відпочинку та мистецької колонії. Багата пропозиція культурних заходів містечка, окрім таких як Фестиваль фольклорних колективів і співаків, кінофестиваль «Два береги», або фестиваль альтернативної музики «Kazimiernikejszyn», має також мистецькі події, які більшою мірою черпають з єврейської історії міста, а саме: Фестиваль клезмерської музики і традиції (в 2006–2012 роках) і Pardes Festival – Зустрічі з єврейською культурою (від 2013 р.).

Варто побачити

 

  • Синагога (XVIII ст.) з експозицією «Єврейський Казімєж» всередині. Відкрита о 10.00–17.00, крім понеділка і вівторка. Резервування груп за тел. (81) 881 08 94
  • Надвіслянський музей, відділення в кам’яниці Целеїв, багата колекція малюнків із зображеннями довоєнного Казімєжа і його єврейських жителів, а в залі на першому поверсі предмети місцевих євреїв, а зокрема менора, Тора і ханукія, вул. Сенаторська 11/13
  • Музей декоративного мистецтва, вул. Замкова, 2
  • єврейський цвинтар (ХІХ ст.), вул. Черняви
  • середньовічне просторове розташування міста, яке в 1994 р. проголошено пам’яткою історії
  • руїни королівського замку з вежею (XIV ст.) на північному сході міста на пагорбі, вул. Замкова
  • кам’яна оборонна вежа (XIII ст.), вул. Замкова
  • парафіяльний костел св. Івана Хрестителя і св. Варфоломія (1586–1589), вул. Ринок
  • кам’яниці (XVII і XVIII ст.), вул. Ринок 2, 10, 15, 18
  • кам’яниця Целеїв (1635), нині відділення Надвіслянського музею, вул. Сенаторська 11/13
  • костел отців Реформатів Благовіщення Пресвятої Діви Марії і св. Петра з Алькантари та монастир (1680–1690), вул. Кляшторна
  • шпитальний костел св. Анни і колишній шпиталь (1649–1670), вул. Любельська
  • шпихліри (XVII ст.), вулиці Краківська і Пулавська
  • дачі та вілли (XIX і XX ст.), вулиці: Пулавська, Кшиве Коло, Любельська, Школьна, Краковська, Малаховського, Черняви, Ґури

 

 

Околиці

Бохотніца (5 км): руїни замку (XIV ст.); усипальниця Яна з Олесьніцьких, легендарне місце поховання Естери (1532); стара каменоломня; млин на річці Бистрій (1870); кузня, яка зрослась із деревом (1890); залишки млина Йоська Фрида; меморіал «Кривавої середи» 18 та 24 листопада 1942 р.

Яновець над Віслою (6/28 км): залишки замку Фірлеїв (XVI ст.); костел св. Станіслава (1350, перебудова у XVI ст.); плебанія (XVIІ ст.); садибний комплекс: садиба з села Моняки (1760–1770), шпихлір із Подльодова (XVIІІ/ХІХ ст.), стодола з села Вилонґі (кін. ХІХ ст.), лямус

Курова (кін. ХІХ ст.); філія Надвіслянського музею

Пулави (15 км): палац Чарторийських, ландшафтний парк: Храм Сивілли (1798–1801), Готичний будиночок (1809), Китайський будиночок (2 пол. XVIII ст.), Грецький будиночок (1788–1791); костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1800–1803); палац Маринки (1791–1794); гранітний валун з таблицею на честь 3600 пулавських євреїв на місці, де колись стояли синагоги; Музей Чарторийських; військове кладовище на вул. Пясковій з могилами 15 солдатів єврейського походження

Вонвольніца (17 км): місце поклоніння в Санктуарії Кембельської Богоматері: костел св. Войцеха (1907–1914); єврейське кладовище, вул. 3 Мая (ХІХ ст.)

Наленчув (23 км): костел Йоана Хрестителя (XVIII ст.); парк-санаторій: палац Малаховських (1760–1777), Старі купальні, бювет; Музей Стефана Жеромського; дерев’яна каплиця св. Борромео, вул. Арматня Ґура (1917–1919); дерев’яні та муровані вілли (ХІХ/ХХ ст.), одна з них («Ослода») – колишній готель єврейської родини Таненбаумів

Маркушув (29 км): нове єврейське кладовище (поч. ХІХ ст.); костел Святого Духа (1608); костел св. Йосифа Обручника (1676–1690)

Чарноляс (36 км): особняк Яблоновських, зараз – Музей Яна Кохановського (ХІХ ст.)

Ясткув (40 км): особняк, т.зв. палац (1894) із парком; дерев’яний костел (1 пол. ХХ ст.); військовий цвинтар (1915) із могилами легіонерів єврейського походження

Краснік (59 км): Велика синагога (XVII ст.) та бейт га-мідраш (сер. ХІХ ст.), вул. Будніча; миква, вул Баґно, 3; новий єврейський цвинтар (сер. ХІХ ст.) по вул. Шевській із пам’ятником жертвам Голокосту; Марійний Санктуарій: костел Успіння Пресвятої Діви Марії (кін. XV ст.), монастир регулярних каноніків (XV/XVІ ст.); костел Святого Духа (XVІ ст.) із дерев’яним будинком притулку для вбогих; Музей пожежної справи

Малопольcький поворот Вісли, заказники «Кров'я Виспа» і «Скарпа Добрска»

Мапа

Інші матеріали

Рекомендоване

Ключові слова